1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: 55a6216fa2188e48f64309fd4c05678d (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 125кб.
Дата: 07.02.2020
Пов'язані файли:
Тема 11. Психологічні ефекти масмедіа.pptx
Новий Документ Microsoft Word.docx
1.pptx
інтернет-залежність.docx
_Прийомна сім'я711770569.pptx


Наукова робота

на тему:

«Особливості форм життєвлаштування дітей – сиріт і дітей, що залишились без батьківського піклування»


Зміст

Вступ………………………………………..…………………………………….......3

Розділ I. СИРІТСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА…..….…6

1.1. Проблема сирітства у сучасному суспільств…………………………....……6

1.2. Державна система утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування ……………………………………………………………………..…....8

Розділ II. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЖИТТЄВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ…………..…..12

2.1. Найбільш прийнятні форми життєвлаштування дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування……………………………………...…....12

2.2. Умови оптимізації процесу підготовки потенційних усиновителів.…...…..19

Розділ ІІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЖИТТЄВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ – СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ…………………………………………………………….…………23

3.1. Процедура дослідження та опис використаних методик…………………....23

3.2. Результати порівняльного аналізу та їх інтерпретація…………………...…25

ВИСНОВКИ………………………...….…………………………………………...30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……..……..……………………………..32

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..37

Вступ

Актуальність теми визначається тим, що на даний час в країні серйозну заклопотаність державних органів і суспільства в цілому викликає ріст числа сімей і дітей, які знаходяться в соціально небезпечному положенні, погіршення фізичного і психічного здоров’я та збільшення дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Життєвлаштування дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків - одне з найважливіших завдань держави і суспільства.

Виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою безпроблемне існування дітей-сиріт в матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до нового соціуму у зв’язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавлені державного права на їх виховання.

Тому найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей-сиріт, є передача їх на виховання у сім’ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

Сучасна національна система життєвлаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, спрямована на зміну пріоритетів у напрямі сімейних форм виховання. Проте цей процес ускладнюється відсутністю соціально-психологічної підготовки потенційних усиновлювачів. Не враховується те, що майбутнім батькам доведеться взаємодіяти з дітьми, поведінка яких зумовлена наслідками материнської депривації. Виховання в будинку дитини часто призводить до засвоєння малюками негативних патернів міжособової взаємодії. Проблема полягає у тому, що потенційні усиновлювачі мають нереалістичні уявлення про свої майбутні стосунки з дітьми, що надалі може призводити до порушення взаємин дітей і батьків. Так попри наявну таємницю усиновлення, потрібна законодавчо затверджена соціально-психологічна підготовка усиновлювачів, зміст якої полягає у засвоєнні навичок, що сприятимуть компенсації негативних наслідків перебування малюків в будинку дитини.

Проблемам раннього сирітства, причинам зростання соціального сирітства та соціальними наслідками позбавлення дітей батьківської опіки присвячені праці вітчизняних і російських вчених (С. Воскобойнікової, А. Капської, Б. Кобзаря, А. Ліханова, Н. Міщенко, А. Нечаєвої, В. Яковенка, О.Панов, Є. Холостова, С.Толстоухова, І. Пінчук). У наукових статтях і працях багатьох авторів (О. Антонова-Турченко, Л. Волинець, Н. Іванова, Н. Комарова, Є. Рибінського) порушуються питання про вимоги щодо створення умов соціалізації таких дітей.

Об’єктом наукової роботи є сирітство як соціальне явище.

Предметом дослідження виступають форми життєвлаштування дітей сиріт, та дітей позбавлених батьківського піклування.

Мета: визначити найбільш прийнятних форм життєвлаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

У відповідності з метою дослідження ставляться наступні Завдання:

– розглянути специфіку сирітства як соціального явища та визначити причини його появи;

– проаналізувати державну систему соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

  • розкрити особливості найбільш прийнятних форм життєвлаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування;

– з’ясувати ставлення громадськості до проблеми сирітства шляхом анкетного опитування;
– отримати інформацію про думки респондентів, щодо реалізації права дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування на сімейне виховання.

Виконання поставлених завдань дасть можливість проаналізувати систему форм життєвлаштування дітей-сиріт, і дітей позбавлених батьківського піклування, й визначити переваги прийомної сім’ї та дитячих будинків сімейного типу як найбільш ефективних форм соціального захисту та адаптації дітей-сиріт. Та також з’ясувати ставлення простих людей до дітей - сиріт, та думку суспільства щодо того, чи має право дитина – сирота і дитина яка залишилась без піклування батьків виховуватись і зростати в сім’ї на даний час.

Гіпотеза дослідження звучить таким чином: реалізація права дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування на сімейне виховання, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт, безпосередньо залежить від менталітету та психологічних особливостей громадян.

Методи дослідження. Для проведення дослідження було обрано метод анкетування.

Технологія проведення дослідження передбачає три основні етапи:

* Перший етап присвячений розробці та підготовці опитувальних листів для проведення анкетного опитування.

* Другий етап дослідження включає відбір респондентів та безпосереднє проведення анкетного опитування.

* Третій етап дослідження реалізується шляхом опрацювання отриманих результатів та написання висновку.

РОЗДІЛ I. СИРІТСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1. Проблема сирітства у сучасному суспільстві

Сирітство як соціально-психологічне явище існує стільки ж, скільки людське суспільство і є невід'ємним елементом цивілізації. У всі часи: війни, епідемії, стихійні лиха, інші причини призводили до загибелі батьків, внаслідок чого діти ставали сиротами. Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. В Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики, у 1995 році кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становила 52,4тис. осіб, на початок 2003 року - 77,8 тисяч [12, с. 5].

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім’ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави. Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство [10, с. 99].

у працях сучасних російських та українських вчених в галузі психології, педагогіки та соціальної роботи можна знайти визначення термінів сирітства.

За Законом України «Про охорону ди­тинства» дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки [8].

На думку А. Й. Капської сирітство – це соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісті [9, с. 94].

Соціальні сироти в Україні - це діти, батьки яких за рішенням суду позбавлені батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах відбуття покарання, а також діти, які при живих батьках страждають через відсутність батьківського вихован­ня[5, с. 53].

Сьогодні, на жаль, можна стверджувати, що соціальне сирітство є глобальною проблемою в українському суспільстві. Ускладнює ситуацію з дітьми-сиротами і прогресуюча тенденція до порушення структури сім’ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками.

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти, позбавлені батьківського піклування. До них належать ті, хто залишився без піклування батьків у зв'яз­ку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми, оголошенням їх по­мерлими, відбуттям покарання, а також підкину­ті діти, батьки яких невідомі та безпритульні діти [8].

Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

- соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

- морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства);

- психологічні (суб’єктивні) – раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім’ї, нездорова емоційна атмосфера в сім’ї, конфліктність;

- медичні – наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків [1, с. 139].

Група російських дослідників (М.О. Дубровська, В.К. Зарецький, В.Н. Ослон, А.Б. Холмогорова) виділяють такі чинники виходу дітей на вулицю:

- алкоголізм та наркоманія батьків, і як наслідок – жорстоке ставлення до дітей, зневагу до їх потреб та інтересів;

- збільшення кількості „природних” сиріт через передчасну смертність батьків;

- зростання кількості непрацездатних батьків;

- зростання кількості дітей, народжених поза шлюбом; зростання соціальної дезорганізації сімей, матеріальних та житлових труднощів, безробіття [30, с. 7].

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, відділи освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, надавати допомогу органам опіки й піклування [7].

Таким чином глибокі суспільні перетворення сьогодення є важливим чинником, який породжує низку проблем у сучасній українській сім’ї. Поширення сирітства – це наслідок того, що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічних умов. Причинами такого процесу є: погіршення матеріального становища сімей, ухиляння від виконання батьками батьківських обов’язків.
1.2. Державна система утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування

На розвиток та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування спрямовані різні форми державного влаштування. Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-підкидьків, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називались боже домками [15, с. 59].

У Російській імперії, ідея розгортання державної системи громадської опіки почала реалізовуватись за царя Федора Олексійовича, який у 1682 році наказав споруджувати шпиталі для жебраків, немічних та убогих. Було вирішено питання про заснування спеціальних будинків, де сироти повинні були навчатись грамоті та ремеслу. [23].

У 1917 році усі притулки й сирітські будинки новий радянський уряд перетворив на державні і передав під керівництво Народного Комісаріату соціального забезпечення і на цей час у дитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дітей, а в 1922 році - понад 540 тисяч безпритульних [24].

Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Одним із державних соціальних структур соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є притулки.

Притулки для неповнолітніх - заклади, призначені для тимчасового розміщення неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту з боку держави (заблукали, були покинуті, залишилися без батьківської опіки, залишили сім’ю чи навчально-виховні заклади) [22, с. 267].

Діти можуть перебувати у притулку не більше як три місяці ( 90 діб). Перебуваючи у притулку, діти проходять обстеження, лікування, проживають у окремих кімнатах, об’єднуючись у групу до 10 осіб. Таких мешканців працівники притулку забезпечують сезонним одягом, харчуванням, навчанням[17].

Найпоширенішим шляхом влаштування дитини на сьогоднішній день залишається інтернатна система утримання, яка функціонує за рахунок держави та поділяється на такі типи закладів: дитячий будинок, загальноосвітня школа-інтернат, спеціалізована школа-інтернат, спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, загальноосвітня санаторна школа-інтернат [5, с. 69].

Будинок дитини призначений для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (I - II груп здоров'я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Більшість будинків дитини – спеціалізовані, в них виховуються діти зі складними вадами фізичного та розумового розвитку від народження до 4-хроків [20].

Загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Головним завданням школи-інтернату є утримання, виховання та навчання дітей, які потребують соціальної допомоги, розвиток їх природних здібностей, формування соціально зрілої особистості [15].

Спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування[21].

Положення про спеціальну загальноосвітню школу для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку визначає, що спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - це загальноосвітній навчальний заклад, з продовженим днем, що забезпечує виховання, навчання, здобуття певного рівня освіти, професійну орієнтацію та підготовку, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку [19].

Загальноосвітня санаторна школа-інтернат – це загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання,навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,які потребують тривалого лікування[18].

Виховання дітей в інтернатних закладах формує у дітей специфічне ставлення до життя, значно корегує їх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім’ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У свою чергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певних відхилень у поведінці [25, с. 81].

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення [14, с. 143].

Одним із найважливіших завдань існування інтернатних закладів для дітей-сиріт є підготовка до самостійного життя у суспільстві, до входження в соціум різного рівня, оскільки готовність до шлюбу, вибору професії, організації побуту, спілкування є визначальною для організації оптимального дорослого життя. Однак сьогоднішні випускники інтернатних закладів визнають, що більшість із них не підготовлена до сучасних умов життя. Особливо ускладнює їх життя певна відсутність досвіду у практичному вирішенні власних потреб [22, с. 159].

З метою ранньої соціалізації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, діти дошкільного віку, що проживають у дитячих будинках, можуть відвідувати місцеві дошкільні навчальні заклади, а діти шкільного віку, що проживають у дитячих будинках, обов'язково навчаються у місцевих загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів [20].

Тому домінуюча в Україні інтернатна система опіки, хоч і забезпечує вирішення найважливішої проблеми фізичного виживання дітей в умовах відсутності турботи біологічних батьків, вона нажаль не може замінити сім’ю дитині-сироті.

  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас