Організація діалогу як форми спілкування
Діалог – це найбільш активна форма міжособистісного мовленнєвого спілкування, в якому беруть участь два комуніканти.
Виділяють три основні типи взаємодії учасників діалогу: залежність, співпраця і рівність. Відповідно до цього в сучасному мовознавстві розрізняють такі різновиди діалогів:
• за співвідношенням мети кожного учасника: кооперативний (мета одного збігається з метою іншого), нейтральний (мета одного не суперечить меті іншого), конфліктний (цілі учасників суперечать одна одній);
• за характером глобальної мети: когнітивний (проблемно-діалоговий, інформаційно-діалоговий, з'ясувально-діалоговий), фатичний (зорієнтований на підтримку й налагодження відносин між учасниками), експресивний (спрямований на вияв ставлення учасників один до одного чи обговорюваного питання);
• за особливостями циркуляції інформації: вироджений (має форму монологу), циклічний (скерований на підтримання контакту, а не на породження нової інформації чи нових знань), інформативний (однобічний: дає нову інформацію; двобічний: породжує нове знання як результат аналізу наданої інформації).
Принципи організації діалогу
1. Дотримання процесуальної структури: обов'язковий обмін інформацією між двома співрозмовниками. Обмін інформацією забезпечується діалогічними кроками – репліками.
2. Створення відповідного діалогового середовища (наявність двох співрозмовників, між якими склалися певні відносини, що створюють відповідну атмосферу розмови).
3. Витворення комунікативного смислу діалогу як сукупність комунікативних намірів учасників спілкування.
Основною ознакою діалогу є діалогічна єдність і зв'язність – тематичне поєднання кількох реплік, що являє собою обмін думками, кожна наступна репліка з яких залежить від попередньої. На характер реплік впливає так званий кодекс взаємин комунікантів. Будь-який діалог має свою структуру: зачин – основна частина – кінцівка. Розміри діалогу теоретично безмежні, оскільки його нижня межа може бути відкритою. На практиці ж будь-який діалог має свою кінцівку.
Отже, діалог – це форма активного міжособистісного мовленнєвого спілкування, що характеризується організованістю, структурованістю, смисловою і прагматичною зв'язністю.
Діалог заохочує людей висловлюватись. Діалог спонукає слухати, сприяє уточненню власної позиції. Діалог означає — думати, розв'язувати проблеми, шукати рішення разом. Діалог — це взаємна допомога: двоє знають більше, ніж один. Українська освіта потребує реформ — це аксіома. Діалог допомагає конкретизувати цю аксіому в ході з'ясування проблем та виконання практичних дій, спрямованих на розв'язання цих проблем. Освіта є надзвичайно складною і доволі консервативною системою. Реформи в такій системі потребують згоди і співпраці всіх дійових осіб — від учителів, учнів і батьків до адміністрації шкіл і органів управління освітою в центрі та на місцях. Без діалогу ці згода і співпраця недосяжні. Донедавна домінуючою формою спілкування в українській освіті був монолог, рух думки в одному напрямку: учитель — учень, директор — учитель, місцевий відділ освіти — школа, міністерство — місцеві органи управління освітою. Останнім часом дедалі помітнішою стає інша тенденція — частіше можна почути «глас народу». Своїми думками діляться батьки, вчителі, учні. Тих, хто говорить, стало більше. Тих, хто слухає — менше. Виникло таке собі багатоголосся — про освітні проблеми, необхідність реформ, плани, проекти говорять всі учасники процесу. Висловлюються надзвичайно цікаві думки і пропозиції. Проблем з ідеями та інноваціями, з розкутістю та відвертістю обговорення немає. З'явилися інші проблеми — учасникам процесу іноді бракує вміння слухати, розуміти і знаходити спільну мову. Вміння пояснити те, що вдалося зрозуміти, іншим. Уміння транслювати слова у конкретні справи. Діалог — шлях до набуття цих умінь і навичок. Це найприйнятніший спосіб не лише висловитись, а й почути. Не лише поговорити, а й перейти до справи. Не лише переконувати іншого, а й зрозуміти його та домовитися про співпрацю.
Давньогрецький філософ і оратор Сократ, який жив в Афінах у середині V століття до н. е., був відомий своїм умінням спілкуватися. Це вміння сформувалося завдяки участі в численних розмовах. Найулюбленіший його вислів був: «Давай поговоримо!» Філософ міг звернутися навіть до випадкового перехожого, розпочинаючи просту розмову зі звичних питань і доводячи її до того ступеня зацікавленості, коли співбесідник з опонента перетворювався на союзника. Він володів двома надзвичайно цінними уміннями — слухати і ставити питання. Ці питання виникали із самої розмови, створювалося враження, ніби їх ставив сам співрозмовник. Водночас вони змушували думати і переосмислювати те, що здавалося загальновідомим і усталеним, долаючи стереотипи. Своєю грою у запитання й відповіді Сократ прагнув примусити людей мислити. Можливо, він щоразу подумки посміхався, досягаючи своєї мети. У цей момент він добре усвідомлював, що сумнів — це шлях до розуміння істини. Людина, яку запитують про щось, стає відкритішою для дійсності, ніж та, котра вірить у власні уявлення більше, як у дійсність. Це «давай поговоримо», цей метод бесіди нині визнаний у світі як сократівський діалог. Завдяки Сократу ми вчимося ставити проблемні запитання, отримуємо можливість бачити речі у перспективі й за допомогою запитань оцінювати власні судження та судження інших. Крім того, ми вчимося самоіронії, без якої неможливо поставитися до себе і своїх думок, уявлень та стереотипів критично. Зрештою, ми вчимося поважати погляд і думку іншого. Усе це дає можливість по-новому поглянути на реальність. Ми вчимося розуміти без вироблення поспішних суджень.