1В. Професійне спілкування – це важливий засіб і умова розв’язання завдань певної професійної діяльності. Якщо поза діяльністю люди керуються особистими мотивами, то під час професійного спілкування мета визначається характером і потребами професійної діяльності. Характерні особливості ділового спілкування: предметом ділового спілкування є спільна справа і ставлення учасників до неї; потреба в діловому спілкуванні визначається виробничою необхідністю у розв’язанні проблем і веденні переговорів; мотивами ділового спілкування є інтереси справи; мовні дії регламентуються встановленими правилами поведінки і мають формально-рольовий, не особистісний характер; метою ділового спілкування є розв’язання професійних і соціальних завдань
Основні правила спілкування такі:
· Будьте завжди ввічливими, привітними й доброзичливими, з повагою ставтеся до співрозмовника.
· Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте.
· Не бійтеся розпочинати розмову з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.
· Говоріть про те, що може зацікавити слухачів, враховуйте їх вік, характер, інтереси.
· Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайтеся, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.
· Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою.
· Використовуйте в спілкуванні звертання і ввічливі слова: будь ласка, вибачте, не ображайтеся, чи не змогли б ви, на жаль тощо. Слідкуйте за культурою мовлення.
Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним, умійте допомагати людям словом і ділом.
2В. Заява про вступ до навчального закладу:
3В. Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.
Ділова нарада. Види нарад
Наради стали невід'ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, організаціях.
Види і жанри публічних виступів
Публічний виступ - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів.
Телефонне ділове спілкування
Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення.
У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа - посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.
4В. Заява про надання академічної відпустки:
5В. Етика ділового спілкування — це нова навчальна дисципліна, становленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент та ін.)
Завдання курсу "Етика ділового спілкування" — допомогти студентам:
здобути знання про філософські, етичні, психологічні основи ділового спілкування, його норми й правила, шляхи їх застосування, особливості етикету в різних умовах трудової діяльності;
навчитись аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особливості, що проявляються під час ділового спілкування;
оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики;
навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблем, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв'язанні конфліктів та ін.;
накреслити шляхи формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних та психологічних норм і правил.
6В. Розписка на надання грошової суми:
7В. Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .
Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.
Підготовчий етап передбачає такі завдання:
— сформулювати тему дискусії;
— визначити основні питання, які обговорюватимуться;
— підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;
— визначити місце та час проведення дискусії.
На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного.
Третій етап — заключний — це підбиття підсумків.
Основні правила ведення дискусії:
1. Відверто висловлювати думки.
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
3. Слухати інших, не перебиваючи.
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
5. Водночас має говорити лише одна особа.
6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикувати себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
8В. Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка — платіжне доручення; вишка — вища математика, пара — дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.).
Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Терміни не лише називають предмети чи поняття, а й дають їм точне визначення, тому вживаються лише в окремих стилях мови: науковому, публіцистичному, офіційно-діловому.
Характерні ознаки:
+
висока точність значення;
системність (зв`язок з іншими термінами даної предметної сфери);
наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;
моносемічність (однозначність) у межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності (диск, хребет);
стилістична нейтральність;
відсутність експресії, образності, суб`єктивно-оцінних відтінків.
Вимоги до вживання:
розрізняти терміни-омоніми, що називають поняття різних наук (пам`ять людська/оперативна, зв`язок);
дотримуватися правил утворення від терміна похідних форм, не допускати просторічних форм, русизмів;
уникати неоднозначного тлумачення термінів, чітко диференціювати значення;
розрізняти семантичні та стилістичні особливості термінів-дублетів (нові й старі, власномовні й запозичені), термінів-неологізмів.
Термінологія – сукупність термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно.
+Терміносистема – опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами сукупність термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.
9В. Доручення на отримання стипендії:
10В. Точним називається таке мовлення, в якому вжиті слова повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність мовлення - одна з найважливіших його властивостей і характеризує насамперед зміст висловлювання. Залежить точність від умінь мовця дібрати такі слова, які повністю співвідносяться предметами, явищами, діями, котрі їх називають.
Точність мовлення передбачає, з одного боку, знання і вживання точних значень слів, словосполучень, речень, що відповідають нормам літературної мови, а з другого - уміння виражати свої думки так, щоб вони однозначно були сприйняті адресатом мовлення. Вимога точності впливає на відбір мовних засобів для побудови усного чи писемного висловлювання.
Точність мовлення створюється за таких умов:
1) знання предмета мовлення;2) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови;3) знання мови.
Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи розуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кількості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності. Точність мовлення - це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування.
Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови, бо воно містить великі можливості для вибору.
Найбільше можливостей для вираження точності мовлення мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми. Досить важко будувати висловлювання, використовуючи іншомовні, застарілі, професійні слова, фразеологізми. Відомо, що у мові більше багатозначних слів, ніж однозначних. Тому основним способом точної передачі значення слова є контекст (словосполучення, речення, текст).
Умови доречності мовлення такі:1) розуміння необхідності доречності мовлення;2) володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;3) висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;
4) досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.
Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву.
Контекстуальна доречність виявляється в єдності змісту і форми висловлювання. Контекст вимагає, щоб у ньому були гармонійно поєднані загальна тональність слова, інтонація, структура речень. Щоб забезпечити контекстуальну доречність висловлювання, варто використовувати в усному мовленні неповні речення, звертання, інтонацію, в писемному – складні речення у вставні слова тощо. Контекстуальна доречність впливає і на порядок слів у реченні, а речень – у тексті.
11В. Скласти протокол зборів групи з питання надання гуртожитку:
12В. Омоніми - це слова, які належать до однієї частини мови, однакові за звучанням і написанням, але різні за лексичним значенням. Н.: Ключ - зграя птахів. Ключ - знаряддя для загвинчування гайок, болтів, накручування заводних механізмів. (Всього - 14 значень). Такі омоніми називають повними. Пароніми - це слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Н.: Життя дається раз, а вдається ще рідше.
адресат - адресант
абонент - абонемент
континент - контингент
громадський - громадянський
ефективний - ефектний
корисливий - корисний
13В. Орфоепічні норми СУЛМ.
Орфоепічна й акцентна норми - це правила вимови й наголосу.
Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською мовою можна недомовляти закінчення слів ,пропускати склади ,ненаголошені о як а ,і це буде вважатися неграмотною орфоепією.Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так,як написано. Виняток представляє одна літера щ, яка є складовою, двозвучною в усіх словах і вимовляється як шч.У час І.Франка українська мова не мала ще літери щ, вона запозичена з російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія-вимова залишилась давня. Друге правило української орфоепії стосується ненаголошеної літери о .Коли люди, що говорять українські слова на російський лад ,то ось який орфоепічний парадокс, що з того виходить:кампазітари, автапартрети,падарунок , паштова скринька, періад, прагрес...
Українська мова просить вимовляти всі ненаголошені о як О:композитори ,автопортрети. Третє правило стосується орфоепії і української літери В. У російській мові літера в вимовляється як «ф». В українській мові підміна звуку «в» на «ф» звучить абсолютно немилозвучно,неграмотно,неприємно.
Варто з особливою уважністю дотримуватися у своєму мовленні таких орфоепічних норм СУЛМ:
Вимова звуків і словосполучень (конкурент: «о» замість «а»; кігті, легко, вогко, дьогтю: «г-х» замість «х»; клятьба: «т» замість «д»; просьба: «с» замість «з»; проїзний – без «д»; якісний – без «т»; Голландія (подвоєння); дорогий – дорожчий; вузький – вужчий і т.д.)
Враховувати суспільний характер орфоепічних норм (правильно наголошувати слова, уникати повторень, мовних вад, дотримуватися чергувань голосних і приголосних у вимові).
Орфографічні норми СУЛМ.
Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання «Українського правопису» та на нормативні словники.
Орфографія визначає правильне написання звуків літерами,написання слів разом ,окремо і з дефісом, вживання великої літери ,правила переносу частини слова з рядка в рядок ,окрім того,орфографія регулює написання афіксів і закінчень відмінювання слів.
Орфографічні правила ,як складова частина системи письмових норм літературної мови ,єдині для всіх ,хто користується даною мовою,єдність і обов’язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови,ефективніше сприяє піднесенню мовної культури народів.Уоснові орфографії лежить графіка ,водночас вона ґрунтується на певних принципах, які зумовлені фонетичною і граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правописної системи. Сучасна орфографія вибудувана на двох основних принципах – фонетичному і морфологічному. Певне застосування має також і смисловий або семантично-диференційний принципи письма. Так, за смисловим розрізненням слів вживаємо велику й малу літеру.
Варто з особливою уважністю дотримуватися таких орфографічних норм СУЛМ:
Написання складних слів (півгодини, напівприбутковий, піваркуша; жиробанк, ціноутворення; член-кореспондент, купівля-продаж, кіловат-година,людина-день, пів-Києва, пів-Європи; інтервалютний, самоокупний; суспільно корисний, безстроково відпускний; кількамільйонний, двохсотий; о п’ятій годині, десять хвилин на четверту; абищо, хтозна-який; раз у раз, кінець кінцем, одним одна; по-нашому, ні з ким та ін..)
Правопису географічних назв (Сімферополь, Кемберленд, Середземне море, село Івана Франка, Івано-Франківськ, Франкфурт-на-Майні та ін.)
Написання слів іншомовного походження (бланк, альтруїзм, сума, маса, тонна, голландський, контрреволюція, іпотека, консорціум, бар’єр, феєрверк та ін..)
14В. Скласти зразок автобіографії:
15В. Морфологічні норми - загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає морфологія - один із розділів мовознавства.
Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство та різноманітність викладу думки. При цьому причина появи помилок - невластиве (особливо в офіційно-діловому стилі) використання певних морфологічних форм більшості частин мови.
16В. Синтаксис (від грец. suntaxis - побудова, устрій, зв'язок) - це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.
Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови.
Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови тексту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.
1.1В.Стилі мови –це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які розрізняються типовими мовними засобами залежнотвідтсфери людського спілкування.
У мовній практиці виділяють, як правило, 5 стилів: розмовний, публіцистичний, науковий, діловий (офіційно-діловий) і художній. Правильне використання стилів мови стає невід`ємною ознакою сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому і професійному спілкуванні.
Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником. Мовні засоби є максимально прості і зрозумілі.
Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою.Його основна мета – формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень.Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача або слухача діяти так, а не інакше.
1 2 3 4