Перевантаженість повітряного руху

Управління повітряним рухом (УПР) - це складова частина обслуговування повітряного руху, яка є безпосередньою взаємодією між диспетчером управління повітряним рухом (авіадиспетчером) та екіпажем повітряного судна (ЕПС), а також іншими службами (метеорологічними, технічними).
Наприкінці 40-х років система УПР, більше не могла керувати величезною кількістю ПК.
Диспетчери прокладали траси та виконували ешелонування ПК, записуючи їх приблизні координати на паперових стрічках і переміщуючи ці покажчики по карті.
Крейсерські швидкості експлуатованих в 40-х роках ПК дозволяли ешелонуватися їм лише на відстані
30–70 км, тобто кожному ПК потрібно було виділяти надмірну ділянку повітряного простору. У перевантажені дні диспетчери змушені були затримувати виліт ПК доти, доки не звільнявся повітряний простір.

Однак кожен пілот мав одержати дозвіл служби УПР на користування державною трасою.
Така організація ешелонування перевищувала можливості системи УПР і змушувала авіаційних диспетчерів УПР обмежувати рух на національних повітряних трасах.
Більшість пілотів вибирали затримку вильоту, інші відхилялися від курсу і виконували політ у повітряному неконтрольованому просторі, послуги ешелонування в якому не пропонувалися.
Після обробки статистичних даних перевантажених регіонів з’ясувалося, що у разі несприятливих метеоумов результати затримок за існуючої системи УПР позначалися на повітряному русі в радіусі 700 км.
Оскільки з’являлося дедалі більше авіакомпаній і щорічно прибавлялось понад 5000 приватних літаків, то уже в 50-ті роки уся система УПР виявилась критично перевантаженою.

Протягом останнього десятиріччя повітряний рух інтенсивно збільшувався, тому навіть за сприятливих умов у великих столичних зонах досить часто виникали затримки.
Згодом, навіть за сприятливих метеоумов, чимраз більше пілотів почали віддавати перевагу реєструванню рейсу згідно з правилами польотів за приладами та плановим гарантованим ешелонуванням повітряного руху.
Ця технологія зменшувала шанс зіткнення в повітрі літаків, які літали, дотримуючись правил польотів за приладами, але не зменшувала ризик зіткнення з літаком, що виконував політ за правилами візуального польоту. Зі збільшенням навантаження на повітряну систему УПР пілоти та диспетчери усвідомлювали, що невдовзі вона цілком вичерпає свої можливості, а рух у межах великих аеропортів та на повітряних трасах виявиться неможливим.