Ім'я файлу: Олімп.філософ. та здор. спос. жит..docx
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 06.12.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 06.12.2020
скачати
«Олімпійська філософія та здоровий спосіб життя»
Зміст
Вступ
1. Історія виникнення Олімпійських ігор
2. Ідеї олімпізма П’єра де Кубертена
3. Міжнародний олімпійський рух
4. Ігри I Олімпіади Афіни, Греція, 1896
5. Зимові Олімпійські ігри
6. Олімпійський девіз
7. Олімпійська символіка
8 .Церемонії
9. Спортсмени
10. Україна на Олімпійських іграх
Висновок
Список літератури
олімпійські ігри греція кубертен
Вступ
Олімпійські змагання, Олімпійські ігри (грец. Ολυμπιακοί αγώνες) — загально грецькі урочисті змагання культового характеру на честь Зевса Олімпійського, які відбувалися з 776 року до н. е. кожні 4 роки в місті Олімпія на березі річки Алфей (на Пелопоннесі). Олімпійські змагання були символом єдності грецьких міст-держав і відігравали велику роль у розвиткові культури.
За переказом, правила проведення ігор установили Лікург Спартанський та Іфіт Елідський. До програми входили біг, стрибки, кидання диска, боротьба, кулачний бій, змагання колісниць тощо. На час проведення Олімпіади припинялися війни і встановлювалося священне перемир'я — екехірія. Ігри починалися 22 червня і тривали 5 днів. Організацію змагань доручали громадянам Еллади, з яких обирали суддів - еланодиків. За місяць до відкриття ігор спортсмени прибували до Олімпії і під керівництвом досвідчених тренерів готувалися до змагань. Від V ст. до н. е. учасниками Олімпіади ставали поети, які читали свої твори.
Переможці ігор називались олімпіоніками, у останній день свята вони одержували вінки з священної маслини та пальмову гілку. Імена переможців та назви їх міст урочисто оголошували і влаштовували на їх честь.
Героя Олімпіади урочисто зустрічали на батьківщині: складали жертву божеству міста, влаштовували свято і співали гімни на честь переможця. В Афінах його звільняли від податку та інших обтяжливих громадських обов’язків, йому давали найкраще місце в театрі тощо. У деяких містах Греції діти олімпіоніків теж користувалися привілегіями.
Серед учасників і переможців Олімпійських ігор були відомі вчені та мислителі, зокрема Демосфен, Демокріт, Платон, Аристотель, Сократ, Піфагор, Гіппократ. Піфагор був чемпіоном з кулачного бою, а Платон — в панкратіоні (грец. pan «усе»; грец. kratos «сила, міць») бойовими мистецтвами.
1. Історія виникнення Олімпійських ігор
У святкові дні греки влаштовували спортивні змагання – ігри. Найзнаменитіші були ігри в Олімпії, що лежить у мальовничій долині Пелопоннесу. Ігри проводилися раз на чотири роки на честь Зевса Олімпійського; звідси й походить їхня назва.
На Олімпійських іграх найсильніші грецькі атлети змагалися з бігу, стрибків, боротьби, кидання диска, списа, кулачного бою. Один день призначали для змагання юнаків.
Найнебезпечнішими змаганнями були перегони колісниць, запряжених четвериками коней. Треба було 12 разів об’їхати арену іподрому. Візники, стоячи на колісницях, правили кіньми. Колісниці шалено мчали і нерідко зачіплювалися за поворотний стовп або за чуже колесо; на розбиту колісницю налітали інші. В одному із заїздів із 10 колісниць розбилося 8.
Судді нагороджували переможців вінками з галузок маслинового дерева. Коли переможець повертався додому, усе населення міста виходило йому назустріч. На знак того, що він прославив свою батьківщину, ставили його статую.
Вважалося, що змагатися в іграх могли всі вільні елліни. Та до ігор треба було готуватися кілька років, а селяни й ремісники не могли приділяти спорту багато часу. Тому в іграх брали участь в основному заможні люди. Купити бігових коней могли тільки найбагатші греки. Якось один дуже багатий афінянин послав на змагання сім четвериків, які посіли перше, друге і четверте місця. Переможцем на кінних змаганнях вважали власника коней, а не візника, який ризикував своїм життям і виявляв велику майстерність, правлячи кіньми.
Жінкам доступ на Олімпійські ігри було заборонено під страхом смертної кари.
Для греків Олімпія була священним місцем. У центрі її здіймався величний храм, у якому стояла величезна статуя Зевса, що її створив Фідій. Статуя була виконана в тій самій техніці, що й статуя Афіни в Парфеноні. Навколо храму Зевса містилися інші споруди і статуї богів, героїв та переможців на іграх.
На час Олімпійських ігор припинялися війни в Греції. Десятки тисяч людей їхали до Олімпії на візках і верхи, йшли пішки, пливли на кораблях. На ігри збиралися глядачі не тільки із самої Греції, а й із колоній. Навколо Олімпії виростало ціле місто з наметів. Щоб побачити змагання, глядачі сідали на пагорбах, які оточували долину. Гучними криками вони підбадьорювали атлетів, що змагалися.
На Олімпійські ігри приїжджали письменники й поети, щоб почитати свої твори перед тисячами слухачів, які зібралися з усього еллінського світу. За переказом, Геродот тут уперше читав уголос «Історію».
Греки лічили роки від першої Олімпійських ігор, які, за переказом, були в 776 році до н.е.
Минуло вже багато часу, але грецька культури вона справила такий величезний вплив на подальший розвиток культури в цілому світі, що її значення ми відчуваємо досі.
Любов греків до змагань, що прищеплювалася з ранніх дитячих років, залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аренах, але й музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав без проведення поєдинків.
Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від самих богів, життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами. З легенд та міфів ми знаємо про існування могутніх Зевса, Посейдона, Плутона, Аполлона, Артеміди, Гермеса, Діоніса та інших богів. Захоплюють і вражають героїчні вчинки їхніх дітей — Геракла, Прометея, Персея, Пелопа, Паріса, Ахілла та інших міфічних для, нас персонажів.
Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпійським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовержець на честь своєї перемоги над батьком.
На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та інші.
Серед героїв, які продовжили традиції богів, називають то Геракла Ідейського, то Пелопа, який переміг сильного і підступного Еномая, батька прекрасної Гіпподамії. Стверджують, що саме на честь Пелопа один із грецьких островів дістав назву Пелопоннес.
В «Іліаді» Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені пам’яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися в їзді на колісницях, кулачному бої, звичайному бігу, метанні важкого диска, списа, стрільбі з лука. Поема Гомера — перше літературне джерело, що розповіло людству про спортивні змагання в Стародавній Греції.
В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. правителі Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми народами, уклали угоду про перемир’я. На честь цієї події було вирішено провести Олімпійські ігри.
Ще один документ також називає цю дату, її підтверджують й інші джерела. Відомо, що в Греції задовго до Іфіта та Лікурга відбувалися різноманітні свята. Вони здебільшого присвячувалися богині Деметрі, покровительниці землеробів. Ці свята та змагання, без яких греки не уявляли свого життя, тривали між жнивами та збиранням винограду.
Людству відома ще й хроніка Малаласа із Сірії. Вона згадує царя Саула, який жив ще в XI віці до н. е. Він теж був палким прихильником різноманітних змагань, серед яких Олімпійські ігри посідає не останнє місце.
Та повернемося знову до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут священного перемир’я, взявши за основу проведення ігор чотирирічний цикл. Найголовніша умова складеної угоди — заборона всіх військових дій. Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не допускали до змагань. У ті часи це вважалося найбільшим приниженням. Ізольованих від суперництва на аренах сторонилися навіть найближчі друзі.
Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився священний гай — Алтій. Тут відбувалися обряди посвячення та вибори царів, здійснювалися різноманітні культові ритуали. Згідно з міфологією тут знаходилися могили Пелопа і Тераксіпа. Але найголовнішими торжествами вважалися свята на честь Зевса — наймогутнішого грецького бога.
Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до н. е. Переконав усіх еллінський математик та філософ Пп-пій, який жив у V віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім’я першого олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець змагань з бігу. До речі, через фонетичні особливості мови різних народів та різні підходи до тлумачення знаків на камені ім'я еллінського кухаря вимовляється та пишеться по-різному. Незмінним лишається лише корінь слова «кор».
Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олімпіад, що відбулися за два століття до нього. Зрозуміло, що в цих списках багато білих плям. Це підтверджує випадок з ім'ям першого чемпіону.
Тому Гіппій наполягає, що Ігри, на яких переміг Коройб, були лише 27-ми. Так зазначено на камені. З них починається літопис Олімпіад, оскільки відсутні відомості про переможців та програми попередніх змагань. Погодимося з цим і ми.
Пізніше, у IV столітті до н. е., списки переможців, складені Гіппієм, перевірив та доповнив великий Арістотель.
Що ж являли собою спортивні споруди давньої Олімпії? Проведені вченими розкопки в середині XVIII — на початку XIX століть показали, що там було п’ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд прямокутника або видовжену підковоподібну форму. Уздовж арен розміщувались трибуни для глядачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.
Змагання з бігу відбувалися не на крутих доріжках, як це прийнято зараз, а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувалися місця для поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м’ячем. Тут були також лазні, кімнати для масажу, інші приміщення. Неподалік височіло кілька приміщень «олімпійського селища», де розташовувались атлети — учасники ігор.
Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, посвяченням у ранг олімпійців.
На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій (звідси — стадіон). Не у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший дорівнював 192,27 метра і практикувався саме в Олімпії. Допускають, що він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим Гераклом.
Нам нічого невідомо про секунди атлетів під час забігів. Досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь.
Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не залишаючи на піску слідів. Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах, і навіть ловив зайців.
З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін — приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий із переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід (грец. Φειδιππίδης) - грецький воїн прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: «Ми перемогли!» і впав мертвий.
Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження!
Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експресівні та темпераментні греки над усе цінували благородство та мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.
Водночас не дозволялося сміятися над переможеними. Учасникам та глядачам Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним атлетам. Як було не захоплюватись силою славнозвісного Мілона Кротонського! Він шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять — на істмійських, дев’ять — на німейських, шість — на піфійських. Ще хлопчиком у 532 році до н. е. він здобув свою першу перемогу. А через 20 років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по стадіону.
А ввечері, на бенкеті, він самотужки з'їв засмаженого бика.
Протягом 30 років перемагав у кулачних двобоях атлет Феаген. На Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко зараз повірити такому досягненню спортсмена.
На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей рекорд “сімейності” не перевершено й досі.
Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у боротьбі з п'ятиборства, вони поклали свої вінки на голову батька і на руках понесли його по стадіону.
— Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? — запитували глядачі. Щасливий батько помер на руках синів від радощів, що переповнили його серце.
Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній — оливковий вінок, скріплений стрічкою.
До рідних місць переможців відряджали скороходів або найвитриваліших бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.
Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне забезпечення та інші блага.
Олімпійські гри сьогодення народилися у 1896 р. Велику роль їх відродження зіграв французький педагог і авторитетний суспільний діяч П'єр де Кубертен. Він вважає, що ідеї олімпійського руху вдихнуть в людство «дух свободи, мирного змагання та фізичного вдосконалення», сприятимуть культурному співробітництву народів планети. У Олімпійській хартії записано, що «мета олімпійського руху полягає у сприянні розвитку тих фізичних якостей, що розвиваються у перегонах на дружніх полях аматорського спорту в поєднанні молоді світу раз у чотири роки на спортивному святі, що створює міжнародну довіру і добру волю, які сприяють створенню кращого і більш згуртованого світу».
2. Ідеї олімпізма П’єра де Кубертена
Олімпійські гри, відомі як Літні Олімпійські ігри, проводилися раз на чотири роки, починаючи з 1896, крім тих років, які на світові війни. У 1924 році було засновані Зимові Олімпійські ігри, які спочатку проводились того ж року, як і літні. Проте, починаючи з 1994, час проведення зимових Олімпійських ігор порушено на два роки щодо часу проведення літніх ігор.
Олімпійська ідея і після заборони античних змагань не зникла назавжди. Наприклад, в Англії протягом XVII століття неодноразово проводилися «олімпійські» змагання. Пізніше схожі змагання організовувалися у Франції й Греції. Першими справжніми попередниками сучасних Олімпійських ігор є «Олімпії», які проводилися регулярно під час 1859-1888 років. Ідея відродження Олімпійських ігор у Греції належала поетові Панайотису Суцосу, утілив їх у життя громадський діяч Евангеліс Заппас.
У 1766 році, внаслідок археологічних розкопок в Олімпії, знайшли спортивні і храмові споруди. У 1875 році археологічні дослідження та розкопки продовжилися під німецьким керівництвом. Тоді в Європі було романтично - ідеалістичне уявлення про античність. Бажання відродити олімпійське мислення та культуру поширилося досить швидко всією Європою. Французький барон П’єр де Кубертен (фр.Pierre de Coubertin) сказав тоді: «Німеччина розкопала те, що успадкували від древньої Олімпії. Чому Франція не спроможна відновити стару велич?».
На думку Кубертена, саме слабкий фізичний стан французьких солдатів став однією із причин поразки французів у Франко - прусській війні 1870-1871, а тому він намагався змінити ситуацію за допомогою поліпшення фізичної культури французів. «Молодь світу» мала мірятися силами у спортивних змаганнях, а не на полях битв.
На конгресі, проведеному 16-23 червня 1894 року у Сорбонні (Паризький університет), він представив свої ідеї міжнародній публіці. Останнім конгресом було вирішено, що перші Олімпійські Ігри сучасності мають відбутися в 1896 році в Афінах, у країні-родоначальниці Ігор - Греції. Першим президентом Комітету став грек Деметріус Викелас, який був президентом до закінчення I Олімпійських Ігор 1896 року. Генеральним секретарем став барон П’єр де Кубертен.
Упродовж багатьох століть робилися кількаразові спроби повернення поняття «Олімпійські ігри акторів – професіоналів» у сферу суспільної свідомості. У 1450 р. видатний діяч Італії Матео Палмиери пише ряд політичних дискусійних робіт для полеміки з церковною і феодальною владою про необхідність повернення фізичного виховання до ідей античного світу. Дуже докладно, з погляду медицини і педагогіки, займався Олімпіадами Ієронім Меркуриалис. До піонерів олімпизма слід віднести і юриста Йоханнеса Аквилла, що у 1516 р. організував у Бадені «показові олімпійські виступи». Моральність давньогрецької агонистики оспівував у поетичних творах в XVI столітті Гаис Сакс. У буржуазному тлумаченні ідею олімпізма вперше висунув англійський драматург Томас Кид (1544–1590), який поставив у своєму театрі сцени, з історії Олімпійської діяльності.
Королівський прокурор Роберт Довір за допомогою Якова I організував у 1604 р. в Бартоне-на-Хесе серію змагань, які отримали назву «Англійські Олімпійські гри», що проводилися протягом 100 років. Світ античних ігор надихав Фрідріха Шиллера, що з 1785 р. (у листах) пов'язує ідею олімпізма з естетичним вихованням. Починаючи з середини 17 століття, питанням олімпізма присвячували свою діяльність філантропи, Ж.Ж. Руссо, Ломоносов та інші.
У ХІХ столітті під впливом досліджень розкопок Олімпії в 1830 р. археологом Ернестом Курциусом ідея олімпізма знову починає активно займати європейців. У цей час у Швеції було організовують показові виступи гімнастів за програмою древніх Олімпійських ігор. У 1844 р. в Монреалі організують «Олімпійські ігри». У 1859 р. в Афінах відновили античний стадіон і провели легкоатлетичні олімпійські змагання, де взяли участь греки з Малої Азії, Олександрії, Кіпру. Дані олімпійські гри проводилися 6 разів до 1889 року.
3. Міжнародний олімпійський рух
Реалізувати олімпійську ідею П’єр де Кубертен і його прихильники змогли без міжнародної підтримки. Тому барон відвідує Англію, Німеччину, Грецію, Австралії та т.д. Величезне значення і резонанс мала поїздка Кубертена в Північну Америку, де ним було організовано зустрічі з представниками спортивних спілок, ліг, об'єднань і керівниками політичних рухів. П’єром де Кубертеном створено Комітет із пропаганди фізичного виховання (1887–1890 рр.), прочитано лекційний курс у Сорбонському університеті 1892 р., де було зроблено офіційну пропозицію щодо поновлення олімпійських ігор.
У результаті його діяльності 16 червня 1894 р. у Сорбонському університеті відбувся Установчий конгрес з представниками Франції, Англії, Росії, США, Швеції, Бельгії, Італії, Угорщини, Греції. Австралія і навіть Японія письмово заявила про своє приєднання. Ця подія є святом для фізичної культури та спорту світового масштабу.
Делегатами був створений Міжнародний олімпійський комітет. Вирішили, починаючи з 1896 р. «у сфері підтримки та розвитку фізичного виховання і сприяння дружньому спілкуванню народів у цій галузі раз у 4 роки проводити на зразок еллінських олімпіад великі ігри, куди будуть запрошуватися всі цивілізовані народи». Так починався міжнародний олімпійський рух.
Першим президентом Міжнародного олімпійського комітету в 1894 році був обраний Деметріус Викелас (Греція), письменник і патріот своєї країни, одне із найбільш великих європейських інтелектуалів кінця ХІХ століття. Він очолював МОК до 1896 року й став душею перших Олімпійських ігор. Надалі відповідальну й важливу посаду президента МОК обіймали П’єр де Кубертен (Франція, 1896–1925); Анрі де Байе-Латур (Бельгія, 1925–1942); Юханнес Зігфрід Эдстрем (Швеція, 1946–1952);Эвери Брендедж (США, 1952–1972); Майкл Кілланін (Ірландія, 1972–1980); Хуан Антоніо Самаранч (Іспанія, 1980–2001). Нині президентом МОК обраний Жак Рогг (Бельгия).
У першому конгресі у Парижі 1894 року ухвалений і нормативно-правовий акт Олімпійського руху, який протягом століття неодноразово доповнювався з урахуванням розвитку й удосконалення Олімпійського руху.
4. Ігри I Олімпіади Афіни, Греція, 1896
Отже, у 1896 р. Олімпіада з мрії перетворилася на реальність. П’єр де Кубертен, великий ентузіаст і пропагандист руху, натхненник, батько сучасного олімпізма, організатор Міжнародного Олімпійського комітету, доклав чимало зусиль, щоб його мрія про відродження Олімпіад стала дійсністю.
За два роки до Ігор Міжнародний олімпійський комітет визначив порядок їх проведення, розробив церемонію нагородження найкращих і вирішив, якими мають бути нагородні і пам’ятні медалі й офіційний значок.
Ігри II Олімпіади Париж, Франція, 1900
Ігри II Олімпіади організатори вирішили приурочити до світової промислової виставки, яка проходила в 1900 р. у Франції.
Це призвело до того, що спортивні змагання проводилися разом із заходами виставки, і сприймалися часом як глядачами, так і самими учасниками, як частина її розважальної програми. З іншого боку, тривали Паризькі Ігри невиправдано довго – недарма паризькі газети називали їх Іграми, розтягнутими на п'ять місяців: відкриття Ігор відбулося 20 травня, закриття – 28 жовтня.
997 спортсменів із 24 країн з’їхалися до Парижа, щоб виборювати олімпійські титули. І хоча частенько боротьба була гострою, а події на спортивних аренах захоплюючими, все-таки перша Олімпіада нового, ХХ ст., фактично втопилася в подіях Всесвітньої виставки.
Ігри XII Олімпіади Гельсінкі, Фінляндія, 1940
Хоча Друга світова війна 1939–1945 рр. перервала олімпійський цикл, ХІІ і XIII літні Олімпійські гри отримали свої порядкові номери у хронологічній таблиці.
Спочатку олімпійської столицею був обраний Токіо – столиця Японії, зимові Ігри передбачалося провести у 1940 р. в Саппоро. Через війну Японія відмовилася від цієї честі, і 16 липня 1938 р. МОК прийняв рішення віддати Олімпіаду 1940 р. столиці Фінляндії Гельсінкі. Військові дії розгорнулися на всій території Європи, і олімпійські змагання було відсунуто на невизначений термін.
Ігри ХIV Олімпіади Лондон, Великобританія, 1948
Після закінчення Другої світової війни 29 липня 1948 року у Великобританії спалахнув олімпійський вогонь.
5. Зимові Олімпійські ігри
Перші відбулися в Шамоні, Франція, у 1924 р. і були створені, щоб продемонструвати зимові види спорту, що було технічно неможливо під час літніх Олімпійських ігор. Фігурне катання (у 1908 і 1920 роках) та хокей (у 1920 році) були представлені як олімпійські види спорту на літніх Олімпійських іграх. МОК хотів розширити цей список, щоб охопити інші зимові дисципліни. У 1921 році на Олімпійському конгресі в Лозанні було прийнято рішення провести зимову версію Олімпійських ігор. Тиждень зимових видів спорту (насправді 11 днів) був проведений у 1924 році в Шамоні, Франція. Ця подія стала першими зимовими Олімпійськими іграми. МОК ухвалив, що зимові Олімпійські ігри відбуватимуться кожні чотири роки того ж року, що як і літні Ігри. Ця традиція підтримувалася до Ігор у Альбервілі 1992 року. Після цього, починаючи з 1994 року, зимові Олімпійські ігри проходять на третій рік кожної олімпіади (приблизно через півтора року після попередніх літніх Ігор).
6. Олімпійський девіз
Олімпіади проводяться під гаслом «Citius, altius, fortius», що в перекладі з латини означає «Швидше, вище, сильніше», запропонованим католицьким ченцем Анрі Дідоном.
Іншим популярним гаслом олімпіад є вираз «Головне не перемога, а участь».
7. Олімпійська символіка
Олімпійські кільця
Емблемою олімпіад є п'ять переплетених кілець різного кольору, які символізують єдність п'яти різних частин світу (Європа - блакитний, Азія - жовтий, Африка - чорний, Австралія й Океанія – зелений, а Америка - червоний).
Олімпійський прапор — полотнище із зображенням олімпійської емблеми на білому тлі. Підіймається на відкритті Олімпійських ігор, опускається під час церемонії закриття.
Під час Олімпіад горить олімпійський вогонь, який запалюють в Олімпії та приносять до місця проведення олімпіади.
Починаючи з 1968 року, кожна олімпіада має свій олімпійський талісман.
8. Церемонії
Найважливішими церемоніями Олімпійських ігор є церемонія відкриття, церемонія нагородження олімпійських чемпіонів та призерів, церемонія закриття.
Церемонія відкриття Олімпійських ігор - масове театралізоване шоу, яке приваблює до себе найбільшу телевізійну аудиторію. Кожна країна-організатор намагається в цьому шоу показати світу свою культуру. Церемонія відкриття проводиться зазвичай на Олімпійському стадіоні. Окрім яскравої театралізованої вистави, вона включає в себе парад олімпійців. За традицією парад відкривають олімпійці Греції, а замикають олімпійці країни-організатора. Ігри урочисто відкривають високоповажні урядовці країни-організатора. Представники олімпійців та суддів приносять олімпійську присягу. Підіймається олімпійський прапор. На знак відкриття ігор в чаші над Олімпійським стадіоном запалюється олімпійський вогонь, принесений олімпійською естафетою.
На церемонії закриття ігор замість впорядкованого параду, олімпійці різних країн виходять на стадіон єдиним натовпом. Така традиція започаткована на Мельбурнській Олімпіаді 1956 року. Церемонія закриття Олімпіади включає передачу олімпійського прапора делегації країни-організатора наступних Ігор.
9. Спортсмени
Учасників Олімпійських ігор називають олімпійцями. Початково, олімпійцями, як і на давніх Олімпійських іграх древності, бути тільки чоловіки. Жіночі змагання були включені в програму Олімпіад, починаючи з Олімпійських ігор 1928 року.
Довгий час Олімпійські ігри вимагали строгого аматорського статусу спортсменів. Однак, під впливом реальностей сучасного життя, враховуючи те, що спорт високих досягнень вимагає максимальної віддачі і повної зайнятості. Починаючи з 1970-х років, МОК переклав рішення про допуск професіональних спортсменів на міжнародні федерації відповідних видів спорту. До сьогодні єдиним видом спорту, який зберігає аматорський статус, є бокс, швидше завдяки відмінності правил від професіонального боксу.
Починаючи з Ігор 1992 року в Барселоні, кількість олімпійців обмежена певним числом. Для участі в Олімпіаді спортсмен чи команда повинні отримати олімпійську ліцензію. Правила відбору встановлюються окремими федераціями видів спорту.
10. Україна на Олімпійських іграх
Українські спортсмени виступають на Олімпійських іграх окремою командою, починаючи із Зимової Олімпіади 1994 року. До цієї дати українці брали участь в іграх у складі олімпійських збірних Російської імперії, Польщі, Чехословаччини, Радянського Союзу та Об'єднаної команди (в 1992 році). Першим українцем на І Олімпіаді 1896 року був Микола Ріттер, на ІІ Олімпіаді 1900 брав участь Петро Заковорот.
Керівництво олімпійським спортом в Україні здійснює Національний олімпійський комітет України. Чимало українців носять горде звання олімпійського чемпіона (дивіться статті «Українські олімпійські чемпіони» та «Список олімпійських чемпіонів України»). Першою олімпійською чемпіонкою незалежної України стала фігуристка Оксана Баюл.
Загалом Українська національна олімпійська дружина виборола 96 медалей на літніх Олімпіадах і 5 медалей на зимових Олімпіадах. Найуспішніші види - гімнастика, легка атлетика та боротьба.
Висновок
У наш час комплексні міжнародні спортивні змагання проводяться з 1896 р. раз на чотири роки. Олімпійські ігри сучасності організовує Міжнародний олімпійський комітет (МОК).
Ігри 1916, 1940 та 1944 років було скасовано через Першу та Другу світові війни. Проміжок часу між двома Олімпіадами називають олімпійським циклом або олімпіадою.
Не так давно світова спільнота урочисто і святково відзначила 100-річний ювілей олімпійського руху сучасності, утворення МОК. Організація Об'єднаних Націй оголосила роком 100-річчя МОК - 1994 - Міжнародним роком спорту і олімпійського ідеалу. Найвищий орган світової спільноти відродив і стародавню миротворчу традицію - ООН призвала всі держави дотримувати олімпійське перемир’я.
До речі, день 23 червня традиційно щорічно наголошується в десятках країн світу як Олімпійський день.
Символ Олімпійських ігор – п’ять переплетених кілець, які символізують об’єднання п’ятьох континентів в Олімпійському русі, олімпійські кільця. Колір кілець у верхній ряду - блакитний для Європи, чорний для Африки, червоний для Америки, в нижньому ряду - жовтий для Азії, зелений для Австралії. З 1924 року проводяться Зимові Олімпійські гри, які мають свою нумерацію. Місце проведення Олімпіади вибирає МОК.
Олімпійський рух має емблему і прапор, затверджених МОК на пропозицію Кубертена в 1913 року. Емблема - олімпійські кільця. Прапор - біле полотнище з олімпійськими кільцями, з 1920 року піднімається на арені Центрального стадіону усім Іграх. Девіз - «Citius,Altius,Fortius» («Швидше, вище, сильніше»).
Список літератури
1. ГолощаповБ.Р. Історія фізичної культури та спорту. М.: Академія, 2009.
2. Деметер Г.С. Нариси з історії вітчизняної фізичної культури та олімпійського руху. М.: Радянський спорт, 2005.
3. Малов У. Таємниці олімпійських ігор. М.: Онікс, 2009.
4. Осадчая Ю. Напередодні Олімпійських ігор // Морський флот. 2008. № 4. - З. 91-91.
5. Трескин А.,Штейнбах У. Історія Олімпійських ігор. Медалі.Значки. Плакати. М.: АСТ,Русь-Олимп, 2008.
6. ЧиглинцевЕ.А. Відродження олімпійських ігор як соціально-педагогічний проект П'єра де Кубертена // Вчені записки Казанського державного університету. Серія: Гуманітарні науки. 2008. Т. 150. № 3. З. 256-260.
7. Штейнбах В.Л. Герої олімпійських ігор. М.:Эксмо, 2008.
8. ГолощаповБ.Р. Історія фізичної культури та спорту. М.: Академія, 2009. з. 102.
9. Деметер Г.С. Нариси з історії вітчизняної фізичної культури та олімпійського руху. М.: Радянський спорт, 2005. з. 97.
10. Малов У. Таємниці олімпійських ігор. М.: Онікс, 2009. з. 32.
11. ЧиглинцевЕ.А. Відродження олімпійських ігор як соціально-педагогічний проект П’єра де Кубертена // Вчені записки Казанського державного університету. Серія: Гуманітарні науки. 2008. Т. 150. № 3. З. 256.