Підготовка збірних команд до олімпійських ігор

1. 
   Малоефективна система управління олімпійською підготовкою, залучення до її організації значної кількості суб’єктів спортивного руху. В Україні прийнято достатню кількість нормативно-правових документів з вказаного питання, проте відсутній належний контроль та відповідальність за їх виконання. Зокрема, схвалена Кабінетом Міністрів України (розпорядження від 3 червня 2009 р. No 592-р) Стратегія формування сучасної системи олімпійської підготовки на період до 2020 року залишилась лише на папері; за 3 роки практично не реалізується жодний з її напрямів. До олімпійської підготовки долучаються центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту, Національний олімпійський комітет України, добровільні спортивні товариства, регіональні органи влади, спортивні федерації, клуби. Нерідко одним спортсменом одночасно «опікується» декілька територіальних та відомчих організацій. У випадку його успішного виступу на спортивних змаганнях всі вони претендують на відповідні нагороди, а провалу – перекладають відповідальність один на одного.
   
2. 
   Нераціональне використання наявних ресурсів для олімпійської підготовки. Олімпійська підготовка здійснюється зі спортсменами значної кількості видів спорту, в т.ч.тих, що мають для України низьку ймовірність завоювання олімпійських медалей на найближчі 8 років: командні ігрові види спорту, бадмінтон, настільний теніс, кінний спорт, велоспорт-шосе, велоспортмайнтенбайк, стрільба стендова, тхеквандо, стрибки на батуті, тріатлон, плавання синхронне та інші. До Ігор ХХХ Олімпіади готувалось понад 600 спортсменів, а відповідно відбувалось «розмивання» фінансів, що виділялись на олімпійську підготовку. Зокрема, на кінний спорт у 2012 р. було виділено з державного бюджету понад 8 млн. грн.
   
3. 
   Незадовільне матеріально-технічне забезпечення олімпійської підготовки. Практично жоден з пріоритетних видів спорту в Україні немає належної навчально-тренувальної бази, що відповідає світовим стандартам. Хоча у державі нараховується 78 баз олімпійської підготовки, що вимагають проведення системної модернізації та упорядкування. Нерідко провідні спортсмени вимушені за власні кошти забезпечувати себе індивідуальним спортивним обладнанням та інвентарем.
   
4. 
   Недостатній рівень конкуренції при формуванні збірних команд України. Стан здоров’я дітей та молоді в Україні стрімко погіршується, як наслідок, зменшується кількість осіб, які можуть бути залучені до спорту вищих досягнень, зокрема здатних тренуватися та витримувати значні фізичні навантаження, та добиватися високих спортивних результатів. Кількісні та якісні показники діяльності дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ фізичної культури, шкіл вищої спортивної майстерності не відповідають сучасним запитам спорту вищих досягнень. Має місце нераціональна побудова багаторічної підготовки спортсменів та її «форсування» на початкових етапах.
   

1. 
   Реформування системи управління розвитком спорту та олімпійської підготовки. Необхідно чітко розмежувати повноваження суб’єктів сфери фізичної культури і спорту для уникнення дублювання функцій щодо розвитку спорту та олімпійської підготовки. Зокрема, доціль-но відповідальність за проведення олімпійської підготовки покласти на Національний олімпійський комітет України (далі – НОК) з виділенням для цього відповід-них асигнувань з державного бюджету. НОК укладає угоди з кожним спортсменом та його особистим тренером, які залучені до олімпійської підготовки, де закріплюються конкретні зобов’язання сторін щодо підготовки до Ігор чергової Олімпіади, в т.ч. участь у міжнародних змаганнях протягом 4-річного циклу підготовки. Відповідальність за розвиток дитячого, дитячо-юнацького, резервного спорту всередині країни (матеріальна база, кадрове забезпечення, організація тренувальної та змагальної діяльності) покласти на центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту (в т.ч. – державних тренерів), добровільні спортивні товариства, спортивні федерації, регіональні та місцеві органи управління. При цьому необхідно розставити пріоритети, заохочуючи розвиток тих чи інших видів спорту в конкретних територіях чи організаціях, де є або може бути розвинена відповідна матеріальна база та кадровий потенціал тощо. Налагодити ефективний державний та громадський контроль за виконанням раніше прийнятих рішень щодо розвитку спорту та олімпійської підготовки.
   
2. 
   Здійснення олімпійської підготовки з видів спорту, в яких Україна здатна мати олімпійські медалі в найближчі 8 років. Необхідно орієнтуватись на розвиток пріоритетних видів спорту і дисциплін, що мають з одного боку багаті традиції підготовки, відповідний потенціал спортсменів, які мають високу ймовірність отримання олімпійської нагороди, кваліфіковані тренерські кадри, а з іншого – не-достатньо високу конкуренцію на міжнародній арені та висока «медалеємність». На сучасному етапі для України це такі види спорту: легка атлетика (переваж-но стрибки і метання), спортивна гімнастика, важка атлетика, бокс, фехтування, стрільба кульова, боротьба вільна, дзюдо, веслування на байдарках і каное, веслування академічне, плавання.
   
3. 
   Залучення до олімпійської підготовки у пріоритетних видах спорту спортсменів світового рівня. НОК України має укладати угоди про олімпійську підготовку лише зі спортсменами, які за результатами участі в офіційних міжнародних змаганнях, рейтингом міжнародних спортивних федерацій, висновків експертів входять до найсильніших атлетів у своєму виді спорту, дисципліні, ваговій категорії тощо, які разом із тренером несуть персональну відповідальність за виконання взятих на себе зобов’язань щодо результатів участі в Іграх наступної Олімпіади. Загальна кількість таких спортсменів не повинна перевищувати 100 осіб, в т.ч. до цього складу можуть входити видатні спортсмени з непріоритетних видів спорту. Необхідно здійснювати щорічне оновлення цього контингенту (в межах 10-15 %) за рахунок вилучення осіб, які погіршили спортивні результати, та включення нових перспективних спортсменів. Для вказаної категорії спортсменів забезпечують належні умови, які відповідають міжнародним стандартам, створення та реалізацію системи індивідуального забезпечення за всіма складовими олімпійської підготовки.
   
4. 
   Створення сучасних центрів олімпійської підготовки. Формування 5-7 національних центрів олімпійської підготовки з об’єднанням відповідних установ, організацій, підприємств, здатних забезпечити повний спектр якісних послуг національним командам: тренувальні, навчальні, наукові, медичні, інформаційні, матеріально-технічні, сервісні та адміністративні. Доцільним видається в рамках реалізації ініціативи керівництва держави про зміцнення матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту (програма «3х27») у регіонах держави в першу чергу спрямувати відповідне фінансування та зусилля на будівництво сучасних баз олімпійської підготовки на місцях з урахуванням пріоритетності видів спорту, наявних спортивних традицій та кваліфікованих тренерських кадрів. Забезпечення кожної національної федерації 1-3 сучасними тренувальними спортивними базами, які відповідають вимогам міжнародних федерацій по проведенню змагань високого рівня. Будівництво спортивних споруд і баз олімпійської підготовки повинне враховувати особливості регіону: наявні кліматичні умови, кадровий потенціал, контингент спортсменів тощо.
   
5. 
   Удосконалення медичного та фармакологічного забезпечення олімпійської підготовки. Необхідно здійснювати щорічне підвищення кваліфікації лікарів, які задіяні до медичного обслуговування спортсменів, що здійснюють олімпійську підготовку. Національному антидопінговому центру забезпечити розробку та реалізацію програми з профілактики використання спортсменами заборонених засобів та методів.
   
6. 
   Впровадження в олімпійську підготовку сучасних наукових технологій:
   

• 
  створення у структурі центрів олімпійської підготовки комплексів з науково-методичного забезпечення національних команд за принципом впроваджувальних дослідних центрів;
  
• 
  налагодження роботи стаціонарних та мобільних наукових лабораторій на основних базах олімпійської підготовки;
  
• 
  реалізація державної програми з впровадження інноваційних технологій (інформаційних, генних, нанотехнологій тощо) у спорт найвищих досягнень із залученням провідних навчальних, наукових закладів, організацій та підприємств країни;
  
• 
  створення національної інформаційно-комп’ютерної мережі з наданням довідково-консультативних, науково-технічних, контрольно-управлінських послуг фахівцям, які задіяні в олімпійську підготовку;
  
• 
  налагодження системного покращення інструментального оснащення наукової діяльності зі створенням стаціонарних науково-діагностичних стендів для споріднених видів спорту, мобільних діагностичних лабораторій комплексної та вибіркової спрямованості (біомеханічної, функціональної діагностики, біохімічної тощо) для проведення обстежень спортсменів у природних умовах тренувальної та змагальної діяльності;
  
• 
  виділення на потреби спортивної науки не менше 2 % загального фінансування підготовки національних команд.
  

Література

2. 
   Дрюков В. О. Науково-методичне та медичне забезпечення спортсменів у спорті найвищих досягнень / В. О. Дрюков, Т. Є. Містулова. – Київ : Наукова думка, 2004. – 277 с.
   
3. 
   Закон України «Про фізичну культуру і спорт» Електронний
   

2. 
   Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения : [учеб. для студ. высш. учеб. завед. физ. воспитания и спорта] / В. Н. Платонов. – Киев : Олимпийская литература, 2004. – 808 с. – ISBN 966-7133-64-8.
   
3. 
   Pityn M. Features of theoretical training in combative sports / Pityn Maryan, Briskin Yuriy, Zadorozhna Olha // Journal of Physical Education and Sport.