Ім'я файлу: Основні аспекти перекладацької діяльності А. Шлегеля.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 25.03.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 25.03.2021
скачати
Основні аспекти перекладацької діяльності А. Шлегеля
На межі ХVІІІ – ХІХ ст. на зміну класицизму приходить романтизм із зовсім іншим загальним, естетичним та літературним світоглядом, і відразу цілком змінюється ставлення перекладачів до своїх завдань. Принцип точності перекладу, різні тлумачення цього терміну, визначення межі точності, співвідношення різних національних мов та наслідки цього для можливості та якості перекладу – всі ці питання гостро цікавили саме теоретиків романтизму і були переглянуті знову, а то й поставлені вперше.
Романтики ясно усвідомлюють проблемність перекладацької діяльності (підвищення вимог до перекладу загострило разом з цим усвідомлення його труднощів), і тому питання можливості перекладу викликає у них жвавий інтерес. Жодна інша епоха не надавала проблемам перекладу стільки значення, як це робив романтизм. Це є особливо характерним для раннього романтизму, що підніс переклад до небувалої висоти поетичної творчості, і який зрештою вважали ідеалом в поезії.
Для прагматика раннього романтизму Авґуста Вільґельма фон Шлеґеля головною проблемою була історична диференціація оригіналу в момент виникнення перекладу. Він виразив силу свого літературного таланту в такій справі, для якої потрібні були його здібності і як критика, і як поета, і як перекладача. Його внесок в німецьку літературу неможливо переоцінити. Він став перекладачем Шекспіра. Література ХVІІ – ХVІІІ століття базувалася на принципі зовнішньої правдоподібності. Що стосується Шекспіра, то про правдоподібність він не турбувався, не турбувався він з точки зору класицистів і про смак. Класицизм потребував трьох єдностей: місця, часу, і дії. Шекспір не дотримувався жодної з них.
По суті, перший прозаїчний переклад німецькою мовою Шекспіра з’являється лише в сімдесяті роки, і належав він Крістіану Мартіну Віланду. Цей переклад мав величезне значення для німецької молоді. Шекспіром почали зачитуватися, його обожнювали, але знали його тільки в прозі. А заслугою Августа Вільгельма фон Шлеґеля було те, що він зробив Шекспіра доступним німецькому читачеві саме поетичною мовою. До сьогодні в Німеччині класичним перекладом Шекспіра вважається переклад А.В. Шлеґеля.
Найважливішим етапом не тільки раннього періоду літературно – критичної діяльності Шлеґеля, але й взагалі його творчості, були статті про Шекспіра. В них він продовжує справу Гердера, який одним з перших поклав початок вивченню творчості Шекспіра і його перекладів рідною мовою. Ще навчаючись в школі Шлеґель читав Шекспіра в перекладах Віланда, Ешенбурга, і з тих пір інтерес до великого англійського драматурга у нього все більше посилювався.
Все почалося з перекладу Шекспіра «Сон літньої ночі», який Шлеґелю запропонував зробити його вчитель Бюргер спочатку разом, а потім самостійно. Але цей переклад був невдалим з причини, добре охарактеризованої Р. Гаймом: «… у виборі методу викладення Бюргер не міг повністю погодитися ні з філологічною, ні з естетичною точкою зору Шлеґеля… Звичка до самостійної поетичної творчості була для Бюргера перешкодою…, а для Шлеґеля навпаки, не існувало жодних перешкод. Дослідник казав про необхідність суворо дотримуватися зовнішньої форми оригіналу, він заявив, що буде дотримуватися цього правила і при перекладі англійського поета.
Далі Шлеґель розробляє в цій статті принципи перекладу художніх творів взагалі і Шекспіра зокрема. Він розглядає сміливу на той час для німецької перекладацької практики та філологічної науки думку про можливість і необхідність перекладу Шекспіра німецькою мовою не прозою, а у віршованій формі. Він вважав, що німецька мова має для цього достатні можливості. В статті, що була опублікована в журналі «Die Horen» під назвою «Дещо про Вільгельма Шекспіра у зв’язку з «Вільґельмом Мейстером», пропонував з самого початку зробити переклад Шекспіра точним та поетичним. Стаття є розгорнутим коментарем Шлеґеля відносно тої точки зору про Шекспіра, що міститься в романі Ґете «Вільґельм Майстер». Роздуми Шлеґеля щодо цього містять немало витончених спостережень відносно творчості Шекспіра і зокрема відносно «Гамлета», хоча на сучасному рівні шекспірознавства стаття значною мірою втратила свою актуальність. Але для свого часу, вона була безперечно значним явищем в німецькій літературознавчій науці, що формувалася, про це свідчить висока оцінка цієї статті, що її дав Шіллер. В наш час вона являє собою цікавий документ історико - літературного характеру, що розкриває початок задуму того плану перекладу Шекспіра, здійснення якого відіграло таку визначну роль і для німецької літератури і для німецької культури в цілому.
Після цієї статті в «Орах» Шіллера була опублікована інша стаття Шлеґеля про Шекспіра – «Ромео і Юлія» Шекспіра. В ній дається ґрунтовний аналіз п’єси, що свідчило про велику літературно - критичну обдарованість Шлеґеля, про його блискуче знання Шекспіра та велику любов до нього. «Тільки справжній перекладач міг написати таку характеристику свого оригіналу, яку написав Шлеґель, і тільки той, хто зміг написати таку характеристику, міг зробити справжній переклад оригіналу».
Перекладом «Ромео» почалась перша частина «Шлеґелівського Шекспіра», а після цього почали виходити одна за іншою сім частин перекладу, що включали в себе шістнадцять драм. Спочатку перекладачу не вистачало самовпевненості та досвіду. Він годинами сидів роздумуючи над якимось віршем, бо не міг знайти задовільних висловлювань. Саме стосовно зовнішньої форми віршів він спочатку вагався в кінцевому виборі; так наприклад, перекладаючи «Ромео» він дозволив собі передавати римовані сцени олександрійським розміром. Він намагався якомога точніше дотримуватися і «духу, і змісту, і зовнішньої форми оригіналу». Він відмовився від ямбів, став перекладати гекзаметрами й міг з повним правом похвалитися тим, що передав дух і зміст твору без жодних додатків і без усіляких скорочень. Шлеґель поділяв таку точку зору на завдання перекладача й намагався якомога точніше дотримуватися її на практиці.
На думку Шлеґеля, «перекладач не повинен згладжувати жодні, характерні відмінності у формі викладення; він повинен по мірі можливості передавати всю красу іншомовної поезії, нічого до неї не додаючи і, навіть, не виправляючи шорсткість рими. Перекладачу іноді буває нелегко дотримуватися такої правильності передачі, тому що він вимушений удаватися до самої вільної німецької мови; але його переклад у жодному разі не повинен бути невишуканим. Краще пропустити ту дріб’язкову подробицю, аніж допустити перефразування. Не завжди можна перекладати один вірш вслід за іншим, але після такого відступу від оригіналу потрібно негайно знову йти крок за кроком услід за автором. Від римованих віршів потрібна менш точна передача кожного слова оригіналу. Йдеться не про копію, а про переклад; і нарешті потрібно мати на увазі і неперекладну гру слів».
Цей Шлеґелівський переклад міг бути виправлений в деяких дрібницях, але взагалі він був чудовим; він містив в собі ключ до розуміння будь - якої новітньої літератури; це був один із найцінніших подарунків, які тільки можна було зробити німецькому народові саме в той час, коли почали з’являтися самостійні твори видатних німецьких поетів; він мав великий вплив на розвиток німецького драматичного мистецтва і на той напрямок, який прийняла поезія Шіллера у другому драматичному періоді свого розвитку.
Як своїми першими перекладами творів Шекспіра, так і своїми критичним статтями він закріпив зовсім іншу точку зору на теорію перекладів. Він назавжди установив і розвинув в аксіому те правило, що переклад поетичних творів прозою є «поетичним смертовбивством», і що їх треба перекладати таким же віршованим розміром, яким вони написані, якщо не зустрічаються для того нездоланні перешкоди у мові».
Шлеґель написав багато віршів, досконало вивчив закони віршування, та все ж не став поетом. Але його справжня поетична обдарованість виявили себе в перекладах. Кожний відтінок оригіналу він вмів адекватно передати засобами рідної мови. Розмір, який не був властивий німецькій поетичній традиції, він міг передати таким розміром, який найбільше всього відповідав духу та змісту оригіналу. Колишня дерев’яна проза «німецького Шекспіра» під пером Шлеґеля отримала адекватну область високої поезії, а німецький читач рідною мовою міг повною мірою оцінити тепер всю досконалість англійського генія.