Ім'я файлу: Реферат Русин ВВ на тему 13 Освітня політика в Україні в контекс
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 16.05.2021
скачати

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Факультет суспільних наук


РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни «Освітня політика»

на тему:

Освітня політика в Україні в контексті глобалізації та євроінтеграції: короткий аналітичний огляд

Студента заочної форми

1 року навчання

спеціальності 013 «Початкова освіта»

Русин Вікторії Василівни

Ужгород – 2020

Зміст

Вступ …………………………………………………………………….. 3

  1. Вплив процесів глобалізації та євроінтеграції на освітню

політику України ……………………………………………………….4

  1. Інтеграція системи української освіти в єдиний європейський

освітній простір …………………………………………………………10

Висновок ………………………………………………………………….. 21

Список використаних джерел …………………………………………… 22

Вступ

Стати повноцінним учасником глобальної політики, економіки і культури може лише та країна, в якій інтелектуальні професії стали масовими, а інвестиції у розвиток людського потенціалу - найвагомішими і найефективнішими. Країни, які у свій час зробили ставку на науку і освіту, тепер стали світовими лідерами. Наприклад, зростання індексу людського розвитку ООН країн Південно-Східної Азії дав їм змогу здійснити прорив у сферу високих технологій, кожен вкладений в освіту долар обернувся десятками доларів ВВП.

Одним із чільних чинників, котрі реально визначають майбутнє нації, виступає освіта. Зусиллями багатьох поколінь педагогів в Україні створено міцний фундамент народної освіти. Українська нація - одна з найосвідченіших у світі. Розвиток і зміцнення її інтелектуального потенціалу – це локомотив не лише для економіки, а й для забезпечення гідного місця в колі цивілізованих народів Об’єднаної Європи. Освіта і наука у глобалізованому світі стали визначальним фактором людського розвитку. Сьогодні вони є безальтернативним засобом національного самоутвердження.

Для освітньої політики в Україні є характерно:

- форма національної самодостатньо-цілісної системи освіти суверенної країни;

- освітня система вбудовувалася в нові ринкові відносини;

- національна освітня сфера інтегрувалась в європейський та світовий освітні простори здебільшого з вищими стандартами освіти порівняно з тими, що дістались від радянського союзу;

- принципово нова якість суспільного світопорядку вимагає докорінного перегляду національної доктрини системи освіти;

- запозичений міжнародний досвід має бути організований кращими національними традиціями.

Зі становленням і розвитком незалежної Української держави постало завдання розробки власної державної освітньої політики. За часи незалежності окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які формують і здійснюють державну політику в галузі освіти.

  1. Вплив процесів глобалізації та євроінтеграції на освітню політику України

Світові глобальні проблеми зумовлюють об’єднання міжнародних зусиль для їх вирішення. Освіта будучи посередником у зближенні співробітництва багатьох країн зазнає постійного впливу світових інтеграційних та глобалізаційних процесів. Державна освітня політика піддається постійному оновленню відповідно до нових світових тенденцій розвитку освітньої сфери.

На фоні процесів глобалізації та євроінтеграції, всезростаючої потреби суспільства загалом та кожної людини, зокрема, в освіті, посиленні ролі інформаційних технологій, саме освіта виступає джерелом перетворень і сталого розвитку. У цьому контексті державна освітня політика має бути спрямована на побудову якісної моделі освіти, що становитиме складну комплексну систему із багатоманітності функцій, комбінація яких буде видозмінюватись в залежності від потреб людини, держави і суспільства, а також зовнішніх умов глобалізації та євроінтеграції відповідно до принципу безперервності освіти.

Процес інтеграції спостерігається в різних сферах суспільного життя. Більшість вчених вважають, що «процес інтеграції в Європі був, у першу чергу, пов’язаний з економічними питаннями» [9, с.113].

В. Сиченко вважає, що «… економічна інтеграція є підґрунтям для соціальної інтеграції загалом й у сфері освіти зокрема» [14, с.93].

Інтеграція неодмінно пов’язана і з таким світовим процесом як глобалізація. Економісти вважають, що інтеграція є передумовою глобалізації [6, с.125]. Погоджуюсь із науковцями, які вважають, що «Глобалізація – це суцільно динамічна перебудова світового порядку. Формується новий світовий порядок, у якому головними дійовими особами, суб’єктами соціально-економічної конкуренції виступають не національні держави, а транснаціональні корпорації, міжнародні урядові й неурядові організації. Глобалізаційні процеси докорінним чином змінюють і трансформують культуру і спосіб життя людей, ставлять під сумнів статус національної держави» [9, с.113].

«Глобалізація – це подолання й навіть ліквідація традиційних кордонів між державами шляхом формування єдиного технологічного, торговельного, економічного та інформаційного простору. Завдячуючи глобалізації почалася реалізація неможливих для бюджету однієї країни проектів із багатомільярдними інвестиціями» [7, с.227].

Сучасна Європа є доволі складним культурним утворенням, яке виникає і відтворюється внаслідок накладання один на одного декількох шарів культурної ідентичності, до яких, безумовно, належать економічна ідентичність, політична ідентичність, а також ідентичність на рівні мистецтва та інших проявів духовної культури. Усі ці рівні і види культурної ідентичності впливають один на іншого, до певної міри взаємо узгоджуються й закріплюються не лише в правових нормах, а й у реальному житті багатьох європейських країн.

Виклики, які делегують системі освіти новітні чинники суспільного життя, насамперед, глобалізація та інформаційна революція, демократизація та становлення ринкових відносин зумовили процес модернізації освіти. На модернізацію європейської освіти значною мірою вплинули також географічні (ліквідація митних кордонів) та суспільно-економічні (введення єдиної валюти – євро) трансформації, які призвели до підвищення мобільності європейських громадян. Потреба європейського ринку праці в зрозумілих на міжнародному рівні кваліфікаціях поставила питання порівнювальності дипломів та стандартизації освітніх послуг [8, с.20].

Стрімка глобалізація у сфері освіти вимагає трансформації національної освіти, що продиктована вимогами європейського освітнього ринку та інноваційною освіченістю суспільства. Європейський освітній простір поставив нові вимоги до національних систем освіти. Напрями розвитку вищої освіти, закладені в європейських документах, спричинили перегляд національних політик у сфері освіти.

Процеси глобалізації впливають на освітню політику. Слід зазначити, що процес і характер освітніх реформ у різних країнах стають дедалі більш подібними. Іншими словами, всесвітні тен­денції процесів реформ очевидні. Ми можемо тільки жалкувати, що теоретики освіти іноді недооцінюють або навіть ігнорують проблеми, породжені глобалізацією. Ігноруючи вплив глобаліза­ції, освітяни мають тенденцію до втрачання більшості контексту, в якому відбувається освітній розвиток. Ми мусимо визнати, що економічна глобалізація протягом останніх десяти років зменши­ла можливості для країн прийняття самостійних політичних рі­шень у багатьох галузях суспільної політики, у тому числі освіти. Згідно з думкою професора Стенфордського університету М. Карною (1999 рік праця «Глобалізація та освітня реформа: що треба знати людям, які займаються плануванням») глобалізація впливає на освіту різними шляхами:

• Глобалізація спричиняє зміни на ринку праці. Освіта по­винна задовольняти потреби у робочій силі, спроможній вироб­ляти товари масового споживання високої якості. Крім того, по­стійно поглиблюється розрив між прибутками кваліфікованих і некваліфікованих робітників. З огляду на це зростає кількість бажаючих отримати вищу кваліфікацію, університетський ди­плом і продовжувати навчання впродовж життя.

• Глобалізація вимагає від освітньої системи додаткових ре­сурсів. Кваліфіковані робітники приваблюють іноземний капітал з надають країні переваги у пошуку потенційних інвесторів. Ква­ліфіковані кадри потребують якісної освіти. Водночас національні уряди стикаються з проблемами, намагаючись асигнувати до­даткові ресурси у політичний сектор, оскільки він не є сприятли­вим для поширення ролі громадського сектора.

• Глобалізація піднімає проблеми децентралізації і привати­зації освіти. Більше того, децентралізація і приватизація вважа­ються найефективнішими із стратегій забезпечення якості та гнучкості. З іншого боку, процес децентралізації та приватизації освіти зазвичай важкий і болючий, особливо у країнах Централь­ної та Східної Європи з їх довготривалою традицією централізо­ваної, регулятивної державної освіти.

• Глобалізація вимагає міжнародних вимірювань і оцінювань систем освіти. Така необхідність у міжнародних стандартах - один із наслідків зростаючої потреби в якісній освіті, а також засіб забезпечення ефективності витрат бюджету на утримання системи освіти.

• Глобалізація прискорює розвиток інформаційних техноло­гій. Поширення інформаційних технологій розширює можливості здобуття освіти новими групами і сприяє поліпшенню освіти че­рез впровадження викладання за допомогою комп'ютера і досту­пу до Інтернету. Розвиток інформаційних технологій також уможливлює створення глобальної освітньої мережі.

• Глобалізація сприяє розвитку глобальної культури. Певні соціальні групи відчувають, що залишились за межами процесів культурної глобалізації. Вони переходять в опозицію до неї, при­єднуючись до руху антиглобалістів і намагаючись повернутися до традиційних місцевих і національних цінностей. Так виникає новий конфлікт цінностей у контексті глобальної економіки.

М. Карной у своїй праці стверджує, що глобальні зміни у світовій економіці спровокували три типи ре­акцій у секторі освіти і викладання. Вони виявились у реформі освіти, зумовленої конкуренцією, реформі фінансування освіти і реформі сприяння рівному доступу.

Роль освіти в побудові міжкультурного діалогу та соціальної єдності присутня в багатьох документах Ради Європи, які торкаються культурного різноманіття. Рада міністрів освіти європейських країн проводить регулярні зустрічі, починаючи з 1970 років. Європейський парламент і Європейська Комісія створили спеціальні адміністративні підрозділи, які займаються виключно освітою, мають на це окремий бюджет і працюють у режимах конкретної політики.

Європейська інтеграція базується на спільних політиках, які розвиваються та примножуються завдяки особливій процедурі прийняття рішень Співтовариства, що є ознакою такої інтеграції. Спільною політикою називають набір рішень, правил, заходів і кодексів поведінки, прийнятих спільними інституціями, що були засновані групою держав, і впроваджуються спільними інституціями й державами-членами [11, с.73]. Спільна політика стає інструментом передачі частини своїх суверенних національних повноважень наднаціональним інституціям.

Як слушно зазначають науковці, визначення взаємозв’язку між системами освіти в країнах Європейського Союзу та їх об’єднання забезпечить вільний вибір місця навчання, сприятиме розвитку єдиної освітньої системи найвищого рівня в Європі [11, с.37]. Інтеграція України в європейську освітню спільноту це комплексний системний процес, що розповсюджується на різні галузі суспільного життя. Освітня політика Європейського союзу окреслила нові принципи національної освітньою політикою і поставила нові завдання перед державною політикою загалом і у сфері освіти зокрема.

Незважаючи на те, що освітня політика є різновидом внутрішньої політики, її формування певною мірою залежить від міжнародних процесів, світових тенденцій у тій чи іншій галузі. Наприклад, у галузі освіти за останні 50 років чітко визначилися кілька тенденцій, які є характерними для більшості країн. З того часу звичайно відбулися певні зміни як у соціально-економічному розвитку держав, так і в політиці цих держав, принаймні у сфері освіти. Проте характерно, що загальносвітові тенденції не тільки збереглися, а й посилилися і проявляються у наш час.

Тенденціями загальносвітового розвитку є:

  • перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, значне розширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв’язку з чим особливої важливості набувають чинники комунікабельності та толерантності;

  • виникнення та зростання глобальних проблем, які можуть бути вирішені тільки завдяки співробітництву у межах міжнародної спільноти, що потребує формування сучасного мислення у молодого покоління;

  • прискорення темпів розвитку суспільства, а отже й, необхідність підготовки людей до життя в умовах, які швидко змінюються;

  • демократизація суспільства, розширення можливостей політичного і соціального вибору, що викликає необхідності підвищення рівня готовності громадян до такого вибору;

  • динамічний розвиток економіки, зростання конкуренції, скорочення сфери некваліфікованої і малокваліфікованої праці, глибокі структурні зміни у сфері зайнятості, що визначають постійну потребу у підвищенні кваліфікації та перепідготовці працівників, зростанні їхньої професійної мобільності;

  • зростання значення людського капіталу, що зумовлює інтенсивний і випереджальний розвиток освіти як молоді, так і дорослого населення.

Серед освітніх тенденцій, що найбільш поширені у світі, можна назвати:

  • розширення охоплення населення освітою;

  • забезпечення освіти протягом життя;

  • посилення ролі держави у гарантуванні справедливості у здобутті освіти;

  • ефективне і результативне використання видатків на освіту;

  • гуманізація і демократизація освіти, рівний доступ до якісної освіти;

  • оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання;

  • підвищення професійної компетентності викладачів;

  • становлення державно-громадського управління освітою;

  • поширення інформації про якість освітніх послу.

Ці тенденції впливають на формування освітньої політики держав, у тому числі й України. Цей вплив насамперед проявляється у виробленні вітчизняних законодавчих основ та у формуванні правової бази. Процес формування й розвитку державної освітньої політики в Україні пройшов кілька етапів, які визначалися змінами у характері та статусі ухвалених документів, що регулюють взаємовідносини суб’єктів державної політики та державного управління освітою (від загальних законів України до законів прямої дії, програм розвитку освітньої системи тощо). Правові норми визначають пріоритети держави, регулюють суспільні відносини між учасниками освітянської галузі, у сфері власності, фінансово-господарській діяльності, соціальному захисті працівників.[13, c.23]


  1. Інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір


Для України певним орієнтиром для нових векторів державної освітньої політики стали положення Лувенського комюніке конференції Європейських Міністрів, відповідальних за вищу освіту «Болонський процес 2020 – Європейський простір вищої освіти в новому десятиріччі» (квітень 2009 р.). Тут у розділі «Міжнародна відкритість» європейські заклади вищої освіти були закликані до подальшої інтернаціоналізації їх діяльності й участі в глобальному співробітництві з метою сталого розвитку. Було підкреслено, що транснаціональна освіта повинна регулюватися європейськими стандартами й керівними принципами для забезпечення якості, що застосовується у сфері європейського простору вищої освіти, а також відповідно до програми ЮНЕСКО / ОЕСР принципів для забезпечення якості в області транскордонної вищої освіти. Особлива увага в документі приділяється мобільності студентів, дослідників і співробітників як засобу підвищення:

  • якості програм та досягнень у галузі наукових досліджень;

  • зміцнення академічної та культурної інтернаціоналізації європейської вищої освіти; – розвитку особистості та працевлаштування;

  • сприяння різноманіттю й потенціалу роботи з іншими культурами й мовного плюралізму, який лежить в основі багатомовних традицій ЄПВО;

  • збільшення співробітництва та конкуренції між вищими навчальними закладами.

Було висунуто вимогу, щоб у 2020 році, принаймні 20 % тих, хто навчається в ЄПВО, могли пройти стажування або дослідження за кордоном. Були визначені практичні заходи для реалізації політики мобільності:

– визнання наявної інфраструктури, статутів і правил прийняття на роботу,

– забезпечення гнучкого дослідження шляхів навчання та активної політики в галузі інформації,

– повне визнання досягнень досліджень, підтримка досліджень, і повна мобільність грантів і позик, необхідних вимог до навчання,

– більш збалансований потік вхідних і вихідних студентів по всьому ЄПВО й поліпшення участі учнів із різних груп,

– створення привабливих умов роботи та кар’єри, відкритий міжнародний набір для залучення висококваліфікованих викладачів і дослідників закладів вищої освіти,

– адаптація структури кар’єри до сприяння мобільності викладачів, молодих дослідників та інших співробітників,

– створення рамкових умов для забезпечення належного соціального забезпечення, пенсій і додаткових прав на пенсійне забезпечення для мобільних співробітників, при максимальному використанні правових рамок [15].

У Будапештсько-Віденській декларації про Європейський простір вищої освіти (березень 2010 р.) було зроблено висновок, що Болонський процес і, як результат, європейський простір вищої освіти спричинили значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили Європейську освіту помітнішою на глобальному рівні. Тут також була підкреслена відданість зобов’язанням, прийнятим у Лувенському комюніке, і визначена настанова на подальше нарощування зусиль для активізації мобільності викладачів і студентів, покращення процесу викладання та навчання в закладах вищої освіти, підвищення можливостей працевлаштування випускників та забезпечення доступності вищої освіти [17].

Важливими документами, на мій погляд, на сучасному етапі розвитку європейської освітньої політики стало Бухарестське комюніке. Цей документ визнав, що бачення інтегрованого ЄПВО знаходиться в межах досяжного. Структури вищої освіти в Європі тепер є більш сумісними та порівнюваними. Системи забезпечення якості сприяють побудові довіри, кваліфікації вищої освіти все більш визнані між кордонами, а участь у вищій освіті розширилася. Сьогодні студенти користуються більш широким спектром освітніх можливостей та стають усе більш мобільними. Визначивши основні цілі ЄПВО на наступні роки, Бухарестське комюніке встановило такі пріоритети діяльності:

– розширення доступу до вищої освіти, що є передумовою суспільного прогресу та економічного розвитку;

– забезпечення якісної вищої освіти для всіх;

– покращення здатності до працевлаштування задля задоволення потреб Європи;

– посилення мобільності для кращого навчання;

– покращення збору даних і прозорості на підтримку політичних цілей [16].

Важливим документом, у якому визначаються основні принципи і складові європейської стратегії інтернаціоналізації вищої освіти є доповідь Європейської комісії «Європейська вища освіта у світі» (2013). Тут інтернаціоналізація розглядається як можливість, яка може принести значні вигоди для Європи, для держав-членів і окремих закладів вищої освіти як із погляду їх внутрішніх потреб, потреб глобального розвитку талантів, так і відповідей на глобальні виклики і просування в глобальному освітньому просторі. У доповіді визначено ключові пріоритети для закладів вищої освіти та держав-членів у напрямі запровадження комплексних стратегій інтернаціоналізації [19].

В останньому документі «Болонського циклу» – Заява з зустрічі міністрів вищої освіти в Єревані (травень 2015 р.) – декларується відданість, на засадах відкритого діалогу, спільним цілям і зобов’язанням, які поклали на себе країни, що долучилися до Болонського процесу й побудови Європейського простору вищої освіти. Було окреслено плани та пріоритетні цілі до 2020р. А саме створити ЄПВО, у якому спільні цілі будуть імплементовані в усіх країнах-членах для гарантування довіри до систем освіти країн-партнерів; у якому автоматичне визнання кваліфікацій втілене в життя так, що студенти та випускники можуть легко пересуватися по простору; де вища освіта ефективно допомагає будувати інклюзивні суспільства, засновані на демократичних цінностях та правах людини; і де освітні можливості дають компетенції та вміння необхідні для Європейського громадянства, інновацій та працевлаштування. [18].

Отже на підставі аналізу основних документів, що визначають освітню політику у європейському просторі я дійшла висновків, що стратегічні документи щодо європейської інтернаціоналізації вищої освіти мають загальний, «рамковий» характер і пропонують набір принципів, пріоритетів, загальних цілей і механізмів здійснення інтернаціоналізації. Конкретизація й обрання форм, методів та інструментів інтернаціоналізації здійснюється на рівні країн, закладів вищої освіти і викладачів, які мають обрати із них ефективні для себе, виходячи із чіткого розуміння своїх потреб, можливостей і пріоритетів.

Те, що сучасна вища освіта не може бути осторонь інтернаціоналізації у своїх дослідженнях доводить А. Вербицька. Вчена наполягає на необхідності внесення інтернаціоналізації до стратегії розвитку університету та залучення ресурсів і партнерів, на потребі вироблення керівництвом університетів системних інституційних інструментів підтримки інтернаціоналізації, що зумовлено потребою в розширенні доступу до джерел передових знань, новими можливостями для вибудовування партнерських відносин і розвитку навичок міжкультурних комунікацій, а також зміцненням громадянського суспільства, підготовкою кадрів, готових до роботи в умовах глобалізації тощо [5, с. 17].

Ситуація у сфері освіти характеризується такими проблемами: невідповідність якості освіти сучасним вимогам, Україна не представлена в жодному з основних міжнародних рейтингів найкращих університетів, роботодавці вказують на невідповідність кваліфікації працівників займаній посаді, Україна замикає першу сотню країн за використанням у навчальному процесі інформаційно-комунікаційних технологій, недостатня доступність освіти.

Незважаючи на збільшення бюджетних видатків на освіту, ефективність використання цих коштів залишається вкрай низькою. Основні статті видатків бюджету спрямовані не на підвищення якості освіти, а на виплати зарплати й комунальні платежі. Сьогодні ВНЗ перебувають у підпорядкуванні 27-ми центральних органів виконавчої влади, що суперечить світовій практиці.

Метою реформи системи освіти є підвищення конкуренто-спроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.

Для досягнення цієї мети на період реформи поставлено такі завдання: створити єдиний освітній простір, удосконалити систему управління освітою; підвищити якість освіти; забезпечити доступність до якісної освіти, спадкоємність рівнів освіти (дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, освіти впродовж життя); підвищити ефективність фінансування освіти [21].

Очевидно, що сьогодні українська освіта не відповідає ані сучасним запитам з боку особистості та суспільства, ані потребам економіки, ані світовим тенденціям. Саме тому здійснюється системна трансформація сфери для забезпечення нової якості освіти на всіх рівнях: від дошкільної освіти – до  вищої освіти та освіти дорослих.

У науковій сфері реформа покликана зупинити ізоляцію і стагнацію у сфері досліджень, сформувати запит на якісну підготовку дослідників та якісні розробки в галузі фундаментальних і прикладних наук, скоротити розрив між дослідженнями та впровадженням їх результатів, інтегрувати вищу освіту й науку України в освітній та дослідницький простір Європейського Союзу.

Сьогодні реформа здійснюється за такими пріоритетними напрямами: 

  • доступна та якісна дошкільна освіта;

  • нова українська школа;

  • сучасна професійна освіта;

  • якісна вища освіта та розвиток освіти дорослих;

  • розвиток науки та інновацій.[20].

«Концептуальні засади реформування середньої освіти» - документ пройшов громадські обговорення і ухвалений рішенням колегії МОН 27.10.2016 року. Цей документ простою мовою пояснює ідеологію змін в освіті, що закладені в новому законі “Про повну загальну середню освіту” (№ 463-IX-д від 16 січня 2020 року). В даному документі детально описано план дій для вдосконалення системи середньої освіти, наближення її до європейського рівню та підготовки школи, яка буде для майбутніх поколінь українців сучасною.

Розбудова Нової української школи – це довготермінова реформа яка складається з трьох фаз:

Перша фаза (2016-2018 рр.):

•Перегляд навчальних планів і програм з метою розвантаження, запровадження компетентнісного та антидискримінаційного підходу в початковій школі.

• Пілотний етап створення опорних шкіл базового рівня в сільській місцевості.

• Прийняття нового Закону України «Про освіту».

• Розроблення плану дій із запровадження Нової української школи.

• Розроблення і затвердження стандартів початкової освіти на компетентнісній основі.

• Підвищення кваліфікації вчителів початкової школи.

• Школа творення підручників нового покоління. Навчання авторів. Підготовка експертів.

• Формування національної Е-платформи електронних курсів та підручників:

• Дебюрократизація школи. Спрощення документообігу. Визнання електронних форм документів.

• Розроблення нового Закону “Про загальну середню освіту”.

• Створення системи освітньої статистики і освітньої аналітики.

• Участь у міжнародному обстеженні якості середньої освіти PISA-2018.

• Початок формування системи забезпечення якості освіти на заміну системі контролю (інспектування) освіти.

• Забезпечення різноманітності форм здобуття початкової освіти.

• Початок роботи початкової школи за новими освітніми стандартами на компетентнісній основі (передбачено проектом Закону України “Про освіту”) – 2018 рік.

Друга фаза (2019-2022 рр.)

• Розроблення і затвердження стандартів базової середньої освіти на компетентнісній основі – 2019 рік.

• Формування нової системи підвищення кваліфікації вчителів і керівників закладів освіти.

• Інвентаризація мережі шкіл та закладів професійної освіти для проектування мережі закладів III рівня (профільної школи).

• Забезпечення якісного вивчення іноземних мов у старшій школі відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна-2020».

• Формування мережі опорних шкіл базового рівня.

• Створення професійних стандартів педагогічної діяльності в початковій та середній школах.

• Створення мережі установ незалежної сертифікації вчителів.

• Створення регіональних органів забезпечення якості освіти.

• Формування систем внутрішнього забезпечення якості освіти в школах – 2022 рік.

• Створення системи незалежного оцінювання результатів навчання за курс базової школи.

• Початок роботи базової школи за новими освітніми стандартами на компетентнісній основі (передбачено проектом Закону України “Про освіту”) – 2022 рік.

Третя фаза (2023-2029 рр.)

• Розроблення і затвердження стандартів профільної середньої освіти на компетентнісній основі – 2023 рік.

• Формування мережі закладів III рівня (профільної школи) – не пізніше 2025 року.

• Створення системи незалежного оцінювання професійних кваліфікацій випускників професійного профілю старшої школи.

• Початок роботи профільної школи за новими освітніми стандартами на компетентнісній основі (передбачено проектом Закону України “Про освіту”) – не пізніше 2027 року. На цій основі створення передумов для скорочення тривалості (навантаження) бакалаврських програм вищої освіти в середньому на 45 кредитів.

• Перший дванадцятий клас Нової школи – не пізніше 2029 року.[3, c.30-32].

Законодавець визначив засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності, тим самим окресливши основні цілі, які має досягти державна політика у сфері освіти. Окремим принципом побудови освіти в Україні є Закон України “Про повну загальну середню освіту” (№ 463-IX-д від 16 січня 2020 року), який визнає принцип рівних можливостей для всіх. Під рівними можливостями для всіх розуміємо не лише розвиток інклюзивного середовища, який безперечно виступає пріоритетом у реалізації цього принципу, але й створення рівних можливостей для осіб з сільської місцевості, національних меншин, недопущення гендерної чи будь- якої іншої дискримінації та ін.

Новий закон значно розширив перелік засад державної політики у сфері освіти і, якщо Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. окреслював лише основні принципи освіти, то новий закон принципи освітньої діяльності поєднав із засадами державної політики у сфері освіти. Принципом, який міг би свідчити про процес інтеграції в «старому» Законі можна назвати - взаємозв’язок з освітою інших країн, натомість новий Закон України «Про освіту» серед засад державної політики у сфері освіти виокремив інтеграцію у міжнародний освітній та науковий простір. Політичний механізм реалізації цих цілей передбачає:

- прискорення темпів розвитку суспільства, розширення можливостей політичного і соціального вибору;

- підвищення конкурентоспроможності української системи освіти;

- перехід до суспільства знань зі значним розширенням академічної мо- мобільності і масштабів міжкультурної взаємодії.

Потужну державу і конкурентну економіку може забезпечити згуртована спільнота творчих людей, відповідальних громадян, активних і підприємливих. Саме таких громадян мають готувати заклади освіти. Зміст професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти має постійно оновлюватися з урахуванням потреб ринку праці. Особливої актуальності набуває питання мобільності, конкурентоспроможності та рівня кваліфікації працівників.

Освітня та наукова галузі мають перетворитися на важіль соціальної рівності та згуртованості, економічного розвитку і конкурентоспроможності України.[20].

В умовах глобалізаційних процесів, системі ринкових трансформацій, створення єдиного освітнього простору стратегічною задачею державної освітньої політики України є вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширення участі навчальних закладів, педагогів, студентів і науковців у проектах міжнародних організацій і співтовариств. Освіта має сприяти мобільності тих, хто навчається, формувати в них здатність спілкуватися з представниками інших народів, уміння жити і співпрацювати з ними, терпимість до інших поглядів і переконань. Як слушно зазначають науковці, що тільки країна, спроможна в умовах глобалізованого світу примножити свою інтелектуальну власність, сферу знань як субстанцію виробництва, може претендувати на гідне місце у світовій спільноті, бути конкурентоспроможною [9, с.96].

В руслі входження до Європи освітня політика в державі виходить із того, що вузькофахову орієнтацію в набутті знань необхідно заміняти та поєднувати із широкою гуманітаризацією освіти, що створить умови для нової фази інтелектуального та культурного розвитку освіти [9, с.159].

Шлях України до ЄС передбачає вироблення нової нормативно-законодавчої бази, яка узгоджується із європейськими вимогами. Для цього державна політика має бути націлена на вдосконалення не лише освітнього законодавства, але й податкової системи, системи оплати праці, процедури відкриття та реєстрації нових підприємств, системи сертифікації, ціноутворення. Державна освітня політика повинна бути спрямована на забезпечення конкурентоспроможності української економіки, завершення переходу на ринкові механізми регулювання господарської діяльності, впровадження європейських норм соціального захисту [9, с.164].

На мою думку, власне нормативно-правові акти регламентують права та обсяг повноважень органів громадсько-державного управління в системі освіти а також врегульовують відносини між державою і суспільством і втілюють основні напрями освітньої політики. Сьогодні державна освітня політика характеризується новими цілями й завданнями, які реалізуються через оновлення освітнього законодавства. Нова українська освіта повинна відповідати основним європейським тенденціям, повинна стати повноправним учасником європейського освітнього простору. Гармонізація внутрішнього законодавства в цій сфері відповідно до міжнародних стандартів створить дієвий механізм реалізації конституційного права людини та громадянина на освіту [12, с.31].

Основними завданнями державної освітньої політики на сьогодні повинні бути:

– створення нової моделі управління освітою;

– досягнення нової якості освіти;

– взаємодія вітчизняної системи освіти з глобальною європейською сферою освіти;

– фінансове забезпечення освіти;

– взаємодія між закладами освіти державою, бізнесом та громадськістю.

Сучасна освітня політика України відображає складний процес пошуку і формулювання загальнонаціональних інтересів в сфері освіти, які повинні стати базовими пріоритетами для системи освіти. Українська освітня політика в значній мірі враховує світові тенденції розвитку освітньої галузі. Важливим завданням для України є співпраця з авторитетними міжнародними організація, що визначають перспективи розвитку освіти в сучасному світі, - ЮНЕСКО, Радою Європи, країнами учасниками Болонського процесу та ін. Державна освітня політика спрямована формування міжнародного престижу України як країни, якій притаманний високий рівень культури, науки і освіти.

Перед органами державної влади в управлінні системою освіти стоїть завдання формування відкритої системи, що відповідає і міжнародним тенденціям розвитку освіти, і сучасним соціальним вимогам української держави. При цьому необхідно пам'ятати, що інтеграція не є самоціллю, вона покликана реалізувати завдання розвитку освітньої системи: підвищення доступності, якості та економічної ефективності освіти.

Ще один принцип освітньої політики, який набув нового бачення в умовах євроінтеграційних процесів – це інтеграція з ринком праці. Цей принцип отримав своє визнання ще в Законі України «Про вищу освіту», де законодавець встановив, що формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, забезпечення гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з урахуванням здобутої вищої освіти та відповідно до суспільних потреб. Сьогодні гостро стоїть проблема недосконалості механізмів взаємодії освіти і ринку праці. Основні проблеми такого явища вбачаємо в такому: відсутність прогнозування потреб ринку праці, низький рівень соціального партнерства між ЗВО, представниками бізнесу та державо, невідповідність навичок випускників вимогам ринку праці, недосконала державна політика стосовно освіти дорослих та ін. На підставі аналізу принципів освітньої політики ЄС та з метою використання досвіду ЄС для України основними принципами формування державної освітньої політики в контексті євроінтеграційних процесів повинні бути:

– відкритість і демократичність;

– інтернаціоналізація процесів освіти;

– підвищення автономії закладів освіти;

  • диверсифікація навчальних програм;

  • технологізація процесів освіти.

Проведений аналіз дає змогу визначити основні недоліки системи державного управління освітою в Україні, зокрема: система державного управління освітою не завжди відповідає потребам, структурі та особливостям функціонування об’єкта управління; темпи розвитку системи освіти потребують нової моделі системи державного управління; реформування управління освітою має відбуватися системно, локальне провадження змін не вирішує нагальних проблем освітньої галузі в цілому.

Висновок
Отже, сучасні тенденції, які мають незворотній вплив на сферу освіти в цілому та формування освітньої політики держав, залежать від глобальних світових змін останніх років. Сьогодні перед Україною постає багато викликів, як політичних, економічних, так і культурних. Важливим залишається питання інтеграції у світовий, зокрема європейський, освітній простір. Проте на цьому фоні гострим залишається питання збереження ідентичності, самобутності, мови та традицій. Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року визначає метою реформування «створення привабливої та конкурентоспроможної національної системи вищої освіти України, інтегрованої у Європейський простір вищої освіти та Європейський дослідницький простір».

Проте система освіти у будь-якій країні досить інертна і, навіть, консервативна, тому її модернізація здійснюється надто повільно. Системи освіти зараз усе більше набувають властивостей ринкових систем, які одночасно з традиційним становленням і розвитком інтелектуальних здібностей дитини та її духовності мають формувати людину, яка б задовольняла вимоги демократичної держави, відкритого суспільства з ринковим виробництвом, а отже, й була ними затребуваною.

Ефективне функціонування системи освіти України потребує обґрунтованого та виваженого державного втручання через здійснення відповідної освітньої політики. Державна освітня політика зазнає змін та доповнень відповідно до вимог часу, впливу на систему освіти зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних чинників. В Україні сформована відповідна нормативно-правова база, яка регулює питання у сфері освіти. Але, ураховуючи світові тенденції в освіті та сучасний стан державного управління освітою, правова основа потребує певної кореляції. Державою визначені основні напрями розвитку освіти, але, крім задекларованих заходів, необхідне неухильне їх виконання.

Список використаних джерел

1. Про повну загальну середню освіту: Закон України вiд 16 січня 2020 року № 463-IX-д - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Про освіту: Закон України від 23 трав. 1991 р. № 1060-ХІІ. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

3. «Концептуальні засади реформування нової української школи»: Рішення колегії Міністерства освіти і науки від 27.10.2016 року – Режим доступу : https://mon.gov.ua/

4. Базилюк В.Г. , Бойченко Т.Є., Забродська Л.М. Аналіз освітньої політики: теорія і практика управління на місцевому рівні: наук. посіб. / К.: Вид-во ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, 2014. 306 с.198. Бистрицький Ю. Конфлікт культур і методологія толерантності. Філософська думка. 2011. № 4. С.102-119.

5. Вербицька А. В. Інтеграція вищої освіти України в європейський освітньо-науковий простір: монографія. Чернігів: О.В. Брагинець, 2017. 209 с.

6. Вітер І. Вплив глобалізації на європейські інтеграційні процеси. Антологія творчих досягнень. К.: ІСЕМВ НАН України, 2004. Вип. 1. С. 328.

7. Дворецька Г.В. Соціологія: Навчальний посібник. К.:КНЕУ, 2002. 472 c.

8. Десятов Т.М. Національні рамки кваліфікацій у країнах ЄС: порівняльний аналіз: наук.-метод. посіб. К.: «Артек», 2008. 263 с.

9. Кавалеров А.І. Євроінтеграція: Болонський процес і Україна: монографія / А. І. Кавалеров, В. І. Ворніков. О.: Астропринт, 2012. 231 c.

10. Каленюк І. С. Напрями трансформації механізмів фінансування освіти в сучасному світі. Демографія та соціальна економіка. 2017. № 1. С. 24-36. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

11. Мусис Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу. пер. з англ. К.: К.І.С., 2005. 466 с.

12. Наливайко Л. Р. Трансформація державної освітньої політики в Україні в умовах євроінтеграції. Право і суспільство. 2015. №3(3). С.31-36. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua.

13. Протасова Н. Г., Луговий В. І., Молчанова Ю. О. Реформування освіти в Україні: державно-управлінський аспект : навчально-наукове видання /К. – Львів: НАДУ, 2012. – 456 с.

14. Сиченко В. Державна освітня політика в контексті європейської інтеграції. Вісник НАДУ. 2008. №. 2. С. 249.

15. Болонський процес у період до 2020 року – Європейський простір вищої освіти у новому десятилітті: Комюніке конференції європейських міністрів вищої освіти (Льовен та Лювен-ля-Ньов, 28-29 квітня 2009р.) – Режим доступу: http://lpehea.in.ua

16. Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти: Комюніке конференції європейських міністрів вищої освіти (Бухарест 26 та 27 квітня 2012 р.) – Режим доступу: http://lpehea.in.ua.

17. Про створення Європейського простору вищої освіти: Будапештсько-віденська декларація (Будапешт та Відень, 11-12 березня 2010р.) – Режим доступу: http://lpehea.in.ua.

18. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). К.: ТОВ «ЦС», 2015. 32 c.

19. European higher education in the world Communication from the Commission to European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the regions. Brussels, 11.7.2013. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu.

20. Реформа освіти та науки. – Режим доступу : http://mon.gov.ua/.

21. Реформа системи освіти. – Режим доступу : http://mon.gov.ua/.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас