Ім'я файлу: 4 (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
податкова.pdf
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 11.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
податкова.pdf
Основи підприємницької діяльності (дипломна робота - приклад)
Вступ
1.2. Класифікаційні ознаки підприємницької діяльності
Рис. 1.2. Основні функції підприємницької діяльності
1.2. Класифікаційні ознаки підприємницької діяльності
1.3. Види підприємницької діяльності
Рис. 1.4. Типологія виробничої та посередницької підприємницької діяльності
1.4. Аналіз основних передумов функціонування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ПСП «ПЕРЕМОГА»
2.2 Аналіз підприємницької діяльності на підприємстві ПСП «Перемога»
2.3. Підприємницька структура управління
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ РИНКУ
3.2. Мотиваційний механізм сприяння підприємницькій діяльності
3.3. Забезпечення безпеки підприємницької діяльності
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
В процесі ринкової трансформації економіки України суттєве значення має системна мобілізація якісно нових джерел підвищення її ефективності як базової умови формування соціально орієнтованої економічної системи. Вирішується ця стратегічна проблема, головним чином, через становлення і розвиток принципово нових для нас економічних відносин, серед яких конституююча роль належить підприємництву. Воно є одним із чільних факторів реструктуризації економіки з метою підвищення її ефективності на основі активізації інноваційних процесів, формування конкурентного середовища і як результат – динамічного насичення ринку товарами і послугами.
Питання організації і розвитку підприємництва розглядаються в контексті загальних ринкових перетворень. Відсутність системного, комплексного розгляду дій підприємця в логічній послідовності основних кроків його діяльності не дозволяє усвідомити справжню природу цього явища, досліджувати тенденції розвитку підприємництва в умовах переходу до ринкової системи господарювання.
Організація і розвиток підприємництва, реалізація процесів організаційної взаємодії із внутрішнім та зовнішнім середовищем повинні будуватися на умовах ефективного використання на підприємствах підприємницької здібності людини. Більшість економічних завдань можна вирішити після виявлення механізмів розвитку підприємницької здатності, які дозволяють простежити темпи зростання підприємництва в середовищі досліджувального підприємства.
Отже, успіхи ринкових реформ значною мірою визначаються саме станом і характером функціонування підприємництва, а саме - його масштабністю і результативністю.Все це актуалізує дослідження проблем становлення, функціонування та розвитку підприємництва особливо в ринковій економічній системі, як у теоретичному, так і практичному аспектах.Слід зазначити, що найбільш вагомий внесок у дослідженні підприємництва, визначенні його ролі в економічній системі було здійснене представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи і періоди. Зокрема, ці питання розглядалися у працях А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Ж.-Б.Сея, А.Маршала Й.Шумпетера, Ф.Хайєка та інших видатних економістів минулого. Роботи цих авторів присвячені розкриттю сутності, змісту підприємницької діяльності в загально-теоретичному та практично-функціональному розумінні.
Широкe відображення різних аспектів проблеми організації і розвитку підприємництва, його сучасного розуміння змісту та врегулювання відносин між державою і бізнесом за умов ринкової трансформації знайшли в працях відомих українських вчених Л.Безчасного, З.Варналія, Л.Воротіної, А.Гальчинського, В.Геєця, Ю.Єханурова, П.Єщенка, М.Долішнього, Б.Кваснюка, Т.Ковальчука, І.Лукінова, С.Мочерного, Ю.Пахомова, В.Сизоненка, І.Сороки, А.Чухна, А.Шегди. Деякі аспекти підприємництва у своїх наукових дослідженнях також розглядають О.Бєляєв, Ю.Ніколенко, В.Рибалкін, В.Савчук, О.Турчинов, А.Філіпенко, В.Черняк та інші. Серед зарубіжних фахівців, що розглядають означену проблему, відомі В.Агеєв, А.Бальцерович, А.Бузгалін, І.Герчикова, А.Динкін, Я.Корнаї, Е.Краснікова, В.Радаєв, В.Савченко, Ф.Шамхалов.
Незважаючи на значну кількість опублікованих наукових праць, чимало теоретико-методологічних аспектів проблеми все ще залишаються дискусійними і такими, що потребують більш глибоких досліджень.
Аналіз світового та вітчизняного досвіду і сучасні тенденції економічного розвитку свідчать, що підприємництво є одним з найважливіших чинників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства.
Тому розвиток підприємництва розглядається як стратегічний напрям подолання економічної кризи та вирішення соціально-економічних проблем і суперечностей перехідної економіки України.
Стратегічне значення розвитку підприємництва в умовах ринкових перетворень випливає з економічної природи підприємництва як форми господарювання, притаманної ринковій економіці.
Вищенаведене вказує на актуальність і доцільність обраної теми дипломної роботи, як в теоретичному, так і в практичному аспектах.
Головною метою дипломної роботи є теоретико-методологічне дослідження відносин підприємництва, його структури, організація на підприємстві та виявлення їх особливостей становлення, функціонування та розвитку в умовах трансформаційної економіки.
Розроблені в роботі рекомендації дозволяють удосконалити систему організації підтримки бізнесу в економіці України.
Головною ідеєю диплому виступає розробка організаційних умов для активізації підприємництва в середовищі досліджувального підприємства ПСП «Перемога».
Для досягнення мети в роботі поставлено і послідовно вирішено такі задачі теоретичного, методичного і практичного характеру:
- вивчити основні теоретичні положення щодо ролі підприємництва в трансформаційній економічній системі;
- визначити роль підприємця і суті підприємництва в умовах ринкових відносин України;
- розглянути основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності в умовах становлення ринкових відносин на Україні;
- узагальнити методичні положення організаційного регулювання діяльності людини, механізми, моделі і регулятори розвитку підприємницької діяльності в середовищі перехідної економіки;
- систематизувати методичні підходи до розробки механізму розвитку підприємництва на підприємстві в поєднанні зовнішнього і внутрішнього середовища його функціонування;
- з’ясувати структуру відносин підприємництва та проаналізувати взаємодію між її елементами;
- обґрунтувати основні напрями державної підтримки підприємництва з врахуванням національної специфіки;
- визначити шляхи вдосконалення організації підприємницької діяльності на підприємстві;
- запропонувати напрями взаємодії чинників зовнішнього та внутрішнього середовища і характеру їх впливу на процес формування організаційної структури управління підприємства.
Об'єктом дослідження виступають процеси становлення і розвитку суб'єктів системи підприємництва у всіх сферах ринкової економіки.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів формування та розвитку організаційних структур управління підприємствами.
Теоретико-методологічну основу роботи складає сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового дослідження. У роботі було використано такі методи дослідження: аналізу, формальної логіки, конкретизації, а також графічний і табличний методи.
Інформаційна база диплома ґрунтувалася на статистичній і нормативно-правовій базі. Джерела інформації: закони України, звітність Державного комітету статистики України, результати обстеження фінансово-економічного стану досліджувального підприємства ПСП «Перемога» за період 2005-2007 рр., концепції і програми стабілізації процесів соціального й економічного розвитку України, матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, опубліковані у періодичних виданнях та розміщені у мережі Інтернет.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Визначення підприємництва та особливості ведення підприємницької діяльності в Україні
Підприємництво є стратегічним фактором та внутрішнім джерелом стійкого економічного розвитку і матеріального забезпечення добробуту населення країни в ринкових умовах господарювання. Однак, ці функції підприємництво здатне виконувати тільки при науковому підході до розуміння його сутності і змісту.
У сучасній економічній теорії відсутнє однозначне трактування сутності підприємництва. В більшості випадків сутність цього явища підмінюється метою підприємницькою діяльності, а саме зводиться до отримання прибутку. Правильне розуміння дійсної сутності підприємництва є однаково важливим як для економічної науки, так і для господарської практики.
На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця – як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим". В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної, управлінської й інших точок зору [28].
Кемпбелл Макконнелл і Стенлі Брю у своїй книзі розкривають значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:
1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги. Виконуючи роль свічі запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.
2. Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають курс діяльності підприємства.
3. Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові форми організації бізнесу.
4. Підприємець - це людина, що йде на ризик. Це випливає з ретельного вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантований. Винагородою за витрачений час, зусилля і здібності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки і зрештою банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами - своїми власними, а також коштами компаньйонів чи акціонерів.
Ні за рубежем, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала дуже важливою. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції – так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.
"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику. "Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва зв'язана з виділенням інноваційності як його основної відмітної риси.
"Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній – системі, що врівноважує.
Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої зв'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже – з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва [28]
Для усвідомлення сутності підприємництва слід зрозуміти, що воно є багатоплановим явищем. Його соціально-економічну сутність слід розглядати як економічну категорію, специфічний фактор виробництва, активний і динамічний елемент бізнесу, особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки (рис. 1.1). [20]
Рис. 1.1. Структурно-елементна характеристика підприємництва
Крім того, підприємництво також є особливою функцією (рис. 1.2), що виконується в економіці країни для забезпечення розвитку й вдосконалення господарського механізму, постійного оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності, розвитку конкуренції тощо.
1.3.Види підприємницької діяльності
Підприємництво – це особливий вид економічної активності (під який ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.
Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:
- власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований доход (власник підприємства чи будинку, що здається в оренду, і т.д.);
- найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);
- індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх добутків, або водій, що використовує автомобіль у якості таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);
- державного чи муніципального службовця;
- менеджера (керуючий чужим підприємством);
- пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);
- чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);
- безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в суспільному виробництві);
Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту, – будь те виробництво нового товару, зміна профілю чи діяльності підстава нового підприємства. Нова система керування виробництвом, якістю, упровадження нових методів організації або виробництва нових технологій – це теж інноваційні моменти.
Підприємництво (підприємницька діяльність) – це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) країни. Основними складовими цього поняття є:
Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.
Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб'єктів цієї діяльності в різних напрямках.Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами. Фізичні особи – це індивідуальні підприємці, правове становище яких регулюється відповідними законами. Юридична особа – це носій матеріальних прав і обов'язків. Підприємницька діяльність, яка здійснюється фізичними особами, належить до індивідуальної (приватної) підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність, яка здійснюється юридичними особами, належить до колективного підприємництва.
Осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, називають підприємцями. Підприємець – це особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи і бере на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, а також всю повноту відповідальності за кінцеві результати діяльності як індивідуальної, так і колективної.
Підприємець здійснює господарську діяльність від свого імені й на свій ризик. Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод. Підприємницька діяльність спрямована на:
- досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу;
- найкраще використання капіталу: власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів.
Економічний зміст державної підтримки підприємницької діяльності полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.
Дослідження підприємництва в розвинутих країнах дає підставу для висновку: велике виробництво утворює основу сучасних національних народногосподарських комплексів, навколо яких починає вибудовуватися “оболонка” з малих підприємницьких структур. Тому малий бізнес тісно пов’язаний з великим.
Система такого взаємозв'язку ґрунтується на відповідних формах відносин: формою виробничих функціональних коопераційних зв'язків є субпідряд, формою виробничо-збутових – франчайзинг, формою виробничо-фінансових – лізинг і венчурне фінансування.
Практика розвитку малого бізнесу доводить, що головною проблемою є проблема інвестицій. Оскільки в Україні немає можливостей для активізації інвестиційної діяльності держави, варто шукати механізми в самих суб'єктах підприємництва. Одним з елементів такого механізму є оподатковування. Проблема податкової політики держави на сучасному етапі полягає в оптимізації розміру фінансових ресурсів, що залучаються в доходи бюджетів усіх рівнів і тих ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємницьких структур і можуть бути спрямовані на формування фінансових ресурсів суб'єктів малого бізнесу. [49]
Крім політики оподатковування, важливою умовою успішного розвитку підприємництва в Україні є створення системи державної підтримки формування малого бізнесу (рис. 1.3). [48,c.240]
Закордонний досвід та аналіз вітчизняної практики показує, що державна політика підприємництва повинна передбачати:
- створення загальних економічних, правових і соціальних умов, які б сприяли розвитку ефективного бізнесу: реальну трансформацію відносин власності; забезпечення правових гарантій підприємницької діяльності; стабілізацію і посилення національної грошової одиниці, здійснення необхідних антиінфляційних заходів і т. п.;
- створення державної системи підтримки бізнесу. Основними елементами такої системи повинні стати: формування реально працюючої ринкової інфраструктури;
- розробка системи фінансової підтримки підприємницької діяльності, включаючи формування стартового капіталу; створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;
- впровадження прогресивної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності
Рис. 1.3. Система державного регулювання та підтримки малого бізнесу
Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.
На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).
Така практика є досить поширеною в усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:
- нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;
- інституціональних засад розвитку бізнесу;
- функціональних (цільових) форм державного регулювання.
Реалізація означених вище практичних заходів загальнодержавного рівня забезпечить створення необхідних умов для реальної активізації підприємницької діяльності в Україні.
Основними нормативно-правовими актами, згідно яких здійснюється підприємницька діяльність в Україні є: Конституція України від 25.06.96 № 254к/96-ВР, Господарський кодекс України від 16.01.03 №436-ІV, Цивільний кодекс України від 16.01.03 №435-ІV, Закони України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.03 N 755-IV, "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.05 №2806-IV, "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 №1775-ІІІ, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.01 №2658-ІІІ, "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.03 N 1160-IV, Указ Президента України „Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 01.06.05 року № 779/2005 та інші. Знання законодавства та вміння правильно його застосовувати є однією з передумов успішного ведення бізнесу.
Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
У свою чергу держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91).[22]
Згідно Господарського кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. (ст. 42 ГК). [12]
Мається на увазі:
1. самостійна: незалежно від інших осіб та організацій вільне здійснення вами підприємницької діяльності, з самостійним вибором видів діяльності, наймом працівників тощо;
2. ініціативна: початок і подальше здійснення підприємницької діяльності залежить виключно від вашого власного рішення;
3. систематична: згідно законодавства – діяльність, яка здійснюється 4 і більше рази з метою отримання прибутку;
4. на власний ризик: маються на увазі можливі майнові втрати, які в разі їх виникнення при неприбутковому бізнесі ніхто підприємцю не компенсує.
Згідно законодавства України, підприємницьку діяльність можна здійснювати двома способами:
1) шляхом реєстрації юридичної особи (фірми);
2) шляхом реєстрації фізичної особи-підприємця
Засновниками (по суті власниками) або співзасновниками юридичної особи можуть бути:
- будь-яка фізична особа (крім недієздатних), яка досягла 14-річного віку;
- інша юридична особа;
- кілька фізичних або кілька юридичних осіб;
- фізичні і юридичні особи у будь-якому співвідношенні.
Засновництво юридичної особи не вважається підприємницькою діяльністю. Тобто, власник фірми не є підприємцем - суб’єктом господарювання є лише створена ним фірма.
Законодавство дозволяє мати у власності фірму з 14-ти років, а бути приватним підприємцем з 18-ти, а у виняткових випадках – з 16- років. Це не випадково, оскільки йдеться в першу чергу про змогу нести відповідальність за свою діяльність. Матеріальну відповідальність за неповнолітню особу несуть батьки, тому, щоб самостійно за себе відповідати така особа реєструється підприємцем після досягнення (набуття) повноліття. Оскільки, засновник (власник) фірми за її діяльність не несе ніякої відповідальності, то закон дозволяє бути засновником фірми з 14-ти років. [12]
Будь-яка фізична особа може мати у власності необмежену кількість фірм. Для прикладу: на практиці часто власники реєструють собі кілька фірм, якщо з будь-якої причини одна фірма перестає працювати чи існувати (борги, порушення законодавства, завдання шкоди тощо), то це не забороняє їм почати діяльність іншої зареєстрованої фірми). Фірми, які мають одного власника можуть без обмежень укладати між собою будь-які договори і проводити будь-яку спільну діяльність. Тому такі фірми (додаткові) часто реєструються в нас як “запасний варіант” або для узгодження спільної діяльності двох фірм одного власника тощо
Будь-яка юридична особа може мати філії і представництва.
Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Фізична особа одночасно може бути зареєстрована як приватний підприємець і мати зареєстровану фірму чи кілька фірм.
Державна реєстрація юридичної особи не зобов’язує цю юридичну особу розпочати свою діяльність. Тобто, по суті фірма має право існувати лише на папері. Однак, це не звільняє власника фірми від подання звітності. Для того, щоб така бездіяльність не тягла за собою негативних наслідків, необхідно щомісячно (щоквартально) подавати звіти в податкову інспекцію, фонди та статистику. Такі звіти подаються з прочерками (пусті), але подання їх є обов’язковим.
За своїми зобов’язаннями фірма відповідає всім своїм майном. Майно фірми і майно власника – це абсолютно різні речі і власник не несе ніякої майнової відповідальності за діяльність фірми. Всю відповідальність за діяльність фірми перед власником і контролюючими державними органами в разі порушень фірмою законодавства несе керівник (директор) фірми.
Власник фірми може особисто виконувати обов’язки директора свої фірми або покласти виконання цих обов’язків на найманого працівника.
Для здійснення деяких видів господарської діяльності фірма зобов’язана отримати ліцензії. До початку роботи, залежно від видів підприємницької діяльності і місця її здійснення обов’язковим є отримання відповідних дозволів.
При здійсненні певного виду діяльності законодавством може бути заборонено даній юридичній особі здійснювати інші види діяльності. Це називається “спеціальною правоздатністю” і означає, що фірма може здійснювати лише один вид діяльності, який передбачений її статутом, який вона сама собі обрала. Наприклад, страхова компанія, банк, аудиторська фірма мають лише один вид діяльності і не можуть займатися ще й торгівлею чи якимось виробництвом тощо.
Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.
Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності [12].
Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) можуть бути: а) організаторами індивідуального виробництва, в якому застосовуються засоби виробництва, що їм належать, і використовується їхня власна праця; б) організаторами виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.
Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності займаються діяльністю у більших масштабах порівняно з індивідуальним підприємництвом з обов'язковим залученням найманої робочої сили.
Згідно із загальними принципами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Це зумовлено тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати їх виконання.
Відповідно до чинного законодавства України заняття підприємницькою діяльністю заборонено таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини.
Такі обмеження для заняття підприємництвом існують у всіх країнах і зумовлені необхідністю, по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб щодо свободи підприємництва (можливість придбавати економічні ресурси, організовувати процес виробництва за власним вибором, реалізовувати товар на ринку) і свободи вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути незалежним у споживанні); по-друге, позбавити осіб, які працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавчих, нормативних актів, державних замовлень, укладання міждержавних угод, можливості створювати пільгові умови для окремих суб'єктів, отримуючи за це певні вигоди, винагороду, і, таким чином, захистити суспільство від зловживань, корупції; по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб можливості займатися господарською діяльністю.
Чинником підприємницької діяльності є також капітал, який створює передумови для формування суб'єкта підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями в суспільстві всі бути не можуть.
Об'єкт підприємництва – це певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції або благах, у вигляді послуг, інформації. Визначальним критерієм тут є не сфера, а сутність діяльності.
Підприємництво існує майже в усіх сферах економіки, за винятком тих, втрата державного контролю над якими загрожує безпеці держави або здоров'ю людей.
Йдеться про виготовлення і реалізацію зброї, наркотиків, грошових знаків. Цією діяльністю можуть займатися лише державні підприємства.
Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика, потребують спеціального дозволу – ліцензії. Державні органи, які її видають, можуть таким чином регулювати і контролювати зазначені види діяльності.
Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане по різних ознаках:
- виду діяльності (виробнича, комерційна, фінансова, консультативну). Усі види можуть функціонувати роздільно чи разом;
- формам власності майна (приватним, державним, муніципальним, знаходитися у власності суспільних об'єднань (організацій)). При цьому держава не може встановлювати в який би те ні було формі обмеження чи переваги в здійсненні прав власності в залежності від перебування майна в приватній, державній, муніципальній чи суспільній власності об'єднань (організацій).
- кількості власників (індивідуальне, колективне);
- організаційно-правовим і організаційно-економічним формам;
- ступеня використання найманої праці.
Для прийняття обґрунтованого рішення щодо організаційної форми підприємцю необхідно з’ясувати переваги та недоліки кожної з передбачених чинним законодавством організаційних форм підприємницької діяльності в Україні: індивідуальне підприємництво фізичних осіб, приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, акціонерне товариство відкритого та закритого типу (див. рис. 1.3). [20]
Господарське товариство – юридична особа, створена за згодою з юридичними (чи) фізичними особами (громадянами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності.
Це може бути: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.
Рис. 1.3. Форми організації підприємництва в Україні
Акціонерне товариство – об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність по зобов'язаннях тільки своїм майном.
Акціонерне товариство може бути відкритого чи закритого типу. Створюється і діє на основі статуту товариства. Акціонерне товариство є відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритого продажу чи підписки і їхнє вільне ходіння на ринку цінних паперів не обмежено інакше, чим за законом; акціонерне товариство є закритим, якщо ходіння його акцій на ринку цінних паперів заборонене чи обмежене його статутом (воно може випускати тільки іменні акції).
Створення закритого акціонерного товариства містить у собі висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, твердження статуту, державну реєстрацію товариства й акцій у порядку, встановленому законодавством про цінні папери. Акції закритого акціонерного товариства при його створенні поширюються серед облич, що підписали договір про спільну діяльність. Відкрите акціонерне товариство створюється шляхом відкритої підписки на акції чи перетворення закритого акціонерне товариство або іншого господарського об'єкта чи товариства.
До моменту державної реєстрації відкритого товариства його статутний фонд повинний бути цілком внесений. Створення відкритого акціонерного товариства шляхом відкритої підписки на акції включає висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, здійснення підписки на акції, проведення установчої конференції, державну реєстрацію товариства і його акцій.
Учасники закритого акціонерного товариства вправі вільно реалізувати свої акції його учасникам чи третім обличчям у порядку, обумовленому статутом. Акції відкритого акціонерного товариства можуть бути вільно реалізовані їх власниками. Голосування на зборах акціонерів здійснюється за принципом: одна акція – один голос.
Товариство з обмеженої відповідальністю – об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (статутом товариства й ін.), право володіння ними не підтверджується акціями, і відповідальність по зобов'язаннях несеться тільки в межах свого майна. Учаснику товариства, який вніс свій внесок, видається свідчення, яке не відноситься до категорії цінних паперів.
Створення такого товариства містить у собі висновок договору між учасниками про спільну діяльність по його створенню, твердження статуту товариства всіма учасниками і державною реєстрацією.
Учасник товариства може вступити свою частку одному чи декільком учасникам товариства, а при відмовленні інших учасників від покупки частки (її частини) – третім обличчям, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники ТОВ користаються переважним правом на придбання частки учасника, що уступив її, пропорційно їх внескам у статутному фонді чи в іншому погодженому між ними порядку. При передачі частки третьому обличчю відбувається одночасний перехід до нього права й обов'язків, які належали тому, хто уступив її цілком чи частково.
Товариство з додаткової відповідальністю – об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства.
У цьому випадку учасники товариства відповідають по його зобов'язаннях у межах, визначених статутом пропорційно їх часткам.
При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі.
Повне товариство – його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність по загальних боргах. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях усім майном, що їм належить.
Командитне товариство – об'єднання громадян чи юридичних осіб, створюване на основі договору між ними для здійснення підприємницької діяльності і яке включає дійсних членів (повних пайовиків) і членів вкладників (командиторів). Дійсні члени такого товариства несуть повну солідарну відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном, командитори - тільки своїми внесками і не приймають участі в керуванні, а їхня частка прибутку визначається пропорційно внескам у капітал товариства.
Підприємство орендне – господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність на основі взятого ним в оренду майнового комплексу. Його створенню передує утворення організації орендарів за рішенням загальних зборів трудового колективу державного підприємства чи структурної одиниці об'єднання і визнання його юридичною особою. Організація орендарів укладає установчий договір, розробляє проект орендного договору і направляють його власнику (державному органу), що має право здавати майно в оренду. При його згоді укладають договір і загальні збори організації орендарів затверджується статут орендного підприємства, у встановленому порядку приймається майно. З моменту реєстрації ПО здобуває права юридичної особи. ПО сплачує орендодавцю орендну плату у вигляді відсотка, обчисленого від вартості орендного майна чи твердої суми. Після сплати податків воно самостійно розпоряджається прибутком, отриманим від господарської діяльності.
Підприємство іноземне – підприємство (організація), статутний фонд якого цілком складається (утворений) з іноземних інвестицій. Для іноземного інвестора, що засновує ІП на базі грошового внеску, цілком ввезеного з іншої держави, у банківській установі відкривається тимчасовий розрахунковий рахунок, на який до моменту реєстрації підприємства повинно бути переведено не менш чверті засобів оголошеного статутного фонду, протягом календарного року з дати реєстрації – не менш половини, а після закінчення двох у повному обсязі. В окремих випадках термін формування статутного фонду може бути продовжений рішенням уряду по мотивованому клопотанню інвестора й узгодженню з відповідним відомством по зовнішньоекономічних зв'язках.
Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство, у статутному фонді якого частково чи цілком використовується іноземний капітал. При його частковому використанні воно є підприємством спільним при повному – підприємством іноземним. Такі підприємства є юридичними особами. Вони вправі здійснювати будь-які види діяльності, що відповідають їх цілям і не заборонені законодавством республіки. На діяльність, що підлягає ліцензуванню, повинні бути. отримано ліцензії.
Підприємство спільне – підприємство, створене на основі об'єднання майна засновників (фірм, компаній і т.п.) двох і більш країн, що користуються правами юридичної особи.
Учасниками СП можуть бути: з вітчизняної сторони – об'єднання підприємств, підприємства, виробничі кооперативи, громадські організації, а при необхідності й органи державного керування; з іноземної – самостійних юридичних осіб (фірми, компанії і т.п., включаючи і громадян), зареєстрованих по законодавству закордонних держав. Одним із принципів їхнього створення є валютна самооплатність, що означає покриття власних витрат у валюті і переклад прибутку іноземному партнеру за рахунок валютних надходжень.
Підприємство колективне – господарська одиниця, утворена при викупі державного підприємства або при іншому законному придбанні майна трудовим колективом. Його особливість – колективний характер власності і розподіл майна на внески працівників. Воно відрізняється від орендного тем, що ПК є власником майна, а орендне не є власником орендованого майна до його викупу. Внески членів ПК аналогічні часткам учасників товариства і товариства господарського.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств (ст. 63 ГК п.7). [12]
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Об'єднання підприємств – комплекс підприємств, створюваний з метою координації діяльності, забезпечення захисту прав, представлення загальних інтересів. Організація таких об'єднань повинна здійснюватися на добровільних початках з урахуванням антимонопольних вимог, установлених відповідним законодавством.
Суб'єкти, які входять у склад таких об’єднань, як правило, зберігають самостійність, право юридичної особи, у той час як керівні органи об'єднання не мають розпорядницьку владу у відношенні підприємств, що входять у їхній склад, і виконують свої функції на договірних умовах. Для випуску окремих видів продукції (виконання робіт, надання послуг) на основі більш ефективного використання науково-технічного потенціалу, розвитку предметної спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва можуть створюватися виробничі об'єднання (асоціації і т.п.). Вони складаються, як правило, зі структурних одиниць, що здійснюють промислову й іншу діяльність (транспортну, будівельну й ін.), у їхній склад можуть входити й інші організації, що не є юридичними особами.
До основних об’єднань підприємств можна віднести: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.
Концерн – це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через систему участі. Концерн здобуває контрольний пакет акцій різних компаній, що є стосовно нього дочірніми. У свою чергу ті компанії також можуть володіти контрольними пакетами акції інших акціонерних компаній, нерідко розташованих в інших країнах.
Асоціації – м'яка форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємств, організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, входять односпеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціацій – спільні рішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних і інших задач.
Консорціум – це об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції, наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). Таке об'єднання підприємців має можливість укласти засобу у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає при великих вкладеннях, тому що відповідальність розкладається на безліч учасників. В умовах науково-технічної революції консорціуми виникають у нових галузях і на стику різних галузей і передбачають проведення спільних наукових досліджень.
Синдикат – об'єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі для усунення зайвої конкуренції між ними.
Картель – це угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, про розділ ринків збуту, частках у загальному обсязі виробництва й ін.
Новою організаційно-економічною формою підприємництва служать фінансово-промислові групи (ФПГ).
Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.
1.3.Види підприємницької діяльності
Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тому чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу – виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням.
Підприємництво може здійснюватись у двох основних видах або їх комбінації: перший – здійснення будь-якого виду виробничої діяльності (тобто виробництво товару, продукту, послуги); другий – виконання посередницької функції (переміщення товару від виробника до споживача, торгівля, комерція тощо). На рис.1.4 наведена схема виробничої та посередницької підприємницької діяльності. [20]
Крім двох основних видів підприємницької діяльності виділяють ще один – підприємництво у фінансовій сфері, яке, з одного боку, належить до посередницької діяльності, а з іншого - до надання безпосередніх фінансових послуг. Це перетворює фінансове підприємництво у складову частину кожного з обох основних видів підприємницької діяльності.
Останнім часом деякі автори виокремлюють як самостійний вид консультативну підприємницьку діяльність (консалтинг). Це можна пояснити зростанням ролі і значення консалтингу для підприємств, що функціонують в умовах динамічного, невизначеного та швидкоплинного оточення.
Особливість консультативного підприємництва полягає в тому, що у фірми, що займається цим видом діяльності відсутня можливість показати "зразок свого товару", "зразок своєї послуги".
Аналіз основних передумов функціонування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні
Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємств.
Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10–12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна – 20–30%, а нерідко і вище.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності – звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона може бути і самостійної: банківську, страхову справу й ін.
Фінансова угода припускає не таку високу норму рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5–10%.
В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.
Сутність виробничого підприємництва. Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.
До виробничого підприємництва відноситься:
- інноваційна;
- науково-технічна діяльність;
- безпосереднє виробництво товарів і послуг;
- виробниче споживання товарів і послуг;
- інформаційна діяльність у цих областях.
Кожен підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи, оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.
Комерційне підприємництво. Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і торгові організації.
Товарна біржа – це різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються комерційні посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі – створити механізм керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа – найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали), Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.
Крім проведення звичайної торгівлі з фактичними постачальниками товарів, на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих ф'ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після закладення угоди.
Товарні біржі виконують наступні основні функції:
- надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;
- упорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій і вирішення торгових суперечок;
- збір і публікацію інформації про ціни, стан виробництва й інші фактори, що впливають на ціни.
Велику частину обігу товарних бірж складають угоди не з наявним товаром (так називані касові операції), а угоди з майбутнім товаром чи по договорам постачання (термінові угоди). Товарні біржі можуть бути закритими чи відкритими.
У торгах на закритих біржах можуть брати участь тільки брокери – біржові посередники, що виступають між покупцем і продавцем, а в торгах на відкритих біржах – також відвідувачі. По характеру біржових операцій товарні біржі підрозділяються на біржі реального товару і ф'ючерсні, на яких здійснюються лише ф'ючерсні угоди.
Основний зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі товарів і послуг. Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності.
Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту.
Фінансове підприємництво. Вище ми говорили про те, що основним полем діяльності фінансового підприємництва є комерційні банки і фондові біржі.
Що ж являють собою ці інститути ринку?
Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів.
Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).
Особливість діяльності комерційних банків України полягає в тому, що вони залучають засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.
Інша особливість комерційних банків України в сучасний період полягає в тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків, нерідке їхнє банкрутство.
Ще одним інститутом ринку, елементом фінансового підприємництва служить фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання індексів біржової активності – своєрідних барометрів економічної кон'юнктури.
Отже, як нами було з’ясовано, підприємство – це самостійний суб'єкт, що хазяює, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задовольняння суспільних потреб і одержання прибутку.
Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускає, одержуваним прибутком, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів. Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, що може належати йому по праву власності.
Джерелами майна підприємства є:
- грошові і матеріальні внески засновників підприємства;
- доходи від реалізації продукції, робіт і послуг;
- цінні папери і доходи від цінних паперів;
- капітальні вкладення і дотації від бюджетів різного рівня;
- безплатні чи благодійні внески;
- пожертвування організацій, підприємств і громадян;
- викуп майна державних підприємств шляхом конкурсу, аукціону, тендера;
- викуп майна державного підприємства шляхом акціонування;
- інші джерела, не заборонені законодавством.
У залежності від форм власності діють приватні, муніципальні і державні підприємства, а також підприємства змішаної форми власності, засновані на об'єднанні майна, що знаходиться в приватній муніципальній і державній власності, власності іноземних держав, іноземних юридичних осіб і громадян, а також у власності громадських організацій.
Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство засноване на власності громадян.
В економічно розвитих країнах питома вага таких підприємств істотна, особливо одноособове володіння поширене в США.
Одноособова форма має наступні переваги:
- простота в організації;
- повна самостійність;
- воля, оперативність дії; максимум спонукальних мотивів;
- конфіденційність діяльності;
- низькі організаційні витрати;
- гнучкість.
До її недоліків варто віднести труднощі залучення великих капіталів, невизначеність термінів діяльності, необмежену відповідальність за кредити, недолік спеціалізованого менеджменту, функціональні недоліки.
Орендне підприємство створюється на основі договору оренди з власником майна і трудовим колективом, що взяв майно в оренду.
Державне підприємство засновується органом державної влади. Майно державного підприємства утвориться за рахунок бюджетних засобів чи внесків інших державних підприємств, отриманих доходів.
Муніципальне підприємство засновується місцевими органами влади. Майно таких підприємств також утвориться за рахунок бюджетних асигнувань відповідного рівня чи інших муніципальних підприємств.
Для формування підприємництва необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові й інші.
Економічні умови – це в першу чергу пропозиції товарів і попит на них; види товарів, що можуть придбати покупці; обсяги коштів, що вони можуть витратити на ці покупки; надлишок чи недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їхню можливість придбання товарів.
На економічну обстановку істотно впливають наявність і приступність грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також величина позикових засобів, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій і які готові надати їм кредитні установи.
Усім цим займається безліч різноманітних організацій, що складають інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть установлювати ділові взаємини і вести комерційні операції. Це:
- банки – надання фінансових послуг;
- постачальники – постачання сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, що комплектують виробами, енергією, машинами й устаткуванням, інструментами й ін.;
- оптові і роздрібні продавці – надання послуг по доведенню товарів до споживача;
- спеціалізовані фірми й установи – надання професійних юридичних, бухгалтерських, посередницьких послуг;
- агентства по працевлаштуванню – надання допомоги в підборі робочої сили;
- навчальні заклади – навчання робітників і фахівців-службовців;
- інші агентства – рекламні, транспортні, страхові й ін.;
- засобу зв'язку і передачі інформації.
Впритул до економічних примикають соціальні умови формування підприємництва. Насамперед, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають визначеним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Істотну роль грають моральні і релігійні норми, що залежать від соціально-культурного середовища. Ці норми впливають на спосіб життя споживачів і за допомогою цього – на його попит на товари. Соціальні умови впливають на відношення окремого індивідуума до роботи, що у свою чергу впливає на його відношення до величини заробітної плати, до умовах праці, пропонованим бізнесом.
Від підприємницької діяльності підприємець повинний одержувати задоволення. Він бере участь у рішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я, збереження робочих місць і ін.
Важливу роль у формуванні підприємництва грає підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців:
- організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності;
- навчання і перенавчання кадрів, їхнє стажування, у розвитих країнах; організація підготовки і перепідготовки викладацьких кадрів для навчання підприємців;
- створення мережі консультативних центрів, що проводять професійний добір і орієнтацію кадрів підприємницького сектора й ін.
Будь-яка підприємницька діяльність функціонує в рамках відповідної правового середовища. Тому велике значення має створення необхідних правових умов.Це, у першу чергу:
- наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність, що створюють найбільш сприятливих умов для його розвитку: спрощена і прискорена процедура відкриття і реєстрації підприємств;
- захист підприємця від державного бюрократизму; удосконалювання податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності;
- розвиток спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами. Сюди входить і створення регіональних центрів підтримки малого підприємництва, удосконалення методів обліку і форм статистичної звітності. Велике значення також має підготовка законодавчих ініціатив з питань правової гарантії підприємницької діяльності, включаючи в першу чергу право на власність і дотримання договірних зобов'язань.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12