Ім'я файлу: Будмат 1 питання.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Проблеми мотивацii в менеджментi пiдприэмства.doc
Контрольна ВІМ.docx

ПЦБ -21-1(м) Копотя І.М. Варіант №12

1. Повітряне будівельне вапно, характеристика і особливості застосування в сучасному будівництві.

Вапно – одне з найдавніших в’яжучих матеріалів, яке активно використовується в будівельній практиці та в даний час. Найбільш поширене повітряне вапно, його отримують помірним випалюванням кальцієвих і кальцієво-магнієвих карбонатних порід із вмістом глинисто-піщаних домішок не більше 8 %. При вмісті глинистих і тонкодисперсних піщаних домішок у межах 6…20%, отримують гідравлічне вапно. При ще більшому вмісті домішок (20…40%) з природних карбонатно-глинистих порід – мергелів, отримують романцемент.

Хімічним критерієм, за яким розрізняють повітряне, гідравлічне вапно та романцемент, а також сировинні матеріали для їх отримання, є модуль основності – відношення процентного вмісту по масі оксиду кальцію до процентного вмісту кислотних оксидів.

Повітряне вапно твердне і забезпечує міцність будівельних розчинів у повітряно-сухих умовах, гідравлічне вапно після попереднього тверднення на повітрі може тверднути у вологому середовищі та у воді.

Повітряне вапно поділяють на негашене (грудкове і мелене) та гашене (гідратне або пушонка і вапняне тісто). Гідравлічне вапно виготовляють зазвичай у виді негашеного меленого продукту.

Негашене вапно (кипілка) складається переважно з активного (здатного взаємодіяти з водою – гаситися) оксиду кальцію – СаО, що є продуктом випалу вапняків та інших карбонатних порід. Вихідним напівфабрикатом для отримання меленого і гідратного вапна, а також вапняного тіста, є грудкове негашене вапно, яке отримують безпосередньо після випалу у вигляді пористих кусків різної величини.

Основними показниками якості вапна є вміст активних оксидів кальцію і магнію (активність), кількість нерозкладеного СаСО3, що визначається за вмістом СО2, і частинок, які не погасилися.

При визначенні міцності гідравлічного вапна виготовляють зразки складу вапно: стандартний пісок 1:3 (за масою), які протягом 24 год зберігають у формах у ванні з гідравлічним затвором, із подальшим твердненням 6 діб у ванні над водою та 21 добу у воді.

Мелене негашене та гідратне вапно знаходяться в порошкоподібному стані. Висока дисперсність меленого вапна досягається його подрібненням до питомої поверхні 350…500 м2 /кг і залишків на ситах №02 не більше 1,5 % і №008 – 15 % за масою.

Гідратне вапно отримують гашенням грудкового або меленого вапна з переведенням частинок оксидів кальцію і магнію в більш дрібніші (0,02...0,5 мкм) частинки гідроксидів кальцію та магнію. При цьому вологість гідратного вапна (т.з. вапнапушонки) повинна бути не більше 5%.

Для отримання порошкоподібного гідратного вапна витрачається близько 70% води від маси вапна, при витраті води 200…250% отримують вапняне тісто, в якому міститься близько 50% води. Вихід вапняного тіста – важливий показник якості вапна і оптимальності процесу гашення. Вихід вапняного тіста для високоякісних видів вапна складає 2,5…3,5 л/кг. При низькому виході вапняного тіста знижуються його пластичність і піскоємність.

Залежно від швидкості гашення розрізняють вапно, що швидко гаситься (не більше 8 хв), гаситься з середньою швидкістю (до 25 хв) і повільно (більше 25 хв).

В мелене негашене вапно для підвищення водостійкості та міцності розчинів допускається вводити активні мінеральні добавки – доменні або паливні гранульовані шлаки, золи, отримані при пиловидному спалюванні палива, пуцолани. Їх кількість підбирають так, щоб забезпечити в нормованих межах вміст у вапні активних СаО і MgO.

Грудкове вапно відвантажують зазвичай навалом, порошкоподібне – в паперових пакетах. При транспортуванні і зберіганні вапно повинне бути захищене від дії вологи і забруднення. Гарантійний термін зберігання вапна – 30 діб з дня його відвантаження споживачу.

Основними сировинними матеріалами для виробництва вапна є найпоширеніші карбонатні породи – вапняки, доломіти та мергелі. При оцінюванні придатності карбонатних порід для виробництва вапна перш за все враховується відносний вміст у них породоутворюючих мінералів – кальциту і доломіту, а також піщаних і глинистих домішок. У чистих вапняках і доломітах домішки не перевищують 5%. Породи, які є природними сумішами глин і вапняків називають мергелями. Для отримання гідравлічного вапна застосовують мергелисті вапняки, що містять 6…25% глинистих і тонкодисперсних піщаних домішок. 99 Карбонатні породи при більшому вмісті глинисто-піщаних домішок використовують для отримання романцементу.

Для виробництва повітряного вапна застосовують вапняно-магнезіальні карбонатні породи: вапняки, доломітизовані вапняки, доломіт із вмістом рівномірно розподілених домішок глини і кварцового піску до 5…7%.

Вапняки формуються в основному мінералом кальцитом, рідше – арагонітом.

Кальцит (вапняковий шпат) за хімічним складом відповідає карбонату кальцію – СаСО3. Теоретичний склад його 56% СаО і 44% СО2. Кальцит утворює кристали різноманітної форми, має густину 2600…2800 кг/м3 , твердість 3 за шкалою Мооса. Арагоніт має густину 1900…3000 кг/м3 , твердість 3,5…4.

Арагоніт утворює деякі різновиди вапняків, що використовуються, в основному, як матеріали для облицювальних робіт.

До складу вапняків у різній кількості часто входить мінерал доломіт – СаМg(СО3)2. При домінуванні цього мінералу у складі гірської породи, вона також називається доломітом. По структурі доломіт близький до вапняків. На основі доломітизованих вапняків і доломіту отримують магнезіальне та доломітове вапно, яке характеризується підвищеним вмістом МgО.

Залежно від умов утворення розрізняють два основні типи вапняків: органогенні та хімічні.

Структура вапняка-черепашника Органогенні вапняки утворилися із скупчень черепашок та панцирів молюсків, зцементованих тонкодисперсним кальцитом. В тих випадках, коли вони складаються переважно з черепашок, що практично повністю збереглися, їх називають вапняками-черепашниками. До органогенних вапняків відноситься також і крейда – дуже м’яка тонкозерниста порода, що складається з тонких частинок кальциту з незначними глинистими і піщаними домішками. Основна маса крейди представлена залишками органогенного походження.

Вапняки хімічного походження виділилися в твердій формі з водних розчинів гідрокарбонату кальцію під час переходу їх в карбонат кальцію. Окрему групу хімічних вапняків складають вапнякові туфи (травертини), які мають щільну дрібнокристалічну структуру.

У природі зустрічаються також уламкові вапняки, які складаються з різних за формою і розмірами уламків вапняку, зцементованих тонким прошарком карбонату кальцію. Вапняки змішаного походження складені з органогенних, хімічних і уламкових карбонатних порід.

Для вапняків характерне різноманіття структур і пов’язані з цим суттєві відмінності у фізико-механічних властивостях. Розрізняють кристалічну, зернисту, мармуровидну, оолітову (з окремих зцементованих кулястих утворень), ніздрювату (для черепашників, вапнякових туфів), землистокрихку (для крейди) структури вапняків.

Вапно, будучи найстарішим будівельним матеріалом, на основі широко поширеної мінеральної сировини, знаходить широке застосування у сучасному будівництві.

На базі напівфабрикату – грудкового вапна отримують різні продукти, що використовуються як в’яжучі у розчинах і бетонах. Безпосередньо гашенням грудкового вапна або замішуванням проміжного продукту – гідратного вапна-пушонки отримують вапняне тісто. Його використовують переважно для отримання штукатурних розчинів і кладок.

Висока пластичність і легкоукладальність вапняних і вапняно-цементних розчинів сприяють їх великій популярності при зведенні будівель і різних видах їх опорядження.

Нові можливості у поліпшенні якості розчинів, виготовленні виробів з низькомарочних бетонів відкрило мелене негашене вапно. Застосування меленого негашеного вапна дає можливість підвищити міцність розчинів, використовувати відходи у виді зерен, що не погасилися, прискорити висушування стін, вести роботи в зимових умовах.

На основі вапна виготовляються композиційні вапновміщуючі в’яжучі матеріали, які мають здатність до гідравлічного тверднення і більш високу міцність. При застосуванні таких в’яжучих, стає можливим широко використовувати відходи промисловості – золи, шлаки, шлами та ін.

Останніми роками все більшого застосування набувають сухі будівельні суміші. В рецептурі багатьох сухих сумішей одним з важливих компонентів є гідратне вапно-пушонка, що сприяє пластичності розчинів, підвищує їх водоутримуючу здатність і поліпшує ряд інших властивостей.

На основі вапна виготовляють різноманітні малярні склади, що відрізняються хорошим нанесенням на різні поверхні, сумісністю з багатьма пігментами і добавками.

Починаючи з XX століття, значення вапна суттєво зросло з розвитком виробництва вапняно-піщаних будівельних виробів автоклавного тверднення. Серед стінових матеріалів автоклавні вироби за об’ємом виробництва займають третє місце після керамічної цегли і залізобетону. Виробництво виробів з щільного і ніздрюватого силікатного бетону базується на двох основних сировинних компонентах – вапні та кварцовому піску. Використання мінімальної кількості компонентів при найменших витратах в’яжучого є однією з важливих техніко-економічних переваг автоклавних будівельних матеріалів. За своїми основними будівельно-технічними властивостями автоклавні вапняно-піщані вироби не поступаються виробам, отриманих із застосуванням високоенергоємних матеріалів – цементних бетонів.

В будівництві застосовують приблизно лише половину всього вапна, яке випускається. Решта вапна використовується в металургійній, хімічній, цукровій, целюлозно-паперовій та деяких інших галузях промисловості, а також у сільському господарстві.

2. Порівняльна характеристика полімерних і неорганічних матеріалів для влаштування підлог промислових будівель.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас