Ім'я файлу: Пам'ять про Голодомор в Україні.docx
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 22.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 22.04.2021
скачати
«Пам’ять про Голодомор в Україні: 1980-ті – 2010-ті рр.»
Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів.
Голод 1932–1933 років, як одна з найбільших гуманітарних катастроф ХХ століття, був і залишається предметом надзвичайно гострих політичних, ідеологічних і академічних дебатів — як у самій Україні, так і поза її межами.
Упродовж 1970-х – на початку 1980-х рр. серед української діаспори з’явились молоді гуманітарії, які опанувавши інтелектуальну і академічну культуру тогочасного північноамериканського університету, змогли зберегти у собі повагу до власної культури, до пам’яті батьків та наставників. Саме представники цього покоління стали ініціаторами академічної легітимності голоду 1932-1933 років – як важливої частини «мастер-наративу», який перебував у стані постійного доповнення.
У другій половині 1980 – 1990-х роках ситуація майже дзеркально відтворилася в Україні – головна відмінність полягла хіба що в тому, що цього разу йшлося не лише про доповнення класичного «мастер-наративу», а й про його переписування. Конкретна пізнавальна та політична ситуація кінця тих років склалась так, що українські історики, яким судилося стати творцями Голодомору, фактично запозичили схеми і концепти, що виникли в середовищі української діаспори або під її впливом.
Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу, тому щороку на державному рівні проводяться заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору. Голодомор є частиною шкільного курсу історії України. Це майже 5 тисяч пам’ятних знаків, меморіальних місць, пам’ятників. Також є музейні експозиції, фільми, пересувні виставки присвячені голодомору та томи Книги пам’яті.
Одним з головних понять в ідеології та суспільних практиках Голодомору є пам’ять. Насамперед воно вживається як протиставлення амнезії, безпам’ятству, втраті пам’яті. Пам’ять в цьому сенсі дуже важлива складова національної ідентичності. Якщо буде втрачена пам’ять – то буде забута національна ідентичність, а це на сам перед загроза буттю нації.
Якщо казати про забування голоду 1932-1933 рр. то виникає термін «пригноблена пам’ять», який пояснюється спеціальною, репресивною політикою влади, пам’ять була предметом ідеологічних заборон. Історики вирішили, що треба відновити цю пам’ять, не питаючи суб’єктів цієї пам’яті, її носіїв, чи хочуть вони відновити у своїй пам’яті свій травматичний досвід, або своїх рідних. З людьми які пережили жахіття 1932-1933 років ніхто не рахувався, в тому сенсі, чи хочуть вони «відновлення історичної справедливості». Події 1990-х років навколо Голодомору показують нам, що почуття людей ніхто не брав до уваги, навіть коли співчували їхньому горю.
З 20-х років минулого століття у суспільствознавців предметом досліджень є явище «колективної пам’яті», яке при оформленні певними стереотипними уявленнями про минуле називають «історичною пам’яттю». Культурна пам’ять постійно змінюється разом із культурними, соціальними, політичними запитами суспільства. Бажання істориків відновити історичну пам’ять про Голодомор побудоване на метафізичному припущенні, згідно з яким ця пам’ять – незмінна. Завдяки цьому можна робимо висновок, що спогади та свідчення про голод 1932-1933 років, являють собою історичне джерело, яке відображає історичну подію.
Колективна пам’ять будується завдяки очевидцям, інтелектуалам, культурним та громадським діячам, політикам, журналістам, державі. Закріплюється колективна пам’ять через певні заходи - відзначення меморіальних дат, творення місць пам’яті, також через освіту (коли учасник, або свідок подій ділиться своїми спогадами).
Голодомор в Україні 1932-1933 років. залишив страшний слід в історії України і, без сумніву, є страшним фактом геноциду влади по відношенню до українського народу.