Визначте етапи розвитку лічильної діяльності у дітей дошкільного віку та розкрийте методику навчання дітей лічби. Складіть фрагмент заняття для дітей середнього дошкільного віку на тему: «Ознайомлення з числом 5».
Елементарне уявлення про число формується у дітей в ході накопичення ними досвіду порівняння декількох предметних груп за ознакою кількості, незалежно від інших ознак. На цій основі А. М. Леушина визначила етапи навчання дошкільнят лічбі:
I етап – дитина вчиться ділити ціле на складові елементи і навпаки (ранній вік).
II етап – дитина опановує поелементні порівняння суміжних множин; навчається встановлювати рівність множин; засвоює поняття «більше», «менше», «стільки ж скільки» (4-ий рік життя);
III етап – ознайомлення дітей з утворенням числа на основі порівняння множин; діти засвоюють назви чисел; розуміння того, що в процесі рахунку, останнє число є результатом (5-ий рік життя).
IV етап – засвоєння дітьми складу числа з окремих значень, двох менших чисел, понять про суміжні числа натурального ряду (старша група).
V етап – діти засвоюють рахунок групами, парами (підготовча група).
VI етап – діти засвоюють значення десяткової системи (школа).
Фрагмент заняття
Тема. Число і цифра 5.
Мета: формувати уявлення про число і цифру 5; ознайомити з утворенням числа 5 шляхом додавання одиниці; продовжувати учити лічбі в межах 5; закріпити вміння орієнтуватися в просторі; виховувати самостійність, ініціативу.
1. Знайомство із цифрою та числом 5.
– Як, не вимовляючи жодного слова, показати, що у вас п’ять предметів?
Вихователь вислуховує припущення дітей. Вихователь демонструє цифру 5 і пропонує дітям знайти серед інших карток картку із цифрою 5.
Вихователь пропонує провести пальчиком по контуру цифри, «написати» її в повітрі.
Вихователь викладає на фланелеграф паровоз і чотири вагони.
– Скільки вагонів у потязі? Скільки буде вагонів, якщо я додам іще один?
– Яке число більше (менше)? На скільки?
– Назвіть цифри по порядку від 1 до 5. Назвіть число, наступне за числом 4. Як воно змінилося порівняно із числом 4?
– Обведіть на своїх картках тонку цифру кольоровим олівцем, а товсту заштрихуйте.
2. Закріплення знань про число і цифру 5.
– Скільки у вас пальців на правій руці? На лівій?
На якій більше (менше)?
– Покладіть ліву долоньку на аркуш паперу, обведіть пальчики. Назвіть кожний. Якщо дитина лівша, то дається відповідна вказівка.
Потім вихователь показує іграшку сороки.
– Сорока поспішає в гості до своїх друзів: ведмедика, зайчика та їжачка. Скільки яблук для частування їй необхідно взяти? (Чотири.)
– А скільки всього буде друзів, якщо вони зберуться разом?
Визначте основні методи та прийоми формування знань про тиждень, місяць, рік у дітей старшого дошкільного віку (за дослідженням К.В.Назаренко).
Дітям пояснюють, що для рахунку діб люди створили календар, в якому кожний листочок відповідає одній добі. У цій віковій групі дітей навчають також розрізненню і називанню днів тижня. Ознайомлення дітей з днями тижня вже в старшій групі треба пов’язувати з формуванням знання про тиждень як міру робочого часочислення. Зосередивши увагу дітей на тому, що люди п’ять днів працюють, а два дні відпочивають, з’ясовують кількісний склад тижня, який містить 7 діб.
Зосередження уваги дітей на назвах днів тижня розпочинають з читання оповідання М. Малишевського «День та ніч». Дітям пояснюють, що перший день тижня називається понеділок – день після (по) неділі, другий день – вівторок (другий), третій – середа, бо це середній день тижня, четвертий – четвер, п’ятий – п’ятниця, шостий – субота від слова «саббат», «шабаш», що означає кінець справи, сьомий – неділя – день «не працювати», «без діл».
Добиваючись засвоєння всіма дітьми назв днів тижня по черзі, щодня вранці їх запитують, який сьогодні день тижня. Проводять з дітьми такі вправи: «Як називається день тижня, що був учора? Що буде завтра? Як називається день тижня, який є наступним за понеділком? середою? п’ятницею? Як називається день тижня, який передує суботі? середі? п’ятниці?».
Переліком днів тижня і паралельним порядковим рахунком їх дітям показують, що коли почати відрахунок часу з понеділка, то тиждень закінчиться в наступний понеділок, якщо ж з четверга, то тоді відповідно він мине в наступний четвер і ін. Після цього використовують роздатковий дидактичний матеріал, а саме: картки з цифрами від 1 од 7. Роздавши по два набори таких цифр кожній дитині, для індивідуального виконання пропонують такі завдання: показати цифру, яка відповідає названому дню тижня, що їде за понеділком; викласти картками один тиждень, починаючи з понеділка, з середи, з четверга; викласти картками два тижні, починаючи з понеділка, з п’ятниці.
Щоб перевірити, як діти усвідомили тиждень як міру відліку часу, їм слід запропонувати для розв’язування задачі відповідного змісту, а також загадки для відгадування.
На наступному етапі роботи дітям пояснюють, що для зручності вимірювання часу протягом року рік розподілено на менші відрізки часу, які називаються місяцями. Для розширення уявлення про тривалість року і місяця, використовуючи відривний календар, порівнюють кількість листочків – діб, яку містять рік і місяць.
Для навчання дітей правильному визначенню і називанню місяців кожної пори року застосовують чотириколірні круги і два набори планшеток до них. Планшетки відображують або основні ознаки природи і характерну працю людей, або свята, які відбуваються в той чи інший місяць.
За допомогою цих посібників дітям у графічній формі пояснюють склад року (чотири сезони, 12 місяців), співвідношення між роком, порами року та місяцями, підкреслюють, що календарно рік починається взимку місяцем січнем , закінчується теж взимку, місяцем груднем, який «рік кінчає, а зиму починає».
Поступово діти засвоюють назви місяців кожної пори року. Потім практикують такі вправи: викласти планшетками місяці на крузі – весни і літа, викласти останній місяць осені та ін.
Після цього пропонуються для відгадування загадки про місяці і рік. Для закріплення та уточнення часових уявлень і понять, набутих дітьми цієї вікової групи в попередніх групах та нещодавно засвоєних, потрібно провести такі словесні ігри: «Навпаки», «А далі скажи ти», «Чиє оповідання краще?», «Виправ небилицю».
Визначте основні методи та прийоми формування уявлень про форму предметів та геометричні фігури у дітей старшого дошкільного віку.
У старшому дошкільному віці формуються певні знання про форму предметів і геометричні фігури як еталони форми. Користуючись прийомами обстеження цих фігур дотиково-руховим і зоровим способами, діти навчаються розрізняти куб, коло, квадрат, трикутник. Крім того, на заняттях з конструювання діти ознайомлюються з деякими елементами будівельного матеріалу: кубиками, цеглинками, пластинами, призмами, брусками.
Старші дошкільники розглядають і порівнюють кулю і куб, знаходять спільне та відмінне у цих предметах (фігурах). Звертаючись із запитанням до дітей, вихователь зосереджує їхню увагу на особливості фігур: «Що це? Якого кольору кулі? Яка з них менша?»
За завданням вихователя одна дитина бере в руки маленьку кулю, а інша – велику. Діти передають кулі по колу: маленьку наздоганяє велика куля. Потім напрям руху змінюється. У процесі таких ігор діти уточнюють особливості кулі – вона кругла, у неї немає кутів, її можна котити. Діти порівнюють кулі різних кольорів і розмірів. Таким чином, вихователь підводить їх до узагальнення, що форма не залежить від кольору і розміру предмета.
Таким же чином уточнюються і узагальнюються знання дітей про куб. Діти беруть в руки куб, намагаючись прокотити його. Він не котиться. У куба є кути і грані, він стійко стоїть на столі, поверхні. Із кубів можна будувати будиночки, стовпчики, ставлячи один куб на інший.
Найважливішим моментом під час ознайомлення дітей з формою є зорове та дотиково-рухове сприйняття форми, різноманітні практичні дії, які виявляють її властивості. Обстеження дітьми форми предмета включає такі дії:
показ (демонстрування) геометричної фігури і називання її;
обстеження геометричної фігури за допомогою конкретних практичних (обводяться по контуру) дій;
порівняння фігур, різних за кольором та розміром;
порівняння геометричних фігур з предметами, близькими за формою;
закріплення властивостей геометричної фігури під час малювання, ліплення, аплікації.
Під час ознайомлення дітей з формою предмета значне місце займає показ (демонстрування) самої фігури, а також способів її обстеження. Вихователь вчить дітей при обстеженні предмета тримати його в лівій руці, вказівним пальцем правої руки обводити його по контуру. Для того, щоб дошкільники краще виділяли особливості геометричних фігур, моделі слід порівнювати попарно: кулю і куб, коло і квадрат, куб і квадрат. Фігури обов’язково треба брати різні за розміром та кольором, а також відмінні за основною ознакою.
Для розвитку у старших дошкільників навичок обстеження форми предметів і накопичення відповідних уявлень організовують різні дидактичні ігри та вправи. Так, з метою засвоєння назви та уточнення основних властивостей окремих геометричних фігур вихователь організовує ігри: «Назви геометричну фігуру», «Чарівний мішечок», «Доміно фігур» та інші.
Наведіть приклади (3-5) завдань для дітей старшого дошкільного віку по орієнтуванню на місцевості.
У старшому дошкільному віці дитина оволодіває словесною системою відліку за основними просторовими напрямами. Формування просторового орієнтування не тільки на чуттєвій, а й на словесній основі є складним і тривалим процесом, що потребує спеціального керівництва вихователя. Диференціювання основних напрямів простору на рівні другої сигнальної системи викликає певні труднощі. Дослідження показали, що напрями, які дитина розрізняє, вона в цьому віці співвідносить з окремими частинами власного тіла. Так, зміцнюються зв’язки типу «вгорі – це там, де голова»; «внизу – це там, де ноги»; «спереду – де обличчя»; «ззаду – де спина».
Дитина у цьому віці продовжує орієнтувати на себе, від себе і починає оволодівати орієнтуванням від об’єктів.
Основним засобом формування вміння орієнтуватися, а також уявлень і понять про простір є заняття з математики, фізкультури, музики і конструювання, а також образотворча діяльність. Саме тут здійснюється напрямлене педагогічне керівництво процесом пізнання. Вихователь допомагає дітям засвоїти просторові відношення, зв’язки і формує здатність переносити знання із спеціально організованого дидактичного середовища у природну життєву обстановку.
Так, на одному із занять вихователь ставить дидактичну мету: навчити дітей визначати напрям і розміщення предмета відносно іншого: спереду, ззаду, ліворуч, праворуч, посередині.
Дітям пропонують підняти праву, а потім ліву руку, «Миколко, підійди до мене! Стань спиною до дітей і відведи праву руку вбік. Чи правильно Миколка виконав завдання? Миколко, не опускаючи руки вниз, повернись обличчям до дітей! Яку руку Миколка відвів убік? Яка рука в нього опущена донизу». Під час таких вправ діти починають пізнавати дзеркальне відображення.
«Діти, ви вже добре вмієте розрізняти праву і ліву руки, знаходити, які предмети стоять спереду, ззаду, ліворуч, праворуч від вас. Сьогодні вчитимемося визначати, який предмет розміщено спереду, ліворуч, праворуч від іншого предмета».
Педагог показує на ляльку, що сидить посередині столу. «Наталко, покажи, яка рука у ляльки права, а яка ліва. Яку іграшку я поставила зліва, а яку справа від ляльки? Де сидить собачка? А де кішка?»
Потім іграшки міняють місцями і задають запитання: «Де тепер сидить собачка? А де качечка?» (Іграшки розміщують не тільки зліва і справа, а й спереду, ззаду від ляльки). Діти щоразу називають, де що стоїть.
Під час музичних занять або фізкультури часто використовується прийом активного пересування у просторі. Так, вихователь викликає по черзі п’ять-шість дітей, вказуючи, де їм треба стати: «Сергійку, підійди до мене. Миколко, стань так, щоб Сергійко був позаду тебе. Віро, стань перед Іринкою!» тощо. Розмістивши так дітей, вихователь просить їх назвати, хто стоїть попереду і позаду від них. Далі дітям пропонують повернутися ліворуч або праворуч і знову назвати, хто і де (відносно них) стоїть (зліва і справа).
У роботі з дітьми шостого року життя широко використовуються прогулянки, екскурсії, бесіди за картиною, рухливі, музичні та творчі ігри. Спеціальні вправи і дидактичні ігри допомагають уточнити просторові уявлення дітей. Особливо важливо в цьому спиратися на досвід дітей, на їхні знання і вміння. Велику роль відіграють також рухливі ігри і вправи. Майже в кожній рухливій грі можна виділити завдання на визначення напряму, місця перебування і відношень між предметами у просторі. Так, ігри «Слідопити», «Туристи», «На аеродромі» потребують уміння дітей самостійно вибирати напрям, рухатися, враховуючи дані умови. Для удосконалення вмінь орієнтуватися у просторів вводять правила, що потребують збереження маршруту пересування, використання всього простору.
Охарактеризуйте методику навчання дітей дошкільного віку вимірюванню.
У сучасній методиці формування елементарних математичних уявлень і понять питання загострюється на понятті про число «один», бо решта чисел ґрунтується на цьому понятті. Дуже важливим є виявлення змісту математичного матеріалу, спрямованого на формування поняття про одиницю.
Цілком очевидно, що виділення одиниці як окремості на основі формування уявлень «багато» і «один» дуже важливе на перших етапах оволодіння математичними поняттями. Дослідження А. М. Леушиної показали важливість і необхідність ознайомлення дітей з тим, що всяка сукупність складається з окремих предметів і що вона може бути поділена на окремі елементи.
Лічба і вимірювання, як різні види математичної діяльності, мають між собою багато спільного. І та і інша діяльність має на меті визначення кількості, відповідає на питання «скільки?». Однак самі величини, а звідси і способи досягнення результату різні. В одному випадку треба визначити кількість дискретної (перервної) величини, і це робиться за допомогою перелічування або поелементного порівняння, а в іншому – визначають кількість неперервної величини – протяжності або об’єму, це можна зробити лише вимірюванням.
Головним моментом у навчанні дітей вимірюванню є ознайомлення з мірою. Введення вимірювання у програму виховання в дитячому садку має подвійну мету: ознайомити дітей з умовною мірою чи одиницями мір, навчити вимірювати, порівнювати і більш-менш точно визначати величину предмета, а також показати дітям залежність між мірою, величиною об’єкта і результатом, кількістю вимірювань. Це й приводить дітей до розуміння функції – центрального поняття в математиці.
Охарактеризуйте методику роботи з дошкільниками по формуванню уявлень про форму предметів та геометричні фігури в різних вікових групах.
Мислення дітей третього року життя мас наочно-дійовий характер. Нові знання дитина засвоює на основі безпосереднього сприйняття, коли стежить за діями дорослого слухає його пояснення та вказівки і сама працює з дидактичним матеріалом.
Розпізнання форми дітьми починається дуже рано. Перші відомості про геометричні фігури діти дізнаються з ігор.
Таким чином, діючи з предметами, діти пізнають форми предметів та ознайомлюються з геометричними фігурами,
Вся навчальна робота щодо ознайомлення з геометричними фігурами у першій молодшій групі дитячого садка відбувається в повсякденному житті, протягом року під час проведення занять з будівельним матеріалом, у дидактичних іграх протягом дня, а також під час ігор з окремими дітьми.
На четвертому році життя дитини триває робота, розпочата у попередній групі, із закріплення знань про кулю та куб.
Діти засвоюють не лише назви фігур, а й деякі їхні характерні особливості: куля кругла, вона може котитися, у неї немає кутів; у кубика є кути і сторони, кубики можна ставити один на однин, будувати вежу, будиночок тощо.
Організація зорового та дотиково-рухового сприйняття форми, виконання різноманітний дій, з’ясування їхніх ознак дають змогу поглибити, уточнити уявлення дітей про фігури.
На 4-му році життя дітей ознайомлюють з новими геометричними фігурами: колом, трикутником та квадратом. Методичні прийоми ознайомлення з цими фігурами подібні до розглянутих раніше. Але, оскільки це перші плоскі фігури, з якими ознайомлюють дітей, слід звернути увагу саме на обстеження цих фігур. Обстежуючи вперше квадрат, слід звернути увагу дітей на його характерні ознаки: наявність кутів та сторін. При обстеженні квадрата фігуру беруть у ліву руку і вказівним пальцем правої руки проводять по сторонах, кути показують двома пальцями правої руки, ведучи їх назустріч одне одному. Для кращого засвоєння фігури вихователь пропонує усім дітям неодноразово обвести контур, а потім спільно виконати дії у повітрі. Під час зорового та дотикового обстеження всі дії супроводжуються словом. Якщо дитині буде важко обвести контур фігури, слід допомогти їй, проробивши рукою дитини відповідні рухи. Подібні рухи виконують діти і при обстеженні трикутника.
Для розвитку у дітей навичок обстеження форми предметів і нагромадження відповідних уявлень широко використовуються своєрідні ігри – доручення, дидактичні ігри: «Знайди таку саму фігуру», «Знайди свій будиночок», «Доміно фігур», «Підбери колеса до машини».
На п’ятому році життя, ознайомлюючи дітей з новими геометричними фігурами: прямокутником, циліндром, вчать порівнювати моделі з уже відомими або одну з-іншою: прямокутник з квадратом, циліндр з кубом, з кулею. Ознайомлення відбувається поетапно, як і у попередній групі. Діти можуть групувати фігури за формою, за іншими ознаками, розкладати їх у порядку збільшення чи зменшення за розміром. Важливого значення, набувають заняття, де діти навчаються порівнювати форми предметів з геометричними зразками, знаходити схожість відомих предметів з тією чи іншою фігурою (колесо – круг та ін.).
Охарактеризуйте методику роботи по ознайомленню дітей з одиницями виміру сипучих речовин.
Вихователь показує і пояснює правила вимірювання. Процес вимірювання розбивається на етапи, кожен з яких повторюється дітьми слідом за вихователем.
При вимірі сипучих і рідких тіл використовуються ті ж правила вимірювання, а також додаються нові, характерні для вимірювання сипучих і рідких тіл. Наприклад, вихователь показує миску з крупою і запитує: «Скільки тут крупи, як дізнатися?» Найчастіше діти пропонують зважити. «Правильно, – каже вихователь, – але у мене немає ваги. Як дізнатися по іншому, скільки тут крупи?». На столі стоять чашка, стакан, ложка, тарілка. Вихователь вказує на них: «Може ці предмети допоможуть нам?» Очевидно, діти скажуть, що крупу треба виміряти ложкою, чашкою. Вихователь каже: «Я покажу, як це треба зробити. Давайте спробуємо виміряти крупу склянкою. Але спочатку треба домовитися, як ми будемо насипати». Вихователь показує, що стакан можна насипати крупою до половини, до самісіньких країв. Діти можуть запропонувати один з цих варіантів, наприклад, повний до країв. Вихователь показує цей стакан з крупою і каже: «Ось наша міра – повна до країв склянка. Коли ми будемо вимірювати, треба стежити за тим, щоб склянка завжди була повною по вінця, тому що ми так домовилися».
Потім вихователь висипає крупу зі склянки в порожню миску і каже: «Щоб не збитися з рахунку, що ми повинні робити кожен раз, коли висипаємо крупу зі склянки?» Діти: «Ставити якісь предмети для того, аби не забути, скільки було висипано стаканів».
Вихователь стежить за тим, щоб діти щоразу відкладали іграшку після того, як пересипали стакан в миску. Наповнюючи мірку, вихователь може спеціально насипати крупи не повну склянку. Вона звертає увагу дітей на те, що наповнюваність склянки повинна бути однаковою, такою, як домовилися перед виміром. Після того, як вся крупа виміряна, вихователь запитує, чи можна дізнатися, скільки було склянок крупи в мисці. Діти пропонують перерахувати предмети, які вони ставили для вимірювання. Перерахувавши їх, діти з’ясовують, скільки склянок містилося в мисці.
На заняттях з вимірювання для демонстрації краще всього використовувати прозорий посуд, щоб діти бачили, як в одній мисці кількість крупи (води) зменшується, а в іншій – збільшується.
Щоб у дітей не сформувалося неправильне уявлення про те, що крупу або рідину можна вимірювати тільки склянками, вихователь показує дітям та інші предмети: чашку, ложку і пропонує спробувати вимірювати цими мірками.
Охарактеризуйте методику формування уявлень про множину у дітей молодшої групи.
Основними методами й прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшкам геометричними фігурами). З цією метою широко використовуються різні малюнки й картки.
Так, на початку навчального року в групі чотирирічних дітей необхідно уточнити, як виділяються окремі предмети з однорідної сукупності. Наприклад, на підносі багато кольорових олівців. Запропонувати двом дітям узяти по одному олівцю. «Скільки ти взяв?» – запитати у дитини. «Один». – «А скільки ти взяла?» – «Один». – «І ти, Оля, візьми один» і т.д. Розібравши всі олівці, їх кладуть на піднос. Таким чином, діти розділили множину на окремі елементи і потім відтворили цю множину.
З метою підвищення пізнавальної активності дошкільників у процесі навчання рекомендується давати завдання типу: знайти один або багато предметів навколо себе. При цьому слід розміщувати сукупності на одній площині, щоб діти могли легко об’єднати їх в одну групу, тому що молодші дошкільники ще не можуть робити одночасно просторово-кількісний аналіз і синтез. Тому треба заздалегідь групувати предмети й розміщувати їх у різних місцях кімнати: на столах, полицях, підвіконні. Спочатку він допомагає дітям знайти множину: «Погляньте на полицю і скажіть, яких іграшок багато? а яка одна? Та дати завдання: «Принеси одного зайчика», «Принеси багато півників». При цьому слід вчити дітей сказати про виконані дії: «Я приніс одного зайчика «Я приніс багато півників». Далі ці іграшки прибирають і дітям пропонують аналогічні завдання з іншими іграшками (завдання можна повторювати 7-8 разів).
У роботі з дітьми на колективних та індивідуальних заняттях з математики вихователь використовує різні (відповідно до програмних завдань) картки: з намальованими на них предметами, картки без малюнків, але поділені на клітинки з однією, двома і трьома смужками. Спочатку вихователь використовує картки з намальованими на них предметами і пропонує покласти на кожен малюнок один предмет. Щоб полегшити дітям завдання, до карток на нитках прикріплюється стільки предметів-фішок, скільки їх є на картці. Істотним у цій роботі є навчання практичних навичок – накладання. Дитина повинна вміти брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки один за одним, зліва направо, не пропускаючи жодного.
У роботі з дітьми віком чотирьох років, треба звертати увагу на різноманітність множин за своїм змістом і можливістю сприйняття їх різними аналізаторами. Ще не знаючи чисел, не вміючи лічити, діти порівнюють множину звуків з множиною предметів, рухів. Варто давати завдання дітям постукати по барабану стільки разів, скільки іграшок стоїть на столі й виконувати ці вправи в такій послідовності: вихователь стукає один раз і ставить на стіл іграшку, стукає ще раз і знову ставить іграшку; викликана дитина дивиться на ці предмети і стукає. Всі діти у себе на столі викладають іграшки по одній відповідно до кожного стуку вихователя; викликана дитина (з місця) плеще в долоні стільки разів, скільки в неї іграшок; вихователь плескає в долоні, а дитина, сприймаючи звуки на слух, плескає стільки ж разів.
Розкрийте методику навчання дітей вимірюванню в середній та старшій групах. Визначте мету та складіть фрагмент заняття для дітей середнього дошкільного віку на тему: «Навчання вимірюванню умовною міркою».
Формування поняття «міра» і уміння вимірювати починається у дітей п’ятого року життя. Вихователь дає дітям перші знання з вимірювання. Дітей вчать порівнювати (вимірювати) два предмети за допомогою третього – умовної міри.
У старшій групі ці вміння закріплюються, а в підготовчій – дітей ознайомлюють з одиницями мір: кілограм, метр, літр, сантиметр. Діти ознайомлюються з сантиметровою шкалою лінійки, навчаються вимірювати відрізки лінійкою. Починаючи навчання вимірювання, необхідно показати різноманітність мір і прийоми вимірювання. Умовною мірою можуть бути палички, мотузочки, склянки, ложки, чашки тощо. Міру вибирають так, щоб вона могла укластися у вимірюваному предметі рівну кількість разів. Потім показують процес вимірювання протяжностей і об’єму. Щоб запобігти можливим типовим помилкам при вимірюванні протяжностей вихователь пояснює, що величина вимірюється з самого початку, між викладеними мірами не повинно залишатися простору, міра не накладається на вже виміряне, викладання мірок поєднується з лічбою їх або закінчується перелічуванням відмірювань.
Фрагмент заняття
Мета: Ознайомити дітей з умовною міркою, вчити використовувати умовні міри при вимірюванні сипучих та рідких речовин, порівнювати два предмети за допомогою третього (умовної мірки) в процесі вимірювання довжини предметів.
Розвивати вміння відтворювати задум конструкції, умову визначену вихователем. Вправляти у називанні об’ємних геометричних фігур, кількісній і порядковій лічбі, закріпити вміння позначати словами розміщення того чи іншого предмету відносно іншого. Формувати вміння оцінювати власні дії та здобутий результат.
Сприяти розвитку мислення, пам’яті, уваги, посидючості, зосередженості, уважності, активності. Виховати позитивне ставлення до занять з математики, почуття задоволення від виконаної роботи.
Гра на дитячому комп’ютері «Лабіринт»
Одна дитина сидить за дитячим комп’ютером, а інші діти стоять біля неї. Вони голосно підказують куди летіти бджілці, вживаючи слова: праворуч, ліворуч, вверх, вниз. Дитина нажимає відповідні клавіші на комп’ютерові.
Вихователь. Із лабіринту бджілку вивели, а тепер допоможемо знайти коротку дорогу до вулика. Туди ведуть багато різнокольорових доріжок.
Як дізнатися, яка доріжка коротша?
Чим можемо виміряти довжину доріжок? (Відповіді дітей)
Ми будемо вимірювати за допомогою умовної мірки – маленького відрізку. Починаємо вимірювати зліва направо з самого краю. Слід звернути увагу, що край мірки повинен співпадати з краєм доріжки.
Відділяємо виміряну частину від невиміряної рисочкою. Кожну наступну мірку відкладатимемо від рисочки і кожен раз будемо класти фішку. В кінці вимірювання слід рахувати викладені фішки, а не рисочки.
Скільки умовних мірок умістилося у кожній доріжці?
Яка доріжка коротша? Яка довша?
Як ви визначили? (Порівняли результати)
Якою дорогою треба летіти бджілці?
Давайте виберемо цеглинки зеленого кольору і викладемо доріжку для бджілки.
(Діти викладають доріжку із зелених цеглинок до «вулика»)
Розкрийте методику ознайомлення дітей різних вікових груп з геометричними фігурами. Наведіть приклади дидактичних ігор для кожної вікової групи на тему: «Геометричні фігури».
Дітям можна запропонувати ігрові вправи: «Знайди предмет такої самої форми», «Знайди собі пару», та ін. Вихователь підбирає і спеціально розкладає у груповій кімнаті іграшки, предмети, схожі на ту чи іншу фігуру (тарілка, підставка для квітів, кермо автомашини, склянка, хустка, галстук тощо). Предметів, схожих на квадрат чи прямокутник, велика кількість і в навколишньому світі.
Від безпосереднього порівняння форми предметів з геометричними зразками діти переходять пізніше до словесного визначення, предметів, схожих за формою (крило літака, дах будинку та ін. – трикутної форми; стовбур дерева, труба, консервна банка – форма циліндра та ін.). Застосування таких прийомів значно збагачують сприймання оточуючого дітьми, розвивають їх розумово, сприяють розвитку уваги, мови тощо.
На кінець навчального року можна використати на заняттях геометричну мозаїку, запропонувавши подумати, як можна з двох трикутників викласти квадрат, а з інших двох трикутників - прямокутник. Можна дати дітям по 2 – 3 квадрати різного кольору і запропонувати так їх розрізати, щоб дістати рівні трикутники, та інші завдання.
На наступних заняттях можна запропонувати викласти з паличок дані фігури, урізноманітнивши варіанти,
Як і у молодшій групі, в середній для вправляння дітей у розрізненні фігур, поглибленні їхніх знань про форму, широко використовують дидактичні ігри: «Що змінилося?», «Літаки», «Чарівний мішечок», «Поплескай в долоні стільки разів, скільки кутів у фігурі, сторін», «Знайди, що сховано» та багато ін.
Розкрийте методику формування часових уявлень у дітей різних вікових груп. Наведіть приклади дидактичних ігор для дітей дошкільного віку, спрямованих на формування у дітей уявлень про рік.
Формування у дітей розуміння та правильного вживання слів, які вказують на загальновиражену тривалість і часові співвідношення («довго», «скоро», «зараз», «пізніше», «раніше»), а також слів, якими визначають порядок перебігу явищ і подій у часі («було», «є», «буде»), широко здійснюється у повсякденному житті. Насамперед використовуються будь-які слушні випадки в режимних моментах та створюються ситуації для збагачення відчуттів дитиною того, що все, що вона робить, якийсь час триває і відбувається в певній послідовності. Зокрема, під час проведення з дітьми ранкової гімнастики можна кілька разів підкреслити
тривалість та послідовність вправ, кажучи: «Зараз ми зробимо таку вправу... Стільки ж часу ми робитимемо ось таку наступну вправу...» і т.д. Після закінчення гімнастики вихователь звертається до дітей із запитаннями, відповіді на які потребують оцінювання та порівняння виконуваних вправ: «Діти, довго ми сьогодні робили гімнастику? А чи робили ми якусь вправу довше, ніж іншу? Яку вправу ми з вами зробили спочатку? Що в нас буде після ранкової гімнастики?».
Поглиблення, уточнення і закріплення правильного розуміння і вживання часових термінів здійснюється на заняттях з використанням роздавального дидактичного матеріалу. Оскільки дітям відомі послідовність та тривалість режимних моментів дитячого садка, то вихователь, добираючи картинки із зображенням різних режимних процесів (1 – ранкова гімнастика, 2 – прогулянка, 3 – денний сон), спочатку демонструє перед дітьми дві з перших картинок і з’ясовує, що зображено на кожній з них, а потім запитує, що із зображеного триває довго, а що недовго. Наступного разу крім цих двох картинок демонструється ще третя і пропонуються такі завдання: показати, що із зображуваного скоро буде, що нескоро; що вже було, а що буде; що діти в дитячому садку роблять спочатку, що потім, що пізніше.
Навчаючи дітей середньої групи розрізнювати і правильно вживати поняття «сьогодні», «завтра», «учора», в повсякденному житті використовують вправи з конкретним, зрозумілим змістом: «Сьогодні у нас заняття з математики. Яке заняття було у нас учора? Завтра у нас буде заняття з малювання.. Яку пісню ви співали учора на музичному занятті?». Увагу дітей звертають на плинність часу. Дітям пояснюють, що те, що було-теперішнім, поступово відступає, а майбутнє поступово наближається. Саме це й перетворює «сьогодні» у «завтра», а «завтра» у «сьогодні». Після цього дітям пропонується загадка: «Що було вчора, а буде завтра?» (сьогоднішній день). І щоб надати дітям можливість повправлятися в локалізації подій і явищ у часі, встановлюючи їхню логічну послідовність, у цій віковій групі на заняттях використовують 2–3 сюжетно пов’язані картинки з більш складними сюжетами. Вихователь пропонує розглянути їх, розкласти в послідовності.
Поняття «швидко», «повільно» формуються у дітей в процесі безпосередніх спостережень за своїми рухами, рухами дорослих, тварин, птахів тощо. Наприклад, ворона ходила повільно; слимак повз повільно; горобець стрибав швидко; одні рибки, плаваючи в акваріумі, робили швидкі рухи, а інші – повільні.
Для закріплення і уточнення цих знань також використовують картинки. Дітям дають дві картинки – на одній зображено повільні рухи, на другій – швидкі. Вихователь; пропонує назвати, що роблять зображені на картинках діти, і сказати, хто рухається повільно.
У цій віковій групі, як і в попередній, для закріплення часових уявлень використовуються ігри: «Учора, сьогодні, завтра», «Придумай речення на слово, яке я назву». У старшій групі робота розпочинається також з уточнення на чуттєвій основі понять, що вказують на тривалість у загальновизначеній формі та послідовність. Наприклад, коли діти після сну почнуть застеляти свої ліжка, їх запитують про те, що спочатку вони роблять, застеляючи ліжка, що потім, що ще пізніше; що саме потребує більше часу при застелянні ліжка.
Фрагмент заняття з формування у дітей уявлень про рік.
Складається з кількох витків відповідно до кількості років /якщо на моделі три витки, йдеться про три роки, якщо шість – то про шість /. Модель подібна до попередньої, але більша за розмірами і має чотириколірне забарвлення кожного витка.
Виток спіралі – один рік – забарвлений у чотири /за кількістю пір року/ кольори: зелений – весна, червоний – літо, жовтий – осінь, блакитний – зима. Витків має бути не менше двох, щоб унаочнити зміну одного року іншим. Якщо є потреба показати більший відтинок часу, наприклад шість років, то й відповідно має бути кількість витків. Колірне рішення описаних вище двох моделей не випадкове і пов’язане із забарвленням об’єктів живої і неживої природи. Так, навесні природа оживає – з’являється зелена травичка, на деревах листя. Отже визначальний для весни зелений колір.
Літу як найяскравішій порі року ми «присвоїли» червоний колір і т.д.
Наші моделі «Доба та її частини», «Час і пори року» дають істотні демонстраційні переваги, що не були відображені на плоских моделях, і являють собою оптимальний варіант матеріалізації часових явищ, які досі діти не могли побачити і почути. Ці моделі поєднали у собі переваги колової та лінійної форм руху, взявши від першої коловий цикл, а від другої – лінійно-ритмічну зміну циклів; вони унаочнили динамічність реального моменту, яку дошкільника усвідомлюють з великими труднощами; діалектично розкривають зміну діб, років, діти ніби дістали можливість зазирнути в «лабораторію часу», побачити й зрозуміти суть часу, часових змін.
Принцип науковості навчання можна послідовно реалізувати на практиці через різні види роботи зі старшими дошкільнятами.
Розкрийте особливості формування уявлень про множину у дітей різних вікових груп. Визначте мету та складіть фрагмент заняття з дітьми старшого дошкільного віку на тему: «Вилучення частини з цілого».
Початкові уявлення про множину формуються протягом усього навчання у дитячому садку. Особливого значення це завдання набуває саме на четвертому році життя. Робота з дітьми цього віку в основному спрямована на формування уявлень про межі множини та її елементи, уміння та навички порівнювати елементи, контрастні множини, на оволодіння прийомами накладання і прикладання.
Основними методичними, прийомами формування уявлень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкретними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різноманітні картки.
Для підвищення пізнавальної активності дітей у процесі навчання рекомендується давати їм завдання знайти один або багато предметів у навколишній обстановці.
Після того, як діти навчаться виділяти окремі елементи у множині, а отже, порівнювати контрастні за кількістю множини («багато і один»), вихователь починає підводити дітей до порівняння елементів множини, 3 цією метою дітям пропонується накласти елементи однієї множини на елементи іншої.
Під час виконання вправ вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по одному, жодного, зовсім немає, порівну, більше, менше, стільки - скільки тощо.
На заняттях з математики використовуються різноманітні (згідно з програмними завданнями) картки з намальованими на них предметами; картки, поділені на клітинки, з однією або двома смужками.
Спочатку вихователь використовує картки з намальованими на них предметами і пропонує покласти на кожен малюнок один предмет. Істотним у цій роботі є навчання практичних навичок накладання: брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва направо або справа наліво, не пропускаючи жодного. У перших завданнях кількість предметів і малюнків повинна бути однаковою. Де полегшує виконання завдання дитиною і контроль вихователя.
Надалі у запропонованих завданнях передбачається нерівність елементів порівнюваних множин. Діти визначають, це більше, де менше предметів. Вихователь показує дітям різні способи встановлення рівності: збільшенням або зменшенням елементів однієї з множин. У таких вправах передбачається порівнювання елементів однорідних множин, що відрізняються за величиною: на картку з намальованими великими кружечками діти накладають менші і з’ясовують, що маленьких кружечків більше, а більших – менше, Такі вправи фіксують увагу дітей на кількості елементів, що їх містить кожна множина.
У групі п’ятого року життя триває робота з уточнення уявлень про множину і число, диференціювання множин за кількістю і найменування кожної з них числівником підсумковим числом) на основі лічби. Особливе значення надається навчанню дітей лічильній діяльності: діти вчаться перелічувати елементи множин у межах п’яти; відлічувати меншу кількість елементів множини від більшої за названим числом. Значна увага приділяється порівнюванню множин та суміжних чисел, що відповідають їм (3 і 4; 4 і 5), а також роботі з перетворення множин (як із триелементної множини зробити чотириелементну, і навпаки?). У цих умовах діти бачать, що з приєднанням лише одного елемента до множини її потужність збільшується, і вона характеризується вже новим числом, наступним, а якщо із цієї множини вилучили один елемент (предмет), то вона характеризуватиметься меншим числом (попереднім).
У старшій групі триває робота над множинами. Діти практично ознайомлюються з об’єднуванням множин, починають розуміти, що кілька окремих частин можна об’єднати в одну цілу множину, що скінченна множина більша, ніж її частина.
Фрагмент заняття
Мета:формувати уявлення про віднімання (видалення з групи предметів її частини); ознайомити зі знаком «–»; учити читати запис прикладів із цифр; закріпити вміння використовувати знак «–» у розв’язанні прикладів, уміння складати ціле із частин; закріпити знання про геометричні фігури (круг, квадрат, овал, трикутник, прямокутник); розвивати спостережливість і уяву; виховувати працьовитість.
Гра «Якої фігури не стало».
На фланелеграфі викладаються геометричні фігури в певному порядку. Діти називають їх і запам’ятовують розташування. За сигналом вихователя діти заплющують очі, вихователь забирає одну або дві фігури. Розплющивши очі, діти мають визначити, яких фігур не вистачає. Гра повторюється два-три рази.