1   2   3
Ім'я файлу: Галунька ОПДм-11.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 257кб.
Дата: 26.06.2020
Пов'язані файли:
Філософія 2 сем.docx
ек.(ро-1274)Конспект лекцій-119-142.docx

Міністерство освіти і науки України
Тернопільськийнаціональнийекономічнийуніверситет
Факультет Обліку та аудиту
Кафедра обліку у виробничій сфері
Курсова робота з фінансового і управлінського обліку на тему:
«Облік і аналіз витрат на виробництво продукції та визначення її
собівартості
»
Виконав:
Студент 5 курсу, групи ОПДм-11 напряму підготовки: облік та аудит у промисловості
Галунька М.В.
Керівник:
Назарова І.Я.
Кількість балів: __________ Оцінка: ECТS _____
Члени комісії ________________ ___________________________
________________ ___________________________
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціа)
Тернопіль 2017

Зміст
Вступ
1.Економічна сутність витрат на виробництво та їх значення в економіці підприємства
2.Основні завдання обліку витрат на виробництво і аналізу собівартості продукції
3.Облік витрат на виробництво продукції
4.Калькулювання собівартості продукції
5.Аналіз витрат на виробництво продукції
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Собівартість продукції є однією з найважливіших економічних категорій розширеного відтворення. Зниження собівартості продукції за рахунок раціонального використання виробничих ресурсів є основним шляхом збільшення прибутку і підвищення ефективності виробництва.Зниження собівартості разом із зростанням продуктивності праці і підвищенням якості продукції – важливий чинник збільшення національного багатства країни.
Контроль витрат на виробництво є основою управлінської праці.
В рівні собівартості продукції відображаються економічні, науково- технічні, соціальні і природоохоронні чинники розвитку, концентруються усі резерви економії виробничих ресурсів. Собівартість продукції (робіт, послуг) утворюють поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції грошовому вираженні.
Формування собівартості продукції
є
Основною метою управлінського обліку. Початковою основою собівартості
є витрати підприємств. Проте на відміну від витрат виробництва категорію собівартості складають не лише зв'язки і залежності, пов'язані переважно з процесом виробництва, але і зв'язки, обумовлені зверненням споживчих вартостей.
Витрати виробництва включають витрати виробничих фондів підприємств (матеріальні витрати і амортизація) і вартість продукту, яка створена необхідною працею (витрати на оплату праці). Собівартість, окрім названих витрат, включає ще і відрахування на державне соціальне страхування, відрахування на обов'язкове медичне страхування (де це передбачено законодавством), що є грошовим вираженням частини продукту для суспільства.
Джерелами зниження собівартості продукції є економія живої і речової праці, яка забезпечується раціональним і бережливим використанням усіх видів ресурсів, дотриманням найсуворішого режиму економії в усіх ланках народного господарства, створенням противитратного механізму управління економікою, переходу до регульованих ринкових відносин, високими темпами зростання продуктивності громадської праці.

У плануванні, обліку й аналізі рівня витрат на виробництво продукції
(робіт, послуг) і контролі за рівнем витрат використовуються різні види собівартості продукції.
Завдання аналізу собівартості продукції полягають в тому, щоб дати загальну оцінку виконання плану за собівартістю, розкрити причини невиконання планових завдань, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації праці і виробництва, ефективного використання устаткування, зростання продуктивності праці, економного витрачання сировини, матеріалів, палива й енергії, ліквідації або скорочення втрат і непродуктивних витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Аналіз собівартості продукції проводиться на основі відомостей управлінського обліку виробничої діяльності, кошторису витрат, нормативних
(планових) і звітних калькуляцій витрат окремих видів виробів і усієї продукції в цілому. Окрім того, для аналізу собівартості притягуються дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліків (первинні документи на відпуск і використання матеріалів у виробництві, по обліку виробки або заробітної плати, зміна норм і відхилень від норм та ін.), матеріали разових обстежень, перевірок, спостережень, нарад, конструкторська і технологічна документація.
Аналіз собівартості продукції розпочинається з аналізу витрат за економічними елементами витрат і калькуляційними статтями витрат..
Аналітична цінність угрупування витрат за калькуляційними статтями полягає в можливості визначення резервів зниження витрат, оскільки вона враховує місце виникнення витрат, напрям витрат і порядок перенесення витрат на собівартість одиниці продукції.
Усі перевитрати порівняно з планом включаються в резерв зниження собівартості продукції. Зміни у структурі витрат відображають відповідні зміни в трудомісткості і матеріаломісткості продукції, що випускається, рівень комерційних витрат, рівень загальновиробничих і загальногосподарських витрат, що потребує оперативного втручання в хід виробничого процесу в ціляхоптимізації витрат.

1.Економічна сутність витрат на виробництво та їх значення в економіці
підприємства
В економічній теорії існують різні підходи щодо визначення витрат виробництва та їх класифікації. Витратами виробництва називаються витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені у грошовій формі.
У витратах виробництва затрати праці набирають форми затрат капіталу.
У вітчизняній економічній літературі витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок - підприємств. Витрати суспільства — це сукупність витрат (матеріальних та живої праці), що відображають вартість виробництва кінцевої продукції для суспільства. Тобто це усі затрати суспільно необхідної праці на виробництво кінцевої продукції.
Вони складаються зі спожитих засобів виробництва, заробітної плати, прибутку
і набувають форми вартості продукції.
Витрати підприємств — це сукупність усіх спожитих ресурсів на виробництво того чи іншого продукту. Вони характеризують вартість виробництва продукції для підприємства. Витрати підприємства складаються зі спожитих засобів виробництва та заробітної плати і набувають форми собівартості продукції. Різниця між вартістю продукції і собівартістю дорівнює розміру прибутку підприємства. Витрати підприємств виражають реальні виробничі відносини ринкової системи господарювання.
У західній економічній літературі проблема витрат виробництва розглядається з інших позицій. Основою теорії витрат виробництва є феномен обмеженості економічних ресурсів та можливості їх альтернативного використання. На думку вчених-економістів, витрати виробництва щодо окремого підприємства можна поділити на економічні (вмінені) та бухгалтерські (явні) витрати.
Економічні витрати - це явні (зовнішні) витрати виробництва (витрати на придбання ресурсів, що не належать власникам підприємства) та ще й неявні
(внутрішні), або альтернативні витрати
(власні виробничі ресурси підприємства). Тобто, це вартість усіх виробничих ресурсів незалежно від того, чи вони є власністю підприємства, чи купуються на ринку.

Бухгалтерські витрати - це усі витрати виробництва, які пов'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів за ринковими цінами. Тобто, це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, що не належать підприємству.
У деяких випадках у підприємницькій діяльності виникають витрати, які підприємства не зможуть собі відшкодувати за жодних умов. Такий вид витрат називають незворотніми витратами підприємства.
У країнах з ринковою економікою також розрізняють постійні та змінні витрати. Постійні витрати - це витрати на обслуговування і управління виробництвом, які підприємство несе незалежно від обсягів виробництва продукції (послуг), тобто їх розмір є незмінним, яка би кількість товару не вироблялася. Вони оплачуються і тоді, коли не виробляється ніякої продукції.
До них належать витрати на опалення, освітлення, амортизаційні відрахування, утримання управлінського персоналу, охорони, виплата відсотків за позиками, орендна плата, страхові внески тощо.
До змінних витрат виробництва належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату робітникам, тобто усі витрати, які не належать до постійних. їх зараховують до змінних витрат тому, що вони змінюються залежно від обсягу виробництва підприємства. Загальну суму постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва називають валовими витратами виробництва.
Виробництво продукції (робіт, послуг) вимагає певних витрат, які становлять її собівартість. Разом з тим організації несуть ряд витрат, що відшкодовуються за рахунок інших джерел (прибутку, фондів спеціального призначення, цільового фінансування та цільових надходжень, державного бюджету тощо).
Виражені в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції становлять її собівартість. В умовах різних форм розвитку економіки собівартість продукції є найважливішим виробничо-господарської діяльності підприємств. Обчислення цього показника необхідно для різних цілей:

 для оцінки динаміки зроблених витрат;
 для визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції;
 для здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку;
 для виявлення резервів зниження собівартості продукції;
 для визначення відпускних цін на продукцію;
 для обчислення національного доходу в масштабах держави;
 для обгрунтування рішень про впровадження нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих.
Одні витрати на виробництво є простими, однорідними, інші - комплексними. Одна частина витрат включається в собівартість безпосередньо прямим шляхом, інша - розподіляється. Тому все це різноманіття витрат необхідно класифікувати за певними ознаками.
Це сприяє поліпшенню планування, прогнозування, обліку, контролю та їх аналізу.
За видами витрат витрати поділяються на економічні елементи і статті калькуляції.
Економічні елементи показують, що витрачено і на яку суму в цілому по організації, незалежно від того, чи відносяться ці витрати до виробленої продукції або до робіт та послуг непромислового характеру.Економічні елементи використовуються при складанні кошторису витрат на виробництво в грошовому вираженні і перевірці її виконання при нормуванні та аналізі оборотних коштів організації.
До економічних елементів відносяться: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів
і нематеріальних активів і нші витрати.
Сучасна політична економія також розрізняє поняття граничні витрати.
До них належать витрати підприємства, необхідні для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Граничні витрати показують зміну у витратах підприємства, яка пов'язана зі зменшенням чи збільшенням обсягу виробництва на одну додаткову одиницю продукції.

Спираючись на ці поняття, економісти запроваджують поняття відповідних середніх витрат, які визначаються діленням валових витрат на кількість виробленої продукції. Отже, середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість продукції. Середні змінні витрати визначають шляхом ділення суми змінних витрат на кількість продукції. Порівнюючи середні витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.
Склад і структура витрат залежать від характеру й умов виробництва продукції за тієї або іншої форми власності, від співвідношення матеріальних і трудових витрат та інших чинників.
Для розрахунку витрат і оцінки виробничої діяльності підприємства у країнах з розвиненою ринковою економікою застосовуються різні методи.
Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі ставки відрахувань на соціальні потреби, норми амортизації та ін.
Собівартість - це один із найважливіших якісних показників комерційної діяльності підприємств будь-якої форми власності.
У процесі кругообігу і обігу капіталу підприємства грошові витрати відособлюються від вартості у вигляді поточних витрат і набувають форм собівартості продукції. Вона є мірилом реальних витрат і доходів.
Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і реалізацію. Ці витрати за економічним змістом групуються за такими елементами:
 матеріальні витрати (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, напівфабрикатів);
 витрати на оплату праці;
 відрахування на соціальні заходи, у які входять відрахування на державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття;
 амортизація основного капіталу, включно з прискореною амортизацією;
 інші витрати.

На основі цього групування витрат підприємства кожної конкретної галузі визначають статті витрат виробництва і реалізації продукції при плануванні, обліку і калькуляції собівартості з урахуванням характеру і структури виробництва.
Слід зазначити, що нині в українській економіці підприємства всіх форм власності здобули більше самостійності у прийнятті рішень щодо формування собівартості продукції. Однак вони не можуть порушувати чинних нормативних документів, які регламентують розмір відрахувань елементів витрат, що входять в собівартість.
Склад (перелік) витрат, які суб'єкти підприємницької діяльності можуть зараховувати на собівартість, регламентований державою.
Відповідно до сучасної
Системи національних рахунків, що впроваджується в Україні з 1992 року, собівартість реалізованої продукції складається: з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості зараховують: прямі матеріальні (виробничі) витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, які не зараховують до виробничої собівартості, такі: адміністративні витрати, витрати на реалізацію продукції і витрати на рекламу. Ці витрати відносять на дохід, тобто на зменшення валового прибутку підприємства.
У господарській практиці розрізняють:
1. цехову собівартість — всі витрати на виробництво, за винятком загальнозаводських;
2. виробничу (фабрично заводську) собівартість - всі витрати на виробництво без позавиробничих витрат;

3. повну (збутову) собівартість - всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції і послуг, позавиробничі витрати (витрати на тару, упакування) і реалізацією продукції;
4. індивідуальну собівартість - витрати на одиницю окремих видів продукції;
5. середньогалузеву собівартість - витрати на виробництво і збут продукції в середньому в галузі;
6. планову собівартість - обчислюють на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т. п. при складанні виробничо- фінансового плану;
7. фактичну (звітну) собівартість визначають на основі фактично здійснених витрат.
Щодо одиниці продукції розрізняють: прямі витрати - пов'язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т. д.). Вони відносяться на окремі види продукції і можуть бути розраховані безпосередньо на одиницю продукції; непрямі витрати - пов'язані з роботою підприємства в цілому (цехові
і загальновиробничі витрати), їх не можна безпосередньо розрахувати на одиницю продукції (за обсягом і асортиментом). За економічним змістом витрати діляться на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні (загальновиробничі) - охоплюють витрати на організацію, управління, технічну підготовку і обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.
Відсоткове співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво продукції характеризує структуру собівартості. Ця структура на підприємствах різних галузей не однакова. Так, наприклад, в автомобільній промисловості частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів становить близько 50% усієї собівартості, тоді як на швейній фабриці у повній собівартості чоловічого костюму матеріальні витрати становлять 90%. Галузі
промисловості, у структурі собівартості яких велика питома вага матеріальних витрат (легка, харчова, хімічна промисловість), вважають матеріаломісткими.
Галузі, у структурі витрат яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування
(нафтовидобувна, газова промисловість), вважають фондомісткими галузі, де великі витрати на оплату праці (підприємства вугільної, торф'яної, лісової промисловості), вважають трудомісткими.
Під впливом науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці відбувається постійний процес зміни структури витрат у суспільному виробництві. Кожна підприємницька структура прагне до мінімізації витрат виробництва, зниження собівартості продукції. Це зумовлено тим, що зниження собівартості продукції є важливим чинником збільшення прибутку від реалізації, а отже, підвищення конкурентоспроможності виробництва.
Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії сировини, матеріалів, електроенергії, палива. На собівартість впливають продуктивність праці, витрати, пов'язані з використанням засобів праці
(основного капіталу), рівень різних непродуктивних витрат.
Вирішальне значення для зниження собівартості і відповідно збільшення маси і норми прибутку має підвищення продуктивності праці. Зумовлюється це тим, що величина додаткового продукту, який в умовах розвинутого товарного виробництва є матеріальною основою прибутку, визначається насамперед продуктивною силою додаткової праці. Зростання продуктивності праці це головний засіб скорочення часу виробництва. За незмінної величиної робочого дня та інтенсивності праці додаткова вартість не може збільшуватися, якщо не підвищується продуктивність праці. Вона прямо пропорційна до продуктивної сили праці, тобто зростає з підвищенням і падає зі зниженням продуктивності праці. Ці загальнометодологічні положення класичної політичної економії безпосередньо стосуються підприємницьких структур усіх форм власності та галузей діяльності.
Аналіз економічної діяльності підприємств в умовах ринкової системи показує, що найкращих успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат виробництва і відповідно збільшенні прибутку досягають ті
підприємства, які надають особливої уваги проблемам сучасної технічної оснащеності виробництва, його організаційним удосконаленням. Впровадження нової техніки і прогресивної технології, удосконалення структури управління, підвищення культурно-технічного рівня працівників сприяє підвищенню ефективності виробництва, зниженню собівартості продукції, і на цій основі - збільшенню прибутку. Наслідки науково-технічного прогресу впливають на ці процеси через такі параметри економічного характеру, як трудо-, матеріало- і фондомісткість виробництва. Тому їх зниження є важливим резервом скорочення витрат на виробництво продукції і відповідно збільшення прибутку.
Практика господарювання в країнах з розвиненою ринковою економікою нагромадила значний досвід зниження витрат виробництва. Його використання підприємствами України в умовах ринкового трансформування сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної економіки.


  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас