Ім'я файлу: РКС4.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 72кб.
Дата: 15.09.2021
скачати
Пов'язані файли:
семінар 4.rtf

Питання 1

Основні принципи й головні аспекти рекреаційного районування

Поділ території на просторово-територіальні одиниці базується на теорії

районування або регіоналізації. Районування буває інтегральним і спеціальним, або комплексним. Інтегральне районування базується на відокремленні окремих частин території на основі існуючих природних і суспільних даностей. Спеціальне районування обґрунтовує поділ території на основі відмінностей лише у певних сферах діяльності суспільства. Основою для відокремлення районів або регіонів у цілому виступають три групи критеріїв: природні, історичні й соціально-економічні, які мають певні відмінності для різних частин планети. У загальному сенсі всі перелічені групи критеріїв впливають на спеціалізацію виробництва певної продукції або послуг, у тому числі й рекреаційних, що призводить до розвитку територіального поділу праці. Таким чином, рекреаційне районування є одним з видів спеціалізованого районування і є комплексним. Рекреаційне районування дає змогу на науковій основі виокремлювати території з однорідною рекреаційною спеціалізацією, тобто здійснювати виділення територій різного таксономічного рангу з певним набором рекреаційних ресурсів і відповідним набором послуг, відмінних від інших територій.

Рекреаційне районування − поділ території (країни, регіону чи всієї планети) на таксономічні одиниці, що мають певні відмінності, й у загальному значенні характеризуються як спеціалізація рекреаційного господарства, структура рекреаційних ресурсів, напрямки їх освоєння й охорони, перспективи розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційне районування території дозволяє:

∙з найбільшою ефективністю визначити можливості використання тих або інших територій для цілей рекреації й туризму;

∙виділяти нові рекреаційно-туристські райони різного порядку:

∙виявляти нові рекреаційні ресурси й інші передумови для розвитку рекреації у ще не освоєних місцевостях;

∙переносити досвід розвитку туризму з одних районів до інших. Соціальний аспект рекреаційного районування полягає в тому, що воно

проводитися з метою забезпечення оптимального функціонування рекреаційних установ різного порядку й виконання ними їх головних функцій.

Економічний аспект рекреаційного районування полягає в координації розвитку рекреаційного господарства з іншими господарськими системами.

Географічний аспект рекреаційного районування полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації й туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямків, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння території.

Екологічний аспект полягає у вивченні й створенні умов для раціонального використання, збереження та охорони рекреаційних ресурсів.

Рекреаційне районування базується на таких принципах:

∙генетичному − таксономічні одиниці районування виділяються на підставі історичного аналізу територіальної організації рекреаційного господарства й прогнозу його розвитку;

∙соціально-економічному − при районуванні враховується головна мета задоволення рекреаційних потреб суспільства, раціональне використання рекреаційних ресурсів, підвищення ефективності територіального поділу праці, зниження витрат на виробництво туристських послуг;

∙єдності рекреаційно-туристського районування з економічним або адміністративно-територіальним устроєм (використання цього принципу часто піддається критиці, оскільки при його застосуванні порушуються принципи географічності, власне розповсюдження певних видів природних рекреаційних ресурсів та історизму, оскільки так як адміністративні кордони дуже часто роз’єднують цілісні в природному та історичному відношенні території і, навпаки, пов’язують мало схожі між собою території).

Питання 2

Умови й фактори рекреаційного районоутворення

Під впливом певних умов і факторів розвитку окремих галузей складаються галузеві райони − так само в туризмі під впливом специфічних факторів і умов формуються туристські райони. Туристське районування являє собою один із видів соціально-економічного районування.

Під умовами рекреаційного районоутворення варто розуміти загальні особливості природного й соціально-економічного середовища, у яких відбувається формування й функціонування туристських районів.

Природне середовище рекреаційного районоутворення розуміється як територіальне сполучення природних туристських ресурсів і природної обстановки їхнього освоєння. Природне середовище впливає на:

∙диверсифікованість туристських потреб;

∙потенційну рекреаційну спеціалізацію;

∙зовнішні обриси території району;

∙напрямки, види й комплексність туристського обслуговування;

∙сезонність туристського обслуговування.

Соціально-економічне середовище в рекреаційному районоутворенні представлено у двох аспектах:

I. Ресурси соціально-економічного походження. До них належать: археологічні, історичні, містобудівні, архітектурні, культурні визначні пам'ятки, унікальні спорудження й промислові об'єкти.

II. Зовнішня й внутрішня обстановка формування туристських районів як системних утворень. До зовнішніх умов належать ті з них, вплив яких

відбувається в результаті просторової взаємодії рекреаційного району із соціально-економічними даностями, що лежать за його межами. Такі умови прийнято називати економіко-географічним положенням (ЕГП). Виділяють 5 видів ЕГП рекреаційного району (1. Положення відносно районів формування рекреаційних потоків, або відносно ринків рекреаційних послуг. 2. Транспортногеографічне положення. 3. Положення відносно зовнішніх баз постачання продуктів рекреаційного споживання. Грає особливо важливу роль у важкодоступних, наприклад гірських районах. 4. Положення відносно ареалів, із яких може бути додатково притягнута робоча сила. 5. Положення відносно інших рекреаційних районів, у першу чергу з однотипною спеціалізацією).

До провідних внутрішніх соціально-економічних умов належать:

∙рівень розвитку й територіальної інфраструктури;

∙рівень економічного освоєння території (забезпеченість району матеріальними й фінансовими засобами для створення й подальшого розвитку індустрії гостинності, відкритість для іноземних інвестицій);

∙наявність трудових ресурсів;

∙характер розселення в районах.

При вивченні умов рекреаційного районоутворення варто враховувати, що вони створюють лише передумови для функціонування й розвитку рекреаційних районів, а їхня фактична реалізація залежить від факторів формування рекреаційних районів.

Фактори рекреаційного районоутворення:

1)рівень комфортності й тривалості сприятливих кліматичних умов і погоди;

2)розмаїтість природних умов і ресурсів (гірські території, морські узбережжя, залісені ділянки). Атрактивність природних територій, наявність особливо охоронюваних об'єктів і видів флори й фауни;

3)насиченість і територіальне сполучення природних та історико-культурних пам’яток по території району, їх взаєморозташування відносно основних туристських центрів;

4)ступінь привабливості, атрактивності природних і історико-культурних пам’яток для основної маси туристів;

5)рівень доступності району з погляду існуючих транспортних комунікацій.

6)рівень витрат у часі для прибуття до туристського району;

7)рівень фінансових витрат туристів під час перебування в туристському районі;

8)рівень розвитку туристської інфраструктури (засоби розміщення, харчування, транспорт, зв'язок, розваги);

9)рівень сервісу й кваліфікація робочого персоналу;

10)природна ємність території для прийняття туристів;

11)стабільність внутрішньополітичної й економічної ситуації;

12)рівень безпеки з погляду криміногенної обстановки й тероризму.

13)основні особливості туризму в даному районі (ритми, сезонність, тривалість перебування туристів, що переважають види туризму, основні цілі відвідування);

14)відношення влади й місцевих туристських органів до проблем туризму;

15)економічна роль туризму для даного району;

16)перспективи розвитку туризму в даному районі.

Питання 3

Визначення рекреаційного району.

Природно, що при проведенні туристського районування облік усіх перелічених факторів і умов неможливий, у першу чергу, через відсутність даних по тих або інших пунктах для деяких територій. Тоді районування проводиться з опорою на більше або менше для кожної території число факторів, які для даної території мають більшу вагу. Такий стан справ привів до того, що для рекреаційних районів намітилися загальні ознаки.

Основні ознаки рекреаційних районів наступні:

1.Час виникнення, історичні особливості формування.

2.Рекреаційні ресурси (природні, історико-культурні, інфраструктурні) та їхні територіальні сполучення.

3.Характер рекреаційної спеціалізації й ступінь її розвитку.

4.Потужність, географія, структура й динаміка рекреаційних потоків.

5.Рівень рекреаційного освоєння території району − стан розвитку рекреаційної функції в межах певної території (акваторії) за певний період. Характеризується насиченістю території елементами рекреаційної інфраструктури, певним рекреаційним навантаженням, ступенем розвитку туристського господарства, його зв'язками з іншими підсистемами.

6.Наявність одного або більше рекреаційних центрів і органів управління.

7.Проблеми й перспективи подальшого розвитку.

Рекреаційний район (регіон) − це територія, що має певні ознаки (1 − 7), забезпечена туристською інфраструктурою й системою організації туризму.

Варто також пам'ятати: помилковою є думка про те, що рекреаційним районом може вважатися територія, де туризм народногосподарському комплексі має домінуюче значення; хоча такі райони існують, на практиці їхня кількість сильно обмежена. У найбільш загальному плані до рекреаційного району належить територія, де рекреація розвинена настільки, що виступає як одна з галузей спеціалізації.

Питання 4

Таксономічні одиниці районування.

Існуюча на сьогодні ієрархічна співпідпорядкованість таксономічних одиниць рекреаційного районування досить різноманітна. Різні автори дотримуються різних точок зору щодо розмірності та підпорядкування одиниць рекреаційного районування. Розглянемо деякі з них.

Мироненко Н.С. й Твердохлєбов І.Т. пропонують виділяти наступні таксономічні одиниці рекреаційного районування:

∙рекреаційна зона (сотні тисяч або десятки тисяч км кв.), наприклад Причорноморська рекреаційна зона;

∙рекреаційний район (сотні тисяч або десятки тисяч км кв., наприклад Кримський;

∙рекреаційний підрайон (тисячі або сотні тисяч км кв.), наприклад Південне узбережжя Криму;

∙рекреаційний мікрорайон (сотні км кв. або тисячі га), наприклад Алуштинський;

∙рекреаційний пункт (десятки або сотні га), наприклад сел. Гурзуф. Желудьковський Е.О. запропонував виділяти таку ієрархічну структуру

рекреаційних утворень:

∙рекреаційні регіони;

∙рекреаційні райони;

∙рекреаційні підрайони;

∙центри туризму, зони відпочинку й курорти.

Шаблій О.І. пропонує наступну ієрархію рекреаційних територій:

∙рекреаційний пункт − окремі засоби розміщення туристів, наприклад санаторії, бази відпочинку й т. ін.

∙рекреаційний центр − окремий населений пункт із набором рекреаційних установ або окремих об'єктів, які є центрами формування рекреаційного вузла;

∙рекреаційний вузол − сукупність таких центрів або рекреаційних установ на компактній території. Тут розташовуються взаємодоповнюючі рекреаційні установи, які надають необхідні послуги відпочиваючим;

∙рекреаційний район − сукупність рекреаційних пунктів, центрів і вузлів, які спільно використовують певну територію й розміщені на ній інфраструктурні об'єкти, утворюючи рекреаційні райони, що здебільшого не є однофункціональними;

∙рекреаційний регіон − група рекреаційних районів, розташованих на території, що характеризується спільністю природних, історико-культурних, соціально-економічних ресурсів, певними інфраструктурними взаємозв'язками

й іншими властивостями;

∙рекреаційні зони − це сукупність рекреаційних регіонів, які формуються на основі територіальної близькості, наявності транспортних і функціональних зв'язків і загального рекреаційного ресурсу.

Питання 5

Рекреаційне районування світу

Рекреаційне районування в світовому масштабі − доволі складне завдання, оскільки:

1.Розглядається територія всього світу, тобто дуже різні за рекреаційно-ресурсним потенціалом території, до того ж значних масштабів.

2.Районування має охопити такі місця, де рекреації й туризму практично немає або вони розвинені слабко, але для них є певні передумови.

У такому випадку більшість авторів сходитися на думці, що спочатку варто виділяти найбільші таксономічні одиниці районування – рекреаційні регіони, а потім усередині цих регіонів переходити на розгляд окремих країн. Такий підхід абсолютно виправданий, тому що розглядається питання міжнародного туризму, тобто обміну туристами між окремими країнами. Крім того, весь статистичний облік у міжнародному туризмі проводитися саме по країнах. Слід зазначити й те, що вплив туризму на економіку розглядається також на рівні окремої країни. Тому країна виступає як найважливіша таксономічна одиниця при районуванні міжнародного туризму.

Досить часто в розвинених у рекреаційному відношенні державах з багатими ресурсами виділяють рекреаційні зони або райони. Під ними розуміють ті частини території країни, на яких туризм займає значне місце в спеціалізації виробничого комплексу, а рівень туристського освоєння території досить високий.

Окрім туристських зон часто також виділяються рекреаційні центри − певні географічні пункти (міста, селища, села, курорти), що їх активно відвідують туристи і де є досить розвинена туристська інфраструктура.

Відомі науковці пропонують наступні варіанти міжнародного туристськорекреаційного районування:

∙ Мироненко М. С. і Твердохлебов І. Т. виділяють такі туристські регіони, як Європа, Північна Америка, Латинська Америка (в т.ч. Карибський басейн), Африка, Азія й Австралія з Океанією, Близький Схід.

∙Романов А. А. і Саакянц Р. Г. виділяють такі туристські регіони, як Західна Європа, Східна Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Західна Азія (Близький Схід), Південна Азія, Південно-Східна Азія, Центральна й Східна Азія, Африка, Австралія й Океанія.

∙Воскресенський В. Ю. при вивчення туристських ресурсів світу пропонує розрізняти такі територіальні рекреаційні утворення як закордонна Європа (Скандинавські країни, Середземноморський туристський осередок, держави Західної Європи, Альпійські держави Європи, держави Центральної і Східної Європи); Америка (Північна і Центральна Америка, острівні держави і території Карибського басейну, Південна Америка); Африка (Північна Африка, Південно-Східна і Південна, Західна Африка); Азія й держави АзіатськоТихоокеанського регіону (Азія, Австралія і Океанія); Росія.

∙Бейдик О. О. при рекреаційно-туристичному районуванні світу виділяє чотириступеневу систему рекреаційних одиниць: макрорайони, мезорайони, підрайони, мікрорайони. До макрорайонів належать: Європейський із тринадцятьма мезорайонами, Азійський (включає 7 мезорайонів), Африканський (6 мезорайонів), Північно-Американський (2 мезорайони), Центрально- Американсько-Карибський (2 мезорайони), Південноамериканський (об’єднує 4 мезорайони), Австралійсько-Океанський (2 мезорайони), Антарктичний (поділяється на 3 мезорайони). Аналогічного розподілу території світу при рекреаційному районуванні дотримується й П. О. Масляк.

Досить часто сучасні науковці використовують структуру туристського районування прийнятого Всесвітньою Туристичною Організацією (UNWTO), зокрема, на нього в своїх працях спираються А. А. Глушко, А. М. Сазикін, А. А. Самойленко, І. Г. Філіппова, В. Л. Погодина, Є. А. Лук’янов. У своїй діяльності UNWTO використовує наступний розподіл світу на туристські регіони: Африка, Америка, Азія й Тихоокеанський регіон, Європа, Близький

Схід. Усі регіони, окрім Близького Сходу, поділяються на менші таксономічні одиниці: субрегіони, які об’єднують відповідні держави.

Питання 6

Загальна характеристика обсягів і тенденцій світового рекреаційного процесу

Рекреаційні процеси здійснюються у світі вкрай нерівномірно, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку країн і регіонів. У найбільш загальному виді територіальна нерівномірність відбиває різні рівні соціально-економічного розвитку Півночі й Півдня (центра й периферії світового господарства). Так, згідно даним UNWTO, на розвинені країни нині припадає більше 50% всіх туристських прибуттів, але країни, що розвиваються, стрімко збільшують свою присутність на світовому туристському ринку.

Розвиток рекреації й туризму характеризується постійним географічним розширенням і урізноманітненням напрямків подорожей. У 1950 р. 15 найбільших за обсягами обслуговування маршрутів − до 97% туристів — проходили в межах Західної Європи й Північної Америки. Наприкінці XX ст. тут зосереджувалося близько 80% туристських потоків. У 1990-х рр. частка Азіатсько-Тихоокеанського регіону перевищила 10%, тому що темпи зростання туристських потоків тут виявилися найбільш високими. Нині на три цих макрорегіони припадає 88,8% всіх світових туристських прибуттів (у тому числі на Європу − 52,2%, на Америку − 16%, АТР − 20,6%) і 91,8% всіх грошових надходжень від міжнародного туризму. Для всіх шести туристських макрорегіонів світу характерна позитивна тенденція збільшення туристських потоків. Але темпи зростання прибуттів (і доходів від туризму) у макрорегіонах не були однаковими, тому їхня питома вага в загальносвітовій структурі змінювалася.

Протягом останніх років близько 51% міжнародних туристських подорожей здійснюється з метою відпочинку, дозвілля й рекреації, на поїздки з діловими й професійними цілями припадає 15%, а 27% припадає на специфічні цілі: відвідування знайомих і родичів, паломництво, лікування й т.ін. 7 % прибуттів, що залишилися, не визначаються.

Важливою тенденцією розвитку світового туризму є значна частка подорожей до рекреаційних центрів в межах того самого регіону. Найбільш потужні потоки виїзду до інших регіонів формуються в країнах Європи, Північної й Південної Америки, Східної Азії й Тихоокеанського регіону. Південна Азія, Близький Схід, Африка значною мірою залежні від прибуттів із інших регіонів. У межах Північної Америки й країн Карибського басейну головними напрямками є США, Мексика, Канада, Коста-Ріка й Домініканська Республіка, а найбільш потужні виїзні потоки формуються в США й Канаді.

Провідними країнами, що приймають рекреантів у Європі, є Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Російська Федерація, Німеччина, Австрія, Польща, Угорщина, Греція, Португалія, Швейцарія. В Азії туристи найбільше відвідують Китай, особливо Гонконг і Макао, Малайзію, Таїланд, Республіку Корея, Індонезію, Японію, Тайвань, В'єтнам, Індію. Багато рекреантів їдуть до

97

+

Австралії, Нової Зеландії. Основні країни виїзду рекреантів зі Східної Азії й Тихоокеанського регіону − Японія, Китай, Австралія, Сінгапур і Республіка Корея. Стають популярними й ростуть поїздки рекреантів до таких країн Середземномор'я, як Туреччина, Хорватія, Єгипет, Туніс і Марокко. Основними країнами формування виїзного туризму в Європі (разом із Середземномор'ям) є Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Швеція, Російська Федерація, Швейцарія й Іспанія.

На сьогодні сформувалися наступні туристські ринки: традиційні країнимонополісти (США, Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Австрія), нові регіони (Китай, Туреччина, Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, острівні країни), найбільш перспективні країни (Мексика, Малайзія, Таїланд, Тайвань, Гонконг) та країни-апліканти (Росія, Україна, Казахстан, Болгарія, Румунія, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Серед найбільш характерних тенденцій світового рекреаційного процесу першого десятиліття ХХ століття відзначаються:

∙уповільнений темп зростання; ∙велика конкуренція регіонів і країн, що бажають прийняти рекреантів;

∙усвідомлення зростаючого впливу на туризм економічних, соціокультурних і пов'язаних із навколишнім середовищем факторів;

∙поінформованість споживача про те, куди і як він хоче поїхати, і більш високі вимоги до обраних ним туристських продуктів і послуг.

Докорінних змін зазнала й видова структура міжнародного ринку рекреації. Поряд із традиційними видами туризму (культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний) за останні два десятиліття широкого поширення набули неординарні та специфічні види (трудова міграція, зелений, екологічний, екстремальний туризм та інші). Загальною тенденцією є поляризація туристських переваг, що, з одного боку, характеризується зміцненням позицій масового туризму в розвинених туристських країнах, а з іншого − збільшенням попиту на індивідуальний або спеціалізований туристський продукт.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас