Показати відмінності у вченнях стоїків різних періодів розвитку вчення

1 2 3

Ім'я файлу: стоїцизм.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 665кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф. Скоропадський.doc
как позвонить киевстар.docx
Курсовая Чистовик.doc
Чистовик курсовой.doc
Реферат Чистовик 19.10.19.doc

ВСТУП
Система моральних, етичних цінностей, релігії, чеснот які були проголошені стоїками, здійснили значний вплив на погляди мислителів і життя багатьох народів світу, починаючи з років до н. е., і закінчуючи нашими роками. Відомо, що стоїчне вчення передувало виникненню християнства – сучасної релігії, яка розповсюдилася на увесь світ.Стоїчне вчення започаткувало деякі основні принципи права своїм вченням, що всі люди рівні, яке дійсне і донині.Стоїчні принципи стали безсмертними як і його найвизначніші представники.

Актуальність дослідження полягає в тому, що принципи і вчення стоїків можуть ефективно використовуватися в наш час, оскільки і зараз людство потребує нових моральних принципів, які не потрібно шукати, які існують у вченнях давньоримських стоїків.

Метою дослідження було розрити суть морально – етичних вчень римських стоїків, порівняти вчення їхньої школи з вченнями школи софістів, відобразити вплив, який здійснило стоїчне вчення на людство. Для досягнення зазначеної мети перед нами були поставлені такі завдання:

- дослідити суть моральних, етичних, культурних вчень давньоримських мислителів на прикладі представників стоїцизму;

- з’ясувати вплив стоїчної школи на інші школи в Римі, виділити їхній взаємозв’язок;

- показати відмінності у вченнях стоїків різних періодів розвитку вчення;

- здійснити порівняння вчень римських стоїків та софістів.

Об’єкт дослідження політичні, морально – етичні, правові вчення мислителів періоду Античності, зокрема мислителів Стародавнього Риму.

Предметом дослідження є морально – етичне вчення римських стоїків.

Методи дослідження:

діалектичний: стоїчне вчення розглядалося в динаміці його становлення та розвитку і зв’язку з іншими вченнями;

історико – правовий: досліджувалася поява стоїцизму і його розвиток за період;

порівняльно – правовий дає можливість охарактеризувати вчення стоїків і порівняти його з іншими вченнями;

системний – досліджувалася природа стоїчного вчення і її взаємозв’язок з вченнями тих чи інших країн.

Робота складається з трьох розділів які складаються з підрозділів. Після кожного розділу дається висновок. Перший розділ – виникнення та історія розвитку стоїцизму, другий розділ - характеристика вчень представників школи римського стоїцизму, третій розділ – порівняльна характеристика шкіл стоїцизму і софізму. Після третього розділу – загальний висновок.

РОЗДІЛ 1. виникнення та періоди розвитку стоїцизму
1.1 Загальна характеристика стоїчного вчення
Стоїцизм виник в трагічний для греків період розпаду полісу, здійснив значний вплив на формування християнства і має шестистолітню історію. Моральний образ думок та вчинків, проголошений стоїками, передував виникненню християнської моралі – людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству, ідеї стоїків проникли в філософію Нового часу. Свобода, всезагальне благо та цінність людської особистості є ідеями стоїків, існують вони і в сучасному світі.

За стоїками доброчесність керується долею. “Разум мироздания, или закон всего сущего в мироздании, управляемом провидением, или разум, сообразно с которым ставшее стало, становящееся становится и предстоящее станет”¹. Доля у вченні стоїків виступає в якості такого "естественного закона" ("загального закону"), який має божественний характер і суть. Згідно Зенона, "естественный закон божествен и обладает силой, которая приказывает делать правильно і запрещает обратное".²

За стоїками в основі громадянського співжиття лежить, природнє тяжіння людей одне до одного, їх природній зв’язок між собою. Держава виступає у стоїків як природне об’єднання, а не як штучне, умовне, договірне утворення.

Відштовхуючись від універсального характеру природнього закону і відповідно, справедливості по природі, Зенон и Хрисип³ у своїх творах про державу, згодом їх грецькі і римські послідовники, обгрунтували космополітичні уявлення про те, що всі люди (і по своїй природі, і по закону доброчесності в цілому) – громадяни єдиної світової держави (космополісу) і що людина – громадянин всесвіту.

Cтоїцизм – слово пов`язане зі словами «стояти», «стійкість».Імператор Юстиніан, закривши усі філософські школи, розвивав таку потрібну рису людської вдачі як стійкість до ударів долі, байдужість до матеріальних благ.Цю особливість заклав Сенека «Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо перенести все випадкове, перебувати у злагоді з природою»⁴

Важливе значення мав пошук смислу життя в нових суспільних умовах, через те стоїки звертають свою увагу до питань космополітизму, аскетичної моралі, раціональної природи людини. Прагнуть жити відповідно до “обов’язку”⁵. В силу специфіки своїх загальних філософських положень, стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових елліністичних утопій.

Тарн у своїй роботі «Елліністична цивілізація» передбачає можливість наявності халдейських впливів у стоїцизмі. ⁶ Ібервег справедливо зауважує, що, «еллінізуючи» варварський світ, греки відкидали те, що вважали непотрібним.

Надзвичайно важливим є те, що елліністична філософська думка виробила вчення, синтезувала погляди, що відповідали не тільки загальним тенденціям розвитку античної цивілізації, а й якнайкраще відображали прагнення Риму, його сутність на той час. Стоїки прийшли до космополітизму. Саме у такій якості стоїцизм перейшов у Рим. При цьому підводилась філософська база під римський ідеал доброго громадянина — vir bonus⁷, а космополітизм стоїків трансформувався у звичну для римлян версію про доцільність та необхідність існування їхньої держави як світової.

Слід зазначити, що преміщення грецької філософії у Рим було не завжди переможним і безхмарним. На початку «експансії» елліністичної культури вона зустрічала часом значний опір. Багато зусиль до призупинення цього процесу доклав Катон, що змагався з проповідями «індивідуалізму», «марнославства» греків. Деякий час «стоїчний Рим»⁸ опирався проникненню еллінського стоїцизму, але без особливого успіху.

Розквіт стоїчного вчення у Римі припав на останні роки республіки — перші століття принципату.

Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих країнах, а мислять, творять, працюють на рідній землі.

Можна побачити у вченнях стоїків органічний і нерозривний зв’язок фізики, натурфілософії, логіки, і етики. Найвідомішою є категорія Логоса із цих.Вчення про походження світу з вогню і про періодичну світову пожежу запозичене стоїками з філософії Геракліта⁹. Фізика стоїків з’явилась з думки, що світ суцільний – він увесь матеріальний, досконалий, живосущий.На цій основі вони створили моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля(пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу). Стоїчний монізм виступає яскраво у світлі доктрини так званих “розумних зародків”. Світ і все у ньому народжується з унікального матеріального субстрату,який утворений з іманентного Логосу, що здатний опредмечуватися у безкінечну кількість речей. Логос – це ніби зародок усіх речей. Ідеї та форми Платона та Арістотеля тут об’єднані в єдиний Логос, що реалізує себе в безкінечних зародках, потенційних силах, внутрішньо характерних матерії. Увесь універсум, в такому розумінні, є єдиним організмом, в якому усе гармонізоване та симпатизоване, тобто одне сприймається через інше, а разом через все - це теорія “універсальної симпатії”.

За стоїками буття – це тільки те, що діє і підлягає дії( можуть тільки тіла). Значить, тільки вони є буттям. Душі, якщо вони існують, - тілесні. Також не тільки речі і їх властивості – тілесні: тілесні – боги, чесноти. Стоїки заперечували нематеріальне, духовне, чи ідеальне бутя. Вони були матеріалістами. Що нематеріальне – те є небуттям: порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася номіналізмом.

У стоїків є два принципи буття: “пасивний” і “активний”, вони їх об’єднують: перший з матерією, другий з формою і відстоюють їх неподільність. Форма – це божественний розум, Логос, Бог. Пасивним принципом є матерія; активний принцип – це розум в матерії(Бог).

Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна. Вони уявляли її собі на подобі вогню і повітря, подібного до теплого повітря, подиху і називали її “пневма”, тобто подих. Вона наскрізь пронизує пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує її, становить “властивості” мертвих речей, “природу” рослин, “душу” тварин, “розум” людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від душ, а розумні особи – від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди, немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків була динамічною.

Пневма – божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Можна сказати, що стоїки визнавали лише природний світ, але вбачали в ньому надприродне єство. Вони знали лише матерію, але приписували їй властивості душі, розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру. Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним ідентичне – ось це і є пантеїзм стоїків.

Стоїки також розробили так звану “теорію вічного повернення”. Вони вважали, що коли збіжить час, буде світова пожежа, у вогні якої згорить космос, світ очиститься, залишиться лише вогонь. На попелі народиться новий світ (“palingenesia”)¹⁰, усе повториться спочатку (“apocatastasis”)¹¹. Будь-яка людина знову народиться на землі і буде такою ж, як у попередньому житті. Але оскільки всесвіт розумний і доцільний, запліднений Логосом, то мусить існувати якась мета його перетворень. Цю мету становлять істоти, в яких праматерія доходить до найвищої напруги й досконалості: це – розумні істоти, боги і люди. Людські душі не вічні, але триваліші від тіл, здатні існувати в залежності від ступеня напруженості, здобутої під час життя. Душі мудреців існують аж до пожежі світу. Звідси – завдання людини: вона є частиною всесвіту, розумного, божественного, тож вона має жити згідно з всесвітом і бути вірною законові, який править усією природою.

Верховну силу стоїки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог – це не щось окреме від світу; Він – душа світу, і в кожному з нас є частина Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух світу, як матеріальну субстанцію. Тертулліан¹² твердить, що за словами Зенона, Бог наповнює собою матеріальний світ, як мед наповнює стільники. Бог, Дух, Доля, Зевс – це одне й те ж саме. Доля – це сила, яка надає руху матерії; “Провидіння” й “Природа” – її інші імена. Як і Логос, він усе виправдовує: що сталось, що відбувається, що відбудеться. Щоб врятувати свободу людини у цьому фаталізмі - необхідно змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля – це Логос. Якщо ти бажаєш того, чого бажає Доля, то ти бажаєш розумного, значить співпадаєш з Логосом.

Важливо також розглянути етичні погляди стоїків. Тут важливим був вплив Сократа¹³, який пов’язував щастя та доброчесність, вбачав чесноту – як внутрішнє благо. Саме зв’язок мудрості, чесноти, незалежності і щастя був спільною основою посократівської етики, яка існувала у Греції. Нею глибоко захопилися стоїки - ототожнили чесноту з щастям і взяли її за єдине істине благо. Цей “моралізм” становив половину етики стоїків, інша половина полягала у культі природи, який випливав із стоїчного погляду на світ. У розумінні стоїків природа – розумна, гармонійна, божественна. Найвища досконалість для людини – пристосуватися до цієї всезагальної гармонії. Життя повинне бути узгоджене з природою самої людини, тоді воно буде узгоджене з природою взагалі,якою править один закон, що не виключає людину. У цьому узгодженому житті і полягає чеснота. Жити доброчесно і жити згідно з природою – це одне й теж саме. Життя, згідне з природою, є згідним з розумом. Розум був для стоїків мірою поведінки,бо він править не лише людиною, але й цілим космосом. Розум становить зв’язок між людиною та космосом, між людською чеснотою і законом природи. Потрібно розглянути поняття “апатії” у філософії стоїків, які розглядали його як сукупність таких рис як душевна непорушність, стійкість, стан, коли почуття не заважають діяльності розуму. Можливо на стоїків вплинули східні релігійно - філософські погляди,вчення будизму і джайнізму про нірвану як абсолютний спокій, який є найвищим щастям людської душі.

Естетика стоїків була побудована на теорії моралі та космосу. Моральні цінності для стоїків були найвищими, але естетичні цінності повинні підпорядковуватися їм. Вони традиційно визначали прекрасне, яке включає як моральну, так і тілесну красу. Красу моральну ставили набагато вище. Зенон стверджував, що мистецтво існує для того, щоб служити моральним цілям. Можна сказати, що у стоїків моралі переважає над етикою.

Після смерті Зенона його творіння занепадає. Це сталось за його наступника Клеанфа з Ассу, деякі члени школи повернулися до кінізму, стоїчна доктрина стала предметом нападів з боку скептиків та академіків.
1.2 Виникнення стоїцизму. Засновник стоїцизму Зенон Кітионський
Основоположником стоїцизму був Зенон (336–264 рр. до н. е.)¹⁴.

Вчення Давньої Стої, його зародження та становлення відбулося в період раннього еллінізму,який знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 – 283 рр. до н.е.), царя з династії Антигонідів, діадоха.

До Афін прибув майбутній засновник стоїцизму Зенон (336 – 264 рр. до н.е.), з міста Кітион, що на Кіпрі в 314 р. до н.е.¹⁵ Існує версія, що Зенон потрапив до Афін через те, що корабель, на якому він плив зазнав аварії. Це можливо не найвірогідніша версія, зате символічна: зацікавлення філософією та перетворення на стоїка – як результат корабельної аварії.Політичний клімат у Афінах був нестабільним, ідеологія була у важкому становищі, порушувались закони. Стоїцизм мав запропонувати суспільству те, що допомогло б здобути стійкість та рівновагу, а саме: визначення істини та добра.

В Афінах Зенон зайшов до книгарні і прочитавши там “Меморабілії” (“Спогади про Сократа”) Ксенофонта, він дуже ними захопився, запитав продавця, де можна знайти таких людей. Повз книгарню проходив в цей час кінік Кратет (учень “Пса”-Діогена). “Ось за ним і йди!” – сказав продавець. З того часу Зенон став учнем Кратета.

Кратет¹⁶ вважав, що між військовим вождем і пастухом немає ніякої різниці.

Пізніше ця ідея рівності всіх людей увійшла до основних ідей стоїцизму, через те в числі стоїків у майбутньому ми побачимо імператора і колишнього раба.

Зенон запитав оракула як йому необхідно жити, і той відповів: “Візьми приклад з покійників”. Зрозумівши значення цих слів, він став читати стародавніх письменників. Через деякий час він викладатиме власне вчення, походжаючи взад і вперед по Розписній Стої, де за часів Тридцятьох тиранів було вбито півтори тисячі афінських громадян. З того часу це місце усі уникали. Коли ж тут почав викладати Зенон, люди знову почали приходити сюди, щоб послухати його.

Скоро з числа слухачів виділились особливо уважні і віддані “учні” – вони і стали називатись стоїками.

Стоїцизм найменше є грецьким вченням: ранні стоїки були переважно сирійцями, пізні –римлянами.
1.3 Періоди розвитку стоїчного вчення
Історія розвитку стоїцизму поділяється на три періоди: стародавній (III–II ст. до н. е.), середній (II–I ст. до н. е.) і новий (I–II ст.), який ще називається римським періодом. Головними стоїками періоду стародавнього були крім Зенона, Клеанф і Хрисипп. Середнього періоду – Панетій и Посидоній.Стоїки римського періоду – Сенека, Эпіктет та імператор Марк Аврелій.¹⁷

Морально – етичне вчення Зенона

Зенон першим поділив філософське вчення на три частини: фізику, етику і логіку. Образом, що ілюструє співвідношення цих частин філософії, став фруктовий садок: логіка – огорожа саду; фізика – дерева в садку (функціональна структура); етика – фрукти, тобто заради чого садять сади.

Вчення ранніх грецьких стоїків, маючи на меті відповісти на питання про смисл і мету життя, склалось як цілісна філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), який зазначав,що відповідь на яке-небудь конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо вона добре обгрунтована.

Зенон навчав, що кінцева мета людини – “жити згідно з природою”. Діоген Лаертський зазначав, що Зенон перший заявив про це у своєму трактаті “Про людську природу”. Після того, ця думка повторювалась тисячі разів – від закликів Ж.-Ж. Руссо “повернутися назад до природи” і до сучасних нудистів, які вважають, що ходити без одягу – це значить жити “згідно з природою”.

Розкриємо поняття природа. За Зеноном жити згідно з природою те ж, що жити доброчесно: природа веде нас до доброчесності сама. “И наоборот, жить добродетельно – это значит то же, что жить по опыту всего происходящего в природе, потому что наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот – верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя.”
1 2 3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас