«Ночі і дні» (пол. Noce i dnie) — польська кінодрама 1975 року режисера Єжи Антчака, адаптація однойменного роману Марії Домбровської (1931—1934). Це сага, що зображає долю двох поколінь сім'ї Нєхциця на рубежі XIX-го та XX-го століть. Крім кінематографічної версії, у 1977 році з'явився телевізійний серіал з однойменною назвою. Фільм починається в серпні 1914 року, коли мешканці міста втікають зі зруйнованого міста під час наступу німців у ході Першої світової війни. Серед них Барбара Нєхциць, яку старий знайомий єврей Шимшель везе до сусідньої Борувни, маєтку Юзефа Толібоського. Ця подорож є приводом для Барбари згадати минуле. У фільмі розповідається про два покоління сім'ї Нехциців, показану на тлі трансформації польського суспільства у 1865—1914 роках. Під час втечі населення з окупованого німцями під час Першої світової війни та спаленого м. Калинець Барбара Нехціц (Ядвіга Бараньська), під час поїздки на візку старого єврея Шимшеля, її знайомого, згадує своє життя: те, як вона зустріла своє нерозділене кохання в особі Юзефа Толібоського (Кароль Страсбургер); шлюб із Богумилом Нехцицем (Єжи Бінчицький), людиною, повною енергії; тяготи побудови спільного життя в Сербіновому; великий маєток, яким її чоловік керував після смерті своєї першої дитини; народження наступної дитини; проблеми з вихованням її сина Томаса (Казімєж Мазур); її бажання втекти від чоловіка; романи Богуміла; продаж Сербінове; хвороба та смерть чоловіка. Екранізація тетралогії Марії Домбровської «Ночі та дні» — один із найбільших проектів польського кінематографу кінця 1970-х. Режисер картини Єжи Антчак витратив три роки на написання сценарію картини та ще два роки на зйомки. У фільмі взяли участь кілька сотень акторів та тисячі статистів. На території села Серочин (неподалік Варшави), спеціально для зйомок було створено цілий комплекс, що відтворює маєток родини Нехциців. У 1975 році відбулася велика кінопрем'єра фільму. На мою думку, фільм дуже добре передає життя людей під час Першої світової війни, їхні почуття та відчуття, режисер Єжи Антчак вміло занурює глядачів у тогочасну гнітючу атмосферу, що й дозволяє глядачам відчути все на собі, стати емпатами: поспівпереживати героям. |