Охарактеризуйте технологію організації робочого столу соціального педагога.
«Робочий стіл» соціального педагога визначає всю сукупність технологій, методів і методик, що дозволяють йому вирішувати професійні завдання в конкретному навчальному закладі. Зміст «робочого столу» визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога.
Першочергові завдання, які вирішує соціальний педагог при організації свого робочого столу:
• вивчення нормативних документів діяльності загальноосвітньої школи чи професійно-технічного навчального закладу;
• безпосереднє ознайомлення з організацією та функціонуванням навчального закладу в цілому, основними напрямками і формами роботи: виховною, навчальною, організаційною, управлінською, дослідницькою; ознайомлення з особливостями планування і контролю за діяльністю педагогічних працівників, основами молодіжної політики села/міста, району, області та місцевих служб соціально-педагогічного спрямування;
• ознайомлення з формами і методами соціально-педагогічної діагностики закладів освіти, учнівських та педагогічних колективів, соціального середовища школи, з умовами життєдіяльності учнів і педагогів, батьків
• вивчення накопиченого емпіричного матеріалу, отриманого в результаті діагностики тих чи інших соціально-педагогічних процесів;
• участь у проведенні індивідуальної та групової соціально-педагогічної роботи з учнями, батьками, вчителями; участь у консультуванні з соціально-педагогічних аспектів навчання, виховання і самовиховання;
• вивчення позитивного досвіду соціально-педагогічної діяльності, його використання в практичній роботі соціального педагога;
• ознайомлення з роботою інших спеціалістів навчально-виховного закладу, які працюють у тісному контакті з соціальним педагогом.
До «робочого столу» соціального педагога має
належати типова технологія вирішення конкретної соціально-педагогічної проблеми:
1. Визначення соціально-педагогічної проблеми:
• зміст проблеми;
• зовнішні ознаки;
• тип і рівні проблеми (виховна, виправна, корекційна, індивідуальна, групова тощо);
• характеристика проблеми (інформаційна, поведінкова, управлінська тощо).
2. Ситуаційний аналіз:
• загальний опис соціально-педагогічної ситуації (джерела виникнення проблеми; організаційна структура, в рамках якої виникла проблема; типові реальні відносини і взаємодія суб’єктів у ситуації, що вивчається);
• опис результатів роботи (інформація, концепція, план соціально-педагогічного аналізу тощо);
• професійне розуміння соціально-педагогічної проблеми;
• визначення меж проблеми для роботи соціального педагога та інших спеціалістів, форм їх взаємодії.
3. Визначення соціально-педагогічної стратегії:
• підготовка програми та робочого плану діяльності;
• визначення об’єкта і предмета;
• визначення мети і завдань;
• визначення змісту діяльності;
• розробка показників і критеріїв оцінки;
• визначення інструментарію соціально-педагогічної діяльності;
• опис та обґрунтування методик збору первинної соціально-педагогічної інформації;
• розробка логічної схеми аналізу отриманих
даних;
• визначення перспектив соціально-педагогічної діяльності;
• розробка робочого плану.
4. Розробка рекомендацій із реалізації практичної діяльності.
5. Опис процесу і результатів соціально педагогічної діяльності:
• основні висновки, які характеризують фактичний стан соціально-педагогічної проблеми;
• висновки про готовність соціального педагога до участі у вирішенні проблеми (розуміння значущості проблеми, необхідності її вирішення, бажання брати участь, упевненість у власних силах, розуміння причин проблемної ситуації, оцінка проблеми, досвід, пропозиції та прогнози з її вирішення);
• оцінка реальності і значущості проблеми;
• висновки про можливість застосування готових (типових) технологій вирішення соціальнопедагогічної проблеми або необхідності розробки нового оригінального проекту;
• обґрунтування і планування діяльності соціального педагога з вирішення проблеми.
Технологія роботи соціального педагога у літньому оздоровчому таборі.
До джерел для складання плану відносяться:
- Державні, відомчі документи, де поставлені поточні і перспективні цілі і задачі виховання школярів, з ретельним аналізом їх змісту і подальшою трансформацією загальнодержавних задач в професійні виховальні задачі.
- Характеристика загону на основі діагностичних даних.
- Знаменні дати, співпадаючі з періодом дії плану роботи. Вони розширюють загальний кругозір дітей про події, що відбуваються в країні і мирі, і допомагають формувати у школярів патріотичні почуття.
- Поточні події в країні і за рубежем. Їх різностороннє знання дозволяє зробити виховальну роботу актуальним і своєчасним.
- Інтереси і бажання дітей. План придбаває життєву реальність, якщо в проектування процесу виховання залучаються школярі.
2. Формування педагогічних задач і запис їх в робочий план.
При цьому треба пам'ятати, що: задачі формуються на основі аналізу рівня розвитку учнів і вихованість колективу; необхідно уникати надлишкової кількості виховальних задач і видів діяльності.
3. Визначення розвиваючих видів діяльності і дій соціального педагога на основі всіх джерел і даних для складання плану.
Для планування істотне значення має облік напрямів всебічного розвитку особистості школяра: розумове виховання, етичне виховання, розвиток політичної культури, естетичне виховання, трудове виховання, економічне виховання, правове виховання, екологічне виховання, фізичне виховання.
4. Оформлення структури плану і її заповнення.
Найбільш поширеною формою текстового оформлення результатів планування роботи в загоні є так званий план-сітка. переваги його очевидні: наглядність, календарность, варіативності.
До плану-сітки додається обгрунтування плану, що включає:
1) психолого-педагогічну характеристику загону;
2) основні задачі діяльності вожатого на зміну.
Ще однієї становлячої успішної діяльності соціально педагога є створення і розвиток тимчасового колективу дітей, який ми детально описували в першому розділі.
Одна з найбільш поширених помилок в формуванні дитячого колективу в літньому таборі - помилкові ставки, які робить педагог на активних, гиперобщительних дітей, що легко пристосовуються до будь-яких умов. Подібний вибір лідерів нерідко обертається повною анархією в загоні через психологічну особливість особистості таких дітей. У нашій практиці був випадок, коли дитина, так звана «душею компанії», «весельчаком» в момент покладання на нього відповідальності, розгубилася, не виявив себе таким же ініціатором як у відносинах з хлоп'ята. Тому треба уважно придивлятися до дітей. Особливо до хлоп'ята, що випробовують складності адаптації, схильних до тимчасових депресій через незвичні умови, треба придивитися уважно. Звернути увагу на таких часто плачучих аутсайдерів в загоні. Якщо педагог зможе допомогти такій дитині, то буквальний через п'ять-шість днів, швидше усього, отримає прекрасного лідера, на якого зможе покластися як на самого себе.
Виходячи з проаналізованих джерел слідує що, самим головною умовою успішної соціально-педагогічної діяльності є професійна компетентність соціального педагога і використання ним різноманітних, але доречних методів і методик.
По Шакурової М. В. метод - це спосіб досягнення якої-небудь мети, спосіб дії; а методика - що склався сукупність методів, що дозволяє вирішувати типові задачі.
Як писав С. А. Смірнов «Виховуючи, можна діяти по-різному: впливати на дитину, протидіяти йому, сприяти або допомагати, співробітничати».
Задачі методики соціально-педагогічної роботи (по Левко А. И.) укладаються, по-перше, в розкритті основних напрямів і принципів, форм і прийомів організації соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей; по-друге, в навчанні соціальній виховальній роботі, мистецтві надавати соціально-педагогічну підтримку дітям, потребуючим соціальної адаптації, педагогічної корекції, реабілітації.
Методи соціально-педагогічної роботи являють собою способи спільної діяльності соціального педагога і вихованця в дозволі конкретної проблеми. Методи роботи соціального педагога, вживані на практиці можна класифікувати на:
1) загальні методи соціально-педагогічної роботи;
2) методи групової соціально-педагогічної роботи з різними групами населення;
3) методи індивідуальної соціально-педагогічної роботи;
4) методи общепедагогического впливу;
5) методи педагогічної психотерапії;
6) методи соціальної діагностики, направлені на конкретне вивчення особистості;
7) методи соціального виховання, направлені на відповідальну участь дорослих, всіх соціальних інститутів району у вихованні дітей, створення гуманного середовища виховання;
8) методи соціально-педагогічної підтримки, направлені на надання допомоги людині коштами виховання, утворення, соціальної роботи;
9) методи активного навчання, направлені на озброєння необхідними знаннями, уміннями, навиками, життєво необхідними для самостійно розв'язання своєї проблеми;
10) методи педагогічної корекції, направлені на виправлення дефектів характеру, поведінки дитини.
Технологія формування здорового способу життя – основний напрямок роботи соціального педагога.
Суть соціально-педагогічної діяльності з формування здорового способу життя у молодших школярів полягає у цілеспрямованій спільній діяльності соціального педагога із батьками, вчителями та дітьми з метою збереження, зміцнення здоров'я та захисту вихованців, попередження негативних впливів на розвиток особистості.
Технологія діяльності соціального педагога – організатора дозвіллєвої діяльності.
Дозвілля є об'єктом вивчення багатьох наукових дисциплін: соціології, психології, педагогіки дозвілля та ін. Тому виділилася особлива галузь наукового знання - дозвіллєзнавство. Предметом дозвіллєзнавства є дозвілля як самостійний і важливий аспект духовної сфери людської діяльності. Однозначного визначення поняття дозвілля не існує.
Дозвілля - це діяльність, окреслена певним періодом часу і передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий. Дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається як вільний час людини і набуває характерних ознак вільного часу людини загалом; розглядається як істотна складова вільного часу, що звільняє людину від усіх побутових, робочих та сімейних обов'язків, має рекреаційне та розважальне наповнення.
Дозвілля характеризується специфічними ознаками, пріоритетними серед яких є:
- свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свобода від обов'язків;
- добровільна участь у дозвіллєвої діяльності;
- бажання отримати радість та задоволення;
- самодостатність та самоцінність;
- компенсаційність дозвілля.
Головною ознакою дозвілля вважається свобода від обов'язків та добровільність участі.
Головними соціальними функціями дозвілля є: рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна.
Розкрийте та охарактеризуйте основні напрямки роботи соціального педагога в школі.
Напрямки роботи соціального педагога в освітньому закладі:
психологічна підготовка до навчання;
адаптація до умов перебування у навчально-виховному закладі;
організація роботи з дітьми з сімей, які опинились в складних життєвих обставинах;
професійне самовизначення;
організація роботи з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями;
сприяння психологічному здоров’ю дітей, підлітків, батьків та педагогів;
попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків, насильницьких дій у родині та навчальному закладі;
організація роботи з дітьми «групи ризику»;
методична робота.
Напрямки діяльності соціально педагога в закладі освіти:
діагностика;
профілактика, у тому числі розвиток соціальних навичок;
навчальна діяльність;
консультування;
зв’язки з громадськістю;
просвіта;
інше (організаційно-методична, соціально-захисна функції.
Разом із педагогічним колективом навчального закладу соціальний педагог:
проводить консультації з учителем та іншими працівниками освітнього закладу з різних соціально-педагогічних проблем з метою сприяння покращенню умов життя та навчання учнів;
організовує співробітництво з учителями та іншими спеціалістами освітнього закладу(психолог, дефектолог, лікар) при розробці індивідуальної стратегії і тактики допомоги здобувачам освіти;
надає допомогу в оцінці та аналізі дисциплінарних порушень учнів.
бере участь у педрадах, батьківських зборах та нарадах, що стосуються соціально-педагогічного життя навчального закладу.
Соціально – правовий захист здобувачів освіти незахищених категорій:
Охорона дитинства – система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
З метою виявлення дітей соціально-незахищених категорій, у навчальному закладі а саме:
вивчення соціально-психологічних особливостей дітей та соціально-педагогічного впливу мікросередовища навчального закладу на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування, інтерв’ювання, тестування, аналізу документів тощо;
захист прав та інтересів дітей, що здійснюється через дотримання положень міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів в умовах навчально-виховного закладу; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг;
виявлення дезадаптованих дітей, встановлення причин дезадаптації та надання їм необхідної допомоги;
проведення просвітницько-профілактичної роботи з учнями та батьками;
корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво в творчому розвитку особи та групи, які сприятимуть оволодінню підлітками новим досвідом, допомозі в розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє «Я», підтримці ініціатив окремого учня чи групи, створенні умов для самореалізації;
стимулювання соціально-значимої діяльності учнів: залучення до діяльності дитячих та молодіжних організацій; залучення до занять у гуртках, секціях тощо;
стимулювання та підтримка соціальних ініціатив учнів;
вивчення особливостей життєдіяльності дітей в умовах сім’ї шляхом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім’ї, соціального інспектування та забезпечення за необхідності соціального патронажу та соціального супроводу сім’ї;
організація моніторингу з метою своєчасного виявлення та вирішення соціально-педагогічних проблем дітей, батьків, педагогічного колективу;
налагодження взаємодії з представниками педагогічного колективу, інших інститутів соціального виховання, громадськості.
Дитина сирота
Це дитина, у якої:
батьки померли;
мати померла, дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері.
Дитина позбавлена батьківського піклування
Це дитина, яка залишилася без батьківського піклування, тому що:
батьки були позбавлені батьківських прав;
дитину відібрали у батьків за рішенням суду;
батьки визнані судом зниклими без вісті;
батьки визнані судом померлими;
батьки визнані недієздатними;
батьки знаходяться в місцях позбавлення волі;
батьки знаходяться під вартою під час слідства;
батьки знаходяться у розшуку;
тривала хвороба батьків, яка зашкоджує виконанню батьківських обов’язків;
батьки невідомі.
Дитина-напівсирота
Дитина, в якої помер один з батьків.
Дитина з багатодітної родини
Дитина мешкає в родині, де виховується три та більше дітей до 18 років (зокрема, які знаходяться під опікою або піклуванням).
Дитина, яка постраждала в наслідок аварії на ЧАЕС
Це дитина, у якої: батько або один з батьків мають статус постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджено посвідченням.
Дитина з вадами
Статус дитини з вадами надає медичний заклад ( посвідчення).
Дитина з малозабезпеченої родини
Малозабезпечена родина – це родина, яка стоїть на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення та отримує там допомогу.
Дитина батька/матері учасника бойових дій
Статус дитини підтверджується посвідченням батьків, яке засвідчує що він був учасником бойових дій.
Дитина одинокої матері
Дитина, яку виховує тільки мати, тому що:
дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері;
батько дитини помер (або батько дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або батько дитини визнаний судом померлим, або батько дитини визнаний недієздатним, або батько дитини знаходиться у розшуку), до того ж, призначити дитині пенсію через втрату годувальника неможливо, бо він не мав достатнього трудового стажу.
Одинокі матері стоять у обліку в УТСЗН та отримують там на дитину допомогу одинокої матері.
Технологія роботи соціального педагога з надання соціальних послуг та соціальної допомоги сім’ям які опинились у складних життєвих обставинах.
Залежно від життєвих обставин та потреб, соціальну роботу із сім’ями прийнято визначати за такими напрямами діяльності:
• екстрені дії, спрямовані на виживання родини (термінова соціальна
допомога, надання притулку, негайне вилучення з родини дітей, що зазнають
жорстокого ставлення, перебувають у небезпеці чи залишені без піклування
батьків);
• діяльність, спрямована на підтримку стабільності родини;
• заходи, спрямовані на соціальний розвиток родини та її членів.
Соціальна підтримка сімей, що здійснюється у формі соціального
супроводу, передбачає надання комплексу соціальних послуг та
використання різних форм, методів соціальної роботи, спрямованість та
комбінування яких визначається потребами та ресурсами кожної конкретної
родини
Технології соціальної роботи з різними типами сімей .
1. Бездітна сім'я. Проблема – у здатності членів подружжя мати дітей або пошук прийомної дитини. Напрями роботи: подолання однобічної спрямованості членів сім'ї мати дитину (залучення їх до фасилітаторства, волонтерства, благочинності, просвіти); профілактика девіантної поведінки членів сім'ї, надання інформаційно-консультативної допомоги; організація груп за інтересами, груп взаємопідгримки, організація дозвілля й спілкування. Форми роботи: клуби, секції, походи, спільне відзначення свят, індивідуальні консультації, відеолекторії, телефони довіри тощо.
2. Багатодітна сім'я. Це сім'я, яка має трьох і більше дітей. Проблема такої сім'ї: матеріальне забезпечення дітей, нестабільність статусу в громадській свідомості, соціально-рольова нестабільність у сім'ї, наявність споживацьких життєвих установок. Напрями роботи: навчання сімейному бізнесу, інформування про права сім'ї та дітей, організація дозвілля, відпочинку й спілкування батьків і дітей, представлення інтересів багатодітних сімей, організація підготовки й перепідготовки членів сім'ї. Форми роботи: курси, семінари, клуби, круглі столи, консультпункти, "гарячі" телефонні лінії, лекторії.
3. Малодітна сім'я. Проблема: внутрішньосімейне спілкування, наявність егоцентричних якостей у дитини, проблема авторитету й лідерства членів подружжя. Напрями роботи: формування тендерної рівності, культури спілкування в сім'ї, інформування про права членів сім'ї в самій родині, профілактика сімейних конфліктів, формування власної моделі сімейного виховання й коригування моделі сімейного життя, просвітительство з проблем родинного виховання. Форми роботи: тренінги, консультпункти, вечори запитань і відповідей, розповсюдження серед батьків і дітей брошур, буклетів; лекторії, тематичні передачі з проблем родинного виховання й сімейних конфліктів на радіо, ТБ; виставки педагогічної літератури.
4. Молода сім'я. Проблема – в адаптації подружжя до сімейного життя, вироблення спільної моделі сімейного життя, відокремлення від батьківських сімей, розподіл соціальних ролей та оволодіння різними функціями сім'ї. Напрями роботи: формування тендерної рівності в сім'ї, запобігання насильству в сім'ї, просвітительство з прав та обов'язків членів сім'ї й молодої сім'ї в суспільстві; запобігання сімейним конфліктам, планування сім'ї, допомога в працевлаштуванні. Форми роботи: ярмарки професій, курси, тренінги, семінари, лекторії, передачі з проблем молодої сім'ї на телебаченні, радіо, консультпункти, виїзні консультації, вечори запитань і відповідей, громадські приймальні, спеціальні телефонні лінії, розповсюдження буклетів, брошур, презентації соціальних програм для молоді й молодої сім'ї, школи і клуби молодої сім'ї тощо.
5. Неповна сім'я. Проблема – в адаптації до нового статусу в соціумі, проблема виховання дітей за відсутності когось із батьків; матеріальні умови життя таких сімей, можливість розвитку в батьків і дітей девіантностей типу: "нерозвиненість батьківських почуттів", "емоційне відторгнення", комплексу неповноцінності в дітей чи батьків. Напрями роботи: формування позитивного мислення, профілактика помилок у родинному вихованні, просвітительство з прав сім'ї та дітей, корекція стосунків сім'ї та її членів з мікросередовищем, допомога в навчанні та працевлаштуванні дітей і батьків з неповної сім'ї. Форми роботи: групи підтримки чи самодопомоги, лекторії, консультпункти, тренінги, семінари, курси, ярмарки професій, громадські оплачувані роботи для дітей, організація предметного дозвілля та спілкування, а також відпочинку дітей і батьків.
6. Первинна сім'я. Проблема: вироблення власної моделі родинного виховання, яка відрізняється від батьківської, перерозподіл ролей та обов'язків у сім'ї у зв'язку з появою дитини. Напрями роботи: батьківське просвітительство, робота з укріплення подружніх стосунків, формування тендерної рівності, запобігання насильству в сім'ї, допомога в працевлаштуванні сім'ї, організація дозвілля й відпочинку сім'ї. Форми роботи: школи молодих батьків, клуби сімейного спілкування, спільне відзначення свят, зокрема таких, як День сім'ї, День матері; розваги, ігри, тренінги, лекторії, передачі на замовлення на радіо, ТБ, вечори запитань і відповідей, педагогічний десант, виставки педагогічної літератури, консультпункти, ярмарки професій, перепідготовки тощо.
7. Вторинна сім'я. Проблема: згасання подружніх почуттів при накопиченні проблем у сім 'ї, у вихованні дітей; збільшення самостійності дитини й унаслідок цього – конфлікт між батьками й дітьми; конфлікти між чоловіком і дружиною з приводу самостійності дітей, їх виховання.
Напрями роботи: корекція сімейних стосунків, формування толерантності, культури спілкування в сім'ї, профілактика насильства в сім'ї, батьківське просвітительство, організація дозвілля, відпочинку й спілкування членів сім'ї. Форми роботи: сімейні клуби, конкурси, походи, вікторини, змагання, курси сімейного бізнесу, тренінги, лекторії на замовлення, сімейні свята, консультпункти, телефони і пошта Довіри, виставки педагогічної літератури тощо.
8. Позашлюбна сім'я. Проблема: неоформлені стосунки, що позначаються на обов'язках щодо членів сім'ї, відносинах із мікросередовищем; відсутність чітких уявлень про майбутнє сім'ї, нерозуміння в мікросередовищі, напружене очікування визначеності подружніх стосунків. Напрями роботи: пропаганда сімейного способу життя, просвітительство з прав сім'ї та її членів, попередження відмов матерів від позашлюбних дітей. Форми роботи: передачі на радіо, ТБ, відеолекторії, консультпункти, телефони й пошта Довіри, притулки для жінок і дітей, розповсюдження буклетів, брошур.
9. Вторинношлюбна сім'я. Проблеми: ефект "ореолу" (стереотипи переваг попереднього чоловіка чи дружини порівняно з новим партнером), психологічний захист членів сім'ї, адаптація нового члена сім'ї до інших, взаємостосунки колишніх і теперішніх членів подружжя між собою і дітьми, з мікросередовищем; розвиток особистості дитини й формування в неї моделі сімейного життя. Напрями роботи: подолання агресивності збоку колишніх членів сім 'ї, профілактика дитячої депресії, девіантної поведінки дітей в умовах різноманітних вимог батьків, насильства в сім'ї, подолання ворожості матері в ставленні до дітей, які схожі на колишнього чоловіка (і навпаки), допомога в адаптації сім'ї до нової структури, пропагування сімейного способу життя, корекція внутрішньосімейних стосунків і відносин сім'ї з мікросередовищем, формування гендерної рівності. Форми роботи: консультпункти, клуби сімейного спілкування, підліткові клуби, гуртки, лекторії на замовлення, телефони й пошта Довіри, групи взаємо- і самопідтримки, тренінги, курси, семінари.
10. Міжнаціональна сім'я. Проблеми – у взаємовідносинах сім'ї з мікро- та макросередовищем, у виборі дітьми національної приналежності, виборі батьками традицій, освіти, релігії, громадянства дітей; у ставленні членів сім'ї до національних і релігійних цінностей, до спілкування із співвітчизниками. Напрями роботи: просвітительство батьків і дітей, консультування, корекція сімейних стосунків, профілактика насильства в сім'ї, формування культури спілкування, толерантності, гендерної рівності, організація на основі національних традицій і загальнолюдських цінностей дозвілля й відпочинку сімей. Форми роботи: тренінги, курси, семінари, передачі на ТБ, радіо, спільне відзначення національних і державних свят, групи підтримки й самодопомоги, консультпункти, клуби сімейного спілкування, недільні школи тощо.
11. Дистантна сім'я (деякі дорослі члени сім'ї перебувають на відстані від неї з різних причин: заробітки, ув'язнення, лікування, неспроможність утримувати сім'ю, а також тимчасова передача дітей до інтернату). Проблема: епізодичність виховних впливів на дітей, брак сімейних стосунків, що призводить до "емоційного відторгнення" батьків дітьми, протиставлення батьківського ставлення до дітей, непорозуміння дітей з мікросередовищем, неузгодженість поглядів батьків на виховання дітей. Напрями роботи: адаптація членів сім'ї до зустрічей і нових розлучень, стабілізація і корекція внутрішньосімейних стосунків, допомога в організації спілкування на відстані, організація груп взаємопідтримки, самодопомоги, залучення дітей до культурно-дозвільневої діяльності, профілактика сімейних конфліктів. Форми роботи: консультпункти, групи само• і взаємодопомоги, гуртки за інтересами, клуби спілкування, спільне відзначення свят, благодійні акції, екскурсії, походи, тренінги.
12. Вторинний шлюб. Проблема: діти вийшли з сім'ї, почали самостійне життя: батьки лишилися сам на сам з усіма негараздами, що супроводжують літніх людей: підірваним здоров'ям, згаслими почуттями, відсутністю роботи, але із звичкою самостверджуватися в житті. Напрями роботи: допомога в пошуку нових життєвих цілей, збереженні здоров'я, у турботі одне про одного; формування толерантності, емпатії, культури спілкування в сім'ї; організація спілкування, дозвілля й відпочинку сімей. Форми роботи: клуби, секції здоров'я, групи взаємо- і самопідтримки, тематичні круглі столи, передачі на ТБ, радіо, волонтерська допомога вдома, буклети, брошури, виставки літератури з питань цінностей здоров'я, благодійні акції, спільне відзначення свят, об'єднання поколінь у громадській роботі.
13. Різнорідна сім'я (соціально-гетерогенна сім'я, у якій існує різне освітнє та соціальне становище чоловіка й дружини). Проблема полягає в самореалізації членів сім'ї, неузгодженості поглядів, цінностей, цілей подружжя, у сімейних негараздах, що виявляють себе через ревнощі, підозри; наявність у кожного з членів подружжя власних інтересів і власного мікросередовища; лідерство одного з членів сім'ї в поєднанні з авторитарним стилем спілкування викликає негативне ставлення та опір з боку інших членів сім'ї; діти або несамостійні, неініціативні, або відрізняються певною девіантною поведінкою; стосунки між батьками й дітьми напружені й базуються на обов'язку, відповідальності, а не на щирості, довірі, любові, повазі. Напрями роботи: допомога членам сім'ї в професійній та особистій самореалізації, профілактика сімейних конфліктів, формування тендерної рівності, толерантності, культури спілкування в сім'ї; організація сімейного дозвілля й предметного спілкування, просвітительства батьків, профілактика девіантної поведінки членів родини, ознайомлення їх із правами дітей і дорослих у сім'ї. Форми роботи: тренінги, семінари, консультпункти, "гарячі" телефонні лінії, телефони Довіри, лекторії, курси підвищення кваліфікації, брошури, буклети, виставки спеціальної літератури, клуби дівочі, жіночі, зустрічі з цікавими людьми, вечори запитань і відповідей.
14. Складна сім'я (патріархальна). Проблема – у самостійності дорослих дітей, пристосування нових членів сім'ї до налагодженого життєвого укладу сім'ї; формування моделей сімейного життя й виховання дітей в умовах існуючих традицій, авторитету старшого покоління, лідерства в розв'язанні загальносімейних завдань; можливість появи девіантності типу "виховання невпевненості", спілкування членів сім'ї з мікросередовищем. Напрями роботи: просвітительство батьків, інформація про права сім'ї в суспільстві й права дітей у сім'ї, профілактика насильства в сім'ї, формування тендерної рівності, толерантності, культури спілкування, створення умов для самореалізації непрацюючих членів сім'ї через залучення їх до громадської діяльності, благодійних акцій; організація дозвілля, спілкування за інтересами. Форми роботи: клуби, гуртки, сімейні та державні свята, вечори відпочинку, розваги, ігри, сімейні конкурси, курси, тренінги, лекторії, екскурсії, конференції, благодійні акції, громадські приймальні, фасилітаторство, зустрічі з цікавими людьми, пошта Довіри, круглі столи з питань молодіжної та сімейної політики.
15. Опікунська сім'я. Проблеми: соціальний статус опікунів -робітники, службовці, пенсіонери; він є малооплачуваним і вимагає додаткових пошуків роботи; вік -половина опікунів мас за плечима більш ніж 50 років, найчастіше, це бабусі; відсутність досвіду виховання нерідних дітей і проблеми адаптації цих дітей в опікунській сім'ї та новому мікросередовища прискореної підготовки дітей до дорослого життя: у 18 років вони мусять уже самостійно розв'язувати всі життєві проблеми, мати роботу, житло. Напрями роботи: підготовка опікунів до виховання й догляду за дітьми, підготовка рідних і нерідних дітей до входження в опікунську сім'ю, адаптація сім'ї в мікросередовищі, а нерідної дитини -у сім'ї та школі, супровід опікунської сім'ї, підготовка сім'ї до виходу з неї дитини, яка перебуває під опікою, підготовка дитини до самостійного життя. Форми роботи: тренінги, семінари, круглі столи, сімейні вечори, спільне відзначення свят, екскурсії, консультпункти, рейди-перевірки, виставки педагогічної літератури.
16. Сім'ї, де є засуджені батьки, старші брати. Проблема – у незадоволеності дитини відсутністю батька, у відповідному ставленні матері до відсутнього батька, яке вона переносить на дитину, негативне ставлення мікросередовища до такої сім'ї, насильство щодо дітей у сім'ї. Напрями роботи: допомога в організації контактів між членами сім'ї, профілактика негативних явищ і девіантної поведінки, попередження насильства в сім'ї, адаптація сім'ї в мікросередовищі, корекція внутрішньосімейних стосунків, організація предметного дозвілля й відпочинку дітей, формування позитивного мислення в членів сім'ї, впевненості у своїх силах і позитивного ставлення до засуджених.
Технологія проектування в соціально – педагогічній діяльності.
Соціально-педагогічне проектування — це синтез науково- теоретичної, предметно-практичної діяльності й елементів соціальної освіти. Як науково-теоретична діяльність соціальне проектування пов'язане з соціологією, соціальною роботою, соціальною філософією, політологією, конфліктологією, регіоналістикою, економікою.
Технологія та методика проведення консультації по телефону довіри.
Просторові особливості. Консультант «Телефону Довіри» може діяти на того, хто звернувся, знаходячись на великій відстані. Сфера професійної діяльності розширюється далі за рамки кабінету, що підвищує моральну і професійну відповідальність за співбесідника, а разом з тим і психологічне навантаження, що випробовується консультантом.
Максимальна анонімність. При особистому зверненні до фахівця, навіть без пред'явлення документів, анонімність є неповною, оскільки консультант спілкується віч-на-віч з клієнтом і може згодом дізнатися його. Контакт по телефону забезпечує максимальну анонімність.
Можливість перервати контакт. Телефонний консультант надає можливість перервати бесіду у будь-який момент - для цього досить натиснути на важіль телефонного апарату. При очній консультації зробити це значно важче.
Ефект обмеженої комунікації. Звернення по телефону здійснюється по єдиному акустичному каналу. Це приводить до звуження потоку інформації, яким обмінюються співрозмовники. За твердженням С.Д. Хачатуряна ефект обмеженої комунікації характеризується більшою послідовністю, внутрішньою організованістю, систематизацією психотерапевтичної бесіди, приводить до більш структурованого і логічного викладу проблем абонента. Крім того, є ще одна важлива особливість: за відсутності зорового сприйняття, абоненти, що звернулися часто ідеалізують телефонного консультанта, що підвищує ефективність взаємодії.
Ефект довіри. Хоча ті, що спілкуються по телефону можуть знаходитися на значній відстані один від одного, їх голоси звучать в безпосередній близькості, тобто абонент і консультант в певному значенні знаходяться поряд. Це властивість телефонного зв'язку сприяє швидкому формуванню довіри в бесіді, полегшує включення в обговорення глибоко особистих проблем. «Ефект довірливості» допомагає консультантові в роботі і сприяє її успішності.
Таким чином, в спілкуванні по телефону поєднуються дві важливі властивості: особистий характер комунікації, властивий традиційним формам зв'язку - довірливій бесіді, листу, записці - і негайність, невідкладність дії сучасних електронних засобів комунікації.
Історія розвитку «Телефон довіри»
Історія становлення телефонної служби психологічної допомоги населенню ведеться з початку століття. У 1906 р. пастор Уоррен заснував в Нью-Йорку так звану лігу “Врятуйте життя”, метою якої було надання моральної і психологічної підтримки по телефону. Анонімність телефонної розмови, як вважав Уоррен і його сподвижники, додає бесіді довірчий характер, допомагаючи людині, що потрапила в критичну ситуацію, розкрити свої душевні переживання.
Технологія роботи соціального педагога з дітьми вулиці.
Говорячи про роботу з «дітьми вулиці» необхідно мати на увазі роботу з широким колом дітей, які вже на вулиці або можуть там опинитися. Під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, тому, що вона має свободу вибору. Крім того дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім’ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернаті, але погоджується на інший, то це потрібно врахувати.
Завданням соціального працівника по роботі з дітьми вулиці є досить складними. І можна виразити такою моделлю:
Відсутність проблеми: дитина у стадії байдужості можливості виходу на вулицю. Завдання соціального педагога є створення педагогічних і соціальних умов, щоб ігнорувати припущення думки виходу на вулицю.
Профілактична соціальна робота. На цій стадії потрібна профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками та вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, до молодіжних організацій, до спортивних секцій.
Допомога у поверненні дитини додому. Соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю.
Подолання невизначеності. Метою роботи на цій стадії є подолання байдужості дитини до свого життя.
Закріплення за соціальним інститутом. Активізується спілкування дитини з соціальним працівником. Діти звертаються за допомогою. Метою роботи є допомога дитині в поверненні до нормального життя.
Соціальний супровід – цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який супроводжує дитину або його сім’ю, до якої дитина повернулася.
Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї
Розкрийте зміст та технологію роботи соціального педагога з неблагополучною сім’єю
Основним змістом соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю є забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей.
Розкрийте основні напрями та технологію роботи соціального педагога з молоддю.
Однак своєрідність молоді як особливої демографічної групи населення зумовлює специфічні підходи соціальної роботи, які базуються на таких напрямках і технологіях, як соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальна реабілітація і соціальна допомога.
Дайте визначення поняттю девіантної поведінки, та охарактеризуйте основні підходи до оцінки поведінкової норми та девіації.
Девіантна поведінка – термін, який не присутній у повсякденному вжитку, але явище, яке присутнє у повсякденному житті кожного. Девіантна поведінка – це поведінка, яка відхиляється від прийнятих у суспільстві норм та правил.
На думку І. С. Кона, девіантна поведінка — це система вчинків, які мають відхилення від загальноприйнятої чи уявно допустимої норми, чи то норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі. Виходячи з даного визначення, девіантна поведінка включає дві великі категорії:
1) це поведінка як відхилення від норм психічного здоров’я, що передбачає наявність явної або прихованої психопатології. Так, М. Раттер підкреслює, що для оцінювання можливого відхилення в будь-якій поведінці слід використовувати декілька різних критеріїв:
нормативи, що відповідають віковим особливостям і статевій належності дитини;
тривалість збереження розладу;
життєві обставини;
соціокультурне оточення;
ступінь порушення;
тип симптому;
тяжкість і частота симптомів;
зміна поведінки;
ситуаційна специфічність симптому [1];
2) це асоціальна поведінка, яка порушує певні соціальні та культурні норми, особливо правові. Якщо такі вчинки відносно незначні, їх називають правопорушеннями, а якщо вони серйозні і караються законом, їх іменують злочинами. Відповідно, говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку
Технологія роботи соціального педагога з обдарованими дітьми.
Одне із завдань соціально-психологічної служби загальноосвітнього закладу є виявити обдаровану дитину, створити банк даних про обдарованих дітей школи, допомагати учням розв'язувати проблеми, пов'язані з обдарованістю, співпрацювати з педагогічним колективом. У роботі з обдарованою дитиною соціальний педагог повинен знати і уміти:
- виявляти здібності та проводити корекційне виховання;
- визначати особливості взаємин у сім'ї;
- знаходити шляхи порозуміння з обдарованою дитиною;
- налагоджувати зв'язки з батьками;
- здійснювати постійний зв'язок між викладачами;
- здійснювати правовий захист;
- створювати умови для реалізації їх інтересів і здібностей;
- організовувати творчу діяльність у позакласній та позашкільній роботі.
Аби уникнути хаосу в соціально-педагогічній роботі з дітьми, у яких високий рівень здібностей, необхідно у план роботи соціального педагога включати ефективні методи і форми роботи з дітьми, учителями, батьками і спрямовувати їх на вдосконалення середовища, яке має забезпечити умови для розвитку творчого потенціалу і гармонійного розвитку особистості.
Обґрунтуйте значення соціальної служби для дітей, сім’ї та молоді як інституту реалізації державної молодіжної політики.
Національна конференція має на меті створення простору для діалогу, що об’єднає позиції представників уряду, місцевого самоврядування, експертного середовища, міжнародних організацій та представників громадського сектору. Також завданнями конференції є:
Адвокація інтересів найбільш вразливих сімей з дітьми на національному та міжнародному рівнях;
Критичний аналіз візії розвитку системи соціальної підтримки на місцевому рівні, її інтегрованості із поточними державними реформами;
Обговорення поточних викликів та пошуку креативних рішень для якісної трансформації системи надання соціальних послуг;
Обмін кращими практиками та накопичення дієвого досвіду впровадження інновацій у соціальній роботі;
Розбудова нових мережевих професійних зв’язків, обмін ідеями та експертизою.
Конференція охоплює такі тематичні блоки:
Сім’я в центрі громади;
Соціальні послуги як інструмент підтримки та розвитку сімей: принципи та технології;
Економіка соціальних послуг;
Майбутнє кадрового забезпечення;
Інновації у системі соціальних послуг.
Розкрийте види та обґрунтуйте умови ефективної реабілітаційної та профілактичної діяльності.
Особливості профілактичної роботи у діяльності соціальних служб. Взаємодія соціальних служб з питань профілактики з організаціями-партнерами. Соціально-профілактична робота в системі практичної діяльності соціальних служб. Участь волонтерів у профілактичній діяльності
Особливості профілактики негативних явищ у практичній діяльності працівників соціальних служб
Соціальному працівнику необхідно знати існуючі методи профілактичної роботи, уміти ефективно використовувати накопичений досвід для вирішення практичних завдань, а також знати ряд принципово важливих моментів.
По-перше, негативні тенденції, як правило, мають перш за все соціально-економічний характер. Тому їх продуктивне вирішення припускає облік і реорганізацію усього комплексу чинників силами фахівців різних професій. Соціальному працівнику необхідно виділити ті аспекти проблеми, які відповідають його компетенції. Грамотна постановка завдання, концентрація зусиль для вибору відповідних засобів - необхідна умова успішності діяльності соціального працівника. Як правило, будь-яка велика соціальна проблема носить комплексний характер, а значить, при пошуку методів її вирішення необхідно виділити ключові моменти для проведення власне соціальної роботи.
По-друге, формулювання конкретних цілей профілактичної роботи може вестися тільки на основі обліку специфіки конкретної ситуації. Важко налагодити роботу з клієнтом при вирішенні, наприклад, його матеріальних проблем, не знаючи рівень його доходів, або займатися профілактикою асоціальної поведінки, не знаючи її видів і причин виникнення. Це означає, що при постановці мети соціальної роботи з оптимізації соціального стану індивіда повинен бути чітко визначений об’єкт (тип стану) і предмет (вид професійної діяльності) спрямованості дії.
По-третє, підбір адекватних засобів для оптимізації соціального стану (самопочуття) клієнта може вестися тільки на основі ретельно конкретизованої мети роботи. Соціальний працівник повинен враховувати рівень, масштабність, тимчасові рамки, призначення, форми і характеристики дії для здійснення управлінської діяльності. Як і відносно діагностики, тут не існує "універсальних" профілактичних засобів, що дозволяють одним і тим же способом ліквідувати несприятливі наслідки негативних станів у всьому різноманітті ситуацій.
По-четверте, найважливішим моментом в діяльності соціального працівника є визначення ефективності заходів. Це важливо, в першу чергу тому, що соціальний працівник (як і медик, психолог, педагог) повинен оцінювати свою діяльність відповідно до головного принципу "Допомагай людям і не нашкодь". Важливо також, щоб його реальна робота була відчутна, корисна, представлена в явній формі, зрозумілій і неспеціалістам - тим, на кого направлена профілактична дія, і тим, хто санкціонував їх проведення. У цих випадках не тільки можливо, але і необхідно опиратися на аналіз показників соціально-економічної, соціально-психологічної ефективності: задоволеність соціальним обслуговуванням (патронажем), скорочення захворюваності, поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі, задоволеність працею.
Радикальним шляхом усунення небажаного явища служить викорінювання причин його виникнення.