ВСТУП
Сучасне українське суспільство переживає складний період свого саморозвитку, позначений труднощами перехідного періоду, коли демократичні, гуманістичні цінності утверджуються суперечливо і надто повільно. Це зумовлює падіння моралі, культури взаємостосунків між людьми, відсутність у молодого покоління єдності цілей, високого рівня міжособистісного спілкування, згуртованості, внутрішньої дисципліни.
Сьогодні освіта має забезпечити виховання особистості в колективі, що є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості.
Оцiнюючи роль колективу у вихованнi особистостi, значення колективiзму як риси особистостi, варто враховувати той факт, що нiякi благороднi цiлi нiколи не були досягнутi без об’єднання людей на певних засадах (безперечно це не стосуться творчостi, морального вибору). Отже, ми не можемо вiдкидати все те краще, що стосувалося колективiстського виховання: вироблення навичок взаємодiї i взаємодопомоги, свідомої дисциплiни як поваги до iнших, до суспiльства, вмiння рахуватися з нормами житгя. Без цього неможна виховати свiдомого громадянина, повноцiнного члена суспільства.
Важливу роль відіграє колектив у шкільні роки, адже для дитини він є джерелом отримання інформації про людське суспільство, правила та норми, які регулюють поведінку людини серед інших людей.
Педагогічна теорія виховання в колективі та через колектив створювалася зусиллями багатьох вітчизняних педагогів і психологів. Погляди на проблеми колективу відобразили сутність суспільних культурно-історичних процесів розвитку освіти в радянський і пострадянський періоди, тому теорію і методику колективного виховання необхідно розглядати в історичній перспективі.
Значне місце має проблема розкриття теоретичних і практичних засад виховання особистості в учнівському колективі в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського. Педагог, спираючись на ідеї своїх попередників створив фактично нову гуманістичну концепцію виховання особистості в колективі, вирішивши на гуманістичних засадах такі складні теоретичні проблеми виховання як: поєднання свободи й відповідальності особистості, її права на власний вибір і узгодження своїх дій з моральним законом та соціальним обов’язком; гармонію інтересів особистості і колективу; єдність поваги до особистості і вимогливості до неї; взаємовідносини колективу і особистості в школі.
Незважаючи на те, що В.О.Сухомлинський проголошував зумовленість своїх педагогічних ідей постулатами марксистсько-ленінської ідеології, філософським підґрунтям його поглядів на виховання особистості в колективі є загальнолюдські та національні гуманістичні цінності.
Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів – колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив).
Концепція виховуючого колективу представлена в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського інтегрувала в собі досягнення світової педагогічної думки, вітчизняної педагогіки, народної мудрості та власного досвіду педагога, що дає нам всі підстави розглядати її як основу для розробки виховної системи в національній школі України.
Аналіз педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського щодо виховання особистості в колективі, зроблений в працях Г.В.Калмикова, Р.О.Позинкевича, С.Соловейчика, частково — О.Г.Дзеверіна, Л.А.Мілкова, С.Ф.Сухорського, свідчить не тільки про фундаментальне теоретичне обґрунтування важливого комплексу складових цієї проблеми, а й про розробку технології педагогічної взаємодії з учнівським колективом.
Необхідно також акцентувати увагу на сучасних працях, у яких розглядаються питання теорії колективу у педагогічній спадщині педагога: проблеми впливу колективу на виховання особистості в теоретичній спадщині А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського (М. Сметанський і В. Галузяк), цілісність концепції виховання в колективі В. О. Сухомлинського (М. Красовецький, Г. Бучковська).
Незважаючи на те, що дослідження педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського щодо учнівського колективу ведеться в багатьох напрямах, проблема реалізації виховуючої ролі дитячого колективу на сьогоднішній день проаналізована недостатньо, розглянуті лише окремі питання. Бракує досліджень з проблем визначення педагогом головних ознак і шляхів формування гуманного і виховуючого колективу, механізму та умов позитивного впливу на особистість..
Зважаючи на актуальність проблеми ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Виховуючий колектив як умова формування особистості в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського».
Об’єкт дослідження — педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського.
Предмет дослідження — погляди В.О.Сухомлинським на мету діяльності та шляхи створення виховуючого учнівського колективу.
Мета дослідження — теоретично обґрунтувати сутність, особливості функціонування виховуюючого колективу в педагогічній теорії та практиці В.О.Сухомлинського.
Завдання дослідження:
- проаналізувати погляди В.О.Сухомлинського на сутність виховуюючого колективу;
- визначити головні ознаки виховуючого колективу за В.О.Сухомлинським;
- визначити та шляхи формування виховую чого колективу за В.О.Сухомлинським;
- розкрити погляди В.О.Сухомлинського на умови життєдіяльності учнівського колективу як виховуючого.
В роботі використана система взаємопов’язаних методів науково-педагогічного дослідження, а саме: аналіз педагогічних творів В.О.Сухомлинського, синтез, узагальнення та моделювання.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку джерел інформації, викладена на сторінках друованого тексту.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВУЮЧОГО УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО
В.О. Сухомлинський про педагогічну сутність та ознаки виховуючого колективу
Зразком формування особистості в колективі, розкриття сутності виховуючого колективу слугує сьогодні спадщина видатного українського педагога, гуманіста Василя Олександровича Сухомлинського.
Педагог розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку особистості учня. У колективі, на його думку, створюється єдність суспільного й індивідуального. Найбільше виховне значення має цілісний колектив, у якому учнів об'єднані прагненнями до суспільно значимих цілей і моральних ідеалів. Мудра влада колективу, вважав педагог допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей.
В.О.Сухомлинський практично, у всіх своїх книгах («Методика виховання колективу», «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина», «Розмова з молодим директором школи» та інші) торкався теми колективу, адже вважав, що «справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і вихованці об’єднані багатьма інтересами й захопленнями» [23, с.11].
Аналіз поглядів В. О. Сухомлинського на виховну роль колективу та шляхи його формування дозволив прийти до висновку, що в різні періоди вони були різними. Так, приблизно в кінці 1940-х — першій половині 1950-х років педагог прагнув повністю впроваджувати у власну практику досвід та ідеї А.С.Макаренка. Вже в другій половині 1950-х — першій половині 1960-х років він виходить за межі певних положень А.С.Макаренка та існуючих уявлень про колектив внаслідок творчого підходу до виховання та осмислення гуманістичних освітніх систем. Друга половина — кінець 1960-х років характеризується докорінним переглядом деяких висновків та елементів досвіду А.С.Макаренка. Отож цілком чітко позиція В.О.Сухомлинського стосовно проблеми виховання в колективі та через колектив фактично формулюється в 1967 – 1970-х роках. На цей період припадає найістотніший внесок педагога щодо розуміння головних підвалин, на яких створюється і функціонує виховуючий учнівський колектив як гуманістична спільність. Проте аналіз зауважень В.О.Сухомлинського щодо окремих положень концепції А.С.Макаренка не дає підстави протиставляти їх погляди. Це було творче переосмислення, що дало педагогу, розвиваючи саму концепцію колективістського виховання, піти значно вперед.
Важливим внеском в.О.Сухомлинського в теорію та практику виховання в колективі є визначення педагогічної сутності виховую чого колективу та його ознак.
Для В.О. Сухомлинського дитячий колектив – це співтовариство дітей. В одній з порад педагог стверджує: «Колектив - дитячий, підлітковий, юнацький - дуже складна єдність» [24, с. 543] .
На думку Василя Олександровича, основою для об’єднання дітей в шкільному колективі є інтелектуальна, емоційна та організаційна спільність особистостей. При умові, що колектив розвивається і діє на засадах поваги до кожної дитини, визнання її самоцінності та спільного творення добра.
Педегог засуджував тих вчителів-практиків, які згуртовували дітей лише на основі організаційної єдності. Він писав: «…мені здаються наївними твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, - це вимогливість і система організаційних залежностей.» [24, с. 456] В.О.Сухомлинський не заперечував організаційної єдності, але розглядав її в сукупності з іншими. Він наголошував: «Вимогливість, відповідальність, підкорення і керівництво, - це дуже важливі основи, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих основ колективу нема й бути не може. Марними виявляються на практиці сподівання деяких вихователів на те що колектив буде готовим, якщо вибрати з учнів керівників, розподілити обов'язки, поставити вимоги. Взагалі в такій надзвичайно складній духовній спільності, як шкільний колектив, недопустима абсолютизація якогось одного елемента.» [24, с.456] Далі педагог додає: «організаційна спільність - вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей - усе це залежить від ідейної, інтелектуальної й емоційної спільності в їх єдності» [24, с. 456]
Під ідейною спільністю педагог розумів єдине бачення і розуміння дітьми сутності добра і зла. Василь Олександрович наголошує: «Перш ніж володарювати над іншими (керувати), людині треба навчитись керувати собою, примушувати себе робити те, що велить власна совість, а щоб бути чутливим до голосу совісті, треба бути дуже чутливим до добра і зла; ця ж чутливість набувається лише тоді, коли людина - маленька, але вона вже людина, про це ніколи не можна забувати, - уже має якийсь моральний досвід боротьби за добро, пережила, пізнала радість цієї боротьби, а вона пізнається на перших порах тільки в спільній діяльності за щось красиве, добре - без цього нічого не можна зробити.
Чим старший вихованець, тим значніша його боротьба за добро, проти зла.» [24, с. 457]
Перші струмочки тієї могутньої ріки, яка називається колективізмом, наголошував Василь Олександрович, починаються з віддачі духовних сил особистості в ім'я радості і щастя інших людей – членів свого колективу. Майстерність виховання людини, переконаний педагог, полягає в тому, щоб пробудити в дитині здатність переживати радість від усвідомлення того, що я дав, створив, приніс щось хороше, потрібне, корисне людям. Почуття турботи про інших є великою духовною силою, яка об'єднує дітей, є для них азбукою ідейності. Дуже важливо, щоб ця сила діяла протягом усіх років навчання в початковій школі – адже дитинство відіграє дуже важливу роль у формуванні особистості людини.
Отже, одна з найголовніших підвалин формування виховую чого колективу, на думку В.О. Сухомлинського, – духовне благородство, яке утверджується в дитячій душі тоді, коли дитина більше думає й турбується про інших ніж про себе.
Не менш важливою вважав педагог і інтелектуальну єдність, під якою розумів «спільне прагнення до знань, дух поваги до наукової думки, книжки, до розумних, освічених людей» [24, с. 457]. Василь Олександрович досліджував класний колектив у навчанні - вивчав взаємодію різноманітних інтересів, захоплень, закономірності обміну знаннями. Педагог намагався зрозуміти, як ця взаємодія підвищує загальний рівень розвитку дітей. Для позначення цього процесу він ввів, наприклад, такі поняття: «колективне духовне життя», «інтелектуальний фон класу», «духовне життя школи».
В.О. Сухомлинський стверджував, що кожен учень повинен внести в клас своє захоплення. Якщо 7 «А» клас більше цікавиться математикою, ніж 7 «Б», то це не тільки тому, що в 7 «А» класі більше працює староста, а й тому ще, що в ньому з'явилися 3-4 учні, які люблять математику, і вони створили цей «інтелектуальний фон». В пораді вчителям, які працюють з учнівськими колективами Василь Олександрович наступним чином розкриває сутність даної єдності дітей: «Я так уявляю собі справжню інтелектуальну спільність колективу, скажімо, VII чи VIII класу, в якому 35 учнів: вісім осіб захоплюються математикою, закохані в учителя математики; для семи осіб провідним вогником стала фізика, для восьми - література, для дев'яти - біологія, ґрунтознавство, рослинництво і т. д. Ось це і є справжня інтелектуальна спільність. Кожний має своє захоплення, у кожного - своя «живинка», кожний збагачує колектив чимось своїм. При такій різноманітності захоплень інтелектуальне життя колективу дуже багате» [24, с. 457]
Прикладом практичного взаємовпливу й взаєморозвитку особистості кожної дитини і всього колективу учнів початкової школи є матеріали книги В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Тридцять одна 6-річна дитина села Павлиш у 1951 році прийшла в «Школу під блакитним небом». Вони були такі різні і за характером, і за здібностями, і за особливостями перебігу психічних процесів, і, головне за досвідом отриманим у сім’ї. При цьому діти були зовсім не підготовлені до шкільного навчання. Вже за рік навчання й виховання - це був єдиний колектив вихованців і вчителя – директора школи, в якому для кожної дитини були створені умови для розвитку й творчості, де кожна дитина почувала себе захищеною й знала, що у неї буде підтримка в скрутні хвилини життя.
Педагог надавав виключного значення емоційній єдності колективу. Адже вважав, що пережиті разом позитивні емоції від спілкування з іншими дітьми, спільної праці з ними (одна людина не може перетворити пустир на сад, а колектив здатний) згуртовують школярів.
Отож великого значення В.О.Сухомлинський надавав людському спілкуванню, вважаючи його надзвичайно широким, багатогранним задоволенням потреби людини в людині. Педагог писав: «За виховання колективу – зробити це спілкування таким, щоб облагороджувало особистість, відточувало її моральну красу, щоб під час спілкування з товаришами людина відчувала радість, непереборне бажання бути разом із людьми...» [17, с.455]. Для цього, на думку педагога, дітей треба вчити ділитися радощами, труднощами, думками, переживаннями, треба вчити мріяти, творити й берегти. Василь Олександрович наголошував: «Спілкування облагороджує, якщо діти об’єднуються для творення краси… багатогранна діяльність, яка включає і фізичну працю, і подолання труднощів, і взаємодопомогу, і співпереживання, і захоплення красивим та благородним, і переживання небезпеки, і вміння поділитись з товаришем шматком, і безкорисливий учинок на одинці із власним сумлінням, і боротьбу проти неправди, і готовність взяти на себе відповідальність за осудливий вчинок товариша» [17, с. 455]. Як приклад, педагог наводить роботу старших дітей з метою створення Куточка Краси для учнів 1-4 класу.
«Багато радості й людського спілкування в тих видах діяльності, де напруження духовних, фізичних сил само собою відкриває насолоду буття, мислення, переживання» [17, с. 463]. До таких видів діяльності Василь Олександрович відносить походи, екскурсії, знахідки матеріальних і культурних цінностей, зустрічі із цікавими людьми та ін..
«Чуйність має жити в серці, у настрої колективу і вчителя (а від настрою вчителя великою мірою залежить настрій колективу)... Треба розвивати, утверджувати в дитячих серцях розуміння найтонших проявів людського – радості, горя, самотності» [17, с. 4]. З цією метою педагог радить використати такий прийом - ставити на стіл вчителя хризантеми певного кольору, які будуть символом взаємовідносин учнів і вчителя.
Великий вплив на формування особистості має й колективна праця для суспільства. Педагог писав: «трудовий колектив – це, образно кажучи, школа громадянськості. У колективі людина набуває морального досвіду, почуття обов’язку, як необхідності, як самої суті суспільного й особистого життя» [17, с. 502]. Василь Олександрович наводить численні приклади колективного трудового виховання особистості в Павлиській школі: робота бригад юних рослинників, садівників, механізаторів, догляд за 4 гектарами саду, 100 дерев вирощених кожним учнем за шкільні роки, трудові традиції й свята.
Також педагог-гуманіст не залишив поза увагою проблему взаємостосунків у колективі дітей різної статі. «Відносини між хлопчиками і дівчатками – найтонший показник загальної моральної культури колективу. Піклування вихователя про благородство відносин між дівчатками і хлопчиками – це, можна сказати без перебільшення, половина всіх турбот морального виховання» [17, с.556].
Не менш важливим фактором у духовному житті колективу В.О.Сухомлинський вважав гумор. Дитячій сміх, здатність оптимістично, життєрадісно бачити й сприймати навколишній світ, на думку педагога, виробляють в дітей особливе ставлення до людей, обставин, подій, до самого себе, особливі взаємини між людьми в колективі. Тому одним із завданням педагога в колективі вважав необхідність «виховувати почуття благородного гумору: здатність поєднувати радісний подив зі співчуттями, співпереживаннями, жалістю» [17, с. 579]. Педагог наголошував: «В гуморі виражається культура інтелекту, людяність думки, моральне здоров’я колективу» [17, с. 585]. Оцінка доброзичливою посмішкою незугарності, хвальковитості, багатослів’я, лінощів, недоречного сміху є запорукою формування щирих відносин у дитячому колективі.
На основі вище викладеного можна зробити висновок, що до специфічних ознак виховую чого колективу педагог відносив:
наявність прагнення кожного члена колективу до спілкування з іншими дітьми;
різнобічність духовного життя і моральне здоров’я дитячої спільності;
багатство і різноманітність стосунків між членами колективу;
турботу про людину, дух відповідальності за неї;
спільну діяльність, спрямовану на творення добра для всіх людей, які оточують;
взаємну відповідальність і вимогливість до особистості;
здатність кожного члена колективу підкорятися та керувати;
доброзичливість як домінуючу атмосферу життя колективу;
оптимізм, життєрадісність в сприйнятті світу і себе;
гармонійне поєднання громадських і особистих інтересів.
Підтримуючи А.С. Макаренка в тому, що «колектив - опора вихователя» , В.О. Сухомлинський застерігав вчителів: «яким би сильним інструментом не був вплив його [колективу] на особистість, він не всемогутній. Більше того, саме тому, що цей інструмент сильний, найчастіше він виявляється небезпечним в руках не тільки невігласа, а й майстра» [17, с. 442].
В.О. Сухомлинський закликав учителів до мудрої влади над особистістю і колективом, основою якої повинне бути розуміння того, що дитина весь час перебуває в стані самопізнання, самоутвердження... Педагог підкреслював, що тільки взаємні повага і згода, доброзичливість, сердечність, дружелюбність є основою для побудови стосунків між вихователем і колективом учнів. «Гармонія волі вихователя й бажань вихованців – найпотрібніша й найскладніша гармонія духовного життя колективу» [17, с. 631].
Вчитель-гуманіст писав: «Свій обов’язок наш колектив вбачає в тому, щоб усе, що стосується кожної дитини, – її мислення, емоції, задатки, здібності, інтереси, нахили, захоплення знали всі педагоги. Педагогічний колектив стає виховною силою тільки за тієї умови, коли кожна дитина відчуває вплив багатьох учителів, причому кожний із них вкладає в неї наче частку своїх духовних сил. Кожний наш учитель знає кожного з 570 учнів, без цього ми не уявляємо повноцінного духовного життя колективу» [21, с. 56].
Отже, у визначенні поняття «коллектив» В.О.Сухомлинський пересуває політичні, діяльнісні, організаційні акценти, які панували в його часи, на другий план, і виходить насамперед з його гуманістичної сутності, тобто розглядає колектив як духовну спільність дітей, аспектами якої є ідеологічна, інтелектуальна, емоційна та організаційна єдність.
1 2 3