Ім'я файлу: 677673.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 658кб.
Дата: 24.02.2021
скачати
Пов'язані файли:
СЗ 1.docx
СЗ 6.docx
Розширення: rtf
Розмір: 658кб.
Дата: 24.02.2021
скачати
Пов'язані файли:
СЗ 1.docx
СЗ 6.docx
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи системи управління ризиками на підприємстві
Сутність та концептуальні підприємницького ризику
Характеристика процесу управління ризиками на підприємстві
Методичні підходи до оцінювання ступеня ризику в діяльності підприємства
Розділ 2. Аналіз системи управління ризиками підприємства (на прикладі ВАТ НВП «Більшовик»)
Характеристика діяльності ВАТ НВП «Більшовик»
Діагностика ризиків фінансово – господарської діяльності підприємства ВАТ НВП «Більшовик»
Інтегрована оцінка ризикозахищеності підприємства ВАТ НВП «Більшовик»
Розділ 3. Шляхи вдосконалення системи управління ризиками в діяльності ВАТ НВП «Більшовик»
Розробка технології управління ризиками в діяльності за допомогою створення програми цільових заходів щодо управління ризиком
Обґрунтування системи мінімізації ризиків на підприємстві ВАТ НВП «Більшовик»
Розробка інформаційної моделі управління ризиком
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми: З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при здійсненні будь-якої господарської діяльності. Саме тому оцінка та шляхи нейтралізації ризиків є актуальною темою сьогодення.
Суттєвий вплив ризиків на всі елементи, цінності і сторони діяльності підприємсва приводить до необхідності формулювання функції управління ризиками, виходячи з того, що по суті процес управління підприємством являє собою послідовність економічних і соціальних виборів, кожний з яких запускає визначені фінансові й організаційні механізми, що мають істотний вплив для даного бізнесу, які знижують або підвищують її ризикову позицію при досягненні тієї норми прибутку, що виявляється доступною в умовах конкретної соціально-економічний ситуації. Основна мета управління ризиками - їх мінімізація з метою уникнення або часткового зменшення можливих фінансових втрат від дії ризиків. Теоретичною основою наукових досліджень проблематики ризику, забезпечення підприємства захистом від нього широко досліджується в працях як зарубіжних, так і вітчизняних економістів: Хлістунова Н. В., Соляунов А. А., Роік В. Д., Нерсисян Т. Я., Минаева Е. В., Камінський А. Б., Вітлінський В. В., які розглядають питання економічної безпеки, рівноваги, фінансової стійкості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Курсову роботу виконано відповідно до плану науково – дослідних робіт кафедри економічної кібернетики «Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького» (тема: «Моделі управління ризиками»).
Мета і завдання
Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність вирішення таких завдань:
– розглянути теоретичні основи системи управління ризиками на підприємстві;
провести діагностику ризиків фінансово-господарської діяльності підприємства «Більшовик»;
– провести інтегровану оцінку ризиків;
– розробити технологію управління ризиками;
– обгрунтувати систему мінімізації ризиків;
– запропонувати інформаційну систему управління ризиками.
Об'єктом дослідження є система управління ризиками на підприємстві на прикладі ВАТ НВП «Більшовик».
Предмет дослідження – процеси управління ризиками на підприємстві.
Методи дослідження
У курсовій роботі використовувалися метод абстрагування, методи аналізу, синтезу, порівняння, статистичний метод, метод узагальнення. Під час написання роботи були використані різноманітні підручники, спеціалізована економічна література тощо.
Обсяг і структура роботи.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 66 сторінок. Список використаних літературних джерел включає 68 найменувань.
Розділ 1. Теоретичні основи ризикології
Сутність та концептуальні засади підприємницького ризику
Підприємницький ризик – це всі можливі, негативні для підприємця майнові і немайнові наслідки його діяльності, не обумовлені його прорахунками. Ю.К. Толстой вважає виправданим високий ступінь майнової відповідальності підприємця, зазначивши, що підприємці, займаючись комерційною діяльністю з метою одержання прибутку, зобов'язані нести ризики, зв'язані з цією діяльністю [63, с.8]. Іншу позицію по даному питанню займав Г.К. Матвєєв. Він вважає, що високий ступінь майнової відповідальності підприємця недостатньо обґрунтований, тому що без прибутку неможливо їхнє матеріальне поліпшення, а страхування відповідальності за комерційні ризики ще не розвинуто [51, с.122].
Основна мета підприємницької діяльності – це отримання прибутку, що є наступною ознакою підприємництва. Прибуток суб’єкта господарювання – це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р., прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Під доходами в Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників за звітний період), а під витратами – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками за звітний період) [3].
Сутність підприємницької діяльності зводиться до одержання максимально можливого прибутку. Прагнення підвищити потенціал прибутковості є стимулом, критерієм ефективності визначальним стратегічним моментом та кінцевим результатом підприємництва [20, с.21]. Водночас, навіть якщо в результаті такої діяльності отримується не прибуток, а збитки, але вона була направлена на одержання доходу – таку діяльність слід вважати підприємницькою.
Разом з тим, як зазначає О.М. Олейник, не можна вважати прибуток безумовною метою діяльності підприємця, тому що існує ще необхідність досягнення соціального ефекту від підприємницької діяльності в екології, охороні здоров’я, культурі і соціальному забезпеченні тощо. У підприємницької діяльності повинно бути своєрідна єдність двох цілей – створення продукту (товару), здатного задовольнити або сформувати потреби суспільства, і тільки на основі цього отримання прибутку [28, с.22]. Саме з цим пов’язане закріплення у легальному визначенні підприємництва, нарівні з одержанням прибутку, мети досягнення економічних і соціальних результатів.
Наступна ознака – систематичність, що дозволяє відмежувати підприємництво від інших видів економічної діяльності, які можуть приносити прибуток, але не постійно. На думку В.К.Колпакова, регламентуючи підприємництво, законодавець підкреслює систематичний характер даної діяльності. Отже, одноразове надання послуг, виготовлення продукції тощо не може розглядатися як підприємницька діяльність[18, с.615].
На жаль, Господарський кодекс не визначає критеріїв та ознак систематичності, що призводить до різного тлумачення поняття «систематичність». Систематичність як ознака підприємництва тлумачиться як кількість однорідних дій, але зі специфікою розмежування в галузях законодавства (у трудовому праві систематичність – це здійснення два і більш рази однорідних дій, а в кримінальному праві – здійснення три і більш однорідні дії) [27, с.7]. Інші автори піддають критиці спроби описати систематичність через кількісні показники, оскільки, неможливо серйозно стверджувати, що дві операції або угоди – це ще не система, а три – утворюють потрібний стан, і пропонують системність операції тлумачити як єдність, безперервність, підпорядкування загальній меті [28, с.19]. А Н.О. Саніахметова перспективним вважає застосування «методу виключення» – епізодична або одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, в той же час регулярна, професійна, постійна повторювана діяльність є такою. У випадку виникнення спору про систематичність питання повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин [58, с.6].
Закріплення в легальному визначенні підприємництва ознаки систематичності є позитивним, проте, існує об’єктивна необхідність законодавчого визначення тих ознак, за якими діяльність суб’єкта господарювання буде вважатись систематичною.
Підприємницька діяльність характеризується також професійністю. Ґрунтуючись на наведених вище положеннях, висловлених науковцями, можна зробити висновок, що професіоналізм підприємця полягає у наявності певної кваліфікації або навичок, необхідних для прийняття та реалізації рішень. При цьому, в певних випадках наявність професійної підготовки є необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності (наприклад, медичної, банківської, аудиторської тощо). Підприємець повинен володіти інформацією, що дозволяє йому прийняти відповідне рішення, і це також є показником професійності.
Отже, хоча професійність підприємницької діяльності і не виділяється законодавцем в якості необхідної ознаки, вона має важливе значення для характеристики діяльності як підприємницької. Тому, доповнення легального визначення підприємництва ознакою професіоналізму буде відігравати позитивну роль при застосуванні його на практиці.
Підприємницька діяльність є підзаконною, тобто повинна здійснюватися лише в межах законодавчо визначених можливостей. При цьому, існують певні обмеження щодо здійснення підприємництва, які можуть бути пов’язані з дозволом займатись тільки певними видами діяльності (які передбачені в статуті, ліцензії, патенті тощо).
У літературі також називається така ознака підприємництва, я необхідність державної реєстрації. Проте, погоджуємось з позицією О.В. Клим, що «варто говорити скоріше про законність, правомірність підприємницької діяльності, адже державна реєстрація, ліцензування, сертифікація тощо є характеристиками саме законної підприємницької діяльності. Тому державну реєстрацію варто вважати ознакою не підприємництва, а характеристикою його суб'єкта – підприємця [17, с.20].
Ще однією важливою рисою підприємницької діяльності є особиста відповідальність суб’єкта підприємництва. У науковій літературі ця ознака тлумачиться по-різному: як майнова відповідальності [16, с.40], крім майнової також фінансова відповідальність, або повна економічна відповідальність. Вважаємо, що в даному випадку потрібно розуміти юридичну відповідальність загалом, так як за наявності певних правопорушень до підприємця можуть бути застосовані різні види юридичної відповідальності, в тому числі адміністративна і кримінальна.
До ознак підприємницької діяльності відноситься також її творчий і інноваційний характер. Її суть і відмінність від інших видів господарювання полягає в пошуку, за умов невизначеності, нових можливостей найкращого використання обмежених організаційних ресурсів, у тому числі часу, та ефективній, зорієнтованій на інновації, реалізації цих можливостей на практиці (у виробництві, наданні послуг тощо) в різних сферах суспільного життя [59, с.12].
Підприємницьку діяльність необхідно відмежовувати від суміжних понять, зокрема «економічної діяльності» і «господарської діяльності». Досить детально ці поняття аналізуються в економічній науці. «Економічна діяльність» розглядається як один із видів економічної активності людини, форма участі індивіда у суспільному виробництві та спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого та членів сім’ї. Доповнення до економічної діяльності визначення «господарська діяльність» передбачає «момент раціональності», ефективності. Ведучи мову про підприємницьку діяльність економісти звичайно підкреслюють новаторський та ризиковий характер, а також її мету – отримання прибутку [28, с.17]. Отже, найбільш загальним поняттям є економічна діяльність, різновидом якої є господарська діяльність; а підприємницька діяльність є складовою господарської, а, отже, і економічної діяльності. Така позиція підтримується вченими-юристами та відображена в національному законодавстві.
Господарський кодекс України розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Так, ч.1 ст. 3 Кодексу визначає, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [16]. Кодексом також визначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому, господарська діяльність може здійснюватись і без мети отримання прибутку (лише заради досягнення економічних та соціальних результатів).
Така точка зору підтримується і доктриною права. Так, наприклад, В. Щербина залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності поділяє її на два різновиди – підприємницьку (комерційну) та непідприємницьку (некомерційну). Господарська діяльність, на думку вченого, хоча і є переважно підприємницькою, тобто здійснюваною з метою отримання прибутку, проте охоплює і непідприємницьку діяльність, щодо якої отримання прибутку не лише не обов’язкове (казенні підприємства, експериментальні та інші планово-збиткові підприємства, які фінансуються за рахунок державних дотацій), а й іноді прямо заборонене законом (товарні, фондові біржі, організації, що саморегулюються на ринку цінних паперів, об’єднання підприємств тощо) [40,6-7].
Підприємництво слід відмежовувати і від поняття «біснес». Так, В. Гриньова зазначає, що бізнес – це комерційна діяльність, яка визначає спосіб існування людини і дозволяє бути йому незалежним у судженнях і прийнятті рішень. В американському вживанні значення слова «бізнес» визначається як будь-яка справа, комерційне або виробниче підприємство, комерційна практика, політика окремого підприємця або цілої фірми [29, с. 146]. Розмежовує вказані поняття й І.Н. Герчикова. На думку вченої, бізнес – більш широке поняття, ніж підприємництво, оскільки до бізнесу можна віднести здійснення разових комерційних угод у будь-якій сфері економічної діяльності, які спрямовані на отримання доходу (прибутку). Це дає підставу для висновку, що не будь-який бізнес є підприємництвом, але будь-яке підприємництво є бізнесом [12, с. 403].
Характеристика процесу управління ризиками на підприємстві
Підприємництва без ризику не існує. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Ризик обов'язково повинний бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, усі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку [30]. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для пом'якшення різких коливань на ринку. Головна мета менеджменту, особливо для умов сьогоднішньої вітчизняної економіки - домогтися, щоб при самому гіршому розкладі мова могла йти тільки про деяке зменшення прибутку, але не в якому випадку не поставало питання про банкрутство підприємства. Тому особлива увага приділяється постійному удосконалюванню управління ризиком - ризик-менеджменту. Ризик-менеджмент представляє систему управління ризиком і економічними (точніше фінансовими) відносинами, що виникають у процесі цього управління, і включає стратегію і тактику управлінських дій.
Під стратегією управління маються на увазі напрямки і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Кожному способу відповідає визначений набір правил і обмежень для ухвалення кращого рішення. Стратегія допомагає сконцентрувати зусилля на різних варіантах рішення, які не суперечать генеральній лінії стратегії і відкинути всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети дана стратегія припиняє своє існування, оскільки нові цілі висувають задачу розробки нової стратегії [30].
Тактика - практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення встановленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення і самих конструктивних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.
Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлена характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію [30].
Щоб оцінити імовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанту, слід насамперед знати усі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх кількісно або оцінити їх ймовірність.
При цьому природне бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що чинить вплив на хід і результати підприємництва, здатний приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Він може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших. Якщо випадкова подія двояко впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових втрат супровідний їхній виграш.
Далі приведемо основні прийоми зниження ступеня ризику.
Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу розміщення коштів між різними об'єктами вкладення капіталу (видами бізнесу), безпосередньо не пов'язаних між собою, з метою зниження рівня ризику і втрат доходів.
Диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує рівень ризику) [30, c.95].
Придбання додаткової інформації про вибір і результати. Більш повна інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її дуже коштовною.
Головною проблемою дії будь-якого підприємства в умовах відсутності інформації є те, що вона не знає напевно, які рішення забезпечать їй одержання прибутку, а які потягнуть за собою збитки.
Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін., застосовується банками для зниження рівня ризику при видачі позичок, господарюючими суб'єктами при продажу товарів у кредит, наданні позичок, визначенні сум вкладення капіталу та ін. [22].
Одним з найбільш розповсюджених способів управління ризиками є страхування ризиків - перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати, який реалізується шляхом передачі ризиків страховій компанії. Перелік ризиків, які можуть негативно вплинути на фінансові результати будь-якої комерційної діяльності досить широкий і не завжди прогнозований, тому в сучасних умовах страхування стало універсальним засобом захисту майнових інтересів підприємств і організацій усіх форм власності [22, с. 176-190].
Метод уникнення ризиків або відмови від них.
Прикладом використання методу є припинення виробництва певної продукції, відмова від сфери бізнесу, у якій є такі ризики, і вибір нових, у яких цих ризиків немає. Застосовуючи цей метод, компанії більш воліють уникнути ризиків, ніж отримати прибуток.
Такий метод керування ризиками особливо ефективний, коли великі ймовірність виникнення збитків (реалізації ризиків) і можливий розмір збитку. Запобігання ризиковим ситуаціям у цьому разі є найкращою і єдиною практичною альтернативою. Метод застосовують до однорідних і неоднорідних ризиків, до одиничних і масових ризиків, тому що розмір можливого збитку, незалежно від конкретних значень параметрів однорідності і кількості ризиків, для фірми все одно великий і небажаний. Наприклад, компанія може відмовитися від будівництва нового хімічного заводу, якщо умови страхування можливих ризиків будуть неприйнятними для неї. Або фармацевтична компанія може відмовитися від випуску певних ліків у разі, якщо почне з'являтися інформація про їх непередбачену побічну дію [37].
Метод прийняття ризику на себе або утримування ризику.
Суть цього методу - покриття збитків за рахунок власних фінансових ресурсів компанії. При цьому може йтися про планове прийняття ризику та про незаплановане. В останньому разі ризик-менеджер або невпевнений, чи існує взагалі певний вид ризику, або він не зміг його виявити.
Використання методу виправдане в тих випадках, коли:
частота збитків невисока;
величина потенційних збитків невелика (і тому їх можна покрити за рахунок поточних грошових надходжень).
Якщо ризики однорідні чи неоднорідні, але їх багато, у фірми є альтернатива:
залишити ризики в себе, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія дозволяють це зробити (незалежно від кількості ризиків);
передати ризики іншим суб'єктам, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія диктують їй вибір цього шляху.
Якщо ж ризики однорідні чи неоднорідні, але їх мало, то найчастіше фірма залишає їх у себе, тому що вони несуттєво знижують фінансові можливості фірми.
Цей метод управління ризиками використовують досить часто, тому що в багатьох ситуаціях збитки настільки незначні, що компанія може покрити їх самостійно [37].
Метод запобігання збиткам. Суть цього методу управління ризиками - проведення заходів, спрямованих на зниження їх імовірності. Застосування цього методу виправдане, якщо:
імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, досить велика -саме на її зниження і спрямовано метод;
розмір можливого збитку невеликий (інакше доцільне використання методу уникнення ризиків, застосування якого виправдане, коли ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний).
Ризики можуть бути як однорідними, так і неоднорідними. Вони можуть мати масовий характер (масові ризики), але можуть бути й одиничними.
Метод зменшення розміру збитків. Незважаючи на всі зусилля компанії знизити ризики, деяких збитків вона все-таки зазнає. Для таких ризиків і можна застосовувати метод зменшення розміру збитків. Суть цього методу - проведення заходів, спрямованих на зниження розміру можливого збитку.
Застосування цього методу виправдане в таких випадках:
великий розмір можливого збитку;
імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, невелика (інакше доцільно використовувати метод відмови від ризиків, застосування якого виправдане, якщо ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний).
Діяльність компанії для зменшення збитків спрямована на мінімізацію негативного впливу збитків [37].
Страхування. Це один з найчастіше використовуваних методів управління ризиками. Його суть - зменшення участі самої фірми у відшкодуванні збитку за рахунок передачі нею (фірмою-страхувальником) страховій компанії (страховику) відповідальності. Застосування методу на рівні фірми виправдане в таких випадках:
1. Імовірність реалізації ризику, тобто появи збитку, невисока, але
розмір можливого збитку досить великий. Незалежно від однорідності чи
неоднорідності ризиків, а також від кількості ризиків (масові чи одиничні), страхування доцільне.
2. Імовірність реалізації ризиків, тобто появи збитку, висока, але розмір можливого збитку невеликий. Страхування виправдане, якщо ризики однорідні чи неоднорідні та їх багато. Звичайно, через малий розмір можливого збитку фірма може їх залишити в себе, однак масовість таких ризиків може призвести до значного збитку, тому страхування в цьому випадку найкраще. У випадку, коли ризики однорідні і масові, фірма може управляти ними на основі самострахування [37].
Самострахування.
Суть цього методу управління ризиками - створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, на зразок фондів страхових і перестрахувальних компаній.
Самострахування відрізняється від методу прийняття ризиків на себе тим, що компанія має справу з великою кількістю однорідних ризиків. Щоб точно спрогнозувати розмір збитку, метод самострахування передбачає можливість концентрації великої кількості однорідних ризиків. Однак на відміну від страхування страхові резерви створюють усередині однієї ділової одиниці, зазвичай промислової чи промислово-фінансової групи.
Самострахування припускає створення фінансових механізмів, що дозволяють заздалегідь створити фонди для фінансування збитків. Одним з механізмів проведення самострахування є створення кептивних страхових компаній.
Кептивні страхові компанії - це страхові компанії, що входять у групу нестрахових організацій - промислових, промислово-фінансових, фінансових груп тощо - і страхують ризики всієї групи.
Отже, найпоширенішими методами управління ризиками є [37]:
уникнення ризиків чи відмова від них;
прийняття ризиків на себе;
запобігання збиткам;
зменшення розміру збитків;
страхування;
самострахування.