Педагогіка – наука про виховання, її становлення і розвиток
Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї.
У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах. Тому теорія навчання і теорія виховання повинні бути системою закономірностей. Щоправда, педагогічні закономірності мають свої специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.
Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела: 1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є злободенними. 2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями. 3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук.
Вчитель національної школи, вимоги до його особистості
Провідне місце у навчанні, духовному і фізичному зростанні належить народному вчителеві. Він має бути національно свідомою людиною, володіти високим рівнем культури, педагогічними здобутками попередніх поколінь, скарбами народної педагогіки, здатний творчо використовувати їх на практиці.
Завдання вчителя – своєю поведінкою, характером викликати любов і довір’я дітей, по-батьківському ставитися до них, добре знати вікові та індивідуальні особливості своїх вихованців.
Сучасні вимоги до педагога на межі тисячоліть висвітлені в законі «Про загальну середню освіту»: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Він повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі й доброго серця.
Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна культура. Мова — найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів.
.
Процес розвитку особистості. Вплив спадковості, середовища і виховання на формування особистості.
Розвиток людини — процес становлення та формування п особистості під впливом зовнішніх і внутрішнє, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання; між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним обовязком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обовязком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та п можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою. У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер, а людська особистість розвивається в діяльності, під впливом середовища. Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки. Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї.
Мета і завдання виховання. Процес виховання в українській національній школі.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Мета виховання — це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою “Освіта” (“Україна XXI століття”), до яких належать: — формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати; — забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; — формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; — прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України; — виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; — утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот; — формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря; — забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я; — виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; — формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю; — розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації; — формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Суть процесів перевиховання та самовиховання. Функції перевиховання. Умови успішної організації самовиховання
Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців. Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну, їм притаманні грубість, нечесність.
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.
Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність.
Принципи виховання, їх специфіка, характеристика принципів виховання особистості.
Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.
Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності.
Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці.
Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, -вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Виховання особистості в колективіЙого реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.
Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності.
Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом.
Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.
Моральне, естетичне та трудове виховання учнів: завдання, зміст та методика здійснення.
Моральне виховання – процес формування моральних якостей , рис характеру, навичок і звичок поведінки, серед яких пріоритетними є загально людські цінності, ідеали правди, добра, любові, справедливості.
Ефективність морального виховання значно зростає в разі його опори на народну мораль, традиції, звичаї, обряди.
Основним завданням трудового виховання є формування творчої особистості цивілізованого господаря. В процесі трудового виховання і навчання виробляються відповідні уміння і навички, професійна майстерність, готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин. Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їхсуспільне корисної праці. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного классу,і поділяєтьтся на 3 етапи, 1 – початкові класи, 2- 5-9 класи, 3 10 -12
Естетичне виховання передбачає формування в учнів здатності повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності, високої естетичної культури, понять, почуттів. Опираючись на народно естетичні погляди, смаки, виховання сприяє формуванню навичок гарної поведінки, доброзичливого ставлення до людей.
Розумове та фізичне виховання учнів: завдання, зміст та методика здійснення.
Розумове виховання — діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.
Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.
У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.
Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.
Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.
Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.
Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей. До основних засобів фізичного виховання в школі належать: — теоретичні відомості; — заняття гімнастикою; — заняття з легкої атлетики; — рухливі ігри; — спортивні ігри.
Поняття про методи та прийоми виховання. Класифікація методів виховання та їх характеристика
Педагогічна діяльність здійснювана за допомогою системи засобів, які використовуються з метою формування особистості вихованців – їх називають формами і методами виховання.
Класифікація методів: - метод формування свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконування, навіювання); - методи організації діяльності, та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, пед. вимога, громадська думка, створення виховної ситуації, метод прогнозування). - методи стимулювання діяльності і поведінки; - методи самовиховання (самопізнання, самооцінка, саморегуляція).
В кожному конкретному випадку вчитель вибирає ті, які на його думку будуть найдоцільнішими, зважаючи на: - мету виховання і завдання, які мають бути розв’язані на даному етапі; - зміст виховання: способи педагогічної діяльності визначені виходячи з змісту діяльності; - врахування вікових особливостей дітей; - врахування статевих і індивідуальних особливостей; - стиль педагогічного спілкування; - психологічний клімат колективу; - засоби виховання (наочності, твори образотворчого мистецтва, музики, різні види діяльності), які застосовуються в тісній єдності з методами; - рівень педагогічної майстерності педагога; - очікувані результати: педагогічна інтуїція і вміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого приведе застосування того чи іншого методу.
Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки учнів.
Ці методи можна поділити на 2 групи:
а) методи, які сприяють організації діяльності і спілкування учнів, поліпшують їх (прогнозування, пед.вимога, громадська думка);
Прогнозування – спосіб організації діяльності, який виражається в проектуванні, плануванні, постановці перед учнями яскравих цілей, які захоплюють вихованців.
Педагогічна вимога – метод впливу за допомогою якого вчитель стимулює або гальмує дії вихованців. Є пряма (команда, наказ, осуд, погроза, настанова) і непряма (порада, натяк, прохання, схвалення) вимога.
Громадська думка – вимога колективу, яка поєднує оцінку, судження і волю колективу.
б) методи, які сприяють формуванню способів поведінки, накопиченню і закріпленню досвіду (привчання, вправи, створення виховних ситуацій, рольові ігри).
Привчання – організація планомірного і регулярного виховання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звички.
Вправи (тренування) – метод організації життя і діяльності учнів, при якій створюються умови роботи вчинки у відповідності до прийнятих у суспільстві норм і правил життя. Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення і зміцнення способів дій.
Створення виховної ситуації– передбачене створення педагогом спеціально або використаної ситуації, що виникли спонтанно, для впливу на особистість. Сюди входять т.з. конфліктні ситуації.
Рольова гра – метод закріплення позитивних дій.
Позакласна та позашкільна виховна робота. Форми позакласної виховної роботи, їх характеристика
Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час.
Педагогічна практика виробила різноманітні форми позакласної виховної роботи.
Форми виховної роботи — варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. До них належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання (спартакіади), турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.
Класна година. Як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.
Зустрічі з відомими людьми. Мета їх може бути різною: профорієнтаційна (запрошують представників різних професій, викладачів вищих навчальних закладів), розвиток моральних, громадянських якостей (зустрічі з ветеранами війни, праці, спорту, мистецтва) тощо.
Виставки. Їх присвячують досягненням учнів в гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатам краєзнавчих, туристичних походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.
Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.
Змагання. Спрямовані вони на стимулювання інтересів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активності.
Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (дитячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій), олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Переможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.
1 2 3 4 5 6