ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ АТЕСТАЦІЙНОГО ЕКЗАМЕНУ
Навчальна дисципліна «Банківська система»
Сутність банківської системи та її функції в сучасних умовах. Отже, можна стверджувати, що банківська система є цілісним механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінансового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне об’єднання – економічну систему в цілому. Порівнюючи банківську систему з іншими, можна виявити в ній спільні для усіх систем риси, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють банківську специфіку.До загальних рис банківської системи можна віднести такі:– поєднання багатьох однотипних елементів (у банківській системі такими елементами є окремі банки);– динамічність системи (банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні, вдосконалюється в міру нових вимог ринкової економіки, зокрема змінюються методи та інструменти банківської діяльності, розширюється коло банківських операцій);– саморегуляція системи (банківська система здатна до саморегуляції, тобто у випадку банкрутства одного з банків інші банки займають його нішу, якщо змінюється економічна ситуація в країні, в банках негайно адекватно змінюються методи діяльності, наприклад, вони перетворюються зі спеціалізованих в універсальні тощо). Загальносистемна інфраструктура, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об’єднання зусиль усіх банків як посередників на грошовому ринку, дає можливість банківській системі виконувати функції, які властиві лише їй – трансформаційну;– створення платіжних засобів (емісійну);– регулювання грошової маси в обігу;– стабілізаційну.
Трансформаційна функція особливо актуальна в умовах фінансової кризи, оскільки значна кількість банків мають недостатню ресурсну базу для здійснення активних операцій. Національний банк України через вищезазначені механізми проводить рефінансування банків, забезпечуючи таким чином ресурсний потенціал банків другого рівня.
Функція створення платіжних засобів, або емісійна, полягає у випуску платіжних інструментів. У її виконанні беруть участь усі ланки системи – центральний банк, який здійснює готівкову емісію, оскільки він має монопольне право на її випуск, а також банки другого рівня, які випускають кредитні платіжні інструменти.
Слід зазначити, що дана функція нерозривно пов’язана з функцією регулювання грошового обороту, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Банківська система здатна управляти пропозицією грошей залежно від потреб економіки.
Функція забезпечення стабільної банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна функція) випливає з надзвичайно високих ризиків у банківській діяльності. Існує загроза того, що наслідком дестабілізації цієї діяльності може бути розбалансування грошового ринку, що спровокує загальноекономічну кризу. Як посередники на грошовому ринку банки функціонують переважно за рахунок «чужих» капіталів – акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Отже, діяльність банків залежить від великої кількості зовнішніх факторів, які зумовлюють значне вилучення депозитів з банків. Тому забезпечення високої довіри до банків – це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи.
Порядок реєстрації банків та відкриття відокремлених підрозділів. Реєстрацію відокремлених підрозділів здійснюють на підставі відповідних документів, поданих до НБУ, шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.Філії банків відкривають за згодою НБУ, яку дають на підставі таких документів:
• клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії;• рішення спостережної ради банку про відкриття філії • положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;• інформації про керівника та головного бухгалтера філії (ч. 1 ст. 23 Закону «Про банки і банківську діяльність»).За апаратом центрального банку закріплено обов'язок забезпечувати перевірку відповідності приміщення й обладнання філії встановленим законодавством вимогам.Реєстрацію відокремлених підрозділів банку здійснює НБУ протягом одного місяця (для філій) або десяти робочих днів (для представництв) з моменту надання всіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків. Згоду на реєстрацію має надати територіальне управління НБУ за місцем реєстрації банку — юридичної особи, що бажає відкрити відокремлений підрозділ. Разом із пакетом документів, передбачених законодавством для кожного виду відокремленого структурного підрозділу банку, останній подає і копії платіжних документів про внесення відповідної плати за державну реєстрацію. Законом, зокрема, унесено зміни до статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких банк повинен самостійно перевіряти відповідність керівників банку кваліфікаційним вимогам, а щодо незалежних директорів - також вимогам щодо їх незалежності та забезпечувати контроль такої відповідності на постійній основі. Керівники банку повинні відповідати кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності.
Професійна придатність керівника банку визначається як сукупність знань, професійного та управлінського досвіду особи, необхідних для належного виконання посадових обов'язків керівника банку з урахуванням бізнес-плану та стратегії банку, а також функціонального навантаження та сфери відповідальності конкретного керівника банку.
Національний банк відмовляє у погодженні керівника банку (кандидата на посаду керівника банку), якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам, а щодо незалежних директорів - також/або вимогам щодо незалежності. Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.
Мінімальний розмір статутного фонду складає:
- для банків з національним капіталом – не менше 1 млн. євро; для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50 %, – не менше 5 млн. євро; якщо частка іноземного капіталу 50 % і більше, – не менше 10 млн. євро;
- якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10 % і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн. євро.
Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.
Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).
Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.
Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.
До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу – в розмірі 30 %, закритого типу – 50 %. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.
У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.
Ліцензування банківської діяльності. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
1. зареєстрований статутний капітал комерційного банку має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії 2. наявність професійно придатних керівних осіб;3. наявність підрозділу, який виконуватиме банківські операції, що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ;4. наявність відповідних внутрішніх документів комерційного банку, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються;5. забезпечення комерційного банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;6. відповідність приміщення КБ вимогам НБУ.
Сутність і форми регулювання банківської діяльності. Регулювання діяльності банків — це важлива функція держави, яку вона виконує з метою забезпечення стабільності банківської системи. Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи. На забезпечення стабільності банківської системи спрямоване державне регулювання банківської діяльності, яке відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснюється Національним банком України у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;4) нагляд за діяльністю банків;5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;4) визначення процентної політики;5) рефінансування банків;6) кореспондентських відносин;7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;9) імпорту та експорту капіталу.
Відповідно до статей 17-19 Закону України «Про банки і банківську діяльність», одним із діючих інструментів управління та контролю Національним банком за всіма ланками банківської системи є інститут державної реєстрації та ліцензування банків. Порядок створення та державної реєстрації банків закріплений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України».
Процес реєстрації банку умовно можна поділити на декілька етапів.
Перший етап — підготовчий. Засновники банку мають досягти попередньої згоди щодо створення банку та сформувати ініціативну групу. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники більшої частки у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Статут банку обов’язково має містити інформацію про:
1) найменування банку;2) його місцезнаходження;3) організаційно-правову форму;4) види діяльності, які банк має намір здійснювати;5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;7) порядок реорганізації та ліквідації банку;
Система страхування вкладів та тенденції її розвитку. В Україні 2008 рік був ознаменований зовсім не радісною подією. Фінансова криза серйозно підірвав добробут громадян, а разом з цим і довіру вкладників до стабільності економіки країни в цілому і до банківської системи зокрема. У зв’язку з цим урядом було вжито екстрених заходів, спрямованих на захист населення від неповернення коштів, довірених банкам Російської Федерації. Результатом цього стала система страхування вкладів фізичних осіб. Згідно з чинним законодавством, в програмі зобов’язані брати участь всі банківські структури, в сферу діяльності яких входить залучення грошових коштів приватних осіб. Тепер вкладники можуть розраховувати на повне або часткове повернення фінансів у разі банкрутства або добровільної ліквідації банку, а також при відкликанні у нього ліцензії. Як агентства зі страхування вкладів виступає державна структура, яка повністю контролює дії банку, починаючи від ведення обліку, і закінчуючи управлінням виплатами відшкодувань вкладникам. В даний час система страхування вкладів гарантує виплату відшкодування в розмірі до 700 тис. Руб. незалежно від того, скільки і на яку загальну суму відкрито вкладів в одному банку. У зв’язку з цим багато хто воліє розподіляти великі суми по декількох банках, вважаючи за краще втратити деякий додатковий дохід у вигляді бонусів для великих клієнтів, ніж значну частину вкладених коштів при настанні страхового випадку.
Рефінансування банків Національним банком України. Рефінансування банків – це операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку. Для виконання функції кредитора останньої інстанції та підтримання ліквідності НБУ застосовує такі інструменти– операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);– операції РЕПО– операції з обміну іноземної валюти на національну валюту з метою підтримання ліквідності банків;– надання стабілізаційного кредиту (стабілізаційний кредит – кредит НБУ, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком строк);– операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);– операції з державними облігаціями України. Вимоги НБУ до банків: 1. Строк діяльності – не менше, ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу 2. Наявність ліцензії Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами, за дорученням клієнтів або від власного імені 3. Наявність активів, які Національний банк може прийняти у заставу 4. Банк здійснює своєчасне погашення раніше одержаних від Національного банку кредитів та процентів за користування нимиУмови рефінансування НБУ банків України: 1. Обсяг наданого Національним банком кредиту рефінансування (крім кредиту овернайт), у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки, не має перевищувати 50% розміру регулятивного капіталу банку 2. Національний банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку і такою, що протягом дії кредитного договору не підлягає корегуванню 3. Один банк не може одержати більше, ніж 50% обсягу коштів, запропонованих на тендері 4. Для нарахування процентів строк користування кредитом починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок банку і завершується того самого дня, який передує даті повернення коштів 5. Отримана застава за договорами обліковується на балансі територіального управління НБУ 6. Під забезпечення кредиту банк може пропонувати лише однорідну заставу
Інструменти реалізації грошово-кредитної політики. Непряме регулювання грошово-кредитної сфери належить до системи економічних методівдержавного регулювання національної економіки. Воно класично має три інструменти грошово-кредитної політики:■ облікова ставка за позиками, що надаються центральним банком комерційним банкам;■ норма обов'язкових банківських резервів; ■ операції на відкритому ринку. До найважливіших адміністративних інструментівможна віднести:• регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами;• регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаютьсясуб'єктам господарювання;• встановлення «стелі» кредиту центрального банку, що надаєть
ся урядові та банківським установам;• регулювання портфеля активів комерційних банків;• обмеження споживчого кредиту;• обмеження на відкриття філій та відділень;• селективна кредитна політика. Основними інструментами селективної кредитної політикиє:■ кількісні параметри кредитів, спрямованих у певні галузі;■ створення спеціальних фінансово-кредитних закладів, які кредитують певні галузі за нижчими процентними ставками;■ різноманітні пільги для банківських інституцій, які надають
кредити переважно пріоритетним сферам економіки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10