Особливості філософії в порівнянні з іншими формами світогляду.
Історії відомі такі форми світогляду: міфологія, релігія, філософія та наука.
Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші). Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. “Філософія, - писав Р. Карнап, - віднині не визнається як особлива галузь пізнання, котра стоїть поряд з емпіричною наукою”.
Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.
На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є, як це вже було показано вище, найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.
Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).
Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.
Взаємозв’язки філософії і релігії давні і різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення. Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення, ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної свідомості. Що є спільним для філософії і релігії? Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге, філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.
Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: по-перше, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо).
Міфічний тип світогляду ґрунтувався на уособленні та одушевленні сил природи, приписуванні їм людських рис. Він відображав і закріплював досвід людей первісного суспільства. У міфології не було чіткого розмежування людини й середовища, природного й надприродного, думок та емоцій. Це було недиференційоване, цілісне світорозуміння. Будучи орієнтованою на подолання фундаментальних суперечностей людського існування, міфологія сприяла гармонізації індивіда, суспільства й природи, пояснювала зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім; формувала колективні уявлення соціальних спільнот про певну систему цінностей, норм поведінки; забезпечувала духовну єдність поколінь, емоційно-вольову життєздатність людей. У її надрах зародились елементи моралі, релігії, філософії, мистецтва, науки.
Філософський світогляд помітно відрізняється від зазначених вище форм світогляду.
По-перше, він раціоналістичний, тобто опирається не на фантазію, віру і життєві трюїзми, а на доказову аргументацію розуму.
По-друге, він має аналітично-критичну спрямованість, тобто при дослідженні дійсності не схильний приймати на віру і уявлення думки, що народжуються у людей, а прагне піддавати їх сумніву, критичній експертизі.
По-третє, він оперує філософськими категоріями, тобто найбільш загальними (всезагальними) поняттями буття, вічності, часу, смерті, долі, необхідності, свободи тощо.
Концепції походження філософії.
Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.
Коли розглядають історію філософії, то починають її саме з періоду панування міфу, в якому знаходить собі вираження наполегливої духовна потреба пояснити світ і розібратися в явищах природи. Думка первісної людини і спрямувалася до досягнення тих, що визначають буття природи і людини сил. Саме завдяки цьому етапу пізніше виникне філософія і наука. І формула "від міфу до логосу" (від образу до поняття, від віри до розуму), що пояснює процес походження філософії, якраз розкриває значення міфологічного періоду в інтелектуальному розвитку людства.
Міфологія є історично першою формою світогляду.
Міф - це не первинна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективного життя.
Для первісної людини знання не існувало як щось об'єктивне, не залежне від його внутрішнього світу. У первісній свідомості мислиме повинне співпадати з переживаним, діюче з тим, що діє. У міфології людина розчиняється в природі, зливається з нею як її невід'ємна частка.
На ранній стадії історії міфологічний образ мислення почав наповнюватися раціональним змістом і відповідними формами мислення : зростала сила узагальнюваного і аналітичного мислення, зароджувалися наука і філософія, виникали поняття і категорії власне філософського розуму, відбувався процес переходу від міфу до логосу, що свідчить про розкладання традиційної картини світу, незадовільність пояснення для нової людини.
Міфологія не була єдиною дофілософською світоглядною формою. У цей же період існувала і релігія. На самих ранніх стадіях розвитку суспільства міфологія і релігія складали єдине ціле.
Специфіка релігії обумовлюється тим, що основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних стосунків з надприродним. І тому всякий міф стає релігійним в тій мірі, в якій він включається в культову систему, виступає її змістовною стороною.
Таким чином, філософія з'являється на тому ступені історії, коли у зв'язку з розвитком громадських стосунків починається розкладання міологічної свідомості. Перші філософські системи виникають більш менш одночасно в культурах Індії, Китаю та ін. Греції (7-6 віків до н. э).
У нових умовах "місце" людини визначається значною мірою не традицією і пов'язаними з нею нормами життя, а власною активністю людини, при чому успіх його цілеспрямованої діяльності залежить від того, чи зуміє людина охопити існуючі незалежно від нього і такі, що не укладаються в рамки буденної свідомості реальні зв'язки що оточує його динамічної соціальної обстановки. Усе це і створює передумови для появи свідомого теоретичного відношення до світу, протиставлення суб'єкта і об'єкту, при чому суб'єкт відрізняє себе від світу і виступає діячем. Звідси витікало основне питання філософії про співвідношення матерії і духу, буття і свідомості.
Античність створила термін "філософія", сформулювала її проблематику, намітила шляхи її рішення, виділила основні філософські напрями (матеріалізм і ідеалізм). Термін "філософія" в перекладі з грецького означав "любов до мудрості". Філософія стала формою суспільної свідомості, спрямованою на вироблення цілісного погляду на світ і на місце в нім людини. На відміну від попередніх їй форм світогляду (міфологічною і релігійною) - філософія прагнула реалізувати світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, протиставляючи антропоморфізму міфології уявлення про світ як про поле дії об'єктивних безособових сил (категорій, сутей - буття, небуття, становлення, руху і спокою, простору, часу), а традиційності міфу - - свідомий пошук і вибір усвідомлених представлень на основі логічних і гносеологічних (теоретико-познавательных) критеріїв (обгрунтованість, довідність, істинність, зрозумілість).
Міф як генетичний виток філософії.
Див. пит.. 2.
Особливості міфологічного світогляду.
Історично першою формою світогляду є міфологія. Міфологія — це вчення про легенди, сказання, оповідання про діяння (вчинки) богів та героїв, у яких відображається первинне уявлення про світ. Передумовами міфологічної свідомості стала нездатність людини виділити себе із навколишнього середовища та не розчленованість міфологічного мислення, що не відокремилось від емоційної афективної сфери. Мабуть, у сучасних умовах є дивним навіть постановка питання про міфологію як систему знань. Адже знання — це опосередкування чуттєвих сприймань нормами попереднього досвіду. Але ж міфологічне мислення нерозчленоване. Виникають суперечності. Тут варто розглянути службове, функціональне призначення міфології у житті людей. У суспільствах, де міфологія має регулятивні функції панівної ідеології, виступає здебільшого засобом, що мобілізує історичний досвід для актуального використання у повсякденному господарському та соціальному житті. Міфологія акумулює досвід і подає у вигляді набору соціально успадкованих норм поведінки.
Отже, пізнавальне призначення міфології проявляється у ролі її обмежувача, що нормує і здійснюється у формі інституту табу, інституту обряду, формування громадських структур тощо. Та міфологічний світогляд можна кваліфікувати як наївний, тому що процес здобуття знання віддано на відкуп авторитету Бога, героя, формули узагальнення знання аргументуються оповідально, на їх вірогідність не звертають уваги. Із занепадом первісних форм суспільного життя світ як специфічна форма розвитку суспільної свідомості себе зжив. Але не закінчився початий міфологічною свідомістю пошук відповідей на основні питання будь-якого світогляду: походження світу та людини, таємниці її народження та смерті, їх успадкували від міфу релігійний та філософський світогляди.
Природа філософських проблем, їх традиційний поділ.
Філософська проблема — це утруднення, в яке потрапляє людина, що спостерігає і осмислює життя, проблема не суто розумова або теоретична, а життєва, або, як ще кажуть: екзистенціальна. Проблема хвилює людину, тобто захоплює людину повністю, її почуття, волю. А це означає, що людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія — зосереджене споглядання людиною її власного життя. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Бог, Природа, суспільство — це головні проблеми філософії.
Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).
До найважливіших проблем філософії відносяться такі:
—хто така людина і яке місце займає вона в світі?
— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?
— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?
— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?
— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?
— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?
На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
Світогляд, його різновиди та структура.
Типи світогляду:
міфологічний - для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо.
релігійний - особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.
науковий - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
мистецький - форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.
філософський - форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.
Складові частини світогляду
За визначенням бельгійського філософа Апостеля світогляд включає сім елементів:
Онтологію — описову модель світу
Пояснення світу
Футорологію, відповідь на запитання, куди ми йдемо.
Цінності, відповіді на етичні питання — відповідь на запитання, що слід робити.
Праксеологію або методологію або теорію дії — відповідь на запитання, як досягти мети.
Епістемологію або теорію знань, відповідь на запитання, що є правдою, а що ні.
Етіологію — пояснення походження й структури світогляду.
Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та
емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:
— світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;
— світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;
— світосприйняття, яке розуміється як досвід формування пізнавальних уявлень про світ за допомогою наочних образів.
За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, груповий (професійний, класовий, національний), загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).
За ступенем історичного розвитку — архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд XX ст.
За ступенем теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний і теоретичний (філософський).
Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія.
Особливості філософського пізнання.
Філософія це система певних знань про природу, суспільство, людину, процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості.
Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі.
Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу відхиляння від того, що не є предметом дослідження на даному етапі пізнання і концентрація уваги на тому, що є таким предметом.
Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже передбачає абстрагуючу діяльність людини.
Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше.
Філософські знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в системі відношення “світ – людина – діяльність”.