Ім'я файлу: Ідеї вчення.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 04.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Д-5_Щоденник_з_Ппрактики ПП21.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 04.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Д-5_Щоденник_з_Ппрактики ПП21.docx
Основні ідеї вчення Ж.-Ж. Руссо
Питання нерівності людей
Первісний природний стан людей – справедливий стан. Це була доба рівності, свободи, братерства, не було майнового розшарування, державного апарату насильства та приватної власності. Хоч нерівність у природному стані і була, але зумовлювалася виключно фізичними і природними властивостями людей. Із «природного» стану люди поступово перейшли у «суспільний» стан. З нагромадженням багатства домінуючою стала приватна власність, а відтак виникли соціально-майнова нерівність і гноблення одних індивідів іншими. Надлишки продуктів нагромаджувалися, з'явився обмін, торгівля, зростала цивілізація.
Організованість суспільства, робить висновок Ж.-Ж. Руссо, - основна причина нерівності.
Держава, на думку Ж.-Ж. Руссо, стала результатом своєрідної загальнолюдської угоди на засадах розуму. Її мета – забезпечити право кожному індивідууму користуватися належною йому власністю.
громадянського стану людства.
У фазу громадянського стану люди вступили, на думку філософа, з виникненням держави. Вона характеризується як доба несправедливості і гноблення. Тому ідеал майбутнього Ж.-Ж. Руссо вбачає у відновленні природного стану, але за умови збереження всіх позитивних досягнень суспільства.
Таке справедливе суспільство мислитель уявляв як організоване співжиття незалежних, вільних, рівноправних людей, які мають спільну волю, що реалізується як народний суверенітет. Іншими словами, влада належить народові як корпоративному органу – учаснику суспільного договору.
Народний суверенітет.
На думку Ж.-Ж. Руссо, суверенітет народу виявляється у здійсненні ним законодавчої влади. Призначення уряду втілювати в життя закони і підтримувати належний правопорядок. У разі невиконання делегованих повноважень уряд волею народу усувався.
Таким чином, у концепції Ж.-Ж. Руссо не було місця будь-якій формі представницького врядування, тобто законодавчому органу у формі народного представництва. Законодавчу владу, як суверенну державну владу, може і повинен здійснювати сам народ-суверен безпосередньо. Отже, єдино справедливим врядуванням Ж.-Ж. Руссо визнавав пряму демократію, де сувереном і керівником держави є народ. Він сформулював основні риси і ознаки народного суверенітету – неподільність і невідчужуваність.
Форми правління.
Залежно від того, кому народ доручає виконавчі функції в державі, філософ розрізняв такі форми правління: а) демократію; б) аристократію; в)монархію.
Ж.-Ж. Руссо вважав «нормальним» політичним устроєм лише республіку, під якою розумів будь-яку державу, яка управляється законами, незалежно від форми правління. Демократична форма правління властива невеликим державам; аристократична – середнім; монархічна – великим.
Правова концепція.
Розробляючи концепцію права Ж.-Ж. Руссо послідовно проводив ідею свободи. Він розглядав її як природну сутність людини, оскільки, завдячуючи свободі, людина відрізняється від тварини, бо природна свобода полягає у незалежності. Від природи людині притаманне добро, вона не має власності, ні від кого і ні від чого не залежить, а отже є вільною.
Таким чином, Ж.-Ж. Руссо певною мірою ідеалізує первіснообщинні родові відносини. В такому суспільстві панувало право рівності вільних, незалежних індивідів – природне право, яке передувало державі. Встановлені державою закони стали на захист привласненого окремими індивідами майна, а організація урядової влади створила передумови для нових поневолень. Так утворилася «химерна рівність прав», а насправді – деспотизм і сваволя. Нерівність, що виникла в період переходу від первісної природи до державного суспільства, була прихована декларацією про рівність перед законом.