1   2   3   4   5
Ім'я файлу: юридична деотологія.docx
Розширення: docx
Розмір: 72кб.
Дата: 21.10.2021
скачати



ПЕРЕЛІК

питань до заліку з навчальної дисципліни

«Юридична деонтологія»


  1. Поняття та риси юридичної деонтології.

Юридична деонтологія – це галузь наукових знань про сутність і соціальне призначення юридичної професії, про чинники, які впливають на її стан, про вимоги до професійних якостей та практичної діяльності юристів. Термін «деонтологія» утворений через сполучення двох грецьких слів: «деонтос» (належне) та «логос» (наука), разом – «наука про належне», введений у науковий обіг англійським філософом і правознавцем Дж. Бентамом у роботі «Деонтологія, або наука про мораль» (1834 р.).

Риси юридичної деонтології:

1. Це суспільна галузь знань. Юридична професія – один із різновидів суспільної діяльності, яка спрямована на упорядкування за допомогою права різних форм взаємодії соціальних суб’єктів, найбільш важливих процесів, що відбуваються у соціумі, тому юридична деонтологія належить до суспільствознавчих дисциплін.

2. Входить до системи юридичних дисциплін – досліджує окремі аспекти державно-правової дійсності, закономірності виникнення, розвитку та функціонування якої у своїй єдності утворюють предмет юриспруденції.

3. Теоретико-прикладний характер – розробляє ідеальну модель юридичної професії (теоретичний характер), водночас ґрунтується на конкретному емпіричному матеріалі щодо сучасного стану юридичної практики (прикладний характер).

4. Є комплексною галуззю знань – приділяє значну увагу моральним, політичним, психологічним, естетичним та деяким іншим її характеристикам, широко використовує знання, отримані та накопичені іншими суспільними науками (філософією, етикою, політологією, соціологією, психологією, естетикою).

5. Антропологічна спрямованість – вирізняється підвищеною увагою до людського виміру юридичної практики – особистісних якостей її суб’єктів, характеру професійного спілкування між ними, внутрішньої мотивації їхньої поведінки тощо.

  1. Передумови виникнення юридичної деонтології.

Обставини, що обумовили виникнення й визначають розвиток юридичної деонтології:

1) Підвищена суспільна значущість юридичної діяльності – має безпосереднє відношення до забезпечення чи до обмеження багатьох, виключно важливих для кожної людини, благ: життя, особистої свободи, честі, гідності, ділової репутації, власності.

2) Специфіка відносин між юристами та особами, з якими вони взаємодіють під час виконання своїх професійних обов’язків та які у певних випадках можуть бути юридично нерівноправними внаслідок наявності у певних категорій юристів владних повноважень та наявності в юристів спеціальних правових знань, яких не мають інші особи, що не здатні повною мірою оцінити правильність дій, актів і консультацій юристів, а тому вимушені повністю покладатися на їхню компетентність і добросовісність.

3) Неухильне зростання впливу юридичної практики на розвиток і функціонування суспільства (особливо актуально у сучасних умовах глобалізації, розширення меж інтеграційних процесів, міжнародної взаємодії держав, інших суб’єктів права, реформуванням політичної, економічної та соціальної сфер). Саме тому виокремлений в етиці спеціальний розділ науки – деонтологія – присвячений проблемам обов’язку та моральних вимог, згодом, через застосування загальних етичних вимог до певних видів професійної діяльності, дав початок деонтології окремих професій, зокрема юридичної деонтології.

  1. Основні етапи розвитку юридичної деонтології.

Античність: Суттєвий вплив медичної деонтології на процес формування юридичної деонтології, формулювання перших деонтологічних вимог до юридичної професії, визначення і обґрунтування вимог до правителів та інших осіб, наділених владою, орієнтування їхньої діяльності на суспільне благо.

Середньовіччя і Відродження: розвиток деонтологічних вимог крізь призму теологічної проблематики, відшукування найбільш ефективних прийомів здійснення державної влади доби Відродження, перенесення центру уваги з держави, її правителів на соціум.

Після буржуазних революцій: в Європі з’являється запит на юридичну професію й необхідність усвідомлення місця та ролі юриста у суспільстві. XVIII-ХІХ ст.: поглиблення правової орієнтації деонтологічних досліджень, запропоновано правила професійного обов’язку, моральної професійної поведінки юриста (Дж. Бентам), поява розробок юристів-практиків, які в подальшому були покладені в основу перших американських кодексів адвокатської етики (Д. Гофман, Дж. Шарсвуд), узагальнення найбільш важливих норм, з якими повинна була узгоджуватися діяльність адвокатів (Є. В. Васьковський, А. Ф. Коні), досліджується еволюція юридичної праці (М. Вебер).

ХХ ст.: Поява спеціальних нормативних документів та стандартів, що визначають найбільш принципові професійні та особисті якості, необхідні для обіймання відповідних юридичних посад (схеми атестації судових працівників, «Кваліфікаційна характеристика юриста» із спеціальності «Правознавство», кваліфікаційна характеристика випускника юридичного внз за спеціальністю «Правознавство», систематизований перелік вимог до юристів і осіб, що належать до окремих юридичних професій. З 70-х рр. ХХ ст. запроваджується навчальний курс «Вступ до юридичної спеціальності» для формування у студентів первинного уявлення про їх професійне призначення, основні різновиди юридичної діяльності, підготовлено та випущено навчальний посібник «Юридична деонтологія», запроваджена для студентів 1 курсу Харківського юридичного інституту окрема навчальна дисципліна «Юридична деонтологія». Відповідний навчальний курс викладається у багатьох юридичних навчальних закладах як України, так і інших пострадянських держав.

  1. Предмет та функції юридичної деонтології.

Предмет юридичної деонтології – комплексне утворення, що включає в себе юридичну професію, юридичну науку та освіту, які розглядаються переважно в аспекті їхнього впливу на юридичну 7 практику, інші чинники, що визначають її стан, а також систему вимог до професійних якостей та діяльності юристів.

Функції юридичної деонтології – це основні напрями її впливу на юридичну професію та юридичну практику, обумовлені власним предметом дослідження й орієнтовані на вироблення наукових рекомендацій, спрямованих на належне виконання юристами свого професійного призначення. Вони поділяються на загальні (притаманні усім юридичним дисциплінам) та власні (властиві лише юридичній деонтології).

Загальні функції: пізнавальна (пізнання юридичної професії та практики, чинників, що впливають на їх характер і якість); евристична (відкриття нових закономірностей функціонування юридичної професії в умовах динамічного розвитку правової дійсності); наукового передбачення (прогнозування подальшого розвитку юридичної професії та практики на основі всебічного їх пізнання); допомоги практиці (вироблення наукових рекомендацій щодо удосконалення юридичної практики, вимог до професійної підготовки та діяльності юристів); ідеологічно-виховна (формування в юристів морально-ціннісних засад та укорінення в їхній свідомості ідеологем служіння праву та забезпечення прав людини). Власні функції: забезпечення належної підготовки фахівців для різних сфер юридичної практики; підтримання високого авторитету юридичної професії, виховання серед членів суспільства шанобливого ставлення до права; запобігання та подолання негативних явищ, що зустрічаються в юридичній практиці; гуманізації юридичної практики та її підпорядкування суспільним інтересам.

  1. Методологія юридичної деонтології.

  2. Співвідношення юридичної деонтології з юридичними та іншими суспільними науками.

  3. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна.

Від юридичної деонтології як системи наукових знань слід відрізняти одноіменну навчальну дисципліну, що виконує дещо інші функції та вирішує свої спеціальні завдання.

Якщо в сфері деонтологічного наукового дослідження відбувається вироблення нових знань, то в сфері навчання, а конкретно - в системі юридичної освіти відбувається розповсюдження та опанування науковим досягненням з метою його подальшого використання на практиці.

Виходячи із специфіки завдань, що вирішуються юридичною деонтологією як навчальною дисципліною, в окремих навчальних закладах викладається курс, що має назву "Вступ до юридичної спеціальності". По суті, ця назва досить чітко відбиває основні функції та призначення даної дисципліни. Початківців студентів-юристів вводять до бази завдань, що визначатимуть умови та порядок їхньої життєдіяльності на найближчі 4-5 років та на майбутню перспективу, коли вони вже отримають диплом фахівця та візьмуться до самостійної роботи.

Слід відзначити, що здійснення такого роду інтелектуальної діяльності як навчання має найбільшу ефективність, якщо суб´єкти цього процесу однаково добре підготовлені до такої роботи. Щодо системи вищої освіти, то вона передбачає особливо ретельну підготовку до процесу засвоєння знань, починаючи від ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку, режимом, формами роботи і завершуючи. професійною орієнтацією студентів на далеку перспективу, формуванням загального уявлення про можливу сферу своєї професійної діяльності

Із вступом до навчального закладу практичними стають такі запитання — що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її обробляти, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, в яких сферах можна використовувати отримані знання, які перспективи просування по службі або зміні свого соціального статусу тощо.

Відповіді на ці запитання повинна давати вступна навчальна дисципліна, яка базується на дослідженнях науки "юридична деонтологія". Таке співвідношення науки і освіти є необхідним і обов´язковим у підготовці майбутніх фахівців.

  1. Поняття та риси юридичної науки.

Юриспруденція, або правознавство — спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство — це наука про суспільство взагалі, то правознавство — система знань у галузі права і держави. Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція». Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV — на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia — знання права) і зараз вживається у значеннях: - науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше — теоретичної діяльності у галузі права; - професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо). Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності. Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.

2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини. У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін — криміналістика присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення. Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціальноправової державності.

  1. Розвиток юридичної науки в ХІ – першій половині ХVІІ ст. ст.

  2. Розвиток юридичної науки в ХVІІ – ХХ ст. ст.

  3. Система юридичної науки.

Система юридичних наук- це сукупність взаємозалежних наук, що вивчають державу й право як відносно відособлені, самостійні соціальні інститути.

Держава й право, самі по собі й розглянуті в площині їхнього взаємозв'язку між собою, із цивільним суспільством, особистістю - явища багатомірні, багатогранні, системні, сложноструктурные, багатофункціональні, що історично розвиваються й одночасно зберігають ряд своїх ознак незмінними. У чинність цього держава й право є предметом вивчення багатьох юридичних наук. Кожна із цих наук має свої власні дослідницькі завдання, мети, підходи. Вся сукупність юридичних наук охоплюється загальним для них поняттям (і назвою) - юриспруденція.

Структура системи юридичних наук- це внутрішній підрозділ всіх юридичних наук на їхні основні види. Останнім часом у науковедческой юридичній літературі звичайно в системі юридичних наук розрізняють науки:

1) історико^-теоретичні;

2) галузеві;

3) спеціально^-юридичні.

Історико-теоретичні науки- це теорія держави й права, історія держави й права, історія політичних і правових навчань.

Галузеві науки - це науки державного (конституційного), цивільного, трудового, адміністративного, карного й т.д. права.

Спеціально-юридичні науки- це криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова психологія, судова бухгалтерія, ОРД.

Теорія держави й права - це самостійна галузь наукового знання про державу й право. Її роль і місце в системі юридичних наук характеризується тим, що стосовно галузевим і спеціально-юридичним вона є наукою:

  • загальної, тобто вона покликана вивчати ті закономірності державно-правової дійсності, які "працюють" у всіх галузях юридичного знання. Наприклад, ті самі способи тлумачення застосовуються при розкритті втримування норм карного, трудового, екологічного й т.д. права. Основні державно-правові категорії понятійного апарата науки теорії держави й права є загальними для всієї юридичної науки;

  • узагальнюючої, тобто її висновки по своїй природі інтегративні, являють собою систематизований підсумок знань, накопичених окремими юридичними науками. Наприклад, право (карне, цивільне, фінансове й ін.) регулює тільки вольове поводження людей, що піддається зовнішньому контролю:

  • методологічної, тобто її висновки як загальнотеоретичні фундаментальні положення застосовуються при рішенні приватних питань у рамках окремих юридичних наук. Наприклад, галузева (карно-процесуальна) теоретична модель правового статусу підозрюваного конструюється на основі загальнотеоретичної (загальправовий) моделі правового статусу особистості.

  1. Функції юридичної науки.

Функції юридичної науки — це основні напрям­ки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1) констатуюча — виявлення, фіксація наяв­них державно-правових явищ;

2) інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3) евристична — відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;

4) прогностична — формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

5) методологічна — використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощення» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьо­му контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);

6) практико-прикладна — формулювання ре­комендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

7) ідеологічно-виховна — вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів, на зміцнен­ня (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристичної та прогностичної функцій пов'я­зане з дослідженням механізму дії державно-пра­вових закономірностей, а виконання її практико-прикладної функції — з визначенням механізму їх використання.

Механізм дії державно-правових закономірно­стей — це система соціальних явищ, які зумовлю­ють та опосередковують юридична значущу дія­льність суб'єктів.

Механізм використання державно-правової за­кономірності — це система активних, цілеспрямо­ваних дій зі створення умов і засобів для реалізації такої закономірності, а також їі безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чи­ном, призначене відобразити діяльність щодо конст­руювання, виготовлення й «експлуатації» механізму дії державно-правової закономірності — діяльність, яка «організовує» здійснення останньої.

У кожному із зазначених блоків діяльності мож­на дещо умовно виділити «підмехнізми»: а) загальносоціальний та б) спеціально-соціальний (юридич­ний).

Юридичний механізм використання державно-правової закономірності — це система юридична значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації такої закономірності, а та­кож її безпосереднього використання у практиці.

  1.   1   2   3   4   5

    скачати

© Усі права захищені
написати до нас