План підготовчих заходів медичної служби до оборонного бою бригади
Після затвердження рішення щодо медичного забезпечення оборонного бою начальник МПБ віддає розпорядження підлеглим про порядок надання першої медичної допомоги пораненим і хворим, вказує на місцевості санітарному інструкторові в кожному опорному пункті роти (після узгодження з командиром роти) місце розташування медичного поста роти (МПР), організовує пост санітарного транспорту (ПСТ) (при необхідності два-три пости), для чого використовує санітарні транспортери, санітарні машини МПБ і додані командуванням. Пост санітарного транспорту повинен облаштовуватися в недоступному для спостереження противником місці й розташовуватись якнайближче до опорного пункту роти. Від медичних постів рот та постів санітарного транспорту до МПБ треба добре підготувати шляхи винесення та евакуації потерпілих. На цих шляхах встановлюють дороговкази у вигляді стрілки з нанесеним на ній червоним хрестом.
Бойовий медик роти намічає місця укриття поранених та хворих (після погодження з командиром взводу) в опорному пункті кожного взводу своєї роти, вибирає шляхи виходу, винесення та вивезення поранених з передової траншеї до медичного посту роти або ПСТ. Після огляду опорного пункту роти санітарний інструктор доповідає командиру роти про обсяг робіт, які треба провести для забезпечення винесення траншеями та ходами сполучення поранених, про підготовку драбин для вилізання з траншей, створення настилів для переходу через траншеї, розширення вузьких ділянок ходів сполучення, а також інших додаткових робіт для дотримання санітарно-гігієнічних вимог і запобігання порушенню стану епідемічного благополуччя особового складу.
Бойовий медик роти повідомляє командирам взводів про місце-знаходження МПР і позначає шляхи, що ведуть до нього від опорних пунктів взводів. Він створює в МПР невеликий запас засобів для надання першої медичної допомоги, зокрема табельних і підручних засобів для зупинки кровотечі, проведення транспортної іммобілізації, а також заготовлює матеріали для підстилання, освітлювальні пристосування, питну воду тощо.
Медичний пункт батальйону розгортається в межах батальйонного району оборони. Як правило, вибираються основне та запасне місця для його розгортання з урахуванням можливості вимушеного відступу підрозділів батальйону.
Для МПБ треба вибирати місце збоку від можливого напрямку головного удару противника, за можливістю ближче до шляхів підвезення та евакуації, з облаштованими потайними підходами для поранених та хворих, санітарів-носіїв і транспорту від опорних пунктів рот до МПБ та від нього в тил, також необхідно враховувати можливість захисту МПБ від вогню противника. Обов’язковим є створення системи охорони та оборони МПБ від окремих груп противника, які можуть з’явитися в тилу батальйону. Поряд з МПБ також обладнуються укриття для санітарно-транспортних засобів.
Для розгортання МПБ використовують як типові укриття та бліндажі, так і пристосовані підвали зруйнованих споруд, землянки, котловани, а в деяких випадках-табірні намети або навіси із плащ-наметів. У розгорнутому МПБ повинно вміщатися одночасно до 14-16 потерпілих, в тому числі до 6-8 лежачих поранених. При розрахунку його площі виходять з таких нормативів: до 2,5 м2 на одного потерпілого, який розташований на ношах, та близько 0,75 м2 на одного сидячого. Для ходячих поранених встановлюються лавки або табуретки, ноші необхідно ставити на підставки. Облаштовується умивальник, обов’язкова наявність ємності із запасом питної води (взимку — термоси з чаєм), засобів для утеплення поранених та хворих (ковдри, шинелі, матраци тощо), готуються освітлювальні прилади. Завчасно створюється запас медичного майна, частину якого (перев’язувальний матеріал, шини, знеболювальні засоби тощо) викладають на стіл, що прискорює його використання для надання допомоги пораненим.
На початку бою стрілець-санітар вибирає місце, з якого можна бачити поле бою (можна поряд з командиром взводу). Виявивши пораненого або отримавши повідомлення про його місцезнаходження, стрілець-санітар приховано наближається до нього, надає першу медичну допомогу, при необхідності відтягує (переносить) потерпілого в найближче укриття та позначає це місце, після чого подає встановлений сигнал санітарам-носіям або повідомляє санітарного інструктора роти. Санітари-носії виносять поранених до ПСТ або в МПР. Звідти потерпілих транспортними засобами евакуйовують в МПБ або в МПП. Так, під час ведення бойових дій федеральними військами Росії в Чеченській республіці, а також 40-ю армією в Афганістані, при відсутності броньованих гусеничних санітарних транспортерів поранених евакуйовували на бойових машинах піхоти або на БТРах, які виділяло командування.
Легкопоранені, не здатні вести бій, з дозволу командира взводу із особистою зброєю можуть направлятися в МПБ (МПП) пішки, серед них призначають старшого групи. Для їх евакуацію використовуються зворотні рейси транспорту, що підвозив матеріальні засоби з тилу.
Бойовий медик роти веде спостереження за районом оборони роти, спрямовуючи зусилля стрільців-санітарів, санітарів-носіїв та водіїв-санітарів на максимальне пришвидшення розшуку потерпілих, надання їм першої медичної допомоги та евакуацію з поля бою. Він отримує інформацію від командирів взводів і роти, стрільців-санітарів і санітарів-носіїв про кількість і місцезнаходження поранених, доповідає начальнику МПБ, особисто надає першу медичну допомогу і організовує обстеження важкодоступних місць, пошкодженої техніки, завалів, зруйнованих будівель та інших місць з метою виявлення і винесення потерпілих, які можуть там переховуватися.
Якщо в МПБ приймають значну кількість поранених та хворих (понад 7-10 осіб), то перед наданням долікарської допомоги доцільно провести їх медичне сортування. Мета його - визначення черговості надання допомоги потерпілим, а також способу і черговості їх транспортування до наступних етапів евакуації (МПП, інколи відразу в омедб). Часто проведення сортування буде проводитись начальником МПБ (санітарним інструктором МПБ) безпосередньо на машинах, що доставили їх. При необхідності пораненим надають медичну допомогу, не знімаючи з машин, і відразу евакуюють в МПП. Одночасно контролюється правильність надання першої медичної допомоги стрільцями-санітарами взводів, санітарами-носіями та водіями-санітарами. Приймається рішення про доцільність накладеного джгута (закрутки) та контролюється правильність його накладання; пов’язки, як правило, не міняються, проводиться лише підбинтовування, крім тих випадків, коли вона промокла, забруднилась і сповзла, а рана залишилась оголеною; накладаються іммобілізуючі пов’язки та шини, якщо вони відсутні або накладені неправильно, а також проводяться інші заходи долікарської медичної допомоги.
Якщо виникла загроза відступу або вклинення противника в оборону батальйону, обсяг заходів долікарської допомоги може скорочуватись, а в окремих випадках надається тільки перша медична допомога. Хоча не виключається варіант розширення обсягу медичної допомоги до надання невідкладних заходів першої лікарської допомоги при умові підсилення МПБ лікарем з необхідним медичним майном. Це може відбуватись при веденні бою батальйоном на окремому напрямку або на значній відстані батальйону від головних сил полку. При виникненні таких обставин МПБ функціонує як етап медичної евакуації. Потерпілим, які тимчасово залишаються на ньому до появи умов евакуації, надається необхідна медична допомога, проводиться догляд, організовується їх харчування. Для евакуації в таких випадках можуть залучатися вертольоти, транспорт загального призначення, санітарно-транспортні засоби, на яких спочатку відправляють тяжкопоранених, які потребують надання невідкладної медичної допомоги в МПП або омедб. Легкопоранені, які отримали медичну допомогу і не потребують госпіталізації, повертаються в свої підрозділи.
При виникненні несприятливих умов для роботи начальник МПБ з дозволу командира батальйону може перемістити МПБ в інше місце і негайно повідомити про це старшого медичного начальника. Лише при виникненні загрози захоплення МПБ противником, який прорвав оборону батальйону, при попаданні під його сильний вогневий вплив та в інших виняткових випадках рішення про переміщення може бути прийняте начальником медичної служби полку чи самим начальником МПБ. Але після прийняття такого рішення необхідно якнайшвидше повідомити про це командира батальйону та старшого медичного начальника.
У випадку переміщення МПБ фельдшер після узгодження з начальником медичної служби полку може змінювати шляхи вивозу потерпілих, переключати їх евакуацію із рот у сусідній МПБ або прямо в МПП. Як правило, для цього виділяються додатково санітарно-транспортні засоби.
При відступі батальйону вживають заходів для розшуку і вивезення усіх потерпілих із застосуванням не тільки санітарного транспорту, а й всіх транспортних засобів, включаючи танки підрозділів, що відступають.
У випадку ведення оборонного бою протягом тривалого часу (де-кількох діб) без зміни району оборони медичній службі батальйону треба посилити контроль за проведенням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, в тому числі організувати проведення заходів щодо усунення умов, що сприяють забрудненню місцевості; посилювати контроль за харчуванням та водопостачанням, дотриманням особистої та колективної гігієни; також своєчасно поповнювати запаси медичного майна замість використаного медичним персоналом і особовим складом батальйону, проводити інші заходи.
Управління медичною службою повинно бути стійким, безперервним, оперативним та скритним. Це забезпечується:
> своєчасним ознайомленням начальника медичної служби з поставленим бойовим завданням, з розпорядженням начальника медичної служби бригади та постійним усвідомленням бойової, тилової та медичної обстановки;
> правильним рішенням щодо медичного забезпечення, прийнятим після детального вивчення та оцінки обстановки;
> своєчасною постановкою завдань підлеглим та перевіркою виконання відданих розпоряджень;
> наявністю постійного зв'язку зі штабом та тиловим пунктом управління батальйону, з МПБ та медр, начальником медичної служби бригади, приданих та сусідніх частин;
> організацією чіткої взаємодії з іншими службами (тилу, зв'язку, інженерною, хімічною) та сусідами;
> своєчасною доповіддю командиру батальйону, поданням донесень начальнику медичної служби бригади та своєчасним одержанням донесень від підлеглих.
Начальник медичної служби повинен завжди знати медичну обстановку в частині та бути готовим доповісти про:
> стан здоров'я особового складу, санітарно-епідемічний стан підрозділів та зайнятих ними районів;
> стан медичної служби, укомплектованість її підрозділів особовим складом, транспортом та медичним майном;
> місця розташування МПР, ПСТ, МПБ та медр, умови їх розміщення, наявність поранених (уражених) та хворих на них.
Управління медичною службою складається із заходів щодо підготовки, організації та проведення медичного забезпечення