Ім'я файлу: Курсова_Одарчук (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 17.06.2021
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківська державна зооветеринарна академія

Кафедра епізоотології та ветеринарного менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Особливості профілактики сказу тварин у приватній ветеринарній клініці «Фауна-сервіс»

Виконав: студент факультету ветеринарної медицини 4 к. 5 гр.

Одарчук М. М.

Перевірила:

доцент Гонтарь Алла Михайлівна

Харків – 2020

План

  1. Передмова

  2. Мета і завдання

  3. Огляд літератури

  4. Характеристика місця виконання роботи та галузі виробництва

  5. Характеристика епізоотичного вогнища

  6. Епізоотична ситуація в районі

  7. Заходи з профілактики захворювання в районі

  8. Висновки та пропозиції

  9. Список використаної літератури


1. Передмова

Вірусні інфекції тварин є серйозною проблемою у зв’язку з чисельністю і розповсюдженням багатьох збудників, відсутністю ефективних засобів боротьби з багатьма інфекціями та великої кількості багатоваріантних вірусних, вірусно-бактеріальних інфекцій.

Щорічно у світі реєструється понад 30 тисяч випадків смерті людей від сказу, а більше як 4 мільйони осіб потребують антирабічного лікування, особливо в тих країнах, де збудник сказу циркулює в найбільш небезпечному резервуарі інфекції серед собак.

В Україні сказ тварин характеризується такими періодами:

  • 1945-1955 рр. – значне поширення сказу собак, тобто сказу антропологічного (міського) типу.

  • 1951-953 рр. – захворіло 5098 собак, а від сказу померло 267 людей;

  • 1956-1964 рр. – різке зниження захворюваності собак, спорадичне захворювання диких тварин.

  • 1965-1980 рр. – значне поширення сказу природного типу.

  • з 1965 року захворюваність лисиць зростала з року в рік.

  • у 1980 році кількість хворих тварин порівняно з 1965 р. збільшилася у 115 разів.

За останні два десятиріччя на території України поширилася епізоотія сказу серед диких тварин, насамперед серед червоних лисиць. Це значною мірою визначило епідемічну характеристику рабічної інфекції. Щорічно звернення населення в медичні заклади з приводу укусів тваринами в середньому становить 100-108 тисяч осіб, що створює реальну загрозу зараження людей і дітей.

Нині вогнища реєструються в усіх природно-географічних зонах. Найбільш ураженими є зони:

  • Полісся

  • Полтавська,

  • Харківська,

  • Луганська,

  • Сумська,

  • Чернігівська області

Відсоток уражених тварин на сказ :

лисиці – 46,28%;

собаки, в тому числі і бродячі, – 26,42%;

куниці – 4,48%;

їжаків – 2,98%

ВРХ і коні – 1,49%.

Виходячи з наявної епізоотичної ситуації, вся територія України є зоною стійкого неблагополуччя щодо сказу. Отже, проблема зі сказом і його профілактикою є не тільки медичною та ветеринарною, а й загальнодержавною.

2. Мета і завдання

Мета роботи: ознайомитися з особливостями епізоотичного процесу при сказі собак в умовах міста та розробити пропозиції щодо системи профілактичних і протиепізоотичних заходів.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1.Охарактеризувати шляхи заносу збудника інфекції і джерело інфекції.

2.Дослідити патогенез та клінічні прояви.

3.Ознайомитися з заходами боротьби .

4.Проаналізувати систему профілактичних засобів.

3. Огляд літератури

Сказ (lyssa, rabies, hydrophobia) – це гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом. Розвивається після укусу або обслинення рани інфікованою твариною. Уражаються нейрони ЦНС із розвитком симптомів збудження, паралічем дихальної й ковтальної мускулатури. Хвороба закінчується легально.

Етіологія. Збудник сказу – вірус; РНК – місткий, належить до сімейства Rhabdoviride роду Lyssavirus, що включає ще 5 інших вірусів (Lagos, Mocola, Duvenhage, Kotonkan, Obodhiang), виділених від різних тварин, комах в Африці, й подібних до вірусу сказу. Віріон має форму кулі. Розмір 75-180 нм; складається із серцевини (РНП спірального типу й матриксного білка), оточеної ліпопротеїновою оболонкою із глікопротеїновими шипами, що зумовлюють гемаглютинуючі властивості вірусу.

Розрізняють два віруси сказу:

• дикий (вуличний) вірус, що циркулює серед тварин, патогенний для людини;

• фіксований (virus fixe), отриманий Л. Пастером у якості антирабичної вакцини багаторазовим пасажуванням дикого вірусу через мозок кроликів, що втратив патогенність для людин, і який не утворює включень, і не виділяється зі слиною. Обидва віруси ідентичні по антигенах.

Вірус культивують шляхом внутрішньо мозкового зараження лабораторних тварин (кроликів, білих мишей, пацюків, хом’ячків, морських свинок, овець й ін.) і в культурі клітин: нирок хом’ячка; нейробластоми миші; фібробластів людини, курячого ембріона; Vero-клітини нирки мавпи й ін. У нейронах головного мозку заражених тварин утворюються цитоплазматичні включення, що містять антигени вірусу. Ці включення вперше були описані В. Бабешем (1892) і А. Негрі (1903) і названі тільцями Бабеша-Негрі (еозинофільні включення вірусу овальної форми розміром 1-15 мкм, що складаються з вірусного РНП).

Вірус сказу нестійкий: швидко гине під дією сонячних й УФ-променів, а також при нагріванні до 60°С, при кип'ятінні він гине через 2 хв. Зберігається при низьких температурах (-20...-70 °С)., швидко інактивується розчинами лізолу, хлораміну, карболової і хлористоводневої кислотами. У трупах тварин зберігається до 4 місяців.

Епізоотологія. Захворювання поширене повсюдно, крім деяких острівних держав, де здійснюються карантинні й профілактичні заходи. Джерелами інфекції в природних вогнищах (природний, дикий сказ) є лиси, вовки, єнотовидні собаки, песці, шакали, гризуни, комахоїдні, м'ясоїдні й кровососні кажани, а в антропургичних вогнищах (міський сказ) - собаки й кішки, що частіше інших передають збудник.

Основним резервуаром вірусу сказу в природі є червоні лисиці, вовки, єнотовидні собаки, шакали та інші тварини, а з домашних – собаки і коти. У природі широко розповсюджено вірусоносійство серед мишевидних гризунів, яких поїдають м’ясоїдні. Вірус сказу виділяється з організму хворих тварин з слиною за 5-10 діб до появи клінічних ознак захворювання. Зараження відбуваються при укусах, але й можливо у випадку обслинення хворими на шкірних подряпин. Особливо небезпечні укуси на голові.

Вірус сказу накопичується в слинних залозах хворої тварини й виділяється зі слиною. Тварина заразна в останні дні інкубаційного періоду (за 2-10 днів до клінічних проявів хвороби).

У собаки після інкубаційного періоду (14-16 днів) з’являються збудження, рясна слинотеча, блювота, водобоязнь. Вона гризе місце укусу, сторонні предмети, кидається на людей, тварин. Через 1-3 дні наступають параліч і смерть тварини.

Механізм передачі збудника – контактний при укусах, рідше – при рясному обслинені ушкоджених зовнішніх покривів. Можливий аерогенний механізм передачі вірусу, наприклад, у печерах, населених кажанами, які багато місяців можуть виділяти вірус сказу зі слиною. Іноді захворювання розвивається при вживанні м’яса хворих тварин або при трансплантації інфікованих тканин (наприклад, роговиці ока).

Патогенез. Вірус, потрапивши зі слиною хворого тварини в ушкоджені зовнішні покриви, реплікується й персистує в місці укорінення. Потім збудник поширюється по аксонах периферичних нервів, досягає клітин головного й спинного мозку, де розмножується. У цитоплазмі нейронів мозку, частіше в гіпокампі, виявляються тільця Бабега-Негри. Клітини зазнають дистрофічні, запальні й дегенеративні зміни. Вірус, що розмножився, потрапляє з мозку по центробіжних нейронах у різні тканини, у тім числі в слинні залози.

Перебіг і клінічні ознаки. Інкубаційний перебіг хвороби від 14 діб до 3 місяців і залежить від вірулентності; кількості вірусу, що потрапив в організм вірусу, місця укусу; віку тварини. Короткий інкубаційний період відзначається при множинних укусах у голову, більш тривалий – при укусах у кінцівки. Вірус виділяється з слиною в інкубаційний період. В цей період собаки небезпечні як джерело інфекції. Відповідно до статистичних даних, на сказ хворіє близько 1/3 укушених.

Виділяється вірус зі слиною за 8 діб до початку й протягом усієї хвороби.

У собак розрізняють п’ять форм хвороби: буйна, паралітична або тиха,

атипова і зворотна або ремісуюча. Буйна проявляється трьома послідовними стадіями:

1) Продромальна (меланхолічна);

2) Збудження (маніакальна);

3) Паралітична (депресійна).

Продромальна стадія: відмічають зміни в поведінці собаки. Вона стає або надзвичайно лагідною, або навпаки, кусає людей, ховається в темних місцях, не виконує команди. Відмічається підвищена збудливість. У цей час може з’явитися сверблячка на місці укусу (ворота інфекції). Апетит знижується, зникає або тварина поїдає неїстівні предмети, затрудняється акт ковтання, з’являється блювота, слинотеча, розлади сечовиділення і дефекації.

Стадія збудження: собака гризе землю, залізо, ганчірки, підстилку, заковтує їх, намагається звільнитися з прив’язі, бігти в невідомому напрямку, стає агресивна, нападає на тварин, людей і навіть на свого хазяїна. Виникають конвульсивні приступи. Тварина збуджена. Спостерігають прогресуючий параліч окремих груп м’язів кінцівок, глотки, гортані та інше. Розвивається косоокість, нижня щелепа звисає, язик висунутий, посилюється слинотеча; ні корм, ні воду собака вже не може проковтнути. Голос стає хриплий, заглушений. Тривалість стадії збудження 1-2 доби.

Паралітична (депресивна) стадія: паралічі розповсюджуються на все більшу частину тіла. При намаганні піднятися тварина падає. З’являються періоди депресії і коматозного стану. В один із них виникає смерть.

З інших клінічних ознак виділяють: підвищення температури на 1-3ºС у другий період захворювання, зменшення її нижче норми у третій період. Сеча утримує до 3% цукру. З самого початку захворювання тиск прискорений і напружений, дихання утруднене. При дослідженні крові визначають поліморфоядерний лейкоцитоз при численному зменшенні лейкоцитів. У кінці хвороби переважає мієло- і метелієлоцитоз. Загальна тривалість клінічно виражених періодів 6-8 днів, з відхиленнями в 1-2 дні.

Паралітична (тиха) форма.

Сказ при цій формі клінічно не супроводжується збудженням і агресивністю. На перший план виступають швидко прогресуючі паралічі. Перебіг хвороби значно коротший, ніж при буйній формі.

Атипова форма.

Характеризується надгострим перебігом, стадія збудження відсутня. Добре виражене схуднення, атрофія переважно моторної мускулатури і (непостійні) гастроентерити.

Абортивна форма.

При всіх формах хвороби і на різних стадіях може виникнути припинення хвороби, абортивний сказ маловивчений .

Зворотна (ремісуюча) форма.

Це такі випадки, коли вважається, що хвороба припинилась, проте знову розвиваються клінічні ознаки сказу. Їх чергування може повторюватися 2-3 рази з проміжками від декількох днів (частіше) до 2-3 тижнів (рідко).

На початку захворювання з'являються нездужання, страх, занепокоєння, безсоння, потім розвиваються рефлекторна збудливість, спазматичні скорочення м'язів глотки й гортані; дихання гучне, судомне. Судоми посилюються при спробі пити, при погляді на воду, що ллється (гідрофобія), від подуву (аерофобія), яскравого світла (фотофобія), шуму (акустофобія) і при інших впливах. Розвиваються галюцинації, а наприкінці хвороби (на 3-7-й дні хвороби) – паралічі м'язів кінцівок і дихання. Рідше хвороба розвивається без збудження й водобоязні; розвивається параліч і слинотеча (тихий сказ). Летальність – близько 95 %.

Лікування. Лікарських засобів для лікування сказу не існує. Призначають симптомне лікування, спрямоване на зменшення страждань хворого, зокрема препарати, що знижують збудливість центральної нервової системи та поліпшують функцію серцево-судинної системи. Створюються умови, в яких хворий був би захищений від зовнішніх подразнень (шум, рух повітря, яскраве світло та ін.). Для відновлення втраченої рідини парентерально вводять розчини солей, глюкози, плазмозамінники. Прогноз при розвитку захворювання завжди несприятливий.

Патологоанатомічні зміни. На трупі собаки, який загинув від сказу шерсть голови, шиї, підгруддя, передніх ніг змочена слиною. На шкірі травми. Слизова ротової порожнини гіперемійована, з наявністю виразок і ерозій. Відмічаються сухість підшкурної клітковини і мозкової тканини. Внутрішні органи гіперемійовані, з непостійною наявністю поренхіматозної дегенерації і крововиливів. Шлунок пустий, але в ньому знаходять (не вважається характерним) неїстівні предмети. У слизовій шлунка застійна гіперемія і крововиливи. При розтині черепа виявляють напруження твердої оболонки, помутніння; набряклість – м’якої. У мозкових шлуночках і в спинномозковому каналі велика кількість ексудативної рідини. Судинні сплетіння набрякли. Менше виражені запальні явища спинного мозку.

Гістологічно в спинному мозку завжди встановлюють розсіяний негнійний енцефаліт. Добре виражені лейкоцентарна і лімфоцитарна інфільтрація. У цитоплазмі окремих нейронів знаходять включення Бабеша-Негрі.

Імунітет. Постіфекційний імунітет не вивчений, тому що хворий частіше гине. Введення людям, що укушені скаженою твариною, інактивованої антирабічної вакцини викликає вироблення антитіл, інтерферонів й активацію клітинного імунітету.

Діагностика. Велике значення в діагностиці сказу має епідеміологічний анамнез у поєднанні з характерним клінічним перебігом. Збираючи анамнез, слід звернути увагу на те, чи мали місце укуси пацієнта твариною або ослинення без укусів; з’ясувати подальшу долю тварини, що вкусила хворого (загинула, пропала або перебуває під ветеринарним наглядом). Слід також з’ясувати, чи були у хворого в продромальний період болі в ділянці укусу, парестезії та інші неприємні відчуття, який його психоемоційний стан. Результати лабораторних досліджень, проведених з метою виявлення вірусу сказу в тканині головного мозку померлих хворих, мають значення для ретроспективного підтвердження діагнозу.

Лабораторна діагностика. Постмортальна діагностика включає виявлення тілець Бабеша-Негрі в мазках-відбитках або зрізах із тканини мозку (частіше з гіпокампа, пірамідальних клітин кори великого мозку й клітин Пуркиньє мозочка), а також виділення вірусу з мозку й підщелепних слинних залоз. Тільця Бабеша-Негрі виявляють методами фарбування по Романовському-Гімзе, Манну, Туревичу, Муромцеву та ін. Вірусні антигени в клітинах виявляють за допомогою РІФ.

Виділяють вірус із патологічного матеріалу шляхом біопроби на білих мишах: мишей-сисунців заражають інтрацеребрально. Строк спостереження до 28 днів. Зазвичай заражені тварини гинуть через тиждень. Ідентифікацію вірусів проводять за допомогою ІФА, а також у РН на мишах, використовуючи для нейтралізації вірусу антирабічний імуноглобулін.

Прижиттєва діагностика заснована на дослідженні відбитків роговиці, біоптатів шкіри за допомогою РІФ; виділенні вірусу зі слини, цереброспинальної і слізної рідини шляхом інтрацеребрального інфікування мишей-сисунців. Можливе визначення антитіл у хворих за допомогою РЗК, ІФА.

Профілактика. Профілактичні заходи щодо боротьби зі сказом спрямовані на виявлення, ізоляцію або знищення тварин - можливих джерел інфекції: бродячих собак, кішок й ін. Важливе дотримання правил утримання свійських тварин. Проводяться карантинні заходи при імпорті тварин. Велике значення має імунізація антирабічною вакциною службових і домашніх собак. Тварину, що покусала людей або тварин, необхідно спостерігати протягом 10 днів. Потерпілому промивають рану водою з милом, обробляють спиртом або препаратами йоду. Краї рани висікають й у перші 3 дні не зашивають. Специфічну профілактику проводять антирабічною вакциною й антирабічною сироваткою або імуноглобуліном.

Першу вакцину проти сказу приготував Л. Пастер. Послідовно, проводячи пасажі, вуличного вірусу сказу через мозок кролика, йому вдалося (на 133 пасажі - зараження від кролика до кролика) первісний інкубаційний період з 15-20 днів знизити до 7 днів. Надалі інкубаційний період не змінювався. Отриманий вірус із постійним інкубаційним періодом Л. Пастер назвав фіксованим на відміну від вуличного. Фіксований вірус втратив вірулентність для інших видів тварин. Для більшого зниження вірулентності фіксованого вірусу Л. Пастер висушував інфікований мозок над їдким калієм. Перша вакцинація була проведена в 1885 р. хлопчикові, що був укушений скаженим собакою.

Імунізації вакциною підлягають люди, пов'язані з ризиком зараження (собаколови, ветеринари й ін.). З лікувально-профілактичною метою імунізують людей, укушених підозрілими на сказ тваринами. При цьому активний імунітет формується вже під час інкубаційного періоду.

4. Характеристика місця виконання роботи

Ветеринарна клініка «Фауна-Сервіс» розташована в місті Харкові, Жовтневому районі, за адресою 3 Усівський в’їзд 5. Віддаленість від житлового масиву – 100 м. Сполучення з будівлею – завдяки громадському транспорту.

Клініка займає будівлю площею 120 м². Клініка складається з декількох приміщень: 2 приймальні, де проходить обстеження, рентгенкабінет, лабораторії, операційної, кімнати для перетримки тварин та кімнати для відпочинку персоналу. Будова має 2 виходи: головний та чорний. Приміщення має 2 санвузли: один – для персоналу, інший – для хазяїв тварин.

Дезінфекція в приміщеннях проводиться щоденно, санація операційної проводиться по закінченню кожної операції.

Ветеринарна лікарня працює цілодобово. У лікарні працює штат ветеринарних лікарів: два лікарі нічної та два денної зміни та головний лікар.

За період практики відмічено чималу кількість звернень щодо надання терапевтичних, акушерських та хірургічних послуг.

Безпосередньо з приводу вакцинації зверталися:

Вид тварини

щорічна

ревакцинація

заг. кількість

Собаки (цуценята)

28

6

34

Кішки

11




11

5. Характеристика епізоотичного вогнища

За час проходження практики випадків реєстрації сказу не виявлено.

6. Епізоотична ситуація

Для оцінки епізоотичного стану району користуємося журналом епізоотичного стану району. У згаданому журналі районним лікарем-епізоотологом ведеться облік інфекційних та інвазійних захворювань на території району, таких як сибірка, ЕМКАР, лептоспіроз, злоякісний набряк, паратиф, бешиха, ящур, хвороба Ауєскі, пастерильоз, трихофітія, фасціольоз, сказ, диктіокаульоз, монієзіоз, телязіоз, аскаридоз, туберкульоз, бруцельоз, лістеріоз, лейкоз, саркоптоз, кокцидіоз, параскаридоз, колібактеріоз, дизентерія, пулороз, парагрип, хламідіоз свиней, чума свиней.

Попередженню заразних хвороб приділяється особлива увага, про що свідчить те, що ні у 2012-му, ні у 2013 роках у Харкові не було зафіксовано випадків сказу серед тварин або людей. Кількість укусів собаками за три місяці цього року на 27 % нижче, ніж за аналогічний період минулого року. Поблизу пунктів вакцинації розклеюються інформаційні листівки, також такі повідомлення розміщуються на телебаченні.

За державною програмою Харків щороку отримує близько 40 тис. доз вакцини від сказу. Прищепити тварину можна безкоштовно, але за оформлення відповідної довідки потрібно заплатити 2,98 грн. Планова вакцинація тварин триватиме до середини травня.

7. Заходи профілактики сказу

Власники тварин, керівники господарств незалежно від
форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані:

  • дотримуватись діючих правил утримання собак, котів і хижих
    тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і
    продовольства та Міністерством охорони здоров'я України 18 червня
    1980 року;

  • доставляти собак, а за необхідності й котів, у строки,
    встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної
    медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти
    сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням
    органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають
    обов’язковому щепленню проти сказу, як правило, протягом
    липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу,
    вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року;

  • для охорони тваринницьких ферм, гуртів, отар, табунів
    використовувати лише вакцинованих проти сказу собак, вживати
    заходів щодо недопущення диких хижаків в місця розташування
    свійських тварин;

  • про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками,
    бродячими чи здичавілими собаками або котами, а також при підозрі
    на захворювання тварин сказом негайно повідомляти ветеринарного
    спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт та
    негайно ізолювати таких тварин.

Собаки, коти та інші тварини, що покусали людей чи
тварин, повинні бути негайно доставлені їх власниками
(підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які
займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу
державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування на
протязі 10 днів.

В окремих випадках, при наявності загородженого двору або
приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини
тварина, що покусала людей або інших тварин, може бути залишена
під розписку у власника за умови, що він зобов’язується
утримувати її на прив'язі або в ізольованому приміщенні протягом
10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати
нагляд за цією твариною.

Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють в
спеціальному журналі і по телефону, а потім письмово про них
повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від
покусу люди.

Продаж, купівля та вивезення собак, котів, а також диких
тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з
благополучної місцевості при наявності ветеринарної довідки з
відміткою в ній про щеплення проти сказу (для собак і котів) не
менше ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у
щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що
застосовувалась.

Державна вакцинація проти сказу проводиться один раз на рік навесні, а ті власники тварин, яким необхідно вакцинувати вихованця в інший час року, можуть звернутися до приватної ветеринарної клініки.

На сьогодні в Україні застосовуються вакцини провідних виробників різних країн. Ось найбільш поширені:

Нобівак – Голандія

Еурікан і Гексадог – Франція

Мультікан – Росія

Біокан – Чехія

Дурамун – США

У приватній клініці фахівці ветеринарної медицини використовували такі вакцини:

«Біокан R»

«Нобівак Рабіес».

«Біокан R»

Інструкція щодо застосування вакцини Біокан R для імунізації собак, кішок, хутрових звірів, великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, свиней проти сказу. Загальні відомості.

Вакцина Біокан R містить інактивований вірус сказу (штам SAD Vnukovo-32, min. 2 IU / мл), культивовані на клітинній лінії ВНК-21, з додаванням середовища МЕМ, гідроксиду алюмінію і тіомерсал. Вакцина за зовнішнім виглядом представляє рожево-червону рідина з осадом, при збовтуванні легко розбивається в гомогенну суспензію. Вакцина Біокан R розфасована в скляні флакони по 1,0 см3 (1 доза), 5,0 см3 (5 доз), 10,0 см3 (10 доз), 20,0 см3 (20 доз), 50,0 см3 (50 доз), 100,0 см3 (100 доз). Флакони закупорені гумовими пробками, укріпленими алюмінієвими ковпачками.
Умови зберігання та термін придатності. Вакцину зберігають при температурі від 2 С до 8 С в сухому, темному, недоступному для дітей місці. При зазначених умовах зберігання термін придатності становить 24 місяці з дати виготовлення. Вакцину можна застосовувати після закінчення терміну придатності.
Біологічні властивості. Вакцина Біокан R викликає формування стійкого імунної відповіді у тварин проти вірусу сказу на 14-21 день після вакцинації, зберігається не менше 12 місяців. Вакцина нешкідлива, ареактогенна, лікувальними властивостями не володіє.
Порядок застосування. Вакцина Біокан R застосовується для профілактики сказу у собак, кішок, хутрових звірів, великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, свиней, починаючи з дванадцятитижневого віку.
Перед застосуванням вміст флакона необхідно ретельно збовтати.
Вакцину Біокан R вводять в дозі 1,0 см3 підшкірно або внутрішньом’язово, незалежно від виду, ваги та породи тварини. Ревакцинацію здійснюють через 1 рік у тій же дозі. При вакцинації необхідно дотримуватися правил асептики і антисептики. Вакцинації підлягають тільки клінічно здорові тварини, вільні від гельмінтів. На місці ін’єкції іноді можливе виникнення припухлості розміром з горошину, яка мимоволі зникає протягом 3-х тижнів.
Протипоказання і взаємодія з іншими біопрепаратами:
Вакцина Біокан R може бути використана одночасно з будь-якими іншими вакцинами Біокан виробництва компанії «Біовета» за умови роздільного їх введення, за винятком Біокан DHPPi + LR і Біокан LR.
Вагітні та тварини, які вигодовують молоком, вакцинації не підлягають.
Організація-виробник: компанія «Bioveta, as» / «Біовета, а.с.»
Адреса: Komenskeho 212, 683 23 Ivanovice na Hane, Czeсh Republic Нобівак Рабіес (Nobivac Rabies).

Інактивована вакцина проти сказу собак і кішок. Одноразової ін'єкції достатньо для створення активного імунітету терміном до 3-х років.
Склад. Кожен флакон (1 доза) містить культуру вірусу сказу з штаму Paster / RIV з активністю не менше 2 МО.

Лікарська форма. Водна суспензія рожевого кольору.

Вид тварин. Собаки, кішки.

Показання. Для активної імунізації здорових тварин проти сказу.

Програма вакцинації. Прищеплюють тільки клінічно здорових собак і кішок у віці 12 тижнів. Використання Нобівак Rabies є частиною комплексної програми ефективної вакцинації (див. схему вакцинації).
Біологічні властивості. Індукує імунітет проти сказу строком до 3-х років.
Дозування. 1 доза на собаку або кішку.

Порядок застосування.Підшкірно, попередньо ретельно струсивши.

Форма випуску. Скляні флакони, герметично закупорені гумовими пробками і обкатані алюмінієвими ковпачками. Випускається в коробках, що містять 10 флаконів по 1 дозі.

Зберігання. При температурі від 2ºС до 8ºС в темному місці. Термін придатності вакцини 2 роки з дня випуску.

Застереження. Вакциною прищеплюють тільки здорових тварин після відповідного клінічного обстеження.

Протипоказання і попередження. При застосуванні відповідно до інструкції немає.

Рекомендована схема вакцинації :




Собаки,кішки

ВРХ, коні

Лисиці, норки

Перша вакцинація

З 3-місячного віку

З 6 місяців

З 3-місячного віку

ревакцинація

3 роки

2 роки

1 рік

ведення

в\м або п\ш

в\м

п\ш

Для овець, кіз, норок щеплення гарантує захист щонайменше на 1 рік.

А де вакцина «Рабістар»?

8. Висновки та пропозиції

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Необхідно пам’ятати, що необхідно попереджати, запобігати, аніж боротися з наслідками, тим паче, що на ваги покладено найцінніше – життя.

На сьогодні актуальна проблема існування в місті бродячих собак та котів. Кожного дня ми спостерігаємо, як вони риються в смітті, шукаючи їжу. Всі домашні собаки повинні перебувати на обліку, оскільки від домашнього улюбленця до бродячої тварини – один крок.

Отож, необхідно:

  1. Проводити постійний відлов бродячих тварин у Харкові.

  2. Проводити щорічну профілактичну вакцинацію собак і котів проти сказу.

  3. Реєструвати та впорядковувати норми утримання в населених пунктах собак, котів і хижих тварин.

  4. Знешкодження, утилізація, захоронення промислових, побутових відходів та трупів тварин, які загинули від захворювань, на міському полігоні твердих побутових відходів.

  5. Проводити роз’яснювальну роботу серед населення про небезпеку захворювання і необхідність проведення щеплення.

А де висновки з роботи:

1.

2.

3.

І т.д.

Зауваження, які треба виправити

  • Робота взята з інтернету і на медичну тему_ це однозначно, тому і багато помилок;

  • В огляді літератури потрібно рознести в квадратних дужках посилання на літературні джерела;

  • Розділ «Діагностика сказу» - зараз дослідження на тільця Бабеша – Негрі не проводяться уже 10 років, у ветлабораторіях відповідно методика, яку потрібно вказати.

  • Дослідження рогівки ока – це давні спроби медиків діагностувати сказ – для ветеринарії – це «Чушь».

  • Чому в роботі приплели опис епізоотичного стану району?

  • - якщо описуєте клініку, тим більше приватну – то розкрити проблеми інфекційних хвороб серед домашніх тварин, співвідношення звернень за лікуванням і щепленням.

  • - Які статистичні дані щодо сказу у місті Харкові впродовж останніх хоча б 10- ти років, якщо є така інформація, якщо не володієте даними – то навіщо взагалі брали цю тему?

  • - Зверніть увагу на розділ «Лікування». Сказ не лікується у підозрілих і хворих тварин!!!!! Відкрийте інструкцію по сказу і уважно прочитайте!!!!!!!

Перешліть роботу з усіма виправленнями, якщо претендуєте на високу оцінку!

Список використаної літератури

  1. Каришева А. Ф. Спецiальна епiзоотологiя. Київ: Вища освiта, 2002. С. 86–96.

  2. Трухановська М. В. Досвiд органiзацiї пероральної вакцинацii диких м’ясоїдних проти сказу в АР Крим. Ветеринарна медицина України. 2005. № 11. С. 10–12.

  3. Енциклопедія українознавства: у 10-х томах. / гол. ред. В. Кубійович. Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

  4. Загороднюк І. В., Коробченко М. А. Кажани та ліссавіруси: аналіз даних з України та гіпотези міграції сказу в антропоценозі. Вісник Луганського педагогічного університету. Біологічні науки. 2007. № 16 (132). С. 10

  5. Таршис М. О бешенстве перед сезонным подьемом – экология и эпизоотология. Ветеринарная газета. 1997. 4–17 февраля. С. 4–5.

  6. Кузнецов П. П. Бешенство животных. Москва: ВНИИ ТЭИСХ, 1981. С. 11.

  7. Инфекционные болезни животных: справочник / сост. Ю. Ф. Борисович. 348 с.

  8. Iсаенко В. Перша мiжнародна конференцiя «Сказ у Європi». Ветеринарна медицина України. 2005. № 8. С. 35–42.

  9. Некрасова Л. С., Маринюк В. В. Ситуація з профілактики сказу в Україні. Ветеринарна медицина України. 2000. № 3. С. 14–19.

  10. Борисевич Б. В., Скрипка М. В., Лісова В. В. Довідник патологоанатомічних термінів. Полтава, 2005. 124 с.

  11. Сюрин В. Н., Самуйленко А. Я., Соловьев Б. В., Фомина Н. В. Вирусные болезни животных. Москва: ВНИТИБП, 1998. С. 300–312.

  12. Потоцький М. В. Сказ. Ветеринарна медицина України. 2001. № 3. С. 5–12.

  13. Павленко М. Деякi аспекти епiзоотологii сказу в Українi. Ветеринарна медицина України. 2000. № 2. С. 18–19.

  14. Ведерников В. А., Седов В. А., Ивановский Э. В. Бешенство животных. Москва: Колос, 1974. 80 с.

  15. Гудер В. Г., Нарайана С. и др. Пробы от пациента до лаборатории / пер. с англ. GIT NERLAG, 2003. 105 с.

  16. Довідник лікаря ветеринарної медицини / П. І. Вербицький, П. П. Достоєвський, В. О. Бусол та ін. Київ: Урожай, 2004. 1280 с.

  17. Таршис М. О бешенстве перед сезонным подьемом – экология и эпизоотология. Ветеринарная газета. 1997. 4–17 февраля.

  18. Лечение и профилактика болезней домашних животных и птицы / А. Ф. Барабаш, Г. А. Лукьянова, Ю. А. Кузнецов, Г. С. Хлевная. Москва: Сталкер, 2005. 302 с.

  19. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология / под ред. А. А. Воробьёва. Москва: Медицинское информационное агентство, 2004. 691 с.

  20. Мейер Д. и Харви Дж. Ветеринарная лабораторная медицина. Интерпретация и диагностика. Москва: Софион. 2007. 456 с.

  21. Мишанин Ю. С. Справочник по инфекционным болезням животных. Ростов-на-Дону: МараТ, 2002. 224 с.

  22. Справочник ветеринарного врача / сост. и общ. ред. В. Г. Гавришина и И. И. Калюжного. Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. 576 с.

  23. Справочник ветеринарного врача / под ред. А. Ф.Кузнецова. СПб.: Лань, 2001. 696 с.

  24. Справочник по ветеринарной медицине / под ред. А. Ф. Кузнецова. СПб.: Лань, 2004. 480 с.

  25. Сюрин В. И., Белоусова Р. В., Фомина Н. В. Диагностика вирусных болезней животных: справочник. Москва: Агропромиздат, 1991. 378 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас