Ім'я файлу: Даньшина Є. 02-17-02 інвестиційн сертифікати.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
План:
Вступ
Поняття та види цінних паперів у законодавстві України
Характеристика основних видів цінних паперів
Інститут спільного інвестування
Інвестиційні сертифікати: правові аспекти.
Внесення інвестиційних сертифікатів до статутного капіталу
Інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду та акції: різниця.
Висновок
Вступ
В умовах ринкових відносин особливого значення набуває такий особливий вид майна, як цінні папери. Застосування цінного папера як особливого документа і засвідчення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом відноситься до епохи раннього середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія, поява його датується ХІП ст. Прообразом векселя був супровідний лист одного банкіраміняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов'язані з переміщенням товарів та грошей, усувались, як тільки замість них подавали аркуш папера, оформлений належним чином та з відповідним змістом.
Сучасний етап розвитку економіки України характеризується безперервним зростанням значення фінансових інструментів, де особливе місце займають цінні папери. Ринок цінних паперів будь якої розвиненої держави є вагомим і необхідним елементом її економіки зважаючи не лише на обсяги операцій, що на ньому здійснюються, а першочергово – на його значення для розвитку держави та її суб’єктів. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження кредитно фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. З огляду на це, Україна, як і будь яка інша країна, зацікавлена у функціонуванні ефективного ринку цінних паперів – завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення повного та швидкого переливання заощаджень в інвестиції.
Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу, в основі якої повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці та залучення іноземних інвестицій в умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів в Україні. Питання побудови держави з розвиненою, конкурентоспроможною, соціально орієнтованою економікою пов’язане з підвищенням ефективності державного регулювання інвестиційних процесів, зокрема створення й функціонування інвестиційних фондів у комплексному розвитку її регіонів.
Поняття та види цінних паперів у законодавстві України
У законодавстві сформульовано поняття цінного папера: у ст. З Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" визначено, що цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові та інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника й передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. [3] Згідно з п. 1 ст. 163 ГК України суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законом порядку, можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також цінні папери, придбані іншими суб'єктами господарювання.
Слід виділити такі ознаки цінного папера.
1. Цінний папір має документальний характер, тобто є документом офіційного характеру, виконаний за встановленою формою, що містить необхідний мінімум відомостей певного характеру (реквізити), за істинність яких особа - укладач документа несе встановлену законом відповідальність. Додержання встановленої форми засвідчення прав, пов'язаних з цінними паперами, передбачає дотримання всіма учасниками фондового ринку приписаних норм і правил. Якщо необхідно, мас бути здійснено державну реєстрацію і ліцензування.
2. Цінний папір засвідчує грошове або інше майнове право.
3. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки у разі пред'явлення оригіналу документа, що означає зв'язок вираженого в папері права з самим документом.
4. Передача втіленого в папері майнового права допускається тільки за умови його передачі.
5. Відмова від виконання зобов'язання, вираженого цінним папером, можлива, якщо доведено недобросовісність держателя або у разі виявлення підроблення цінного папера.
У сучасному економічному механізмі цінні папери виконують різні функції: вони є регулятором суспільного відтворення, забезпечуючи прилив капіталу в одні галузі та відтік капіталу до інших. Цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. У розвинутих країнах значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів, які виражають інформаційну функцію та свідчать про стан економіки. Падіння курсу цінних паперів свідчить про погіршення економічної кон'юнктури, а стабілізація курсу або підвищення - про нормальний економічний стан країн. Крім того, за допомогою цінних паперів здійснюється контроль над економікою і економічними процесами в рамках як макро-, так і мікроекономіки. Економічна ситуація в країні впливає на курси цінних паперів, а ті у свою чергу - на функціонування економіки
ЦК України, визнає цінні папери одним з об'єктів цивільних прав і прирівнює до речей, майна [2]. Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цiннi папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага[2]. Таким чином вітчизняне законодавством визнає цінні папери, незалежно від форми їх випуску, речами.
Однак, вступаючи у цивільні правовідносини, слід мати на увазі, що у відносинах щодо цінних паперів проявляється дуалізм речових (права, що складають зміст права власності на цінні папери – володіння, користування та розпорядження) та зобов'язальних прав (права вимоги до особи, що розмістила або видала цінний папір) про виконання зобов'язань, які слідують з умов розміщення (видачі) цінних паперів.
2. Характеристика основних видів цінних паперів
Акція - це цінний папір (далі — ЦП), що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства (далі — АТ) і надає її власнику певні корпоративні права. Набуття права власності на акцію є підставою виникнення в акціонера певного обсягу прав та обов’язків. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права [5]. Цінні папери можуть випускатись у документарній та бездокументарній формі.
За ч. 5 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», у разі існування акцій у документарній формі власникові акцій видається сертифікат акції (акцій). Акції у бездокументарній формі є групою цінних паперів з самостійним, властивим їх способом переходу прав. Для акції того чи іншого товариства характерний ряд властивостей, а саме:
- є пайовим цінним папером;
- наділена певною вартістю;
- акція є неподільною;
- може брати участь в обігу;
- не має строку обігу;
- є прибутковою.
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановив, що АТ розміщує тільки іменні акції (п. 5 ст. 6). Іменні цінні папери в документарній формі на рахунку власника у зберігача знерухомлюються, тобто переводяться в бездокументарну форму [3, c. 76]. Знерухомлення цінних паперів — переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів та/або депозитарію (ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Ця форма є записом зберігача, саме він підтверджує право власності на знерухомлений іменний цінний папір (ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).
Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. [2]
Емітент може розміщувати три види облігацій:
1. Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
2. Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
3. Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Вексель — це боргове зобов ’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у вексель. За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або комерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти господарювання.
Вексель — це боргове зобов ’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у вексель. За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або комерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти господарювання.
Вексель як форма комерційного кредиту має такі особливості: абстрактність, незаперечність і обіговість. Абстрактність векселя означає те, що в ньому вказується тільки сума боргу і нічого не повідомляється про причини його виникнення. Незаперечність — це нічим не обумовлене абсолютне зобов’язання боржника або акцептанта про сплату боргу за векселем. У разі відмови від оплати за векселем він приймається до протесту, а опротестований вексель є підставою для позову до суду на боржника, або акцептанта. Обіговість — це властивість векселя бути платіжним і розрахунковим засобом, а також переходити з рук у руки за допомогою спеціального переказного напису. Обіговість векселя є тією його рисою, через яку вексель часто називають торговими грошима.
Вексель - це документ, що має суворо визначену форму і реквізити, наявність їх обов’язкова і без них він не має сили. Це форма комерційного кредиту і відсоток за нього, як правило, включається в саму вексельну суму. У процесі руху векселя, яким оформляються зовнішньоторговельні угоди, у більшості країн (окрім США, Великобританії та Швеції) встановлено гербовий збір за векселем. Він береться від суми векселя, але, як правило, складає невелику суму. З оплатою цього податку на вексель наклеюється марка. Вексель постійно знаходиться в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник або кредитор — виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі. Простий вексель виписується позичальником. Він може бути переданий іншій особі, але частіше за все його передача або обмежена, або заборонена законом. Після його оплати вексель погашається (на ньому ставиться розписка про одержання платежу) і він повертається векселедержателю На відміну від простого векселя, переказний вексель (тратта) виписується не боржником, а кредитором. Цей вексель за допомогою спеціального переказного напису індосаменту (від лат. in dorstum — на спині) вільно передається з рук у руки. Переказний напис виконується на зворотному боці векселя. З метою запобігання тих втрат, що пов’язані зі зникненням векселя (вексель вкрадено, загублено тощо), переказний вексель може бути виписано у декількох примірниках, але тоді в тексті векселя роблять напис у вигляді »Платіть за цим першим примірником». Усі останні нумеруються і вважаються дублікатами.
3. Інститут спільного інвестування
Потенційно одними з найбільш потужних інвесторів, які здатні акумулювати кошти населення та інших дрібних інвесторів і трансформувати їх в інвестиційні ресурси, є інститути спільного інвестування (ІСІ). Основна мета діяльності ІСІ – надання фінансових послуг із розміщення капіталу індивідуальних інвесторів, головним чином шляхом вкладення його в цінні папери. З позиції інвесторів, перевагами ІСІ є потенційно висока дохідність, порівняно із традиційними альтернативними напрямами вкладень, менші витрати часу на управління інвестиціями, їхня диверсифікація, можливість оперативного вилучення коштів.
Термінологія щодо інвестиційних фондів відрізняється в різних країнах, але здебільшого їх називають колективним інвестуванням, інвестиційними фондами, керованими фондами чи взаємними фондами. Згідно з чинним українським законодавством, такі фонди мають назву «інститути спільного інвестування» (ІСІ) [1]. Відповідно до норм чинного законодавства основною метою діяльності інститутів спільного інвестування є надання фінансових послуг із розміщення капіталу індивідуальних інвесторів, головним чином шляхом вкладення його в цінні папери.
До характерних рис функціонування ІСІ, які відрізняють їх від інших фінансових інститутів, належать:
– професійне управління коштами інвесторів;
– здійснення діяльності на різних сегментах фінансових і грошових ринків;
– використання переваг концентрації індивідуальних капіталів;
– широка диверсифікація вкладень за окремими фінансовими інструментами;
– максимальна ліквідність вкладених коштів;
– відносно низький рівень ризику;
– висока прибутковість, порівняно з окремими традиційними видами інвестування [4].
Відповідно до положень чинного законодавства компанії управління активами (КУА) – це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У відносинах із третіми особами компанія з управління активами повинна діяти від імені та в інтересах ІСІ на підставі договору про управління активами. КУА здійснює створення ІСІ, а також виконує інші функції, пов’язані з життєдіяльністю ІСІ, що знаходяться під її управлінням. Ключовою функцією КУА, як це видно з її назви, є управління активами, тобто грошима інвесторів, залученими у фонди під її управління. Інститути спільного інвестування (ІСІ) можуть створюватись у формі корпоративного або пайового інвестиційного фонду.
4.Інвестиційні сертифікати: правові аспекти.
У нормативних актах наводяться дещо відмінні визначення інвестиційного сертифіката. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 3480 інвестиційний сертифікат – цінний папір, що розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами (далі – КУА) пайового інвестиційного фонду й посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.
У положеннях пп. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 5080 наводиться вужче визначення інвестиційного сертифіката, а саме як цінного папера, емітентом якого є КУА пайового інвестиційного фонду і який засвідчує право власності учасника пайового фонду на частку в пайовому фонді та право на одержання дивідендів (для закритого пайового фонду).
Відповідно до пп. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 5080 інвестиційний сертифікат належить до цінних паперів пайового фонду, тобто інституту спільного інвестування (далі – ІСІ).
Юридична або фізична особа, яка є власником інвестиційного сертифіката пайового фонду, є його учасником (ч. 1 ст. 45).
Цінні папери ІСІ, до якого належить і пайовий фонд, можуть бути тільки іменними (ч. 1 ст. 51 Закону № 5080). При цьому інвестиційні сертифікати існують тільки в бездокументарній формі (ч. 2 ст. 51).
Особа, яка придбаває цінні папери ІСІ в їхнього емітента, зобов'язана оплатити такі папери в строк, передбачений проспектом емісії цінних паперів, але не пізніше трьох робочих днів з дня укладення договору про їх придбання. Оплачені цінні папери ІСІ в бездокументарній формі зараховуються на рахунок інвестора, відкритий у зберігача, виключно на підставі відповідного розпорядження емітента таких цінних паперів (ч. 4 ст. 51).
Кожний цінний папір ІСІ надає його власнику такий самий обсяг прав, як і власникам інших цінних паперів цього інституту (ч. 5 ст. 51). Розрахункова вартість цінного папера ІСІ визначається як результат ділення загальної вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів, що перебувають в обігу на день розрахунку (ч. 1 ст. 56).
Придбання цінних паперів ІСІ, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 55 Закону № 5080 (продаж цінних паперів за номінальною вартістю до досягнення мінімального обсягу активів пайового фонду), здійснюється за ціною, визначеною виходячи з розрахункової вартості цінного папера ІСІ на день надходження коштів на рахунок такого інституту (ч. 2 ст. 56).
Викуп цінних паперів ІСІ, крім випадку ліквідації ІСІ, здійснюється виходячи з розрахункової вартості цінного папера ІСІ на день зарахування таких цінних паперів на рахунок емітента. У заявці вказується кількість цінних паперів ІСІ, що пред'являються до викупу (ч. 3 ст. 56).
5. Внесення інвестиційних сертифікатів до статутного капіталу
Нормативні акти не забороняють відчужувати інвестиційні сертифікати, а цінні папери можуть бути внеском до статутного капіталу господарського товариства (ст. 13 Закону № 1576, ч. 2 ст. 115 ЦКУ). Утім, виходячи з наведених вище умов обігу інвестиційних сертифікатів, фактично до статутного капіталу можна вносити інвестиційні сертифікати ІСІ закритого типу, а також ІСІ інтервального типу в період між інтервалами.
Склад і порядок внесення вкладів, що вносяться учасниками господарського товариства, зазначають у статуті (ч. 4 ст. 82 ГКУ). Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства проводиться за згодою учасників товариства, а у випадках, установлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ч. 2 ст. 115 ЦКУ, ст. 13 Закону № 1576).
Якщо незалежну оцінку не проводять, вартість об'єкта внеску (у тому числі й інвестиційного сертифіката), оцінену за погодженням між засновниками (учасниками), зазначають в установчому документі (статуті) і в акті приймання-передачі майна, який підписує з однієї сторони уповноважена особа товариства (зокрема, директор), а з іншої сторони – засновник, який вносить внесок.
При виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному капіталі. Виплата здійснюється після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов із товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства внесок може бути повернено повністю або частково в натуральній формі (ст. 54 Закону № 1576, ч. 2 ст. 148 ЦКУ).
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, отриманого товариством у цьому році до моменту його виходу.
Отже, якщо при виході засновника зі складу ТОВ він за домовленістю з іншими учасниками ТОВ бажає забрати свій внесок до статутного капіталу у вигляді інвестиційного сертифіката, його вартість у загальному випадку не збіжиться з вартістю майна, що підлягає поверненню. Адже сума внеску, що повертається, оцінюватиметься виходячи з вартості чистих активів ТОВ у частині, пропорційній частці засновника в статутному капіталі. А така частина зазвичай не збігається з вартістю внеску засновника до статутного капіталу.
6. Інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду та акції: різниця.
Інвестиційний сертифікат (як споріднена з акціями окрема видова конструкція цінних паперів) законодавчо віднесений до групи пайових цінних паперів з урахуванням того, що він також є об’єктомінструментом посвідчення права пайової участі (вираженого у відповідній частці інвестора) в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії або пайовому інвестиційному фонді (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Ураховуючи те, що всі вказані юридичні особи створюються у формі акціонерних товариств, інвестиційні сертифікати і акції мають як спільні риси, так і відмінності з точки зору модельної побудови посвідчених ними майнових і особистих немайнових прав, а також обов’язків інвесторів і акціонерів відповідно. Основна їх відмінність полягає в тому, що інвестиційні сертифікати і акції посвідчують право пайової участі осіб у товариствах хоча і споріднених (зважаючи на єдність їх організаційноправової форми), але все ж окремих видів. Крім того, типова модельна схема змістовної побудови посвідченого акцією неподільного комплексу правових можливостей і обов’язків акціонера, як правило, завжди передбачає нарахування та виплату дивідендів. Обмеження щодо оголошення та виплати дивідендів акціонерним товариством можуть мати місце лише у випадках, передбачених законом (ч. 3 ст. 158 ЦК України). Типова модельна схема побудови комплексу правових можливостей і обов’язків, посвідчених інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів, не передбачає можливості нарахування та сплати дивідендів (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Право на отримання доходу у вигляді дивідендів посвідчується лише інвестиційними сертифікатами, що емітуються окремими різновидами інвестиційних фондів і компаній. Спільність видових конструкцій акцій і інвестиційних сертифікатів полягає не тільки в їх змістовній спорідненості, але й можливості їх випуску та подальшого функціонування в цивільному обороті як емісійних цінних паперів.
Висновок
Отже, ринкова економіка неможлива без існування цінних паперів та їх упорядкованого ринку. Тому вони є об’єктом специфічних правовідносин, які детально врегульовані загальним і спеціальним законодавством і знаходяться під контролем держави. Цінні папери являються невід‘ємними елементами будь-якої розвиненої ринкової економіки.
На сучасному етапі свого розвитку вітчизняний фондовий ринок характеризується недостатньою ліквідністю та капіталізацією, масштабним дефіцитом внутрішніх фінансових ресурсів для інвестицій, мізерною часткою біржового сегменту ринку, недостатнім законодавчим регулюванням деяких аспектів функціонування ринку, обмеженою кількістю ліквідних та інвестиційно привабливих фінансових інструментів, розпорошеністю та фрагментарністю біржової та депозитарної інфраструктури. Для того, щоб ринок цінних паперів України став ефективним механізмом обороту цінних паперів, сприяв економічному розвитку країни, шляхом залучення інвестиційних ресурсів, необхідно забезпечити ефективну систему розвитку небанківських фінансово-кредитних установ, в тому числі й інститутів спільного інвестування, без налагодженої діяльності яких неможливий успішний розвиток як фондового ринку, так і фінансової системи України в цілому.
Список використаних джерел:
1. Господарське право : підручник / [О. П. Подцерковний, О. О. Квасницька, А. В. Смітюх та ін.] ; за заг. ред. О. П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.
2. Про інститути спільного інвестування: Закон України від 05 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 29. – Ст. 337.
3. Про затвердження Положення про реєстрацію регламенту інститутів спільного інвестування та ведення Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування: рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18 червня 2013 р. // Офіційний вісник України. – 2013. – № 62. – Ст. 2249.
4. Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія. – Харків: Право, 2006. – 544 с. 32
5. Чернадчук В. Д. Основи інвестиційного права України : навчальний посібник / [Чернадчук В. Д., Сухонос В. В., Чернадчук Т. О.] ; за заг. ред. В.Д. Чернадчука. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – 384 с.
6. Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України/ – 1996. – № 19. – Ст. 80.
7. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.
8. Дзюба С. О. Пайові інвестиційні фонди як альтернативна форма розміщення фінансових заощаджень громадян / С. О. Дзюба [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://3222.ua
9. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. № 514- VI (із змінами) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2008. – № 50-51. – Ст. 384.
10. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної ради України (ВВР).– 1991. – № 38. – Ст. 508.