1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34
Ім'я файлу: BitenskiyPsihiatriya.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1994кб.
Дата: 22.09.2022
скачати
ВОЛЯ ТА ЇЇ ПОРУШЕННЯ
Діяльності людини в цілому притаманний вольовий характер.
Воля — здатність людини прямувати до свідомо поставленої
мети, переборюючи при цьому зовнішні та внутрішні перешко- ди. Такі перешкоди виникають у випадках, коли людина змуше- на діяти під впливом двох протилежно спрямованих тенденцій,
одна з яких обумовлена безпосереднім спонуканням, а друга —
значущою для людини, але безпосередньо не спонукальною ме-

122
тою. Інакше кажучи, воля полягає у здатності діяти відповідно до мети, ігноруючи безпосередні бажання та прагнення.
Сутність волі полягає у тому, що вона є прагненням у подо- ланні перешкод. Практично ця потреба виступає як схильність до досягнення далеких цілей, до оволодіння важкодосяжними предметами потягів. Завдяки волі вони виглядають для вольової
людини особливо принадними, на відміну від безвольної, яку тяг- не до найбільш легкого, найбільш доступного. Безвольна люди- на воліє, наприклад, підкоритися потребі в економії сил, посту- питися своїм лінощам, негайно отримати позитивні емоції, ви- кликані доступністю бажаного. Вольова людина не відмовляється від активності, знов і знов переживаючи радість подолання пе- решкод, навіть у тому випадку, коли цією «перешкодою» на шля- ху до досягнення поставленої мети є вона сама.
В основі вольової поведінки лежить складний психофізіологіч- ний механізм. Він включає в себе специфічні та загальні для будь- якої цілеспрямованої діяльності компоненти. Загальними є опо- середкованість поведінки (на відміну від імпульсивного, си- туаційного потягу) внутрішнім інтелектуальним планом, викону- ючим функцію свідомої регуляції діяльності. При цьому внут- рішній інтелектуальний план спрямований на пошук тих дій, які
при конкретних умовах можуть привести до досягнення поставле- ної мети.
Початковим пунктом вольової дії є її мета та завдання, які
створюють спонукальну силу для її виконання.
Мета і завдання, як правило, не збігаються. Людина може поставити перед собою мету, яка потребує поступового виконан- ня великого ряду дій, рішення багатьох завдань за тривалий час.
Мета і завдання можуть бути досягнутими за наявності двох умов: вірної оцінки об’єктивних передумов та вірної самооцін- ки. Намічена мета, поставлене завдання спонукає до дії через складання більш-менш виразного плану та вибору засобів його виконання.
Це планування чи програмування — важливий етап вольової
дії. Здатність до планування своїх дій, рівень та індивідуальні
здібності планування залежать від типології особистості, рівня
інтелектуального розвитку тощо.
Таким чином, вольовий процес складається з 4 головних етапів:
1-й етап — поява прагнення до діяльності та усвідомлення мети
(формування мотиву).

123 2-й — боротьба мотивів, порівняння потреб, що з’явились, з
іншими, притаманними особистості.
3-й — прийняття рішення діяти.
На заключному 4-му етапі намічається план дій, який потім здійснюється у поведінці.
Порушення вольової діяльності можуть виникати на всіх її ета- пах. Розрізняють такі основні види патології волі: абулія, гіпо- булія, гіпербулія, парабулія, рухово-вольові порушення.
Абулія спостерігається при різних психопатологічних проце- сах. Вона відмічається при шизофренії («втрата енергетичного потенціалу», «динамічне спустошення»), найбільш виразною є
при простій її формі й у станах глибокого психічного дефекту.
Гіпобулія — ослаблення прагнень. Вона характерна для де- пресії та визначає у деяких випадках психічний статус хворих
(«анергічна депресія»). При цьому зберігається критичне ставлен- ня до зниження активності, переживання його як тяжкого яви- ща. При цьому хворий прагне подолати такий стан.
Гіпербулія — стан надмірної, підвищеної активності з великою кількістю різноманітних спонукань до діяльності, прагнення до
їх негайного здійснення, розгальмованість потягів. Діяльність у цілому виявляється малопродуктивною через швидку зміну од- них спонукань іншими, відсутність планомірності, втрату мети та переважання інтуїтивних реакцій.
Парабулія — перверзія вольової активності. Вона обумовлена патологічною мотивацією поведінки, пов’язаною з обманами сприйняття, мареннями, афективними розладами, порушеннями свідомості. Неадекватна поведінка виражається різноманітними вчинками, які суперечать ситуації (втеча, відмова від прийому їжі,
акти агресії та суїцидальні тенденції).
РУХОВО-ВОЛЬОВІ ПОРУШЕННЯ
До рухово-вольових порушень належать такі розлади: акіне- зія — нерухомість внаслідок припинення самостійних дій, але при спонуканні ззовні рухи виявляються можливими; гіпокінезія —
рухове пригнічення, яке супроводжується збідненням та уповіль- ненням руху; ступор — повне знерухомлення; гіперкінезії (рухо- ва збудженість) — надмірне прагнення до діяльності, загальний руховий неспокій; паракінезії — манірність, химерність дій та рухів, безглузде гримасування.

124
Гіперкінезії
Найбільш виразну форму рухово-вольового збудження являє
раптус. Цей стан характеризується надзвичайним збудженням,
раптовістю, вибуховістю. Хворі метушаться, кричать, виють,
б’ються об стіни, завдають собі ушкоджень. Цей стан часто ви- никає на фоні зниженого настрою (меланхолічний раптус).
Кататонічне збудження супроводжується стереотипністю та автоматизмом рухів, їх нецілеспрямованістю, хаотичністю, химер- ністю. Поряд з цим можуть несподівано виникати немотивовані
імпульсивні дії. Кататонічному збудженню властиві двоякість спо- нукань (амбітендентність); автоматичне повторення мови (ехола- лія) та рухів (ехопраксія) оточуючих, негативізм, вербігерація.
Маніакальне збудження характеризується надмірним прагнен- ням до діяльності з незавершеністю та немотивованими перехо- дами від одного виду діяльності до іншого у поєднанні з підви- щеним настроєм, прискоренням мислення та мови. У такому стані
хворі співають, сміються, прагнуть підключитися до будь-якої
діяльності, метушаться.
Психомоторне збудження — надмірно виражена неадекватна рухова й психічна активність, патологічна за формою та силою,
що створює для оточення і самого хворого ненормальні умови і
навіть небезпеку. Найчастіше у лікарській практиці зустрічаються такі види збудження: галюцинаторно-маячне, маніакальне, де- пресивне, кататонічне, гебефренічне, епілептичне, аментивне, хо- реатичне, істеричне, психопатичне, панічне, еротичне.
Галюцинаторно-маячне збудження є наслідком галюцинацій
(слухових, зорових, нюхових та ін.), що загрожують хворому, а також маячних ідей переслідування, фізичного та психічного впливу, отруєння тощо. Збудження супроводжується афектом страху, тривоги, емоційною напругою, люттю. Хворі з підозрою ставляться до навколишнього, кожний рух тлумачать по-маяч- ному. Психомоторне збудження, спрямоване на «підозрілих»,
може супроводжуватися агресивними діями (ліквідація «во- рогів»). Інколи хворі «рятуються», здійснюючи небезпечні для себе дії, наприклад, тікають через вікно, не врахувавши поверху будинку, завдають собі ушкоджень, реалізують суїцидальні на- міри («краще вмерти легшою смертю») тощо. Галюцинаторно- маячне збудження спостерігається при шизофренії та інших пси- хічних захворюваннях, що проявляються галюцинаціями й ма- ячними ідеями.

125
Маніакальне збудження супроводжується немотивованими веселощами, піднесеним настроєм, прискореним плином думок
(«стрибки ідей»), мова стає непослідовною (маніакальний мов- ний безлад). Хворі постійно прагнуть діяти. Немотивовано пе- реходять від одного напрямку діяльності до іншого, не закінчив- ши роботу. Метушливі, неспокійні, сексуально розгальмовані.
Мало сплять, мало їдять, худнуть. Інколи стають дратівливими,
агресивними (гнівлива манія). Маніакальне збудження є харак- терним для маніакального стану афективного психозу (біпо- лярного щодо афективного розладу) та маніакальних станів іншо- го генезу.
Депресивне (меланхолічне) збудження, або ажитована де- пресія. Класичний депресивний синдром проявляється пригніче- ним настроєм, тугою, нудьгою, сповільненням мислення, загаль- ною загальмованістю. Ажитована депресія виникає раптово, мов спалах, перериває загальмованість чи ступор. Хворі стають ша- леними, не можуть всидіти на одному місці, кричать, метушать- ся, б’ються головою об стіну, розривають на собі одяг, вирива- ють волосся, заломлюють руки, роблять спробу самогубства. Все це поєднується з відчаєм, нестерпною тривогою, тугою та нудь- гою. Такі хворі висловлюють маячні ідеї самоприниження, само- звинувачення. Ажитована депресія спостерігається при депресив- ному стані афективного психозу, при інволюційній депресії та депресії судинного походження.
Кататонічне збудження супроводжується руховим неспокоєм з безглуздими стереотипіями — як мовними, так і руховими.
Характерними для цього стану є кривляння, манірність,
карикатурність («псевдовишуканість») рухів, незвичайні химерні
пози тіла, парамімії (невідповідність виразу обличчя емоціям).
При кататонічному збудженні можливі імпульсивні дії, агресія,
руйнівні вчинки, йому притаманні негативізм, амбітендентність,
ехолалія, ехопраксія тощо. Часто поєднується з окремими симп- томами кататонічного ступору або змінюється ним. Такий тип збудження спостерігається при кататонічній формі шизофренії.
Гебефренічне збудження проявляється руховим і мовним збу- дженням з дурнуватою поведінкою. Хворі стають метушливими,
на фоні піднесеного безглуздого настрою з’являються стереотипні
рухи (пустотлива ейфорія): неадекватний сміх, кривляння. Вони передражнюють інших, блазнюють, копіюючи їхні дії. Стриба- ють, плещуть у долоні, оголюються. Пози калейдоскопічно змінюються, повторюються. Можливі імпульсивні асоціальні дії.

126
Гебефренічне збудження частіше буває у хворих з гебефренічною формою шизофренії підліткового віку.
Епілептичне збудження часто виникає в потьмареному стані
свідомості, перед судомними нападами або після них, і прояв- ляється дисфорією (вираженими афектами злості, страху, спа- лахами гніву, агресії). Під час епілептичного збудження хворі вда- ються до брутальності, можуть поранити і навіть убити. Збу- дження виникає раптово, без чіткого мотиву, внаслідок звужен- ня поля свідомості. Спостерігається воно при різних видах епі- лепсії і епілептиформних синдромах.
Аментивне збудження проявляється безладною поведінкою.
Хворі метушливі, розгублені, їхні рухи однотипні, хаотичні. Не орієнтуються в навколишньому, не розуміють, що відбувається поруч, раз по раз озираються, вглядаються в обличчя людей.
Постійно задають запитання: «Де я?», «Хто вони?», «Що відбу- вається?». Висловлювання хворих непослідовні, фрагментарні
(аментивний мовний безлад). Інколи хаотичний набір фраз пе- реривається невеселим сміхом, схлипуванням. Міміка хворих ви- ражає здивування в поєднанні з тривогою, страхом, безпорадні- стю. Аментивне збудження спостерігається при інфекційних пси- хозах і психозах виснаження.
Хореатичне збудження виникає гостро, частіше ввечері або вночі, характеризується глибокою сплутаністю свідомості та дез- орієнтацією. Рухи безладні, аморфні, у межах ліжка (яктація).
Хворий розмахує руками, скидає постіль на підлогу, скручує її,
опускає ноги. Мова погано модульована: викрикує окремі сло- ва, уривки фраз, склади, звуки (хореатичний мовний безлад).
Соматичний стан тяжкий. Шкіра й слизові оболонки сухі, бліді.
Обличчя гіперемічне, склери ін’єктовані. Губи з тріщинами, час- то з герпетичною висипкою. Язик сухий, вкритий сіро-коричне- вим нальотом. На тілі помітні петехії, синці. Гіпергідроз, фізич- не виснаження. Температура тіла сягає 40–41 °С. Хореатичне збудження спостерігається при інфекційному психозі за типом
«гострої маячні» і при фебрильній шизофренії.
Істеричне збудження виявляється порушеннями в афективній сфері (підвищена афективність, дратівливість, нестійкість емоцій).
На фоні пригніченого настрою хворі з незначного приводу де- монстративно плачуть, голосять, стукають кулаками по столу,
тупають ногами, б’ють посуд, рвуть на собі одяг. Інколи зниже-

127
ний настрій змінюється веселістю, при цьому хворі неадекватно сміються. На висоті збудження («рухова буря») кричать, тремтять,
метушаться, аж до конвульсій. Демонстративно говорять про са- могубство, інколи навіть здійснюють спробу суїциду. При істе- ричному збудженні можуть виникати істеричне потьмарення свідомості й істеричні напади. На поведінку хворого завжди впли- ває конкретна психотравмуюча ситуація. Інколи істеричне збу- дження виявляється пуерилізмом, псевдодеменцією й синдромом
Ганзера. Істеричне збудження може супроводжувати істеричну психопатію, істеричні форми реактивних психозів, невротичну
істерію.
Психопатичне збудження найчастіше психогенно обумовлене,
має певну мету й досить різноманітні прояви (залежно від фор- ми психопатії). Психопатичні особи створюють напружену об- становку, залучаючи в конфлікт інших людей. Якщо хворого стримувати, збудження наростатиме. Зміст мови (викрики, вимо- ги, образи, погрози, лайка) змінюється залежно від дій оточую- чих і ситуації. Спостерігається при психопатіях і у хворих з пси- хопатоподібною симптоматикою.
Панічне збудження характеризується хаотичним, безглуздим руховим збудженням, що виникає раптово внаслідок стихійного лиха, катастроф, ситуацій, які загрожують життю. Людина ме- тушиться, виконує безтямні рухи, розмахує руками, кричить, про- сить допомоги, не помічаючи реальних шляхів до порятунку.
Інколи раптом кудись мчить без будь-якої мети, часто назустріч небезпеці (фугіформна реакція). Панічне збудження може супро- воджуватися потьмаренням свідомості з подальшою амнезією.
Для панічного збудження характерні вегетативні порушення:
підвищення артеріального тиску, тахікардія, блідість шкіри,
пітливість, діарея.
Якщо кілька осіб охоплено таким станом, то виникає загальна паніка. Це явище інколи набуває характеру масового індукова- ного психозу, особливо в тих випадках, коли «індуктором» є осо- бистість, яка піддається навіюванню.
Еротичне збудження спостерігається при олігофренії та ви- являється руховим збудженням безглуздого характеру, часом руй- нівними діями, супроводжується криками, інколи з нанесенням собі ушкоджень.

128
Гіпокінезія і ступор
Типами психомоторної рухової загальмованості є гіпокінезія
і ступор.
Розрізняють такі види ступору: кататонічний, депресивний,
реактивний (психогенний), екзогенний тощо.
Кататонічний ступор характеризується нерухомістю, мутиз- мом (відмова від мовного контакту), підвищенням м’язового то- нусу, наявністю воскової пластики (хворий надовго застигає в спонтанно прийнятій або наданій позі, часто незручній). Також можуть бути виявлені симптоми Дюпре (у хворого з-під голови забрана подушка, його голова висить у повітрі, але він лишаєть- ся у такому положенні тривалий час); негативізму — безпідстав- ної протидії вимогам ситуації, наприклад, при активному нега- тивізмі хворим виконуються дії, прямо протилежні тим, яких від нього вимагають, а у випадку пасивного негативізму — спостері- гається відмова від виконання запрограмованих дій, автоматич- ного підкорення. Для депресивного ступору характерний розви- ток масивного рухового гальмування, до повного знерухомлен- ня на висоті депресії.
Кататонічний ступор є проявом кататонічного синдрому. Ха- рактеризується нерухомістю, тривалим перебуванням в одно- манітній позі, часто ембріональній, симптомами повітряної по- душки Дюпре (під час лежання на спині голова, шия, плечовий пояс підведені), капюшона (хворі сидять чи лежать, натягнувши на голову ковдру, халат тощо, залишивши відкритим обличчя)
та ін. При цьому людина не реагує на мокру постіль, зміни тем- ператури в приміщенні, голод, спрагу, уколи, термічні подраз- нення і навіть небезпеку (скажімо, пожежу). Притаманний також м’язовий гіпертонус або воскова гнучкість (утримує тіло в тако- му положенні, якого надають сторонні), мутизм (мовчання).
Може супроводжуватися негативізмом — активним (безглузда,
активна протидія інструкціям) або пасивним (нереагування на будь-які зовнішні втручання). Спогади на цей період зберігають- ся. Субступорозний стан — це неповне заціпеніння, різного про- яву мутизм, неприродна поза, часткова відмова від їжі.
Депресивний ступор — повна або майже повна нерухомість,
скорботна поза, стражденний вираз обличчя. Вербальний кон- такт утруднений, відповіді односкладові. Хворі інколи бувають неохайні. Ступор раптово може змінитися гострим збудженням,

129
під час якого пацієнт здатний завдати собі серйозних ушкоджень.
Спостерігається при тяжких ендогенних депресіях.
Психогенний (істеричний) ступор виникає внаслідок пси- хогенної травми — переживання катастрофи, страху, жаху, рап- тової смерті близьких тощо. Найчастіше буває в істероїдних осо- бистостей. Характеризується загальною загальмованістю, аж до заціпеніння. Іноді супроводжується мутизмом, розслабленням м’язів. Відомий під назвою «уявна смерть».
Для апатичного ступору притаманна байдужість до всього,
бездіяльність, дезорієнтування, повне безсилля, безсоння, анорек- сія, зниження тонусу м’язів, неохайність. Виникає на фоні тяж- кого фізичного виснаження, кахексії при затяжних симптоматич- них психозах, енцефалопатіях. Його називають також адинаміч- ним, аспонтанним, абулічним ступором.
Екзогенний ступор — гіпо- або акінезія, що спостерігається при тяжких токсичних або інфекційних ураженнях головного мозку.
Дослідження волі та сфери потягів потребує перш за все ре- тельного збору анамнезу зі слів хворого, а також родичів і близь- ких, що іноді дає набагато більше. Особливо пильно треба вив- чати анамнез у випадку поєднання гіпобулії зі зниженим на- строєм, що може супроводжуватися думками про самогубство.
Багато може дати безпосереднє спостереження за хворим (ви- разність, точність та швидкість рухів, ступінь активності у відділенні, ставлення до їжі тощо), докладне ознайомлення з його скаргами. Необхідну інформацію про поведінку хворого також можна отримати із записів чергового медперсоналу в спеціаль- них медичних журналах.
Нарешті, слід особливо виділити так званий апатико-абуліч- ний синдром, що складається з апатії та абулії і має велике зна- чення в клініці шизофренії, інших тяжких психічних розладів.

130
ЛЕКЦІЯ 5

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34

скачати

© Усі права захищені
написати до нас