189
Випуск # 10 / 2017
ЕКОНОМІКА І СУСПІЛЬСТВО
На нашу думку, незважаючи на численні праці вчених, актуальним питанням зали- шається продовження наукових досліджень у напрямі аналізу можливостей підвищення рентабельності підприємств різних галузей економіки.
Формулювання цілей статті (постановка
завдання). Метою статті є аналіз рентабель- ності суб’єктів господарювання різних галузей національної економіки, виявлення чинників, що впливають на її рівень, та окреслення шляхів її підвищення.
Виклад основного матеріалу дослі-
дження. Рентабельність – це відносний еко- номічний показник, що характеризує ефек- тивність виробництва та розраховується як відношення прибутку до витрат, тобто є нормою прибутку. Показники рентабельності – це основні показники, які характеризують фінан- сові результати й ефективність діяльності під- приємства. Вони визначають прибутковість підприємства з різних позицій і формуються у групи відповідно до інтересів всіх учасників фінансово-економічного процесу та ринко- вого обміну.
Рентабельність (від нім. rentabel – прибут- ковий) – показник економічної ефективності виробництва на підприємствах, який комплексно відображає використання матеріаль- них, трудових і грошових ресурсів [1, с. 158].
Існують різні підходи до тлумачення сутності економічної категорії «рентабельність».
Так, Г.І. Андрєєва зазначає, що показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства загалом, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничої, під- приємницької, інвестиційної), окупність витрат тощо [2, с. 15]. Аналогічне визначення наводиться авторами А.М. Штангрет та О.І. Копи- люк. М.Я. Коробов вважає, що прибутковість, тобто ефективність використання капіталу, має назву «рентабельність» [3, с. 37]. ОД. Третяк зазначає, що прибутковість показує абсолютний ефект діяльності під- приємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його варто доповнювати відносним показником – рентабельністю. Від- носні показники мають ту перевагу, що вони не перебувають під впливом інфляції, оскільки являють собою різні співвідношення прибутку та вкладеного капіталу [4, с. 99].
П.Я. Попович доводить, що рентабель- ність – це показник, який дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порів- няно з іншими окремими величинами, що впи- вають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприєм- ства [5, с. 114]. МГ. Чумаченко зазначає, що рентабель- ність – це показник економічної ефектив- ності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві загалом
[6, с. ММ. Туріянська надає тлумачення рента- бельності як поняття, що характеризує еко- номічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибу- ток для розширеного відтворення [7, с. 28].
В.І. Блонська у своєму дослідженні зосе- реджує увагу на тому, що значення слова
«рентабельність» походить з німецької мови – rentabel (дохідний, прибутковий) – і означає показник економічної ефективності вироб- ництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві загалом [8, с. У своєму навчальному посібнику А.В. Бон- дар зазначає, що рентабельність – це віднос- ний показник ефективності роботи підприєм- ства і у загальному вигляді він обчислюється як відношення прибутку до витрат [9, с. 68].
Н.І. Верхоглядова розглядає рентабель- ність як співвідношення прибутку та понесе- них витрат (один із основних показників ефек- тивності діяльності суб’єктів господарювання різних форм властивостей, який характеризує
інтенсивність їхньої роботи) [10, с. 316].
Ю.А. Долгоруков у своїй роботі зазначає, що рентабельність – це відносний показник
інтенсивності виробництва, який характери- зує рівень окупності (прибутковості) відпо- відних складників процесу виробництва або сукупних витрат підприємства [11, с. 103–105].
Отже, більшість авторів під рентабель- ністю розуміють показник, який характери- зує ефективність діяльності підприємства та
інтенсивність виробництва. На наш погляд, рентабельність – це економічна категорія, що характеризує рівень прибутковості виробни- чої діяльності підприємства.
В економічній практиці обчислюються різні показники рентабельності, такі як рентабель- ність продажів; рентабельність активів; рен- табельність власного капіталу; рентабель- ність інвестицій; рентабельність діяльності; рентабельність продукції.
Варто зазначити, що на рівень рентабель- ності впливають чинники, які відображені на рисунку З метою більш якісного дослідження та аналізу рентабельності різних галузей еко-

190
МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
номіки України за 2013–2015 рр. проаналізу-
ємо рентабельність підприємств за видами економічної діяльності. Основні показники рентабельності галузей економіки України за
2013–2015 рр. наведено в таблиці 1.
Дані таблиці 1 свідчать про те, що найбіль- ший рівень рентабельності спостерігається в таких галузях економіки України, як сільське господарство, мисливство та лісове господарство, діяльність транспорту та зв’язку, освіта.
Привертають увагу позитивні зміни рівня рентабельності, що відбулися за останні роки у таких галузях економіки, як промисло- вість, торгівля, ремонт автомобілів, побуто- вих виробів та предметів особистого вжитку, діяльність готелів та ресторанів, фінансова діяльність, охорона здоров’я та надання соці- альної допомоги. Цепов язано з відновлен- ням стабільності економічної ситуації в країні.
Протягом 2013–2015 рр. залишилися збит- ковими такі галузі економіки, як будівництво, операції з нерухомим майном, оренда, інжині- ринг та надання послуг підприємцям, а також надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту. При цьому варто зазначити, що загалом спо- стерігається підвищення рівня рентабель- ності підприємств різних галузей економіки, що повязано зі збільшенням обсягу отрима- ного прибутку, а також зі зменшенням обсягу витрат.
Аналіз статистичних даних щодо рівня рентабельності підприємств різних галузей економіки України свідчить про необхідність запровадження заходів, спрямованих на під- вищення ефективності їхнього функціону- вання. Варто зазначити, що різні галузі еко- номіки потребують спеціальних заходів, що позитивно вплинуть на рівень рентабельності підприємств, які функціонують у різних сферах економіки.
До основних шляхів підвищення рента- бельності підприємств різних галузей еконо- міки України можемо віднести:
– у промисловості [14, c. 85–96]:
– необхідність збільшення розміру капі- таловкладень у цю галузь із темпом росту
9–10% на рік;
– підвищення темпів нагромадження основного капіталу;
– перегляд податкових норм для підпри-
ємств цієї галузі, а також можливість упрова- дження спрощеної системи оподаткування;
– валютно-курсову та тарифну підтримку експортерів;
– запровадження нових технологій, які при- ведуть до зниження енергомісткості виробни- цтва в основних виробничих галузях, а також до зростання рівня конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому рин- ках;
– у машинобудуванні [14, c. 91–94]:
– розроблення нових та надійних механіз- мів рефінансування виробничої діяльності;
– необхідність зниження відсоткових ставок за банківськими кредитами для цієї галузі;
– постійне розширення внутрішніх ринків та конкурентоспроможний вихід на зовнішні;
– необхідність боротьби з монополістич- ним встановленням цін на вітчизняні метали,
Таблиця 1
Основні показники рентабельності галузей економіки України за 2013–2015 рр. Вид економічної діяльності
Рік
2013
2014
2015
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 12,4 14,9
Промисловість
–0,5 2,3 3,7
Будівництво
–2,3
–2,2
–0,4
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та пред- метів особистого вжитку
–1,0 2,0 6,0
Діяльність готелів та ресторанів
–3,8
–2,2 0,7
Діяльність транспорту та зв’язку
3,7 3,1 4,6
Фінансова діяльність
–18,2 7,2 16,9
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям
–1,0
–2,6
–0,8
Освіта
4,1 5,1 7,8
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги
–0,6
–0,3 0,5
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту
–11,4
–8,9
–1,3
Джерело: [12; 13]

191
Випуск # 10 / 2017
ЕКОНОМІКА І СУСПІЛЬСТВО
Рис. 1. Система чинників, які вплив
аю
ть на рів
ень рентабельно
сті підприєм
ств
а
Зов ні
шні
–
ге огра ф
іч не розт аш ув ання;
–
де рж ав не ре гулю ва ння
(под ат ков е, тариф не
,
ці
нов е та і
н.)
;
–
рі
ве нь к
онк уре нц
ії і по питу на про ду кці
ю га лу зі
;
–
ст аб
іл ьні
ст ь ф
іна нс ов ого, кредит ного,
ф онд ов ого та і
н. ринк
ів
В
ну трі
шні
В
ироб нич
і
П
оза вироб нич
і
–
дос та тні
ст ь на явного об сяг уз ас об
ів пра ці
;
–
рі
ве нь прод ук тив нос ті
в ик орис та ння за соб
ів пра ці
;
–
опт им ал ьні
ст ь терм ін у робот и об ладна ння;
–
те хнол огі
чні
ст ь проце су в
ироб ни цт вата рі
ве нь онов ле ння об ладна ння;
–
прогре сив ні
ст ь в ик ори ст ов ув аних мат ер
іал
ів
;
–
опт им ал ьні
ст ь чисел ьнос ті
в ироб нич ого персоналу та фонду ро боч ого часу ріве нь ква лі
ф
ік аці
ї пра ці
вник
ів
–
еф ек ти вн
іс ть орга ні
за ці
їпра ці
–
налаг одж ен
іст ь пост ач аль но
-з бу то во
ї
ді
ял ьнос ті
;
–
еф ек тив ні
ст ь прете нзі
йної
д
іял ьн ос ті
;
–
орга ні
зов ані
ст ь ф
іна нс ов ої
д
іял ьн ос ті
;
–
на яв ні
ст ь природ оохоронної
д
іял ьнос ті
Чинник и, як
і в пл ив аю ть на рі
ве нь ре нт аб ел ьнос ті
пі
дпри
єм ст ва

192
МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
а також створення задовільних умов для використання цих металів;
– формування якісної банківської політики щодо підтримання обмінного курсу вітчизня- ної валюти;
– у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві [15, с. 51–61]:
– збільшення обсягів експорту продукції вітчизняних сільськогосподарських виробни- ків;
– розвиток інфраструктури аграрного сектору за допомогою розвитку консалтингу та підвищення кваліфікації фермерів і сільсько- господарських спеціалістів;
– створення умов для об’єднання виробни- ків сільськогосподарської продукції;
– необхідність підвищення конкуренто- спроможності сільськогосподарської продук- ції за допомогою активного залучення вітчиз- няного та іноземного капіталу;
– розширення ринків збуту сільськогоспо- дарської продукції;
– створення лояльної системи для креди- тування сільськогосподарських підприємств;
– підвищення участі держави у фінансу- ванні та підтримці сільського господарства проведення технологічної модернізації агропромислового комплексу переведення сільського господарства на інноваційно-інвестиційну модель розви- тку шляхом створення системи мотивацій суб’єктів господарювання до впровадження наукоємних технологій, формування агротех- нологічних парків, підтримки міжнародного співробітництва в інноваційній сфері;
– в освіті [16, с. 120–127]:
– вдосконалення освітньої діяльності з використанням досвіду західноєвропейських країн;
– створення нової системи управління освітою;
– удосконалення системи фінансування освіти;
– надання можливостей здобуття освіти різним групам і верствам населення;
– створення нових форм організації та управління освітньою діяльністю;
– диверсифікацію освітньої діяльності в різних навчальних закладах підвищення функціональної гнучкості роботи навчальних закладів.
Отже, загалом для підвищення рівня при- бутковості функціонування суб’єктів госпо- дарської діяльності доцільно:
– постійно підвищувати обсяги вироб- ництва та реалізації товарів, робіт, послуг
із паралельним скороченням виробничих витрат;
– запроваджувати різноманітні заходи задля підвищення продуктивності праці робіт- ників;
– постійно використовувати весь потен- ціал, що є на підприємстві (тобто вихід на нові ринки, постійне залучення нових фінансових ресурсів);
– періодично здійснювати маркетингові дослідження задля підтримки необхідного рівня цін на ринках збуту;
– будувати договірні відносини з поста- чальниками, посередниками, покупцями на принципах чесності, відкритості та довіри;
– ефективно використовувати отримані прибутки;
– виробляти лише продукцію яка буде користуватися попитом, використовувати матричне групування товарів для більш якіс- ного аналізу, а також покращувати продукцію з середнім рівнем рентабельності, а низько- рентабельну продукцію зняти з виробництва;
– використовувати диверсифіковане виробництво, яке буде швидко пристосовува- тись до змін внутрішніх та зовнішніх факторів;
– постійно вести наукові дослідження з аналізу ринку, поведінки споживачів і конку- рентів;
– розвивати маркетингові відділи та фор- мувати вдалу збутову політику [17, с. 11–14].
Висновки з цього дослідження. Отже, для успішного функціонування та розвитку підприємств різних галузей економіки необ- хідно приділяти увагу такому якісному показ- нику, як рентабельність, адже ефективна діяльність підприємств безпосередньо зале- жить від отриманого прибутку. Саме прибут- кове підприємство має фінансові ресурси для розширення діяльності, для здійснення інвес- тицій, для модернізації устаткування та удо- сконалення технології виробництва.
Аналіз рентабельності підприємства дає змогу визначити ефективність вкладення коштів у підприємство, оптимальність та раці- ональність їх використання. Таким чином, виявивши недоліки під час аналізу рентабель- ності, ми повинні активно розробляти можливі шляхи вдосконалення виробництва, підви- щення конкурентоспроможності продукції, що в майбутньому буде сприяти зростанню при- бутку та рентабельності підприємства.

193
Випуск # 10 / 2017
ЕКОНОМІКА І СУСПІЛЬСТВО
ЛІТЕРАТУРА:
1. Амельченко Т. Прибутковість як один із найважливіших показників ефективності діяльності підприєм- ства / Т. Амельченко, Д. Чайлякова // Экономика Крыма. – 2010. – № 2(31). – С. 158–160.
2. Андрєєва Г.І. Економічний аналіз : навчальний посібник / Г.І. Андрєєва. –2008. – 263 с.
3. Штангрет А.М. Статистика / А.М. Штангрет, О.І. Копилюк. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. –
232 с.
4. Третяк ОД. Оцінка фінансового стану акціонерних товариств / ОД. Третяк // Фінанси України. – 2000. –
№ 2. – С. 98–103.
5. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання / П.Я. Поповиче вид, пере- раб. и доп. – Тернопіль: Економічна думка. – 2004. – 416 с.
6. Чумаченко МГ. Управління вартісно-ризиковими чинниками та часовими аспектами фінансування потребу капіталі підприємства / МГ. Чумаченко // Фінанси підприємств. – 2007. – № 3. – С. 119–124.
7. Туріянська ММ. Прибуток – важливе внутрішнє джерело / ММ. Туріянська // Вісник ДонДУЕТ. – 2006. –
№ 3. – С. 27–29.
8. Блонська В.І. Стратегічне управління прибутком підприємства / В.І. Блонська // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 6. – С. 89–92.
9. Бондар А.В. Удосконалення управління фінансовою діяльністю на підприємстві / А.В. Бондар // Еконо- мічний вісник НГУ. – 2004. – № 1. – С. 65–73.
10. Верхоглядова Н.І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної сили ринкової економіки / Н.І. Вер- хоглядова // Економічний простір. – 2010. – № 21. – С. 312–320.
11. Долгоруков Ю.А. Управління ефективністю використання обігових коштів у промисловості / Ю.А. Дол- горуков // Фінанси України. – 2006. – № 11. – С. 103–105.
12. Фінансовий стан підприємств України: аналітичний статистичний огляд / І.О. Школьник, СВ. Леонов;
І.М. Боярко та ін. Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національ- ного банку України». – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. – 69 с. Україна в цифрах [Електронний ресурс – Режим доступу https://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/
publ1_u.htm.– Назва з екрану.
14. Півен А.І. Фактори кризового стану підприємств машинобудівної галузі / А.І. Півен // Економіка та управ- ління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. – 2009. – № 4(8). – С. 85–96.
15. Созанський Л.Й. Аналіз тенденцій рентабельності активів будівельних підприємств і організацій Укра-
їни / Созанський Л.Й. // Економіка будівництва і міського господарства. – 2009. – № 1 (том 5). – С. 51–61.
16. Шпикуляк О. Проблеми розвитку та регулювання аграрного ринку // Економіка АПК. – 2009. – №7. – С. 120–127.
17. Васильєв В.В. Шляхи підвищення результативності українських підприємств / В.В. Васильєв // Фондо- вий ринок. – 2009. – № 12. – С. 11–14.