Ім'я файлу: Особливості_проведення_водної_подорожі.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 08.05.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 08.05.2021
скачати
РЕФЕРАТ
Особливості проведення водної подорожі
План
Особливості водних туристсько-краєзнавчих подорожей.
Режим і розпорядок дня.
Порядок руху.
Лінія руху.
Робота веслами.
Рух на канаті.
Управління вітрилом.
Подолання природних перепон.
Подолання штучних перешкод
Особливості водних туристсько-краєзнавчих подорожей
Водний туризм (подорож) в першу чергу вимагає від учасників гарного знання свого судна, вміння управляти ним. Керівник повинен мати досвід керівництва водним туризмом того самого різновиду (пліт, катамаран або гребні судна).
Водні подорожі можна здійснювати на шлюпках, прогулянкових човнах, розбірних байдарках, катамаранах. Найприйнятніші для подорожей розбірні байдарки і катамарани. Вони достатньо стійкі, місткі та мають задовільні ходові якості, невелику вагу, легко перевозяться на транспорті, зручні для плавання по річках різної складності, їх легко ремонтувати.
Підготовка водної подорожі відбувається так само, як і пішої, але потребує більше часу.
Режим і розпорядок дня
У водній подорожі режим похідного дня залежить від конкретного маршруту, погоди і застосовуваних плавзасобів. Наприклад, подорожуючи на плотах або у відкритих човнах, у разі сильного дощу туристам краще змінити режим і зачекати його припинення. У поході на байдарках по річці, яка не має перешкод, навпаки, можна рекомендувати вихід на денний перехід і в негоду, дочекавшись лише невеликого прояснення, щоб зібрати і вкласти речі у байдарки.
Тривалий дощ чи його поновлення не є перешкодами для руху туристів-водників, якщо вони мають надійні накидки, а байдарки - водозахисні деки і фартухи. У цих умовах слід рухатись без обіду і вибирати місце стоянки з розрахунком на ночівлю. Зупинятись потрібно раніше, тому що необхідно знайти сухе паливо і приготувати вечерю.
Ускладнює рух туристів і зустрічний вітер. Якщо вітрильність суден велика, вітер краще перечекати, скоротивши ранковий перехід і відповідно збільшивши частину маршруту ввечері, коли вітер зазвичай ущухає. На режим похідного дня впливають світлові умови: при поганому освітленні чи низькому положенні сонця, яке світить прямо в очі, не можна проходити пороги. Подолання цих перешкод слід переносити на сприятливий час доби.
Порядок руху
На човнах або байдарках пливуть у кільватері з відстанню З0-50 м між суднами. Під час пересування вузькими річками або за сильної попутної течії дистанцію збільшують до 100-150 м. Перешкоди у водній мандрівці проходять, як правило, почергово. Підходячи до них, наперед висилають судно з найдосвідченішим екіпажем. Не відходячи далеко від берега, щоб можна було пристати, за ним рухаються інші судна. У разі небезпеки екіпаж човна, який іде попереду, висаджується і вже з берега робить розвідку шляху.
Огляд перешкоди полягає у визначенні її характеру, доборі способу і порядку подолання. Іноді для кращої розвідки водного потоку у нього скидають контрольні буї (палиці, бруски).
При складному фарватері і невидимих із води перешкодах на берегах варто встановити мітки або поставити людей, які жестами вкажуть екіпажам новоприбулих човнів напрямок поворотів. За необхідності нижче небезпечного місця ставлять пости з рятувальними засобами.
Лінія руху
Лінія руху у туристському плаванні залежить від характеру течії. На невеликих рівнинних ріках, найзручніших для подорожей новачків, лінією руху суден є основний потік. Ним необхідно йти, вибираючи глибокі місця, щоб повністю використати швидкість течії і по фарватеру подолати різні перешкоди. На більших річкових артеріях туристи повинні дотримуватись правил плавання по внутрішніх суднохідних шляхах і триматись поблизу правого берега (вздовж руху), щоб не заважати руху великих суден.
На швидких річках і річках, які мають багато перешкод (наприклад, передгірних) доцільно вибудовувати лінію руху так, щоб направляти човен з одного мису на інший, дотримуючись внутрішнього (по ходу) берега повороту, і перетинати фарватер на плесах. Підходячи до крутих поворотів або перешкод, важливо не опинитись в основному потоці, який може завалити човен; також існує ризик опинитися всередині високих валів.
Під час плавання відкритими водними акваторіями доводиться постійно враховувати можливість сильних вітрів, великих хвиль, прибою, а план переходу вибудовувати залежно від конкретних умов, не віддаляючись далеко від берега, щоб завжди мати можливість пристати до нього.
Робота веслами
Техніка туристського веслування майже не відрізняється від загальноприйнятих прийомів пересування на човнах. Важливо у процесі веслування більше працювати тулубом, робити довгу проводку з деяким прискоренням і опускати весла у воду не глибше, ніж на півлопаті.
Подорожуючи на байдарці, турист має тримати корпус нерухомо: схиляння вбік гребної лопаті призведе до швидкого стомлення. Основне правило у веслуванні - робити широкі й вільні рухи із максимальним розслабленням м'язів у момент занесення весла й сильним гребком при проводці. Водночас за прискореного веслування, долаючи певні перешкоди, слід послуговуватись елементами слаломної техніки із розворотом корпуса і плечей при занесенні весла, лопаті якого у цьому разі мають бути повернуті на 90°. Туристський темп веслування - 20- 30 подвійних гребків за хвилину, слаломний - 40-60.
Важливою умовою для ефективного веслування є жорстка фіксація туриста на судні, яка можлива на байдарці завдяки тому, що спина веслувальника щільно спирається на спинку сидіння, коліна - у фальшборти, ступні ніг - у кільсон. На надувних човнах і катамаранах залежно від їх конструкції і розміщення екіпажу можна послуговуватись розпашним, байдарковим, ка-ноїстським або змішаним способом веслування.
Найуніверсальнішим є використання каное-весла з виконанням таких технічних прийомів, як дугоподібний і протяжний гребки, опора на весло, зачеплення та ін.
Для туриста-початківця на нескладному маршруті окрім основного прийому проводки весла спершу достатньо вміти "табанити" (активно гальмувати веслами), правильно сідати у судно і виходити з нього, наближатись і віддалятись від берега, чітко виконувати команди "Весла по борту!" (входячи у вузьке місце), "Суши весла!" (припиняючи веслування) та ін. Дає команду цих маневрів і керує на туристському судні зазвичай веслувальний, який сидить позаду всіх.
Управління плотом. Пліт має зовсім незначну швидкість у потоці. Щоб спрямувати його у необхідну частину ріки (за течією), доводиться відгрібати спеціальними веслами (кормовим і носовим), ставити пліт під кутом до течії, зберігаючи це положення за допомогою рульового весла, або на надувних плотах гребти, розташувавшись уздовж бортів, однолопатними веслами канойним способом.
На невеликих і мілких рівнинних річках можна керувати плотом також за допомогою міцних жердин. Працюючи жердинами, слід виносити їх наперед якомога далі від плота, щоб устигнути зробити поштовх, підняти жердини під час проходження плотом точки опору. Будь-яке гальмування безпосередньо жердиною неможливе: пліт навалиться на жердину і виб'є її з рук або скине людину у воду.
Рух проти течії. Лінію руху на веслувальному судні вибирають по можливості там, де швидкість потоку найменша. Зустрічні бистрини при швидкості більше двох-трьох метрів за секунду та інші перешкоди долають за допомогою проводки. Для цього туристи заходять у воду у взутті і, взявшись по двоє за човни, проводять їх убрід по мілководдю.
Рух на канаті
На річках із сухими населеними берегами зручніше рухатись на канаті - міцній мотузці завдовжки 60-80 м. Один із туристів тягне байдарку, йдучи берегом, а другий, сидячи у ній, за допомогою керма і весла утримує її біля берега. Щоб мотузка не намокла і її не відносила течія, байдарку бажано обладнати щоглою (0,8-1 м), закріпленою обтяжками і повідком (0,3-0,5 м) із петлею. За інших обставин другий турист іде берегом за допомогою довгої жердини (5-7 м) направляє ніс байдарки у необхідний бік.
Існує також спосіб руху на мотузці "корабликом": до носової і кормової обв'язок прив'язують мотузки по 10-12 м, за які судно тягнуть два туристи. їх завдання - вибрати таку відстань між собою і довжину мотузок, щоб судно йшло паралельно до берега і мало найменший опір потоку. За невеликої швидкості течії тягти судно "корабликом" може і один турист. Якщо жоден із цих прийомів не можна застосувати, необхідно нести човни по берегу.
Управління вітрилом
Робота з вітрилом на туристському судні визначається типами допоміжного вітрильного такелажу судна з урахуванням вітру. Якщо на байдарці, човн і, катамарані, плоту використовують нескладні рейкові снасті, то за попутного вітру (фордевінд) нижні кути вітрила розтягують штоками у боки - ставлять пряме вітрило. При бакштазі краще переробити вітрило на косе, прикріпивши один його нижній кут до щогли а другий за допомогою штоку і бажано гака "ловити" бічний вітер. За бакштага використовують також шпринтове обладнання.
Повніше використання вітру (у т. ч. на курсах галдфвінд і частково бейдевінд) уможливлює застосування вітрильних снастей, схожих на яхтні. Під час сильного вітру слід відкренювати байдарку з вітрилом або зчеплювати дві байдарки поряд, перетворюючи їх на катамаран. Можна також використовувати весла як рею, до якої кріпляться поплавці - аутригери. Виготовляють їх надувними або клеєними з легкого пінопласту у формі загострених циліндрів. Якщо у вітрило вдарить несподіваний шквал, необхідно негайно опустити шкоти, поставити байдарку за вітром і прибрати вітрило.
Подолання природних перепон
У водній подорожі трапляються такі перепони, як мілини, перекати, бистрини, каміння, топляки, берегові зарості, завали.
Для легких туристських суден піщані мілини і перекати, як правило, істотної небезпеки не становлять. Перепони долають, пропливаючи їх у найглибших місцях. Визначити їх можна за темним кольором води, найбільшою швидкістю течії, великою та рівною хвилею під час вітру. Розташування мілин у руслі часто змінюється після повеней.
Підходячи до перешкоди, необхідно триматися дальнього від притиску краю течії. Якщо видно, що біля притиску широкий струмінь відбійної течії, то можна йти по ній. Найбільш небезпечними притисками е скелі з мінусовою крутизною, під якими утворюється підсос.
Бистрини зручні для руху на прямих ділянках рік без великих схилів, на поворотах їх слід обходити. Для запобігання навалу човна на берег необхідно наперед сходити з середини потоку і притискатись до опуклих ділянок берега.
На малих і середніх ріках можна зустріти потонулі дерева (топляки) та одинокі камені (одинці). їх розпізнають за колами на воді, бурунами нижче перешкоди або за т. зв. верхівкою трикутника, утвореною двома струменями потоку, що розбивається об камінь або дерево. Якщо перешкоду помічено, слід заздалегідь змінити курс і обійти її. Якщо при цьому течія спрямована під кутом до русла ріки (що, як правило, буває на повороті), обхід перешкоди роблять із боку, на якому течія відносить судно від нього.
Звисаючі над водою кущі, підмиті корені дерев часто є причинами перевертання (оверкілю) туристського судна. Тому на швидких річках слід триматись далі від опуклого берега із нависаючою рослинністю і не намагатися загальмувати байдарку, чіпляючи її за нерухомі предмети.
Завали утворюються там, де потонулі дерева перегороджують річку. У разі завалу човен треба обносити по берегу або розчищати невеликі проходи. За великої швидкості течії важливо заздалегідь пристати до берега, щоб не бути затягнутим під цю перешкоду.
Водозливи - це дуже короткі ділянки з крутим водоспадом. їх проходять з обов'язковою розвідкою (вимірюванням глибини на гребені водозливу і оглядом нижнього б'ефа на наявність каменів та інших перешкод). Не дуже великі водозливи (до 1 м) за прямої течії треба проходити на великій швидкості, щоб не перевернутися і не бути відкинутим під водозлив зворотним валом, що, як правило, буває за водозливом. "Стрибок" через водозлив слід робити, розвантаживши ніс судна (пересадивши переднього веслувальника ближче до корми). Кривий, а також мілкий водозливи новачкам рекомендовано обносити.
Ділянку ріки з великим нахилом і швидкістю води, зазвичай ускладненим великою кількістю каміння або грядами і стоячими хвилями від водоспадів, називають порогом. Про наближення до порогу можна здогадатися за уповільненням течії і шумом води, що спадає. Нескладні пороги трапляються вже на маршрутах II- НІ категорій складності, тому необхідно знати загальні правила їх проходження. По видимому фарватеру нескладний поріг долають, як бистрину, при плюсовій швидкості човна (наявності своєї швидкості вперед відносно води, що рухається).
Якщо каміння у руслі багато і його не можна обій ти стороною, доводиться маневрувати між ним. Для цього слід пригальмовувати з боку перешкоди і робити потужні гребки з другого боку, намагаючись ніби "обтекти" камінь корпусом судна, весь час проглядаючи подальший шлях уперед.
На малих ріках туристи мають триматися середньої лінії трикутника, утвореного водоспадом, бо тут зазвичай глибше, а русло чистіше. Однак на великих ріках, де існує небезпека бути залитому стоячими хвилями, необхідно уникати руху через вершину трикутника.
У кожному разі, якщо попередній огляд порога, який для туриста-новачка обов'язковий, дає підстави сумніватись в успішності його проходження, треба обносити човни або проводити їх уздовж берега.
Подолання штучних перешкод
Мости, пороми, деякі рибальські споруди, греблі, шлюзи належать до штучних перешкод.
Мости на великих річках проходять, як правило, під найвищим прогоном. Насамперед необхідно впевнитись, що перед мостом немає старих підвалин, топляків, спиляних свай та інших підводних і надводних перешкод. Слід пам'ятати, що у прогонах течія помітно прискорюється. Підходити до мосту необхідно на малій швидкості, взявши заздалегідь точний напрямок. Особливо обережно слід проходити під мостами, які перетинають ріки під гострим кутом -- імовірність навалитися на опору тут найбільша.
Туристи долають низькі мости і кладки, відкинувшись на дно човна і попередньо прибравши весла (на байдарці - знявши хвилеріз і спинки). Іноді є необхідність підтоплювати човен, щоб збільшити його осадку. Тоді доводиться звертатися по допомогу до екіпажу іншого судна.
Поромні переправи проходять відповідно до розташування порома: посередині ріки над тросом або під ним, притиснувшись до високого берега.
Греблі, шлюзи, наплавні мости, лісові затори туристи-початківці мають обносити. Не наближаючись до перешкоди, необхідно пристати до берега і проглянути шлях волочіння.
Іноді понтонні мости можна подолати у водному просторі. Не доходячи до мосту, слід причалити до берега, керівник має оглянути міст, вибрати місце проходу та залишити там сигнальники. На судна мають право сідати тільки керівники та їх заступники, інші веслярі обходять міст пішки. Рухаючись між понтонами, весляр кладе весла вздовж борту, пригинається, а судно йде за течією. За мостом знову причалюють до берега, саджають інших туристів-водників та рухаються далі.
Шлюзуватись можна тільки пред'явивши маршрутний документ і отримавши відповідний дозвіл від начальника шлюзу. У шлюзі туристським суднам не можна стояти поблизу стін і воріт камер, між великими суднами. Виходити зі шлюзу слід позаду каравану суден.
Засоби особистої безпеки повинен мати кожен учасник (рятувальний жилет або рятувальний пояс з пінопласту чи пробки). Якщо подорож здійснюється по гірській річці, то необхідна каска-шолом.
Дотримуватися суворої дисципліни на воді повинні всі учасники. Профілактичний огляд стану плавзасобів та ремонтного спорядження проводять щоденно.
Використані джерела: Б.П.Пангелов «Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей» навчальний посібник; Режим доступу https://pidruchniki.com/