Ім'я файлу: 29.docx
Розширення: docx
Розмір: 393кб.
Дата: 24.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
Концепції.docx
Розширення: docx
Розмір: 393кб.
Дата: 24.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
Концепції.docx
Білет 29
П
роменева семіотика злоякісних пухлин нирок.
Нирково-клітинний.
Перехідно-клітинний.
Саркома.
Пухлина Вільмса.
"Нирковоклітинний рак (гіпернефрома) розвивається з кіркового шару ниркової паренхіми і розташовується здебільшого у i верхньому або нижньому сегментах. Клінічно у хворих відзначаються тягнучі болі у попереку, схуднення, гематурія, прискорення ШОЕ. Променевими методами дослідження при гіпернефромі можна виявити збільшення, деформацію та зміщення нирки (мал. 250).
За допомогою УЗД пухлина виявляється у вигляді округлого, переважно ехопозитивного утвору з нечіткими контурами. На КТ гіперне- Фрома зазвичай ізоденсна, тому виявляють її за непрямими ознаками (випинання у пазуху чи на поверхнею нирки), а безпосередньо-при контрастуванні (підвищення інтенсивності зображення пухлини у судинну фазу контрастування). Часто нирковоклітинний рак мае неоднорідну щільність, обвапнюється у 10% випадків, що добре виявляється на КТ, рано дае метастази, переважно в кістки і легені. На ретроградній урограмі пухлина дає дефекти наповнення миски і чашечок, їх деформацію, нерівність і нечіткість контурів. Сцинтиграфічно виявляється дефект накопичення РФП - "холодне вогнище" (мал. 251).
Нефробластома (пухлина Вільма) зустрічається здебільшого у дітей до 5 років. УЗД, КТ, МРТ виявляє збільшення розмірів нирки, горбистість її контурів, у випадку проростання капсули пухлиною нечіткість контурів нирки; новоутворення має неоднорідну структуру та нерівні контури.
Тактика променевого обстеження при підозрі на тромбоемболію легеневої артерії.
Легенева емболія (ТЕЛА) відноситься до емболічної оклюзії системи легеневої артерії. Більшість випадків є результатом тромботичної оклюзії, тому цей стан часто називають легеневою тромбоемболією
Звичайна рентгенограма
Рентгенографія грудної клітки не є ані чутливою, ані специфічною для емболії легеневої артерії. Його використовують для оцінки можливостей диференційної діагностики, наприклад пневмонії та пневмотораксу , а не для прямої діагностики ТЕЛА.
Симптом Флейшнера відноситься до помітної центральної легеневої артерії , яка зазвичай може бути викликана або легеневою гіпертензією , або розтягненням судини великою легеневою емболією . Його можна побачити на рентгенограмах грудної клітини , КТ легеневої ангіографії (CTPA) і МР легеневої ангіографії (MRPA) .
Найчастіше це спостерігається на тлі масивної емболії легеневої артерії (визначається ангіографічно як залучення 50% або більше основних гілок легеневої артерії). Має низьку чутливість, але високу специфічність.
Горб Хемптона : периферичний клин непрозорості повітряного простору та вказує на інфаркт легені (20%)
КТ легенева ангіографія (CTPA) покаже дефекти наповнення всередині легеневої судинної мережі з гострою легеневою емболією. Якщо розглядати артерію в її аксіальній площині, центральний дефект наповнення тромбу оточений тонким обідком контрасту, який називається знаком Поло Мінта .
Емболи можуть бути оклюзійними або неоклюзійними, останні видно з тонким струменем контрасту, що прилягає до емболу. Як правило, ембол утворює гострий кут із судиною, на відміну від хронічної емболії. Уражена судина також може збільшуватися 9 .
Гостра легенева тромбоемболія рідко може бути виявлена на безконтрастній комп’ютерній томографії грудної клітки у вигляді інтралюмінальної гіперщільності
Променева діагностика первинного раку печінки.
Первинний рак печінки – це злоякісна пухлина, яка формується безпосередньо в печінці
Виділяють такі основні види первинного раку печінки:
Гепатоцелюлярна карцинома або гепатома — це найпоширеніший тип первинного раку печінки, який розвивається з клітин печінки — гепатоцитів.
Холангіокарцинома, або рак жовчних проток, що формується у клітинах, що вистилають жовчні протоки.
Ангіосаркома, пухлила, яка розвивається в кровоносних судинах.
Гепатоцелюлярний рак
Клінічне обстеження виявляє збільшення розмірів печінки, її ущільнення, жовтяницю, асцит. На комп'ютерних томограмах осередок гепатоми зазвичай має округлу чи неправильну форму, нечіткі контури, переважно низьку щільність та неоднорідну структуру, що зумовлена некрозом і крововиливами i (мал. 215). Під час внутрішньовенного контрастування відбувається швидке накопичення контрастної речовини в пухлині. На МРТ та сцинтиграмах (емісійних томограмах) вузол гепатоцелюлярного раку має неправильну форму з нерівними обрисами, дає низький сигнал на T1- i високий на T2-зважених МРТ-сканах. На сонограмах виявляється поодиноке вогнище зі зниженою, підвищеною або змішаною ехогенністю, з нечіткими та нерівними контурами. Під час проведення ангіографічного дослідження у вузлах гепатоцелюлярних пухлин виявляють численні хаотично розташовані артерії з нерівномірним просвітом, місцями обірвані.
Планування курсу променевої терапії (періоди променевого лікування). Сучасна топометрична підготовка до проведення променевого лікування.
Курс променевої терапії - це період променевого лікування, за який хворий отримує сумарну осередкову дозу опрміненя.
Складання плану променевої терапії проводиться індивідуально трьома спеціалістами (онкологом, променевим терапевтом та хіміотерапевтом) у відповідності до існуючої структури курсу променевої терапії.
Курс лікування поділяють на 3 періоди: передпроменевий, променевий і післяпроменевий.
Передпроменевий період включає:
1. Детальне обстеження хворого (клінічні, лабораторні, УЗД, рентгенологічні, КТ, МРТ та інші дослідження).
2. Визначення гістологічної форми патологічного осередка (біопсія).
3. Встановлення показань до променевого лікування.
4. Виключення протипоказань до променевого лікування.
5. Вибір виду і методу променевої терапії і додаткових непроменевих лікувальних заходів.
6. Визначення топографо-анатомічних взаємовідносин пухлини з оточуючими здоровими органами і тканинами (топометрична підготовка хворого) здійснюється шляхом виготовлення індивідуального поперечного перерізу тіла хворого в ділянці розташування пухлини на рівні попередньовизначених та нанесених на шкіру проекційних міток, в проекціях яких знаходиться центр пухлини. Контур поперечного перерізу тіла та розташування пухлини і оточуючих органів наносять на папір (див. мал.5.1.).
7. Вибір оптимальної разової і сумарної доз опромінення.
8. Визначення кількості і розмірів шкірних полів. Технологія опромінення.
Променевий період:
1. Проведення опромінення.
2. Застосування додаткових непроменевих методів лікування.
3. Спостереження за хворими, при потребі корекція плану лікування.
Післяпроменевий період:
Спостереження за пацієнтом, періодичний контроль променевого терапевта, оцінка ефективності результатів лікування, диспансерне спостереження за хворим 2 рази на рік. Якщо через 10 років не виник рецидив, пацієнта знімають з онкологічного реєстру.
Передпроменевий період:
• детальне обстеження хворого, встановлення показань і протипоказань до променевого лікування
• вибір виду променевого лікування і додаткових непроменевих методів
лікування
• визначення топографо-анатомічних взаємовідношень пухлини з
оточуючими здоровими органами та тканинами
• вибір оптимальної дози опромінення
• вибір оптимального режиму опромінення
• визначення технології опромінення
• підготовка шкіри до опромінення
• психологічна підготовка хворого
ПРОМЕНЕВИЙ ПЕРІОД:
• проведення опромінювання за встановленим планом
• застосування додаткових симптоматичних методів лікування
• догляд за хворими, при необхідності - корекція плану лікування
ПІСЛЯПРОМЕНЕВИЙ ПЕРІОД:
• спостереження за станом хворих;
• оцінка отриманих результатів лікування
На думку експертів Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, успіх променевої терапії на 25 % залежить від комп’ютерного дозиметричного планування, на 25 % від наявності сучасної радіотерапевтичної апаратури і формуючих пристроїв, і на 50 % від медичних чинників, таких як вид і стадія захворювання, радіочутливість пухлини, кваліфікація лікаря і т.д. [6] Перед променева типометрична підготовка (виготовлення топографоанатомічного зрізу на рівні пухлини визначення глибини залягання пухлини, та винесення проекції пухлини на шкіру хворого, вибір кількості та розмірів полів опромінення) є найважливішою частиною комплексної підготовки хворих до проведення променевої терапії. Впродовж всього періоду її використання необхідно дотриматись основного радіотерапевтичного принципу: макси–мальне опромінення пухлини з мінімальним променевим навантаженням на оточуючі здорові тканини. Від цього залежить як результат лікування, так і розвиток надалі променевих ускладнень, що виникають при перевищенні толерантних доз для нормальних тканин [2]. Дозиметричне планування опромінення проводять з метою вибору вигляду випромінювання, методу і умов опромінення для створення оптимального розподілу поглиненої дози. Донедавна при плануванні використовували створені для клінічної практики анатомічні атласи, в яких топографія внутрішніх органів була представлена в аксіальних та фронтальних розрізах. Тривимірне планування враховує 3 простори i розміри пухлини та її синтопію відносно суміжних органiв, що визначається при КТ чи МРТ скануванні. На кожній томограмі виділяють зону розміщення пухлини, а також зони субклінічного розповсюдження процесу. Крім того, визначаються зони ризику – критичні органи. Після сумації зображення патологічного вогнища на всіх томограма створюється об’ємне відображення новоутворення та оточуючих його тканин. Після завершення побудови тривимірного анатомо-топометричного зображення інформація передається до плануючої системи. Виконуються дозиметричні розрахунки отриманого зображення патологічного вогнища та оточуючих тканин з побудовою тривимірного ізодозного розподілу.
92.Методи та засоби захисту при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань. Методи знешкодження радіоактивних відходів.
Радіаційний захист
1. захист шляхом зменшення активності джерела, з яким працюють;
2. захист шляхом зменшення часу контакту з джерелом(захист часом);
3. захист шляхом збільшення відстані між людиною і джерелом(захист відстанню);
4. захист екраном – речовиною, яку розташовують між джерелом і людиною.
Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.
З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).
Методи знешкодження радіоактивних відходів
Іммобілізація РВ - переведення РВ в іншу форму шляхом ствердіння, включення в будь-яку матрицю або заключення в герметичну оболонку.
Кондиціонування РВ - операції щодо підготовки РВ для перевезення, зберігання та захоронення. Кондиціонування може здійснюватися шляхом розміщення РВ в контейнер або їх іммобілізації.
Переробка РВ - будь-яка операція, яка змінює характеристики РВ, зокрема попередня обробка та кондиціонування.
На сьогодні у світі існує лише єдиний метод знешкодження радіоактивних відходів - це ізоляція їх від біосфери на певний час, протягом якого відбудеться природний розпад усіх радіонуклідів, що в них містяться. Визнано, що радіоактивні відходи, які містять короткоіснуючі радіонукліди, можна остаточно захоронювати у поверхневих та приповерхневих спорудах. Щодо знешкодження радіоактивних відходів, що містять довгоіснуючі радіонукліди, то для їх знешкодження визнано на сьогодні також придатним лише єдиний методрозміщення їх у глибинних геологічних формаціях.
93.Біологічна дія іонізуючого випромінювання на всіх рівнях організації організму. Пряма та непряма дія іонізуючого випромінювання на живі організми. Тканинні різновиди радіочутливості.
В основі біологічної дії іонізуючого випромінювання лежать такі процеси:
1) поглинання енергії біосубстратом; 2) іонізація і збудження атомів та молекул
з подальшим радіолізом і утворенням активних вільних радикалів, розвитком
первинних радіаційно-хімічних реакцій і пошкодженням молекулярних
утворень.
В основі радіаційних змін (структурних і функціональних) молекул
(атомів) речовини лежать два механізми: пряма та непряма дія іонізуючого
випромінювання. Під прямою дією розуміють такі зміни молекул речовини, які
виникають внаслідок безпосереднього поглинання ними (мішенями) енергії
випромінювання. Іншими словами, за прямої дії відбувається збудження та
іонізація молекул речовини тканин і органів. Під непрямою (опосередкованою)
дією розуміють зміни молекул речовини, викликані продуктами радіаційного
розпаду в оточуючому середовищі (наприклад, радіолізом води або розчинених
речовин). На принципі мішені базується відома модель для пояснення дії високих
доз радіації щодо молекули ДНК. Вважається, що пошкодження ДНК – тригери
усіх подій, які призводять до біологічного ефекту, і ключова роль при цьому
належить двонитковим розривам ДНК. Нерепаровані або неправильно
репаровані двониткові розриви ведуть до загибелі клітин, мутацій, злоякісної
трансформації тощо.
Передача енергії іонізуючого випромінювання речовині відбувається за
досить короткий час. Іонізація і збудження атомів та молекул опроміненої
тканини є первинними фізичними процесами, які зумовлюють пусковий
механізм біологічної дії іонізуючого випромінювання. При цьому відбувається
розрив молекулярних зв’язків з утворенням вільних радикалів.
Наступним етапом взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною є
хімічний етап променевого ураження клітини. Вільні радикали – це електронейтральні атоми або молекули з неспареним
електроном на зовнішній оболонці. Вони реакційноздатні, оскільки мають
можливість зв'язувати неспарений електрон з аналогічним електроном в іншому
радикалі або взагалі видаляти електрон з атома. Іншими словами, вільні
радикали можуть бути акцепторами (окислювачами) або донорами
(відновниками) електронів.
Радіочутливість - це здатність живих організмів реагувати у відповідь на подразнення, викликане поглинутою енергією іонізуючого випромінювання. Частіше радіочутливість оцінюється за летальною дозою радіації. Виділяють індивідуальні відмінності радіочутливості. Різні особи одного виду по-різному чутливі до іонізуючих променів.
Виділяють також тканинні відмінності радіочутливості. Ще в 1906 році французькі вчені І.Бергоньє та Л.Трибонді встановили, що найбільш чутливі до опромінення менш диференційовані, молоді, мітотично активні клітини. Це використовується в променевій терапії. Високу радіочутливість мають яєчка, яєчники, лімфатична тканина, кістковий мозок. Дуже чутлива кровотворна тканина, регулюючі нервова та ендокринна системи. Менш чутлива епітеліальна тканина, а ще менш сполучна та кісткова.