Ім'я файлу: психологія реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 01.07.2022
скачати




  1. Пам’ять як необхідна умова розвитку людини.

Людина не може ставитися байдуже до оточуючого світу, а всяка людська активність побудована на процесі пізнання, тобто відображенні в психіці особи реальної дійсності. Процес пізнання розпочинається з відчуттів та спостережень, щоб пройшовши стадії уявлень і пам‘яті, перетвориться в мислення і завершення в процесах прийняття рішень та виконанні дій.

Уже в старовинні часи люди звертали свою увагу на значення пам’яті. Есхіл, використавши уста Прометея, промовив: “Послухай, що я зробив цим смертним. Придумав числа, навчив складати слова і дав їм пам’ять”. Стародавні греки матір’ю всіх муз вважали богиню пам’яті Мнемозину.

Роль пам’яті на різних щаблях історії людства неоднакова. В далекі часи, коли люди не володіли писемністю, вимоги до міцності та чіткості запам’ятовування і збереження досвіду були високими. Сучасна людина не взмозі буквально відтворювати те, що сприйняла, бо об’єм відомостей дуже великий. В зв’язку з цим змінились вимоги і до навчання. Якщо раніше в навчанні важливо було запам’ятати і відтворити відомості, то тепер на перший план виходять завдання розумового розвитку учнів. За даними психолого-педагогічних досліджень останніх десятиліть докорінно змінились зміст і методи навчання в початковій її ланці.

Ще в 60-х роках було переглянуто існуючі уявлення про вікові можливості засвоєння знань у цей період життя. З’ясувалося, що першокласники цілком здатні засвоїти не лише конкретні знання та вміння, які складають зміст традиційної початкової освіти (арифметика, письмо, читання), а й елементи наукових знань у галузі математики і мови. Проте такі знання не можна давати в готовому вигляді, як це практикується. Новий зміст вимагає розробки нового методу навчання, спеціальної організації власних предметних дій учнів з розкриттям істотних властивостей досліджуваного предметного матеріалу. Психологічні дослідження показали, що таке навчання змінює весь хід психологічного розвитку дитини і насамперед сприяє формуванню продуктивного мислення.

Кожного дня ми взнаємо багато нового, з кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людина, може бути надовго збережене в “кольорах” її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання.

Процес запам’ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам’яттю. Значення пам’яті в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи.

Пам’ять зберігає нам знання, а без знань немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання.

Пам’ять, які всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам’ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність.

     

У дітей шкільного віку особливо яскраво проявляється вплив інтересу на продуктивність запам’ятовування. Відомо, що багато хто з школярів неоднаково запам’ятовує і засвоює різні навчальні предмети. Пояснюються ці факти не різною пам’яттю учня, а різним інтересом до виучуваних предметів. Педагогічна практика показує, що коли вчитель виховує в дітей інтерес до так званих нелюбимих предметів, запам’ятовування та засвоєння цих предметів учнями різко поліпшується.

Таким чином, характер пам’яті, її продуктивність пов’язані з особливостями особистості. Людина свідомо регулює процеси своєї пам’яті й керує ними, виходячи з тих цілей і завдань, які вона ставить у своїй діяльності.

Встановлено, що протягом молодшого шкільного віку відбуваються кардинальні зміни в мотиваційній структурі особистості дитини. Вони починаються з перебудови мотивів навчальної діяльності на основі інтенсивного формування пізнавальних інтересів дітей. Навчально-пізнавальні мотиви стають провідними не лише в навчальній діяльності, а й всій життєдіяльності школяра.

Пам’ять – це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам’ять виявляється в запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та відтворенні явищ, процесів і психічних станів. Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо різноманітну інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам’ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. У вужчому розумінні, пам’ять – це здатність пригадувати окремі переживання з минулого. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам’яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам’ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам’ять про події, пов’язані з ними.

Своїм умінням пристосуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також завдячує пам’яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам’яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо в надзвичайно мінливому світі.

Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам’яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам’яті полягає в так званих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах.

Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.

Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки:

  • вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині;

  • ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами. Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й послідовності. Асоціації бувають кількох видів: асоціації за схожістю і асоціації за контрастом.

Класифікацію пам’яті можна здійснити, виходячи з участі волі в процесі запам’ятовування, тривалості збереження інформації, суті предмета й способу запам’ятовування. Також можна виділити різні типи пам’яті з огляду на тип збудників, які найрезультативніше використовуються при формуванні досвіду певної людини.

Мимовільна і довільна пам’ять. Коли ми запам’ятовуємо певну інформацію без свідомого рішення її запам’ятати та без спрямованих зусиль у цьому напрямі (іноді навіть супроти своїй волі), то це вияв мимовільної пам’яті. коли ж унаслідок власного рішення робимо свідомі зусилля, щоби щось запам’ятати, то це довільна пам’ять. Обидва типи необхідні для повноцінного людського життя. Прояви довільної пам’яті з’являються ще в дітей дошкільного віку, але її значення стрімко зростає з роками.

Безпосередня і відкладена пам’ять. Безпосередня, короткотривала пам’ять дає людині змогу відтворити певну інформацію відразу ж після ознайомлення з нею. Її обсяг обмежений і сталий. Відкладена пам’ять довготривала. Вона виявляється у спроможності відтворювати вивчений матеріал після проходження значного часу. Для неї характерний необмежений обсяг і час переховування матеріалу, що вкрай необхідно в процесі навчання.

Механічна і логічна пам’ять. Механічна пам’ять наявна, коли якийсь матеріал запам’ятовуємо внаслідок багаторазового повторювання – зазубрюємо його, не вдаючись у зміст. При відтворенні особа може докладно повторити те, що запам’ятала, але не зможе пояснити його значення або застосувати в нових обставинах. Коли ж при запам’ятовуванні найперше старатися зрозуміти засвоювану інформацію (чи результат спостереження за якимось явищем), з’ясувати всі терміни, встановити смислові зв’язки в тексті, який містить цю інформацію, а лише після цього запам’ятати даний матеріал, то це буде логічна пам’ять. Застосовуючи логічну пам’ять, особа ще при першому знайомстві з матеріалом старається:

  • виявити в ньому основні смислові ланки;

  • виділити в матеріалі частини, які є логічними складниками цілості;

  • здійснити селекцію інформації, приймаючи суттєве й відкидаючи другорядне.

Логічна пам’ять дає кращі і довговічніші результати, ніж механічна. За її допомогою можна запам’ятати значно ширший обсяг навіть дуже складного матеріалу та тривалий час його зберігати.

Образна пам’ять. Цей тип пам’яті виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні збудників, які впливають на органи чуттів. Нею може бути зорова чи слухова пам’ять, або й зорово-слухова. Зустрічаються люди, які легше запам’ятовують те, що бачать інші ж ефективніше й простіше запам’ятають те, що почули.

Словесно-логічна пам’ять. Для такого типу пам’яті характерна схильність до запам’ятовування й відтворення думок, висловлених вербально. вона створює умови для сприймання логічних зв’язків і стосунків, виявлених в усній та писемній формі, у тому числі й мові точних наук, у якій застосовуються математичні та логічні символи.

Моторна пам’ять. Рухова (кінетична) пам’ять служить для набуття моторно-рухових навиків. Ця пам’ять необхідна малій дитині, коли вона вчиться використовувати предмети щоденного побуту, та при вивченні письма, спортсмену, який прагне вдосконалити свої досягнення, а також кожному, хто навчається використовувати різноманітні інструменти й пристрої у професійній діяльності.

Емоційна пам’ять. Цей тип пам’яті проявляється в запам’ятовуванні тих подій, які мають сильне почуттєве забарвлення. Людська пам’ять схильна легше запам’ятовувати й довше зберігати приємні події, ніж прикрі. Емоційна пам’ять відіграє важливу роль у мотивації вчинків.

Найважливіші риси пам’яті – це тривалість, швидкість запам’ятовування, точність, швидкість відтворення, місткість.

Тривалість пам’яті. Спроможність упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід. З огляду на цю рису різні люди мають дуже великі індивідуальні відмінності. Деякі спроможні навіть через багато років згадати обличчя й імена шкільних друзів, а також багато різних обставин зі спільно прожитих років. Інші ж уже за декілька годин не можуть відносити в пам’яті обличчя особи, з якою зустрічалися. Тривалість пам’яті має вибірковий характер. Це означає, що в тих галузях, якими ми спеціально цікавимося, вона буде значно більша, ніж в усіх інших.

Швидкість запам’ятовування. Швидкість запам’ятовування також належить до рис пам’яті, які в різних людей можуть суттєво відрізнятись. Загалом ті, які швидко запам’ятовують якийсь матеріал, також спроможні цю інформацію надовго зберігати в пам’яті. Однак, це правило не всеохоплююче. Нерідко зустрічаються випадки, коли людині потрібно зовсім мало часу, щоб щось запам’яталося, але так само скоро вона забуває все те, чого навчилася. Швидкість запам’ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування пам’яті.

Точність. Точність пам’яті, або її докладність, виявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими людина стикалася, та змісту інформації, яку здобула, у відповідності з реальним станом речей. Ця риса дуже важлива як при навчанні, так і при практичному застосуванні набутих знань. Очевидно, що можуть з’являтися певні відхилення й похибки у відображенні в свідомості реальних фактів, однак у людей, які володіють точною і докладною пам’яттю, їх небагато. Ця особливість пам’яті дозволяє людині використовувати здобутий раніше досвід.

Готовність до відтворення. Ця риса полягає в здатності швидко відтворювати в свідомості ту інформацію, яку раніше довелося запам’ятати. Готовність до відтворення можна вважати аналогічною рисою до гнучкості й пластичності мислення, тим більше, що вони тісно пов’язані. Завдяки швидкому відтворенню в пам’яті відповідних образів можемо ефективно використовувати набутий раніше досвід.

Розпізнавання полягає в розрізненні збудників, які в даний момент діють на наші органи чуття, з тими, які на нас впливали раніше.

Властиве пригадування – це відображення в свідомості збудників, які раніше діяли на особу, хоча в даний час їх не сприймаємо. Пригадування може стосуватися не лише певних уявлень, але понять і суджень, означених словами. Коли цей матеріал складається з особистих переживань, то маємо на увазі спогади. Пригадування може бути викликане свідомо або виникати мимовільно. Найчастіше одночасно згадуємо такі події чи переживання, які в минулому дійсно відбувалися в той самий час чи в одному місці. Трапляється, що в нашій свідомості виникають і незалежно від нашої волі довший час зберігаються стихійні образи. Такий стан називають персеверацією.

Репродукування полягає у відтворенні викликаного з пам’яті матеріалу. Переважно воно буває складнішим від розпізнавання та пригадування, оскільки при розпізнаванні достатньо встановити відповідність того, що спостерігаємо в даний момент, з відкладеним у пам’яті образом, а при пригадуванні – відновити його лише у свідомості. У випадку ж репродукування недостатньо тільки усвідомити те, що колись запам’ятали, але й треба відтворити образ, який в дану мить не спостерігаємо.

  1. Психологічні теорії характеру.


Структура особистості - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру.

У психології поняття характер (від грец. charakter -" печатка", "карбування"), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

Будова характеру

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього людини життя. Спосіб життя містить у собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується визначений спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.).

У залежності від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, що відповідають риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т. д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру є взаємини між суспільно і особистісно-значимими для людини цінностями. У кожному суспільстві існують свої найважливіші й істотні задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття "характер" відноситься в більшому степу до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Тому характер - це не просто кожний прояв твердості, завзятості і т. п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру.

Володіння цілями життя - головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властива чи відсутність розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості - це не однієї те ж, добродушним і веселої може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами.

Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на всю поведінку людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує.

Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тій умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, зв'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л. Н. Толстой захоплювався грою в шахи, І. П. Павлов - городками, Д. И. Менделєєв - читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, але і спрямованість його діяльності. Не менш важливо і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як визначена єдність спрямованості й образа дій.

Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і способи. Ця відмінність визначає і специфіку характеру особистості.

Риси характеру, володіючи визначеною силою, що спонукує, яскраво виявляються в ситуації вибору чи дій способів поводження. З такого погляду як рису характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення - його, потреби в досягненні успіху. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх (прояв ініціативи, змагальною активності, прагнення до ризику і т. д.), у той час як для інших більш характерне прагнення просте уникати невдач (відхилення від ризику і відповідальності, уникнення прояву активності, ініціативи і т. д.).


  1. Біологічна та соціальна природа людини, структура особистості.


Суть людини не вичерпує всієї багатоманітності і складності природи людини. Лю­дина - жива система, яка є єдністю природного і соціального, тілесного і духовного, вродженого та набутого за життя. Тільки врахування усіх таких характеристик та факторів дозволяє зрозуміти цілісність людського єства, можливості та перспективи, що людина має у становленні та розвитку особистого життя, в історії. При розгляді людини в єдності природного та соціального виявляється фундаментальна антиномія людського існування - людина є часткою природи, але не рівноцінною усім іншим її часткам, а такою, яка протистоїть природі, як її самостійна сила. Звідси випливає, що людина не жорстко визначена з боку природи, але пластичність людського організму не безмежна, не абсолютна.

Отже, людина е істоти соціальна, але водночас і, насамперед, людина і природна істота, яка породжена природою так само, як і сама соціаль­на форма її буття. Основоположне значення має і визнання єдності тілесного та духовною в людині, які ще нещодавно протиставлялися у соціокультурному досвіді людства. Недооцінювання тілесного чи духовного має згубні наслідки гак само, як і перебільшення значення кожного з них. Істотним надбанням циві­лізації стало виправдання тілесного в людині:, Тільки цим шляхом можна прийти до визнання природних прав людини - права на життя, на задоволення первинних віртуальних потреб. Але тілесне існування людини тільки необхідна передумова для її справжнього буття. Тільки одночасне зізнання за людиною і її духовного статусу дозволяє зрозуміти численні особливості її природи, жити гідно, вистояти навіть тоді, коли природні умови тілесного існування дуже несприятливі. Визнання взаємозв'язку тіла і духу вказує на те, що людина, за суттю своєю, духовна, водночас прив'язана до власного тіла і не може здійснювати себе як духовна особа абсолютно довільно, без врахування особливостей власної психофізичної організації, тіла.

У своєму розвитку людина кристалізує все накопичене людством протягом тисячоліть. Це відбувається завдяки прилученню людини до культури - соціальної пам'яті людства і через механізм біологічного успадкування. Людина генетично успадковує специфічно людську будову тіла, структури мозку, нервової системи, задатки. Відповідно, біологічно обумовленими є уроджені анатомофізіологічні особливості людини, деякі особливості протікання розумових процесів, тип нерво­вої системи. Але вже тут виявляється значення соціальних факторів у формуванні та розвитку людини. Слабка від народження дитина може надалі стати фізично здоровою, сильною та навпаки. Що стосується задатків, то генетично обумовленою вважається сту­пінь обдарованості різних людей у різних видах діяльності; Проте широко відомі факти, коли обдаровані діти з віком ставали середньо-розвинутими, тобто навіть ступінь обдарованості багато в чому зале­жить від умов соціалізації та власних зусиль людини. Крім того, здіб­ності мають компенсаторний характер - нестаток однієї з них може бути компенсований розвитком іншої, наприклад, відсутність абсо­лютного слуху може бути компенсована розвитком слуху відносного. Прояв біологічних закономірностей розвитку людини має соціально обумовлений характер. Життя людини не жорстко визначене системою умов, до якої входять біологічні та соціальні елементи. Біологічні складові виконують тут роль необхідних передумов по­дальшого цілісного розвитку людини. Анатомофізіологічні особли­вості та обдарованість дані людині від природи, але формуються, розвиваються та перетворюються на здібності, характеристики, що констатують цілісний образ людини, тільки в процесі діяльності та спілкування» залучення людини до світу культури та розпредметнення його змісту..

Життя людини постає як сукупність складових: біологічних, соціальних та власних зусиль людини. Визнання такого становища застерігає не тільки від крайностей біологізаторства чи соціологіза­торства, але й від сприйняття людини як пасивного об'єкта зовнішніх впливів - біологічних чи соціальних. Краща людина - неповторна особистість не тільки внаслідок унікальності її генофонду, але й зав­дяки власним зусиллям, спрямованим на розвиток та реалізацію при­родного потенціалу. Людина, коли засвоює морально-правові норми, правила мислення та граматики, форми побуту та естетичні смаки, що склалися історично, стає не просто представником певного спо­собу життя, типу культури і ментальності - а продовжує залишатися унікальною саме тому, що всі зовнішні впливи пропускає через внутрішню духовну призму. Отже, виробляє власне ставлення до життя, створює, будує власну особистість, в кінцевому випадку і життя.

3. Основний принцип класифікації особистостей

Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, що у кожнім зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальна фізіономія, оскільки вони складаються в зв'язку з його характером. Пропонована тут спроба, що анітрошки не претендує на чи досконалість закінченість, є проте кроком саме в цьому напрямку.

В основу класифікації покладений принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття "Середовища" береться в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні і релігійні цінності і т. п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить до встановлення двох найважливіших підрозділів: по психічному рівні - на три послідовно підвищуються рівня і по психічному змісті - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.

Такий двоїстий розподіл пряме і цілком випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту і духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повним, глибоким і всебічної, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими чи несприятливими зовнішніми умовами, а з іншої (і це найважливіше) - тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що у загальній сукупності зветься "ступеня обдарованості".

У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам середовища, обмежуючи, у кращому випадку, чисто пасивним пристосуванням до її умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишню їхнє життя, пристосовуючи і переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більш примітивним натурам, з наслідування і пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя.

Якщо розподіл по психічних рівнях виражає собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (чи, на більш високих рівнях, ступінь пристосування Середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати і того, що саме це пристосування може йти різними шляхами в залежності від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюються, насамперед, тим, що жодного людини не можна зустріти зовсім однакового розвитку всіх окремих психічних чи функцій здібностей.

Саме собою зрозуміло, що в залежності від розходжень темпераменту і характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи і способи, якими людина впливає на навколишню життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до неї; і от такі саме індивідуальні розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище і лежать в основі того, що називають розподілом особистостей по їх психічному змісті.


  1. Розтлумачити емоційну шкалу тонів (по Хабарту).


Шкала емоційних тонів- Ще один інструмент, що відноситься до саєнтологічнотехнології та широко використовується у повсякденному житті. На Шкалі тонів, яка була систематизована на основі результатів скрупульозних спостережень і тестування, що проводилися протягом багатьох годин, показаний точний порядок, в якому розташовані емоції. Доки Л. Рон Хаббард не досліджував цей предмет, емоції були чимось, від чого ми страждали або чим насолоджувалися, але що ніколи повністю не розуміли.

Ви коли-небудь намагалися підняти настрій людини, що оплакує недавню втрату, весело говорячи з нею? Результатом, зазвичай, буває новий потік сліз.

Чи знали ви людину, чиє ставлення до життя і чиї реакції на життя характеризуються хронічною апатією, незалежно від того, що відбувається навколо? Людина виглядає здоровою, у неї любляча сім'я та робота, якою можна позаздрити, але все це їй байдуже. Людині просто нецікаво.

Шкала тонів докладно описує те, що відбувається з подібними людьми, як з ними краще спілкуватися і як їм допомогти.

Людина може виявити своє становище чи становище будь-якої іншої людини, на цій Шкалі тонів і таким чином дізнатися, як, використовуючи Саєнтологію, можна швидше рухатися до більш високим рівнямшкали, де можна спостерігати вищі рівні буття, компетентності, самоповаги, чесності, благополуччя, щастя та інших позитивних якостей.

Шкала тонів

Шкала тонів, наведена нижче, це цифрова шкала (розмічена, щоб показати співвідношення позицій). Більшість емоційних тонів, які людина відчуває, можна знайти десь на цій шкалі:

40,0 - Безтурботність існування

30,0 - Постулати

20,0 - Дія

8,0 - Захоплення

6,0 - Естетика

4,0 - Ентузіазм

3,5 - Радість

3,3 - Сильний інтерес

3,0 - Консерватизм

2,9 - Помірний інтерес

2,8 - Задоволений

2,6 - Не зацікавлений

2,5 - Нудьга

2,4 - Монотонність

2,0 - Антагонізм

1,9 - Ворожість

1,4 - Ненависть

1,3 - Обурення

1,2 - Відсутність співчуття

1,15 - Невисловлене обурення

1,1 - Прихована ворожість

1,02 - Занепокоєння

1,0 - Страх

0,98 - Розпач

0,94 - Заціпеніння

0,9 - Співчуття

0,8 - Задобрювання

0,375 - Спокута

0,3 - Незаслуженість

0,2 - Самознищення

0,1 - Жертва

0,07 - Безнадійність

0,05 - Апатія

0,03 - Марність

0,01 - Вмирання

0,0 - Смерть тіла

Положення на шкалі тонів

Знаючи становище людини на цій шкалі, можна багато сказати про її ставлення до різних речей, про її поведінку та потенціал виживання.

Від 0,05 до 2,0

Коли людина близька до смерті, можна сказати, що вона перебуває у стані хронічної апатії. І він поводиться певним чином. Це 0,05 таблиці Шкали тонів.

Коли людина постійно журиться через свої втрати, вона перебуває в горі. І знову-таки поводиться передбачуваним чином. Це 0,5 на шкалі тонів.

Коли людина ще не опустилася по Шкалі тонів до рівня горя, але розуміє, що над нею нависла загроза втрат, можна сказати, що вона перебуває в тоні страху. Це район тону 1,0 на шкалі тонів.

На рівні, розташованому трохи вище за страх, минулі чи можливі втрати породжують у людині ненависть. Він, проте, не сміє виявляти її відверто, тому ненависть виражається потай. Це тон 1,1 - прихована ворожість.

Людина, яка бореться із загрозою втрат, перебуває у гніві. Він також виявляє інші передбачувані аспекти поведінки. Це 1,5.

Коли людина тільки підозрює, що втрата може статися, або ж вона «застрягла» на цьому рівні, вона обурюється. Він – в антагонізмі. Це 2,0 на шкалі.

Від 2,0 до 4,0

На рівні вище антагонізму стан людини ще недостатньо хороший, щоб відчувати ентузіазм, але й настільки поганий, щоб відчувати обурення. Людина втратила якісь цілі і в даний моментне може знайти нових. Можна сказати, що він відчуває нудьгу, або на рівні 2, 5 Шкали тонів.

Рівень 3,0на таблиці Шкали тонів – це консерватизм. Людина ставиться до життя обережно, але досягає своєї мети.

Рівень 4,0на Шкалі тонів - ентузіазм. Людина щаслива і сповнена життєвих сил.

Лише деякі від природи перебувають у тоні 4,0. Якщо не судити суворо, можна сказати, що середній тон людей приблизно 2,8.

Відмінність «гострого» та хронічного тонів

Людина може бути на певному рівні Шкали тонів дуже довго (хронічний тон) або дуже короткий час (миттєвий, або «гострий», тон). Людина може опуститися за шкалою під впливом чогось, пробути в нижчому тоні десять хвилин і знову повернутися на високий рівень. Або якийсь вплив може знизити тон людини на десятирічний термін, і він так і не підніметься.

Людина, яка пережила занадто багато втрат і зазнала забагато болю, схильна фіксуватися на одному з низьких рівнів Шкали тонів. Його відхилення від цього рівня дуже незначні та нетривалі. Тому його повсякденна поведінка відповідатиме цьому рівню Шкали тонів. Короткі характеристики тонів та їх прояв:Спершу розглянемо небезпечні емоції.

Апатія (0.05)
Апатія - це відключення від любові, життя, надій, мрій та абсолютний песимізм. В Апатії людина близька до почуття, що вона нічим не володіє і думає, що інші теж нічого не повинні мати. Він дозволяє будь-якій власності руйнуватися та псуватися. Себе він теж руйнує тим чи іншим способом. Наркомани, алкоголіки, хронічні гравці – це люди в Апатії.

Загладжування провини (0.375)
Людина в тоні Загладжування вини живе, постійно вибачаючись і намагаючись спокутувати якусь шкоду (навіть вигадану). Він може лестити або принижувати свою гідність, щоб досягти співчуття чи допомоги. У гіршому випадку це сліпа самопожертва і мученики-самогубці.

Горе (0.5)
Горе просить співчуття, нічого не даючи натомість, і допомоги, не приймаючи її. Це людина, яка постійно чимось незадоволена, і все це обернуто жалістю до себе. Часто він намагається втриматись у минулому і тримається за свої образи.

Задобрювання (0.8)
Людина в Задабріванні намагається зав'язати дружні стосунки, і, здається, що вона нічого не вимагає натомість. Але насправді, Задобрювання є частиною діапазону Страху. Людина в цьому тоні не розуміє свого страху. Його задобрювання призначене для того, щоб захистити себе від негативних наслідків.

Співчуття (0.9)
Людина в хронічному Співчутті — нав'язливо «розуміє» і може нескінченно виправдовувати невдачі своїх друзів, що позбавляє їхньої відповідальності та вбиває їхнє прагнення боротьби. Високо-тонна людина сказала б: «Так, це невдача, але ти можеш спробувати ще раз». А Співчуття не допомагає відновитися після поразки та повернутися, щоб перемогти.

Страх (1.0)
Хронічний страх легко стає недорікуватою, уникає людей, підстрибує від ляскання дверей. Він постійно наляканий, все довкола небезпечно. Така людина боїться мати речі (адже може втратити їх). Його рішення — бути обережним щодо всього життя. Він говорить про страшні речі, дійсні або уявні.

Прихована ворожість (1.1)
Це прихований тон, найважчий для розпізнавання. Він знаходиться між Страхом (який є причиною його тону) та Гнівом (який він мусить приховувати). На цьому рівні ми знаходимо кричущу брехню та лицемірство. 1.1 прикидається високотонним. Він переконує у добрих намірах і маніпулює людьми, завжди прагнучи прихованого контролю.

Відсутність співчуття (1.2)
Людина без співчуття холодна, груба, байдужа. Здається, що він не має емоцій. Його не стосуються чужі проблеми, але він чекатиме повного розуміння та прощення за свої згубні дії. На цьому рівні ми часто зустрічаємо наполегливе небажання говорити.

Гнів (1.5)
Постійно перебуваючи у стані душевного розладу, людина кричить, злиться, дратується, звинувачує та висловлює невдоволення.

Біль (1.8)
Біль, як така, не є емоцією, але тут мається на увазі саме емоційна реакція на біль. Людина не може залишатися у високому тоні, коли йому боляче. Його увага розсіюється, він нестримний, дратівливий і нетерплячий.

Антагонізм (2.0)
Головна характеристика Антагонізму – спростування. Емоція – відкрита ворожість. Це рівень колючих зауважень та сарказму. Антагонізм не може встояти перед викликом. Якщо Ви хочете, щоб він зробив щось, попросіть його інше. Дайте йому щось заперечити, і він це зробить.

Очевидно, що спілкування з такими низько-тонними людьми слід звести до мінімуму, а якщо це не вдається, Ви можете скористатися рекомендаціями, які наведені .

Тепер розглянемо прояви найвищих тонів.

Нудьга (2.5)
Хронічна нудьга має на увазі стан, у якому людина намагається вбити час. Іноді цей стан легко сплутати з Апатією чи Горем, але насправді кардинальна відмінність полягає в тому, що людина в Нуді не скаржиться і не дратується, її постійна емоція — задоволеність. На жаль, у нього відсутня мета у житті. Він безтурботний і не амбітний, це приємна і неконфліктна людина.

Консерватизм (3.0)

Його єдиний недолік полягає в тому, що він пригнічує ентузіазм та винахідливість.
Він рухає обережністю, врівноважений, стриманий, терплячий, не любить виділятися з натовпу. Його плюси – це надійність, чесність та неконфліктність. Він може стати дуже добрим батьком.

Інтерес - Ентузіазм (3.5 - 4.0)

Це найкращі з високотонних емоцій, які ми розглянемо разом, т.к. вони дуже схожі. Люди, які перебувають на вершині емоційної шкали, веселі та життєрадісні. (Просто в тону 4.0 це яскравіше виражено.) Вони активні і діяльні, їх інтереси широкомасштабні, а ідеї позитивні і оригінальні. Це не означає, що така людина постійно сповнена радістю, але вона благодушна і може надихати інших.
Такі особи без зусиль притягують до себе інших людей, вони популярні та улюблені. Хоча найчастіше їх атакують низькотонні люди, високотонні особи відбивають атаку і швидко відновлюються.

До найвищих з високотонних емоцій потрібно прагнути, щоб життя було приємним і успіх не залишав нас.


  1. Охарактеризуйте засоби активізації мислення. Наведіть конкретні приклади.

Для активізації мислення можна застосовувати спеціальні форми організації розумового процесу, наприклад «мозковий штурм», або брейнсторминг. Метод запропонований А. Осборном (США), призначений для продукування ідей або рішень при роботі в групі. Основні правила проведення «мозкового штурму».

  • 1. Група складається з 7-10 чоловік, бажано різної професійної спрямованості (для зменшення стереотипізації підходів), в ній є лише кілька людей, обізнаних у розглянутої проблеми.

  • 2. «Заборона критики»: чужу ідею не можна переривати, критикувати, можна лише похвалити, розвинути її або запропонувати свою ідею.

  • 3. Учасники повинні перебувати в стані релаксації, тобто психічної і м'язової розслабленості. Всі висловлені ідеї фіксуються (на магнітофоні, в стенографічних записах) без вказівки авторства.

  • 4. Зібрані в результаті брейнсторминга ідеї передаються групі експертів - фахівців, які займаються даною проблемою, для відбору найбільш цінних ідей. Як правило, таких ідей виявляється приблизно 10%. Учасників до складу «журі експертів» не включають.

«Мозковий штурм», який веде група, поступово накопичує досвід вирішення різних завдань, покладено в основу так званої сінек- тики, запропонованої американським вченим У. Гордоном. При «сінектіче- ському штурмі» передбачено обов'язкове виконання чотирьох спеціальних прийомів, заснованих на аналогії: прямої (подумайте, як вирішуються завдання, схожі на дану); особистої, або емпатії (спробуйте увійти в образ даного в завданні об'єкта і міркувати з цієї точки зору); символічної (дайте в двох словах образне визначення суті завдання); фантастичною (уявіть, як би це завдання вирішили казкові чарівники).

Ще один спосіб активації пошуку - метод фокальних об'єктів. Він полягає в тому, що ознаки кількох випадково вибраних об'єктів переносять на даний (фокальний, що знаходиться у фокусі уваги) об'єкт, в результаті чого виходять незвичайні сполучення, що дозволяють долати психологічну інерцію і відсталість. Так, якщо випадковим об'єктом узятий «тигр», а фокальним - «олівець», то виходять поєднання типу «смугастий олівець», «ікластий олівець» і т.д. Розглядаючи ці поєднання і розвиваючи їх, іноді вдається прийти до оригінальних ідей.

Метод морфологічного аналізу полягає в тому, що спочатку виділяють головні характеристики об'єкта - осі, а потім по кожній з них записують всілякі варіанти - елементи.

Сприяє інтенсифікації пошуку і метод контрольних питань, який передбачає застосування для цієї мети списку навідних запитань, наприклад: «А якщо зробити навпаки? А якщо змінити форму об'єкта? А якщо взяти інший матеріал? А якщо зменшити або збільшити об'єкт? »І т.д.

Практичні методи.
Частково-пошуковий лабораторний метод.
Учні вирішують проблемне питання і здобувають частина нових знань шляхом самостійного виконання та обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи учням відома лише мета, але не очікувані результати.
Також використовуються методи усного викладу - розповідь і лекції.
При підготовці лекцій планується послідовність викладу матеріалу, підбираються точні факти, яскраві порівняння, висловлювання авторитетних учених, громадських діячів.
Також використовуються прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів:
1) Активізують діяльність учнів на етапі сприйняття і супутні пробудженню інтересу до досліджуваного матеріалу:
а) прийом новизни - включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних;
б) прийом семантизації - в основі лежить порушення інтересу завдяки розкриттю смислового значення слів;
в) прийом динамічності - створення установки на вивчення процесів і явищ у динаміці та розвитку;
г) прийом значущості - створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з її біологічною, народногосподарської та естетичну цінність;
2) Прийоми активізації діяльності учнів на етапі засвоєння матеріалу, що вивчається.
а) евристичний прийом - задаються важкі питання і за допомогою навідних питань приводять до відповіді.
б) евристичний прийом - обговорення спірних питань, що дозволяє розвинути в учнів уміння доводити й обгрунтовувати свої судження.
в) метод дослідження - учні на основі проведених спостережень, дослідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати висновок.
3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.
прийом натуралізації - виконання завдань з використанням натуральних об'єктів, колекцій;
Використовувати можна різні варіанти оцінки роботи учнів на уроці. Для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на уроці, потрібно:
1) компетентне і незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших груп).
2) завдання розподіляти самим викладачем за правилами, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним - прості.
3) оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня.
5) давати творчі домашні завдання до узагальнюючого уроку. При цьому можуть проявляти себе учні тихі, непомітні на тлі більш активних.
Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас