Модель соціального захисту в плановій економіці органічно вписувалася в комплекс взаємовідносин між державою та суб'єктами господарювання, державою та окремою особою, суб'єктом господарювання та працюючими. Вона характеризувалася рядом ознак, несумісних із ринковою економікою.
Це, по-перше, переважання в доходах громадян трудового доходу, отриманого в державному секторі економіки. Державне регулювання оплати праці розглядалося як інструмент уникнення нерівності в розподілі доходів. Пенсійна система також орієнтувалася на перерозподіл трудового доходу між поколіннями.
По-друге, політика заробітної платні спрямовувалася, на загальну зайнятість населення. Частка активного населення була досить високою.
По-третє, держава заохочувала колективні форми споживання (дошкільні дитячі установи, освіта, відпочинок), робила акцент на натуральні форми споживання (безкоштовні житло, охорона здоров'я, освіта тощо).
По-четверте, основним каналом перерозподілу зароблених благ були державні підприємства.
Таким чином, держава забезпечувала певні соціальні гарантії з дотримання певного стандарту рівня життя. В процесі переходу до ринку всі ці елементи виявилися практично ліквідованими. Оскільки нова модель знаходиться ще в стадії формування, то утворився соціальний вакуум, упродовж якого значна частина населення виявилася без належного захисту і допомоги. Бідність за роки переходу до ринку стала розповсюдженим явищем. Стала чітко прослідковуватися нерівність у доходах, рівень якої різко зростав. Виокремилася нова група населення – нові бідні, це ті громадяни, які раніше належали до середнього класу. Це, як правило, працюючі бідні, частка яких в Україні сягає 38,8 %. Причина такого стану серед працюючих – низька реальна заробітна платня в багатьох секторах економіки, яка в стані утримати лише одну особу.
2. Модель ліберальної соціальної політики характерна для американського суспільства. Вона базується на відокремленні соціального захисту від функцій ринкового господарювання; обмеженому, але досить високому захисті лише тих верств населення, які не мають, окрім соціальних, інших доходів. Ця модель забезпечує високий рівень і якість життя основної частини населення, стимулює членів суспільства до самовдосконалення.
3. Скандинавська модель соціальної політики вважається найбільш соціалізованою, оскільки найбільшою мірою працює на задоволення потреб суспільства. В Швеції, Норвегії, Фінляндії та інших північноєвропейських країнах соціальна політика виступає як мета економічного розвитку держави. Характерними ознаками цієї моделі є:
– висока частка ВВП, яка розподіляється через бюджет;
– значні фінансові ресурси акумульовані в руках держави;
– домінування ідей рівності, справедливості, солідарності при здійсненні соціальної політики;
– жорстка державна політика доходів;
– соціальний захист населення за рахунок державних фінансових ресурсів.
4. Західноєвропейська модель (Франція, Австрія, Німеччина, Італія) соціальної політики базується на ефективній системі соціального захисту, в основі якої лежать значні державні (понад 50 %) та недержавні кошти.
Певними особливостями характеризується соціальна політика в інших країнах світу – Великій Британії, Японії тощо. Слід зазначити, що кожна країна має свої особливості формування та здійснення соціальної політики, які відображають національні традиції та менталітет, історичний досвід, соціально-економічний рівень розвитку економіки, фінансові можливості держави.
Існуюча на сьогодні модель економічної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення. Логіка нової стратегії передбачає принципове коригування політики доходів – перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення. Існуюче заниження вартості робочої сили відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів. Практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної платні, її вплив на розвиток виробництва, науково-технічний прогрес зведено до мінімуму. Світовий досвід господарювання свідчить, що економіка, яка базується на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили. За таких умов стримується розвиток усієї соціальної інфраструктури – освіти, медицини, культури, житлово- комунального господарства.
В умовах відсутності достатніх фінансових ресурсів держава повинна створити умови для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів, а також сформувати ефективну систему соціального захисту населення. Ця модель містить усі позитивні елементи існуючих світових систем соціальної політики.
Реформування соціальної політики мусить здійснюватися одночасно з економічними перетвореннями і орієнтуватися не лише на власні традиції, квазіміфи, але й динамічні тенденції світової економіки. Світова економіка і спільнота дуже швидко переходять у нову якість – групуються за інтересами, по-новому розв'язують проблеми глобального рівня, мислять іншими категоріями, створюють міждержавні надбудови. Процеси цих змін – дуже складні, суперечливі, динамічні, тому вимагають оперативного аналізу й адекватного реагування.
Нові умови господарювання і життя вимагають реалізації нової концепції державного регулювання соціального розвитку. В основу цієї концепції повинні бути покладені новий зміст і форми діяльності держави в проведенні соціальної політики: вирішення проблеми власності і влади, сприяння формуванню середнього класу, визнання економічної свободи як суспільної цінності, податкове стимулювання створення нових робочих місць, забезпечення соціальної захищеності та безпеки громадян, наближення до світових соціальних стандартів, цін і тарифів.
Таким чином, в даний час в країнах з розвиненою ринковою економікою прийняті різні моделі соціальної політики. Скандинавська модель характеризується високим ступенем універсальності і інституціоналізації з упором на державний сектор. Там, проте, і громадська думка, і парламент шукають шляхи скорочення податків на основі використання переваг громадянського суспільства і ринку. Як уже сказано, розвиток йде в бік приватизації, децентралізації і дебюрократизації з упором на приватні - добровільні або комерційні рішення замість рішень, що лежать в сфері державного сектора.
У ліберальній моделі, з європейських країн найбільш вираженою в Великобританії, упор робиться на організоване і частково субсидоване державою соціальне страхування у поєднанні з приватною благодійністю. У консервативній (корпоративній) моделі, що діє в центральноєвропейських державах, упор робиться на рішення, пов'язані з ринком праці, де роботодавці та наймані працівники укладають угоди, що вступають в силу, наприклад, в разі незайнятості, хвороби або старості. Сьогодні для того щоб Україна на світовій арені займала гідне місце, а якість життя громадян відповідала європейським стандартам, потрібно, щоб на зміну неефективній та нерентабельній соціальній політиці, прийшла політика, сконцентрована на потребах не тільки конкретної соціальної групи, але й кожної людини. Україні на сьогоднішній день варто чітко визначити модель, згідно з якою буде побудована її соціальна політика.
При цьому дана соціальна модель має бути сталою, тобто керівництво країни повинно її розвивати і реалізовувати незалежно від інтересів політичних сил, які перебувають при владі або прийдуть до влади після чергових виборів. Для цього основними характеристиками нової моделі соціальної політики України мають стати: скорочення бідності та зміцнення позицій та ролі середнього класу; зміцнення конкурентоспроможності національної економіки на засадах інноваційної моделі розвитку і реалізація ефективної державної антикорупційної політики; випереджальне зростання рівня доходів громадян порівняно з інфляцією; скорочення фінансово незабезпечених пільг; збільшення рівня зайнятості населення та запобігання втраті кваліфікованих кадрів; поліпшення соціальної мобільності; поширення волонтерського руху