Ім'я файлу: РБ_Ніцше.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Аналіз державного боргу України в сучасних умовах.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Аналіз державного боргу України в сучасних умовах.docx
«Підхід до осягнення», «По той бік добра і зла»
Есе, Роман Бартюк, 218 група
Ніцше – філософ, який, мабуть, сказав про все: релігію, всесвіт, людину та її місце у всесвіті, він залишив нам у спадок свої роздуми про мистецтво, релігію, культуру, науку, державу та ще багато іншого. І, звичайно, досліджував він і «одвічні питання» філософії.
Ніцше представник так званої «наївної філософії», тобто це як «наївне мистецтво», коли пишуть картини, твори і т.д. люди без професійної освіти. Ніцше – філолог, тому не дивно, що свої ідеї він висловлював у своїх книгах, які є, у якійсь мірі, художніми. Саме в своїх творах він обігрує свої ідеї, задає одвічні питання та намагається на них відповісти.
У творі «Підхід до осягнення», для мене, найцікавішими є перший і другий розділи – «Людина» та «Наявне буття людини». У них, як передає нам Карл Ясперс, Ніцше намагається осягнути, що таке людина і яка у неї місце в світі. Ніцше пише, що якщо дивитись на людину в масштабі світу, то вона по суті є чимось незначним, і хоча для нас наші рідні, близькі люди, та й самі ми я чимось «великим», значним, важливим, все одно по відношенню до всього світу ми є ніким, наші проблеми нікого не турбують і не впливають, по суті, ні на що, крім як на наше життя, яке просто є випадковістю.
Взагалі упродовж життя Ніцше дуже часто змінював свою думку про саму людину. Він і сподівався на неї, і вірив, і зневажав. Заратустра, як герой його творів, передає думки автору: він колись любив людину, але тепер любить людського Бога. Я це зрозумів так, що, якщо ми створені «за подобою Божою», як сказано в Біблії, то всі ми є подібністю Бога, а Бог – це ідеальний образ людини, людини такої, якою вона нібито має бути. Тобто Бог і є в тому образі Надлюдини, який описує Ніцше, і наша життєва мета – це стати надлюдиною, тобто знайти такого Бога в собі і прагнути до нього.
У третьому розділі «Людина, що сама себе породжує», Ніцше говорить про мораль. Тобто він ставить саму мораль під питання і говорить про те, що мораль як об’єкт вищої духовності не може існувати. Я думаю, це дуже провокативний вираз до того часу. Тобто мораль вивчали всі філософи до нього, вони описували мораль як таку «вищу цінність», те, до чого потрібно прагнути, а Ніцше каже, що саме існування моралі ставить під питання цю мораль. При цьому ж тоді мораль була тісно пов’язано з чимось божественним, у Біблії це виноситься на передній план, всюди говориться, що єдиний шлях до людяності – це мораль, а Ніцше каже, що «Бог помер», а «моралі в загальному розумінні немає».
У розділі «Акселеративний образ Людини» Ніцше говорить про ідею тієї самої надлюдини. Акселеративність – це такий прискорений розвиток «у біології, наприклад, фізичний». Тобто надлюдина – це той «вищий» варіант самої Людини, у який він вірить. Ніцше бачив «Вищу людину» досить доконаною, руйнівником всіх ідеалів, але він, як описує нам ідеї Ніцше Карл Ясперс, «вбачає недоконаність суті вищих людей не тільки в розмаїтті очевидних фальсифікацій, а й безпосередньо,— в самій вищій формі людини» і вже в четвертому розділі твору «Підхід до осягнення» у Ніцше «Вищі люди здаються розумними, жаданими, очікуваними визволителями від його неминучого невдоволення світом, людьми і самим собою».
У творі «По той бік добра і зла» Ніцше, на мою думку, представ для нас тим самим справжнім нігілістом, яким його описують. У цьому творі він іронізує над різними філософами, описує їх з якоюсь зневагою, викриває їх недоліки, недоліки їхніх ідей, недоконаність їхніх ідей тощо.
Але, якщо критикуєш, потрібно щось запропоновувати, і Ніцше висуває ідеї. Він намагається переосмислити ту саму мораль, гуманістичні цінності і так далі. Тобто твір називається «По той бік добра і зла», і ця назва дуже добре описує ідеї, які в ньому подані.
Ніцше переосмислює ці цінності в тому плані, що добра та зла не існує, це лише вигадані людьми поняття, підкріплене якимись загальновизнаними нормами моралі. Він описує, що навіть найбільші біблійські гріхи не є зовсім поганими, це не так, якщо якраз подивитись на явища з такого діалектичного боку. Тобто поняття добра і зла – відносні, вони не мають по суті своїй ніякого відношення до істини. Тобто добро – це не завжди правильно, це не зовсім «так, як має бути», це лише вимір людської культури, і чому люди вважають, що щось треба вважати добром, а щось злом» не так вже й зрозуміло.
У цьому творі він також намагається відповісти на деякі ті самі «одвічні» питання, він ставить під сумнів ідеї різних інших філософів щодо знання, істини, свідомості тощо. Відкидає, висміює одні ідеї і пропонує свої.
Взагалі, якщо судити по цим двом творам, то для мене Ніцше представ таким собі «провокатором» свого часу, і якщо заглянути в його біографію, то це підтверджується. Ніцше висміював чужі ідеї, висував свої, намагався порушити ті цінності, які були, «палити святині», заперечувати загальноприйняті якісь установки, і на мою думку, це заслуговує на повагу. Він не побоявся висунути провокативні ідеї і так увійшов, можна сказати, в історію.
Думаю, не всі ідеї Ніцше треба близько сприймати, ну філософія, звичайно, і не повинна виховувати, але я про те, що не всі ідеї можна взяти для себе, їх просто потрібно зрозуміти і «роздивитись». Наприклад, образ Вищої людини мені не близький, я не думаю, що сучасній людині треба в це вірити, але Ніцше – все одно великий філософ і з цим спорити безглуздо.