Органічне освітлення садово-паркових зон
Поєднання штучного освітлення та природи – задача делікатна та дуже непроста. Хоча зазвичай людині потрібна гарна освітленість – аби гуляти алеями у вечірній час було комфортно та безпечно – рослини додаткового підсвічування не потребують. Таким чином, перед інженерами та світлоизайнерами стоїть завдання максимально органічно вписати необхідні світильники у оточення, зробити світлову картину цілісною й при цьому не нав'язливою. Про те, як домогтися необхідного результату, та які прилади для цього слід використовувати, ми сьогодні й поговоримо.
Зелені зони та природні об'єкти у містах – це або повністю рукотворні простори, або підтримувані людиною з метою організації дозвілля. Таким чином, втручання людей безпосередньо формує ландшафт – парки та бульвари, набережні та алеї насаджень, сади та сквери створені або адаптовані людьми для людей. Разом з тим, основу візуального сприйняття та естетичної концепції становить ідея єднання з природою – як стихією, а не просто продуктом людської цивілізації. Саме тут і криються найбільші труднощі, подолати які допоможе тільки творчий та вдумливий підхід.
Як вплести техніку до природи
Кожен аспект штучного освітлення – це хиткий баланс. Уся справа у тому, що жоден навіть найбільш красивий та доглянутий парк без вечірнього освітлення не змусить людей довго там гуляти та відчувати себе у цілковитій безпеці. Але не тільки брак світла створює дискомфорт – його часом викликає й надлишок. Погодьтеся, складно відчувати єднання з природою, коли на тебе з усіх боків світять потужні прожектори, повністю застилаючи усю зелень від очей. Сучасна людина звична до середнього рівня освітленості, перевищувати який не слід.
Колосальна помилка багатьох ландшафтних дизайнерів полягає у тому, що усе їхнє завдання зводиться до того, щоб просто системно розпланувати кількість та розташування ліхтарних стовпів на території паркової зони. Діючи за принципом «буде світло, отже, усе гаразд», легко загубити композицію навіть найкрасивішої зони відпочинку. Для прикладу візьмемо декілька крайнощів. У першому випадку розташуємо на кожних п'яти метрах ліхтарі з опорами по 3-3,5 метра заввишки та парою-трійкою плафонів, спрямованих у різні боки. Що ми отримаємо у результаті? При погляді з боку це буде виглядати, наче якийсь частокіл з металу на нижньому ярусі та ламп на верхньому, а заливаюче тротуари світло при цьому не дозволить розгледіти жодного листочка на деревах, розташованих навколо. Протилежна ідея – розмістити високі опори, метрів по вісім-десять, з великими інтервалами та яскравими світлодіодними лампочками – теж не обіцяє нічого хорошого. Світло, яке пробивається з такої висоти, завжди буде одночасно сліпучим та недостатнім. На відкритих місцях його виявиться занадто багато, а у деяких зонах за рахунок крон дерев доріжки взагалі залишаться без світла. Контраст яскраво освітлених та тіньових просторів є вельми некомфортним для людини та абсолютно не сприяє сприйняттю оточення як природного. Крім того, за рахунок такої висоти, розсіювання, відбиття та заломлення обов'язково будуть спостерігатися колірносвітлові спотворення: одяг перехожих змінить відтінок, а обличчя будуть виглядати похмурими та зловісними.
Як бачимо, ми дуже швидко прийшли до того, що висота розташування та яскравість світіння ліхтарів вкрай важливі. При цьому потрібно розуміти, що ідеальних світлових концепцій декілька, а не одна, тож дизайнерам не обов'язково завжди прив'язуватися тільки до одного стандарту – головне, щоб реалізовувалися правильні ідеї. Так сьогодні «золотою серединою» вважаються ліхтарі з опорами по 3,5-4 метра, розташовані у 10-12 метрах один від одного. Подібне розміщення джерел світла дозволяє правильно скомпонувати між собою світлові профілі: зона освітлення сусідніх приладів на рівні землі мінімальна та становить не більше 5%, завдяки чому у людини з'являється можливість при прогулянці розглядати оточення, але весь час перебувати у достатній для психологічного комфорту області.
Разом з тим, фахівці накладають однозначну заборону на використання потужних вуличних світильників та прожекторів, які зверху охоплюють світлом великі простори. Подібне варто залишити алеям слави та меморіалам, тому що там важлива урочистість, а у садово-паркових зонах набагато доречніше умиротворення. Крім того, яскравість джерел повинна бути частково погашена за рахунок матових розсіювачів, інакше парк буде виглядати «плямистим» та неприродним.
У сучасному ландшафтному світлодизайні є й інші прийоми. Наприклад, вуличні стовпчики з традиційним профілем розсіювання світла поступаються місцем новому підходу. Замість них використовуються схожі прилади: металевий циліндр з полірованими внутрішніми стінками, який закопується у землю. Усередині нього розташовується джерело світла, але промені не безпосередньо освітлюють алеї, а багаторазово відбиваються від глянсової поверхні корпусу й тільки потім піднімаються вгору. За рахунок козирка спеціальної форми з вивіреними оптичними властивостями від подібного стовпчика розходиться приємне м'яке світло – достатнє для видимості, але не сліпуче та таке, що не заважає спогляданню оточення. За необхідності висота виробів може коливатися від 50 см до 1,2 м. Рівень очей дорослої людини набагато вище, тож дискомфорту не буде.Зате архітектори та дизайнери шляхом підбору габаритів світильника можуть вільно вирішувати супутні завдання, нічим не жертвуючи.
Будь-яке паркове освітлення повинно проектуватися з оглядкою на призначення усієї рекреаційної зони та окремої її області. Наприклад, у деяких парках можуть бути встановлені атракціони або перебувати дитячі майданчики, а інші призначені тільки для прогулянок та бесід на лавочках. Це означає, що у кожному разі призначення окремої місцевості буде задавати тональність її освітлення. Слід сказати, що у цьому контексті найскладнішими задачами стануть дитячі та спортивні майданчики. Уся справа у тому, що це місця, де постійно спостерігається значна активність: діти та дорослі бігають, метушаться, постійно дивляться у різні боки. З точки зору світлодизайна усе це означає, що освітленість повинна бути високою, а опор потрібно ставити мало – інакше дітям грати та гратися тут буде незручно. Зазвичай дана задача вирішується комбінованим чином: якщо на території майданчика ростуть дерева, до них протягаються дроти або кабелі, щоб закріпити світильники на гілках поза зоною досяжності дітвори. На більш відкритих просторах усе ж доводиться ставити ліхтарі на високих опорах, але при цьому розліт їхніх променів штучно обмежують. Нарешті, іноді у таких місцях встановлюють вуличні ґрунтові та тротуарні світильники, однак такий підхід майже ніколи себе не виправдовує та має більше недоліків, аніж переваг. З одного боку, для дітей при їх невисокому зрості нижнє світло буде вкрай некомфортним, з іншого – сама ефективність освітлення простору майже строго вертикальним пучком невелика, з третього – варто впустити на прилад або скло, що закриває його, що-небудь важке, й він вже виявиться непридатним до нормальної експлуатації у подальшому. Тому у даній ситуації найкращим підходом усе ж слід вважати помірно сфокусовані джерела світла на високих опорах.
На спортивних майданчиках, особливо баскетбольних та волейбольних, ще більш гостро стоїть питання боротьби з осліпленням. Гравці постійно піднімають очі вгору та дивляться на м'яч, а він цілком може пролітати на тлі працюючого ліхтаря. Тому у таких місцях обов'язково застосовувати тільки спеціальні світильники з матовими розсіювачами та сітковими екранами, що знижують інтенсивність світлового потоку при невеликих втратах у видимості. Крім того, тут не можна забувати й про захист приладів від суто механічних пошкоджень. Тож найрозумніше буде у таких місцях поміщати світильники у каркаси з міцних решіток.
Повертаючись до естетичної складової, необхідно пам'ятати й про другорядні фактори освітлення. У даному випадку сюди можна віднести передачу кольору та пульсації. Найчастіше у місцевих бюджетів не вистачає коштів на покупку лампочок з підвищеним індексом передачі кольору, однак якщо з самого початку будуть використані світлодіодні світильники від відомих виробників, можна бути впевненими, що за декілька років їхній індекс CRI хоча б не просяде через теплову деградацію напівпровідників. Що стосується мерехтіння, воно повинно бути виключено повністю. Навряд чи кому-небудь може подобається гуляти при світлі лампочок, які постійно миготять, або при стрибках яскравості. З цієї причини з місць громадського користування зараз повністю прибрали люмінесцентні та інші газорозрядні моделі (за винятком натрієвих), а їхнє місце посіли ті ж самі світлодіоди.
Експлуатаційні аспекти також враховуються при правильному проектуванні. Наприклад, біля асфальтованих алей та доріжок не можна занадто близько ставити опори освітлення, інакше після дощу значна частина вологи не вбереться та залишиться на поверхні, а калюжі, як відомо, відмінно відбивають світло. Подібне осліплення людей, що гуляють, повинно бути виключене позиціонуванням світлоприладів та кутами повороту їхніх розсіювачів.
З точки зору поваги до природи, особливо якщо мова йде про сади у межах міста та лісопарках, не допускається пряме освітлення місць гніздування птахів та жител тварин. Зберігаючи максимально звичне середовище перебування для них, людина залишає можливість насолодитися не тільки рукотворними творами, але й самою природою. Крім того, виселення тварин зі своїх місць провокує поступову зміну зовнішнього вигляду парків.
Щадно слід ставитися й до зелені, особливо якщо у якості джерел світла використовуються лампи розжарювання. Їхній тепловий фон може бути шкідливим для листя, коли гілки підходять впритул до ліхтарів. На багато приладів для освітлення громадських місць є технічний паспорт, у якому виробник чітко вказує, які відстані повинні дотримуватися між ними та іншими об'єктами. Будь-який поважаючий себе проектувальник просто зобов'язаний враховувати це при позиціонуванні приладів уздовж алей.
Не менш важливим є й фактор міцності корпусів будь-освітлювальної техніки, яка експлуатується у парках та скверах. Виріб може бути пошкоджений падаючими гілками або через вандалізм, але за жодних умов не має становити небезпеки для інших. Це означає, що корпуси потрібно виготовляти з матеріалів, які при розбиванні не будуть формувати гострі осколки. Окрім того, при пошкодженні світлоприладу або лампочки не повинні виділитися отруйні речовини.
Щоб зуміти витримати вплив дощу та снігу, потрапляння завислого у повітрі пилу та піднятих з землі частинок ґрунту, корпуси світильників зазвичай виготовляються з максимальним ступенем герметичності. Для парку або скверу найкраще підійдуть вуличні світильники з IP65 або навіть IP67, у залежності від рівня передбачуваних навантажень. Зовнішній вигляд таких приладів зазвичай досить простий, що додатково слугує меті зробити світлоприлади якомога менш помітними на тлі природи.
У низці випадків може мати сенс використовувати напругу живлення величиною 12 В замість 220 В, особливо якщо мова йде про освітлення на дитячому майданчику або поблизу нього. Крім того, низький вольтаж застосовується при обладнанні підсвічування фонтанів та штучних озер на території парків. У цілому, його можна використовувати у будь-який функціональної області рекреаційної зони, якщо цей захід технічно виправданий.
При обладнанні парку також слід узяти до уваги, що підземний спосіб укладання кабелів набагато більш кращий у порівнянні з повітряним. Пояснюється це дуже просто. По-перше, зелень, яка постійно змінюється та розростається на усі боки, вимагатиме регулярного підрізування, щоб не заважати дротам, які протягнуті між стовпами. По-друге, істотно постраждає естетика, адже якщо ми хочемо створити освітлювальну мережу, яка органічно впишеться до зеленої зони, то візуально непривабливу проводку буде набагато розумніше приховати від очей. Як бачимо, за належних навичок та дотримання відомих правил створити необхідну світлову картину усе ж можливо. Головне – підійти до процесу проектування відповідально та постаратися на ранніх етапах врахувати якомога більше нюансів.