Ім'я файлу: Творчий феномен Лесі Українки - Шваліковська Ольга.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 29.05.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 29.05.2020
скачати
Підготувала студентка:
Шваліковська Ольга
Група:
ДО-13з
Драматична творчість Лесі Українки надзвичайно різноманітна і цікава. Вона багата тематично і багатогранна в свої проблематиці.
Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі XX ст. Її неоромантична (новоромантична) символістська поезія та драматургія означили на межі століть увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем (йдеться насамперед про зосередження на внутрішньому світі людини, на індивідуальній психології).
Леся Українка ввела в українську літературу жанр драматичної поеми.
Особливості творчості:
«Горда волелюбна і ще й тому народолюбна людина — ось ідеал Лесі Українки» (П. Кононенко);
намагання поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як новоромантизм;
у творах поетеса оцінює сучасність як «час глухонімії» (існування без подвижництва, героїки і боротьби, без тріумфальних вінків. Молоде покоління «вроджене в темниці», звикле «носить кайдани ржаві та важкі»);
мають місце мотиви співчуття, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя. Кидаючи заклик долі й богам, Леся Українка у своєму романтичному бунтарстві звертається до образу Прометея, який стане наскрізним у її поезії;
поетичні збірки упорядковані не за хронологічним принципом розташування творів, а за мотивами чи жанрами (об’єднані в цикли «Подорож до моря», «Сім струн» та ін.);
особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських про-блем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ;
жанрові обрії творчості: поезії, ліро-епічні, лірико-драматичні, драматичні поеми, легенди, поезія в прозі, драма-феєрія («Лісова пісня»).та ін.
Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою.
Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби.
Творчість поетеси — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За своїми ідейно-художніми якостями, рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.
У своїх драматичних творах Леся Українка часто зверталася до сюжетів і так званих “вічних образів”, узятих із Біблії і Євангелія, з історії та літератури інших народів. Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності, що дозволило розширити тематичні обрії нашої драматургії, порушувати злободенні соціально-політичні й морально-етичні проблеми, які хвилювали українське громадянство.
З іменем Лесі Українки пов’язаний і розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні та морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей.
Першим драматичним твором Лесі Українки була п’єса “Блакитна троянда”, написана прозою 1896 року. Пізніше поетеса створює драматичні поеми, які на початку XX століття посіли провідне місце в її творчості. До кращих драматичних поем і соціально-філософських драм Лесі Українки належать:
“Одержима” (1901)
“Осіння казка” (1905)
“В катакомбах” (1905)
“Кассандра” (1907)
“У пущі” (1897—1909)
“Адвокат Мартіан” (1911)
“Лісова пісня” (1911)
“Камінний господар” (1912)
“Оргія” (1913).
Три останні становлять її “діамантовий вінець”, за влучним висловом М. Рильського.
Однією з перших спроб поетеси у жанрі драматичної поеми стала лірико-драматична поема “Одержима”, написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог.
Поему було створено одним подихом — у ніч, коли Леся Українка перебувала біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, від якого відвернулися його колишні товариші. Звідси той виразний суб’єктивізм авторки в окресленні конфлікту між Міріам і Месією, який в останні дні свого земного життя глибоко страждає від самотності, від нерозуміння його стану людьми, особливо учнями.
Тема протистояння позитивного героя, який обстоює правду, підносить дух переможених і збайдужілої юрби, єднає “Одержиму” з двома іншими творами цього жанру, написаними в цей час також на основі подій стародавньої історії східних народів.
У драматичних поемах “Вавилонський полон” і “На руїнах” Леся Українка по-новому осмислює події, пов’язані із загибеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. Головну увагу тут звернено на проблему між поневоленими і переможцями, на духовний розкол серед завойованих.
У центрі поеми “Вавилонський полон” — співець Єлеазар, якого співплемінники зневажають за те, що заради шматка хліба він співав для ворогів. Та справжні пісні він зберіг для свого народу і ними він піднімає його дух.
“На руїнах” — твір про руїни поневоленого Єрусалима. Ми дізнаємося про горе і відчай людей, які залишилися без даху над головою, без їжі й одягу. Сонні люди здаються вбитими, а поле, де вони знаходяться, наче вкрите трупами. І от руїнами ходить від однієї купки людей до іншої пророчиця Тірца і підбадьорює занепалих духом.
Доба раннього християнства відбувається у драматичній поемі “В катакомбах”, де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри засуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. Раб-неофіт не може примиритися з словами єпископа, що не осуджує рабства, а закликає до покори.
Та справжнім шедевром всесвітньої драматургії стала драма-феєрія Лесі Українки “Лісова пісня”. Це — “поезія рідної природи, сприйнятої через прекрасні фольклорні образи, поезія мрії про щасливе, гармонійне, красиве життя, — звучить тут з незвичайною, навіть для Лесі Українки, силою”, — як справедливо зазначив один із критиків — Леонід Новиченко. Твір утверджував боротьбу за волю як неодмінну умову людського щастя, втілював мрію про нову людину — мужню, добру, безкорисливу, готову йти на самопожертву в ім’я свободи й щастя народу.