1   2
Ім'я файлу: Оперативні підрозділи.docx
Розширення: docx
Розмір: 96кб.
Дата: 28.06.2020


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ


КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

ТА СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ФАКУЛЬТЕТУ № 1

курсова робота
з навчальної дисципліни «Кримінальний процес»

на тему:«Оперативні підрозділи»
Виконав:

Курсант 204/18 навчального взводу

Факультету №1

ДЮІ МВС України

Бурмака Дарина

Керівник:

Доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінально-правових дисциплін та судових експертиз ДЮІ МВС України

Лоскутов Т.О.
Кривий Ріг

2020

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ …………………………………………..………………………......5

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧИЙ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ……………………………15

РОЗДІЛ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЗА ЧИННИМ КПК…………………………………………………………………....20

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ…………………………………………………………………..24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...32


курсова робота 1

з навчальної дисципліни «Кримінальний процес» 1

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 5

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ 5

РОЗДІЛ 2 14

УЧАСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ 14

РОЗДІЛ 3 19

ПОВНОВАЖЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЗА ЧИННИМ КПК 19

РОЗДІЛ 4 22

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 23

ВИСНОВКИ 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30



ВСТУП

Актуальність теми.

Прийняття в 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України стало заключним етапом багаторічної роботи законотворців. Незважаючи на масштабну зроблену роботу та глобальні перетворення в кримінально-процесуальному законодавстві, залишилось багато невирішених питань та завдань. Незважаючи на значні зміни у кримінальному процесуальному законодавстві України щодо визначення поняття та оперативних підрозділів та напрямків їх діяльності, на даний час серед наукових спорів досі актуальним залишається визначення процесуального статусу та компетенції оперативних підрозділів у кримінальному провадженні. Актуальність даного питання зумовлює необхідність визначення поняття оперативних підрозділів, визначення їх повноважень та процесуального статусу у кримінальному провадженні в цілому та під час проведення оперативно-розшукової діяльності т порядок їх взаємодії з іншими учасниками кримінального провадження.

Науковий аналіз проблеми визначення процесуального статусу та повноважень оперативних підрозділів здійснювали такі вчені як: Андрушко О., Ю. П. Аленін, М. В. Багрій, Б.І. Бараненко, Б.Т. Бєзлєпкін, А. В. Бєлоусов, В. В. Гевко, В. А. Глазков, В.О. Глушков, М. Л. Грібов, С.О. Гриненко, Е. О. Дідоренко, О. Ф. Долженков, І. М. Доронін, О.М. Дроздов, Зеленецький В., С. Ю. Ільченко, О.В. Керевич, Є. Г. Коваленко, В. А. Колєснік, Я. Ю. Кондратьєв, С.С. Кудінов,Є. Д. Лук’янчиков, В. В. Луцик, А. О. Ляш, В. Т. Маляренко, Д. Й. Никифорчук, Письменний Д., М.А. Погорецький, Е. В. Рижков, І. В. Сервецький, Д. Б. Сергєєва, Є. Д. Скулиш, О. С. Старенький,Стецюк М., О. Ю. Татаров, В. Г. Уваров, Л. Д. Удалова, Фастовець В., А. Г. Цветков, М. С. Цуцкірідзе, С.С. Чернявський, М. Є. Шумило, Р.М. Шехавцов, А.А. Щадило та інші.

Метою даної курсової роботи є дослідження процесуального статусу оперативних підрозділів у кримінальному провадженні, участь оперативних підрозділів під час проведення слідчих (розшукових) дій, проблемні питання діяльності оперативних підрозділів та шляхи їх вирішення.

Досягнення мети здійснювалось шляхом дослідження національного кримінально-процесуального та шляхом вирішення наступних завдань:

1) визначення поняття оперативних підрозділів;

2) дослідження повноважень оперативних підрозділів у кримінальному провадження;

3) з’ясування особливостей процесуальних повноважень оперативних підрозділів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

4) дослідження взаємодії оперативних підрозділів з іншими учасниками кримінального провадження.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є повноваження та процесуальний статус оперативних підрозділів у кримінальному провадженні.

Методами даної курсової роботи є дослідження та аналіз національного кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює процесуальний статус оперативних підрозділів.

Предметом даної курсової роботи є процесуальні повноваження оперативних підрозділів.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних наукових джерел.

РОЗДІЛ 1

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Із запровадженням чинного КПК України питання визначення поняття оперативних підрозділів набуло актуальності, оскільки саме так законодавець назвав ст. 41 зазначеного документа. [6, с. 41]

У відповідності до ч. 1 ст. 41 Кримінального процесуального кодексу України оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. [1]

Досліджуючи кримінальний процесуальний закон, з’ясовується, що у частині 1 статті 41 законодавець обмежився лише переліком відповідних правоохоронних органів, до яких, як структурні елементи, включені оперативні підрозділи. Такими підрозділами є: оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. Крім цього, лише завдяки назві статті («Оперативні підрозділи») та зазначеного переліку органів, можна зрозуміти, що ідеться мова саме про ті підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (далі – ОРД) на підставі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». [11, с. 149]

Стаття 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної поліції; Державного бюро розслідувань; Служби безпеки України; Служби зовнішньої розвідки України; Державної прикордонної служби України; управління державної охорони; органів доходів і зборів; органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України; розвідувального органу Міністерства оборони України, Національного антикорупційного бюро України. Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється. [5]

Неможливо не погодитись, що оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів, наділені законом специфічними повноваженнями з проведення оперативно-розшукових заходів. Вважаємо, що і законодавець дотримується подібної думки, коли особливо звертає увагу у нормах закону на існування таких органів. Однак своє особливе ставлення до вказаних суб’єктів він нормативно не деталізує, окрім поодиноких виокремлюючи згадувань у кримінально-процесуальному законі. Єдине джерело, яке може надати законодавче тлумачення такого поняття як «оперативні підрозділи», це наказ № 114/1042/516/1199/936/1687/5/ від 16.11.2012 «Про затвердження Інструкції «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні» [4]. У Розділі 1 зазначеної інструкції розкриваються поняття таких дефініцій як «Уповноважений оперативний підрозділ» (пп. 1.7.1.) та «Уповноважена особа» (пп. 1.7.2.). [11, с. 150]

Так, уповноваженим оперативним підрозділом вважається оперативний підрозділ, який входить до складу державного органу, визначеного у статті 246 КПК України, залучений за рішенням керівництва органу до здійснення або участі у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії, а уповноважена особа – співробітник (працівник) уповноваженого оперативного підрозділу, залучений за рішенням керівника до проведення або участі у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії, інші особи, залучені за рішенням слідчого, прокурора, оперативного підрозділу. [4]

На думку Тертишника В.М., оперативні підрозділи – визначені законом оперативні відділи, відділення, управління чи інші підрозділи оперативно-розшукової юрисдикції органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які відповідно до Закону України наділені повноваженнями на здійснення оперативно-розшукової діяльності, а в кримінальному процесі здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого чи прокурора. [3, с. 179]

Статус оперативного підрозділу характеризується особливостями його

обов’язків, прав та гарантіями законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, які визначені в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Стаття 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» закріплює обов’язки підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а саме:

1) у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень;

2) виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді суду і запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів;

3) виконувати у межах своєї компетенції запити правоохоронних органів інших держав або міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна;

4) інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов’язані з службовою діяльністю посадових осіб;

5) здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів;

6) забезпечити із залученням інших підрозділів безпеку працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють оперативно-розшуковій діяльності, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб;

7) брати участь у здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.[1]

В статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» перелічуються права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність:

1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу;

2) проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України;

3) порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

4) ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій - виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, - витребовувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських документів забороняється, крім випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України;

5) проводити операції із захоплення злочинців, припинення злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про протиправну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;

7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 Кримінального процесуального кодексу України;

7-1) з метою виявлення та фіксації діянь, передбачених статтями 305, 307, 309, 311, 318, 321, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, проводити операції з контрольованого вчинення відповідних діянь. Порядок отримання дозволу, строк його дії та порядок проведення операції з контрольованого вчинення корупційного діяння визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України;

8) виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272 Кримінального процесуального кодексу України;

9) здійснювати аудіо-, відео контроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України;

10) накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями статей 261, 262 Кримінального процесуального кодексу України;

11) здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відео контроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України;

12) здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу згідно з положеннями статті 268 Кримінального процесуального кодексу України;

13) мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

14) використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями статті 275 Кримінального процесуального кодексу України;

15) отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави;

16) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

17) створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями статті 273 Кримінального процесуального кодексу України;

18) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

19) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про Національну поліцію, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, Митним кодексом України;

20) звертатися у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна.[1]

Одним з головних засобів виконання завдань кримінального провадження є процес доказування. Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України не були суб’єктами доказування в минулому, та не є такими за сучасним законодавством. Проте їх діяльність відіграє важливу, а інколи і ключову роль цьому процесі. Особливої актуальності питання забезпечення оперативними підрозділами процесу доказування набули після введення у дію у 2012 р. чинного КПК України, коли слідчі власними силами стали фізично не спроможні одночасно збирати докази у кримінальних провадженнях, що сотнями надходять кожному з них для проведення досудового розслідування. [6, с. 41]

Виконуючи свій обов’язок, передбачений ст.41 КПК України, оперативні підрозділи створюють належні умови для доказування через надання слідчому, прокурору протоколів негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них. Адже фактичні дані, які містять ці документи після відповідної оцінки, можуть бути визнані уповноваженими суб’єктами доказами та використані у кримінальному провадженні. У ст.7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» зазначено, що у разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює ОРД, зобов’язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. У разі, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування. [15, с. 136]

Отже документування, що проводиться оперативними підрозділами – це передбачений законами та підзаконними нормативними актами комплекс дій, спрямованих на достовірне відбиття (закріплення, фіксацію) в матеріалах оперативно-розшукової діяльності порядку й результатів як окремих оперативно-розшукових завдань і рішень, так і всього ходу й результатів оперативно-розшукової діяльності, що зараховує збирання, закріплення, систематизацію, перевірку і оцінку фактичних даних, необхідних для доказування у кримінальному провадженні, вирішення інших завдань кримінального судочинства та оперативно-розшукової діяльності, а також створення умов для використання цих даних у розслідуванні. [15, с. 139]

Таким чином, можемо зробити висновок, що оперативні підрозділи відповідно до положень чинного кримінального процесуального законодавства України за своїм процесуальним статусом поділяються на:

1) оперативні підрозділи, які забезпечують отримання доказів стороною обвинувачення у кримінальному провадженні (оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства, органів кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України);

2) оперативні підрозділи як суб’єкти кримінального процесуального доказування (оперативні підрозділи детективів, підрозділи внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України). [14, с. 277 – 278]

На підставі викладеного вище приходимо до таких висновків. По-перше, в кримінальному процесуальному законодавстві слід виділити два підходи до регламентації процесуального статусу оперативних підрозділів: 1) шляхом прямого закріплення у тексті кримінальної процесуальної норми процесуальних повноважень відповідних оперативних підрозділів; 2) шляхом опосередкованого закріплення процесуальних повноважень оперативних підрозділів, в результаті чого дійти висновку про існування таких повноважень у зазначених суб’єктів можна лише на підставі комплексного аналізу норм Кримінального процесуального кодексу України та інших спеціальних законів. По-друге, хоча співробітник оперативного підрозділу і користується повноваженнями слідчого під час виконання доручення на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, проте він не наділений процесуальною самостійністю слідчого. У зв’язку з цим співробітник оперативного підрозділу не має права виходити за межі доручення і ініціативно виконувати процесуальні дії та звертатись з клопотаннями до слідчого судді або прокурора. По-третє, неузгодженість окремих норм Кримінального процесуального кодексу України створює перешкоди для залучення оперативних підрозділів до проведення слідчих (розшукових) дій для надання допомоги слідчому. [12, с. 382]

Підсумовуючи вищевикладене, ми можемо зробити висновок, що у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України відсутні поняття та перелік повноважень оперативного підрозділу. Хоча положення КПК України свідчать про те, що співробітники оперативного підрозділу наділені повноваженнями слідчого під час виконання доручення на проведення слідчих (розшукових) дій, але він не наділений процесуальною самостійністю слідчого та обмежений у даних повноваженнях.


РОЗДІЛ 2

УЧАСТЬ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ У ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ
Статус оперативних підрозділів у Кримінальному процесуальному кодексі України визначений обмежено. Всі процесуальні, слідчі дії оперативні підрозділи повинні виконувати на підставі доручення, вказівки прокурора або слідчого. [19, с. 237]

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України надав вичерпний перелік проведення слідчих розшукових дій. Закон вважає, що тільки слідчий повинен виконувати дані дії, однак процесуальне закріплення окремих слідчих розшукових дій, які мають елементи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право доручити оперативним підрозділам. По-перше,оперативні підрозділи мають більш досвідчений досвід проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ніж слідчий. По-друге, тільки оперативні підрозділи мають можливість використовувати конфіденційного співробітника під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. [19, с. 238]

Суттєвою відмінністю між гласними й негласними слідчими (розшуковими) діями є те, що відомості про факт та методи проведення останніх не підлягають розголошенню, тобто є негласними.[20, с. 107]

Отже, негласні слідчі (розшукові) дії виокремлені у відповідний вид слідчих (розшукових) дій саме за ознакою прихованості факту й методів їх проведення. [20, с. 108]

Одним із отримання доказів під час розслідування тяжких або ефективних засобів особливо тяжких злочинів є негласні слідчі (розшукові) дії. Розкриття й розслідування таких злочинів більшою мірою залежить від діяльності оперативних підрозділів, які залучаються до кримінальних проваджень для отримання доказів шляхом проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій. Водночас результати проведеного аналізу право застосовчої практики свідчать про те, що на сьогодні у діяльності оперативних підрозділів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій виникає низка проблемних питань, наявність яких негативно позначається на ефективності забезпечення ними доказування у кримінальних провадженнях. [18, с. 32]

Ефективність виконання оперативними підрозділами органів внутрішніх справ завдань з охорони та захисту громади від злочинності залежить від стану організації їхньої діяльності, що, врешті, визначає дієвість оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання злочинів, а також достатній потенціал та можливості при виконанні доручень слідчого та прокурора про здійснення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Організація оперативно-розшукової діяльності має відповідати вимогам науковості та є об’єктом наукового забезпечення. [16, с. 145]

Закон не конкретизує, проведення яких саме слідчих дій може бути доручено оперативному підрозділу. Проте слід враховувати, що, згідно із ч. 1 ст. 92 КПК України, саме на слідчого, який здійснює досудове розслідування, покладається обов’язок доказування (тобто збирання, перевірки та оцінки доказів), саме він несе відповідальність за законність і своєчасність здійснення процесуальних дій (ч. 1 ст. 40 КПК України) та наділений правом приймати процесуальні рішення у випадках, визначених Кодексом (ч. 2 ст. 40 КПК України). [12, с. 378]

Кримінальний процесуальний кодекс України прямо забороняє оперативним підрозділам виступати ініціаторами проведення негласних слідчих розшукових дій – тобто за необхідності фіксації дій злочинців, які безпосередньо вчинюють злочин,оперативний працівник не в змозі в правовому полі зафіксувати злочинні дії, оскільки відсутній механізм використання зазначених матеріалів у кримінальному провадженні. [17, с. 178]

Стаття 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» дає дозвіл оперативним підрозділам поєднувати в оперативно-розшуковій діяльності гласні й негласні заходи. Під гласними оперативно-розшуковими заходами розуміють такі, що здійснюються оперативними підрозділами гласно, відкрито, без приховування від сторонніх осіб їх характеру та цілей, а оперативний працівник не конспірується й виступає офіційно як представник оперативного підрозділу. Під негласними оперативно-розшуковими заходами слід розуміти такі, що оперативні підрозділи здійснюють конфіденційно, конспіративно; оперативні працівники, виконуючи їх, приховують свою належність до оперативного підрозділу, а цілі, яких їм слід досягти, шифрують під іншими намірами [13, с. 57].

Серед негласних слідчих (розшукових) дій найбільше проводиться: установлення місцеперебування радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України); контроль за вчиненням злочину(ст. 271 КПК України); аудіо- та відео контроль особи (ст. 260 КПК України); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України). Найменш у практичній діяльності використовувалися такі СРД як накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України),зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України) та використання конфіденційного співробітника (ст. 275 КПК України) (водночас накладення арешту на кореспонденцію як негласний захід потребує більшого практичного використання у кримінальних провадженнях, де слідство зупинено за розшуком підозрюваного).У загалі не використовувалися СРД, передбачені ст. 272 КПК України – виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, ст. 274 КПК України – негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження.[17, с. 175]

Процесуальний порядок провадження негласних слідчих (розшукових) дій визначений главою 21 КПК України,спільним Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 р.,№№ 114/1042/516/936/1687/5 «Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні» (далі – Інструкція), а також окремими відомчими нормативно-правовими актами.[18, с. 33]

Особливості практичної взаємодії органів внутрішніх справ під час виконання працівниками оперативного підрозділу письмових доручень щодо проведення негласних слідчих розшукових дій отримали нормативно-правове закріплення в Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженій наказом МВС України від 07.07.2017 року № 575. [10, с. 248]

Оперативні підрозділи уповноважені проводити негласні слідчі (розшукові) дії на підставі доручення слідчого чи прокурора у порядку, передбаченому ст. 41КПК України. Для забезпечення здійснення оперативними підрозділами ефективного доказування доручення слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій повинно бути мотивованим, містити чітко поставлене завдання, що підлягає вирішенню, строки його виконання, інформацію, яка необхідна для його виконання, визначати конкретного прокурора-процесуального керівника, якому після виконання доручення слід направляти матеріали у порядку, передбаченому ст. 252 КПК України. До доручення додається ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії чи постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії (п. 3.4. Інструкції). Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів(крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом (частини друга та третя ст. 41 КПК України). Вказівка у частині другій ст. 41 КПК України на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора, спів робітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, означає, що він, по-перше, може виконувати будь-яку негласну слідчу (розшукову) дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним законом, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосовувати примус при виконанні певної негласної слідчої (розшукової) дії, якщо його застосування передбачено відповідною нормою КПК України [18, с. 35].

Отже, в даному розділі нами були розглянути випадки та умови виконання оперативними підрозділами розшукових (слідчих) дій та зроблено висновки, що відсутність самостійності співробітників оперативних підрозділів у ініціюванні проведення розшукових (слідчих) дій призводить до затягування кримінального провадження та втрати часу на бюрократичні перепони.


РОЗДІЛ 3

ПОВНОВАЖЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЗА ЧИННИМ КПК
У кримінально-процесуальному законі немає єдиної норми, яка б містила всі повноваження оперативних підрозділів. Вони здебільшого розосереджені в різних статтях Кримінального процесуального кодексу України і не кореспондуються один одному. [11, с. 150]

Слід зазначити, що за кримінально-процесуальним законодавством та законодавством про ОРД, чинним до 20 листопада 2012 р., був передбачений інститут оперативно-розшукового супроводження кримінального судочинства в межах відповідної оперативно-розшукової справи. Ініціатором оперативно-розшукових заходів при здійсненні такого супроводження за чинним законодавством був як слідчий (ч. 3ст. 114 КПК України 1960 р., ч. 2 ст. 6,п. 2 ст. 7 Закону України про ОРД за ред.,діючою до 11.2012 р.), так і оперативні підрозділи (ст. 103 КПК України 1960 р.,ст.ст. 1, 6, 8 Закону України про ОРД в попередній редакції).[20, с. 107]

У Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року вперше запроваджена норма, яка прямо визначає кримінально-процесуальний статус уповноважених оперативних підрозділів. [12, с. 377]

У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 41 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом. [1]

Однак необґрунтованим, з точки зору визначених законодавцем функцій, є позбавлення права ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій з боку оперативних підрозділів, що фактично є звуженням повноважень визначених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». [9, с. 339]

У ч. 1 ст. 118 КПК України 1960 року було визначено, що слідчий має право доручити провадження слідчих дій органу дізнання, які зобов’язані це доручення виконати в десятиденний строк [2]. За п. 3 ч. 1 ст. 40 чинного КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Однак, на відміну від КПК 1960 року, строк виконання доручення оперативними співробітниками законодавцем не визначений, але цей строк має бути встановлений слідчим. Строк виконання доручення має бути розумним і достатнім для його виконання. На нашу думку, така позиція, яка встановлена законодавцем, є дуже слушною та позитивною для роботи оперативних підрозділів, оскільки залежно від складності завдань,поставлених слідчим у дорученні, має визначатись і строк його виконання.[22, с. 188]

В наукових джерелах висловлена думка, що положення ч. 2 ст. 41 КПК України слід розуміти таким чином, що співробітник оперативного підрозділу, «по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним законом, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено відповідною нормою КПК». Наведена точка зору потребує певного уточнення. На мою думку, співробітник оперативного підрозділу під час виконання доручення може застосовувати норми КПК України, що регламентують порядок проведення слідчих (розшукових) дій, вказаних у дорученні. Крім цього, він уповноважений здійснювати інші процесуальні дії, які проводяться без ухвали слідчого судді чи погодження з прокурором, та без яких виконання дорученої слідчої (розшукової) дії стає неможливим. [12, с. 379 – 380]

Під час дії КПК України 1960 року, спірним булопитання щодо права слідчого знайомитися з матеріалами, отриманими оперативними підрозділами підчас їх діяльності. Як зазначають А.Я. Дубинський та Ю.Н. Шостак: в деяких випадках за слідчим визнавалось право знайомитись з оперативними матеріалами, в інших – оперативним підрозділам наказувалось подавати слідчому тільки довідку про результати проведених заходів, в третіх – право ознайомлення з оперативними матеріалами надавалось тільки керівнику слідчого підрозділу. Однак, на практиці, оперативні підрозділи не знайомили слідчого з усіма оперативними даним, зібраними у кримінальній справі. З прийняттям чинного Кримінального процесуального кодексу України, ситуація щодо використання результатів діяльності оперативних підрозділів у кримінальному провадженні змінилась, втім, слідчий і досі не має права ознайомлюватися зі всіма матеріалами проведених оперативними підрозділами заходів.[21, с. 5]

Запровадження під час досудового розслідування інститут негласних слідчий дій фактично позбавляє необхідності здійснення оперативними підрозділами правоохоронних органів окремо оперативно-розшукової діяльності. Якщо раніше процес досудового слідства охоплювався єдиним терміном «розкриття злочину», що передбачало спільну діяльність слідчого та оперативних працівників, які, застосовуючи положення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», фактично забезпечували розкриття злочину, а саме, встановлення особи, яка його вчинила. Така система довела свою ефективність за десятки років існування Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. кардинально змінив підходи до поєднання слідчої та оперативно-розшукової діяльності. Фактично всі заходи, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», зараз набувають статусу слідчої дії і проводяться слідчим у рамках досудового розслідування. Тобто для отримання негласної інформації слідчий повинен надати оперативному підрозділу конкретне доручення щодо проведення негласних слідчих дій. При цьому оперативні підрозділи виключаються з системи розкриття кримінального правопорушення (злочину) як самостійний суб’єкт та фактично не мають можливості самостійно розкривати злочин (установлювати особу). На наш погляд, відбувся розрив між слідчою та оперативно-розшуковою діяльністю, а оперативні підрозділи перестали відповідати за розкриття злочинів, що не є позитивом для правоохоронної діяльності. [8, с. 142]

КПК України 1960 року не містив прямої норми, яка б наділяла оперативні підрозділи процесуальними повноваженнями. У ст. 101 КПК України 1960 року визначалось коло органів дізнання. Серед них, в тому числі, називались державні органи, які, згідно зі ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», мали право проводити оперативно-розшукову діяльність (міліція, податкова міліція, органи безпеки, органи прикордонної служби та ін). У зв’язку з цим виникало питання щодо розмежування кримінально-процесуальних та оперативно-розшукових повноважень зазначених органів. [12, с. 377]

Дослідивши питання співвідношення повноважень оперативних підрозділів у чинному КПК України з КПК 1960 року мі дійшли висновків, що КПК 2012 року з одного боку значно розширив та законодавчо закріпив повноваження оперативних підрозділів, а з іншого боку ще залишається багато невирішених питань, які потребують законодавчого вдосконалення.

  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас