ОТТО ФОН БІСМАРК
Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк (1815-1898) - німецький державний і політичний діяч. Безумовно, одна з найяскравіших фігур не тільки у німецькій, а й у світовій історії ХIХ століття.
«Залізний канцлер», глава уряду Пруссії, а потім єдиної Германської імперії протягом 28 років (1862—1890 рр.), політик, який за життя став легендою, лiдер, який дивним чином сполучав у собі рідкісне почуття реального і нахабний натиск, віру в нескінченні можливості політичної та військової сили і здатність блискуче, спритно маневрувати (а коли треба - і відступати), відвертий цинізм і вікові почуття дворянської честі, Бісмарк залишив після себе величезну і складну спадщину, і дотепер по-різному оцінювану.
Отто фон Бісмарк народився в Шенгаузені, на північ від Магдебурга, в старовинній дворянській родині. Початкову освіту здобув в берлінській гімназії «У сірого монастиря», а вищу – в Геттінгені й Берліні, де вивчав юриспруденцію.
Політичну кар’єру розпочав на місцевому рівні. У 1845 році він був обраний депутатом ландтагу, а вже наступного року він отримав першу посаду на державній службі будучи призначеним інспектором гребель в Ієрихові.
Звільнений з посади представника в союзному сеймі в 1859 році, Отто фон Бісмарк був спрямований посланником до Росії. У 1862 році Бісмарк став посланником до Франції. При дворі Наполеона III Бісмарк перебував не довго і в тому ж році був відкликаний Вільгельмом I на батьківщину.
Після повернення до Пруссії Отто фон Бісмарк був призначений головою уряду, а потім міністром-президентом та міністром закордонних справ.
На посаді прем’єр-міністра він досяг найбільшого успіху в своєму житті – об’єднання німецьких земель в одну національну державу. Під проводом Пруссії.
Бісмарк був прихильником, як би сьогодні сказали, "сильної руки". Свою політичну філософію Бісмарк стисло висловив у такий спосіб, виступаючи в парламенті незабаром після призначення: «не промовами і постановами більшості вирішуються великі питання часу, а залізом і кров’ю». За це його в народі називали "залізним канцлером".
Намагаючись розширити території Пруссії на північ, Бісмарк пішов на збройний конфлікт з союзником Австрією. З липня 1866 року стало днем однієї з найбільш кривавих битв ХІХ століття. Біля містечка Садова (Кеніггрец) в сучасній Чехії зійшлися армія Пруссії з одного боку, і армії Саксонії та Австрії - з іншого. Пруссія перемогла.
Бісмарк зіграв у цьому процесі ключову роль. Останнім кроком до створення Німецької імперії стала війна з Францією 1870/71 років, яку спровокував прусський прем’єр-міністр. Війну Бісмарк виграв і 18 січня 1871 року була проголошена Німецька імперія на чолі з кайзером Вільгельмом Першим. Бісмарк же став першим німецьким рейхсканцлером.
Реформи
Окрім вищезазначеного, Отто фон Бісмарк своєю політикою заклав підвалини соціальної держави, запровадивши, медичне та пенсійне страхування.
Своїм головним завданням Бісмарк бачив внутрішнє посилення імперії та пошук союзників за її межами. Революційними вважаються його реформи в соціальній сфері. Саме Бісмарку німці сьогодні завдячують тим, що мають медичне страхування, страхування на випадок інвалідності та нещасного випадку на роботі, пенсійне страхування.
“Залізний канцлер “, що управляв цією імперією в 1871–1890 роках, провів реформи німецького права, системи управління і фінансів, що модернізували ці сфери життя країни. Прагнучи соціального миру, Бісмарк запровадив для робітників соціальне страхування на випадок непрацездатності та пенсійне забезпечення за віком.
Запровадження обов’язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів політики Бісмарка. “Єдиним способом можна уникнути втрат серед робітничого класу, — писав Бісмарк у листі до міністра торгівлі, — це перехопити ініціативу у соціалістів та здійснити їх вимоги щодо запровадження соціального страхування, що мають цілком законний вигляд і можуть бути втілені у життя в інтересах зміцнення держави та суспільного порядку”.
Дотримуючись цієї концепції та не зважаючи на опозицію з боку Рейхстагу, канцлер Бісмарк менш ніж за десять років створив комплексну систему соціального страхування: закон про страхування на випадок хвороби (1883 р.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.), закон про страхування на випадок старості та інвалідності (1889 р.).
Закон про медичне страхування 1883 року
Закон про медичне страхування був першим з пакету законів, ухвалений 1883 року. З погляду Бісмарка цей закон був найменш вагомим та найменш політично проблемний. Програма мала надати медичне забезпечення більшій частини німецьких працівників. Були створені медичні служби на місцевому рівні, внески мали робитись як робітниками, так і працедавцями. Працедавці мали оплачувати 1/3 внеску, а працівник 2/3 від встановленого внеску. Також були закріплені мінімальні виплати за лікарняним до 13 тижнів.
Закон про страхування від нещасних випадків 1884 року
Уряд Бісмарка розробив та подавав три проекти закони, поки один з них був ухвалений Рейхстагом в 1884 році. Був ухвалений закон, згідно з яким роботодавець мав сплачувати повний внесок. Аби посприяти втіленню цієї системи, Бісмарку вдалось домовитись про те, щоб адміністрування цієї програми знаходилось в руках «Галузевої організації роботодавців», яка створила адміністрації на федеральному рівні, а в деяких випадках і на рівні Земель. Програма мала оплачувати медичні видатки починаючи з 14-го тижня. Також оплачувались медичні витрати та пенсія в розмірі до 2/3 від зарплати у випадку повної недієздатності працівника. 1886 року програму було поширено і на сільських робітників.
Закон про пенсійне страхування та від інвалідності
Система пенсійного забезпечення за віком отримувала кошти через податок на працівників та мала надавати річні виплати працівникам старіше за 65 років. Середня тривалість життя в Пруссії тоді дорівнювала 45 рокам. На відміну від страхування від нещасних випадків та медичного забезпечення, від початку система пенсійного забезпечення поширювалась на працівників з промисловості, сільського господарства, ремісників, державних службовців.
Якщо говорити про Отто фон Бісмарка в контексті України, то варто зазначити, що наприкінці XVIII– на початку XIX ст. європейські народи вже усвідомлювали національну самобутність, вони проймалися думками про важливість таких категорій як «народ», «нація», «права народу», «права людини». Національні та соціальні питання викликали гострий інтерес в українців.
Характерно, що у XIX ст. Україну вже помітили у світовій політиці «Залізний канцлер», Отто фон Бісмарк, доручив професорові Гартманові підготувати статтю про Київське Королівство. Гартман у журналі «Гегенварт» писав: «Немає ані географічних, ані етнографічних підстав для з’єднання двох світів – російського і українського – в один державний організм…. Після відокремлення від Росії Фінляндії, балтійських провінцій, Литви і Польщі, слід би було створити Київське Королівство в басейні Дніпра і Пруту. Така наддніпрянська держава з 18 – мільйонним населенням мала б усі необхідні умови самостійного політичного існування. Нова держава мала б одержати від Австрії запоруку недоторканості й увійти з нею в обороннонаступальний союз. Відрізання від Росії території з мільйонами населення припинило б остаточно її експансію на Захід.
Побудована на типовій для XIX ст. географічно геологічній аргументації, ця стаття проф. Гартмана виразно показала, що майбутню українську державу вже враховують у політичних перспективах.
Джерело: стаття НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА: ПОХОДЖЕННЯ, ОЗНАКИ, СУТНІСТЬ Гураль П., 2019 р.
Висновок
Таким чином, хоча й діяльність Бісмарка часто призводила до невдоволення сучасників, ставала предметом критики з боку істориків. Однак у ситуації, яка склалась на теренах Німецької імперії, владний та рішучій лідер, який візьме ситуацію у свої руки, був необхідним.
Головну справу свого життя – єдність нації Бісмарк успішно здійснив шляхом династичних війн, як казали «залізом та кров’ю». Німці його обожнювали, а імперський двір визнавав як геніального лідера нації.