Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 22.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Теми для реферату ТМ-69.doc

ПВНЗ «КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ»

ФАКУЛЬТЕТ МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА МИСТЕЦТВ

 

 

 

 

 

Реферат на тему:«Основні етапи режисерської діяльності Л. Курбаса» 

 

 

 

 

Виконавець :

Студентка 1 курсу

Групи ТМ-69

Ступак Марія Андріївна
Київ – 2020

Видатний український режисер - новатор, засновник нового українського театру Олександр Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 року в Перемишлі в родині акторів Степан Пилиповича та Ванди Адольфівни.

Дитинство Олеся пройшло в театрі. Початкову освіту Курбас здобув вдома. Ванда Адольфівна займалася дітьми, намагаючись компенсувати втрату улюбленої роботи. Вона знала кілька мов, чудово розумілася на класичній літературі ,грала на фортепіано.

У 1900 році Курбас вступив у Тернопільську класичну гімназію одразу до третього класу.

Особливо захопив Курбаса кумир тогочасного студенства Рудольф

Штайнер. На тло українського театру Олександр Степанович переніс згодом

ідею Штайнера про необхідність поєднання при виступі на сцені свідомості

глядача та актора, їх злиття, досягнення однакового духовного стану. До роз-виваючого впливу на Леся Курбаса долучилися також Генріх Ібсен, твори якого сповнені психологізму та символізму, які одночасно наближають їх до

неоромантичного мистецтва кінця XIX сторіччя та до доби модерну - початку XX сторіччя, протестуючи проти невідповідності між зовнішнім оточенням та його тиском на особистість та внутрішнім сприйняттям особою навколишньої дійсності.

Особливо важливим для становлення Олександра Степановича як режисера та актора стало знайомство з творчістю Йозефа Кайнца - видатного актора. Курбас відвідував його виступи по мірі можливості. Також перебування у столиці дало змогу Курбасу побачити гру найвідоміших тогочасних європейських труп та кумирів сцени таких, як Жірарді, Дузе. Їх техніка гри тяжіла до заперечення усталених традицій та випробування нових підходів.

Атмосфера постійної динаміки мистецтва від карбувалися у свідомості Курбаса, вся наступна творчість несла експериментаторство. Саме у Відні у 1907-1908 роках Олександр Степанович остаточно сформувався як творча особистість.

Перебування Леся Курбаса в столиці Австро-Угорської імперії було перерване смертю батька. У жовтні 1908 року він переїхав до Львова, щоб бути ближче до родини. Там він продовжив навчання в місцевому університеті.

В пресі ім'я Курбаса вперше з'явилося в статті про виставу "Псотник" 28 березня 1909 року, але в якій саме п'єсі він зіграв уперше достовірно невідомо.

Почавши своє театральне життя в якості актора, Курбас того ж року взявся випробовувати себе у режисурі.

Навесні 1912 року Олександр Степапанович вступив до Гуцульського театру Гната Хоткевича. Під час гастролей Гуцульського театру у Тернополі в кінці 1912 року Олександр Степанович перейшов до складу трупи "Руської бесіди". В цьому йому допоміг режисер Йосип Стадник, який працював з батьками Курбаса.

З цього часу розпочався його шлях на професійній сцені, праця з найвідомішими і популярними акторами його сучасності: К.Рубчаковою, В.Юрчаком, А.Осичиповою.

У "Руській бесіді" Лесь Курбас набув досвіду створення різних образів, вбираючи професійсть колег. Режисурою у цьому театрі Курбас не займався, але постійно звертався до мистецького керівника С.Чернецького за порадами, обговорював аспекти цього виду сценічної роботи.

Гастролі "Руської бесіди" були перервані Першою світовою війною. На початку вересня 1914 року він переїхав з матір'ю та сестрою (брат помер кілька років перед тим) до Тернополя. Тут він організував стаціонарний театр "Тернопільські театральні вечори".

В кінці березня 1916 року Олександр Степанович прийняв запрошення Миколи Садовського працювати у його театрі. Відтоді почалася творча праця Курбаса у столиці України.

Знаковою подією у житті Курбаса стала зустріч з гуртком молодих акторів, яка відбулася в ніч з 16 на 17 травня 1916 року.

Невдовзі Курбас прийшов до ідеї створення власного театру. На той час Курбас вірив у можливість оновлення мистецтва шляхом створення художніх братств, акторських коммун.

Робота над першою постановкою почалася за кілька тижнів по знайомству Курбаса з майбутніми молодотеатрівцями. Трагедія "Цар Едіп" Софокла була першим кроком у вивченні класичних систем світового театру.

Радянські дослідники пояснювали ідею постановки "Едип-царя" впливом ідеології позитивізму та марксизму, відповідно - потягом до реалістичного мистецтва з тяжінням до класики.

Вся творчість Олександра Степановича була спрямована на висвітлення проблеми протиставлення "Я - суспільство", але на різних етапах творчості суспільно-політична ситуація вносила певні корективи у тему особистості та її свободи.Окрім цього у режисера в цей час спостерігається потяг до великої сценічної форми .

«Молодий театр» заявив про свій намір йти власною українською дорогою, що означало прагнення творити національний театр, але сучасного зразка, підкреслювалася орієнтація на театральну Європу та робота над побудовою "самобутнього нового мистецтва без дотеперішніх компромісних шляхів".

"Молодий театр" вперше зустрівся з глядачем на мітингу в оперному театрі в березні 1917 року. Були показані драматичний етюд О. Олеся "Осінь", фрагменти повстання декабристів. Обрані сюжети образно ілюстрували кризові моменти в суспільстві та героїчні вчинки свідомих людей.

На початку 1918 року репетиції молодотеатрівців були перервані захопленням Києва більшовиками. В колективі стався розкол на ґрунті розходжень у поглядах на майбутнє театру. Гнат Юра і його прихильники висловлювався за виїзд із столиці, Курбас та решта колективу хотіли залишитись.

Лютий 1919 року знов змінив ситуацію у Києві.У перший театральний відділ, який сформував Народний Комісар освіти В.Затонський, увійшли троє молодотеатрівців: С.Бондарчук, М.Терещенко, П.Долина. Таке рішення витікало із соціальної спрямованості театру.

Всі наступні постановки мали чітко простежуване спрямування на велике значення ментальності у житті народу та доцільність боротьби за свою національну самобутність. „Шевченкова вистава" синтезувала погляди Т. Г. Шевченка на поневолення українців, у „Яні Гусі" постав бунт прометеївської сили проти тиранії, у „Москалевій криниці" та „Великому льоху" викладений страх можливості втрати національної ідентичності.

У цей рік сталася важлива подія у особистому житті режисера - він познайомився та закохався у свою майбутню дружину Валентину Чистякову, дочку співака Великого Театру. На цьому ґрунті виникла проблема із роботою Курбаса : він почав запізнюватись, значно менше часу приділяти молодотеатрівцям. Молоді актори, які вважали Курбаса своїм кумиром та оцінювали значення його творчості з своїх максималістських юнацьких позицій, "в ім'я врятування Леся Курбаса для українського театру", вирішили вбити Чистякову.

„Шевченкова вистава" була останньою режисерською роботою Курбаса у „Молодому театрі". Рішенням театрального комітету НКО УРСР у квітні 1919 року „Молодий театр" був з'єднаний з Державним драматичним театром під керівництвом Олександра Загарова.

Виступи Кийдрамте почалися не одразу через близькість фронту. Гралися відомі п'єси, на які наповнюваність залів була високою.

В березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві Мистецьке Об'єднання "Березіль" (МОБ) - театр, який став візитною карткою України на довгі роки та підґрунтям творення модерного театру.

У першому випуску "Барикад театру" був опублікований Маніфест МОБу, який проголошував демократичність засад, динамічність як принцип роботи. Метою проголошувалася боротьба на майбутні здобутки мистецтва.

Курбас створив не класично структурований театр, а мистецьке об'єднання з п'яти майстерень (лабораторій) : експериментальної (розробка нових театральних технологій роботи актора), майстерні з питання створення дитячого театру, літературної студії виховання драматурга, стаціонарного драматичного театру та школи режисури, а також остання - аматорських мандрівних студій.

У київський період (1922-1926 роки) "Березіль" не випадково називають політичним театром. Окрім постійного звернення до історичної тематики з акцентом на боротьбу народних мас, висвітлення поточних чи нещодавніх подій з життя українського народу, МОБ ставить у цей час вистави, присвячені проблемі міжнародних відносин.

Поряд з відкриттям нової сценічної техніки гри і поданням Курбасом модерного спрямування постановкам, український режисер повно розкрив соціальну трагедію машинізації суспільства, в якому людина перестає бути цінністю.

Протягом 1922-1923 років Курбас активно працював над розробкою теоретичної бази побудови нового театру . Найбільше публікацій припадає на журнал "Барикади театру" : "Психологізм на сцені", "Естетство", "Актор у нашій системі та праця над роллю", "Про роль світогляду на ідеї в мистецтві".

3 осені 1924 року Курбас найбільше часу став приділяти педагогічній роботі, віддавши власне режисуру молодому поколінню МОБу: В. Василько,
Б. Тягно, Ф. Лопатинському, П, Березі-Кудрицькому.

Стабілізація ситуації на Україні сприяла роботі театрів, зокрема і "Березоля". Бажання Курбаса творити новий український театр реалізовувалось у Києві - місті, яке він сам вважав серцем України, любив його публіку та мистецьке середовище.

В серпні 1926 року театр переїхав до Харкова, де зайняв приміщення колишнього Російського театру Миколи Синельникова .

"Народний Малахій" Миколи Куліша - перша спільна робота у низці наступних постановок.

В кінці 1927 року пройшла перша заборона репертуарного комітету Народного Комісаріату Освіти - "Войцека" А.Берга. Сам Курбас бачив п'єсу ідеальним варіантом показу проблеми соціальної нерівності, але зазначена тема не могла вкладатися в офіційні тогочасні завдання театру. Також була знята п'єса "Хулій Хурина" за Кулішем.

У 1930 році Народний Комісаріат Освіти зобов'язав Курбаса поставити "Диктатуру" І.Микитенка . Йосип Гірняк згадував , як під час читання "Іваном Шекспіром" (прізвисько, що дав Курбас Микитенкові) своєї п'єси присутні були вражені ідентичністю образів і типів із раніше написаною п'єсою "97" М. Куліша.

Завершальним акордом у "Березолі" стала "Маклена Граса" Куліша, прем'єра якої відбулася 24 вересня 1933 року. Олександр Степанович акцентував етичну інформацію п`єси; концепція захисту свободи людини домінувала.

Нічне засідання колегії Наркомосу «У справі Леся Курбаса і театру «Березіль»» вирішило усунути Курбаса від режисерської роботи у театрі (офіційна постанова від 5.10.1933 р.).

У травні 1934 року Курбас потрапив до табору на Медвежій горі в Архангельській області, де був призначений головним режисером театру Біломор-Балтійського каналу.

Курбас почав працювати над драмою «Інтервенція» Л.Славіна, але як «ідеологічний ворог» був відправлений в табір більш суворого режиму на Вьянь-Губі. Перебуваючи там, режисер продовжував творити театральне мистецтво, де поставив оперету-варьєте «Сон на Вьянь-Губі», але комісія з Управління таборів заборонила виставу як таку, що ілюструє відвертий протест проти режиму і покарала митця перевезенням на Соловки.

У Соловецькому «зразковому» театрі Курбас, організувавши професіоналів та аматорів, поставив «Учня диявола» Б.Шоу, «Весілля Фігаро» Бомарше.

Довгий час смерть Курбаса обростала легендами: існували перекази, що після розформування Соловецького табору його бачили десь на Волзі, в Сибіру. До в’язнів на Воркуті доходили чуткил про те, що Курбаса, Зерова, Підмогильного етапували із Соловків до Сибіру та Магадану .

У часи українських визвольних змагань в період становлення та перебування радянської влади на Україні, Лесь Курбас був не просто одним із багатьох українських режисерів. Експериментаторство з живим організмом театру та атмосфера постійної динаміки мистецтва, вирізняють Олександра Степановича серед режисури 10-30-х років XX століття. Лесь Курбас свою творчість у справі розвитку театру вибудував на зразок постійного самовдосконалення особистості.

Природна обдарованість Леся Курбаса, середовище становлення його особистості, отримана освіта, відданість та наполегливість у роботі, творчі та організаторські здібності дозволили йому стати лідером процесів розбудови театрального мистецтва, очолити процес створення модерного національного театру, започаткувати нову епоху сценічного мистецтва України. Це стало можливим завдяки ґрунтовним перетворенням, які торкнулися проблеми розробки репертуару, вдосконалення «виробничих відносин» сценариста, актора, режисера, тобто виведення їх у спільну площину дій.

Час поступового реформування сцени на той період вже пройшов, українське сценічне мистецтво лишалось суто традиційним, ніякої еволюції в репертуарі, режисурі та акторській грі не спостерігалось, тому часто говорять про революційний характер тих змін та перетворень, які провів у театральне життя Лесь Курбас протягом двох десятків років, за які український театр став відповідати світовим стандартам.

Головну режисерську ідею Л.Курбаса можна сформулювати твердженням, що театр не повинен займатися дзеркальним відображенням дійсності, а зобов`язаний активно її перетворювати.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас