РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«ПЕРЕДАЧА М’ЯЧА У ВОЛЕЙБОЛІ»
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ВОЛЕЙБОЛА
Офіційно, датою народження волейболу вважається 1895 рік, коли викладач фізкультури Гелиокского коледжу (штат Массачусетс, США) Вільям Морган винайшов гру волейбол, та був і розробив її перші правила. Це офіційну версію, хоча й інші. Дехто схильний вважати родоначальником волейболу американця Халстеда з Спрингфилда, що у 1866 року почав пропагувати гру в «літаючий м'яч», названу їм волейболом.
Збереглися хроніки римських літописців 3 століття до нашої ери. Вони описується гра, у якій по м'ячу били кулаками. До сьогодення дійшли правила, описані істориками в 1500 року. Гру тоді називали «фаустбол». На майданчику розміром 90х20 метрів, розділеної невисокою кам'яною стіною, змагалися дві команди по 3-6 гравців. Гравці однієї команди прагнули перебити м'яч через стіну набік суперників.
Пізніше італійський фаустбол став популярним у Німеччині, Франції, Швейцарії, Австрії, в Данії та інших країнах Європи. Згодом і майданчик, і правил змінилися. Так, довжина майданчики було зменшено до 50 метрів, а замість стіни з'явився шнур, натягнутий між стовпами. Суворо визначився і склад команди - 5человек. М'яч перебивали через шнур кулаком чи передпліччям, причому вже обмовляли три торкання м'яча. Можна було перебивати м'яч через шнур і після відскоку від Землі, але нинішнього разі дозволялося один дотик. Гра тривала удвічі тайму по 15 хвилин. Ця спортивна гра з'явилася давно, та її вік відраховується тільки з 19 століття оскільки перші правила волейболу були оприлюднено 1897 року. Природно, зараз вона в багато від початкових, волейбол збільшується й вдосконалюється.
У нашій країні волейбол широко поширили після революції 1917 року.
1925-го року з ініціативи секції ігор у Москві скликаються актив, де були прийнято перші нашій країні правил гри, у тому року відбулися перші офіційні змагання з волейболу. З 1927 року проводиться щорічне першість Москви. У наступні роки волейбол отримує повсюдне розвиток.
У 1928 року у Москві відбувся чемпіонат СРСР, яка у програму 1 Всесоюзній спартакіади. У ньому брали участь команди з країни. Проте, попри бурхливий поширення та популярність нової гри, і низку новинок, привезені цей чемпіонат команди, спортивне майстерність волейболістів перебувало ще на низький рівень.
Велика Вітчизняна війна загальмувала розвиток волейболу. Але, попри великі труднощі війни, спортивна життя країні завмирало. У 1943 року розігрується першість Москви, в 1944 року першість і кубок Москви з волейболу. У 1945 року знову проводиться першість СРСР. Чемпіонами країни стали московські команди «Динамо» (чоловіки) і «Локомотив» (жінки). Цими змаганнях чоловіча команда «Динамо» (Москва) широко застосовувала у позиційному захисті взаємодія захисних ліній і догравання прийнятих м'ячів, а нападі використовувала все простір за довжиною сітки для випадання нападаючого удару. Така була ігри та зовсім принесла команді титул чемпіонати СРСР і подала поштовх подальшого розвитку тактики волейболу.
Пройшовши в 1946-1947 рр. першості країни, і навіть успішний виступ радянських волейболістів на міжнародній арені послужили поштовхом подальшого розвитку волейболу у СРСР. У 1947 року радянські волейболісти, беручи участь у змаганнях міжнародною фестивалі демократичної молоді у Празі, зайняли місце. У цьому року створюється Міжнародна федерація волейболу (ФИВБ). Після виступи Всесоюзній волейбольної секції до членства цієї організації (1948год) волейболісти СРСР, стають учасниками всіх міжнародних змагань.
У 1949 року чоловіча команда радянських волейболістів здобуває звання чемпіона у першому офіційному першості. Наші збірні команди чоловіків і жінок перемагають й у першості. Свої чемпіонські титули вони стверджують і у наступні двох років. Влітку 1952 року першість світу проводилося у Москві. Радянські волейболісти і волейболістки у тих змаганнях стали найсильнішими у світі.
Включення в 1964 року волейболу у програмі Олімпійських ігор значно підвищило вимоги до гри волейболістів.
ПЕРЕДАЧА М’ЯЧА
У сучасній грі передача - важливий елемент організації нападу, що зв'язує захист з атакою. Завдання передавального гравця у зв'язку з цим - створювати партнерам найкращі умови для атаки нападниками ударами. Кожен волейболіст повинен опанувати всім арсеналом швидких і точних передач, вміти чергувати (міняти) їх по довжині, висоті, напрямку, своєчасно виконувати відволікаючі дії.
Передачі можуть бути різними за відстанню і висоті. По відстані різняться короткі довгі передачі, а, по висоті - низькі, середні, високі. Особливістю виконання довгих і високих передач є активну роботу ніг. За виконання верхніх передач слід звернути увагу, лінія плечей гравця була перпендикулярна напрямку, у якому виконується передача.
Різновидом виконання верхньої передачі є передача в стрибку. Вона найбільш складна, оскільки виконується в безопорном становищі. Після переміщення під м'яч гравець робить стрибок вгору й за виносить зігнуті руки над головою. Передача виконується у вищій точці стрибка рахунок активного випрямлення рук ліктьових і лучезапястных суглобах. Передача в стрибку з імітацією нападаючого удару називається «відкидкой».
Основою правильного виконання передачі є своєчасне переміщення до м'яча і прийняття відповідної ігрової стойки.
Виконуючи верхню передачу м'яча двома руками, волейболіст з основної стойки приймає таке положення — ноги зігнуті в колінах, одна нога спереду, тулуб тримається майже вертикально, руки зігнуті в ліктях, кисті на рівні обличчя й трохи відведені назад, пальці рівномірно розставлені і напружені. Далі відбувається погоджене розгинання ніг, тулуба й рук, м'ячеві надається поступальний рух вгору-вперед.
Передачі здійснюють у таких напрямках — вперед, над собою, назад і в сторони. Для виконання передачі над собою і назад гравець, піднімаючи руки над головою займає положення.
На кінцевому етапі передачі над собою тулуб і руки надирають майже строго вертикального положення. Передачі бувають короткі (у межах однієї зони), середні (із зони 2 в зону 3) і довгі (із зони 2 в зону 4). Розрізняють передачі низькі (заввишки до одного метра), середні (до 2 метрів) і високі (понад 2 метри). Під час виконання високих і довгих передач робота ніг більш активна.
Найбільш поширеною є передача двома руками зверху . Її головні переваги полягають в надійності і точності. При виконанні цієї передачі у вихідному положенні ноги гравця зігнуті в колінах, руки винесені перед обличчям так, що великі пальці знаходяться приблизно на рівні брів. Кисті рук злегка повернені всередину, кінці пальців утворюють овал у формі ковша (рис.8, б). Пальці оптимально напружені.
При наближенні м'яча зустрічний рух до нього починають ноги - вони випрямляються в колінних суглобах і піднімають тіло гравця. Слідом за цим у рух включаються руки - вони піднімаються і випрямляються на зустріч м'ячу. Основну амортизуючу навантаження приймають на себе великі пальці. Вказівні (головним чином) і середні пальці є ударними. Безіменні пальці і мізинці утримують м'яч з боків, не захоплюючи його. Ці рухи ніг, тулуба і рук, виконані злито, забезпечують короткий торкання м'яча пружними пальцями, дозволяють направити його в потрібну точку по задуманої траєкторії.
Інші види передач застосовуються рідше: двома руками зверху в стрибку, однією рукою зверху, двома руками знизу.
Передача м'яча двома руками зверху (а); положення кистей рук
і розташування пальців на м'ячі в момент виконання передачі (б).
Передача двома руками зверху. Інші види передач у волейболі:
виконана в різних напрямках: а) двома руками в стрибку;
а) Вперед, б) над собою; в) назад. б) однією рукою зверху.
При передачах зараховується помилка якщо:
- гравець в якийсь момент затримує м'яч на пальцях, долонях, передпліччях;
- гравець притискає м'яч до сітки;
- відбувається захоплення, кидок, поштовх або прокат м'яча.
ВИСНОВОК
Отже, на різних етапах тренування волейболістів поряд з іншими якостями, техніко-тактична підготовка є однією з основних.
Для ігрової діяльності у волейболі характерними є швидко змінюючі умови боротьби на майданчику, що знаходяться під невпинним контролем суперника, який в свою чергу намагається зруйнувати захист опонентів, а в нападі нав'язати свій план гри і здобути перемогу. Кожен волейболіст має враховувати розташування гравців на майданчику (своїх і команди суперника), місцезнаходження м'яча, передбачати дії партнерів і вгадувати задумки суперника, швидко реагувати на зміни ігрових ситуацій.
Важливу роль у волейболі має технічна підготовка спортсмена, яка включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Техніка гри має такі елементи: вихідні положення, подачі, передачі, нападаючі удари і блокування.
Отже, сучасний волейбол – надзвичайно цікава і видовищна гра. Це силові подачі, потужні нападаючі удари, удари біля сітки та із задньої лінії, карколовні дії в захисті і під час блокування та на майданчику, складні техніко-тактичні дії за участю гравців
передньої та задньої лінії. Завдяки своїй емоційності гра у волейбол є засобом не тільки фізичного розвитку, а й активного відпочинку.