Курсова робота на тему:
«ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ»
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Теоретичні основи сталого розвитку освіти в Україні……………6
1.1. Сутність поняття «сталий розвиток»……………………………….6
1.2. Базові концепції та принципи сталого розвитку освіти в Україні.11
Розділ 2. Сталий розвиток освіти в Україні…………………………………17
2.1. Особливості концепції сталого розвитку освіти………………….17
2.2. Інформація та культура у контексті сталого розвитку освіти в Україні………………………………………………………………20
Розділ 3. Проблеми та перспективи сучасної освіти в Україні у контексті сталого розвитку……………………………………………………24
3.1. Проблеми сучасної української освіти у контексті сталого розвитку……………………………………………………………..24
3.2. Перспективи розвитку освіти в Україні…………………………..30
Висновки…………………………………………………………………………35
Список літератури……………………………………………………………….37
ВСТУП
Актуальність дослідження. Концепція сталого розвитку суспільства широко обговорюється в усьому світі. Проблематика сталого розвитку міцно займає центральне місце в світовій економіці, екологістіке і суміжних сферах. Ніяка інша наукова ідея ні в природних, ні в соціальних дисциплінах не мала раніше настільки широкий суспільний резонанс.
Тема нашого дослідження «Основи сталого розвитку освіти в Україні» перебуває на стику багатьох дисциплін, таких як соціальна філософія, соціологія, філософія освіти, педагогіка, політологія та інших. Філософія ж освіти є частиною соціальної філософії. У нашій роботі ми розглядаємо сутнісні характеристики концепції сталого розвитку, як альтернативи розвитку освіти в XXI столітті, і її ролі в формуванні та зміні суспільної свідомості.
Оскільки сталий розвиток – це комплексна природнича, соціальна і економічна задача, міждисциплінарність в контексті освіти для сталого розвитку розуміється в самому широкому сенсі як взаємодія соціальних, економічних і природничо-наукових знань. В останні десятиліття, на думку А. Д. Урсул, «з'явилися комплексні галузі досліджень – соціальна екологія, соціальна інформатика, глобалістика, ноосферологія і інші, в яких соціально-гуманітарна і філософська складові є органічною частиною цих напрямків наукового пошуку».
Освіта в ім'я сталого майбутнього має на увазі навчання протягом усього життя, що веде до формування населення з високим рівнем громадянської позиції і інформованості, що володіє навичками креативного підходу у вирішенні проблем, наукової і соціальної грамотністю, і готовністю робити відповідальні індивідуальні та колективні дії.
Освіта і дослідницька діяльність є передумовами сталого розвитку. Сучасному світові потрібен громадянин нового типу, людина з новими знаннями про світ і навколишнє середовище. Освіта для стійкого розвитку є ключовим на всіх рівнях освіти, так як через освіту впроваджуються цінності, поведінку і стиль життя, необхідні для сталого розвитку світу, і сталий розвиток пов'язано з безперервним навчанням протягом усього життя. Такі питання як побудова демократії, дотримання прав людини, турбота про здоров'я і інші є частиною сталого розвитку.
Освіта для стійкого розвитку вносить свій внесок в демократію і мир. Освіта є основним правом людини і є ключем до сталого розвитку, миру і стабільності, соціально-економічному зростанню і Націєбудівні.
Освіта для стійкого розвитку відображає прагнення до утворення високої якості і характеризується міжпредметних і науковістю, формуванням критичного мислення учнів, активним участь навчаються в процесі навчання, проблемним навчанням, включенням аспектів сталого розвитку в вивчення конкретного предмета і іншими рисами.
Таким чином, освіта безпосередньо впливає на досягнення довгострокових цілей, вибір сценарію розвитку суспільства. Переорієнтація освіти в інтересах відмови від нестійких моделей виробництва і споживання, дбайливого ставлення до навколишнього середовища, досягнення взаєморозуміння і соціальної стабільності, а також цілого ряду інших завдань, повинна сприяти переходу людства на шлях сталого розвитку.
Об'єкт дослідження – концепція сталого розвитку освіти.
Предметом дослідження є освіта для сталого розвитку та формування на цій основі стратегій освіти для сталого розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості через систему освіти на основі концепції сталого розвитку.
Мета дослідження полягає в розгляді концепції сталого розвитку суспільства і зміни суспільної свідомості через освіту для сталого розвитку.
Відповідно до вказаної мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Розглянути сутність поняття «сталий розвиток».
2. Охарактеризувати базові концепції та принципи сталого розвитку освіти в Україні.
3. Описати особливості концепції сталого розвитку освіти.
4. З'ясувати місце явищ інформації та культури у контексті сталого розвитку освіти в Україні.
5. Розглянути проблеми сучасної української освіти у контексті сталого розвитку.
6. Окреслити перспективи розвитку освіти в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність принципів системності, діалектичного підходу, поєднання загального, особливого і одиничного, історичний і порівняльний методи аналізу, структурно-функціональний метод. Аналіз, узагальнення, систематизація застосовувалися при вивченні літератури, авторських статей і монографій з питань про концепцію сталого розвитку суспільства і освіти для сталого розвитку, документів національного та міжнародного рівня, а також електронних джерел.
Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що включає 38 джерел.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Сутність поняття «сталий розвиток»
У 1992 в Ріо-де-Жанейро проходила Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку. На цій зустрічі на вищому рівні (саміті), в якій взяли участь керівники більшості держав, була прийнята стратегія розвитку людства на найближче сторіччя. Цей документ отримав назву «Порядок денний на ХХІ століття». Головною метою, задекларованої в стратегії, було визначено досягнення людством сталого розвитку (СР). У документі було сформульовано визначення сталого розвитку, основні аспекти якого розроблялися протягом попередніх 20 років [33].
Сталий розвиток (sustainable development) – це такий розвиток, який сприяє задоволенню потреби в даний момент часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.
Стійкість (sustainability) – це впорядкування (rearrangement) технічних, наукових, екологічних, економічних і соціальних ресурсів таким чином, що результуюча система здатна підтримуватися в стані рівноваги в часі і просторі (Хенс і ін., 2007).
Основні історичні події, пов'язані зі стійким розвитком, представлені авторами в таблиці 1.
Таблиця 1
Етапи формування уявлень про «сталий розвиток»
| Етапи | Характеристика етапу |
| Конференцыя в г. Ріо-де-Жанейро, 1992 р. | - прийнята «Декларація Ріо-де-Жанейро» з 27 принципів, які були звернені до держав; - прийнятий основоположний документ «Порядок денний на 21 століття» по досягненню сталого розвитку; - підписані учасниками глобальні екологічні конвенції: «Рамкова конвенція по зміні клімату» і «Конвенція про біологічне різноманіття»; - прийнято рішення про створення Міжурядової Комісії зі сталого розвитку ООН для відстеження прогресу у виконанні підсумкових документів конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку (КОСР). |
| Всесвітній саміт зі сталого розвитку в м Йоганнесбурзі (ПАР), 2002 р. | - прийнятий документ «Політична декларація» (Йоганнесбурзька декларація зі сталого розвитку), де основний акцент робився на навколишнє середовище і збиток, що наноситься їй. - прийнятий документ «План виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку», що складається з 11 глав, які зачіпають найбільш хвилюючі питання (убогості, охорони природного бази, здоров'я населення і т.д.) - на конференції було підкреслено, що в основі стійкого розвитку лежить єдність трьох компонентів - економічного і соціального розвитку при збереженні сприятливого навколишнього середовища. - створено понад 300 добровільних партнерств, спрямованих на забезпечення збору додаткових ресурсів для досягнення сталого розвитку. |
| Конференція ООН зі сталого розвитку в м Ріо-де-Жанейро, червень 2012 р. | - «зелена економіка» в контексті сталого розвитку: зниження ресурсоємності виробництв; «озеленення» ключових секторів економіки; підвищення енергоефективності та збільшення використання відновлюваних джерел енергії; поширення маловідходних і безвідходних технологій; переробка відходів. - інституційні рамки сталого розвитку |
До останнього часу не виділено однозначного визначення категорії «сталий розвиток». Вчені різних спеціалізацій дають різні визначення даного терміну. Концепція сталого розвитку набула міждисциплінарний характер. Категорія «сталий розвиток» складається з двох значущих слів, таких як «стійкість» і «розвиток». У вирішенні екологічних проблем ключовим є слово «стійкість», в економічних – «розвиток». Термін «стійкість» часто застосовується в природничих і точних науках як здатність систем зберігати своє становище при впливі різноманітних факторів зовнішнього середовища. Підвищення ймовірності виникнення кризових явищ в економіці, викликаних динамічністю проблем суспільного розвитку, призводить до необхідності застосовувати термін «стійкість» і в економіці. Для динамічних систем, до яких належать господарські системи, більш прийнятно поняття «сталий розвиток», що характеризує процеси розвитку [9]. В економічній літературі існує досить багато підходів до визначення «сталий розвиток», деякі з них представлені в таблиці 2.
Таблиця 2
Підходи до визначення категорії «сталий розвиток»
| Автори | Визначення |
| Б.Х. Санжапов, І.С. Калина | Сутність сталого розвитку регіону в прагненні інтеграції економічних, природоохоронних та соціальних цілей. |
| Н.Ф. Глазовський | Сталий розвиток передбачає наявність 3 компонентів: екологічної безпеки, економічного зростання та соціального розвитку |
| А.Г. Гранберг | Поняття стійкого розвитку регіону покликане відобразити сучасні наукові погляди на прояви і тенденції суспільного територіального поділу праці та економічної інтеграції. У ньому враховуються як стійкість в пострадянському економічному просторі сформованого раніше територіального поділу праці, так і трансформація територіально-господарської структури через зміну соціально-економічного становища |
| В.А. Кретинін, Н.В. Чайковська, Е.С. Бодряшов | Стійкість це здатність соціально-економічної системи зберігати динамічну рівновагу. |
| М.Г. Стороненко | Стійкість регіону в загальному сенсі визначається його здатністю до саморозвитку, адаптації до впливів різного характеру і наявністю еластичною і гнучкою структури господарства. |
| Л.И. Абалкін | Стійкість соціально-економічної системи пов'язується з безпекою, стабільністю, надійністю, цілісністю і міцністю системи. |
| А.А. Шалмуєв | Сталий регіональний розвиток передбачає формування такої моделі регіонального менеджменту, яка дозволить забезпечити гідний рівень добробуту населення і динамічну рівновагу економічної системи (що функціонує з урахуванням господарської ємності локальної екосистеми) з навколишнім середовищем. Стосовно до соціально-економічної системі стійкість в найзагальнішому вигляді може бути визначена як здатність системи порівняно швидко повертатися в початковий стан або досягати нової, більш високої точки на траєкторії свого розвитку. |
| С.Г. Тяголов, Е.А. Черниш, Н.П. Молчанова, О.Б. Черненко, А.А. Новікова, Н.А. Левицька, І.Н. Молчанов, Т.А. Салтанова | Екологічно сталий розвиток регіону є створення такого економічного механізму, який дозволяв би вдосконалювати макроекономічні і мікроекономічні показники, створювати еколого-економічний механізм інноваційної діяльності та формувати систему економічних впливів на екологізацію виробництва, а також розробляти і погоджувати взаємини з впливаю на навколишнє середовище і стимулювати розвиток самого ринку екологічних послуг, продукції, технологій з урахуванням факторів екологічного ризику. |
| Трактування Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку | Під «стійким розвитком» розумілося розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, не підриваючи здатність майбутніх поколінь задовольняти свої можливості. |
Концепція сталого розвитку фактично передбачає підтримку рівноважного стану сформованого системного цілого (людина - природа - суспільство). Це завдання надзвичайної складності. Адже мова йде про балансування рівнів гомеостазу (тобто відносно вузьких інтервалів зміни параметрів) трьох ключових взаємопов'язаних систем [16]:
організму людини (фактично - мільярдів людей, що живуть на Землі);
біосфери (фактично - трильйонів особин, що складають екосистеми планети);
економіки (фактично - сотень мільйонів економічних суб'єктів, що забезпечують функціонування економічних систем світу).
Завдання це нескінченно складне ще й в силу динамізму розглянутої системної тріади. Будь-який її стан має відтворюватися заново в кожній точці простору.
Таким чином, стійкість в контексті сталого розвитку передбачає такі зміни в кожній з систем і у всій зазначеній тріади в цілому, при яких будуть виконуватися дві найважливіші умови.
Умова перша: умовна система "людина" (тобто людська популяція) буде в змозі за рахунок адаптаційних механізмів зворотного зв'язку нескінченно довго підтримувати параметри свого гомеостазу, що забезпечують життєво важливі функції людини, що розуміється і як окремий організм, і як цілісна популяція.
Умова друга: біосфера і складові її екосистеми будуть зберігати параметри своїх гомеостазу, достатні для виконання умови першого; іншими словами, будуть підтримуватися параметри середовища, в яких можливо фізичне існування людини [20].
Базовою опорою сталого розвитку не є гіпотетичні нормативи допустимого впливу на природні системи і не технічні фахівці, які встановлюють або контролюючі ці нормативи (хоча і те і інше, безумовно, необхідно), але моральні підвалини суспільства і кожної окремої особистості, що формують відповідальність за долю цивілізації.
Звичайно, термінологічні сполучення збалансований розвиток або рівноважний розвиток теж є характеристиками сталого розвитку. Але вони відображають лише одну грань об'ємного явища, яке повніше і складніше як за формою, так і за змістом. Іншою не менш важливою його межею є необхідна умова збереження для людини можливості задоволення його соціальних потреб. Це життєво необхідно для прогресивного розвитку цивілізації [29].
Таким чином, зміст поняття «сталий розвиток» став однією з актуальних і досить широко досліджуваних концепцій. Більшість держав світу активізують наукову і практичну діяльність в напрямку сталого розвитку. Створення сприятливих умов для сталого розвитку є пріоритетним завданням країни. На основі проведеного аналізу літературних джерел ми вважаємо, що сталий розвиток є комплексною категорією, яка передбачає економічне зростання, активне соціальне розвиток при зниженні антропогенного навантаження на природне середовище і забезпечення екологічної безпеки в довгостроковій перспективі.
Базові концепції та принципи сталого розвитку освіти в Україні
Кінець минулого і початок нового тисячоліття ознаменувалися радикальним розгортанням нових різноманітних соціально-економічних процесів, які ознаменували перехід до нового типу суспільства. З'явилося і безліч назв, якими дослідники позначали «нову економіку». Найбільш перспективним варіантом формування зазначеного типу суспільства є саме концепція сталого розвитку. Як зазначає більшість дослідників «нової економіки», на цьому етапі еволюції світової спільноти найвищою цінністю стають знання, які створюються, перш за все, в системі науки і освіти. Таким чином, для всіх країн світової спільноти до початку XXI століття актуалізується сфера освіти як предмет особливої уваги [30].
Під «стійким розвитком» слід розуміти такий розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Сталий розвиток можна визначити як стратегію соціо-природного розвитку, яка забезпечує виживання і безперервний прогрес суспільства і не руйнує навколишнє природне середовище, особливо біосферу. Дана концепція передбачає, перш за все, зміну мети розвитку. Якщо раніше головним була максимізація прибутку, то зараз необхідно переорієнтувати розвиток на саму людину, на його цілісне, гармонійне розвиток, коеволюцію суспільства і природи [3].
Саме сфера освіти виконує пріоритетну роль при виборі напрямку подальшого розвитку як країни, так і світової цивілізації в цілому. Її домінантна роль проявляється як у формуванні провідних ресурсів сучасного розвитку, так і в наданні такого розвитку цілісності та концептуальності.
Дослідженню проблем вдосконалення системи освіти присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених: Л. Абалкін, Є. Балацького, А. Бузгалін, Г. Задорожного, А. Колганова, А. Колота, А. Макаренко, А.Панаріна, В. Сухомлинського, М. Хохлова та ін.
Реалізація вищевказаної концепції в першу чергу залежить від якості функціонування системи освіти та людського потенціалу, який формується в сфері освіти, так як саме через освіту людина може усвідомити ті проблеми, з якими зіткнулося сучасне людство, оцінити їх масштаб і взятися за їх вирішення [11].
Сьогодні освітня сфера здатна не тільки підвищувати якість людського потенціалу, сприяти реалізації соціальних пріоритетів розвитку і подолання наслідків глобальної кризи, але і гальмувати людський розвиток (в разі, якщо якість освіти не відповідає життєвим реаліям).
До найважливіших функцій сучасної системи освіти слід в першу чергу віднести відтворення наступності поколінь, яке здійснюється за допомогою передачі від покоління до покоління культурного і морального спадщини суспільства. Не менш важливою функцією є також генерування, поширення та розширене відтворення цілісного наукового знання. Крім передачі знання система освіти виконує і функцію його зберігання, т. Е. Формує «соціальну пам'ять людства» (під соціальною пам'яттю розуміється весь багаж справжніх знань, накопичених людством за весь період існування людської цивілізації). Соціальна пам'ять містить знання в активній і пасивній формі. Активну форму набувають тільки ті знання, які ефективно використовуються людьми, є затребуваними суспільством [14].
Саме сфері освіти належить провідна роль у формуванні людського та інтелектуального потенціалу нації. Безумовно, коли мова йде про інтеллектосоздающіх сферах, необхідно назвати також і охорону здоров'я, науку, культуру. Ми ні в якому разі не намагаємося вблагати їх роль і значення, акцентуючи увагу на домінантної ролі сфери освіти, але тільки підкреслюємо ту просту істину, що формування прообразу майбутніх науки, культури і охорони здоров'я відбувається саме в сфері освіти. Саме освіта є «кузнею» майбутніх лікарів, вчених і діячів культури. І саме якість освіти сьогоднішнього дня визначає якість науки, культури, охорони здоров'я завтрашнього дня. В цьому проявляється пріоритетна роль освіти у формуванні людського та інтелектуального потенціалу нації [25]. Саме в освітній сфері формується система професійних знань і навичок, які в подальшому можуть бути використані в різних сферах виробничої діяльності. Таким чином, існує тісний взаємозв'язок між розвитком сфери освіти і економічним розвитком. Забезпечення високих темпів економічного розвитку можливо тільки за умови якісної роботи системи освіти. Високий освітній рівень населення сам по собі не є гарантією швидкого та головне - якісного економічного розвитку. Важливу роль тут відіграє ефективне використання освітнього потенціалу.
Освіта в сучасному світі знаходиться в умовах трансформації. Потреба кардинального перетворення системи освіти зумовлена, з одного боку, тієї всезростаючої роллю, яку воно відіграє в розвитку сучасного суспільства, а, з іншого боку, складними процесами розвитку самої освіти. В умовах розгортання гострих проблем сучасного глобального еволюційного кризи освіта повинна збагатитися новими функціями через своє реформування в процесі пошуку відповідей на сучасні виклики. Модернізація освіти передбачає глибинні зміни, перш за все змістовного характеру [28].
В Україні сьогодні необхідно формувати цілісну систему освіти, у всіх її взаємозв'язках і гармонії. Систему, в якій на перше місце буде ставитися знання студента, а не його оцінка. Ми повинні будувати таку систему, яка змогла б відповідати нашим нинішнім, а головне - майбутнім, потреб. І можливо це лише через усвідомлення такої необхідності. Це трудомісткий процес, але необхідний. Необхідний тому, що освітня сфера сьогодні не здатна задовольняти потреби ринку праці. Ця теза підтверджується наступним дослідженням, проведеним інститутом соціології НАН України в 2007 році. За його результатами в нашій країні не за фахом працюють близько 35% випускників. І це тільки найбільш «оптимістичні» дані. В альтернативних опитуваннях цифри досягають 50 і навіть 60%. Цифри вражаючі, враховуючи ті дані, що фінансування на сьогоднішній день не вистачає, ми бачимо, скільки коштів витрачається без отримання будь-якого позитивного ефекту в майбутньому [36].
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, ми можемо зробити висновок, що недооцінювати роль сфери освіти в розвитку і реалізації концепції сталого розвитку є неможливим. Проблема переходу до сталого розвитку сьогодні є найбільш актуальним питанням у сфері реалізації імперативу виживання людства. Продовження існування в межах економічної цивілізації, коли все підпорядковується капіталу, прибутку, в кінці-кінців приведе нас до ще більших проблем. Тому головним завданням для сучасної людини є саме усвідомлення наявності проблем, перш за все, і потім вже, спроба перейти до їх вирішення. Потрібно розуміти, що саме від людини, його свідомості і цінностей залежить як сам розвиток, так і його спрямованість і якість. Тому нове розуміння розвитку є найбільш важливим завданням людини, який прагне мати процвітаюче майбутнє.
Отже, освіта для сталого розвитку – форма освітньої діяльності, спрямованої на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та відповідального відношення до природного та соціального оточення. Це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу [15].
До основних принципів, які визначають ціннісну спрямованість та зміст освіти сталого розвитку, доцільно віднести:
- визначення як пріоритетної проблему збереження людства і біосфери Землі за рахунок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище у розбудові на цій основі освіти з високим рівнем духовної культури;
- принцип колективної відповідальності та колективного партнерства щодо вирішення глобальних проблем сучасності, побудова освіти партнерства та взаєморозуміння;
- принцип поваги до життя інших людей, їхніх цінностей, образу мислення і діяльності, переконань і прагнень, побудова освіти толерантності та діалогу;
- орієнтація на створення гуманного, рівноправного та уважного до проблем людини суспільства на основі формування освітніми засобами таких індивідуальних якостей, як самостійність, свобода, відповідальність, ініціативність, творчість тощо;
- визнання стану духовності підростаючого покоління інтегральним показником суспільного розвитку, могутнім чинником впливу на економічний, науковий, оборонний потенціал держави;
- освітньо-виховний заклад–основна ланка, яка має забезпечити дитину необхідними знаннями, прищепити їй цінності суспільства сталого розвитку, навчити дитину вмінню приймати самостійні рішення щодо збереження довкілля, дотримання принципів соціальної справедливості;
- навчально-виховний процес має здійснюватися на засадах змісту та ціннісних орієнтирів сталого соціального розвитку, що передбачає суттєві зміни в діяльності освітніх закладів та системи управління освітою;
- розвитку духовності та конструктивних ціннісних орієнтирів дітей сприятиме впровадження в освітньо-виховний процес сучасних новітніх технологій навчання, які враховують вікові, індивідуальні особливості природного розвитку дитини, використовують творчу обдарованість, дитячу уяву, ігровий потенціал вихованців тощо; - вироблення змісту, загальних критеріїв результативності освіти для сталого розвитку здійснюється через систему науково-дослідної, експериментальної роботи, а також через системне узагальнення передового педагогічного досвіду у цій царині [27].
1 2 3