1   2   3
Ім'я файлу: стоїцизм.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 665кб.
Дата: 14.12.2020
Пов'язані файли:
Реф. Скоропадський.doc
как позвонить киевстар.docx
Курсовая Чистовик.doc
Чистовик курсовой.doc
Реферат Чистовик 19.10.19.doc
18

стоїцизм вчення римський софізм

Висновки до Розділу 1
Вперше вчення було поділено на три частини. Стає зрозумілим, що Зенон на основі вчень кініків та інших мислителів створив нове вчення – стоїцизм, яке увібрало в себе деякі принципи попереднього.Це вчення стало новим вченням

Древньої Греції а, згодом вченням Риму.


РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВЧЕНЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ШКОЛИ РИМСЬКОГО СТОЇЦИЗМУ
2.1 Погляди Полібія
Вчення стоїків здійснило значний вплив на погляди Полібія (210–123 рр. до н. е.) – видатного грецького історика и політичного діяча елліністичного періоду.

Погляди Полібія відображені в його знаменитій праці "Історія в сорока книгах". В центрі досліджень Полібія – шлях Риму до володарювання над усім Середземномор’ям19.

Історію виникнення державності і наступній зміні державних форм Полібій (посилаючись на Платона і інших попередників) відображає як природний процес, який відбувається за "законом природи"20. За Полібієм, існує шість основних форм держави, які в порядку їх природнього виникнення і зміни займають наступне місце в ланцюгові повного їх циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія.

З точки зору кругообігу державних форм охлократія є не тілько гіршою, але і останньою сходинкою в зміні форм. При охлократії "водворяется господство силы, а собирающаяся вокруг вождя толпа совершает убийства, изгнания, переделы земли, пока не одичает совершенно и снова не обретет себе властителя и самодержца"21. Круг зміни державних форм замикається: кінцевий шлях природнього розвитку форм держави з’єднується з початковим.

Полібій відмічає нестійкість, яку має кожна окрема проста форма, оскільки вона втілює лиш якесь одне начало, яке перетворюється в протилежне. Царство супроводжує тиранія, демократію – неприборкане панування сили. Виходячи з цього, Полібій зазначає що "несомненно совершеннейшей формой надлежит признать такую, в которой соединяются особенности всех форм, поименованных выше", - царської влади, аристократії и демократії.

Головну перевагу такої змішаної форми правління Полібій, на якого вплинули відповідні ідеї Арістотеля, бачить в забезпеченні належної стійкості держави, яка забезпечує перехід до змішаних форм правління.

Перший, хто зрозумів це і організував змішане правління, був, на думку Полібія, лакедемонський законодавець Лікург.

Полібій зазначає, що найкращим устроєм володіє римська держава. В цьому зв’язку він аналізує повноваження "трьох влад" в римській державі – владу консулів, сенату и народу, втілюючих відповідно царське, аристократичне і демократичне начала.
2.2 Морально–етичні вчення стоїків римського періоду
Римські стоїки – Луцій Анней Сенека з Кордоби в Іспанії (біля 4 р. до н.е. – 65 р.), Епіктет з Гієраполя у Фрігії (близько 55 – 135 рр.) і Марк Аврелій (121 – 180 рр.)22 - римський імператор з 161 по 180 рр. продовжують давньостоїстичні традиції, яким в той же час характерна не тільки історико-філософська, але і історико-культурна новизна.

Стара стоїчна теорія мудреця пом’якшується, але залишається у них на першому плані разом з моралізмом. Провести якусь помітну різницю між пізніми стоїками у всіх відношеннях, з однієї сторони, і середніми та ранніми стоїками, з іншої, дуже важко. Стоїки усіх періодів розвитку зневажали зовнішні блага, не прагнули до багатства і добробуту, мали за ідеал Геракла разом з кініками23, котрий прославився своєю трудовою діяльністю та покірливістю перед своїм батьком Зевсом. Також Діогена Синопського24, який жив у бочці і теж прославився своєю зневагою до усього зовнішнього і своїм прагненням виробити у собі абсолютну незворушність та спокій.

Пізні стоїки внесли у свій стоїцизм та історію античної культури нововведення – людська особистість втратила горду велич, яку вона мала у період класики, а також величну силу внутрішньої моралі, коли внутрішнє життя людини вважалось найвищим витвором мистецтва. Вони дивують почуттям слабкості людської особистості, її повної нікчемності, її неймовірної покори перед долею. Якщо згадати постанову афінян про Зенона, то в ній відзначається, що він «і в особистому житті був для всіх прикладом наслідування вчення», яке проповідував і тому Зенон був увінчаний золотим вінком на Кераміці за народний кошт. Сенека не дуже притримувався своїх же вчень.

У пізніх стоїків зростає інтерес до релігійних переживань,які тривають до того часу, коли вони починають шукати спасіння від важких протиріч життя, яке їм дасть божество за їх слізні молитви,що говорить про їхню наївність.

Естетична та художня сфери неймовірно моралізується у пізніх стоїків . Сенека, говорячи про прекрасне, насамперед має на увазі моральну красу. “Краса людини - не є краса тілесна. Тіло, волосся не є прекрасними, але прекрасними можуть бути розум і воля. Зроби так, щоб вони стали прекрасні, і тоді ти будеш прекрасним”25. Добре бути скульптором, але навіщо вчитися скульптурі, якщо сам ти потворний і мізерний. Краще створювати свою внутрішню статую – красу свого внутрішнього життя.

Стоїки виявили повну байдужість до логіки згодом, хоча деякі ранньостоїчні вчення про Логос, а саме вчення про доброчесність, мудреця, внутрішню людину як про найвищий витвір мистецтва, залишились у пізніх стоїків такими ж. Ці проблеми вирішувались ними у зовсім іншому стилі, який визначався почуттям повної мізерності людського суб’єкту, його неспроможністю стати на власні ноги і його залежністю від божественної милості, яка доходила до християнської потреби у спокутуванні гріхів. Така оцінка людської особистості була близькою до християнства та неоплатонізму, що свідчило про вичерпання тієї позиції суб’єктивізму, якої притримувалася уся елліністично-римська естетика та етика.

Щоб зрозуміти стоїчні моральні і етичні вчення Риму, необхідно звернутися до його основних представників і розглянути безпосередньо їхні твори, присвячені розкриттю стоїчних істин.

Найяскравішим виразником ідеї римського стоїцизму був Луцій Анней Сенека (бл. 4р. до н.е. – 65р.).

Він здобув гарну освіту в Римі: навчався у свого батька риториці, стоїцизму - у Аттала, піфагорейству у Сотіона, з практичною політикою він познайомився завдяки своєму дядькові, який був римським правителем Єгипту. Сенека дуже захопився стоїцизмом, але зустрів при цьому незадоволення свого батька. Модною етикою того часу був легкий епікуреїзм, люди вважали, що щастя полягає у тому, щоб добре їсти, пити, кидати гроші на вітер. Навіщо бути мудрецем, відмовляти собі в усьому. Таким був настрій римського суспільства за перших імператорів. Приклад стоїків був докором суспільству, тому їх ненавиділи; уряду вони здавались підозрілими так як засуджували існуючий порядок і прагнули відродити старі республіканські форми правління. В результаті стоїків часто проганяли з Риму імператорськими декретами як шкідливих людей. Сенека був змушений доводити, що стоїчні вчення не заважають політичному добробуту країни. Отримавши батьківську спадщину,він покинув право і зайнявся творчою працею, але після цього життя Сенеки не стало спокійнішим. Невдовзі його звинуватили у непристойному зв’язку з Юлією, дочкою Германіка, і Клавдій наказав заслати Сенеку на Корсику, де в оточенні дикого населення він прожив вісім років. Він прийняв свою долю з стоїчною твердістю і втішав матір “Розрадою до Гельвії”, але згодом зламався і присвятив секретареві Клавдія твір “Розрада Полібію”, в якому смиренно просив прощення.

В 48 р. Агріппіна Молодша, ставши дружиною Клавдія, повернула Сенеку з заслання і зробила його вчителем свого сина Нерона. Імператорський двір в той час був схожий на театр, де кожен повинен був грати свою роль: хтось був головним режисером, а хтось повинен був виступати виконавцем ролі. Свою роль отримав і Сенека, який змушений був терпіти це жалюгідне у моральному відношенні видовище. Навколо розбещеного імператора крутився натовп вільновідпущеників і рабів. Агріппіна оточила себе фаворитами. Це був плазуючий натовп моральних потвор, які інтригували один проти одного.

П’ять років Сенека був вихователем Нерона, і ще стільки ж керував державною політикою імператора. Протягом цього часу написав декілька творів, в яких виклав основи стоїчних вчень: “Про гнів”, “Про милосердя”, “Про щасливе життя”, “Про долю” та інші.

Багатим Сенека був через подарунки Нерона, які змушений був приймати, щоб не накликати гнів імператора. Сенека пише: “Не всегда можно отказываться; иногда бываешь принужден принять подарок: какой-нибудь мрачный, жестокий тиран может принять отказ за личное оскорбление”26. Сенека також виправдовує себе у листі до старшого брата Галліона: “Мне говорят, что моя жизнь не согласна с моим учением. В этом в свое время упрекали и Платона, и Эпикура, и Зенона. Все философы говорят не о том, как они сами живут, но как надо жить”27. Сенека жив як аскет, пив лише воду і їв дуже мало, тому коли помер, тіло його було дуже виснаженим через недоїдання. “Изобилие пищи притупляет ум, ее избыток гнетет душу”28. Сенека так і не визначився, що для нього є важливим, філософія чи влада, мудрість чи насолода, і він ніколи не думав, що вони несумісні.

Сенека добре управляв Імперією, але заплямував свою репутацію тим, що дозволив Нерону здійснити матеревбивство. Після цього в творах Сенеки з’являється нота розчарування та різкого песимізму. Сенека поступово віддаляється від двору і його вплив постійно зменшується. Тепер у нього з’являється більше часу для того, щоб зайнятися творчою діяльністю. В цей час він пише свій найбільший і найяскравіший твір – “Моральні листи до Луцилія”. Ця книга є збіркою послань Сенеки до свого друга Луцилія. В багатьох листах стоїк доводить, що заняття філософією повинні бути на першому місті, а в інших заявляє, що зараз він займається справами усього наступного покоління, зберігаючи для нього ідеали моральної філософії; про те, що людина повинна бути готова до різних витівок долі, повинна в усьому притримуватися помірності та бідності. Сенека ганьбить людські вади, закликає читача до стійкості, зневаги до життя. Але він не може заперечити живого почуття дружби і любові. Сенека проповідує бідність, але він не проти багатства, якщо воно не стає душевною хворобою і не руйнує мораль. Цілий курс моральних вчень – це листи до Луцилія. Особливо детально розроблені ті питання, які вважаються найбільш важливими у стоїків. В листах багато говориться про бідність, свободу волі, дружбу. Сенека стирає соціальну нерівність між вільними, вільновідпущениками та рабами, але завжди найдетальніше говорить про смерть. Він вважає, що смерті не потрібно боятися, адже ніхто не може її уникнути, якщо ж людина втомилась від життя, вона може сама з легкістю розпрощатися з ним. Сенека проповідує самогубство. Життя спіймало його на слові – він був звинувачений у змові Пізона проти Нерона, і йому надійшов наказ здійснити самогубство. Сприйнявши цю новину зі стоїчною твердістю, вибрав ту смерть, якою помер Сократ. Ця смерть прославила Сенеку і змусила забути про його непослідовність. Як і всі стоїки, він недооцінював цінність почуттів, перебільшував значення та надійність розуму і надто довіряв природі. Однак він гуманізував стоїцизм, зробив його більш доступним для звичайних людей і наблизив його до майбутнього християнства, недарма Ф. Енгельс назвав Сенеку “дядьком християнства”. Його песимізм, його зневага до розпусти, його порада відповідати добром на зло, глибоке зацікавлення проблемою смерті примусили Тертулліана зарахувати його до “наших” а Августина вигукнути: “Что такого может сказать христианин, о чем не говорил прежде этот язычник?”

Сенека був найвизначнішим з римських філософів, хоча і мав певні вади. Своєю гідною смертю довів, що прекрасно виконав свої стоїчні вчення. При дворі Нерона Сенека вступав у стосунки з вільновідпущениками імператора. Часто зустрічався з секретарем та бібліотекарем Нерона – Епафродітом, бував у того дома і звернув увагу на одного раба - маленького, кульгавого фрігійського хлопчика. Він не знав і не міг знати, що цей маленький раб досягне вищих вершин стоїчного вчення, ніж він сам, що маленького кульгавого Епіктета визнають найкращим представником стоїцизму і будуть вшановувати його більше ніж усіма визнаного і популярного римського автора.

Це був Епіктет, пам’ятна епітафія якого звучала так: “Я був Епіктетом, рабом, калікою, злиднем і улюбленцем безсмертних”29.

Епафродіт досить жорстоко поводився з Епіктетом, але дозволив Епіктету відвідувати лекції Музонія Руфа30, а пізніше відпустив на волю. Згодом сам став проповідувати стоїцизм у Римі, оскільки опинився серед тих, кого вигнали з міста. Він оселився в Нікополі і на його лекції з’їжджалися слухачі звідусіль.

Одним з учнів був Флавій Арріан31, який і записав промови Епіктета, видавши їх під назвою Diatubal – “Замальовки”, або “Копії”; тепер вони називаються “Бесідами”.

Епіктет не писав творів, його вислови були записані учнями і проголошені.

Епіктет проголошує повне безсилля та мізерність людської особистості, про що свідчить велика кількість текстів. Іноді стоїк намагається протиставити цим думкам традиційний стоїчний ідеал мудреця,але йому це ніколи не вдається. Дух відчаю та занепаду присутній у книзі Епіктета: “Когда вы насыщаетесь сегодня, вы сидите и плачете о завтрашнем дне, где вам взять поесть. Рабское ты существо, если получишь, то будет, если не получишь, то уйдешь: дверь открыта. Что ты сокрушаешься? Где тут еще место слезам? Какое тут основание для лести? Почему завидовать другому?”32 Для Епіктета будь-яка людина, бог, навіть сам Зевс, слабкий, одинокий і нещасний. За Епіктетом, “начало философии… есть осознание своего бессилия и несостоятельности в необходимых вопросах”33. Епіктет бачить не вільну діяльність гордого, спокійного, безпристрасного мудреця, як це було у давніх стоїків, а надію жалюгідної та безнадійної людини. Звідси його відоме порівняння стоїчної філософії з лікарнею: “Школа философа, люди, - это лечебница. Выходить оттуда должны, испытав не удовольствие, а боль…”34. Епіктет не надає великого значення наукам та теоретичній філософії, єдиною його пристрастю було доброчесне життя. “Зачем мне заботиться о том, состоят ли все существующие вещи из атомов… или из огня и земли? Разве не достаточно знать истинную природу добра и зла?”35. Епіктет не рве зв’язків з вченням старих стоїків, іноді навіть захищає стоїчну ортодоксію, але ніякого внутрішнього значення ці стоїчні вчення для нього не мають. Уся філософія, яку проповідує Епіктет має яскраворелігійний характер. Роздавленій, безпомічній людині залишається лише одне – надіятися на милість божу.

Самим моральним благом є дар божества, а відсутність моралі – це безбожність. Як і старі стоїки, Епіктет захищає віру у пророцтва і схвалює поклоніння народним богам, хоча його особиста релігійність має більш напружений, інтенсивний та інтимний характер. Усе життя людини, на його думку, повинно бути хвалою божеству, яке постійно піклується про людей. Людина – це божественна істота, син Зевса, частина божества, звідси у ній закладене усвідомлення морального обов’язку, світового громадянства, братської любові до всіх.“Ты - склок бога, ты содержишь в себе какую-то частицу его. Так почему же не ведаешь ты об этом своем родстве?”36 Усіма своїми поглядами Епіктет дуже близько підходить до християнського вчення: зневажає рабство, засуджує смертну кару і хоче, щоб зі злочинцем чинили так, як з хворим. Він формулює одну з версій Золотого Правила: “Чего ты хотел бы избежать, то не должен причинять другим”37. Епіктет радить на зло відповідати добром. Ми знаходимо у нього слова, які дихають благочестям Августина та красномовством Н’юмана. І тому не дивно, що християни – Святий Іоан Златоуст38 та Августин39 щиро захоплювалися Епіктетом, а його синоптичний “Довідник” став основним “порадником” з монашеського життя.

Великим шанувальником та прихильником Епіктета був імператор Марк Аврелій, останній значний стоїк, творчість якого можна розглядати як завершення античного стоїцизму і одночасно його повний занепад. На це існували певні причини. Новий режим з приходом Антонінів перестав бути проблемою. Економічна стабілізація та політична лібералізація сприяють тому, що суспільна думка правлячого класу остаточно примиряється з цезаризмом. Якщо ж час від часу який-небудь мандрівний стоїк кінічного типу ще надихається прикладами Музонія та Епіктета і грає в готовність до політичного мучеництва, то це залишається лише безневинною позою. Епіктетівський пафос суворого суду над життям вже ні для кого не був цікавим. Звичайно, знаходились люди типу Марка Аврелія, але їм стоїчний моралізм допомагав відійти від зовнішнього світу, з яким було повністю втрачене взаєморозуміння. Стоїцизм зовні опиняється у сприятливих умовах, але стрімко втрачає свою популярність та життєвість: його поважають, але ним не живуть.

Марк Анній Вер народився у Римі в 121 році. Його рід своєю чесністю завоював собі когномен Verus – “правдивий”. Рідко якому хлопчику доводилось мати настільки благотворне дитинство. “Богам обязан добрыми дедами, добрыми родителями, доброй сестрой, хорошими учителями, хорошими родственниками и друзьями, почти всем из того, что у меня есть хорошего”40 – писав через 50 років Марк Аврелій. Час врівноважив його щастя, давши йому розпусну дружину та безпутного сина. Його твір “Роздуми” або “До самого себе” показує усі чесноти цих людей, про ті цінні уроки скромності, терпіння, мужності, благочестя, простоти життя, які вони йому дали. Ніколи ще дитина не виховувалася так наполегливо. У Марка Аврелія було сімнадцять вчителів, але він дуже вдячний їм, що вони позбавили його необхідності вивчати логіку, астрологію, дякує стоїку Діогену за те, що він розвіяв його забобонність, Юлія Рустіка за те, що він познайомив його з Епіктетом, і Секста з Херонеї за те, що той навчив його жити у згоді з природою. З дитинства Марк настільки захопився філософією, що на деякий час повністю поринув в аскетизм, ледве не зіпсувавши і так слабке здоров’я. У віці дванадцяти років він одягнув грубий плащ філософа, спав на солом’яній підстилці і довго не піддавався проханням матері спати на ліжку. До того як стати людиною, він був уже стоїком. Але Марку Аврелію не судилося стати мислителем - професіоналом, хоча він і бажав цього усім серцем. Обставини змусили його стати професіоналом -імператором. Такою була воля долі.

1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас