Ім'я файлу: педагогічна та професійна етика (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Міністерство Освіти і науки України
Університет Григорія Сковороди в Переяславі
Самостійна робота
З дисципліни :
«Педагогіка та професійна етика»
Виконала:
Студентка групи Тз-29 нм
Смаглюк Ангеліна
Переяслав 2020
Тема 1. Становлення та розвиток етичної думки
Аристотель наголошує важливість людського розуму. Підкреслює водночас зв’язок людини зі світом природи та її специфіку, відмінність від природи. Тому визначає людину як суспільну - політичну тварину. Підкреслюючи соціальність людини, Аристотель наголошує, що саме в спільному житті люди постають як моральні істоти. Однак умови для такого виховання створюються лише в справедливій державі, яку Аристотель уявляв в соціо-історичному контексті свого часу. Справедлива держава – сучасне філософу рабовласницьке суспільство. Концепція людини Аристотеля будувалася на визнанні нерівності людей від природи і, відповідно, законності та необхідності рабовладіння. Жодне суспільство неможливе без рабовласників та рабів. Однак раб громадянином не визнавався.
Втім, аргументація Аристотеля стосовно того, хто є раб, а хто вільна людина, є досить непростою. Раб – зовсім не та жива істота, яка експлуатується через будь-яке насильство. Раб є лише та людина, яка є рабом за своєю природою. Відповідно і вільна людина зовсім не та, що народжена вільною, а лише та, яка є вільнонародженою за своєю природою. Отже, Аристотель наголошує на важливості глибинного, внутрішнього, сутнісного в людині – і таке є «природа людини». Хоча розуміє природу людини в традиції філософування свого часу.
Природу людини Аристотель розкриває через єдність матерії та форми. Матерія єднає людину з природою через людське тіло. Форма – душа людини, надає їй тих особливостей, що відрізняє людину від інших природних предметів.
Душу Аристотель представляє як єдність трьох частин. По-перше, рослинної, що дозволяє харчуватися, рости, розмножуватися. По-друге, тваринної – дозволяє дихати, відчувати, пересуватися в просторі. По-третє, розумної, яка визначає ті особливі властивості, які відрізняють людину від інших тварин, дозволяють пізнавати та діяти вольовим чином.
Як вже зазначалося, Аристотель визначає людину як політичну тварину. «Політичний» тут означає «суспільний». Йдеться не лише про те, що для існування суспільства потрібна спільна діяльність, а й про те, що лише людині, на відміну від інших живих істот, притаманна моральність – категорії добра і зла, справедливості та несправедливості є для людей в основі спільного життя та діяльності.
Тема 2. Предмет прикладної та професійної етики
У професійній етиці педагога можна виділити чотири основні блоки: 1. Етика відношення педагога до своєї праці, до предмету своєї діяльності. 2. Етика відносин «по вертикалі» – у системі «педагог-студент», яка розглядає основні принципи, норми цих відносин і вимоги, висунуті до особистості й поведінки педагога. 3. Етика відносин «по горизонталі» – у системі «педагог-педагог», у якій розглядаються ті відносини, які регламентуються не стільки загальними нормами, скільки специфікою діяльності й психології педагога. 4. Етика адміністративно-ділових відносин педагога й керівних структур, що пропонує обом сторонам певні «правила гри», спрямовані на оптимізацію керування системою освіти.
Прикладна етика
Це новий напрямок в етиці, вірніше, новий вид етики, що отримав бурхливий розвиток наприкінці XX ст. і пов'язаний з конкретизацією етики прав людини в різних сферах життя людини, в умовах нових загроз його природі і гідності, викликаних бурхливим розвитком науки. Прикладна етика включає такі види, як біоетика, екологічна етика, економічна, політична, космічна, медіаетики, етика науки, комп'ютерна етика, етика бізнесу, корпоративна етика, етика організації, адміністративна етика.
Предметом прикладної етики є моральні проблеми, мають особливий характер (смертна кара, евтаназія, трансплантація органів, продаж зброї та ін.). Ці проблеми є прикордонними, оскільки стосуються питань, пов'язаних з життям і смертю, цінністю самого життя, що розглядають прикордонні ситуації.
Проблеми прикладної етики широко обговорюються не тільки фахівцями (наприклад, лікарями, як в професійній етиці), але також філософами, юристами, журналістами, політиками, громадськими діячами. Осмисленню цих проблем присвячено творчість художників і письменників, сценаристів і режисерів. Важлива особливість проблем прикладної етики - їх відкритість, що припускає необхідність обговорення.
Багато життєві ситуації сучасного суспільства змушують людей зупинитися, задуматися, вони вимагають спеціальної розмови (етичного дискурсу), не даючи нам впасти в моральну сплячку, змушують пробудити моральні почуття, звернутися до вічних цінностей. Таку роль відіграють моральні дилеми прикладної етики. Моральний розмова (як гуманітарний ресурс) важливий для суспільства, він також необхідний окремим індивідам (як умова розвитку особистості). Моральний діалог сприяє розумінню іншого як самого себе, він важливий для самопізнання і набуття ідентичності. Саме діалог чи вільна бесіда служать визначальною характеристикою людини як особливого виду буття ("Людина - це буття, яке запитує про сенс", - сказав М. Хайдеггер).
Г. Гадамер у статті "Нездатність до розмови" відзначав такі негативні риси сучасної людини, зануреного в знеособлені масові медіа, як нездатність до діалогу і небажання вести бесіду. Нові інформативні технології дійсно ведуть до руйнування такого традиційного способу спілкування, як бесіда або діалог, що чинить деструктивний вплив на людське буття, веде до кризи ідентичності.
Тим часом діалогічність буття отримала відображення в традиційній і в сучасній етиці: в традиційній етиці вона виявлялася в боротьбі протилежних позицій і боротьбі думок. У сучасній етиці питому вагу і роль моральних дилем збільшилися, в їх обговоренні беруть участь різні фахівці, а простір етичного діалогу максимально розширилося: багато моральні проблеми сучасного світу мають форму моральних дилем глобального масштабу. До них відносяться проблеми прикладної етики.
Моральна дилема - ситуація складного вибору між двома протилежними варіантами поведінки, коли людина повинна зробити важкий вибір, наприклад порушити закон і врятувати життя людини. Моральна дилема виникає в ситуації протиріччя між двома моральними нормами: наприклад, в ситуації, коли лікар повинен робити аборт чи ампутувати ногу, виникає протиріччя між принципами "Виконуй свій обов'язок" і "Не нашкодь".
Моральна дилема - необхідність вибору між протилежними рішеннями, кожне з яких правильне. Класичний приклад моральної дилеми описав Жан Поль Сартр: це ситуація, коли французький молодий чоловік, студент, бажає помститися за брата, якого вбили на війні, але він живе з самотньою матір'ю, перед якою у нього теж є моральні обов'язки. Таким чином, йому треба зробити вибір між протилежними моральними зобов'язаннями, пов'язаними з прихильністю до матері, а також з прагненням внести свій внесок у боротьбу з ворогом.
Моральні дилеми прикладної етики характеризуються своєю суспільною значимістю, оскільки зачіпають фундаментальні етичні цінності, такі поняття, як сенс життя, гідність особи. Як зазначає А. А. Гусейнов, "це такі проблеми, доля яких вирішальним чином залежить від свідомо вираженої волі суспільства, втіленої у відповідній інституційній організації життя. Наприклад, в результаті страти гине значно менше людей, ніж від сімейних сварок і вуличних бійок, проте саме вона, а не сімейні сварки і вуличні бійки, є предметом прикладної етики, так як в цьому випадку мова йде про свідому, чітко вираженої волі суспільства, цілеспрямованому акті держави ". У результаті обговорень проблем прикладної етики широким колом осіб, включаючи фахівців і просто громадськість, висловивши все аргументи "за" і "проти" (наприклад, евтаназії), суспільство приймає публічне рішення з кожного питання.
Важливою особливістю моральних дилем прикладної етики є також те, що для їх вирішення часом потрібні спеціальні знання (не можна, наприклад, виробити морально зважене ставлення до трансплантації органів без відповіді на питання про медичних критеріях людського життя). Дилеми прикладної етики є відкритими не тому, що для них не знайдено логічно бездоганного обгрунтування, а тому, що вони не мають його, вони завжди одиничні і вимагають щораз приватних, одноразових рішень, як у суді, де найдосконаліші закони не звільняють від суду , покликаного спеціально засвідчувати, конкретно досліджувати кожен випадок їх порушення. Спосіб прийняття рішень (продовжуючи аналогію з судом) є публічним, процесуально оформленим і найчастіше здійснюється через спеціальні етичні комітети, в яких представлена вся сукупність відносяться до справи інтересів і компетенцій.
Найбільш відомі дилеми біоетики (евтаназія, трансплантація органів, екстракорпоральне запліднення). Межі між протилежними думками з цих питань часто збігаються з межами між культурами і релігіями, країнами і народами: в одних країнах дозволена трансплантація органів (Росія, США), в інших (мусульманські країни і Японія) - вважається вбивством, в одних визнаються репродуктивні технології, в інших засуджуються, одні визнають евтаназію, інші забороняють.
В етиці бізнесу також є моральні дилеми, що виникають на різних рівнях: індивідуальному, соціальному і глобальному. Специфіка багатьох моральних дилем η тому, що вони не можуть бути вирішені однією людиною, вимагають участі багатьох людей, втягують у етичний розмова (дискурс). Наявність моральних дилем, що мають прикордонний, міждисциплінарний і відкритий характер, є важливою характерною рисою прикладної етики. Показові приклади таких проблем - смертна кара, клонування, продаж зброї та ін. Вони є прикордонними, оскільки стосуються фундаментальних моральних принципів, цінності самого життя, є предметом осмислення ряду дисциплін, мають форму дилеми, кожне з взаємовиключних рішень якої здатне бути предметом моральної аргументації .
У цьому зв'язку важлива особливість прикладної етики полягає в тому, що її проблеми (моральні дилеми) вимагають публічного рішення як результату громадського обговорення. Багато етичні проблеми (евтаназія, смертна кара, аборт, клонування, репродуктивні технології застосування генно-модифікованих продуктів) сьогодні набувають глобального характеру, вони отримують різне вирішення в різних країнах (клонування заборонено в більшості країн, крім Китаю).
Ще одна особливість прикладної етики пов'язана з тим, що багато її проблеми зачіпають фундаментальні моральні цінності (питання про сенс життя і смерті, честь і гідність, поняття особистості, ставлення до самогубства, насильства і жорстокості), які лежать в основі всіх типів культур. Багато з цих проблем не можуть бути вирішені традиційної етикою, але вимагають спеціальної філософської, юридичної та гуманітарної експертизи.
У цьому зв'язку слід зазначити, що прикладна етика являє собою не просто новий вид етики, але також новий вид знання, якусь транснауку, до якої входять різні форми знання. Такий транснаукой, що включає пізнання з різних наук, є екологічна етика, біоетика. Нею повинна стати етика бізнесу, або ділова етика.
Професійна етика
Професійна етика - це максимально конкретизована система принципів і норм поведінки, характерна для різних спеціальностей і професій; звід правил поведінки фахівця з урахуванням особливостей його професійної діяльності і конкретної ситуації. Залежно від типу професії (що включає різні аспекти ставлення людини до природи, суспільству, техніці, до інших людей) міняються роль етичних принципів і їх зміст. Найбільш затребуваною є професійна етика в професіях за типом людина - людина (лікар - хворий, вчитель - учень, законодавець - громадянин, продавець - покупець).
Професіонал - людина, що володіє спеціальними знаннями та вміннями, він здатний виносити експертні судження і приймати грамотні рішення в складних ситуаціях, які для звичайної людини, що не має спеціальної освіти, нерозв'язні. На питання, якими правилами і принципами керується професіонал в процесі взаємодії з колегами, клієнтами, суспільством, відповідає професійна етика. Самою ранньою формою професійної етики є клятва Гіппократа, якої дотримуються лікарі протягом тисячоліть
Професійна етика - моральні норми, цінності і стандарти, прийняті професійним співтовариством, найчастіше ці стандарти втілені в етичному кодексі.
Етичні кодекси дуже важливі, оскільки вони формулюють межі дозволеного в рамках професійної кар'єри. Багато проблем мають вигляд протиріччя, або дилеми, вирішити які буває нелегко.
Роль професійної етики зростає в міру все більшої спеціалізації і зростання потреби у вузьких фахівцях, появи нових спеціальностей (менеджер, маркетолог, копірайтер, рекламний агент). Сьогодні вона стає невід'ємною складовою частиною підготовки кожного фахівця.
Традиційні види професійної етики - педагогічна, медична, юридична, етика вченого, а також порівняно нові - інженерна етика, журналістська етика, етика будівельника, етика архітектора, етика ландшафтного дизайнера, етика менеджера. Професійна етика розглядає питання поведінки фахівця, його відносини зі співробітниками, замовниками, партнерами, ступінь відповідальності на своєму робочому місці. У сучасному суспільстві роль професіоналів зростає.
Тема3 Моральні основні регуляції професійної діяльності
Етика професійної діяльності (професійна етика), як розділ загальної етики, що вивчає професійну мораль фахівців, отримала визнання приблизно з середини ХХ століття, хоча, подібно до більшості галузей знання, спонтанно розвивалася з глибокої давнини в рамках філософії , етики, теології та інших наукових дисциплін, а також соціальної та професійної практики. Вона не є самостійною науковою дисципліною, оскільки органічно включена в загальні етичні основи людської життєдіяльності в якості одного з підвидів, що несуть в собі основні характерні ознаки системи в цілому, а її основні норми і принципи являють собою конкретизацію для професійної діяльності вимог прийнятої в суспільстві етичної системи .
Однак професійна етика, щоб бути достатньо авторитетною і ефективною формою регламентації професійної діяльності, повинна відображати не тільки і не стільки норми і вимоги пануючої в суспільстві моралі, скільки сутність і специфіку конкретної професії, сприяючи виконанню нею основних задач, підвищуючи результативність та якість діяльності. При виконанні цієї умови професійна етика набуває значення і статус однієї з фундаментальних основ професійної діяльності, поряд з теоретичними і технологічними базовими науковими дисциплінами і стаючи, поряд з цим, значущою складовою частиною суспільної моралі. Моральна регуляція не є винятковим, автономно функціонуючим і самоцінним видом регуляції професійної діяльності. Вона, в силу своїх особливих властивостей впливати на особистість фахівця, доповнює та суттєво посилює всі форми регуляції професійної поведінки та діяльності, впливаючи головним чином на їх зміст, характер і якість шляхом зіставлення цілей, змісту, умов, засобів і результатів діяльності з поняттями про людський благо, добро і зло, справедливості і несправедливості, сущому і належному. Специфікою цього виду нормативної регуляції є те, що вона з етичних позицій пред'являє специфічні, детерміновані сенсом і змістом діяльності, вимоги не тільки до діяльності і поведінки, але і до особистості фахівця.
Таким чином, професійна етика систематизує і конкретизує вимоги загальної, пануючої в суспільстві етичної системи стосовно сфері професійної діяльності, а етична система кожної окремо взятої професії, в свою чергу, конкретизує вимоги професійної моралі з урахуванням специфіки кожної окремої професії (групи професій, об'єднаних спільною сферою діяльності). На цій підставі загальна етика, професійна етика і етика конкретного виду професійної діяльності (наприклад, соціальної роботи) співвідносяться як загальне, особливе і специфічне.
Особливістю сучасного етапу розвитку суспільства є прагнення привнести критерій етичної оцінки в найрізноманітніші сфери людської життєдіяльності, і в першу чергу в сферу професійної діяльності. Тенденції у розвитку професійних етичних систем свідчать про зростання потреби в етичній регламентації професійної поведінки та дій у життєво важливих сферах людської життєдіяльності, про підвищення вимог як соціуму, так і самої професійної групи до особистісно-морального вигляду спеціаліста. Як і раніше найбільш гостро питання етичної регламентації роботи фахівців коштує в тих сферах професійної діяльності, в яких людина є об'єктом різного роду прямого впливу з боку спеціаліста (групи фахівців), де контакт фахівця з його клієнтом здійснюється безпосередньо і пов'язаний головним чином з споживанням різного роду послуг. Підсумки взаємодії фахівця, що надає послуги, з його клієнтом при цьому можуть мати значний вплив на життєдіяльність і долю особистості, що є споживачем послуг, впливаючи при цьому не тільки безпосередньо на неї, а й опосередковано - на найближче соціальне оточення особистості і соціум в цілому.
Дослідження в галузі професійної етики активно проводяться в нашій країні і за кордоном в основному з середини 60-х років нашого століття. У роботах, присвячених дослідженням у цій галузі, підкреслювалося, що етика - одна з найважливіших форм регламентації професійної діяльності, що робить істотний вплив на всі структурні елементи діяльності і особистість фахівця, у зв'язку з чим визнавалися необхідними вивчення етичних основ різних видів професійної діяльності, систематизація етичних норм та розробка на їх основі професійних етичних кодексів. Теоретичні та методологічні проблеми загальної та професійної етики розглянуті в роботах вітчизняних філософів Архангельського Л.М., Гусейнова А.А., Журавльова В.В., Чеботарьової Е.П., целіковимі О. П., Туманова С.В., Рувинского С.І., Гришина Е.А., Согомонова Ю.В., Уткіна С.С., Титаренко А.І., Нестерова В.Г., Федоренко Є.Г., Белякова Г.І. та інших.
В даний час професійна етика визначається як "кодекси поведінки, що забезпечують моральний характер тих взаємин між людьми, які випливають з їх професійної діяльності" 32, а сам етичний кодекс трактується як "звід моральних норм, що пропонуються до виконанню "33. Таке визначення професійної етики видається не зовсім коректним, оскільки відсутність кодексу (наявність якого передбачає попередню роботу з вивчення, аналізу, систематизації професійних етичних норм, а потім легітимізацію цього склепіння) не означає відсутності самих норм і навіть цілісних етичних систем, що склалися в даній сфері професійної діяльності.
Це означає, що загальна філософська етика, професійна етика та етика соціальної роботи співвідносяться як загальне, особливе і специфічне. Принциповим у цьому зв'язку є визначення та дослідження основних структурних елементів професійної етичної системи в соціальній роботі: її об'єкта і предмета, основних цілей і завдань, норм і принципів, виконуваних нею функцій.
Виходячи з визначення, запропонованого в "Словнику з етики", можна зробити висновок, що етична система професійної діяльності та етичний кодекс професійної групи являють собою одне і те ж. Такий висновок видається не зовсім вірним з таких міркувань:
Визначення, запропоноване в "Словнику", фактично ставить знак тотожності між етичною системою і формалізованим викладом суті цієї системи. Це представляється невірним, оскільки вони не ідентичні. Не можна, наприклад, вважати, що філософія і підручник з філософії - одне і те ж, так як філософія - це наука, в той час як підручник з філософії є друкованим виданням, що включає в себе основні положення науки. Таким же чином етика професійної соціальної роботи представляє собою теорію професійної моралі соціальних працівників, тоді як професійний етичний кодекс є схематичним викладом даної теорії в її прикладному варіанті.
Дане визначення апріорно припускає, що кодекс складений з урахуванням всіх етичних норм і правил, сформованих і реально функціонуючих у професійній діяльності, на основі глибокого їх розуміння і осмислення. По суті справи, дане визначення констатує нічим не підтверджений факт, що етичний кодекс є ідеальним, точним і повним відображенням реально існуючої етичної системи. Це, безумовно, можливо, але не у всіх випадках буває саме так. Коректніше було б припустити, що етичний кодекс є більш-менш вдалим відображенням етичної системи, але все ж не ідеальною його копією.
Етичний кодекс являє собою зведені воєдино і в установленому порядку легітимізувати етичні норми і принципи діяльності, а також вимоги до особистості фахівця, які складалися спонтанно протягом досить тривалого періоду часу. Виходячи із запропонованого "Словником" визначення, можна укласти, що якщо немає кодексу, то немає і етичної системи, що представляється досить спірним. Потреба в кодифікації етичної системи, як правило, виникає саме тоді, коли етичні норми і принципи вже стають досить цілісною системою, хоча не обов'язково усвідомлюваною в якості такої, тобто на пізніших етапах її формування.
Визначення, запропоноване в "Словнику з етики" і трактує професійну етику як етичний кодекс, дає підстави припускати, що етична система може бути придумана і згодом записана, тобто є штучно розробленої і, відповідно, має авторів, оскільки етичний кодекс - це документ, який при бажанні може бути складений, як і будь-який твір популярного або спеціального змісту. Цей висновок суперечить загальновідомого факту, що етичні системи не розробляються, а складаються поступово в результаті тривалого емпіричного апробування різноманітних видів поведінкових реакцій, їх доцільного відбору і лише згодом, на пізніх етапах свого існування і функціонування оформляються у вигляді кодексу, що зовсім не є обов'язковим. Етичний кодекс, як відображення реально існуючої етичної системи, безумовно може мати авторів, розробників, що зробили спробу осмислення і систематизації, організаційного та правового оформлення реальної етичної системи, її популяризації серед представників професійної групи;
Етика соціальної роботи, будучи теорією професійної моралі, неминуче включає в себе не тільки констатацію деяких положень, але і їх доказ. Образно кажучи, етика, як і будь-яка наука, являє собою шлях, який необхідно пройти від певної вихідної точки, щоб прийти до деякого підсумку. Кодекс ж, на відміну від етики, не може включати в себе всю логічний ланцюжок міркувань. Він спирається на досягнення етичної наукової думки, використовуючи її результати і підносячи їх користувачеві, як правило, в імперативній, але доступній формі.
Етичний кодекс має якості абсолютної завершеності внаслідок того, що після етапів підготовки проекту кодексу і його обговорення, він легітимізується і стає документом, що містить обов'язкові для виконання всіма членами професійної групи норми і правила. Він не схильний до змін на певний період часу, до того, як піддасться перегляду відповідно до встановленої процедури. Етична система навпаки, є відкритою, саморозвивається системою, що містить в самій собі потенціал розвитку і гнучко реагує на зміни середовища, в якому функціонує.
Є.Г. Федоренко пропонує визначення професійної етики та моралі, в якому професійна етика виступає як наука, що вивчає буття професійної моралі, її специфіки, умов формування, закономірностей розвитку в конкретних історичних формаціях, а професійна мораль являє собою конкретизацію загальних моральних принципів і норм стосовно особливостей того чи іншого виду професійної діяльності і, відповідно, є формою. колективної свідомості сукупної професійної групи.
Професійна етика є системним утворенням, оскільки всі її елементи взаємопов'язані, в сукупності набувають нових властивостей, відмінні від властивостей кожного з окремо взятих елементів, мають здатність вибувати з системи внаслідок незатребуваності і т.д., т . е. має всі властивості системи.
Кожна існуюча і існувала раніше в суспільстві професія в тій чи іншій мірі затребувані суспільством, який потребує певному продукті, що передбачає розвиток цілеспрямованої професійної діяльності, що виконує певне соціальне замовлення суспільства і відповідно з цим виконує певні функції . Основою професійно-етичної системи будь-якого виду професійної діяльності, разом із сутністю, сенсом і змістом професійної діяльності, є загальні для представників усіх професій вимоги професійної моралі, виражені в її соціальних функціях. Відповідно, професійна діяльність людини в життєво важливих сферах, прямо впливають на долі суспільства, вимагає особливих, конкретизованих систем етичних норм і принципів, що відповідають змісту професійної діяльності і виробничих відносин, що виникають між людьми в її процесі та відповідають вимогам та очікуванням соціуму в частині виконання соціального замовлення.
Разом з тим, кожен вид професійної діяльності істотно відрізняється від інших, що вимагає ще більшої конкретизації етичних систем, урахування специфіки конкретного виду діяльності. Для соціальної роботи як для специфічного виду професійної діяльності набуває величезне значення у зв'язку з цим виконання тих приватних вимог моралі, які враховують специфіку професійної соціальної роботи як особливого виду соціальної діяльності. Ці вимоги в тій чи іншій формі знаходять відображення в суспільній моралі, але носять знеособлений, усереднений характер, що є доцільним, оскільки суспільна мораль носить переважно "рамковий характер", визначаючи лише основні напрямки поведінки, діяльності і відносин особистості або групи в суспільстві, виражені в найбільш загальних нормах і принципах, вимогах до особистості та придатні для застосування в будь-яких життєвих ситуаціях. У силу цього норми, принципи, вимоги тощо елементи професійної етики не суперечать аналогічним елементам суспільної моралі.
Таким чином в якості основних факторів, які детермінують зміст професійної етики, можуть бути виділені наступні:
конкретно-історичний тип суспільства і властиві йому рівень розвитку суспільних відносин, людської свідомості, способи виробництва і розподілу;
панівна в суспільстві система морально-етичних відносин, ідеалів і цінностей;
особливості професійно-трудової діяльності людини на конкретному етапі соціального розвитку;
специфіка діяльності, що пред'являє певні вимоги до поведінки і дій, відносин і особистісно-морального вигляду фахівців.
Професійна етика, що відноситься до найбільш загальних видів нормативної регуляції поведінки фахівця в його професійній діяльності, пройшла тривалий шлях розвитку від одиничних і розрізнених конкретних етичних норм, що відносяться до певних видів дій, до науково обгрунтованих і вивірених, цілісних професійних етичних систем, які, поряд з іншими видами регуляції професійної діяльності, складають основу багатьох професій. Разом з тим, легітимізація професійних етичних систем, що діють в різних сферах професійної діяльності, відбувалася не одночасно у всіх сферах трудової діяльності. Показовим при цьому є той факт, що істотно більше, ніж в інших областях, значення надавалося етичності дій фахівця переважно в тих сферах професійної діяльності які надавали і надають досить істотне безпосередній вплив на життєдіяльність індивідів, груп і соціуму в цілому - медицині, політиці та інших , що викликало необхідність пред'явлення до особистості і діям фахівця більш жорстких, специфічних і взаємно узгоджених вимог до поведінки, відносин і діяльності фахівця, пізніше стають основою професійно-етичної системи. Саме в цих сферах професійної діяльності раніше, ніж в інших, склалися етичні кодекси, іноді випереджаючи у своєму становленні наукове осмислення професійно-етичних основ діяльності.
Однак введення етичної регуляції професійної діяльності та регулювання поведінки і відносин фахівця може стати необхідним і з інших причин. Наприклад, етичні системи, відображені в кодексах середньовічних ремісничих цехів, крім підвищення відповідальності фахівця за кінцевий результат діяльності, переслідували і іншу мету: якомога ретельніше охороняти професійну таємницю, секрети майстерності від «чужаків». Кожна професійна група прагнула, по-перше, домогтися того, щоб «сторонні» люди не принижували престижу та гідності майстрів своєї справи неякісним кінцевим результатом і, по-друге, сподівалася таким чином виключити надмірну конкуренцію, тримати під контролем ринок збуту продукції. В єдності з правилами етикету, які досить часто включалися в етичний кодекс, такого роду узагальнені регламенти також сприяли тому, що група професіоналів ставала свого роду замкнутої професійної кастою, корпорацією, що відрізняє себе від інших фахівців і населення взагалі по безлічі ознак, як сутнісних, змістовних , так і суто зовнішніх.
Характерно, що в цей період становлення професійно-етичних систем в кодексах практично немає згадки про аксіологічних підставах діяльності в сучасному розумінні (тобто про цінності людини як мету і сенс професійної діяльності), хоча цінності професії та професійної групи показані, як правило, досить яскраво. У цей період професійна етика може іменуватися швидше корпоративною етикою, будучи досить замкнутою системою, і що переслідує в першу чергу цілі корпорації (і саме в цих цілях регулюючої поведінку, ставлення і діяльність членів професійної групи), і тільки в другу - інтереси споживачів результатів професійної діяльності .
1 2 3