1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Ім'я файлу: BitenskiyPsihiatriya.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1994кб.
Дата: 22.09.2022
скачати
ЕМОЦІЙНА СФЕРА
ТА ЇЇ РОЗЛАДИ
Емоція, або афект, за визначенням Я. М. Когана, — це особ- ливий вид психічного реагування, який позбавлений само- стійності, але супроводжує інші психічні процеси та надає їм чут- тєвого забарвлення.
Кожній людині з особистого досвіду відомі певні психічні пе- реживання, пов’язані з тими чи іншими змінами зовнішнього та внутрішнього середовища. Емоції задоволення та незадоволен- ня спостерігаються у людського плода вже на 5–6-му місяцях розвитку. Такі ранні прояви активності даної психічної сфери не випадкові, вони вказують на особливо значну роль, яку відіграє емоційна сфера у житті людини. На думку П. К. Анохі- на, емоція — це механізм оцінки змін умов існування, який було надано живим істотам природою, задовго до появи здатності
до пізнання. Таким чином, можна визначити емоції як частину психіки, яка здатна оцінити зміни, що відбуваються у внутріш- ньому або зовнішньому середовищі, з точки зору їхньої корис- ності. Серед особливостей «емоційного механізму» порівняно з пізнавальним необхідно визначити надзвичайно високу чут- ливість, швидкість дії та однозначність оцінки. Добре відомо,
наскільки значну роль відіграють перші враження від зустрічі з новими обставинами та новими людьми; як важко буває не тільки їх оцінити, але часто навіть і зрозуміти причини сфор- мованого відношення до того, що відбувається. Таким чином,
біологічна теорія П. К. Анохіна розглядає емоції як продукт ево- люції, що сприяє пристосуванню і має два аспекти: еволюцій- ний та фізіологічний.

58
Роль емоційної сфери полягає в оцінці ступеня відповідності
одержаних результатів (шляхом зворотної аферентації) акцепто- ром результатів дії (порівняння з передбачуваним ідеальним ре- зультатом).
Зі схожих позицій розглядає роль емоційної сфери у житті
людини «інформаційна теорія емоцій» П. В. Симонова:
1. Емоція не виникає, якщо потреби немає або вона задоволе- на, тобто якщо система є повністю інформованою.
2. При дефіциті інформації з’являється негативна емоція, яка досягає максимуму у випадку повної відсутності інформації.
3. Позитивна емоція виникає, коли наявна інформація пере- вищує інформацію, прогностично необхідну для задоволення да- ної потреби.
Таким чином, обидві теорії виходять з положення, що джере- лом емоції є реальна дійсність.
Дослідження останніх років суттєво прояснили анатомо-фізіо- логічний базис емоційних проявів. Доведено провідну роль струк- тур лімбічної системи: гіпокампа, мигдалеподібних тіл, перего- родки, склепіння, нюхових структур, ділянки архе- та палеокор- тексу, гіпоталамічних структур. Класичними стали експеримен- ти з видаленням полюса скроневих часток та мигдалеподібного комплексу, що призводило до розвитку емоційної ареактивності
(синдром Клівера — Бюсса), та з прагненням самостимуляції «зон заохочення» і униканням стимуляції «зон покарання» (Д. К. Олде,
Л. Мілнер, Х. Дельгадо).
Нейрохімічне забезпечення здійснюється специфічними для певних емоційних станів співвідношеннями активності систем, які
використовують як медіатори норадреналін, дофамін, серотонін,
гамма-аміномасляну кислоту та нейропептиди. Складні взаємодії
та закономірності взаємного впливу цих структур і систем актив- но досліджуються сьогодні як клініцистами, так і спеціалістами у галузі психофізіології, нейро- та патофізіології, загальної пато- логії. З точки зору психології та загальної психопатології, важли- вим тут є аспект еволюційної динаміки емоційних проявів на фоні
еволюційного ускладнення будови мозку.
Завданням емоційної сфери є динамічна, однозначна та адек- ватна оцінка змін, що відбуваються зовні та всередині організму людини. Отже, емоційні прояви повинні мати певні якості, які
дозволяють реалізувати цю функцію. Серед таких властивостей
(характеристик) можна виділити наступні: чутливість (поріг ви- кликання), рухливість (стійкість), амплітуду, темп зростання, а та-

59
кож зміст емоції. Грунтуючись на такому підході, емоційні про- яви можна класифікувати щодо збудливості (беручи до уваги такі
характеристики, як поріг викликання, темп зростання та, до пев- ної міри, амплітуду) та щодо стійкості (враховуючи тривалість
існування тієї чи іншої емоції та порогу викликання змін).
Слід підкреслити, що класифікація емоційних проявів щодо їх збудливості та стійкості має здебільшого кількісній характер і
описує різні ступені зміни характеристик емоцій за відповідною шкалою. Водночас слід пам’ятати, що той чи інший ступінь збуд- ливості та стійкості емоцій властивий також і здоровим людям.
Їх афективні прояви можуть бути оцінені за тими ж шкалами, хоч вони не досягають крайніх значень. Не зайвим буде згадати, що
«норма реакції» (діапазон нормальних коливань) залежить від темпераменту, статі, віку, національно-расової та культуральної
належності й багатьох інших факторів.
Отже, серед розладів емоцій щодо їх збудливостівиділяють емо- ційну холодність, сенситивність та дратівливу слабкість.
Під емоційною холодністю прийнято розуміти холодне, бай- дуже ставлення людини до того, що відбувається. Для хворих з такими ж особливостями емоційної сфери властиві високий поріг викликання емоцій та низька амплітуда (глибина) емоційних пе- реживань. Прикладом емоційної холодності може бути поведін- ка хворого на шизофренію, який виходив на побачення з бать- ком і, не вітаючись з ним, не промовляючи жодного слова, брав
їжу, яку той приносив, і швидко вертався у палату. Інша хвора була госпіталізована до психіатричної лікарні через те, що нама- галася кинути у пічку свою дитину, бо вона заважала їй спати.
Максимальним проявом емоційної холодності є емоційна тупість.
Наслідком емоційної тупості є неохайність, байдужість до заб- руднення, відсутність соромливості у хворих, у зв’язку з чим їх зовнішність та житло набувають надзвичайно відразливого виг- ляду.
Сенситивність характеризується зниженням порогу емоційних реакцій. Найменша зміна обставин призводить до зміни емоцій- ного стану. Люди, що мають таку особливість емоційного реа- гування, нагадують мімозу, вони нерідко змушені свідомо обме- жувати свої контакти та сферу активності для того, щоб уникну- ти надмірної кількості емоційних переживань.
Для дратівливої слабкості характерним є зниження порогу емоційної реактивності, швидкий темп зростання та порівняно висока амплітуда емоційної реакції. Водночас така реакція нетри-

60
вала, швидко виснажується, нерідко закінчується сльозами або словесним каяттям. Дратівлива слабкість часто зустрічається під час астенічних станів різного походження (інтоксикації, сома- тичні захворювання та атрофічні захворювання мозку).
Серед варіантів розладів емоцій щодо стійкостівирізняють:
лабільність, експлозивність та в’язкість (ригідність).
Емоційна лабільність проявляється частими змінами емоційно- го фону, як правило, залежить від змін в оточуючих обставинах.
Отже, провідну роль тут відіграє така характеристика, як недо- статня стійкість емоційної реакції. Амплітуда емоційних проявів при цьому досить значна. Прикладом емоційної лабільності може бути поведінка дітей, у яких сум, радість, гнів та інші емоції швид- ко змінюють одна одну протягом невеликого періоду часу. У тих випадках, коли емоційна лабільність супроводжується зниженням порогу, високою амплітудою, великою швидкістю емоційного реагування, говорять про слабодухість. Як приклад можна зга- дати людей похилого віку, в яких не дуже значні події виклика- ють бурхливий емоційний сплеск зі сльозами незалежно від того,
позитивною чи негативною є емоція.
Під експлозивністю розуміють емоційну вибуховість, нерідко пов’язану з афектом гніву та агресивними вчинками. Серед ха- рактеристик цієї реакції поруч з нестабільністю спостерігаються також низький поріг, велика амплітуда та дуже швидкий темп її
зростання. На відміну від слабодухості, експлозивність супрово- джується енергетичною зарядженістю та потягом до реалізації
емоційного напруження у безпосередній поведінці.
Емоційна в’язкість (ригідність, тугорухливість) виявляється у «застряганні» емоційної реакції, її патологічній стійкості, не- можливості появи інших емоцій, відповідних нинішнім обста- винам. Цей розлад є найбільш характерним для хворих на епі- лепсію, які довгий час можуть бути в стані ейфорії, хвалити ото- чуючих, вживаючи солодко-ласкаві вирази. Настільки ж стійки- ми бувають і протилежні за знаком емоційні стани з гнівом,
нудьгою, страхом, а також їхні комбінації. Ці стани є небезпеч- ними внаслідок високої енергетичної насиченості та неможли- вості швидкої розрядки. Тривале зберігання патологічно стійких емо- цій призводить до специфічних для хворих на епілепсію змін осо- бистості.
Афективне заціпеніння (афект застиглий, афект застійний) —
втрата афективної модуляції, стійкий, напружений афект, який не залежить від зовнішніх обставин.

61
Найважливішою якісною характеристикою емоційних проявів
є їхня адекватність — відповідність інтенсивності та змісту емоцій до обставин, які їх викликали. Адекватність та однозначність оцінки того, що відбувається, являють собою фундаментальні влас- тивості емоційної сфери. У психопатології ми нерідко зустрічаємося з перекрученням емоцій: емоційною інадекватністю та амбівалент- ністю, а також (набагато рідше) з патологічним афектом.
Під інадекватністю (неадекватністю) розуміють виникнення емоцій, що не відповідають обставинам за змістом та силою (гли- биною) афекту. Класичним прикладом інадекватності емоції є
задоволення, яке переживають деякі хворі на шизофренію, від мо- ральних та фізичних страждань близьких людей. У ситуаціях, ко- ли емоційна реакція адекватна подразнику за змістом, але різко невідповідна за силою (глибиною) вираженості, йдеться про па- тологічний афект. Патологічний афект (афективний винятковий стан) — це короткочасний бурхливий емоційний розряд, який супроводжується порушенням свідомості (як правило, сутінковим звуженням) з наступною амнезією і позбавляє людину можливості
керувати своїми вчинками та усвідомлювати свої дії. На фоні
афекту гніву, розлюченості, шаленства людина вдається до безпід- ставної агресії, її поведінка є неадекватною, афект супроводжуєть- ся сильними вегетативними реакціями та нерідко змінюється на- ступним емоційним ступором.
Ознаками патологічного афекту, які відрізняють його від фізіо- логічного, є такі:
— невідповідність надмірної інтенсивності емоційної реакції
силі подразника, що її спричинив;
— короткочасність афекту, який триває лише кілька хвилин;
— різке звуження поля свідомості або потьмарення свідомості;
— бурхливий руховий розряд;
— амнезія періоду патологічного афекту;
— наступне за патологічним афектом виснаження нервової
системи;
— іноді патологічний афект закінчується критично глибоким сном;
— психопатологічний радикал, на фоні якого розвивається па- тологічний афект.
Патологічний афект найчастіше виникає у хворих з наслідка- ми органічного ураження (не завжди значного, часто субклінічно- го). Він проходить три фази розвитку: підготовчу, вибуху та заключ- ну. Під час підготовчої фази відбувається так зване накопичення афекту без його виразних зовнішніх проявів, у фазі вибуху — опи-

62
саний вище емоційний розряд з порушенням свідомості, в за- ключній фазі — емоційний ступор або глибокий сон.
Про амбівалентність йдеться у випадку одночасного існуван- ня протилежних почуттів стосовно одного і того ж об’єкта або події. Наприклад, хворий з кататонічною формою шизофренії
може відмовлятися від їжі, відштовхувати тарілку від себе, але коли тарілку намагаються забрати — не випускає її з рук. При- клади амбівалентного ставлення до навколишнього можуть зус- трічатись і у здорових людей, особливо у ситуаціях, пов’язаних із блокадою актуальної потреби — фрустрацією. Прикладом ситуа- ції фрустрації може бути класична байка про лисицю та вино- град, який одночасно приємний на смак і неприємний тим, що до нього неможливо дістатись. Ще краще відомі кожному супереч- ливі емоційні переживання, пов’язані з бажанням реалізувати фундаментальні потяги та неможливістю цього через емоції, ви- значені загальноприйнятими соціальними нормами та правила- ми. Необхідно сказати, що, незважаючи на неприємні переживан- ня, пов’язані з фрустрацією, здорова людина недовго перебуває
у стані амбівалентності і схиляється до того, щоб її поведінка була обумовлена тією чи іншою емоцією, у хворобливому стані цей вибір унеможливлюється.
За ступенем складності розрізняють первинні (фундаментальні)
та складні (змішані) емоції. Фундаментальними емоціями К. Ізард вважає інтерес, радість, подив, страждання, відразу, гнів, знева- гу та сором. Складні (змішані) емоції, як наприклад, ревнощі, є
комбінацією різних емоцій, у цьому випадку — любові та гніву.
Стенічні та астенічні емоції ми розпізнаємо залежно від того,
збуджують вони чи гальмують особистість, спонукають людину до вчинків та активності чи перешкоджають їм. До перших нале- жать, наприклад, гнів та радість, до других — сум, сором, страх.
Тимчасом, як нижчі емоції (страх, гнів, задоволення та ін.) по- роджуються інстинктами і є загальними для людей та вищих тва- рин, вищі емоції характерні для людей, розвинулися внаслідок їх соціального життя. Це, наприклад, відчуття правоти, справедли- вості, правдивості, естетичної насолоди.
У сучасних класифікаціях беруть до уваги також такі харак- теристики емоцій:
— вони відрізняються за інтенсивністю (задоволення та щастя);
— бувають позитивними та негативними (радість і сум);
— вони існують у протилежностях (любов — ненависть,
радість — сум).

63
Існує два аспекти емоційних проявів: суб’єктивне переживання емоції та її зовнішнє вираження. На відміну від когнітивних про- цесів (думок, згадок), які виражаються переважно на вербально- му рівні (словами), емоції виражаються переважно на невербаль- ному рівні, насамперед мімікою обличчя, а також позою, жеста- ми, рухами. Сильні емоції супроводжуються, крім того, вегетатив- ними реакціями (зблідненням або почервонінням шкіри, обличчя,
пітливістю, прискоренням діяльності серця та дихання та ін.).
У людському суспільстві усі соціальні зв’язки грунтуються на емоціях, про які інші люди можуть судити здебільшого за вира- зом обличчя. Обличчя — це центр передачі та приймання соці- альних сигналів, які є вирішальними для розвитку індивіда. За- довго до того, як діти починають розмовляти, їх обличчя пере- дає повідомлення, важливі для контакту матері та дитини. Люди всього світу, незалежно від соціального та культурального по- ходження, рівною мірою можуть розпізнати емоції, які передає
вираз обличчя.
За К. Ізардом, рухи наших мімічних м’язів не тільки виража- ють наші почуття, але, в свою чергу, впливають на них. Ця гіпо- теза, що дістала назву гіпотези зворотного мімічного зв’язку,
стверджує, що зворотний зв’язок нервової системи з мімічними м’язами допомагає переживати емоції, постачаючи нам інформа- цію про емоції, які ми відчуваємо у цей час. Спробуйте зараз же посміхнутися. Як ви тепер себе почуваєте? Тепер насуптесь і зці- піть зуби. Чи є різниця у ваших почуттях у ті моменти, коли ви посміхалися і супились? Цей феномен був підтверджений у робо- тах Екмана, Левенсона та Фреза. Отже, вираження емоцій не тільки спричинюється фізіологічним процесом, але й вносить свій вклад у переживання фізіологічного збудження.
Ступінь, сила зовнішніх проявів почуттів залежить від бага- тьох факторів, серед яких слід виділити характер і темперамент людини, її виховання, культуральні особливості, ситуацію та ін.
Так, у деяких народів схвалюється стриманість і засуджуються надмірні форми вираження емоцій. Як було зазначено вище,
міміка обличчя та інші прояви емоцій мають не тільки біологіч- не, а й психологічне та соціальне значення. Здатність зрозуміти стан іншої людини, співчувати їй називають емпатією. Ця людсь- ка риса має велике значення під час спілкування людей, встанов- лення соціальних контактів.
У випадку психічних розладів досить часто спостерігається дисоціація між силою суб’єктивного емоційного переживання та

64
ступенем його зовнішнього прояву. Так, у випадку шизоїдної ано- малії особистості хворий може переживати глибокі почуття, але його міміка та інші зовнішні прояви емоцій залишаються бідни- ми, не відповідаючи силі його переживання. При істероїдній ано- малії особистості, навпаки, хворі бурхливо, дещо театрально ви- ражають журбу, гнів або радість при незначній силі емоцій.
Емоції є суб’єктивною реакцією індивіда на дійсність, без- посереднім показником того, як людина сприймає реальність.
Слід відзначити, що в емоційній сфері психічної діяльності
важко встановити чіткі межі норми та патології. Так, оціню- ючи емоції збудливості та стійкості, патологічними можна вва- жати лише крайні відхилення цих характеристик. Не існує та- кож окремих видів афективних станів і змін настрою, які були б властиві лише хворим і не зустрічалися б у здорових людей.
Наприклад, стани страху, тривоги, депресії не є однозначно патологічними. Усі емоційні реакції, безсумнівно, слід оціню- вати залежно від стану інших психічних функцій, особистості
людини в цілому.
Нижче описано ряд афективних станів, які часто зустрічають- ся у випадку різних психічних розладів, але самі по собі не є па- тогномонічними для того чи іншого психічного захворювання,
у деяких випадках вони можуть переживатись і здоровими людь- ми. Описуючи різні підходи до класифікації емоційних порушень,
необхідно згадати також можливість поділу їх на негативні та позитивні розлади.
Апатія — повна байдужість до усього навколишнього та сво- го положення, бездумність. Ніщо не викликає інтересу, емоцій- ного відгуку. Цей стан слід відрізняти від відчуття втрати по- чуттів (болісної нечутливості з переживанням тяжкого емоційно- го спустошення, безповоротної втрати можливості почуттів, не- має більше ні радості, ні любові, ні суму).
Емоційне напруження — суб’єктивно неприємне підвищення
інтенсивності переживань, психічної та моторної активності (на- приклад, при тривожному збудженні — тривога, яка супрово- джується підвищеною руховою активністю).
Тривога — розлите, дуже неприємне, часто невизначене відчут- тя побоювання, передчуття внутрішньої або зовнішньої небезпе- ки, яке супроводжується соматичними відчуттями (наприклад,
порожнечі в животі, смоктання під грудьми, стиснення в грудях,
пітливості, головного болю та ін.). Для цього стану також харак- терною є непосидючість, бажання рухатися.

65
Страх — хвилювання, пов’язане з усвідомленою і реальною для людини небезпекою, він обумовлений конкретним об’єктом.
Тривога і страх є сигналами, які попереджають про небезпе- ку, дають людині можливість вжити заходів для її уникнення.
Розділення страху і тривоги психологічно виправдане. Емоція,
спричинена раптовою появою автомобіля з-за рогу, коли люди- на переходить дорогу, відрізняється від легкого дискомфорту,
який виникає іноді під час зустрічі з новими людьми у незнайо- мих обставинах. Страх відрізняється від тривоги тим, що він є
реальним за своєю природою. Тривога ж — це реакція на невідо- му, внутрішню, невизначену або суперечливу за своєю природою загрозу. Іноді говорять про «вільну» тривогу, маючи на увазі не сфокусовану тривогу, тобто не спрямовану на жодну конкретну думку.
Ч. Дарвін, який приділяв увагу вивченню проявів емоцій у лю- дини та деяких видів тварин, описував появу страху так: «Стра- ху іноді передує переляк, і обидва ці почуття близькі одне одно- му, обидва вони миттєво загострюють зір та увагу. В обох ви- падках очі та рот широко відкриті, а брови підняті. Перелякана людина спочатку стоїть, як статуя, не рухаючись та затамував- ши подих, або присідає, ніби інстинктивно намагаючись схова- тися. Серце б’ється швидко та сильно, воно тріпотить та стукає
по ребрах, але сумнівно, щоб воно при цьому працювало більш ефективно, ніж зазвичай, постачаючи кров усім частинам тіла,
бо шкіра при цьому одразу ж блідне, як перед зомлінням... Те,
що почуття страху сильно впливає на шкіру, підтверджується дивною та нез’ясованою швидкістю, з якою вона вкривається потом. Це виділення поту особливо незвичайне, оскільки поверх- ня шкіри у цей час холодна, звідки і пішов вираз «холодний піт»...
Рот під час страху пересихає та часто відкривається і закриваєть- ся. Одним з найбільш яскравих симптомів є тремтіння усіх м’язів тіла, помітне спочатку на губах. Внаслідок цього та сухості в роті
голос стає хрипким або може зовсім відмовити...» (Ч. Дарвін,
1896).
Під час хворобливих станів тривога і страх є дуже частими проявами, вони виникають при багатьох розладах, включаючи наслідки стресу, практично усі форми психозів. У класифікації
психічних захворювань 10-го перегляду виокремлюються так звані тривожні розлади: панічні розлади, фобії, обсесивно-ком- пульсивний синдром (синдром нав’язливих станів), генералізова- ний тривожний розлад.

66
Паніка (панічний розлад) — гострий, епізодичний, інтенсив- ний напад нездоланного жаху, який супроводжується виражени- ми вегетативними реакціями та нестримними руховими реакція- ми (втеча або заціпеніння).
Паніка як одна з психогенних шокових реакцій спостерігається найчастіше у здорових людей у випадку раптової небезпеки, яка загрожує їх життю (під час природних катаклізмів, військових дій). У патологічних випадках панічні напади спостерігаються без видимої причини, наприклад, у хворих з мітральною вадою сер- ця. Етіологія цього розладу не уточнена.
Патологічні страхи неоднорідні щодо своїх клінічних проявів.
Частіше за інші зустрічаються та найбільш вивчені фобії (нав’яз- ливі страхи).
Фобія — нераціональний, необгрунтований нав’язливий страх,
який призводить до свідомого уникнення специфічного об’єкта діяльності або ситуації. Як і інші нав’язливі явища, фобії супро- воджуються переживанням чужості, відчуттям внутрішньої несво- боди. Людина бажає подолати страх, розуміє його необгрунто- ваність, але подолати його силою волі практично не здатна.
Нав’язливі страхи виникають найчастіше як симптом обсесив- но-фобічних розладів і можуть бути спрямовані на різні об’єкти,
ситуації та вид діяльності. Прості фобії — страх перед тим чи
іншим об’єктом (наприклад, страх змій, павуків та ін.). Соціаль- на фобія — страх «зганьбити себе», у зв’язку з чим виникає страх перед прилюдними виступами, грою на сцені й навіть перед спілкуванням з незнайомими людьми або вживанням їжі у гро- мадських місцях. Акрофобія — страх висоти, альгофобія — страх болю, ксенофобія — страх чужих людей та звичаїв, зоофобія —
страх тварин, клаустрофобія — страх закритих приміщень, аго- рафобія — страх відкритих просторів, при якому хворі іноді бо- яться навіть вийти з дому на вулицю, бути у натовпі людей,
відвідувати крамниці та громадські місця. Існує також багато
інших видів фобій. При психічному захворюванні у хворих може спочатку виникнути одна фобія й у деяких випадках вона збері- гається, посилюючись або зменшуючись під впливом лікування,
протягом тривалого часу. В інших випадках кількість фобій зро- стає, клініка їх ускладнюється. Наприклад, після серцевого на- паду у хворого виникає страх перед серцевим захворюванням
(кардіофобія), страх смерті (танатофобія). Якщо напад виник у якомусь тісному помешканні (наприклад, у ліфті), то може роз- винутися також і клаустрофобія. У деяких хворих кількість

67
об’єктів страху настільки велика, що можна говорити про пан- фобію, тобто «страх перед усім».
Наведемо клінічний випадок.
Хвора Л., 28 років, домогосподарка, висловлює під час прийому у лікаря побоювання, що вона не зможе більше піклуватися про своїх трьох дітей. Протягом останнього року в неї спостерігалися повторні
напади «нервовості», виникав раптово страх, не пов’язаний із зовніш- німи причинами, запаморочення, прискорення дихання та серцебиття,
що супроводжувалося тремтінням усього тіла. Під час цих нападів все навколо здавалось їй незнайомим, нереальним, лякаючим.
Раніше була активною та товариською. Але останні 6 міс стала боя- тися виходити з квартири без чоловіка або матері. Уникає крамниць і
говорить, що погано почуває себе у натовпі. Якщо ж їй не вдається уник- нути подібних ситуацій, то намагається залишатися недалеко від две- рей та вікон, завжди перевіряє, де вихід. Ані вона сама, ані члени її ро- дини не розуміють, що з нею коїться.
Резюме. У хворої спостерігаються напади паніки із запаморочення- ми, серцебиттям та прискоренням дихання, на основі яких розвинувся страх перед виходом з дому, відвідуванням громадських місць (агора- фобія). Це, певно, можна пояснити тим, що вона асоціювала панічні на- пади з тими місцями, де вони вперше виникли.
На відміну від емоцій, які є безпосередньою реакцією на той чи інший подразник або внутрішній стан людини, настрій —
це складний та відносно стійкий психологічний фон, резуль- тат поєднання різних емоцій, які виникають у людини одно- часно. У кожної людини спостерігається різний настрій, від пригніченого та гнівного до підвищеного, залежно від ситуа- ції. Нормальний настрій, який змінюється залежно від ситуа- ції у здорової людини, називається еутимічним. При психіч- них розладах часто виникають порушення настрою як за адек- ватністю, так і за стійкістю. Нестійкий настрій — це швидкі
зміни настрою від підвищеного до пригніченого за невеликі
відрізки часу (години), які часто залежать від незначних зовнішніх обставин.
Дисфорія — тужливо-злобливий, похмурий настрій з підвище- ною чутливістю до зовнішніх подразників. Відтінки дисфорії мо- жуть бути різними. Іноді це злостивий песимізм із причепливістю,
конфліктністю, що у деяких випадках може призвести до нападів на оточуючих людей. У деяких хворих дисфорія супроводжуєть- ся вираженою агресією, лайкою, руйнуванням навколишніх пред- метів. Інколи хворі імпульсивно йдуть з дому, блукають. При- ступи дисфорії як психічний еквівалент судомних нападів вини-

68
кають при епілепсії, також вони властиві органічним пошкоджен- ням центральної нервової системи.
Характерним є такий клінічний випадок.
У хворого Д., 32 років, нападоподібно виник злостиво-тужливий настрій. Спочатку скаржився на погане ставлення до нього з боку оточу- ючих. Потім накинувся з ножем на сусіда. Жорстоко побив свою жінку та дитину. Цей стан минув так само раптово, як і розпочався. Пам’ять про пережите та свої дії у хворого повністю збереглася.
Ангедонія — втрата інтересу і відмова від розваг і усіх видів діяльності, які раніше приносили задоволення, втіху. Це явище часто спостерігається при депресивних станах.
Ейфорія — підвищений настрій з пасивним задоволенням, ра- дістю, безтурботністю без прискорення мислення, а іноді навіть з його сповільненням.
Екстаз — переживання захоплення, повного щастя.
Алекситимія — утруднення або неможливість описати або ус- відомити свій настрій, емоційну реакцію.
Депресивні стани належать до найбільш поширених розладів емоційної сфери. За даними Всесвітньої організації охорони здо- ров’я, від депресії страждає близько 5 % населення земної кулі, а при психозах похилого віку її частота досягає 40–60 %.
Депресивний стан можна визначити як патологічно знижений,
пригнічений настрій, який супроводжується зниженням психіч- ної та рухової активності та соматичними розладами, у першу чергу — вегетативними.
Ключовими розладами при депресії є пригнічений настрій впродовж тривалого часу (протягом більшої частини дня і прак- тично щодня) та зниження інтересу майже до усіх видів діяль- ності. Хворі скаржаться на почуття туги, підвищену стомлю- ваність, відсутність позитивних емоцій у відповідь на події та діяльність, які раніше приносили їм задоволення. У деяких ви- падках переважає тривога, а не туга.
При типовому депресивному синдромі Е. Крепелін виокремив тріаду симптомів: 1) тужливий настрій; 2) розумово-мовне галь- мування (зниження темпу мислення аж до моноідеїзму); 3) рухо- ве гальмування, що у тяжких випадках доходить аж до меланхо- лійного ступору.
На фоні пригніченого настрою виникають ідеї самозвинувачен- ня, самоприниження, підвищене почуття провини, самодокори. Іноді
ці ідеї за своєю природою є маячними, в інших випадках — нав’яз- ливими, залежно від виду захворювання, яке спричинило депресію.

69
Частими бувають суїцидальні думки, які хворі нерідко намагають- ся реалізувати. Хворі налаштовані песимістично, негативно оціню- ють своє колишнє, сучасне та майбутнє, часто вони змальовують депресію як нестерпний душевний біль. Майже всі хворі скаржать- ся на зниження енергії, працездатності, їм складно концентрувати увагу, приймати рішення. Настрій більшу частину дня залишається зниженим, найгірше хворий почувається зранку і в першій половині
дня, під вечір самопочуття хворих часто дещо поліпшується.
У більшості хворих при типовій депресії виявляється загаль- мованість мислення та мови, яка не тільки відчувається самим хворим, але й об’єктивно спостерігається лікарем. Хворі відпові- дають на питання після паузи, іноді значної, темп їх мови спо- вільнений, голос тихий, мало модульований, «безбарвний». Рухо- ва активність у типових випадках знижена, хворі повільно ходять,
сидять в одноманітних позах, часто похнюпившись, згорбившись.
Вираз обличчя у них тужливий, скорботний. Через песимістичну налаштованість, а також гальмування мислення та рухів хворі
стають нерішучими у своїх діях, навіть у тих випадках, коли де- пресія не є надто глибокою, їм важко приймати рішення, знаходити вихід з життєвих ситуацій, використовувати особистий досвід.
Крім описаних психопатологічних симптомів, при депресії
виявляється ряд соматичних проявів — це суб’єктивні відчуття хворих і об’єктивні дані їх обстеження. Хворі можуть скаржитись на неприємні відчуття в грудях, верхній частині живота, на го- ловний біль, «клубок» у горлі, заніміння тіла. Одним із найбільш нестерпних почуттів при депресії є так звана «сердечна туга» —
своєрідний біль, стиснення у грудях або у верхній частині живо- та. Хворі відчувають, ніби всередині у них щось стороннє — шма- ток льоду, дерева, «серце ніби стискують обценьками», при цьо- му хворі відрізняють ці відчуття від звичайного фізичного болю.
Дуже частими є порушення сну, хворі важко засинають, сон не- глибокий, часто з страхітливими сновидіннями. З вегетативних розладів найбільш відомою є тріада Протопопова: розширення зіниць, тахікардія, запори. Ці симптоми свідчать про підвищен- ня тонусу симпатичної нервової системи. Хворі втрачають апе- тит, худнуть. Спостерігається зниження тонусу шкіри, волосся стає тьмяним, хворі виглядають старішими за свій вік. Знижується лібідо, у жінок часто буває дисменорея, аменорея.
Типовим є такий клінічний випадок.
Хвора З., 45 років, була доставлена до психіатричної лікарні у зв’язку зі спробою самогубства (намагалася повіситися). У відділенні хвора си-

70
дить із сумним виразом обличчя, рухи її сповільнені, за своєю ініціати- вою у розмову з іншими не вступає. На запитання відповідає після пау- зи, тихим, слабомодульованим голосом. Іноді шепоче: «Навіщо все це,
все одно тепер нічого не потрібно...» За словами родичів, останні дні
не ходила на роботу, не виконувала ніякої роботи вдома, більшу части- ну часу сиділа в одноманітній позі, не виявляючи інтересу ні до чого,
на запитання відповідала коротко, неохоче. В тому, що намагалася зро- бити, не розкаюється.
Слід підкреслити, що вище описано клініку типової депресії,
яку ще називають гальмівною. Існує кілька варіантів депре- сивного стану, які відрізняються за клінічними проявами, а та- кож за ступенем тяжкості. На клінічні прояви та перебіг депресії
впливають нозологічна належність, вік хворих, риси їх особис- тості та багато інших факторів.
Тривожно-ажитована депресія відрізняється від гальмівної
драматичністю поведінки. Настрій знижений, але переважає не пригніченість, а тривога, немотивований страх. Замість загаль- мованості з’являється рухове збудження. Хворі не знаходять собі
місця, бігають по палаті, рвуть на собі волосся, б’ються головою об стіну, голосно стогнуть, плачуть, нав’язливо звертаються до
інших з різними проханнями. Така форма депресії частіше вини- кає при психозах інволюційного періоду.
Клінічна картина тривожно-ажитованої депресії яскраво про- являється в нижченаведеному клінічному випадку.
Хвора Н., 62 років, висловлює думки, що вона нікому не потрібна.
Впродовж останніх тижнів її стан поступово погіршувався. У відділенні
тривожна, пригнічена. Ходить по палаті, заломлюючи руки, лементу- ючи «ну коли ж це все скінчиться?». Каже лікареві, що вона моральна потвора, злочинниця, зганьбила себе і дочку, яка тепер буде її все жит- тя ненавидіти та проклинати.
Іпохондрична депресія (депресивно-іпохондричний синдром)
характеризується тим, що хворі мають багато соматичних неприєм- них відчуттів в різних частинах тіла. Такі відчуття не мають чіткої
локалізації, це може бути стискаючий, тупий або свердлячий біль.
Скарги хворих своєрідні, розпливчасті та не вкладаються у рамки конкретних соматичних захворювань. Клінічна картина іпохондрич- ної депресії характеризується іпохондричними побоюваннями, у хворих переважають думки, що у них якесь тяжке соматичне захво- рювання. Сила депресивного, тужливого настрою може бути мен- ше вираженою, аніж при типовій депресії. Якщо в клініці перева- жають сенестопатїї, цю форму інколи називають сенестопатичною.

71
Депресивно-параноїдні синдроми, крім симптомів, характер- них для депресії, містять також маячні ідеї, а іноді й галюцина- торні переживання. Маячення у хворих з цими синдромами зав- жди має негативний зміст: ідеї переслідування, отруєння, само- звинувачення, пограбування тощо. Якщо хворий говорить про деструкцію або відсутність у нього внутрішніх органів, йдеться про депресію з нігілістичним маяченням, крайнім варіантом якого
є синдром Котара — комбінація тривожно-ажитованої депресії з фантастичними маяченнями заперечення великого розмаху. Хворі
стверджують, що у них «злиплися кишки», «відмерли» легені, не- має інших органів, вони навіть можуть вважати себе мертвими.
Заперечення може поширитися на зовнішній світ — нікого нема на світі, планета охолола та спорожніла.
Прихована (вегетативна, або соматизована) депресія — це така форма депресії, при якій на перше місце виходять соматичні, ве- гетативні симптоми, а емоційні розлади відступають на другий план. Соматичні скарги — болі у ділянці серця, в животі, голові.
Іноді спостерігаються функціональні розлади внутрішніх органів:
тахікардія, шлунково-кишкові розлади, дисменорея тощо. Такі
хворі найчастіше перебувають під наглядом терапевта або хірур- га, їм можуть ставити діагноз нейроциркуляторної дистонії, діен- цефальних кризів, конверсійних розладів. Водночас при уважно- му розпитуванні та обстеженні можна виявити характерні де- пресивні симптоми («мінорний» настрій, сповільнення мислення,
зниження ініціативи, втрата інтересів та ін.).
Субдепресія — легка форма депресії, при якій хворі не завжди скаржаться на тугу, а говорять частіше про нудьгу. Те, що їм тре- ба буде робити, здається їм складним, непосильним, нецікавим.
Особливо це стосується роботи, яка пов’язана з напруженням мис- лення або вимагає прийняття рішень. Знижується працездатність,
це викликає у хворих відчуття провини. Виникають розлади сну,
хворі прокидаються рано з думками і тривогою про день, який починається. Соматичні симптоми, як і при інших формах депресії,
включають зниження апетиту, схуднення, хворі виглядають змарні- лими, постарілими. У них може з’являтися відчуття холоду, мерз- лякуватість. Іноді є відчуття внутрішнього «тремтіння», яке хворі
пояснюють як особливе, не схоже із звичайним тремтінням. Іноді
у хворих буває дратівливість, надмірна вразливість, сльозливість.
Таку форму депресії називають ще гіпотимічною.
За етіологією можна виокремити соматогенні (що виникли внаслідок соматичних захворювань), ендогенні (при афективних

72
розладах, шизофренії, інволюційних психозах) та психогенні (при розладах, пов’язаних зі стресом) депресії (П. Кільхольц, 1962).
Слід ще раз підкреслити, що проблема самогубства депресив- них хворих є актуальною для пацієнтів усіх вікових груп. Більше двох третин хворих із цими станами думають про самогубство,
до 40 % вдаються до спроб самогубства і до 15 % — здійснюють суїцид. Цей факт підтверджує необхідність своєчасної діагностики та лікування депресивних станів.
Характерним є такий клінічний випадок.
Хвора Д., 56 років, госпіталізована до психіатричного стаціонару зі
скаргами на тривогу, страх, поганий настрій, безсоння. Хвора не- спокійна, не може довго сидіти на місці, весь час ходить по палаті, за- ламує руки, зітхає. Висловлює ідеї самозвинувачення, вважає, що вона
є тягарем для своїх дітей, що «робить дітей і внуків нещасними», «нічо- го доброго у житті не зробила», що всі її зневажають за це. Періодично чує «голоси» за стіною палати. Вони називають її «нікчемою», погро- жують. Хвора думає про самогубство, суїцидальних спроб не робила.
З’ясовано, що вона за останні місяці схудла на 6 кг. У неї дуже поганий апетит, вона погано відчуває смак їжі. Останнім часом у неї з’явилися постійні запори. Хвора виглядає старше своїх років.
Такі клінічні прояви характерні для ажитованої депресії.
Маніакальний синдром — сполучення підвищеного настрою,
прискорення темпу психічної діяльності та надмірної рухової ак- тивності.
Ступінь виразності перелічених вище розладів (маніакальної
тріади) у різних хворих може бути різним.
При легкій манії (гіпоманіакальному стані) хворі справляють враження просто веселих, оптимістично налаштованих, активних людей. Вони товариські, дотепні, впевнені в собі, часто вигляда- ють молодше своїх років. Щоправда, вони бувають непослідовні
у вчинках, часто не доводять до кінця почату справу. Хворобли- вий характер їх стану звичайно виявляється лише при поглибле- ному обстеженні або при переході їх стану в субдепресивний або більш виразний маніакальний стан.
При виразному маніакальному синдромі в класичних випадках настрій підвищений (гіпертимія) незалежно від зовнішніх обставин,
однак хворі можуть виявити і дратівливість, гнівливість, конфлікт- ність, емоції їх будуть практично завжди стенічними. Темп перебігу асоціацій у них значно підвищений, думки йдуть нестримним пото- ком, мова прискорена, голос гучний, часто хрипкий. При розмові з такими хворими вони намагаються перехопити ініціативу в бесіді,

73
їх дуже важко спинити, вони стають нав’язливими, постійно прагнуть спілкування з іншими, жартують, каламбурять, римують слова. Із зростанням глибини розладу асоціативні зв’язки порушу- ються, увага стає нестійкою та часто відволікається на щось сто- роннє, з’являється стрибання ідей («скакання думок»), яке може до- ходити до мовної «окрошки» (мішанини). Маніакальні хворі спо- стережливі, сприймання у них загострюється, зовнішній світ здається
їм більш яскравим, контрастним. Посилюється пам’ять (гіпермне- зія). Рухова активність у них підвищується. При помірно вираже- ному маніакальному стані підвищується цілеспрямована діяльність,
із посиленням захворювання хворі стають імпульсивними, поведін- ка їх неадекватна ситуації, при тяжкій манії доходить до ступеня пси- хомоторного збудження. Щодо змісту їх ідей, то хворі висловлю- ють ідеї переоцінки своєї особистості, у них виникають надцінні ідеї
величі. Хворі збираються прославитися в якійсь галузі, вони певні,
що знають все краще за інших, посилено критикують все навколо себе. Внаслідок підвищеного настрою, прискорення темпу мислен- ня та його порушень за змістом у хворих з маніакальним синдро- мом виникає відчуття підвищеного рівня свого інтелекту, особливо працездатності, відчуття припливу сил. З’являється прагнення до діяльності, хворі беруться відразу за безліч справ. Складаючи чис- ленні нереальні плани, вони не бачать перепон для їх здійснення.
Іноді хворих на короткий час вдається переконати в перебільшенні
їхньої самооцінки, іноді ж вони непохитно впевнені у своїх необме- жених можливостях, фізичній силі, високому походженні. Тоді йдеть- ся про експансивні форми маячення.
Вегетативні функції та фізична працездатність відповідають підвищеному почуттю бадьорості. Хворі виглядають молодшими.
Тургор шкіри у них високий, обличчя має свіжий вигляд. Сон у маніакальних хворих недовгочасний, вони сплять лише 2–4 год на добу, але потреба у сні знижена, вночі вони продовжують ак- тивну діяльність. Апетит буває підвищеним, але хворі частіше не повніють внаслідок підвищеної активності. Лібідо часто посиле- не, у зв’язку з чим у хворих підвищена сексуальна активність.
Соматичних скарг вони не висловлюють, оцінюючи своє само- почуття як «чудове». Разом з тим, без лікування через кілька тижнів або місяців хвороби у них настає стан виснаження.
Основні прояви маніакального стану відображені в такому клінічному випадку.
У хворого С., 31 рік, немотивовано веселий настрій, він все сприй- має у «рожевому світлі», не критичний, переоцінює свої можливості,

74
здібності. Багатомовний до хрипоти, із кожним з хворих намагається побалакати, але не вислухавши співрозмовника, із захопленням декла- мує вірші іншому. Побачивши, що санітарка миє підлогу, кидається їй на допомогу, але скоро, покинувши почате діло, дає поради хворим,
які грають у шахи. Він невтомний у своїй діяльності, говорить швидко,
дуже мало спить вночі.
Варіантами маніакального синдрому є: весела манія (гіперти- мія з помірним мовним та руховим збудженням); гнівлива манія
(комбінація підвищеного настрою з дратівливістю, незадоволен- ням, причепливістю та підвищеною вимогливістю до інших); ма- ячна (комбінація підвищеного настрою з різними формами мая- чення); гальмівна (коли замість збудження у хворих на фоні підви- щеного настрою спостерігається рухова загальмованість, яка може досягати ступору) та деякі інші форми.
При догляді за маніакальними хворими слід брати до уваги
імпульсивність їхніх вчинків, а також можливість агресивних дій,
особливо при гнівливій манії.
Діагностика маніакальних станів зазвичай не становить особливих труднощів і грунтується на клінічному дослідженні
хворих. Найчастіше манії спостерігаються як один із епізодів афективних розладів, але маніоформні стани, хоча і значно рідше,
ніж депресивні, бувають при шизофренії, соматогенних та деяких
інших психозах.
Характерним проявом маніакального стану може бути такий випадок.
Хворий Н., 46 років, був госпіталізований у психіатричну лікарню у зв’язку з безглуздою та небезпечною поведінкою на вулиці: він танцю- вав на проїжджій частині, а потім побіг за тролейбусом і зупинив його,
зірвавши штанги з проводів. Під час розмови з лікарем пояснює цей вчинок тим, що він поспішав у магазин, який мав закритись на обід. У
відділенні лікарні постійно веселий, товариський до настирливості, під час розмов із хворими та персоналом багатослівний, постійно жартує,
незалежно від обставин. Пропонує свою допомогу в прибиранні, але швидко кидає почату справу і береться за щось інше. В роботі непро- дуктивний внаслідок постійного відволікання на сторонні справи та розмови. Складає багато планів на майбутнє, переоцінюючи свої мож- ливості. Себе вважає «чудовим сім’янином», людиною фізично сильною,
вмілою і спритною. Всі свої вчинки оцінює позитивно, без критики, на- впаки, постійно намагається дати іншим численні поради, використо- вуючи себе як позитивний зразок.
Віковий фактор накладає значний відбиток на симптоматику та особливості перебігу психічних захворювань у дитячому та

75
підлітковому віці. Внаслідок існуючих у дітей фізіологічних особливостей вищої нервової діяльності, слабкості процесів ак- тивного гальмування, переважання процесів збудження всі
психічні функції у дітей мають відмінності від аналогічних функцій у дорослих.
Емоційній сфері у дітей притаманна деяка нестійкість настрою,
фізіологічна емоційна лабільність, швидка зміна позитивних емоцій негативними та навпаки. На фоні гарного, життєрадісного настрою, під впливом незначних, з точки зору дорослих, подій, у дітей може виникнути стан пригніченості, плаксивості, дратівли- вості. Зовнішні прояви емоцій діти не стримують. Такі коливан- ня настрою у дітей є фізіологічними. У препубертаті та на по- чатку пубертатного віку в підлітків у нормі спостерігається де- яка емоційна нестійкість, підвищена афективна збудливість та не- стриманість, коливання настрою з незначного приводу. Гармоні- зація особистості підлітка з поступовим врівноваженням емоцій- но-вольової сфери відбувається звичайно до 15–16 років.
Емоційні розлади у дітей виникають часто і відрізняються від подібних розладів у дорослих. Емоційні переживання у дітей мо- лодшого віку (від народження до 2–3 років) впливають на сома- товегетативний розвиток, супроводжуються соматичними пору- шеннями та розладами сну. Спостерігаються порушення функції
системи травлення (зригування, періодичні блювання, проноси,
запори), а також інші вегетативні розлади, наприклад, субфеб- рильна температура, вазомоторні розлади (блідість та марму- ровість шкіри), аритмія. Діти стають вередливими, плаксивими.
Сон неглубокий, може порушуватися його ритм. Такі явища спо- стерігаються при емоційних розладах дитячого віку, а також внас- лідок розлуки з близькими, при влаштуванні дитини у дошкіль- ний заклад, як реакція на нові незнайомі обставини.
У більш пізньому віці емоційні реакції стають більш зрілими,
диференційованими. Поступово, разом з нижчими, розвивають- ся вищі емоції, пов’язані з соціальним життям дитини. Тут слід сказати, що деякі патологічні стани призводять до сповільнення розвитку або недорозвинення емоційної сфери.
Незрілість емоційно-вольової сфери спостерігається при істе- ричних розладах особистості, коли розвиток емоцій не відпові- дає вікові дитини, реакції таких дітей притаманні більш ранньо- му віковому періоду, що проявляється в підвищеній емоційній жвавості, нестійкості, переважанні мотиву одержання задоволен- ня. При ускладненому істеричному розладі особистості (дисгар-

76
монійному, органічному) емоційні розлади більш значні, спо- стерігається дратівливість, запальність, нестійкість емоцій.
У дитячому віці легко виникає афект страху. В. В. Ковальов виокремлює п’ять варіантів синдрому страху в дитячому віці: 1) на- в’язливі страхи; 2) страхи з надцінним змістом; 3) недиференційо- вані, беззмістовні страхи; 4) страхи маячного характеру; 5) нічні
страхи.
Нав’язливі страхи (фобії) у дітей молодшого віку, на відміну від дорослих, не супроводжуються критичним ставленням, почут- тям їх чужорідності, активною боротьбою з ними. Проте їх не- відступність, виникнення всупереч бажанням дитини дозволяє
вважати їх нав’язливими станами.
Страхи надцінного змісту не сприймаються самими хворими як хворобливе явище, дитина впевнена в їх обгрунтованості, уяв- лення про об’єкт, який викликає страх, домінує у свідомості, за- спокійливі переконання оточуючих людей не впливають на дити- ну. До таких страхів у дітей належать страх темряви, самотності
та об’єктів, що колись налякали дитину (різні тварини, «чужий дядько» тощо). Такі страхи зазвичай виникають у дітей з тривож- ними рисами характеру, при невротичних тривожних розладах.
Близькими до надцінних є маячні страхи, до яких у хворих та- кож нема критичного ставлення, вони не піддаються раціональній психотерапії. Однак за змістом вони більш безглузді, з’являють- ся в основному на фоні маячних ідей переслідування, наприклад,
страх персонажів книг, казок, телепередач, у молодших дітей —
працюючих машин, побутових приладів, незнайомих людей.
Маячні страхи найчастіше спостерігаються при шизофренії, іноді
з’являються при розладах, зумовлених стресом.
Недиференційовані, беззмістовні страхи проявляються у ви- гляді нападів, які нагадують панічні напади у дорослих. При цьо- му хворі діти відчувають невизначену загрозу життю, але розпо- вісти про свої переживання не можуть. Такі страхи виникають при невротичних розладах.
Нічні страхи — збірна група страхів, які виникають у дітей вночі. Можуть бути різними за змістом та природою. Напади нічних страхів іноді бувають проявами епілепсії.
Особливостями депресивних станів у дітей та підлітків є
більша частота у них соматизованих форм депресії. Діти, особ- ливо допубертатного віку, рідко скаржаться на тугу, а скоріше говорять про «лінощі», нудьгу, про те, що їм нецікаво стало вчи- тися, спілкуватись з однолітками, робити те, що раніше викли-

77
кало у них почуття втіхи. Разом з тим частими є скарги на слаб- кість, відчуття втоми, неприємні відчуття оніміння, жару, «порож- нечі» у голові, грудях, животі (сенестопатії), болі у ділянці серця,
в животі, нудоту, головний біль. Майже в усіх дітей при депресії
зменшується апетит, вони худнуть, але в окремих випадках бу- ває і підвищення апетиту. Слід взяти до уваги, що у дітей озна- ками депресії можуть також бути й відхилення поведінки. Вони можуть залишати домівку, блукати. У них спостерігаються деві- антні форми поведінки, вживання алкоголю та наркотичних ре- човин. Дуже частим є зниження академічної успішності. Типові
форми депресії з усіма симптомами, описаними у дорослих, спо- стерігаються лише після пубертатного віку. Атиповість проявів депресії у дитячому віці ускладнює діагностику цього стану. Ра- зом з тим частота суїцидів у дитячому та підлітковому віці зрос- тає у багатьох країнах світу, і тому проблема діагностики депресії
у них є надзвичайно актуальною. Часто зустрічаються депресивні
розлади, наприклад, відображені в такому клінічному випадку.
Дівчинка 4 років перенесла тяжкий грип з високою температурою.
Через тиждень після грипу дівчинка стала похмурою, скаржилася на неприємні відчуття у ділянці серця, відчуття жару у грудях, тяжкість у животі. При обстеженні ніяких відхилень від норми з боку внутрішніх органів не було виявлено. Дівчинка весь час була сумною, часто пла- кала, намагалась бути біля матері, повторювала: «Мені погано, скоро я помру, і ви залишитесь удвох із татом». Говорила, що їй «нудно». Че- рез місяць цей стан поступово зник, дівчинка стала такою ж життєра- дісною, як до хвороби.
Маніакальні стани у дітей та підлітків менше відрізняються від аналогічних станів у дорослих, ніж депресія. Діти стають над- мірно рухливими, активними, у них переважає пустотливість. У
підлітків маніакальний стан часто проявляється у формі пору- шень поведінки, вони стають розв’язними, зухвалими, пустують,
поведінка іноді стає гебоїдною (тобто підлітки не просто стають пустотливими, а ігнорують або навіть відкидають установлені,
соціально прийняті форми поведінки, моральні норми). Підлітки у пошуках розваг допускають брутальні витівки, які доходять до хуліганства, призводять до псування речей, витрат великих сум грошей тощо. Вони надмірно товариські, легко знайомляться з новими людьми, вступають у нові компанії. Їх плани на майбутнє
нереальні, збільшуються кількість та різноманіття захоплень.
Діагноз вираженого маніакального стану не складний, але нети- пові маніакальні стани є досить складними для діагностики.

78
Слід ще раз підкреслити, що афективні розлади у дитячому та підлітковому віці перебігають часто в атиповій формі, можуть проявлятися перш за все у вигляді порушень поведінки (залишен- ня дому та школи, бродяжництво, порушення контактів з одно- літками та дорослими, конфлікти тощо). Отож, у випадку деві- антної поведінки у дітей і підлітків слід уважно обстежити їх і
при наявності емоційних розладів лікувати, що позитивно впли- не також і на поведінку.

79
ЛЕКЦІЯ 3

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

скачати

© Усі права захищені
написати до нас