Перикардит. Визначення, етіологія, патогенез, симптоми
Підготувала
Студентка 301 групи
Відділення «Лікувальна справа»
Лобас Регіна
Перикардит – серозне, фібринозне, гнійне або геморагічне запалення вісцерального і парієтального листків перикарда. У запальний процес нерідко втягується міокард.
Перикардит:
первинний
вторинний (ускладнення основного захворювання)
Особливості: Частіше хворіють чоловіки у віці 10-40 років.
Прижиттєва діагностика утруднена. На секції перикардит знаходять у 2-7% випадків смерті при терапевтичній патології.
Причини захворювань перикарда:
-інфекційні (вірусні, туберкульозні, грибкові);
- неінфекційні (при інших захворюваннях – інфаркт міокарда, метастазуванні пухлин, травма, аневризма аорти);
- автоімунні (при ревматизмі, захворюваннях сполучної тканини, після
операції на серці);
- метаболічні (при подагрі, міксидемі).
КЛІНІКА
Розрізняють:
-сухий (фібринозний)
-ексудативний (випітний)
За перебігом розрізняють:
-гострий
-хронічний
При гострому перикардиті характерними є загруднинний біль, що поширюється в ліву лопатку, ліву половину шиї, ліву руку.
Біль інтенсивний довготривалий, підсилюється на висоті вдиху, при кашлі, в положенні на спині.
Іноді хворі займають вимушене положення тіла: сидячи з нахилом верхньої половини тіла допереду (поза „магометанина, що молиться”). Біль залежить від положення тіла, рухів.
У деяких випадках біль може бути ниючим, тупим
Крім того, виявляються ознаки інтоксикаційного синдрому: лихоманка, біль у м’язах, нездужання, серцебиття.
При нагромадженні ексудату в порожнині перикарда завжди виникає задишка, яка полегшується в сидячому положенні, бо ексудат переміщується в нижні відділи перикарда і це полегшує приток крові до серця. Задишка може супроводжуватися сухим непродуктивним кашлем. При нагромадженні великої кількості ексудату в порожнині перикарда виникає синдром тампонади серця, який проявляється застоєм в системі верхньої і нижньої порожнистих вен: набухання яремних вен шиї, збільшення печінки, поява набряків, асциту
Серцеві тони при сухому перикардиті залишаються незмінними або звучність їх незначно знижується. При ексудативному перикардиті звучність серцевих тонів різко знижена, виявляється тахікардія. Специфічною ознакою сухого (фібринозного) перикардиту є шум тертя перикарду. Шум тертя перикарду вислуховується на обмеженій ділянці 209 серця зліва біля краю груднини, підсилюється при натискуванні стетоскопом, вислуховується під час систоли і діастоли, є непостійним (швидко щезає). Грубий скребучий характер шуму дозволяє відрізнити його від внутрішньосерцевих шумів.
В аналізі крові лейкоцитоз, прискорення ШОЕ
При рентгенологічному обстеженні можна виявити 100-200 мл ексудату. З впровадженням ехокардіоскопії ознаки перикардиту стали виявляти частіше. При ехокардіоскопії виявляють локалізацію процесу і кількість ексудату. З діагностичною метою може проводитись пункція порожнини перикарда з наступним дослідженням отриманого пунктату.
Гострий сухий перикардит має доброякісний перебіг. Ексудативний перикардит частіше пробігає підгостро або переходить у хронічний. Хронічний перикардит є наслідком гострого ексудативного перикардиту
УСКЛАДНЕННЯ
Порушення ритму,
серцева недостатність,
тампонада серця.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
При підозрі на гострий перикардит хворого слід госпіталізувати в кардіологічне відділення для виключення інфаркту міокарда. Призначають ліжковий режим.
Застосовують нестероїдні протизапальні засоби, при відсутності ефекту- глюкокортикоїди.
Тактика лікування залежить від причини захворювання, якщо вона відома.
При ексудативному перикардиті у лікуванні можуть застосовувати сечогінні засоби.