Ім'я файлу: 1. Основні анатомо-фізіологічні відомості про черепні нерви.docx
Розширення: docx
Розмір: 49кб.
Дата: 21.09.2020
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКраїни

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика

РЕФЕРАТ
на тему : «ОСНОВНІ АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЧЕРЕПНІ НЕРВИ»

Інтернатура за спеціальністю

«Неврологія»

Виконала

лікар-інтерн Александрова Олександра Євгеніївна

Київ

2020

Зміст

  1. Вступ. 3

  2. Загальні принципи будови та функціонування. 4

  1. Ядра. 4

  2. Вузли. 5

  3. Анатомія в стовбурі мозку та типи інформації. 6

  4. Подібність та відмінність зі спинномозковими нервами. 9

  1. Онтогенез. 10

  1. Розвиток центральних складових. 10

  2. Розвиток периферичних скалдових. 11

  1. Класифікація. 14

  2. Медичні питання. 16

  1. Обстеження та симптоми. 16

  2. Захворювання. 18

  1. Список використаних джерел. 20



  1. Вступ.

Черепні нерви, черепно-мозкові нерви (лат. nervi craniales) — нерви, що починаються безпосередньо у головному мозку. Більшість підручників з анатомії вказують на те, що в людини дванадцять пар черепних нервів, хоча, враховуючи і термінальний нерв, в людини наявні тринадцять пар черепних нервів: перші три відходять від переднього мозку, решта десять — від стовбура.

12 пар черепних нервів разом з парою термінальних нервів та 31 парою спінальних нервів складають периферичну нервову систему (ПНС).

Черепні нерви позначаються римськими цифрами починаючи із найбільш рострального до найбільш каудального, крім того, кожен із них має власну назву, що відбиває його розміщення або функцію.

Всі черепні нерви, крім блукаючого, іннервують голову та шию. Блукаючий нерв іннервує ще й органи грудної та черевної порожнин. При пошкодженні черепних нервів функції, які вони забезпечують, погіршуються або зникають.



  1. Загальні принципи будови та функціонування.

Розглядати черепний нерв в контексті тільки нервового стовбура хибно. Черепний нерв — це система, яка складається з власне нерва та ядер, вузлів, нервових шляхів, кіркових та підкіркових аналізаторів, які пов'язані з цим нервом.

  1. Ядра.

Ядро є сукупністю нейронів, які компактно розташовані серед білої речовини. Кожна сукупність нейронів виконує певні функції, тобто є рухові (складаються з рухових нейронів, що іннервують м'язи) та чутливі ядра (переважно другі нейрони чутливого нервового шляху). Вегетативні ядра (у контексті черепних нервів — парасимпатичні ядра) часто наводяться окремо, проте вони також бувають руховими (вісцеромоторними) або чутливими (вісцеросенсорними). За винятком зорового, нюхового та термінального нервів, одне або більше ядер є у кожного нерва. Усі ядра також є парними утворами (окрім дискутабельного ядра Перлія, яке пов'язане з III парою черепних нервів).

Табл. Ядра черепних нервів людини:

Нерв

Чутливі ядра

Рухові ядра

Вегетативні ядра

III

-

ядро окорухового нерва

  • ядро Едінгера-Вестфаля (ядро Якубовича);

  • ядро Перлія

IV

-

ядро блокового нерва

-

V

  • головне ядро трійчастого нерва;

  • спинномозкове ядро трійчастого нерва;

  • середньомозкове ядро трійчастого нерва

рухове ядро трійчастого нерва

-

VI

-

ядро відвідного нерва

-

VII

ядро одинокого шляху

ядро лицевого нерва

верхнє слиновидільне ядро

VIII

  • завиткове ядро;

  • присінкові ядра

-

-

IX

ядро одинокого шляху

подвійне ядро

нижнє слиновидільне ядро

X

ядро одинокого шляху

подвійне ядро

заднє ядро блукаючого нерва

XI

-

-

XII

-

ядро під’язикового нерва

-




  1. Вузли.

Вузол — це сукупність компактно розташованих нейронів, які винесені за межі ЦНС.

Черепні нерви пов'язані з вузлами двох типів — чутливими та вегетативними. Перші наявні тільки тоді, коли до складу нерва входять волокна загальної чи спеціальної чутливості, другі — коли є парасимпатичні волокна.

Вузли:

  1. чутливі:

  • термінальний — чутливий вузол, що належить однойменному нерву;

  • трійчастий — містить первинні нейрони в системі трійчастого нерва;

  • завитковий — пов'язаний із завитковою (слух) частиною завитково-присінкового нерва;

  • присінковий — пов'язаний із присінковою (рівновага) частиною завитково-присінкового нерва;

  • колінчастий — пов'язаний з лицевим (точніше проміжним) нервом;

  • верхній (яремний) та нижній (кам'янистий) вузли під'язикового нерва;

  • верхній (яремний) та нижній (вузлуватий) вузли блукаючого нерва;

  1. вегетативні:

  • крило-піднебінний — його чутлива гілка утворена трійчастим нервом, а парасимпатична — лицевим;

  • вушний — чутлива гілка утворена трійчастим нервом, парасимпатична — язико-глотковим;

  • піднижньощелепний — чутлива гілка утворена трійчастим нервом, парасимпатична — лицевим;

  • під'язиковий — чутлива гілка утворена трійчастим нервом, парасимпатична — лицевим;

  • війковий — чутлива гілка утворена трійчастим нервом, парасимпатична — окоруховим;

  1. окоруховий, лицевий та язико-глотковий нерви, окрім вище названих великих вегетативних вузлів, пов'язані з великою кількістю маленьких нервових вузликів, які складаються з декількох десятків або декількох сотень нейронів.

  2. блукаючий нерв пов'язаний з великою кількістю інтрамуральних парасимпатичних вузлів в черевній та грудній порожнинах.




  1. Анатомія в стовбурі мозку та типи інформації.

По волокнах черепних нервів можуть прямувати імпульси як в напрямку до ЦНС (аферентні, або чутливі волокна), так і в напрямку від ЦНС на периферію (еферентні, або рухові волокна). Відповідно, іннервація нервом може бути або чутливою, або моторною, або змішаною, якщо нерв складається з волокон обох типів.

Не для всіх волокон кожного нерва існують окремі ядра. Наприклад, VII, IX та X пари черепних нервів несуть чутливі смакові волокна, але закінчуються вони в одному місці — в ядрі одинокого шляху. Те ж саме з трійчастими ядрами, до яких прямує уся поверхнева та глибока чутлива інформація та подвійним ядром, яке є спільним для трьох нервів. Топічно моторні ядра розташовані поздовжньо і доволі прямолінійно, ніби утворюючи «стовпи». Теж саме стосується чутливих ядер. Ці «стовпи» подібні за організацією до рогів спинного мозку, і також вказують на ембріональний розвиток компонентів нервів (чутливі «стовпи» розташовані дорсально і виникають з крилової пластинки нервової трубки, а моторні — розташовані вентрально і розвиваються з однойменної пластинки).

Отже, залежно від іннервації є сім «стовпів» ядер, які відповідають сімом основним видам іннервації (чотирьом чутливим (аферентним) та трьом руховим (еферентним)):

  1. чутлива іннервація:

    • загальна соматична (англ. general somatic afferent (GSA)) — «стовп» утворений трійчастими ядрами та сприймає тактильну, больову та температурну інформацію від шкірних покривів і слизових оболонок та пропріорецептивну інформацію від м'язів та зв'язок (волокна V, VII, IX та X пар нервів прямують до цих ядер);

    • загальна вісцеральна (англ. general visceral afferent (GVA)) — «стовп» утворений ядром одинокого шляху, сприймає чутливу інформацію від органів шиї, грудної порожнини, живота, а також привушної залози (волокна IX та X пар нервів);

    • спеціальна вісцеральна (англ. special visceral afferent (SVA)) — частина ядра самотнього шляху, яка сприймає смак (так зване «смакове ядро»); волокна прямують від VII, IX та X пар нервів;

    • спеціальна соматична (англ. special somatic afferent (SSA)) — «стовп» утворений вестибулярними та завитковими ядрами, пов'язаний з VIII парою (а у тварин з бічною лінією — ще й з нервами, які її іннервують, та їхніми ядрами);



  1. моторна іннервація:

  • загальна вісцеромоторна (англ. general visceral efferent (GVE)) — «стовп» утворений всіма парасимпатичними вісцеромоторними ядрами (III, VII, IX та X пара нервів) та іннервує органи голови, шиї, грудної клітки, черевної порожнини (виділення слини, сповільнення серцебиття, спазм бронхів, тощо);

  • загальна соматомоторна (англ. general somatic efferent (GSE)) — «стовп», який іннервує м'язи, що утворилися із сомітів; складається з ядер черепних нервів окорухової групи та ядра під'язикового нерва;

  • спеціальна вісцеромоторна (бранхіомоторна) (англ. special visceral efferent (SVE)) — забезпечує іннервацію м'язів, що утворилися з глоткових дуг (жувальні, мімічні, м'язи горла); нерви, які несуть таку інформацію — V, VII, IX та X.

Є декілька нюансів, пов'язаних з класифікацією іннервації. По-перше, спеціальна та загальна інформація не різняться за способом аналізу чи утворення. Це штучний поділ, який склався історично. По-друге, такі відчуття як зір та нюх теж відносять до спеціальних чутливих (хоч у нервів, які забезпечують ці чуття, ядра відсутні). Спеціальна моторна іннервація також не відрізняється за своєю суттю від загальної.

Проблема додаткового нерва. Серед науковців немає єдності у визначенні функції ХІ нерва. В одних підручниках іннервацію нерва відносять до SVE, у інших — до GSE. Прихильники SVE вказують на філогенетичний зв'язок додаткового та блукаючого нервів: по суті додатковий нерв, в еволюційному контексті, є похідним блукаючого нерва. Блукаючий нерв є нервом зябрових дуг, тобто його іннервацію можна описати як SVE, а оскільки додатковий нерв є його похідним, то він забезпечує аналогічний тип іннервації. Прихильники GSE вказують на те, що м'язи, які іннервує додатковий нерв, не належать до похідних зябрових дуг, тому нерв не може бути вісцеромоторним.

З огляду сучасних даних, які ґрунтуються на використанні генетичного аналізу, правда належить як тим, так й іншим. Частини трапецієподібного та грудинно-ключично-соскоподібного м'язів, які іннервуються додатковим нервом, розвиваються подібно до м'язів зябрових дуг, тобто необхідний контакт клітин нервового гребеня та парааксіальної мезодерми. Так розвиваються місця прикріплення цих м'язів до кісток. Більша частина м'язів розвивається із сомітів. Таким чином, зважаючи на подвійну природу м'язів, нерв може бути одночасно і SVE, і GSE. Беннінгер та Макніл запропонували ввести новий термін — перехідний нерв (лат. transitional somatic efferent) — який би мав стосуватися відвідного нерва та показував його проміжне становище між спинним та черепним нервами, а також показував наявність двох нервових структур (спинномозкової та черепної), які належать додатковому нерву.


  1. Подібність та відмінність зі спинномозковими нервами.

Спинномозкові нерви — це нерви, які відходять безпосередньо від спинного мозку. Є ряд ознак, які є спільними і для них, і для черепних; є ряд ознак, які відмінні. Так, черепні нерви є більш спеціалізованими: якщо всі спинномозкові нерви несуть усі можливі «загальні» (GSA, GSE, GVA, GVE) види інформації у свій сегмент іннервації, то не всі черепні нерви мають усі можливі види волокон. «Спеціальні» види інформації забезпечуються тільки черепними нервами, спинномозкові нерви таких волокон не мають. Задня гілка спинно-мозкового нерва пов'язана з чутливим вузлом; теж саме є у чутливих (загальна чутливість) нервів. Подібно розташовані ядра як черепних, так і спинномозкових нервів: чутливі ядра розташовані вентрально (спереду), моторні — дорсально (ззаду). Спинномозкові нерви іннервують тіло за сегментарним типом; сегментарність голови поки що лежить в площині дискусії.



  1. Онтогенез.

Анатомічна будова нервів, їхнє розміщення у ЦНС, у вигляді вище згаданих функціональних «стовпів», та ПНС визначається онтогенезом. При цьому, закономірності, які визначають розвиток нервової системи та розміщення її анатомічних складових, впливають і на черепні нерви.

  1. Розвиток центральних складових.

Вентрально-дорсальна вісь: крилова та вентральна пластинки. Так, вже було згадано про закономірність розміщення чутливих та рухових ядер уздовж вентрально-дорсальної осі. Під час розвитку нервової трубки (похідне ектодерми, з якої утворюється в подальшому вся ЦНС) її бічна пластинка ділиться на вентральну (базальну), з якої виникатимуть рухові компоненти, та дорсальну (алярну, крилову), з якої виникатимуть чутливі компоненти. Таким чином, моторні (сомато- та вісцеро-) ядра виникають у вентральній пластинці, а чутливі — у дорсальній пластинці. На рівні ромбоподібного мозку крилову та передню пластинки можна розділити на ще дві поздовжні ділянки: крилову пластинку — на дорсальну та проміжнодорсальну ділянки, а вентральну пластинку — на проміжновентральну та вентральну ділянки. Кожна з цих ділянок дає початок специфічним ядрам, звідси і поділ на типи інформації:

  • у вентральній ділянці утворюються усі моторні ядра, як вісцеромоторні, так і соматомоторні, проте згодом вісцеромоторні ядра мігрують у проміжновентральну ділянку;

  • у проміжнодорсальній ділянці утворюються вісцеросенсорні ядра;

  • у дорсальній ділянці утворюються соматосенсорні ядра.

Передньо-задня вісь: невромери. З ростральної частини нервової трубки формується головний мозок, попередньо проходячи стадію трьох первинних та п'яти вторинних міхурців. Кожен первинний міхурець складається з певної кількості невромерів. Середній мозок складається з двох мезомерів, ромбоподібний — з дванадцяти ромбомерів, до яких часто відносять невромер перешийка. Кожен невромер експресує унікальні для нього гомеозисні гени, і, таким чином, є місцем розвитку специфічних структур (у контексті черепних нервів — певних ядер чи частин ядер). Важливим є те, що кожен невромер містить як алярну та і вентральну пластинки, і, таким чином, у ньому розвиваються і чутливі, і рухові ядра.

Розвиток специфічних структур найкраще простежується на рухових ядрах. Так,:

  • з мезомера 1 розвиваються рухові ядра окорухового нерва (ядро окорухового нерва та ядро Едінгера — Вестфаля);

  • з невромера перешийка (ромбомер 0) — ядро блокового нерва;

  • з ромбомера 2 та 3 — рухове ядро трійчастого нерва;

  • з ромбомерів 4 та 5 — відповідно рухове ядро лицевого нерва та верхнє слиновидільне ядро;

  • з ромбомера 6 — ядро відвідного нерва;

  • з ромбомерів 7-9 — подвійне ядро;

  • з 9-11 ромбомерів — ядро під'язикового нерва;

  • з алярної пластинки ромбомера 3 утворюється головне ядро трійчастого нерва;

  • спинномозкове ядро трійчастого нерва простягається від ромбомера 4 до ромбомера 11 та продовжується далі на спинний мозок.




  1. Розвиток периферичних складових.

Похідні нервового гребеня та нервових плакод. Чутливі та вегетативні вузли черепних нервів формуються з нервового гребеня та нервових плакод: чутливі вузли формуються як з клітин нервового гребеня, так і з клітин плакод, вегетативні вузли формуються тільки з нервового гребеня. З черепними нервами пов'язані нюхова плакода, вентролатеральна, або надзяброва, група плакод, до якої належать чутливі плакоди, що утворюватимуть чутливі вузли нервів глоткових дуг (всіх, окрім трійчастого нерва), та дорсолатеральна група плакод, до якої належать вушна плакода, плакоди бічної лінії в анамній, верхньощелепно-нижньощелепна та очна трійчасті плакоди.

Нюхова плакода дає початок нюховому епітелію, а отже й нюховому нерву. Проте це не єдиний нерв, який розвивається з неї. Ще одним таким нервом є лемешево-носовий нерв, або нерв Якобсона, який у людини наявний лише до народження, проте який відіграє важливу роль у формуванні аденогіпофіза статевої системи. Ще один нерв, який пов'язаний з нюховим мозком — це термінальний нерв. Довгий час велася дискусія про ембріональний початок нерва: вважалося, що він походить з тої частини носової плакоди, з якої походить і лемешево-носовий нерв, однак сучасна точка зору полягає у тому, що термінальний нерв є похідним нервового гребеня.

Зоровий нерв, який разом з нюховим відносять до несправжніх, є істинним продовженням переднього мозку (лат. prosencephalon) на периферію.

Соміти, сомітомери та зяброві дуги. Рухові гілочки пов'язані з сомітами, сомітомерами та глотковими дугами. Соміти та сомітомери — це похідні мезодерми. Мезодерма складається з трьох частин: парааксіальної мезодерми, або епімеру, мезомеру та гіпомеру. Епімер є єдиною частиною мезодерми, яка пов'язана з черепними нервами: у каудальній частині голови вона простягається у вигляді чітко окреслених потовщень — сомітів, а у ростральній частині голови ці потовщення не такі виражені, тому вони низиваються сомітомерами. Соміти та сомітомери дають початок усім посмугованим м'язам голови, як м'язам, пов'язаним з зябровими дугами, так і окоруховим м'язам, так і м'язам язика.

Проте, окрім власне розвитку, для м'яза є важливим правильне розміщення відносно інших анатомічних утворів та утворення функціональних зв'язків з цими утворами, насамперед з нервом. Місцями, де формуватимуться такі зв'язки для ряду м'язів, є зяброві дуги, де дуже важливим є вплив нервового гребеня на клітини мезодерми. Зяброва (глоткова) дуга — це ембріональне утворення, яке складається з мезенхіми, ззовні покритої ектодермою, а з середини — ентодермою. Мезенхіма глоткових дуг походить з нервового гребеня та епімеру[. Глоткових дуг є п'ять; нерв, який пов'язаний з нею, іннервує її похідні:

Глоткова дуга

Нерв

М’язи

Перша (нижньощелепна)

Трійчастий

Жувальні м'язи, переднє черевце двочеревцевого м'яза, м'яз-натягувач барабанної перетинки, м'яз-натягувач піднебінної завіски

Друга (під'язикова)

Лицевий нерв

Мімічні м'язи

Третя

Язико-глотковий нерв

Шило-глотковий м'яз

Четверта та шоста

Блукаючий нерв

Звужувачі глотки, м'яз-підіймач піднебінної завіски, персне-щитоподібний м'яз



  1. Класифікація.

Отже, в залежності від ембріонального розвитку, анатомічної будови, функцій, топографії існує багато класифікацій черепних нервів.

Насамперед, розрізняють справжні черепні нерви та несправжні — I та II, які розвиваються як вирости головного мозку на периферію. Несправжніми їх називають через їхній тісний зв'язок з переднім мозком: нюховий нерв тісно пов'язаний з кінцевим мозком (лат. telencephalon), а зоровий нерв — з проміжним мозком (лат. diencephalon). Через цей зв'язок класично вони розглядаються як продовження переднього мозку на периферію, хоча ембріональне походження у них різне. Їхня гістологічна будова також відмінна від будови типового периферичного нерва. Так, зоровий нерв покритий мієліном не периферичного типу, а центрального, який утворюється олігодендроцитами, оточений трьома мозковими оболонами, як і головний мозок. Ці нерви є чутливими у функціональному плані.

Функціонально справжні нерви ділять на три великі групи:

  • рухові (містять тільки соматоматорні та/або вісцеромоторні волокна) — III, IV, VI, XI та XII пари черепних нервів;

  • чутливі (містять тільки соматосенсорні волокна) — VIII пара черепних нервів;

  • змішані (місять волокна обох типів) — V, VII, IX та X пари черепних нервів.

Топічно нерви ділять на:

  • нерви переднього мозку:

  1. I пара нервів пов'язана з кінцевим мозком;

  2. II пара нервів — з проміжним мозком;

  • нерви середнього мозку (лат. mesencephalon) — III та IV пари нервів;

  • нерви ромбоподібного мозку;

  • нерви заднього мозку (лат. metencephalon), а саме моста (лат. pons) — V, VI, VII та VIII пари нервів;

  • нерви довгастого мозку (лат. myelencephalon) — IX, X, XI та XII пари нервів.

Клінічно нерви (справжні) поділяють на:

  • окорухові нерви — III, IV та VI пари нервів;

  • нерви мосто-мозочкового кута — V, VI, VII та VII пари нервів;

  • каудальні нерви — IX, X, XI та XII пари нервів.



  1. Медичні питання.

  1. Обстеження та симптоми.

Кожен нерв виконує специфічну функцію, яку перевіряють для визначення правильного функціонування нерва та виключення ураження. Тестування виконується в порядку, який відповідає номеру черепного нерва. У разі знаходження порушення воно диференціюється з всіма іншими можливими, які, однак, пов'язані з ураженням інших відділів нервової системи.

Оскільки нюховий нерв відповідає за сприйняття запахів, то для його перевірки пацієнта просять закрити одну ніздрю, а до іншої підносять подразник (запах). Хворий має вказати, який запах він відчуває. Не можна використовувати речовини на кшталт аміаку чи бензину. Порушення, які можуть знайти — аносмія (втрата нюху), гіпосмія (зниження нюху), гіперосмія (підвищення нюху).

Для дослідження функціонування зорового нерва використовують таблицю Головіна-Сівцева чи таблицю Снеллена (визначення гостроти зору), периметроскопія (поля зору), таблицю Рабкіна (кольоросприйняття), дослідження очного дна та диску зорового нерва, перевірка зіничного рефлексу. Можливі порушення — амавроз, геміанопсія, порушення кольоросприйняття, скотоми, застійні диски.

Щоб дослідити функцію окорухового нерва, насамперед звертають увагу на позицію очного яблука; якщо наявна зовнішня косина, це може вказувати на порушення іннервації цим нервом. Також звертають увагу на повіку (чи наявний птоз — її опущення). Також перевіряють реакцію зіниці на світло, акомодацію, рухи очима. Можливі порушення — розбіжна косоокість, анізокорія (внаслідок нечутливості до світла), відсутність акомодації, птоз і двоїння при погляді в протилежний до ураження бік.

Якщо уражений блоковий нерв, людина не може направити око вниз і вбік, також виникатиме двоїння.

При дослідженні трійчастого нерва перевіряють поверхневу та глибоку чутливості, рефлекси, ланкою якого є трійчастий нерв (надбрівний, підборідний, корнеальний, кон'юнктивальний), жувальні рухи. Тактильну чутливість перевіряють ваткою в зонах іннервації гілок нерва і в зонах Зельдера, больову — завдяки гострому предмету і в тих самих зонах. Пацієнта просять зціпити зуби, порухати нижньою щелепою. Можливі порушення — анестезія, гіпестезія, гіперстезія, біль, відсутність жувальних рухів, тризм.

Відвідний нерв забезпечує рух ока назовні. Саме цю функцію тестують при перевірці нерва. Можливі порушення — двоїння, збіжна косоокість.

Лицевий нерв містить і чутливі, і рухові волокна. Перевіряють загальну чутливість вушної мушлі (аналогічно до трійчастого нерва). Смакову чутливість перевіряють наносячи на язик певний смаковий подразник (солодке, гірке, кисле, солене). Просять пацієнта усміхнутися, зімкнути очі — перевіряють функцію мімічних м'язів. Перевіряється слух (функція стремінцевого м'яза, який іннервується нервом). Використовують тест Ширмера для перевірки іннервації слізної залози. Можливі порушення — агевзія, лицеві парези або паралічі, гіперакузія, порушення сльозо- та слиновиділення.

Слух і рівновага залежать від стану присінково-завитикового нерва. Для перевірки слуху лікар може прошепотіти слово чи речення, а пацієнт має повторити за ним. Проводять тест Ріннетта-Вебера; лікар спостерігає за ходьбою пацієнта, стійкістю в позі Ромберга. Можливі порушення — гіпо- або гіперакузія, атаксіяністагмом), повна глухота.

Дев'ятий та десятий нерви перевіряються одночасно. Перевіряють стан м'якого піднебіння, просять пацієнта ковтнути, говорити, прислуховуються до голосу пацієнта (чи він не хрипкий), перевіряють глотковий рефлекс. Можливі порушення: звисання піднебіння (половини або тотальне звисання), порушення ковтання, хриплість голосу. Також при патології блукаючого нерва можуть виникати вегетативні розлади.

Тестування додаткового нерва полягає в просьбі до пацієнта повернути голову в бік, підняти плечі, тобто перевірити іннервацію м'язів. У випадку порушення рухи будуть обмежені або відсутні.

Щоб перевірити функцію під'язикового нерва, пацієнта просять висунути язик (в нормі висувається по середній лінії), дивляться на стан язика (відсутність чи наявність атрофій, фасцикуляцій).


  1. Захворювання.

Периферійні нейропатії та невралгії. Під нейропатією розуміють будь-який, запальний (неврит) та незапальний, процес в стовбурі нерва, який веде до погіршення або випадіння іннервації цим нервом та больових відчуттів. При цьому причинами запалення можуть бути найрізноманітніші чинники: бактерії, віруси (найчастіше герпевіруси), травматичні ушкодження, фізичні чинники (наприклад, переохолодження чи стиснення нерва), радіація, пухлини. Як вже було сказано, нейропатія веде до випадіння іннервації нерва: при нейропатії лицевого нерва випадатиме міміка обличчя, порушуватиметься функції слинних та слізних залоз. При нейропатії присінково-завиткового нерва випадатиме слух, погіршуватиметься координація та рівновага.

Невралгія — це стан, при якому у зоні іннервації чутливого нерва виникає сильний біль. Найчастішим захворюванням цього типу є невралгія трійчастого нерва. При ній виникатиме пекучий різкий біль в ділянці іннервації трійчастого нерва. Язико-глоткова невралгія проявлятиметься болями в ділянці глотки, мигдаликів, язика, тобто в зоні іннервації однойменного нерва. Інколи в процес залучаються тільки окремі гілочки нервів.

Ушкодження в ЦНС. Оскільки окрім стовбура в систему нерва входять шляхи в ЦНС, ядра та кіркові центри, то їх ушкодження також проявлятиметься випадінням іннервації. Причини можуть бути різними (запальний процес, ріст пухлини, травма), проте найчастішою причиною є інсульт.

Якщо геморагічний чи ішемічний інсульт трапляється в ділянці стовбура і впливає на ядра, то нерв може бути залучений до альтернуючого синдрому — випадіння функції певного черепного нерва на стороні ураження та паралічі чи парези, втрата чутливості на протилежній стороні на тілі. Якщо інсульт трапляється в ділянці внутрішньої капсули чи променистого вінця, то випадатиме уся чутливість та моторика на протилежному до сторони ураження боці, в тому числі і та, що забезпечується черепними нервами. При ураженні кіркового аналізатора, якщо ушкодження розташоване в ділянці, яка сприймає інформацію від певного черепного нерва, випадатиме функція цього нерва.


  1. Список використаних джерел.

  1. Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І.: Анатомія людини. У трьох томах. Том третій. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 376с.

  2. Хейнс Д.: Нейроанатомия: атлас структур, срезов и систем. Пер. с англ; под ред. М. Ю. Бобыловой. – М.: Логосфера, 2008. – 344с.

  3. Torsten B. Moeller, MD, Emil Reif, MD: Атлас секционной анатомии. Компьютерные томограммы и магнитно-резонансные изображения. Том 1: Голова и шея. – 413с.

  4. Онопрієнко О. П.: Пропедевтика неврології в питаннях та відповідях: посібник. – Київ: ТОВ «Конві Принт», 2019. – 264с.

  5. П. Дуус, под ред М. Бера и М. Фротшера: Топический диагноз в неврологии по Петеру Дуусу: анатомия, физиология, клиника. Третье издание на русском языке, пер. с англ. под ред. О. С. Левина. – Практическая медицина. – 582с.

  6. І.А. Григорова, Л.І. Соколова, Р.Д. Герасимчук та ін.: Неврологія: підручник. 3-є видання. – Всеукраїнське спеціалізоване видання «Медицина», 2020. – 640с.

  7. Скоромец А. А.: Нервные болезни: учебн. пособие. 4-е издание. – М.: МЕДпресс-информ, 2010. – 560с.

  8. Гусев Е. И., Коновалов А. Н., Скворцова В. И.: Неврология и нейрохирургия: учебник в двух томах. Том 1: Неврология. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2015. – 640с.

  9. anatom.ua

  10. www.umsa.edu.ua

скачати

© Усі права захищені
написати до нас