РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни ‟Історія війн і сучасного військового мистецтва”
Тема: «ПЕРШІ ВІЙСЬКОВІ ПОХОДИ КОЗАКІВ. КНЯЗЬ БАЙДА ВИШНЕВЕЦЬКИЙ. ІВАН ПІДКОВА. САМІЙЛО КІШКА»
КИЇВ – 2020
Зміст
Вступ 2
І РОЗДІЛ 4
Перші військові походи козаків. Князь Байда Вишневецький 4
РОЗДІЛ ІІ 12
Самійло Кішка 12
РОЗДІЛ ІІІ 17
Іван Підкова 17
Висновки 21
Список використаної літератури 23
Вступ
Актуальність теми: розглянемо питання , що моє безпосередній взаємозв`язок з нашим минулим. Для сучасних українців козаки, козацькі походи, права і вольності запорожців – не тільки символи національної гідності, а й усвідомлення того, що вони є нащадками унікального явища в європейській історії. І в цьому немає жодного перебільшення: феномен українського козацтва завжди дивував, захоплював, надихав. Загони запорозьких козаків не раз кликали на допомогу королі й царі, їх, як вогню, боялися хани й султани, про їхніх гетьманів, кошових отаманів складали пісні, писали романи й героїчні епоси.
Мета роботи: розглянути українське козацтво на початку створення, їх перших гетьманів та походи. Проаналізувати як саме на українські землі вплинуло створення козацтва.
Завдання:
Дослідити створення та перші військові походи козаків на чолі з гетьманом Байдою Вишневецьким.
Проаналізувати його наступника Самійла Кішку та оцінити його вклад в створення козацтва й захисту держави.
Розглянути образ могутнього Івана Підкови .
Об`єкт роботи: перші військові походи козаків.
Предмет роботи: українські гетьмани Байда Вишневецький, Самійло Кішка та Іван Підкова.
І РОЗДІЛ
Перші військові походи козаків. Князь Байда Вишневецький
Поява козаків на українських землях спостерігається наприкінці ХV ст. під впливом серйозних причин.
По-перше, цього вимагала необхідність протистояти постійній загрозі з боку татар, які регулярно, по декілька разів на рік здійснювали набіги на українські землі.
По-друге, потрібно мати на увазі посилення пригнічення з боку Польщі, яке проявлялося після утворення Речі Посполитої у політичній, економічній і релігійній сферах.
По-третє, українському народу, який нещодавно мав свою велику і розвинуту державу Київську Русь, важко було погодитись на бездержавне і пригнічене становище.
Таким чином названі обставини сприяли виникненню такої соціально-політичної і воєнної потуги, як українське козацтво.
Причиною створення Запорозької Січі можна вважати перш за все внутрішню потребу козацтва у власній організації, оскільки до середини ХVІ століття воно значно зросло кількісно. З іншого боку, не припинялася татарська загроза, тому важливо було сформувати центр українського козацтва, котрий міг цілісно та структурно протистояти таким набігам.
Початок організації козацтва поклав Дмитро Іванович Вишневецький. З його ініціативи відбулось утвердження першої січі з кам’яним замком на острові Мала Хортиця, яку розпочали будувати у 1554 році[11].
Дмитро «Байда» Іванович Вишневецький (народився у 1516 році — помер у 1563/1564 роках) — український шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Дмитро Вишневецький був старшим з 4-ох синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки Семена Олізаровича та княгині Острозької.
Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича, очолював окремий відділ. Наприкінці 40-х років (з 1551-го) король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Польські джерела стверджують, що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.
Незважаючи на попередження Сиґізмунда II, Дмитро Вишневецький 1553 року власним коштом розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки. Фортеця мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі. Діяльність Дмитра Вишневецького переконливо засвідчила, що до другої половини 16 століття державотворчі тенденції діяльності українського козацтва майже сформувалися[3].
Перебування в Османській імперії
Улітку 1553 року Дмитро Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю, з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні, не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив на Кримського хана. Інша версія — визволення з полону родичів загиблого Федька Вишневецького. Ймовірно, безпечному перебуванню в Стамбулі сприяла дружина султана Роксолана. Вплив на уряд Великого князівства він справив — двірські кола були стривожені, боялися, що Вишневецький наведе османів на Україну. Після повернення з Османської імперії на початку 1554 року Вишневецький в товаристві свого давнього товариша в сутичках проти орди руського воєводи Миколи Синівського, який взяв на себе місію виправдовувати «Байду» перед королем та сеймом, вирушив до Варшави; пояснення стосовно перебування в Порті були прийняті. Одержав формальне доручення тримати оборону проти татар у закладеній ним фортеці. Надалі міг розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він довершив, мобілізувавши козаків, селян[5].
Боротьба з татарами і османами
Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигізмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії, і що Вишневецькому доручена ця справа — тримати сторожу на Дніпрі — саме нападати через те, що Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 року козаки Вишневецького знову напали на Аслам-город, уже власними силами. Замок був здобутий, гарми з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 року зібрав всю орду і зробив спробу захопити Хортицьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигізмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть напасти на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив «посилити замок людьми й стрільбою», але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію не загострювати відношення з татарами.
Упевнившись у неспроможності правлячих кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви; йому прислали тільки гроші, при цьому запрошували на царську службу. Влітку 1557 р. Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок; з ним ішли османське військо на човнах і молдовська поміч. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, після тривалої облоги він змушений був її залишити через нестачу харчів. Козаки невеликими групами прокрались крізь османсько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована[7].
На московській службі
Дізнавшись, що Іван Грозний з військом вирушає до Лівонії, кримський хан зібрав стотисячну орду, вирушив на Москву. Незабаром розвідка доповіла: в Москві залишилися страшні для нього люди: Дмитро Вишневецький та Шереметьєв з частиною війська; татари з півдороги повернули назад до Криму.
Перед московськими політиками Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом. Ця ідея була сприйнята із співчуттям; на початку 1558 року була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів з Великим князівством Литовським. Вишневецький з московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 року), по дорозі збираючи козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та приготувався до оборони.
Дмитро Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з Москви на чолі з Ржевським, планував похід на Козлов (теперішня Євпаторія). Раптово був відкликаний до Москви: були доручені другорядні операції на Дону, згодом на Кавказі, під час яких, у 1560 року, було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ — столиця Війська Донського). Похід всередину Криму був здійснений 1559 року під керівництвом воєводи Адашева, роль Дмитра Вишневецького була незначною.
Це було не те, чого сподівався; у зовнішній політиці Москви з 1558 року першочерговою стала задача виходу до Балтійського моря, справа боротьби проти татар була занедбана. Розпочата Іваном IV Лівонська війна загострила московсько-литовські відносини, 1561 року Литва вступила у війну проти Москви. Вишневецький опинився у фальшивому становищі зрадника. Разом із своїми козаками він попрямував до Дніпра і, зупинившись на острові Монастирському, посередництвом двоюрідного брата — тодішнього старости черкаського Михайло Вишневецький, домігся від великого князя для себе, своїх супутників ґлейтових листів — письмових гарантій безпечного перебування на території Великого князівства Литовського. Сиґізмунд II охоче прийняв Вишневецького «в свою ласку господарську». Пізніше послав Івану IV запит про поведінку Дмитра, одержав відповідь: «Прийшов, як пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було». На сеймі Дмитра Вишневецького приймали, вітали, цінуючи, як і раніше, дуже високо. Але крах усіх планів підірвав його сили — тяжко захворів (думав, що отруєний) [8].
Похід у Молдовське князівство. Зрада і загибель
Повернувся з 300-ми козаків-запорожців, 150-ма козаками отамана Водоп'яна . В грудні 1562 року у супроводі сєрадзького воєводи Ласького Альбрехта, прибув на Сейм. Ласький не пробачив молдовському господарю Геракліду те, що він відібрав у першого надану йому раніше Хотинську фортецю з навколишніми поселеннями. Не маючи достатньої військової сили, через коменданта Хотинської фортеці Яна Пясецького (родича Байди) вирішив залучити до акції Вишневецького, 1563 року підбив його до походу у Молдовське князівство, де він претендував на престол.
1563 року в Молдовському князівстві піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря — узурпатора, міжнародного авантюриста Якова Василакі Геракліда, або Деспота. Гераклід був скинутий, його місце зайняв керівник заколоту боярин Штефан Томжа (Томша). Військо вербували разом у Кам'янці-Подільському. Деспот запропонував королю стати сюзереном, захистити Сучаву від ймовірного нападу. Король запевнив, що ніхто з його підданих не порушить спокою, у разі небезпеки прийде на допомогу кам'янецький каштелян Єжи Язловецький. Після зростання кількості потенційних учасників походу Деспот звернувся до короля Польщі, який надіслав лист-відповідь, який Деспот не отримав. Вишневецький, П'ясецький, на чолі 5-тисячного загону стали на березі Дністра, чекали підходу Ласького з військом. Частина боярства, невдоволена Деспотом, очолювана Штефаном Томжею (теж претендентом на трон, якого вже обрали господарем), підняла повстання, запросила Вишневецького до себе на володіння, обрання Томші називали тимчасовим. Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час хворим, слабким, швидко вибрався у похід з невеликими силами, його загін складався тільки з 500 воїнів, про пастку не підозрювали. Бояри, що його запросили, не дали йому достатньої підтримки, козаки були розгромлені. Частина їх, сам Вишневецький також, зокрема, Іван Сенюта потрапили у полон. Томжа відправив усіх полонених до Стамбула.
За наказом султана Селіма II — сина Сулеймана I Пишного та Роксолани — Вишневецького та двох його товаришів, зокрема коменданта Хотинської фортеці Івана П'ясецького, родича «Байди» було скинуто на гак, а рядових козаків відправлено на галери[3].
Походи козаків.
Боротьбу проти турецько-татарських завойовників розпочало українське козацтво од часу заснування Запорізької Січі. Землі козаків знаходились поряд з володіннями Кримського ханства, звідси і загострені відносини між «сусідами». Козаки організовували далекі і близькі козацькі походи проти «кримців». Причини цих походів були різними – від визволення бранців з неволі до захоплення здобичі. У 1490 року «черкасці київські» влаштували похід на Очаків, а у 1502-1503 роках. вони спустились на човнах по Дніпру і напали на татарський загін і розбили його. Поступово висувались ватажки козацьких військових формувань. Одним з них був черкаський і київський староста Остафій Дашкевич. З його ім’ям пов’язана низка походів у 20-30-х роках XVI столітті[1].
Досить багато походів здійснили козаки у 50-60-х рр. XVI ст. під проводом Дмитра Вишневецького як у союзі з російськими загонами, так і самостійно. Зі своїми козаками він підступав впритул до Перекопу, неодноразово нападав на Азов. Походи лицарів степу продовжувались і в наступних століттях і відбувались ще частіше. Були часи, коли по декілька разів протягом року влаштовували походи козаків як до Криму, так і у володіння Туреччини. Чорне море у XVI – на початку XVIІ століття перетворилось на арену морських боїв між невеличкими козацькими човнами і великими кораблями турецького флоту. Козацькі походи значно підривали воєнну міць турок. Подвиги козаків на морі вражають своєю сміливістю, а їхні походи ретельністю підготовки. Для цих морських походів козаки будували особливі човни ("чайки"), довжиною до 20 метрів, шириною від 3 до 4. На цих човнах були встановлені два керма: на кормі і на носі.
В далекий морськой похід збиралось від 80 до 100 козацьких "чайок". Кожен човен був обладнаний 4 чи 6 дрібнокаліберними гарматами (фальконетами) та мав екіпаж близько 50-70 чоловік; кожний козак мав дві рушниці і саблю. Така ескадра являла собою грізну силу, тим паче, що козаки зазвичай нападали раптово, не даваючи противнику можливості зосередити свої сили. У морі розгорталися бої між козаками і турецькими флотиліями.
Велике враження на сучасників справило взяття у 1606 році козаками Варни – великої турецької фортеці. У 1608 році козаки хитрістю взяли і спалили Перекоп, у 1609 вони напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл і Кілію. Найбільшою і наславетнішою експедицією був морський похід на Кафу в 1616 році, коли козацький флот під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного захопив і спалив цю фортецю. Та не тільки з бусурманами боролись козаки. Доводилось іти у походи і до Молдавії. Згадаймо хоча б молдовський похід Івана Підкови, який досягнув своєї мети – козацький ватажок став господарем усієї Молдови. Проте через хитрощі і зраду польських можновладців правління тривало недовго: Підкову стратили. Невдалим був і похід сина Богдана Хмельницького Тимоша до цієї країни. Про неабияку тактичну і стратегічну майстерність наших велетнів-воїнів нагадує московський похід Сагайдачного 1618 року. Похід видався вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, містечок, козаки просувалися до Москви. І навіть взяли її в облогу. Та чи поява Покрови, чи те, що московському командуванню стало відомо про розташування військ, штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, а Московія змушена була укласти перемир’я, відоме як Деулінське. Отже, козацькі походи були зразком військового мистецтва, якого намагалась навчитись уся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти за морем і за горами, у полі й на морі. Їхні гострі шаблі наганяли ворогам такого переполоху, що грабіжники мусили кидати награбоване й мерщій рятувати своє життя. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» та серйозних військових експедицій[10].
Отже , виникнення козацтва стало значним переворотом в державі. Козаки як ніхто інший мужньо та віддано захищали свої землі та народ. Страшно й подумати, як би склалося наше життя без цього війська. Особливої уваги заслуговує гетьман Байда Вишневецький, який поклав початок виникненню Запорізької Січі. Саме безпосередньо з ним були здійснені перші військові походи козаків, а далі й морські. Можу дійти висновку, що не зважаючи на суперечки, зради та безлад, український народ зміг успішно здійснити безліч походів та відстояти свою гідність. За різними джерелами достеменно відомо, що козацькі походи розпочались ще задовго до будівництва Запорізької Січі. Перший – датується 1492 роком – запорожці поблизу Тягані (Бендери) взяли на абордаж турецьку галеру, яка везла ясир. Козаки звільнили всіх невільників.
РОЗДІЛ ІІ
Самійло Кішка
Самійло Кішка (Кошич, Кушка, рік народження невідомий -1602) увійшов в історію українського козацтва як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, як втілення козацького лицарства і козацької мужності. Родом він був з козацького краю, з Канева. І, як вважають дослідники, на Січі з'явився ще в юності, одразу після смерті засновника запорізького козацтва князя Дмитра Вишневецького, під командуванням якого побував у багатьох походах.
Загалом козаки були степовиками. І хоча час від часу вони й вирушали в морські походи, але тільки тому, що до цього їх змушували обставини. Наприклад, треба було швидше добутися до Кафи чи Білгорода. Визволити полонених, які опинилися в Синапі чи Козлові, куди кінно не доберешся, бо тоді треба пройти через цілі країни.
Що ж стосується гетьмана Самійла Кішки, то він був націлений на море. Тільки но отримавши булаву гетьмана, він одразу ж розпочав будівництво цілої флотилії чайок. Його попередник, князь Вишневецький, здається, жодного разу не вийшов у море на чолі козацького загону. Кішка ж мав намір не тільки перетворити козаків на морських піхотинців, але й закріпитися на узбережжі Чорного моря. Забезпечити Україні вихід до моря[4].
Перший такий похід він здійснив 1567 року. До цього походу Туреччина панувала на Чорному та Азовському морях, не маючи тут ніяких суперників. І ось один такий суперник з'явився. В першому ж морському поході козацькі чайки досягли кримського берега й здійснили висадку десанту, який після бою повернувся на кораблі з чималими трофеями. А коли навздогін козакам вирушила турецька ескадра, запорожці одні кораблі потопили чи пошкодили, інші захопили, визволивши веслярів-галерників.
Про серйозність цих морських баталій свідчить той факт, що турецький султан змушений був поскаржитися на козаків польському королеві. Можете уявити собі, як козаки повинні були допекти султанові, щоб він дійшов до того, що почав скаржитися на них?! I король змушений був реагувати. Він видав указ про те, що козаки повинні залишити Січ і поселитися на території Черкаського та Канівського староства. Тобто, по суті, зректися козацької вольності. Але де той козак, який би погодився підкоритися такому указові короля?
На жаль, козаки не дбали про літопис своїх діянь, отож ми не маємо достовірної інформації щодо того, скільки разів і куди водив свої флотилії козак-мореплавець Самійло Кішка. Але відомо, що 1570 року він потрапив у полон до турків. Як це сталося? Існують дві версії, які засвідчені козацькими думами. Згідно однієї з них, козацька ескадра, що йшла до Туреччини, потрапила у страшний шторм, і частину чайок було викинуто на турецький берег. На козаків, що врятувалися, напав загін яничарів, ну а там уже кому що судилося... Хто загинув, хто потрапив у полон.
Але, за іншою версією, турецькі кораблі нібито увійшли в Дніпро, непоміченими піднялися до того місця, де з невеличким загоном козаків відпочивав-мабуть, при чайках-гетьман Кішка, і там турки захопили його в полон. Оскільки, обидві версії підтверджуються козацькими думами, але не знаходять свого відбиття в документах, з'ясувати, яка ж із них правдива, неможливо.
Якщо, справді, припустити, що турки захопили гетьмана 1570 року, то тоді слід визнати, що в полоні він пробув- веслярем на кораблях- 29 років. Бо достеменно відомо, що тільки 1599року йому нарешті вдалося підняти бунт на галері, звільнити себе і товаришів, напасти на передмістя Євпаторії, а потім, захопивши корабель, дійти до Дніпра. Як це відбувалося, ми вже знаємо з історії, пов'язаної з гетьманом Семеном Скалозубом. Після полону Кішка добувся рідного Канева і вирішив певний час відпочити там, милуючись природою. Одначе відпочити йому не дали. Цього разу не турки, а самі козаки. Дізнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, вони послали гінців до Кішки: "Іди гетьманувати!" Це було мудре рішення. На давню славу гетьмана Кішки вдало накладалися легенди про те, як, пробувши стільки років у полоні, він не скорився ворогам, не обусурманився, а зумів організувати бунт і самотужки визволитися з неволі. Серед веслярів- галерників, які завжди були прикутими ланцюгами до палуби, таке ставалося нечасто.
Так ось, Кішка прибув на Січ. І найпершим його завданням було остаточно припинити ворожнечу між реєстровиками і запоріжцями. Як цього можна було досягти? Тільки залучивши третю силу. Але не поляків, як це намагався зробити Тихін Байбуза. І вже, боронь боже, не татар. Як досвідчений політик, він використав загибель загону Скалозуба у справі козацького єднання. Він звернувся до українських козаків (тобто до всього того козацтва, що лишалося в староствах і досить часто служило в польському війську) із закликом прийти на Січ, створити велике військо і помститися туркам. І козаки повірили Кішці. Вони відгукнулися на його заклик, на його славу. На Січ одразу прийшло кілька тисяч козаків, чого не було вже дуже давно. І зрозуміло, що за таких обставин реєстровці і запорожці вже не мали права на ворожнечу.
Як уже мовилося, похід видався вдалим, козаки знову відчули смак перемоги. Вони повернулися на Січ з великими трофеями, з визволеними полоненими. А головне, вони - запорожці, реєстровики, городові козаки знову відчули, що вони одностайні в своєму прагненні відстоювати Україну. Що вони однодумці. Що віднині Вони не вороги.
Армія не може довго бути бездіяльною i або слід розпускати, або ж вести в нові походи. Розпускати Кішка не бажав. Таке військо, таке лицарство! Але куди йти походом? Довго вибирати не довелося. Вже наприкінці року до Кішки звернувся господар Валахії Михай. Він повстав проти турків і потребував допомоги. Бити турків? Маючи в союзниках волоського воєводу? Та це ж святе діло!
Гетьман Самійло Кішка повів своє військо в Валахію і допоміг Міхаєві стати господарем цього князівства. Та вже весною наступного року Міхай розпочав бойові дії проти молдавського господаря Єремії Могили. Проте поляки не могли поступитися цим господарем, якого вони самі посадили на трон. Польське військо повів сам коронний гетьман Жолкевський. Одначе цього війська було замало, і король звернувся по допомогу до козаків. Кішка погодився допомогти, але тільки за умови, що король і сейм відмінять свої рішення стосовно обмеження кількості реєстрових козаків, знову дозволять їм володіти землею та нерухомістю, виплатять платню, яку поляки заборгували козацтву.. Тобто, скориставшись з ситуації, гетьман зумів значно поліпшити становище реєстрових козаків у Речі Посполитій. Примусив польський уряд відмовитися від ставлення до козаків як до ворогів держави.
Після цього походу в Молдову гетьман Кішка прагнув знову відновити морські походи проти турків. Він уже почав відбудовувати свою козацьку флотилію. Але в цей час розпочалася польсько-шведська (Лівонська) війна. Козаки вирушали на неї неохоче. Шведи ніколи не сприймалися ними як вороги. Отож воювати за польські інтереси проти шведів у далекій холодній Лівонії - кому це потрібно? Та все ж таки польський уряд втягнув козаків у цю війну. Вона була тривалою і страшенно виснажливою. Звичні до південного клімату, козаки тяжко переносили сувору зиму 1601-1602 років. Поляки не виплачували їм платню. Українці страшенно голодували. Бракувало теплого одягу. Не було корму для коней.
Відомо, що траплялися випадки, коли козаки відмовлялися йти в бій, вимагаючи від гетьмана повернути їх в Україну. Але Самійло Кішка шанував звичаї лицарства і розумів, що зрадити поляків, покинути фронт і втекти в Україну означало б зганьбити себе перед усією Європою. У найтяжчі хвилини він особисто вів козаків у бій. До речі, з листів Самійла Кішки до гетьмана Яна Замойського відомо, що під командуванням Kiшки в Лівонії були не лише козаки, але й 15 польських ескадронів. Тобто, по суті, він командував досить значним українсько- польським корпусом.
Загинув він, як і належить офіцерові, в бою, від ворожої кулі. Козаки зуміли перевезти тіло свого улюбленого вождя до його рідного Канева і поховати з усіма почестями. Знаючи про це, нам би слід було подумати: а чи не обрати Канів місцем для пантеону українських полководців та політичних діячів, повертаючи прах багатьох з них із чужинських земель? [6]
Таким чином, можемо дійти до висновку, що ще одною провідною людиною козацьких часів був саме Самійло Кішка. Ще з молоду Кішка ходив в походи на чолі з гетьманом Байдою Вишневецьким та проявив себе з кращої сторони, та саме його обрали гетьманом після його смерті. Не зважаючи на тяжку долю, полон він залишився відданий своїй країні та народу. Не випадково саме його козаки обрали гетьманом вдруге. Безпосередньо гетьману Самійлові Кішці належить видатна сторінка в історії вітчизняного флоту. Він перший флотоводець, який відкрив козацькому флоту шлях в Чорне море і опанував чорноморський район плавання. Самійло Кішка вдосконалив і пристосував козацьку чайку до морських походів, створив тактику бою козацької ескадри з турецьким флотом та тактику штурму морських фортець.
Йому випала важка доля і велика слава ще за життя. Він дав козацтву такий потяг до моря, який потім, протягом віків не змогли знищити ні турецький султан, ні польський король, ні російські царі.
РОЗДІЛ ІІІ
Іван Підкова
Іван Підкова (Іван Серпяга, Іван Вода) народився на Брацлавщині, чи в Молдавії, рік народження достеменно не відомий за деякими припущеннями майбутній гетьман народився коло 1533 року. Хто саме були батьками Підкови тут також немає ясності. Помер 16 червня 1578 в Львові.
Козацький кошовий отаман, молдовський господар (1577—1578). Рідний брат молдовського господаря Івана III Воде Лютого.
За переказами, немовлям був врятований від татар та вихований козаками (згадано в народній думі «Люлі немовляті Івоні» (за Йосифом Богданом Залеським)).
Мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його «Підковою»), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, та був здатен волячим рогом пробити дубові ворота. Його охрестили «Волошенином», тобто по-тодішньому молдованином. Його зріст був 2 м 29 см.
На Запоріжжі Іван Підкова з'явився у 1556 році, привів з собою цілий козацький полк. Брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Ґьозловом[12].
Зважаючи на потяг Івана Підкови до молдовських справ, можна з впевненістю припустити, що свої походи він спрямовував не лише до Криму, куди морські дороги вже були добре прокладені, а більш всього до придунайських турецьких фортець. Своїми походами в Чорне море Підкова добре в’ївся в печінки турецькому султану, а на Запорожжі здобув велику і гучну славу та авторитет моряка і флотоводця великої вдачі. Добре орієнтуючись в тогочасній політиці і будучи талановитим організатором, Іван Підкова задумав стати господарем Молдови і остаточно відірвати її від Оттоманської Порти.
Така нагода трапилася у 1577 році після загибелі молдовського господаря Івони, коли частина молдавських бояр запросила його стати їхнім володарем. На січовій раді було схвалено рішення посприяти своєму гетьману стати молдавським господарем, і за допомогою кошового отамана Якова Шаха в листопаді того ж року Підкова з тріумфом увійшов у Ясси, розбивши по дорозі війська наставленого Стамбулом господаря Петра. Як стверджують сучасники, перемогу під Яссами Підкова отримав військовою хитрістю. Замітивши на початку бою дим від ворожих залпів, він наказав козакам впасти на землю і притворитися постріляними. Підпустивши радіюче легкій перемозі молдовсько-турецьке військо на близьку дистанцію, козаки миттєво скочили на ноги і з першого же залпу уложили біля 300 вершників. У ворожих рядах почалася паніка, яка під густими козацькими залпами перетворилася на безладну втечу. 13 грудня частина місцевого боярства проголосила Івана Підкову господарем (князем) Молдови. Яків Шах із козацьким загоном повернувся на Січ[9].
Першим ділом Іван Підкова сформував новий уряд. Козаки Чапа, Бурла і Стефан стали, відповідно, маршалком, гетьманом і державним писарем, а кошовому отаману Шаху було доручено пильнувати „за всім валахським людом”. Як господар Молдови, Іван Підкова звільнив всіх арештованих і офіційно розірвав стосунки з Портою та звернувся до польського короля Баторія з проханням про протекторат. Писав Підкова і до султана, та вороги ті листи перехопили по дорозі. Сілістрійський паша і Трансильванський воєвода спробували було вигнати з Ясс Підкову, але в черговій битві під Яссами знову були побиті.
Розлючений таким зухвальством запорожців, що вже вільно ставили своїх представників керівниками держав, турецький султан Мурад III направив на Дунай 100-тисячну армію і пригрозив Польщі великою війною. Тож, не маючи іншого виходу, Баторій теж почав збирати військо проти козацького господаря Молдови.
У такій ситуації Іван Підкова повернувся на Запорожжя, де невдовзі підступом та зрадою польського воєводи князя Збаразького був захоплений і доставлений до Львова.
За вимогою турецького султана, який спеціально для цього направив до Львова своїх послів, король Баторій все ж таки віддав наказ стратити козацького гетьмана.
16 червня 1578 році в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі у Львові Іванові Підкові було відтято голову. Перед стратою в останньому слові гетьман сказав: „ Мене привели на смерть, хоч в своєму житті я не звершив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний рицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання – бути їй опорою і захистом...”
Так загинув славний лицар і відважний гетьман-флотоводець України Іван Підкова.
Після страти спочатку його останки поховали у львівській Успенській церкві а згодом козаки перепоховали його в одному із монастирів біля Чернечої гори у Каневі, де раніше був похований і Самійло Кішка. Про це знаходимо повідомлення і у Тараса Шевченка. За свідченням його брата Варфоломія, Тарас Григорович, сидячи якось на цій горі сказав: „Оце тут могила Підкови, тут поховайте й мене…” Про подібне згадували і селяни села Пекарів, розповідь яких про Т. Шевченка записав М. Біляшівський[2].
Про славу Івана Підкови та любов до нього козаків і народу промовисто говорить той факт, що за смерть свого гетьмана запорожці довго мстили як туркам, так і полякам. Його смерть стала початком ворожнечі між Україною і Польщею, тією іскрою, з якої спалахнула Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.
Отже, проаналізувавши діяльність цього видатного козака, гетьмана та правителя Молдовії можна сказати, що незважаючи на свою нетривалу державну діяльність (трохи більше року) він встиг сформувати уряд, де провідні посади займали перевірені соратники гетьмана, звільнив усіх в’язнів із тюрем в Яссах, почав видавати грамоти монастирям на володіння землею, налагоджував зв’язки із сусідами, відстоював державну незалежність Молдавії.
Ці всі речі самі за себе говорять про відданість, мужність та дипломатичність Івана Підкови.
Підкова був надзвичайно популярним серед козаків. Страта колишнього гетьмана, сама підступність, з якою король, порушивши своє слово, заарештував його, викликали обурення серед козаків і значної частини цивільного населення України.
Та, з усім тим, у пам'яті народній Іванові Підкові пощастило значно більше, ніж багатьом іншим гетьманам, які й довше жили і звитяжніше воювали. Його й досі шанують в Україні як народного героя. Не забувають про нього і в Молдові.
Висновки
Виходячи з змісту та завдань можемо зробити такі висновки:
По-перше, ми ознайомились зі створенням Запорізької Січі гетьманом Дмитром Вишневецьким, що стало основою до формування та узаконення козацтва. Хоча мало хто пам`ятає події тих років, проте вони відіграли велику роль в житті народу. Саме завдячуючи козацьким походам на турків, які постійно нападали, грабували, брали в полон селян, останні змогли жити спокійно та навіть більшість полонених було визволено. Вишневецький був одним з тих, кого вороги боялися на відстані.
По-друге, що на прикладі Самійла Кішки можна зробити висновок , що праця Вишневецького була не даремною та після нього запорожцями керував один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, як втілення козацького лицарства і козацької мужності. За час його правління був зроблений чималий вклад, зокрема в флотобудування. Безпосередньо це відобразилось і в інших аспектах. Кішка відкрив козацькому флоту шлях в Чорне море і опанував чорноморський район плавання, що дало змогу відкрити торгівельний шлях.
По-третє, проблема з татарами не стала такою уже і проблемою, оскільки їх надокучив наймогутніший гетьман історії Іван Підкова. Майже всі сили були покладені на нищення запеклого ворога з Південного Сходу. Не залишив Підкова без уваги й турецького султана, через що на Запорожжі здобув велику і гучну славу та авторитет моряка і флотоводця великої вдачі.
Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.
Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи, актуальним є вивчення героїчного минулого нашого народу.
Список використаної літератури
Studfies, Військові походи козаків в інші країни. ULR: https://studfile.net/preview/5411251/page:62/ .
Uahistory, Підкова Іван. ULR: http://uahistory.com/topics/famous_people/4990.
Wikipedia, Дмитро (Байда) Вишневецький. ULR: https://uk.wikipedia.org/wiki/.
Wikipedia, Самійло Кішка. ULR: https://uk.wikipedia.org/wiki.
Байда Вишневецький: [політичний і військовий діяч, засновник запорозького козацтва] // Лицарі булави : розповіді про укр. гетьманів / М. Шудря. – Київ : Велес, 2015. – С. 9-16.
Гетьман українського козацтва – Самійло Кішка. ULR: http://referatu.net.ua/referats/144/9576 .
Дмитро Вишневецький, князь, засновник Запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва // Сушинський Б.
Дмитро Вишневецький: (1564) князь, козацький отаман, засновник Запорозької Січі // Визначні постаті Тернопілля. – Київ, 2003. – С. 36.
Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, великий князь (господар) Молдови. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-10585.html.
Історія українського козацтва: нариси у 2 т. / В.А. Брехуненко, Л.В. Войтович, О.Б. Головко та ін.– Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006. – 839 с.
Лепко В. І. Українське козацтво. - Х. : Торсінг плюс, 2010. - 95 с.
Наливайко Д. Козацька християнська республіка / Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках. - Київ, 1992, с. 75.