Ім'я файлу: Організація ефективної системи агротехнічного.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 78кб.
Дата: 25.08.2021
скачати
Розширення: pdf
Розмір: 78кб.
Дата: 25.08.2021
скачати
Організація ефективної системи агротехнічного
обслуговування сільськогосподарських підприємств
В.М.ПЕТРОВ, кандидат економічних наук, доцент
Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв‘язок з важливими науковими і
практичними завданнями. Сільське господарство України сьогодні знаходиться у стані
глибокої економічної кризи. Низьким залишається рівень виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції, зростає її собівартість, незадовільними є кінцеві показники ефективності господарської діяльності переважної більшості сільгосппідприємств і т.ін. Однією з причин цих негативних процесів є перманентне скорочення машинно-тракторного парку сільських товаровиробників і суттєве погіршення його технічного стану.
1
За період 1991-2007
рр. у вітчизняних сільськогосподарських підприємствах наявний парк тракторів зменшився з
497.3 тис. шт. до 186.8 тис. шт. (зменшення у 2.7 рази), зернозбиральних комбайнів – з 105.2 тис.
шт. до 41.0 тис. шт. (зменшення у 2.6 рази), картоплезбиральних комбайнів – з 9.6 тис. шт. до 1.5
тис. шт. (зменшення у 6.4 рази), бурякозбиральних машин – з 19.8 тис. шт. до 6.6 тис. шт.
(зменшення у 3.0 рази). Сумарна потужність двигунів тракторів зменшилася з 42724 тис.
кінських сил до 18062 тис. кінських сил (зменшення у 2.4 рази).
2
Сьогодні забезпечення аграріїв технікою охоплює лише 65-80 % технологічної потреби. Понад 85 % машин вже вичерпали свій нормативний технічний ресурс, що вдвічі-втричі збільшує витрати на їх ремонт і технічне обслуговування.
3
У таких умовах надзвичайно гостро постають проблеми ефективного використання наявного машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств і створення умов для найбільш повного та інтенсивного використання тієї обмеженої кількості сучасних високопродуктивних засобів механізації (перш за все іноземного виробництва), які все ж таки надходять в аграрний сектор.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв‘язання даної
проблеми і виділення невирішених раніше частин. Проблема матеріально-технічного і
технологічного забезпечення вітчизняного сільського господарства є однією з пріоритетних у
1
Шебанін В.С. Системне оновлення і розвиток матеріально-ресурсного потенціалу сільського господарства.
– К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 276 с.; Проблеми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі / Я.К.
Білоусько, А.В. Бурилко, В.О. Галушко та ін.; За ред Я.К. Білоуська. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 216 с.; Іщенко Г. Від вітчизняної техніки – до європейської технології // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 227. – С. 10.
2
Сільське господарство України у 2007 році / Статистичний збірник. – К.: Державний комітет статистики
України, 2008. – 392 с.
3
Шевченко О. Весна не за горами // Пропозиція. – 2008. – № 2. – С. 92-93.
1
новітніх галузевих наукових і прикладних дослідженнях. Проте пошуки науковців і практиків головним чином спрямовуються у площину формування ринків сільськогосподарської техніки і
обладнання, кредитно-фінансового забезпечення їх постачання, переведення аграрної сфери на нову, інноваційну модель розвитку через впровадження передових сучасних технологій та їх технічного забезпечення. Питанням організації ефективного використання матеріально- технічної бази, створення ефективної системи агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників приділяється значно менше уваги, що спонукає до проведення подальших наукових досліджень і розробки практичних рекомендацій у цій сфері аграрного виробництва.
Формулювання цілей (постановка завдання). Метою публікації є аналіз тенденцій розвитку сфери агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників та визначення основних напрямків її удосконалення в умовах сучасного рівня розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва.
Виклад основного матеріалу. Відновлення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу України потребує залучення великих обсягів фінансових ресурсів. За розрахунками науковців для відтворення технологічного обладнання АПК і підтримання його технічної
готовності на рівні, більшому за 90 %, необхідно (за цінами першої половини 2008 р.) щорічно майже 24 млрд грн. Інвестиційна спроможність вітчизняних агропідприємств формується з трьох основних джерел: амортизаційні відрахування, частина прибутку і сторонні інвестиції.
Однак за залишкової балансової вартості основних засобів менше 11 млрд грн та нормативі
амортизаційних відрахувань 15 %, щорічному прибутку сільського господарства близько 4 млрд грн і державній підтримці сільгоспвиробників для придбання техніки в обсягах, менших 1 млрд грн, максимально можлива фінансова спроможність галузі від потреби не перевищує 30 %.
1
Основною метою технічної політики в аграрній сфері у будь-якій країні є створення такої
матеріально-технічної бази, яка б давала можливість одержувати конкурентоспроможну продукцію рослинництва і тваринництва. В Україні скорочення технічного потенціалу негативним чином позначається не тільки на обсягах, а й на ефективності
сільськогосподарського виробництва, перш за все через значне погіршення і примітивізацію технологій вирощування сільгоспкультур. Товаровиробники з-за нестачі і незадовільного стану техніки не виконують багатьох технологічних вимог, суттєво спрощують технології
вирощування культур і несуть при цьому певні економічні втрати. У залежності від умов кожного господарства величини цих втрат можуть бути суттєвими. На наш погляд, саме технічна і технологічна деградація і відсталість переважної більшості вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції є на сьогодні головними факторами, що стримують розвиток аграрного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку.
1
Ситник В. Скорочення парку – найскладніша проблема АПК // Аграрний тиждень. – 2008. – № 6. – С. 8.
2
обладнання, кредитно-фінансового забезпечення їх постачання, переведення аграрної сфери на нову, інноваційну модель розвитку через впровадження передових сучасних технологій та їх технічного забезпечення. Питанням організації ефективного використання матеріально- технічної бази, створення ефективної системи агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників приділяється значно менше уваги, що спонукає до проведення подальших наукових досліджень і розробки практичних рекомендацій у цій сфері аграрного виробництва.
Формулювання цілей (постановка завдання). Метою публікації є аналіз тенденцій розвитку сфери агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників та визначення основних напрямків її удосконалення в умовах сучасного рівня розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва.
Виклад основного матеріалу. Відновлення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу України потребує залучення великих обсягів фінансових ресурсів. За розрахунками науковців для відтворення технологічного обладнання АПК і підтримання його технічної
готовності на рівні, більшому за 90 %, необхідно (за цінами першої половини 2008 р.) щорічно майже 24 млрд грн. Інвестиційна спроможність вітчизняних агропідприємств формується з трьох основних джерел: амортизаційні відрахування, частина прибутку і сторонні інвестиції.
Однак за залишкової балансової вартості основних засобів менше 11 млрд грн та нормативі
амортизаційних відрахувань 15 %, щорічному прибутку сільського господарства близько 4 млрд грн і державній підтримці сільгоспвиробників для придбання техніки в обсягах, менших 1 млрд грн, максимально можлива фінансова спроможність галузі від потреби не перевищує 30 %.
1
Основною метою технічної політики в аграрній сфері у будь-якій країні є створення такої
матеріально-технічної бази, яка б давала можливість одержувати конкурентоспроможну продукцію рослинництва і тваринництва. В Україні скорочення технічного потенціалу негативним чином позначається не тільки на обсягах, а й на ефективності
сільськогосподарського виробництва, перш за все через значне погіршення і примітивізацію технологій вирощування сільгоспкультур. Товаровиробники з-за нестачі і незадовільного стану техніки не виконують багатьох технологічних вимог, суттєво спрощують технології
вирощування культур і несуть при цьому певні економічні втрати. У залежності від умов кожного господарства величини цих втрат можуть бути суттєвими. На наш погляд, саме технічна і технологічна деградація і відсталість переважної більшості вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції є на сьогодні головними факторами, що стримують розвиток аграрного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку.
1
Ситник В. Скорочення парку – найскладніша проблема АПК // Аграрний тиждень. – 2008. – № 6. – С. 8.
2
Максимально можливі обсяги інвестиційних ресурсів необхідно використовувати на придбання першокласної сучасної сільськогосподарської техніки світового рівня, яка забезпечує
комплексну механізацію виробничих процесів. Але разом з вирішенням проблеми пріоритетного використання інвестицій одночасно необхідно вирішувати комплекс організаційних питань, серед яких визначальним є концентрація машин і обладнання, що закуповуються. Як і на перших етапах вітчизняної «тракторизації», у сучасних умовах не менш важливо не розпорошувати дорогу техніку по усім регіонам та суб’єктам господарювання
(сільськогосподарським підприємствам та їх внутрішньогосподарським виробничим підрозділам), а зосереджувати її у суворій технологічній ув’язці у різних міжгосподарських організаційних формуваннях за типом машинно-технологічних станцій (МТС). Певні позитивні
приклади такої політики в агротехнічному обслуговуванні аграрного виробництва в Україні є,
але в них, як правило, не вистачає саме комплексної технічної, технологічної, організаційної та економічної ув’язки.
За часів новітньої історії більшість машинно-технологічних станцій в Україні були організовані у формі незалежних від споживачів своїх послуг комерційних структур. Сільські
товаровиробники не приймали участі у процедурах щодо їх створення і, як правило, не входили до складу засновників. Більшість МТС створювалися в адміністративних районах на матеріально-технічній базі підприємств колишньої системи «Сільгосптехніки», ремонтно- технічних підприємств (РТП), рідше – на виробничих об’єктах організації «Сільгоспхімії» або у кращих сільськогосподарських підприємствах, які мали відповідну ремонтну базу, належні
умови для зберігання сільгосптехніки у міжсезонні періоди, висококваліфіковані
механізаторські, інженерно-технічні і управлінські кадри відповідного рівня. Вихідні
параметри, обсяги і структура робіт за окремими станціями суттєво різняться, що пояснюється відсутністю системності і стихійністю їх створення.
Розцінки на окремі види механізованих робіт, що надаються сільським товаровиробникам,
встановлюються МТС самостійно шляхом включення до них усіх видів прямих і накладних витрат з урахуванням обов’язкового отримання прибутку. Крім того, споживачі послуг машинно-технологічних станцій, як правило, компенсують їм витрати на доставку до місць роботи техніки і працівників, забезпечують працівників житлом, побутовими умовами та харчуванням під час тимчасового перебування на території господарства, оплачують витрати на відрядження, охорону техніки. До розцінок також включаються витрати на обслуговування кредитів, що були залучені для закупівлі техніки, платежі за договорами лізингу і т.ін. До цього слід додати, що МТС, які були організовані на базі ремонтно-технічних підприємств, мають великі накладні витрати по механізованим роботам за рахунок включення до них витрат на утримання не завантажених потужностей з ремонту і технічного обслуговування
3
сільськогосподарської техніки. Незалежно від фінансових результатів господарської діяльності
сільгосппідприємств до розцінок МТС закладається прибуток у розмірі до 30 % (іноді до 70 %)
від собівартості послуг. Тому у сукупності витрати господарств при виконанні механізованих робіт силами машинно-технологічних станцій виходять значно більшими, ніж при виконанні їх власною технікою. Тобто у сучасних умовах економічні відносини МТС з сільськими товаровиробниками не відповідають принципу рівноправного партнерства і справедливого розподілу кінцевих результатів виробничої діяльності.
Машинно-технологічні станції з організаційно-правовою формою приватного підприємства, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю діють відокремлено від споживачів своїх послуг, піклуючись у першу чергу про отримання максимального прибутку від своєї діяльності, а інтереси сільських товаровиробників розглядаються як другорядні або взагалі не беруться до уваги. Часто необґрунтовані розцінки за надання послуг є просто не підйомними для замовника. Тому багато товаровиробників, навіть відчуваючи гостру потребу у послугах щодо виконання агротехнічних заходів, відмовляються від них, свідомо йдуть на затягування термінів виконання робіт, використовують з року в рік застарілу власну техніку.
У ситуації, що склалася, можна запропонувати систему економічних відносин, що у свій час була запроваджена та ефективно діяла між підприємствами об’єднання «Сільгоспхімії» та сільськими товаровиробниками, а саме: практикувати широке застосування диференційованих розцінок за виконані роботи залежно від категорії замовника; застосовувати погоджені з замовником економічно обґрунтовані, взаємовигідні договірні розцінки за окремі види робіт;
передбачати у договірних зобов’язаннях штрафні санкції за неякісне виконання робіт і
невиконання їх у заздалегідь обумовлені терміни, а також часткову компенсацію сільгосп- підприємствам за незабезпечення запланованої урожайності на площах, що обслуговуються
МТС.
Покращити положення може організація машинно-технологічних станцій на кооперативній основі (у формі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів) щоб сільські товаровиробники (споживачі послуг) були співвласниками основних засобів і могли реально впливати на встановлення взаємовигідних умов співробітництва. Черговість виконання робіт для пайовиків та інших споживачів послуг, як і розцінки за ці роботи, повинні
оговорюватися у договорах. Розцінки за виконання робіт стороннім споживачам послуг повинні
встановлюватися на вищому рівні, ніж своїм пайовикам, а прибуток від кінцевих результатів діяльності повинен спрямовуватися як на розширення виробничої діяльності, так і на виплату дивідендів пайовикам пропорційно їх пайовим внескам. У такій організаційній формі
створюються сприятливі передумови для більш високого рівня сезонного завантаження
4
сільгосппідприємств до розцінок МТС закладається прибуток у розмірі до 30 % (іноді до 70 %)
від собівартості послуг. Тому у сукупності витрати господарств при виконанні механізованих робіт силами машинно-технологічних станцій виходять значно більшими, ніж при виконанні їх власною технікою. Тобто у сучасних умовах економічні відносини МТС з сільськими товаровиробниками не відповідають принципу рівноправного партнерства і справедливого розподілу кінцевих результатів виробничої діяльності.
Машинно-технологічні станції з організаційно-правовою формою приватного підприємства, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю діють відокремлено від споживачів своїх послуг, піклуючись у першу чергу про отримання максимального прибутку від своєї діяльності, а інтереси сільських товаровиробників розглядаються як другорядні або взагалі не беруться до уваги. Часто необґрунтовані розцінки за надання послуг є просто не підйомними для замовника. Тому багато товаровиробників, навіть відчуваючи гостру потребу у послугах щодо виконання агротехнічних заходів, відмовляються від них, свідомо йдуть на затягування термінів виконання робіт, використовують з року в рік застарілу власну техніку.
У ситуації, що склалася, можна запропонувати систему економічних відносин, що у свій час була запроваджена та ефективно діяла між підприємствами об’єднання «Сільгоспхімії» та сільськими товаровиробниками, а саме: практикувати широке застосування диференційованих розцінок за виконані роботи залежно від категорії замовника; застосовувати погоджені з замовником економічно обґрунтовані, взаємовигідні договірні розцінки за окремі види робіт;
передбачати у договірних зобов’язаннях штрафні санкції за неякісне виконання робіт і
невиконання їх у заздалегідь обумовлені терміни, а також часткову компенсацію сільгосп- підприємствам за незабезпечення запланованої урожайності на площах, що обслуговуються
МТС.
Покращити положення може організація машинно-технологічних станцій на кооперативній основі (у формі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів) щоб сільські товаровиробники (споживачі послуг) були співвласниками основних засобів і могли реально впливати на встановлення взаємовигідних умов співробітництва. Черговість виконання робіт для пайовиків та інших споживачів послуг, як і розцінки за ці роботи, повинні
оговорюватися у договорах. Розцінки за виконання робіт стороннім споживачам послуг повинні
встановлюватися на вищому рівні, ніж своїм пайовикам, а прибуток від кінцевих результатів діяльності повинен спрямовуватися як на розширення виробничої діяльності, так і на виплату дивідендів пайовикам пропорційно їх пайовим внескам. У такій організаційній формі
створюються сприятливі передумови для більш високого рівня сезонного завантаження
4
сільськогосподарської техніки, а також виключається відчуження на користь комерційних структур і приватних осіб коштів сільськогосподарських підприємств, що вкладаються у техніку
і обладнання.
Суттєвим елементом організації ефективної роботи машинно-технологічних станцій є
система стимулювання якості технологічних послуг, що поряд з їх вартістю є важливим фактором, який визначає попит споживачів. Працівники МТС, що виконують технологічні
операції, повинні бути зацікавлені у підвищенні їх якості. Це забезпечується за рахунок побудови раціональної системи матеріального стимулювання працівників за одночасного контролю якості технологічних послуг як з боку виконавця, так і з боку замовника, що повинно бути відповідним чином відображене у договорах між машинно-технологічними станціями і
сільськогосподарськими підприємствами.
Висновки з проведених досліджень і перспективи подальших розвідок у даному
напрямку.
Концентрація в машинно-технологічних станціях високопродуктивної
сільськогосподарської техніки, високий професійний рівень спеціалістів і механізаторів, краща організація праці дозволяють оперативно на великих площах і з набагато меншими початковими витратами освоювати у даному регіоні прогресивні технологічні рішення і застосовувати їх у процесі виконання замовлених послуг. З метою активного впровадження у роботу МТС
інноваційної складової, доцільним є формування в їх виробничій структурі сучасної
технологічної складової з проектування адаптивних ландшафтних технологій виробництва продукції рослинництва, забезпечення їх крім техніки також іншими засобами інтенсифікації –
насінням, хімічними засобами захисту рослин, мінеральними добривами та агромеліорантами.
У машинно-технологічних станціях у порівнянні з сільськогосподарськими під- приємствами більш ефективно використовуються кредитні ресурси, адже відомо, що капітал неохоче інвестують у сільське господарство внаслідок повільного обертання, тривалого циклу відтворення та інших причин. У певній мірі відпрацьована схема повернення кредитів в МТС
дозволяє залучати додаткові грошові кошти в АПК. На сьогоднішній день більшість
інвестиційних проектів, що впроваджуються в Україні у сфері підвищення рівня механізації
сільського господарства, пов’язані зі структурами з технічного та агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників.
Організація і функціонування машинно-технологічних станцій, характер їх послуг повинні
бути підпорядковані одній меті – отриманню максимального прибутку сільськогосподарськими товаровиробниками. Тобто діяльність МТС повинна ґрунтуватися на принципах, які
забезпечують пріоритет сільськогосподарських підприємств у відносинах, зростання попиту на послуги, стійкий розвиток. При цьому і самі МТС повинні мати певний прибуток від надання послуг з метою забезпечення власного розширеного відтворення.
5
і обладнання.
Суттєвим елементом організації ефективної роботи машинно-технологічних станцій є
система стимулювання якості технологічних послуг, що поряд з їх вартістю є важливим фактором, який визначає попит споживачів. Працівники МТС, що виконують технологічні
операції, повинні бути зацікавлені у підвищенні їх якості. Це забезпечується за рахунок побудови раціональної системи матеріального стимулювання працівників за одночасного контролю якості технологічних послуг як з боку виконавця, так і з боку замовника, що повинно бути відповідним чином відображене у договорах між машинно-технологічними станціями і
сільськогосподарськими підприємствами.
Висновки з проведених досліджень і перспективи подальших розвідок у даному
напрямку.
Концентрація в машинно-технологічних станціях високопродуктивної
сільськогосподарської техніки, високий професійний рівень спеціалістів і механізаторів, краща організація праці дозволяють оперативно на великих площах і з набагато меншими початковими витратами освоювати у даному регіоні прогресивні технологічні рішення і застосовувати їх у процесі виконання замовлених послуг. З метою активного впровадження у роботу МТС
інноваційної складової, доцільним є формування в їх виробничій структурі сучасної
технологічної складової з проектування адаптивних ландшафтних технологій виробництва продукції рослинництва, забезпечення їх крім техніки також іншими засобами інтенсифікації –
насінням, хімічними засобами захисту рослин, мінеральними добривами та агромеліорантами.
У машинно-технологічних станціях у порівнянні з сільськогосподарськими під- приємствами більш ефективно використовуються кредитні ресурси, адже відомо, що капітал неохоче інвестують у сільське господарство внаслідок повільного обертання, тривалого циклу відтворення та інших причин. У певній мірі відпрацьована схема повернення кредитів в МТС
дозволяє залучати додаткові грошові кошти в АПК. На сьогоднішній день більшість
інвестиційних проектів, що впроваджуються в Україні у сфері підвищення рівня механізації
сільського господарства, пов’язані зі структурами з технічного та агротехнічного обслуговування сільських товаровиробників.
Організація і функціонування машинно-технологічних станцій, характер їх послуг повинні
бути підпорядковані одній меті – отриманню максимального прибутку сільськогосподарськими товаровиробниками. Тобто діяльність МТС повинна ґрунтуватися на принципах, які
забезпечують пріоритет сільськогосподарських підприємств у відносинах, зростання попиту на послуги, стійкий розвиток. При цьому і самі МТС повинні мати певний прибуток від надання послуг з метою забезпечення власного розширеного відтворення.
5
6