1   2   3
Ім'я файлу: 410404 Образ Ніки у мистецтві Давньої Греції.doc
Розширення: doc
Розмір: 280кб.
Дата: 24.03.2020
Пов'язані файли:
Закон_аудит.docx

410404 Образ Ніки у мистецтві Давньої Греції
ЗМІСТ
Вступ

РОЗДІЛ 1. Мистецтво Стародавньої Греції

1.1 Передумови розвитку грецької скульптури

1.2 Етапи становлення мистецтва скульптури Стародавньої Греції

РОЗДІЛ 2. Ніка Самофракійська – геніальна спадщина Еллади

2.1 Історія і образ богині Ніки

2.2. Богиня Ніка в міфотворчості Стародавньої Греції

2.3. Ніка і традиції мистецтва

2.4. Гордість Лувра: Ніка Самофракійська

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП
Актуальність теми. Стародавня Греція, як і мистецтво тієї епохи, займають особливе місце у світовій історії. Деякі історики так і називають цю цивілізацію «грецьке диво», і це не є перебільшенням, оскільки твори мистецтва, що дійшли до наших днів, дивують і вражають нашу уяву до цих пір. У нашому сучасному світі здається, що вже ніщо не може здивувати людину, коли всі механізоване і доведено до автоматизму, і щодня з’являється щось нове для спрощення життя людей. Але коли дивишся на стародавні пам’ятки скульптури, живопису, архітектури, вазопису та ін.., розумієш, що простояли століття споруди, і що збереглися картини і кераміка, не просто радують око, але і доставляють духовне задоволення і виробляють незабутні враження, а всього-то варто лише один раз подивитися і переконатися в цьому.

Мистецтво Стародавньої Греції вивчається вченими всіх країн вже величезну кількість років і актуальність давньогрецького мистецтва з часом лише посилюється. Адже і зараз існує грецьке напрямок у мистецтві, трохи видозмінений грецький стиль прикрашає не один музей, театр, а часом і в звичайних будинках, люди намагаються перенестися в цю епоху, за коштами обробки кімнат в античному стилі. Отже, значимість цієї теми не може викликати будь-яких сумнівів, тому як вивчаючи мистецтво Стародавньої Греції ми не тільки вчимося красу, а й пізнаємо через нього побут і життя як економічну так і політичну того часу.

На жаль, збереглося не всю спадщину мистецтва Стародавньої Греції, але це жодною мірою не завадило вченим, істориком не тільки нашого часу, але жили в різні століття відкривати, вивчати і описувати всілякі пам’ятки давньогрецького мистецтва.

Греки завжди вважали, що тільки в прекрасному тілі може жити прекрасна душа. Тому гармонія тіла, зовнішня досконалість – неодмінна умова і основа ідеальної людини. Грецький ідеал визначається терміном калокагатія (грец. kalos – прекрасний, agathos – добрий). Оскільки калокагатія включає досконалість і тілесного складання, і духовно етичного складу, то одночасно з красою і силою ідеал несе в собі справедливість, цнотливість, мужність і розумність.

Грецька скульптура розповсюдилася далеко за межі своєї батьківщини на Малу Азію і Італію, на Сицилію та острови Середземномор'я, на Північну Африку та всі місця, де греки засновували свої поселення. Грецькі міста знаходилися навіть на північному побережжі Чорного моря.

Ніде більш скульптура не підіймалася на таку висоту, ніде більш так не цінувалася людина, як в старогрецькій цивілізації. Творіння скульпторів Античної (Стародавньої) Греції є ідеалом, каноном для мистецтва безлічі пізніших цивілізацій. Не втрачає воно своєї актуальності і в наші дні, коли формуються нові види скульптурного мистецтва, а загальні погляди на нього неодноразово переглядаються і міняються.

Об’єктом дослідження є образ богині Ніки.

Предметом дослідження є образ богині Ніки в мистецтві майстрів скульптури Стародавньої Греції.

Мета дослідження визначити особливості образу Ніки у мистецтві Давньої Греції та простежити певну еволюцію в стародавньому скульптурному мистецтві.

Досягнення мети курсової роботи передбачає вирішення наступних завдань:

  1. визначити й охарактеризувати розвиток старогрецького скульптурного мистецтва у загальній картині та певному окремому періоді;

  2. проаналізувати етапи становлення мистецтва скульптури Стародавньої Греції;

  3. висвітлити образ богині Ніки.

  4. проаналізувати образ Ніки в міфотворчості Стародавньої Греції.

Територіальні рамки дослідження теми охоплюють загальну територію старогрецьких держав на півдні Балканського півострова, островах Егейського моря (Евбея, Крит, Лесбос, Родос, Самос), узбережжя Фракії, по західній береговій смузі материка Азії, тобто весь простір Стародавньої Еллади.

Хронологічні межі роботи охоплюють загальний період розвитку скульптури Стародавньої Греції, тобто VII – I ст. до н. е.

Стан наукової розробки дослідження. Літератури, що стосується даної теми, є досить багато, але більшість з них дає загальну характеристику про скульптуру Стародавньої Греції. Проте навіть на цій основі можна зробити певні висновки і сформувати досить точне уявлення про дане питання.

Для дослідження теми використовувались праця Немировского О. Й. «История Древнего мира», праця Гнедича П. П. «Всемирная история искусств», праці вчених минулого та позаминулого століть Кузіщина В. И., Баумгартена Ф. Вивченню грецької скульптури багато уваги приділив Колпинский Ю. Д. написавши наукову працю «Скульптура Древней Эллады».

Широко використовувались Інтернет-джерела, що допомогли більш специфічно висвітлити дане питання.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел додатків.

РОЗДІЛ 1. Мистецтво Стародавньої Греції
1.1 Передумови розвитку грецької скульптури
Серед всього образотворчого мистецтва стародавніх цивілізацій мистецтво Стародавньої Греції, зокрема, її скульптура, займає абсолютно особливе місце. Ніде більш скульптура не підіймалася на таку висоту, ніде більш так не цінувалася людина, як в старогрецькій цивілізації. Їй доводилося долати опір не тільки матеріалу, але і традицій умовного, усередненого зображення людей, які в результаті своєї, так званої, еволюції досягли неперевершеної досконалості в естетичному виразі образів. У чому ж причина такого творчого гуманізму і надзвичайної популярності скульптурного мистецтва в Стародавній Греції?

І. Тен в своїх «Лекціях естетики» пояснює простоту форми еллінського мистецтва фізичними особливостями краю. Греків не надихав, як єгиптян, нескінченний піщаний океан Сахари; їхня уява не обмежувалась масивами Гімалайських гір та сухою площиною Каспійського прибережжя. Навколо них було все дуже просто і зрозуміло. Невеликі граціозні гори, гаї, що розрослися у їх підошов, море, поцятковане островами, які так близько лежать один до іншого, – було важко знайти пункт, де б далека земля не виднілася на горизонті. Погляд охоплює повнотою кожну форму, не втрачаючи її. Звідси і пішло вироблення визначених, точних понять. З міської цитаделі можна було охопити поглядом всю державу. Місто, передмістя, селища – от і все. Туману тут ніколи не буває, навіть дощу майже немає. Спека обмежувалась близькістю моря. Навколо вічне літо: маслини, помаранчі, лимони, кипариси, виноград дають постійну дармову їжу жителю. Греки не «безпорадні пасинки природи», а швидше її рівноправні брати. Їм не потрібно винаходити теплого одягу і жител, комфортних доріг та тротуарів, адже бруду тут не буває. Їм не потрібно будувати театр, тому що сидіти в ньому задушливо, а на терасі гори сидіти так добре і прохолодно. Помістити в центрі тераси сцену – і справа зроблено [12, c. 90]. Мініатюрність природи, точне враження дрібних контурів виробили в елліністичній культурі дивовижну вразливість для сприйняття самих дріб'язкових деталей, з яких складаються маси. Доступність форми і відраза від всього колосального примусили греків будувати маленькі храми і ліпити богів у натуральну величину. Краса, свіжість і яскравість оточуючого їх, майже, ідеального світу примусили так зріднитися з цією красою, що всякий відступ від останньої приймався за аномалію, за виняткове явище, негідне узагальнених ідеалів мистецтва. Звідси й бере початок та характерна межа відсутності потворних форм в еллінському мистецтві. Простота і краса йдуть рука в руку в класичному світі.

Не останню роль в передумовах грецького скульптурного мистецтва зіграли їх політичні установи. На Нилі, як і на Євфраті та на Тигрі, повновладні одні монархи у всіх областях, а отже, і в мистецтві. Прославляти досконалість владики було єдиним завданням, яке ставилось художнику; його мистецтво було придворне, залежне: він не міг вільно зважати на закони своєї майстерності. Проте Зовсім інакша ситуація склалася в Елладі. Тут не було володарів-тиранів, які б утримували художню творчість і примушували б служити собі, тут художник служив своїм мистецтвом блаженним богам і вільним громадянам. Вільний він сам, вільна і його праця. Він прагнув виразити в своїх образах те, що втішало його освічених одноплемінників. Особливим збігом було те, що у греків користувалися великою пошаною гімнастичні вправи. У 700 р. до н.е. оголене тіло атлета стає звичною нормою. Великий національний інтерес, який греки виявляли до удосконалення фізичної частини людини, тонкий погляд, який вони виробили в собі для оцінки всіх тілесних переваг і всього того, що забезпечувало перемогу в змаганнях, – все це стало шляхом для вдосконалення і неперевершеності грецької пластики, що зображала людські тіла. Аристотель, пророкуючи блискуче майбутнє хлопцеві, говорить: «І будеш ти з повними грудьми, білою шкірою, широкими плечима, розвиненими ногами, у вінку з квітучого очерету, гуляти по священних гаях, вдихаючи в себе аромат трав і тополь, що розпускаються». День за днем художники бачили перед очима прекрасні юнацькі тіла, що знаходилися в найжвавішому русі. Їм не потрібні були жалюгідні моделі, адже на тлі такої абсолютної фізичної краси вони б вигляділи просто нікчемними. Розвинені гімнастикою тіла порушували захоплення народу: художники, прагнучи створити атлетично довершені фігури, залишалися на ґрунті істинно народного мистецтва, якому сприяли всі шари суспільства. Відсутність одягу нікого не шокувала. До всього відносилися дуже просто, соромитися було нічого. Водночас, цнотливість від цього не програвала. Адже вся грецька культура ґрунтувалась на релігійній тогочасній моралі, а вона, в свою чергу, завжди оспівувала фізичну естетику людини. Доводячи до найбільшої досконалості виконання своїх робіт, еллінські майстри в їх геніальному творчому потенціалі задовольнялися тим, що їхня робота ставала ще прекраснішою та неповторнішою, проходячи культурну еволюцію [1, c. 134]. Вони не вважали забобонним спиратися на своїх великих попередників, адже саме в такий спосіб можна досягти найвищого професіоналізму в досягненні ідеальних образів вічної, без будь-яких вад та недоліків, абсолютної краси. Це було найвищою майстерністю.

Тепер перейдемо до послідовного вивчення всіх етапів розвитку старогрецької скульптури – від її зародження до кризи всієї цивілізації.
1.2 Етапи становлення мистецтва скульптури Стародавньої Греції
Найдавніший період становлення старогрецького скульптурного мистецтва традиційно називають архаїчним (VII – VI ст. до н. е.). В архаїчному етапі старогрецької скульптури вперше простежується прагнення скульптора передати красу ідеального людського тіла, яке повною мірою виявилося в творах пізнішої епохи, але художнику дуже важко ще було відійти від форми кам'яного блоку, тому фігури цього періоду завжди статичні.

Про початок статуарної скульптури ми знаємо досить мало. За грецькими переказами, вона розвивалася з тих грубих зображень богів первісної епохи (так званих «xoana»), які звичайно небагато чим відрізнялися від простих дерев'яних стовпів. За переказами, першим в ці грубі дерев’яні грудомахи вніс життя Дедал, особа міфологічна і абсолютно легендарна, «розплющивши їм очі і відділивши руки і ноги від тулуба». Дедал виготовляв виключно дерев'яні вироби. Але старогрецькі творці вживали всякого роду пористі вапняки зважаючи на їх м'якість; лише в VII ст. до н.е. скульптори перейшли до твердого мармуру, особливо на багатих мармуром островах ( Родос, Тінос, Делос і ін.). Давніми пам'ятками грецької скульптури були фігурки з бронзи, теракоти і слонячої кістки, в яких помітно прагнення якомога точніше передати анатомічну будову людського тіла. Це прагнення відобразилося і у фігурних розписах кераміки [11, c. 84]. Приблизно до цього часу розвинулася і техніка масштабніших бронзових виробів: фігури спочатку вибивалися молотком по дерев'яній основі і скріплялися між собою заклепками, поки Главк з Хіоса близько 600 р. до н.е. не винайшов паяння. До 500 р. до н.е. самосці Рек і Феодор стали вживати литу бронзу, завдяки застосуванню якої художні твори з метала набули широкого поширення; Самос стає центром обробки металів.

У скульптурі архаїчної епохи переважають статуї струнких оголених юнаків і задрапірованих молодих дівчат – куроси і кора. Ні дитинство, ні старість тоді не привертали уваги художників, адже тільки в зрілій молодості життєві сили знаходяться в розквіті і рівновазі. Раннє грецьке мистецтво створює образи Чоловіка і Жінки в їх ідеальному варіанті.

У ту епоху духовні горизонти надзвичайно розширювалися, людина немов би відчула себе тою, що стоїть тет-а-тет зі Всесвітом і захотіла осягнути його гармонію, таємницю його цілісності. Подробиці вислизали, уявлення про конкретний «механізм» всесвіту були найфантастичніші, але пафос цілого, свідомість загального взаємозв'язку – ось що складало силу філософії, поезії і мистецтва архаїчної Греції.

Наступний, класичний, період старогрецької скульптури доводиться на V – IV ст. до н.е. (рання класика або «строгий стиль» – 500/490 – 460/450 рр. до н.е.; висока – 450 – 430/420 рр. до н.е.; «багатий стиль» – 420 – 400/390 рр. до н.е.; пізня класика – 400/390 – 320 рр. до н. e.) [11, c. 52]. Для стародавньої Греції це був період найвищого розквіту. Як і раніше, образ атлета – найпоширеніша тема скульптури. Досконалу людську красу – ось що прагнули втілити греки в образах атлетів. Давньогрецький письменник та вільнодумець періоду занепаду античного світу Лукіан писав, що створити її непросто, вона полягає в тому, щоб воєдино злилися чеснота душі з відповідною красою тіла. Наприклад, фігура дельфійського візничого з композиції, створеної близько 476 р. до н.е. невідомим майстром нагадує величну дорійську колону з каннелюрами. Обличчя повно стриманої сили, спокою, урочистості і благородства, лінії лоба, носа, брови і губи бездоганні по малюнку. Ідеально прекрасний образ не позбавлений, проте, життєвості. У зіниці очей було вставлене кольорове каміння, що пожвавило вираз. Фігура відлита в бронзі, що стала з того часу улюбленим матеріалом.

Кінець V – IV ст. до н. е. – період бурхливого духовного життя Греції, формування ідеалістичних ідей Сократа і Платона у філософії, що розвивалися в боротьбі з матеріалістичною філософією Демокріта, час складання і нових форм грецького образотворчого мистецтва. У скульптурі на зміну мужності і суворості образів строгої класики приходить інтерес до душевного світу людини, і в пластиці знаходить віддзеркалення складніша і менш прямолінійна його характеристика. Ця епоха виховала великих творців: Праксителя, Скопаса, Мирона, Лісіппа. Саме вони були починальниками нових жанрів в скульптурному мистецтві пізньої класики, які знайшли подальший розвиток на наступному етапі – в еллінізмі.

Процес культурного розвитку в період еллінізму (IV – I ст. до н.е.) проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попереднім часом. Ці нові умови створювалися в новій, розширеній ойкумені, тому колі земель, в яких жила людина епохи еллінізму. Якщо в попередній час людина відчувала себе перш за все жителем невеликого поліса в Греції або сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилося переміщення і змішення населення, розсувалися вузькі рамки і житель не тільки масштабних держав Птолемеї, Македонії або Пергама, але навіть невеликих грецьких полісів відчув, що він не тільки член свого міста або общини, де народився, але і крупнішого територіального об'єднання і певною мірою всього світу еллінізму.

Елліністична скульптура повністю деформується в умовах тогочасного політичного та державного устрою, який всіляко сприяє її розвитку. Починає переважати патетичній стиль, що відповідає новим рисам архітектури, але у порівнянні з класичною скульптурою мистецький рівень її дещо нижчий. Виникають нові осередки розвитку скульптури. Античних майстрів доповнювали скульптори Пергама, Александрії, Родосу та Антіохії. Елліністичне мистецтво вдається до інших об’ємів та засобів виразності. Помпезність і інтимність – протилежні риси, що поєднуються в контрастному мистецтві еллінізму – гігантське і мініатюрне, парадне і побутове, алегоричне і натуральне. Світ став складнішим, багатозначнішим. Головна тенденція – відхід від узагальненого людського типу до розуміння людини як істоти конкретної, індивідуальної, а звідси і зростаюча увага до його психології, і нова зіркість до національних, вікових, соціальних та інших прикмет особи. Класичні персонажі доповнюються скульптурними картинами «гігантомахїі» – боротьби богів, скульптурними групами, жанровими та еротичними сюжетами.

Скульптурне мистецтво еллінізму дало світові твори, які в нашому уявленні синтезують вищі досягнення античної пластики, що є її недосяжними зразками – Афродіта Мілоська, Ніка Самофракійська, вівтар Зевса в Пергамі. Ці прославлені скульптури були створені в епоху еллінізму. Їх автори, про яких нічого або майже нічого не відомо, працювали в руслі класичної традиції, розвиваючи її справді творчо.

Мистецтво епохи еллінізму, що відображає різноманітні аспекти життя того часу, завершує довгий шлях розвитку старогрецького мистецтва, зокрема і скульптурного.

Скульптура періоду архаїки розвивалась доволі складними шляхами. Майже до самого кінця архаїчного періоду – до середини VI в. до н.е. – створювалися виключно фронтальні і нерухомі статуї богів, немов застиглих в урочистому спокої. На цих статуях лежав друк канонічної системи, що не дозволяла творцю порушувати правила, усталені для культової статуї.

Пошуки раціональних основ краси, гармонія, заснована на мірі й числі дуже важливий момент в естетиці греків. Філософи-піфагорійці прагнули уловити закономірні числові відносини в музичних співзвуччях і в розташуванні небесних світил, вважаючи, що гармонія музична відповідає природі речей, космічному порядку, «гармонії сфер». Художники шукали математично вивірені пропорції людського тіла і «тіла» архітектури.

Підсумовуючи все вище сказане, мі приходимо до висновку, що в епоху архаїки були закладені основи старогрецької скульптури, напрями і варіанти її розвитку. Вже тоді були зрозумілі основні цілі скульптури, естетичні ідеали і прагнення стародавніх греків. У пізніші періоди відбувається розвиток і вдосконалення цих ідеалів і майстерності стародавніх скульпторів.

Кінець V ст. до н.е. був часом розквіту діяльності одного з найбільших грецьких скульпторів, представника перехідного періоду в скульптурі від ранньої класики до мистецтва періклівського часу, Мирона з Ельовтер. Мирон був старшим сучасником Фідія і Поліклета і вважався одним з найбільших скульпторів свого часу. Працював в бронзі, проте жоден з його творів не зберігся; вони відомі головним чином по копіях.

Фідій, старогрецький скульптор, якого багато хто вважає найбільшим художником старовини. Фідій був уродженцем Афін, його батька звали Хармідом. Майстерності скульптора Фідій вчився в Афінах в школі Гегія та в Аргосі в школі Агелада (в останній, можливо, одночасно з Поліклетом). Серед існуючих нині статуй немає жодної, яка б поза сумнівом належала Фідію. Наші знання про його творчість засновані на описах античних авторів, на вивченні пізніх копій, а також робіт, що збереглися, які з більшою або меншою достовірністю приписуються Фідію.

Рукам Фідія належить легендарна статуя Зевса Олімпійського, що не зберігся до наших днів. Це була статуя із золота і слонячої кістки. Скульптура з цих дорогоцінних матеріалів була дарунком міста богам. Вона стояла протягом всього античного періоду. Золото і слонячу кістку вживали головним чином для статуй-колосів. Слоняча кістка цих статуй передавала білизну особи, рук і голих ніг, одяг був із золота різних відтінків, які вміло додавали йому ефектності та динамічності, що так вміло зобразив майстер.

Представник пізньої класики Пракситель (IV ст. до н.е.), народився в Афінах близько 390 р. до н.е. Можливо, Пракситель – син і учень Кефісодота Старшого. Пракситель працював в рідному місті в 370 – 330 рр. до н.е., а в 350 –330 рр. до н.е. ліпив також в Мантінії і в Малій Азії. Його твори, в основному мармурові, відомі головним чином по римських копіях і свідоцтвах античних авторів.

Пракситель був неперевершеним майстром в передачі грації тіла і тонкої гармонії духу. У його творчості на зміну величності і піднесеності образів V ст. до н.е. приходять витонченість і мрійлива ніжність. Мистецтво Праксителя знайшло своє продовження в творах його синів і учнів, Кефісодота Молодшого і Тімарха, які працювали на замовлення птоломеїв на острові Кіс і перенесли стиль скульптора на схід. Проте в александрійських наслідуваннях властива Праксителю ніжність обертається, нажаль, слабкістю і млявою безживністю.

Отже, період класичного розвитку стародавньої грецької скульптури став золотим віком її розвитку. Твори скульптурного мистецтва доби класики стояли або в храмах, або на відкритому повітрі, на площах, на березі моря, – скрізь можна було побачити мармурові витончені зображення. Навіть великий Плутарх говорив, що в Афінах було більше статуй, ніж живих людей.

Еллінізм – етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334 – 323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився у 30 р. до н. е. підпорядкуванням Єгипту [15].

Мистецтво епохи еллінізму воскресало новими ідеями загальності і людяності. Очевидний інтерес творців скульптури до життя у всіх його проявах простежується у багатьох творах. Творчий погляд художників, що наситилися героїкою міфів, звертається в натуралізм, що стає не менш важливим, ніж зображення культових статуй.

Складний розвиток різноликих держав еллінізму породив створення багатьох художніх шкіл в скульптурі. І якщо в класичну епоху процвітала афінська школа пластики, то в період еллінізму на передній план виходять нові центри скульптурної творчості – Пергам, Александрія, Родос і Антіохия. Краще всього відомі твори пергамської школи з характерною для неї патетикою і підкресленим драматизмом скульптурних зображень. Так, монументальний фриз Пергамського вівтаря, виконаний в дуже високому рельєфі, передає битву олімпійських богів з повсталими проти них синами Землі – гігантами. Гіганти гинуть, їх фігури виражають відчай, страждання, фігури олімпійців, навпаки, спокійні та надихаючі [18].

До традиційного уявлення греків про владу долі тепер домішується думка про безпорадність людини – іграшки сліпих сил.

Іноді скульптура еллінізму була призначена і дня суспільних споруд. Так, на острові Родос, як повідомляє Пліній Старший, було близько сотні колосів (скульптури, що перевищують людське зростання). Наймасштабнішим був грандіозний Колос Родоський, який став даром покровителю острова, богу Геліосу, що сприяв успішній перемозі флоту і армії Деметрія Поліоркета. Тридцятиметрову статую Геліоса спроектував родосський скульптор Харес. Ноги статуї упиралися в дві скелі, а між ними в гавань могли проходити кораблі. Але через 56 років, надломившися в колінах, статуя звалилася. За словами Плінія Старшого, навіть будучи зруйнованою вона залишалась викликати подив своєю грандіозністю.

Особливо великим був вплив культури еллінізму на римську культуру: у Рим були вивезені багато творів мистецтва, бібліотеки, архіви, що збагатили латинську культуру, Це красномовно підтверджують слова римського поета Горація: «Греція, бранкою ставши, переможців грубих полонила. У Лациум сільський мистецтва внесла».

В цілому елліністичний період характеризується активним пошуком нових скульптурних форм. Еллінізм став більш високим етапом історичного розвитку народів класичної Греції і стародавнього Сходу, зробивших крок уперед в культурному та суспільно-політичному устрої. Основою прогресивних змін в епоху еллінізму було взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізацій як результат їх безпосередньої взаємодії. що і вплинуло на розвиток скульптури та мистецтва взагалі

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас