Особливості складання психокорекційних програм
Методичні рекомендації
Завдання психокорекційних програм:
Корекційна робота з дитиною повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності, а як цілісна усвідомлена діяльність. При цьому необхідно проводити корекційну роботу як із самою дитиною задля зміни її
окремих психологічних утворень, так і з близьким оточенням дитини.
Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою.
Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної,
комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження.
Корекційна робота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток здібностей дитини.
В практиці психокорекційної роботи традиційно виділяють три основні
моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна.
Загальна модель корекції - система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому - передбачає розширення, поглиблення, уточнення уявлень дитини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки і
відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку мислення, сприйняття, спостережливості тощо. Необхідно оптимально розподіляти навантаження упродовж заняття, дня, тижня, року, вести контроль стану дитини.
Типова модель корекції базується на організації практичних дій на різних основах. Спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних навичок.
Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної
характеристики психічного розвитку дитини, її інтересів, навчуваності,
проблем; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії ведучої системи для здійснення переносу отриманих знань у нові види діяльності та сфери життя.
Вимоги до психокорекційної програми
1. Цілі повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі.
Позитивна форма включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особистості, які повинні бути сформовані в дитини.
2. Цілі корекції повинні бути реалістичними у співвідношенні з тривалістю корекційної роботи, можливістю переносу дитиною нового позитивного досвіду.
3. При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати далеку і
близьку перспективу розвитку особистості і планувати як конкретні показники особистісного та інтелектуального розвитку, так і можливості відображення цих показників в особливостях діяльності та спілкування дитини на наступних стадіях її розвитку.
4. Необхідно пам’ятати, що ефекти корекційної роботи проявляються протягом достатньо тривалого часового інтервалу: тільки на момент її
завершення, або приблизно через півроку після можна остаточно говорити про закріплення чи про втрату позитивних ефектів корекційної роботи.
Принципи складання корекційно-розвивальних програм
1.
Системність корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
Враховує взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і
гетерохронність (нерівномірність) її розвитку. Кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях розвитку - на рівні благополуччя, що відповідає
нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потенційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.
Підчас визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не можна обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини,
а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.
Взаємозумовленість у розвитку різних сторін психіки дитини дозволяє
значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін через механізм компенсації. Крім того, будь-яка програма психологічного впливу на дитину повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень у розвитку, на їхнє попередження, але і на створення сприятливих умов для найповнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.
2.
Єдність діагностики і корекції;
Принцип реалізується у двох аспектах. а. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та
інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі
причини та на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно- розвивальної програми.
б. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності,
емоційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє
внести необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину.
3.
Пріоритетність корекції причинного типу;
Означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно бути за можливістю усунення причин труднощів і відхилень у розвитку дитини. Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої
сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів.
Корекція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і
нівелювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Усунення цих причин, якщо воно можливе, може забезпечити найповніше розв'язання проблем.
4.
Діяльнісний принцип корекції;
Проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності
дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у
Принципи складання корекційно-розвивальних програм
1.
Системність корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
Враховує взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і
гетерохронність (нерівномірність) її розвитку. Кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях розвитку - на рівні благополуччя, що відповідає
нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потенційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.
Підчас визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не можна обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини,
а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.
Взаємозумовленість у розвитку різних сторін психіки дитини дозволяє
значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін через механізм компенсації. Крім того, будь-яка програма психологічного впливу на дитину повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень у розвитку, на їхнє попередження, але і на створення сприятливих умов для найповнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.
2.
Єдність діагностики і корекції;
Принцип реалізується у двох аспектах. а. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та
інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі
причини та на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно- розвивальної програми.
б. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності,
емоційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє
внести необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину.
3.
Пріоритетність корекції причинного типу;
Означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно бути за можливістю усунення причин труднощів і відхилень у розвитку дитини. Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої
сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів.
Корекція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і
нівелювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Усунення цих причин, якщо воно можливе, може забезпечити найповніше розв'язання проблем.
4.
Діяльнісний принцип корекції;
Проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності
дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у
розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті
тієї чи іншої діяльності дитини.
5.
Урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
Увага до відповідності психічного й особистісного розвитку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конкретної особистості.
Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкретної
дитини.
6.
Комплексність методів психологічного впливу;
Необхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.
7.
Активне залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;
Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх міжособистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи
її здійснення визначають зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.
8.
Опора на різні рівні організації психічних процесів;
Необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У
дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас мимовільні
процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.
9.
Програмоване навчання;
Передбачає розробку дитиною алгоритмів, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спочатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.
10.
Зростання складності
;
Кожне завдання повинне проходити ряд етапів від простого до складного.
Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтримувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подолання.
11.
Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння.
Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.
12.
Урахування емоційного забарвлення матеріалу.
Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри, заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприятливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції.
Корекційні заняття обов'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.
тієї чи іншої діяльності дитини.
5.
Урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
Увага до відповідності психічного й особистісного розвитку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конкретної особистості.
Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкретної
дитини.
6.
Комплексність методів психологічного впливу;
Необхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.
7.
Активне залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;
Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх міжособистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи
її здійснення визначають зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.
8.
Опора на різні рівні організації психічних процесів;
Необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У
дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас мимовільні
процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.
9.
Програмоване навчання;
Передбачає розробку дитиною алгоритмів, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спочатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.
10.
Зростання складності
;
Кожне завдання повинне проходити ряд етапів від простого до складного.
Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтримувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подолання.
11.
Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння.
Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.
12.
Урахування емоційного забарвлення матеріалу.
Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри, заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприятливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції.
Корекційні заняття обов'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.
Основні методичні вимоги до складання психокорекційних програм
Чітко сформувати основні цілі психокорекційної роботи;
Виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну мету;
Визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та
індивідуально-психологічних особливостей дитини, розвитку провідного виду діяльності;
Визначити форму роботи з дитиною (групова, сімейна, індивідуальна);
Підібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових,
інтелектуальних і фізичних можливостей дитини;
Запланувати форму участі батьків та інших осіб в корекційному процесі;
Розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;
Підготувати приміщення, необхідне обладнання і матеріали.
Блоки психокорекційного комплексу
Цілеспрямований психокорекційний вплив на дитину з особливими потребами здійснюється через психокорекційний комплекс, який складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків:
· Діагностичний;
· Корекційний;
· Оцінювальний;
· Прогностичний
В діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини і
діагностика соціального середовища:
- Різнобічне психологічне вивчення особистості дитини і її батьків, системи
їх стосунків;
- Аналіз мотиваційно-потребної сфери дитини і членів її сім'ї;
- Визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів і функцій;
- Діагностика соціального середовища дитини (аналіз несприятливих факторів соціального середовища, які травмують дитину, порушують її
психічний розвиток, формування характеру особистості і соціальну адаптацію).
Корекційний блок включає наступні задачі:
- Корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її
мікросоціальної занедбаності;
- Допомогу дитині чи підлітку у вирішенні психотравмуючих ситуацій;
- Формування продуктивних видів взаємовідносин дитини з оточуючими (в сім’ї, класі, групі);
- Підвищення соціального статусу дитини в колективі;
- Розвиток в дитини компетентності у питаннях нормативної поведінки;
- Формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і
інтелектуальних процесів;
- Розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової
регуляції поведінки;
- Формування адекватних батьківських установок на соціально- психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків до психокорекційного процесу;
- Створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.
Оцінювальний блок, або блок ефективності корекційних впливів,
спрямований на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів,
особистісних реакцій в дитини в результаті психокорекційних впливів.
Критерії оцінки ефективності психологічної корекції вимагають обліку структури дефекту, механізмів його проявів, аналізу цілей корекції і
використовуваних методів психологічного впливу. Результати корекційної
роботи можуть проявлятися в дитини в процесі роботи з нею, до моменту завершення психокорекційного процесу і протягом тривалого часу після закінчення занять.
Ефективність психологічної корекції залежить як від об’єктивних, так і
суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів відносяться:
· Ступінь важкості дефекту в дитини;
· Чіткість поставлених корекційних задач;
· Чіткість організації психокорекційного процесу;
· Час початку колекційного процесу;
· Професійний та особистісний досвід психолога.
До суб’єктивних факторів можна віднести:
· Установки дитини і батьків на психологічну корекцію;
· Відношення їх до психологічної корекції і до психолога.
При оцінці ефективності психокорекційних впливів необхідно використовувати різноманітні методи, в залежності від поставлених психокорекцій них задач. При оцінці поведінкових та емоційних реакцій дитини краще поєднувати метод спостереження з проективними методами дослідження особистості (кольорово-асоціативні тести, методика незакінчених речень, малюнкові тести). При оцінці ефективності корекції пізнавальних процесів в дітей можна використовувати функціональні проби, спрямовані на аналіз гностичних процесів, результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності корекції може провести і незалежна експертна комісія, яка включає в себе не тільки психологів, а також лікарів, педагогів, соціальних працівників.
Прогностичний блок психокорекції спрямований на проектування психофізіологічних функцій дитини.
У програмі мають бути структурні елементи:
1. Титульний лист з назвою програми, для роботи з ким призначена
(вказати вік та особливі потреби дітей), автор-укладач, місто, рік.
2. Пояснювальна записка, що містить відомості про актуальність та практичну спрямованість програми, її мету та завдання.
3. Розділ «Форми та методи роботи», де зазначаються принципи, використані підходи, їх обґрунтування, характер вправ та зумовленість їх вибору.
4. Розділ «Організація колекційної роботи», де зазначена кількість занять,
їх частота та тривалість, структура, необхідне обладнання, форма проведення
(індивідуальна, групова).
5. Розділ «Методи оцінки ефективності» містить перелік методик для оцінювання якостей та вмінь дитини, що підлягають розвитку.
6. Розділ «Тематичний план занять» містить перелік запланованих занять з переліком завдань кожного з них, конкретних вправ та їх тривалості.
7. Додаток «Конспект занять» містить детальний опис кожної вправи,
інструкції для виконавця та дитини щодо їх виконання та шляхів подолання можливих труднощів.
8. Додаток «Методики оцінки результатів» може містити опис діагностичних методик з зазначенням автора, інструкцій щодо проведення та обробки результатів, необхідного обладнання, а також може включати тексти та ключі методик.
9. Список використаної літератури.
Література
1.
Абрамова Г.С. Практическая психология: учебник для студентов вузов / Г.С.Абрамова. – Изд.8-е., перераб. и доп. – М.: Академический Проект;
Трикста, 2005. – 496 с.
2.
Анастази А. Урбина С. Психологическое тестирование. − 7-е узд. −
СПб.: Питер, 2005. − 688 с.
3.
Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе /
М.Р.Битянова. – М.: Совершенство, 1998. – 298 с.
4.
Бітянова М.Р. Психолог у школі: зміст діяльності і технології / М.Р.
Бітянова. – К.: Главник, 2007. – 160 с.
5.
Бурлачук Л.Ф. Словарь – справочник по психологической диагностике. – Спб.: Питер, 2000. – 589с.
6.
Збірник нормативно-правових документів психологічної служби та
ПМПК системи освіти України / упоряд. В.Г. Панок, І.І. Цушко, А.Г.
Обухівська. – К.: Шкільний світ, 2008. – 256 с.
7.
Коробко С.Л. Робота психолога з молодшими школярами:
методичний посібник / С.Л. Коробко, О.І. Коробко. – К.: Літера ЛТД, 2006. –
416 с.
8.
Корольчук М.С., Осьодло В.І. Психодіагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Ельга, Ніка-Центр,
2004. – 400с.
9.
Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої
патопсихології: Навч. посібн – К.: Перун, 1996. – 464с.
10.
Панок В. Основи практичної психології: підручник / В.Панок,
Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 536
с.